Перейти до вмісту

 

Проповіді Перед-Пасхального періоду

ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)
2005-2024

Неділя про зцілення сліпого
Неділя про Закхея
Неділя про митаря і фарисея
Неділя про блудного сина
Неділя М’ясопусна, про Страшний суд
Неділя Сиропусна, Прощення
Неділя 1-а Торжество Православ’я
Неділя 2-а Великого Посту
Неділя 3-я Хрестопоклонна
Неділя 4-а Великого Посту, преп. Іван Ліствичник
Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська
Квітна Неділя. Вхід Господній у Єрусалим
Страсний Понеділок
Страсна Середа
Страсний Четвер
Страсна Субота

Неділя про зцілення сліпого

Унівська Лавра, 2024-01-28

Сьогодні – преподобного Єфрема Сирина, видатного сирійського святого проповідника і поета. До нас дійшла проповідь[1], близька до теми сьогоднішнього Євангеліє (про сліпця, який звернувся до Христа з проханням про зцілення):

Чому Бог одні прохання наші приймає, а інші відхиляє?

Чому, наприклад, коли апостоли, сини Заведея просили сісти праворуч і ліворуч Христа у Його Царстві, Христос сказав «Не знаєте, що просите», а прохання сліпця вислухав і його зцілив?

Уривки із проповіді

І ти, маючи намір просити, перед тим, як вдатися до Подателя, розглянь прохання своє, чи чисте воно, уважно вникни в причину, яка спонукує до прохання. Якщо спонукання, за яким просимо, тягне за собою шкоду; то Той, Хто вилікував синів Зеведеєвих нехай перегородить джерела наших прохань.

Кожен, хто просить, повинен уподібнюватися Подателеві. Він може дати нам все; але не дає того, що є пагубним. Він завжди може простити гріхи, але не прощає іноді по правді Своїй; Він завжди може відмовити в милості; але не допускає цього іноді доброта Його. …

Усі прохання наші сходять до єдиного Бога: єдиний слух невидимої Величі схиляється до прохань наших, і розрізняє їх. Якщо просимо корисного, — приймає прохання; якщо шкідливого, — відхиляє. Уста можуть просити всього; але Бог сповнює тільки те, що корисне.

Усі прохання, принесені Божеству вірою, приймаються Ним з рук її. Обітниці й дари, принесені руками її, бажані Богові. Божественна велич бажає одержати плоди з рук віри; тому що віра очищає серце того, хто просить від неподобства сумнівів розуму.

Прохання уст, якщо корінь їх твердо посаджений в серці, збираються в Боже точило. Якщо ж Бог не спішить виконати їх,— не треба бідкатися нам, як і виноградар не ремствує, але чекає, поки дозріє у винограднику його плід, що дає життя свого часу.

Благий Податель дивиться і на прохання, і на час. Як плід, зірваний передчасно, шкідливий: так і дар, не вчасно даний, завдає шкоду; а згодом він же є корисний. Якщо прохання несвоєчасне; то Податель зволікає виконати його.

Податель премудрий. Він дивиться на прохання і на час, і, якщо бачить, що прохання на даний час марне, але буде корисним згодом, дотримує виконання його до іншого часу. Хоча й сумно тому, хто просить, що не сповнилося прохання його в той же час; але Податель свого часу втішить його користю.

Божество для нас те ж, що й для дитини матір, яка кормить її молоком. Вона до визначеного часу притримує свою допомогу; знає, коли позбавити дитину молока, і коли треба наситити її молоком, чи коли нагодувати хлібом; і відповідно до її віку, пропонує їй свою допомогу.

Правда для всіх прохань те ж, що на морі пристань. Справедливе прохання вона приймає, а несправедливому не дає в собі місця. Якщо б сповнювалися всі прохання; то сталося б пагубне безладдя; тому що ті, які просять, стали б своїми проханнями шкодити один одному.

Хвала Тому, Хто чує все! Його правда — горнило для всіх прохань. Приймає вона прохання правдиве, тому що в ньому приховане життя для тих, хто просить; засуджує прохання неправдиве, тому що в ньому ховається смерть для того, хто просить. Незнанням прикрашується будь-яке прохання в устах; але Всевідаючий досліджує його слухом Своїм. …

Тому, прохання наші віддамо волі Правдивого і Милосердного. Він правдою Своєю випробовує і відхиляє прохання для нас шкідливі, і, за милосердям Своїм, виконує прохання корисні. Подякуймо ж Благому за те, що дає Він, і поклонімося Правосудному за те, в чому відмовляє.

Він такий Податель, в якого скарбниця — рясне джерело благ, і Який ніколи не відмовляє в дарах. Якщо ж і відмовляє іноді до часу,— відмовляє для того, щоб дар став дорогоціннішим для тих, кому дається, і щоб той, хто його приймає, був стараннішим в молитві. Якщо б дар подавався негайно; то припинилася б молитва.

Неділя про зцілення сліпого

2018-12-09*

Неділя 28 (Євангеліє з Неділі 31)

Цього року сьогодні замість євангельського уривку 28-ї неділі читається уривок святого Євангелія 31-ї неділі, оскільки Євангеліє 28-ї неділі читається в неділю Праотців.

