Причинок до Мартирологи Української Церкви
Стріча — документ історії

  Цей спогад, записаний владикою Михаїлом Гринчишином, ЧНІ, був надрукований стараннями Українського Католицького Університету ім. Св. Климента Папи в Римі в: Світильник Істини. Джерела до історії Української Богословської Академії у Львові (1928-1929-1944), Том LIII, частина третя, ред. П.Синиця, Торонто-Чікаго 1983, С. 471-475.

  В часі нашої розмови я довідався від В. Б., що в п’ятому бараці знаходиться о. протоігумен Климентій Шептицький. І було б добре, сказав В. Б., щоб Ви могли стрінутись з ним. Тільки одно: до нього нікого не пускають. Він не сам, з ним є кілька польських єпископів. Постарайтесь, може пощастить Вам дібратись до нього, – намагав В. Б. Я прирік, що як тільки дозволить можливість, я це зроблю. Того ж дня я з Німим і Стецем пішли перевірити, чи є яка-небудь можливість побачити о. Климентія. Біля бараку стояла вежа, на якій знаходився стражник, обходячи її довкруги. Треба було бистро пробігти мабуть яких сто кроків, щоб увійти до нього. Відміривши оком простір, я з Німим, поглядами перекидаючись під стінами бараку, добігли до дверей і обережно увійшли до середини. День був похмурий, тому в бараці панував півсмерк. При одній прилягаючій до стіни причі стояла висока постать, обернена плечима до дверей. (Хоч я знав о. Климентія, то й без труду міг пізнати його). Я припав до його стіп і поцілував суху жилясту руку. (Моя довга борода цілковито змінила мене не до пізнання). Отець Климентій поблагословив мене і поцілував в голову. Я спішно пригадав Львів і себе в тому часі, коли працював у Генеральному Інституті Католицької Акції. Одного дня мене закликав до себе Кир Андрій і доручив листа, з котрим я мав піти до о. Климентія, справа ген. Мирона Тарнавського і УГА, йшлося о певні матеріяли, котрі мав одержати від о. Климентія, зв’язані з визвольними змаганнями 30-тих років, це мали бути посмертні згадки ген. М. Т. Пригадуючи цей факт, о. Климентій, подумавши, кивнув головою, що означало підтвердження. Він задав питання, відкіля прибув і що зі мною діялось. Я дуже коротко переказав все, що сталося. По закінченні оповідання Він запитав, що міг би для мене вчинити? Я подякував і відповів, що нашу групу, правдоподібно, повезуть до Польщі, може зазнаємо волі, і тому хотів би, щоб о. Климентій переказав про себе, про те, що зазнав на протязі свого хресного шляху! Присівши на його причу, о. Климентій, перехрестившись, розпочав: «Сам Бог урятував Вас для інших цілей! Господь Вас благословляє, при цьому перстом поблагословив мене».

  «Мене припущенням Божим спіткав Його шлях», – уклонившись, продовжував: «Арешту мого доконали, коли вдруге з’явилися у Львові, в моїй келії, в часі вечірньої молитви. Не дозволили навіть прибратись, лише наказали йти за ними. Їх було четверо, усі військовики. Вводили до військового возу і повезли, не знаю де. По привезенню впровадили до якоїсь пивниці і наказали сидіти. Наступного дня з’явилось кілька осіб і наказали йти, уживаючи «Ти», за ними. Того ж дня розпочався переслух, то було вночі» (О[тець] К[лиментій] додав, тільки двох братів отців урятували з цілої братії, це тому, що їх не було в манастирі, решта були заарештовані і вивезені до Москви, їх ждав шлях Господній). О[тець] К[лиментій] перейшов правдиве пекло, мусів просиджувати на брудній камінній підлозі. Знущанню не було кінця. «Мені закидали, – продовжував він, – немов би зрадив Церкву й продався Римові і став ворогом українського народу. Вимагали признати православіє. Жадали уявнити антирадянську організацію, до якої належав, що є наймитом імперіялізму і буржуазії і відступником». Коли жадання не скуткували, поставили умову, що коли зречеться з ворожої діяльности і оголосить свою відданість московському патріярхові, тоді позискає свободу і велике узнання, та що стане митрополитом Західньої України. Слідство тягнулося дуже довго, мабуть понад півтора року. Одиноким щастям, до якого Господь долучив його душу – була молитва, якій всеціло, тілом і душею, о. Климентій віддавався. «Мені завжди, – говорив він, – снився св. апостол Йосафат, який, благословляючи мене, молився. Я щоденно по днесь молюся до нього, а це щораз більше утверджує мене у вірі, тому страждання далеко відбігають від мене, бо ж духово чую, що не гідний я їх великого значення, це ж шлях Христа, а я, – по хвилі  він  понизив голос  і  сказав, – я марний негідний Його і не можу долучити себе до Його божественного терпіння! В часі слідства мене часто били, називаючи при цьому продажною шкірою, зрадником, покриваючи матірною лайкою. Падаючи на коліна, я благав Господа, щоб простив їм. Вони залишали мене на кілька днів, це ставало знаменням Господнім, Його рука спочивала на мені!» Перехрестившись, він додав: «Вибач їм, бо ж вони не знають, що чинять! Суд засудив мене на 25 років, пізніше я довідався, що це була постанова «особово совещания». О[тець] К[лиментій] вимовляючи російські слова, свідчив, що добре знає російську мову. «Сидів я по багатьох в’язницях, згадуючи Володимирську, Бутирську, Київську та інші, відтак згадував про різні табори, в яких перебував. Перебував в Монголії, де приділили його до випасу свиней, враз із іншими духовними особами різних національностей». Зустрічав багато духовних осіб, котрих змушували до праць при каналах з нечистю – людським калом, щоб понизити гідність і значення духовного стану. Супроти них була стосована обільжлива ругань, щоб ще більше завдати їм морального пониження, і цим до решти психічно зломати їхню духовну стійкість. Але це стосовання не знайшло опертя, а навпаки, св. віра здобувала ще більшу стійкість у Господеві, вони ставали священомучениками, страдальниками за правду Божу! Цим закінчив о. Климентій свою сумну розповідь. «Я не нарікаю, – сказав він, – воля Божа призначила мене, щоб пильнував повірену мені стадину во Христі, хай Господь має їх у своїй опіці».