Луки 18, 35-43

В той час, як наближався Ісус до Єрихону, один сліпий сидів край дороги і просив милостині. Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. Йому сказали, що то Ісус Назарянин проходить. Він став голосно кричати: – Ісусе, сину Давидів, змилуйся надо мною! А ті, що йшли попереду, зупиняли його, щоб замовчав, та він ще дужче кричав: Сину Давидів, змилуйсь надо мною! Ісус зупинився й велів привести його до себе …

Сьогоднішнє Євангеліє про гідність людини. Сліпий жебрак край дороги кричав за Ісусом. Інші люди цькували його, щоб мовчав: Чого кричиш? Не заважай слухати. Тут такий великий проповідник. Хто ти такий, щоб Він на тебе увагу звернув. І взагалі, мовчи, бо ти є ніхто.

А Христос прийшов на цю землю, щоб нас навчити, що ніхто не є ніхто. Кожна людина має безцінну вартість в Божих очах, і жоден з нас, навіть найбідніший, найхворіший і найопущеніший, не є ніхто.

Сліпий жебрак вчить нас віри. Христос зцілив його кажучи: Віра твоя спасла тебе.

Неділя про зцілення сліпого

2010-12-05

«Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві» (Йо. 12, 46).

«Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йо. 8, 12).

«Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде» (Йо. 12, 35).

«Поки у вас світло – віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» (Йо. 12, 36).

Неділя про Закхея

2024-02-18*

Закхей устав і промовив до Господа: Господи, ось половину майна мого даю вбогим, і коли я чим кого покривдив, верну вчетверо (Лк. 19, 8).

Св. Йоан Золотоустий: Милостиня – лікарство проти наших гріхів і очищення нечистот нашої душі[2].

Милостиня – вияв любові до ближнього, а любов силу гріхів покриває! (1 Пет. 4, 8).

Є одна чеснота, яка допомагає ввійти в Царство Небесне. Це чеснота милостині. Як навчає св. Августин[3], вона має дуже велику силу:

Написано [у книзі Сираха] Як палкий вогонь гасить вода, так і милостиня гріхи відпускає (Сирах3, 3). А ще написано Милостиню замкни в серці убогого, і вона за тебе молитиме перед Господом (Сирах29, 12). А ще написана [у книзі пророка Даниїла]: «О царю, нехай моя порада буде тобі до вподоби: спокутуй твої гріхи милостинею (Дан.4, 24). І ще багато засвідчено божественних висловів, які показують силу милостині у відпущенні й очищенні гріхів.

Св. Лев, Папа Римський[4] у своїй проповіді навчає так про милостиню:

Все ж, така значна перенасиченість не приносить щастя, ні стабільність, не заслуговує на похвалу, якщо багатства служать лише самим багачам, якщо з їхніх добр не уділяється ні жодна допомога бідним, ані жодна підтримка для немічних, і якщо з величезного надлишку багатства не буде заплачено викуп за бранця, подорожній не отримає притулку, а вигнанець захисту. Такого роду багачі є більше нужденними, ніж усі, що в потребі, разом узяті. Вони втрачають такий прибуток, який був би в них вічно … [Вони] пребагаті дочасними благами, та пребідні довічними. Вони накликають голод на власні душі й обезчещують їх наготою, бо не вкладають до небесних скарбів нічого з того, що інвестують у земні житниці.

… Бо хоч якою б людина не була вірною, чистою, тверезою та прикрашеною іншими визначними рисами, якщо вона не милосердна, не заслужить милосердя, бо сказав Господь: «блаженні милосердні, бо Бог змилосердиться над ними» (Мт.5, 7).

Тому нехай ніхто не лестить собі заслугами доброго життя, якщо не чинить діл милосердя, ані нехай не вихваляється чистотою свого тіла, якщо він не обмиється очищенням подаваної милостині (пор. Лк. 11, 41). Бо милостиня руйнує гріх, знищує смерть і гасить вічний вогонь кари. Але якщо хтось не приносить жодних плодів милостині, то залишиться без насолоди Подателя відплати, як сказав Соломон: «Хто затуляє вухо на крик бідака, той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде» (Прип. 21, 13).

І також Товит, навчаючи свого сина основ благочестя, каже:

Роби милостиню з того, що маєш. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе (Тов. 4, 7).

Неділя про Закхея

2011-02-06

Сьогодні на цей дім зійшло спасіння.

У Священному Писанні слово спасіння означає визволення, перехід від рабства до свободи. Спасіння може означати визволення від рабства, від неволі: Я Господь Бог твій, що вивів тебе з Єгипту, з дому неволі. Спасіння може означати визволення від переслідуваня або гніту ворогів, від хвороби і від смерті.

Однак важливішим є духовне значення спасіння: звільнення від зла і від неволі гріха, прозріння від духовної сліпоти.

Духовна свобода людини – це визволення від рабства гріха та гріховних пристрастей, злих навичок, наприклад: від гніву, ненависті, заздрості, осудження, пожадливості.

Спасіння передбачає взаємну спів-дію Бога і людини.

Спасіння уже звершено Христом, смертю і воскресінням. Однак ми повинні його прийняти, обрати спасенний шлях.

Людина повинна розпочати боротьбу за свою свободу, боротьбу з гріхом, прогнання і усунення зі свого серця злих помислів, звільнення від пристрастей і узалежнень, очищення від усякої нечистоти.

Немає іншого шляху до неба, як віддалення і втеча від зла цього світу, через очищення і безнастанну боротьбу проти гріха і пристрастей.

Хто витримає до кінця, той буде спасенний! (Мт 24,13)

Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся (Гал 5,1).

Неділя про Закхея

2005-02-13

Ісус відвідує зневажуваного[5] (Лк. 19, 1-10)

Єрихон був багатим містом і важливим центром. Він лежав у долині ріки Йордану і контролював дороги, що ведуть у Єрусалим і переправу через ріку Йордан, що вели в землі східного берега ріки. Біля міста знаходився великий пальмовий ліс і всесвітньо відомий гай бальзамних дерев, запах яких наповняв повітря на багато кілометрів навколо. Далеко за межами Єрихона були відомі його трояндові сади. Єрихон називали “містом пальм”, “божественною землею”, “найбільш дорідною та родючою в Палестині”. Римляни вивозили з Єрихона фініки і бальзам. Єрихон дуже розбагатів і приносив скарбниці великі доходи з податків. Митарі збирали податки і по-хижацькому при цьому збагачувалися.

Закхей знаходився в зеніті своєї кар’єри і був людиною, яку найбільше ненавиділи в окрузі.

1. Закхей був багатий, але нещасливий. Він був самотнім, тому що вибрав заняття, що зробило його зневажуваним. Він чув про Ісуса, про його добре відношення до митарів і грішників, і сподівався почути від Ісуса і для себе добре слово. Закхей, якого ненавиділи і зневажали люди прагнув до любові Божої.

2. Закхей вирішив, будь-що-будь побачити Ісуса, і ніщо не змогло зупинити його. Закхей забіг вперед і виліз на смоківницю, дерево з низьким стовбуром і розкидистими галузями.

3. Закхей продемонстрував усім, що він тепер став іншою людиною. Коли Ісус заявив, що проведе цей день у домі Закхея, а той довідався, що знайшов вірного друга, то прийняв рішення, віддати половину свого майна бідним, а другу половину він вирішив ужити на те, щоб загладити заподіяне їм людям зло. Закхей був готовий відшкодовувати заподіяний ним збиток в обсязі набагато більшому, ніж того жадав від нього закон. Цим він довів на ділі, що став зовсім іншою людиною. Христос жадає від людей не тільки приємних слів, але корінної зміни життя.

4. Уся розповідь про навернення митаря Закхея кінчається великими словами, що Син Людський прийшов знайти і спасти загибле. Загибла людина зійшла з правдивої дороги і відійшла від Бога. Вона стає знайденою і спасенною, коли знову, як слухняне дитя, займе своє належне місце в родині свого Отця.

Неділя про митаря і фарисея

Унівська Лавра, 2023-02-05

Про митаря і фарисея[6]

… бо кожний, хто несеться вгору, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений (Лук. 18,14).

Сьогоднішнє Євангеліє – про смирення, про смиренномудрість.

Св. Йоан Золотоустий: Існують різноманітні шляхи покаяння, один із них – смиренномудрість. Будь смиренномудрим, і розв’яжеш узи гріховні.

Митарева молитва: «Боже, милостивий будь мені, грішному!» (Лук. 18, 13) – для нас слово смиренномудрості, через яке можемо здобути праведність.

Смиренномудрість полягає в тому, коли хтось, будучи великим, понижує себе.

Істинно смиренномудрий святий апостол Павло, який каже: «я найменший з апостолів, я не достойний зватись апостолом» (1 Кор. 15, 9).

Істинне смирення полягає, щоб упокорюватися в усьому і називати себе меншим.

У сьогоднішньому апостольському читанні згадується, що святий апостол Павло був у переслідуваннях, стражданнях … Каже: Яких то переслідувань я не переніс на собі! А від усіх визволив мене Господь (2 Тим. 3, 11).

Слово смирення містить у своїй основі слово «мир», бо смиренна людина завжди перебуває в мирі з Богом, в мирі з самим собою і з іншими людьми.

Смирення – це пізнання Божої благодаті і Божого милосердя.

Св. апостол Павло пізнав, що Благодаттю Божою я є тим, чим я є, і благодать його в мені не була марна; бож я працював більше всіх них, та не я, але благодать Божа, що зо мною (1 Кор. 15, 10).

Які ознаки смиренної людини?

Коли людина перебуває у благодаті смирення, то в ній немає навіть сліду ненависті, суперечки, непокірливості, хіба що, коли йдеться про віру.

Якщо, щось не так, то несмиренна людина нервується, обурюється, гнівається, кричить.

А той, хто вправляється в чесноті смирення, кожну життєву ситуацію використовує, щоб упокоритися.

Смирення дуже полегшує життя, бо тоді Божа благодать допомагає подолати труднощі життя.

Неділя митаря і фарисея

Перенесення мощів св. Йоана Золотоустого

Унівська Лавра, 2020-02-09

Із проповіді св. Йоана Золотоустого Про покаяння, 2,4-5.

Існують численні й різноманітні шляхи покаяння, щоб спасіння було для нас легким … щоб через таке розмаїття зробити для тебе легким сходження на небо.