  Друг Андрій Німий в часі розмови стояв біля дверей і наглядав, щоб у разі потреби можна було залишити барак. У відступі п’яти метрів від причі о. Климентія сиділо трьох в’язнів, котрі були з о. Климентієм в одному бараці. Перед відходом о. Климентій представив їх мені, пізнайте отців-єпископів, сказав. Це були польські єпископи. Схилившись, згідно зі звичаєм, я припав на коліно, і поцілував їхні руки. Один з єпископів, звертаючись очима, так сказав: «Його ексцеленція належить до Бога», кланяючись. Один з них сказав, що походить зі Львова. По цій розмові я швидко залишив барак, щоб вдруге повернутися до О[тець] К[лиментій], бо ж Німий в тому часі нагло подав знак до відходу. На превеликий жаль я не міг пізнати їхніх імен, щоб переказати світові їхні страждання й муки.

  Використавши нагоду, я вдруге зустрівся з О[тець] К[лиментій]. На превеликий жаль розмова тривала дуже коротко, а це тому, що таборова сторожа міцно пильнувала бараки, і це викликувало сумне підозріння, що, мабуть, о. Климентія кати ніколи вже не випустять на волю. Отець Климентій просив повідомити кого-будь з манастирів, що він знаходиться в цьому таборі, та що перебув тут мабуть 13 років. Загально оповідав, що дуже тяжко переніс слідство й знущання, без дозволу мати будь-яку переписку. Сказав, що українці помагають йому, також шанують його і інші. «Я щодня молюся за Україну та за цілий світ», – говорив він, а також додав, що Господь наставив його бути слугою українського народу і його святої Церкви, а також осиротілої православної Церкви. О[тець] К[лиментій] оповідав, що таємно висвячував на священиків в’язнів різних національностей, серед яких були і росіяни. На закінчення сказав: «Блаженний є той, хто перетерпів до кінця. Мене Кир Андрій поблагословив і переказав свою духову силу, щоб поучав і благословив кожного іменем Божим!» Це було останнє моє прощання з ним, бо пізніше ніхто не міг його бачити. В часі своєї розповіді о. Климентій підніс праву руку і, показавши на палець, додав, що в тому часі Кир Андрій, відмовляючи молитву, зняв свій перстень і наложив на його палець, кажучи: «Будь благословенним», назвавши о. Климентія по імені. Під час слідства йому відібрали перстень, питаючи, хто йому його дав, і при цьому немилосердно били. «Та Господь і тим разом був зі мною», – говорив О[тець] К[лиментій].

  Оповідання о. Климентія до глибини порушило мене, і пригадуючи ці хвилини, я психічно ставав іншою людиною. В моєму серці залишився слід великого співчуття і болю. Наступила хвилина прощання. Я спішно витягнув кусник паперу і виконав історичний малюнок-портрет, який буде для українського народу документом історії — живим свідоцтвом хресного шляху — страждань і муки, розтоптаної московським катом волі українського народу. Припавши до стіп о. Климентія, я зі сльозами поцілував його покорчені спрацьовані дрижачі руки, прохаючи благословення, щоб милостивий Господь влив у моє серце любов і силу, вести боротьбу за волю українського народу! Тричі поблагословивши, о. Климентій поцілував мене в голову та покірним кроком відпровадив мене до дверей. В моєму серці до сьогодні не вгасає пам’ять про нього, священомученика, який зазнав велитенського страждання, бо ж усе своє благочестиве життя о. Климентій віддав любові і службі Господеві та рідній Батьківщині!