Покаяння не важке, і немає в ньому жодного тягаря. Ти грішник? Увійди в храм і скажи: я згрішив! – і загладиш гріх.

Існує й другий шлях – плач за гріхи. І це не важко: не треба ні витрачати гроші, ні долати далеку путь, ні щось інше подібне робити, а треба лише заплакати над гріхом.

4. Маєш і третій шлях покаяння. Я подаю тобі багато шляхів покаяння, щоб через різноманітність шляхів зробити для тебе більш доступним спасіння. Який же це третій шлях? Смиренномудрість. Будь смиренномудрим, і розв’яжеш узи гріховні. І на це є доказ у Божественному Писанні, – в розповіді про митаря та фарисея.

Прийшли, – каже Писання, – (Лк. 18,10), фарисей і митар у храм помолитися, і почав фарисей перераховувати свої чесноти. Я, каже, не такий грішник, як всі люди (як цілий світ), або як цей митар.

Бідна і нещасна душа! Ти осудила весь світ, то для чого ж ще образила і ближнього твого? Хіба для тебе було б замало всього світу, якби ти не засудила і митаря? Тому ти звинуватила всіх, і не пощадила навіть і однієї людини. «Я не такий, як усі люди, або як цей митар: двічі на тиждень я пощу, даю бідним десяту частину мого майна». Гордовиті слова вимовив (фарисей)! Нещасна людина! Нехай ти засудив весь світ: для чого ж уразив і митаря, що стоїть біля тебе? Ти не задовольнився б засудженням світу, якщо б не засудив і (митаря), що стоїть із тобою?

Що ж митар? Почувши це, він не сказав: ти хто такий, що говориш таке про мене? Звідки знаєш життя моє? Ти не мав зі мною ніяких відносин, не жив зі мною, не був зі мною багато часу. Чому так вихваляєшся? Хто свідок твоїх добрих діл? Навіщо хвалиш сам себе? Навіщо лестиш сам собі?

Нічого такого не сказав митар, але, поклонившись, помолився і казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного» (Лк. 18, 13)! Через таку смиренномудрість митар став праведним. Фарисей вийшов із храму, втративши праведність, а митар вийшов, здобувши праведність, – і слова перемогли діла. Один ділами погубив праведність, а інший словом смиренномудрості здобув праведність. Втім, це й не було смиренномудрістю. Смиренномудрість полягає в тому, коли хтось, будучи великим, понижує себе; але визнання митаря було не смиренномудрістю, а сущою правдою: слова його були справедливі, тому що він був грішником.

5. Справді, скажи мені, що гірше митаря? Він наживається на чужому нещасті, користується плодами чужих трудів; про працю не думає, а від прибутку бере собі частку. Тому гріх митаря – особливо тяжкий. Митар є не що інше, як відверте насильство, узаконений гріх, благовидне хижацтво. Що гірше митаря, який сидить при дорозі і збирає плоди чужих трудів, – який, коли потрібно трудитися, ніскільки про це не піклується, а коли має бути вигода, бере частину з того, над чим не трудився? Якщо ж митар, будучи грішником, отримав такий великий дар за смиренномудрість, то скільки ж більше (отримає) людина доброчесна і смиренна? Отже, якщо ти сповідуєш гріхи свої і виявиш смиренномудрість, то будеш виправданий.

Але, хочеш знати, хто істинно смиренномудрий? Подивися на Павла, справді смиренномудрого, – на Павла, учителя вселенної, духовного красномовця, вибрану посудину, пристань нездоланну для бурі, стовп непохитний, – (на Павла), який у малому тілі обійшов світ і облетів його наче на крилах. Поглянь, як він смиренно роздумує, він – простолюдин і мудрець, убогий і багач. Саме його називаю істинно смиренномудрим, – його, який звершив незліченні труди, показав над дияволом незліченні перемоги. Він проповідує і каже: «благодать Божа в мені не була марна; бо ж я працював більше всіх їх» (1 Кор. 15,10). Він, який перетерпів ув’язнення, побиття і бичування, який уловив посланнями увесь світ, покликаний небесним голосом, саме він смиренномудрствує, коли каже: «бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом» (1 Кор. 15,9). Бачиш велич смиренномудрія? Бачиш, як Павло смиренномудрствує, називаючи себе меншим (з апостолів)? «бо я, – каже, – найменший з апостолів і недостойний зватись апостолом». Саме в цьому і полягає істинне смирення, щоб упокорюватися в усьому і називати себе меншим.

Подумай, хто був тим, хто сказав ці слова? Павло, громадянин небесний, хоч ще одягнений у немічне тіло, стовп Церкви, земний ангел, небесний чоловік. Люблю зупинятися на цьому мужеві і споглядати красу його чеснот. Не так тішить мої очі сонце, що зійшло і випускає світле проміння, як просвітлює мою душу Павло. Сонце осяває очі, а Павло, ніби на крилах підносить нас до самого небозводу, і підводить душу вище сонця і місяця. Така сила чесноти: вона робить людину ангелом, і душу ніби на крилах підносить до неба. Цієї чесноти нас учить Павло: постараймося стати ревнителями його чесноти.

Однак ми не повинні ухилятися від нашого предмету. Нашою метою було показати, що смиренномудрість є третім шляхом покаяння, що митар не смиренномудрствував, але казав правду, коли сповідував гріхи свої; що став він праведним, хоч і не витрачав грошей, не перепливав морів, не робив далеких подорожей, не переходив через безмежні моря, не впрошував друзів і не витратив багато часу. Ні, тільки самою смиренномудрістю він здобував праведність і удостоївся Царства Небесного, яке нехай отримаємо ми всі через благодать і чоловіколюбіє Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і влада на віки віків. Амінь.

Неділя митаря і фарисея

Унівська Лавра, 2018-01-28

Євангеліє навчає, що правильна молитва перед Богом, має відбуватися в покорі, а не в гордості. Бог гордим противиться, а покірним дає благодать.

Що таке покора? Святе смирення – 25 сходинка Ліствиці преподобного Йоана.

Жодним словом неможливо пояснити цю чесноту, смирення – це невимовне багатство, це скарб незбагненний. Смирення – це благодать душі, яку може зрозуміти лише той, хто пізнав її на особистому досвіді.

Ісус Христос багато чого міг би сказати – навчіться від мене посту, молитви, терпеливості, але Він наголошує на лагідності та на покорі: Навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем (Мт. 11,29).

Слово смирення містить у своїй основі слово «мир», бо смиренна людина завжди перебуває в мирі з Богом, в мирі з самим собою і з іншими людьми. Смирення – це стан внутрішнього сердечного миру.

Смирення зароджується в людині з усвідомлення своєї немочі і нікчемності. Смирення – це пізнання Божої благодаті і Божого милосердя.

Коли людина перебуває у благодаті смирення, то в ній немає навіть сліду ненависті, суперечки, непокірливості, хіба що, коли йдеться про віру.

Смиренномудра людина (тобто той, хто вправляється в чесноті смирення) кожну життєву ситуацію використовує, щоб упокоритися. Якщо людині, щось не так, то вона нервується і обурюється, гнівається, кричить. Смирення дуже полегшує життя, бо тоді Божа благодать допомагає подолати труднощі життя.

Коли один святий монах-пустельник уже лежав на смертному одрі, до нього зібралися інші пустельники. Раптом вони зауважили, що обличчя святого засіяло, мов сонце.

Помираючий вимовив: Ось прийшов авва Антоній Великий.

А трохи згодом добавив: Ось прийшов лик пророків.

Через деякий час обличчя преподобного ще більше засяяло небесним світлом і він сказав: Ось бачу лик апостолів.

Сяяння, що виходило від святого, постійно посилювалось, і він почав розмовляти з невидимими відвідувачами.

Старці запитали його: З ким ти, отче, бесідуєш?

Святий відповів: Прийшли ангели взяти мене, а я прошу, щоб вони ще на короткий час залишили мене для покаяння.

Монахи сказали: Ти, отче, не маєш потреби в покаянні.

– Направду, я не знаю, чи я хоча б поклав початок своєму покаянню, – відповів святий, і сіяння його обличчя сягло такої сили, що всіх присутніх поблизу взяв трепет.

– Дивіться. Ось Господь! Несіть до мене вибраний посуд пустині, – сказав святий і віддав свого духа в руки Божі. А вся келія наповнилась незбагненними пахощами.

Отож, у світлі слави Божої праведник ясніше помічає свої людські недоліки, і це дає йому привід для ще більшого смирення.

Неділя митаря і фарисея[7]

Унівська Лавра, 2017-02-05

Євангеліє навчає нас смиренню, покори на молитві. Ми повинні приступати до молитви із відчуттям, що ми недостойні бути вислуханими; і ми можемо відкрити свої уста і вознести молитву до Бога тільки із-за Божої безмежної милості до нас.

Хай не приходить нам думка: я зробив то і то, Боже, подай мені то і то. Якщо щось і зробив, то це нічого особливого, це і мусів би зробити, тут немає за що бути нагородженим.

А фарисей перерахував усі свої «заслуги», усі права бути вислуханим, і вийшов з храму неоправданим. Фарисей – це постава людини, яка думає, що їй щось належиться по праву, що вона на щось заслужила.

Фарисеї думали, що спасіння можна заслужити перед Богом ретельним виконанням Закону. Спасіння для них не було Божим даром та виявом великої Божої милості.

З іншого боку митар, був свідомий того, що він є грішна людина й потребує Божої милості, про яку смиренно просив у молитві. Вислів «помилуй мене», «змилуйся надомною» – ми всі потребуємо Божої милості.

Ця притча, також пригадує нам, що навіть найбільш побожна людина може втратити відчуття, що таке справжні ціль та сенс життя. Текст закликає нас віднайти живого Отця в Бозі й прийняти «цього митаря», ким би він не був, як брата.

Сутність Христової діяльності – це любов. Справжній молитвенник – це той, що з любов’ю приступає до молитви, до Бога і до ближнього.

Неділя митаря і фарисея

2011-02-13

Притча про митаря і фарисея спонукує нас звернути увагу на свою молитву.

Хто стоїть у центрі моєї молитви? Господь Бог чи власне еґо? Чи моя молитва є богоцентричною чи егоцентричною?