  Замітка: Висока постать о. Климентія з довгою білою бородою нагадувала біблійну постать пророка або апостола. Його бліде засохле лице було пооране глибокими зморшками, подібними до кори дерев. Дивлячись на нього, зауважувались глибоко запавші очі, які виражали великий сум, а рівночасно душевний спокій, котрий всеціло заступав йому молитвою час існування. О. Климентій – це священик-послужитель, мученик за віру і справу Божу. Син українського народу, якого московський диявол – комуністична влада – намагався психічно й матеріяльно розтоптати, понизити його священну гідність. Та сила Божа не допустила до цього, а навпаки піднесла в ньому духову силу, ще більше утвердила стійкість, котру безбожний кат не був в стані зломати-розтоптати. Отець Климентій мав на собі дуже подертий коц, яким накривався, бо останню чув холод.

  Епілог: В часі свого перебування в горішньо-уральській в’язниці, я безупинно пошукував серед в’язнів яких-будь слідів діянь духовних осіб, і тих, які чинили що-небудь для добра народу й Господа. На підставі оповідання в’язнів, виникало, що О[тець] К[лиментій] також перебував в тамтешній в’язниці, про що свідчить опис його постаті і походження. «Високий чину ченця з великою білою бородою». Про нього переказують, що був апостолом. Віддавав усе для співтоваришів, а сам страшенно голодував. Цілий час, стоячи навколішках, віддавався молитві. Поучав і потішав, підносив духа в’язнів, а невірних навертав. Силою духа свого утверждав віру, служив прикладом, був стійким, зносив знущання й переслідування з молитовним спокоєм. Пізніше, перебуваючи у Володимирській в’язниці, я довідався від в’язнів-росіян, одним з яких був Володимир Нікістровський, поет-письменник, який свідчив, що коли пізнав святого (опис всеціло відповідає вище поданому описові), то став іншою людиною. «Він влив в моє серце спокій і молитву, дав пізнати любов і братерство, я став віруючим в Бога», – говорив він. «Моє страхіття стало легшим, бо ж він відчинив двері правди, а пізнавши, і я увірував у страшну муку Ісуса Христа, і тоді, порівнюючи з собою, зрозумів, цю я – ніщо, убогий нуждар». Видане свідоцтво в’язнів литвинів на Кросній Персні, становили пункти в’язниці: високого росту, мав довгу білу бороду, походив зі Львова, з великої родини-роду. Кожного дня наставляв нас покоритися волі Божій! Один з в’язнів називався Житоміс, другий Мітелікевічус. Дальші оповідання в’язнів: високого росту, мав довгу білу бороду, дуже худий. Кожного з нас благословив і цілував в голову. Трактував усіх, різнородців, як своїх дітей. Помагав, робив, був приємний і дуже терпеливий. Безупинно молився. Вступався за всіх, і боронив їх, не дозволяв нікого кривдити. Усі називали його апостолом, святим, від Бога, а переважно отцем. Інші називали його ангелом. В розмові був лагідний, духово помагав, багатьох лічив. Росіяни називали його батюшкой, отцом! Усі в’язні любили його і прив’язувалися до нього.

  П[ост] С[кріптум]: 3 огляду на дуже короткий час моєї зустрічі, я не міг запам’ятати імен польських єпископів, лише те, що один з них зі Львова. Мова була про польського нунція, котрий свого часу був разом з о. Климентієм. Коли перебував в таборах, багато навернув до віри. Знав добре російську мову.

  П[ост] С[кріптум]. Тут мушу додати кілька слів: В часі мого короткого перебування в Акеї, що тривало бодай кілька днів, я спішно виконав сім портретів В. Барвінського, на котрих додав свій автограф. Повищі портрети відзначуються найвірнішою автентичністю, тому стають живим документом історії, які яскраво підкреслюють нелюдську казнь, терпіння, хресний шлях українського народу, рівночасно стають дороговказом, котрим український нарід силою свого призначення стане в ряди всенаціонального здвигу супроти кривавого ката — московської комуни.

  Підпис нечіткий: Мистець-маляр, графік, різьбар. Бувший старшина, політв’язень. Пробув 10 років в більшовицькій в’язниці.

  Відтворено з оригіналу в Саскатуні, 22 червня 1982 р. Л. В.