Якщо людина зосереджена на власному «я»: Господи, дякую тобі, що Я не такий як інші, і не такий, як той митар – то це неправильна молитва. Бо молитва повинна бути зосереджена на Бога: Господи дякую за Твою божественну благодать, яка вивела мене з гріховної неволі, дякую Тобі за те, що Ти даєш мені цю духовну силу постити двічі на тиждень та своїм майном допомагати бідним, бо без Твоєї Божественної благодаті і допомоги я нічого доброго не зміг би зробити в житті.

І ні в якому разі під час молитви не можна себе порівнювати з іншими, а навпаки з любов’ю і співчуттям помолитися за ближнього: Господи, дякую Тобі за те, що Твоя божественна благодать привела до храму також і митаря, просвіти всіх людей світлом істини, вкажи їм дорогу життя, дорогу до Небесного Царства.

Також духовне життя повинно бути богоцентричне, а не егоцентричне.

Якщо ми хочемо проаналізувати, чи я йду правильною духовною дорогою, то показником є любов. Якщо я зростаю в любові до Бога і ближнього, то моя молитва і духовне життя просувається в правильному напрямку. Якщо ж я зростаю в суворості, злості, критиці, осудженні ближніх, то треба призадуматися, чи не повторяю я помилки фарисея, зосередженого на власному его? Якщо наша молитва і наше духовне життя не приводять нас до поступу і зросту в любові, то вони можуть бути марними.

Бо апостол Павло нас навчає:

Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча. Якби я мав дар пророцтва, відав усі тайни, мав віру, щоб і гори переставляти, але не мав би любові, я був би – ніщо. І якби я роздав усе бідним, а навіть і тіло моє віддав на спалення, але не мав би любові, то я не мав би жодної користі (1 Кор. 13, 1-3).

Нехай наші добрі діла, правильна богоцентрична молитва і духовне життя провадить нас до Бога, щоб ми стали немовби скарбницею, повною чеснот (св. Василій Великий)[8], стали подібними до Бога, а це означає стати праведним, святим і добрим» (св. Григорій Нісський, De Orat. dom. 2)[9].

Неділя про блудного сина

Унівська Лавра, 2023-02-12, 9:00

Кожного року притча про блудного сина закликає нас подумати про наші відносини з Отцем Небесним.

Чи я не порвав взаємовідносини з Отцем Небесним через гріх?

Якщо так, то Притча закликає до покаяння і нагадує, що Отець Небесний чекає на кожного, щоб повернути синівство.

Якщо ж я не порвав відносин з Отцем, а все ж служу Йому, то варто задуматися, як я Йому служу? Чи справді як син? Із любов’ю, чи з наріканням як старший брат, який живучи у Батька, відчужився від Батька, і від брата?

Блаженніший Святослав:

Покаяння як навернення — це зміна способу мислення, зміна ставлення до самого себе, до ближнього та до навколишнього світу. Покаятися — це значить віднайти втрачене Боже синівство, яке ми отримали у Таїнстві Хрещення. Покаятися означає повернутися і засісти на бенкеті, який Отець підготував кожному з нас і який ми маємо тут, на землі, у контексті Пресвятої Євхаристії.

Сьогодні святкуємо трьох святителів, великих архиєреїв, Василія Великого, Григорія Богослова та Йоана Золотоустого.

У одній з молитов на Божественній Літургії св. Василія Великого молимося:

усіх нас прийми в царство Твоє, показавши нас синами світла і синами дня …

Неділя про блудного сина

Унівська Лавра, 2020-02-16

Вчора ми святкували свято Стрітення Господнього. Стрітення означає зустріч, зокрема зустріч із Богом праведного Симеона і Анни.

А сьогоднішня неділя також нас навчає про зустріч із Богом, нашим Милосердним Батьком, який нас любить і на нас чекає. Чекає на кожного, як би далеко хто не відійшов від Бога. Ми відходимо від Бога через гріх, гріх нас віддаляє від Бога, а покаяння знову привертає до Бога. Господь чекає на наше покаяння.

Сьогодні ми прийшли до храму на зустріч із нашим Милосердним Батьком, щоб у покаянні Його перепросити:

Господи, прости мене, що я своїми гріхами покидаю Тебе і віддаляюся від Тебе.

Господи, дякую Тобі, що Ти завжди з любов’ю чекаєш на моє покаяння.

Господи, Ти – Найвища Любов, Милосердя і Доброта. Прости мене, що я так мало черпаю від Тебе любові, милосердя, доброти. Прости мене, що я так мало наслідую Тебе.

Бо сьогоднішня притча якраз і навчає нас, щоб ми наслідували не блудного сина, не старшого сина, а Милосердного Батька – Отця Небесного.

Неділя про блудного сина

2019-02-24*

Сьогоднішнє Євангеліє порушує відвічну проблему виховання. Як тільки дитина приходить на світ, батьки бідкаються, як би то правильно виховати своє малеча. Щоб сильно не попустити, би не виросло ледацюгою, лайдаком, гульвісою, як блудний син. Але й щоб сильно на дитину не тиснути, щоб не виросло занадто суворим, людиноненависним, осудливим, що з усіма свариться, усім незадоволений, як старший брат у сьогоднішньому Євангелії.

У різних народах, суспільствах – різні погляди на виховання, є позитивні сторони, а є і помилки.

Перша помилка – це перехвалювати, казати: Ти – найкращий, найталановитіший, ти – Моцарт, інші діти – то все ніхто супроти тебе. Тай бідна дитина вірить, старається, зі шкіри лізе, бо думає, що її будуть любити тільки тоді, коли вона буде найкращою. Така дитина боїться, щоб хтось інший не був кращий від неї, заздрить, принижує інших, а згодом і знищує конкурентів, таке життя називається: по трупах до кар’єри. І виростає нещаслива людина. Чому? Тому що бути найкращим у всьому – неможливо. Хтось краще малює, хтось краще співає, а хтось краще борщ варить. А одному бути найкращим у всьому – неможливо.

Друга помилка не менш небезпечна – це принижувати, з дитинства казати дитині: Ти – дурню, ти – баран, другі діти як діти, а ти – ніхто. Така дитина також виростає нещасною, невпевненою в собі, всього боїться.

Чому такі способи виховання – неправильні? Тому що суперечать Біблії. Справжнє біблійне виховання – це бачити в дитині і в кожній людині образ Божий. Подібно, як образ не можемо принизити, так і людину, створену на Божий образ, не можна принижувати.

Кожне приниження залишає рану на душі. І чим ближча людина принижує, батько-мати, тим глибша рана в душі. І дитина виростає, а рани в душі залишаються і болять, виражаються у різних комплексах неповноцінності. Щоб зменшити біль, мужчини стараються забутися в алкоголі, жінки переносять свої приниження на своїх дітей, тими самими словами, якими принижували їх, принижують своїх дітей, і так тягнеться ланцюжок неправильного виховання на основі приниження від діда-прадіда до внуків і правнуків.

І як цьому всьому зарадити? – Припинити принижувати, розірвати ланцюг неправильного виховання на своєму поколінні. Ніколи на нікого не казати «дурню», бо сказано в Євангелії: у вогні горітиме, хто скаже на брата «дурню».

Правильно виховувати – це любити тверезою любов’ю. Не любов’ю, яка все попускає, на все дозволяє, але любов’ю справедливою. Любити означає – не принижувати, хвалити без перебільшень, підбадьорювати і допомагати.

А особливо важливо – це самому бути прикладом любові, як Милосердний Батько у сьогоднішній притчі, який любить, прощає.

Неділя про блудного сина

Унівська Лавра, 2017-02-12, 9:00

Вражає, що старший брат з ревнивості, жалю і розчарування сказав батькові: «Скільки років я тобі служу …». Можна сказати про старшого сина: Скільки років ти поруч з батьком і ще так до Нього не подібний. Нехай кожен обміркує і про себе: Скільки років, служимо Богу, а наскільки ми до Нього подібні? Скільки років молимося перед образом Бога, а наскільки ми стаємо на образ і подобу Божу? «Будьте досконалі, як і Отець Небесний». Наскільки ми подібні до Отця Небесного, який є Найвища Любов, доброта – Милосердний Батько. Молодшого сина, мабуть, в церкві немає, бо він або у гріхах проводить час, або все пасе свині. Ми не ступаємо на шлях блудного сина, бо бачимо, до чого може призвести неприборкана свобода. Однак, повинні задуматися, що залишаючись формально в домі Батька, наскільки стаємо подібними до нього.

Неділя про блудного сина

Унівська Лавра, 2016-02-28

Притча про блудного сина – про Милосердного Батька.

По-грецьки: εὔσπλαγχνος – співчутливий, милосердний.

ευ+σπλάγχνον – добре серце, душа.

На українську можна дослівно перекласти: добродушний, добросердний, добротливий.

Похідні слова: добродій, добротворець, доброчинець, доброзичливий.

Дальші похідні слова: добромовний, добропорядний, добросовісний, доброчесний, добросусідський.

Милосердя[10] – діяльне прагнення допомогти потребуючому. Головними добрими ділами є молитва, піст, милостиня.

Милосердя є втіленням любові до ближнього. Християнин старається здійснити вчинки милосердя для тіла: голодного нагодувати, спрагненого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти, недужому послужити, в’язня відвідати, померлого похоронити.

Важливо виявляти і духовне милосердя – діла милосердя для душі: грішника навернути, невіжу навчити, у сумніві порадити, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу з серця прощати, за живих і померлих молитися.

Милосердна людина – це людина, яка готова прийти на допомогу.

Милосердна людина – уважна, доброзичлива, сповнена доброти, чуйності, співчуття.

Неділя про блудного сина

2005-02-27

Притча про блудного сина – про дві дороги життя: молодшого і старшого сина.

Ранньо-християнський твір Вчення Господа, дане народам через дванадцятьох апостолів (Дідахе):

Є дві дороги: дорога життя та дорога смерті; і велика різниця між цими двома дорогами. Дорога життя є така: полюби, по-перше, Бога, який створив тебе, а по-друге, свого ближнього, як самого себе, і не роби іншому всього того, чого б ти не захотів, щоб сталось з тобою. З цих заповідей виникає вчення: благословляйте тих, що вас проклинають і моліться за своїх ворогів, постіть за тих, які переслідують вас: бо яка ж це любов, якщо ви любите тільки тих, що вас люблять? Чи не так само роблять й погани? Ви ж любіть тих, що ненавидять вас і не буде у вас ворога.

Дорога смерті:

А от дорога смерті: насамперед вона зла і повна прокляття: тут вбивства, зради подружні, пристрасні потяги, розпуста, крадіжки, ідолослужіння, чаклунство, складання отрут, грабежі, лжесвідоцтва, лицемірство, двоєдушність, підступність, чванливість, злоба, норовливість, жадібність, лихослів’я, заздрість, зухвалість, гордість, хвастощі, відсутність страху перед Богом; цією дорогою йдуть ті, що переслідують добрих людей, що ненавидять правду, що люблять неправду, що не приєднуються до доброго діла, що стараються не заради добра, а заради зла; вони далекі від лагідності і терпіння, вони люблять суєту, ганяються за вигодою, не роблять милості бідному, не співчувають пригнобленому, не знають свого Творця, тут дітовбивці, убійники Божого творіння, які відвертаються від нужденного і гнітять пригнобленого, які догоджають багатим, беззаконні судді бідних – грішники в усьому; від усіх таких хай ізбавить Господь.

Неділя М’ясопусна, про Страшний суд

Унівська Лавра, 2019-03-03

Кожного року у М’ясопусну Неділю святе Євангеліє нагадує нам про Страшний суд, про останній іспит, останній екзамен, який кожна людина повинна здати перед Богом. Перед екзаменом студенти готуються, обдумують, що відповісти на запитання, які їм можуть задати. Євангеліє попереджає нас, про що нас будуть питати: чи голодного нагодували, спрагненого напоїли, хворого відвідали? Іншими словами: наскільки ми були гуманними, людяними? Наскільки ми були людьми? Що доброго чинили на цій землі? Чи до нас більше підходить слово доброчинець, чи злочинець? Добродій, чи злодій?

Господь сказав: Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете (Йо 15,5).

Щоб принести добрий плід, ми повинні бути прищеплені до Господа, як гілки прищеплені до виноградини. Бог – джерело любові. Щоб творити діла любові і милосердя ми повинні бути сильно прищеплені до Бога, Який є Любов.

Деколи люди думають, що можуть створити гарний світ, у якому буде панувати рівність, братерство, взаємоповага, немовби, рай на землі, але без Бога. І скільки люди не пробували, та без Бога нічого доброго створити їм не вдавалося. Так у червоному союзі думали, що знищать поміщиків, куркулів, церковників, і запанує рай і щастя під назвою «комунізм». Пролили море крові, ріки сліз, мільйони безвинних жертв, і нічого путнього не збудували, залишили за собою руїну. Інші думали, що винайдуть якусь філософську систему правильних взаємовідносин, що принесе рай на землю. Наприклад, розумний егоїзм – вміння жити власними інтересами, не суперечачи інтересам інших. Думалося, що можна так жити, щоб і тобі було добре, і іншим не шкодити.

Однак людина без Бога тягнеться до гріха, її інтереси не зупиняються лише на необхідному для життя, але постійно зростають. Людина – динамічна істота, ніколи не стоїть на місці, але постійно зростає в доброму, або, на жаль, у злому. Коли людина зростає у гріховному, тоді нею керує не чеснота, а нестримне прагнення до гріховної насолоди, і людина йде на все (вбивства, злодійства, зради) заради цієї гріховної насолоди. Так званий, розумний егоїзм стає нерозумним і руйнує людину.

Тому перебуваймо прищеплені до Господа, джерела любові і блага, Який закликає: Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро.

Неділя М’ясопусна, про Страшний суд

Унівська Лавра, 2018-02-11

Євангеліє нам розповідає про Страшний Суд. Ця тема іноді наводить пересторогу, страх.

Але Євангеліє – це Добра Новина, це Боже слово, яке сьогодні Христос до нас промовляє.

Яка Добра Новина представлена у цьому Євангелії?

  1. Господь Бог – з нами завжди і всюди.

І не лише в прямому богословському значенні, що Бог – всюди є і все наповняє, але Господь Бог приходить до нас кожного дня через тих людей, яких нам посилає. Саме через цих людей, на людській мові Господь до нас виражає свою святу волю: голодного нагодувати, спрагненого напоїти, хворого відвідати.

Коли ми служимо потребуючим, ми служимо самому Богові. Вчинок милосердя – це не просто вчинок чисто людського братерства і солідарності – це релігійний акт. Саме чинячи діла милосердя, ми справді вшановуємо, почитаємо Бога, який є присутній в образі нашого ближнього.

Христос до нас приходить в особі найбільш потребуючої людини. А кожна людина сотворена на образ і подобу Божу.

На Страшному Суді Христос не питатиме нас, які досягнення ми в житті зробили, скільки поверхову хату побудували, у якій дорогій машині їздили.

Він запитає, що ми зробили для Його найменших, потребуючих: Те, що ви зробили одному з моїх найменших, ви мені зробили.

Євангеліє наголошує на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Чоловічого.

  • Життя тут на землі не закінчується; кожний з нас стане перед Богом на Страшному Суді для того, щоб здати звіт з усіх своїх вчинків.

Господь – Пастир, який овець, тобто праведників, поставить праворуч, а козлів, тобто грішників – ліворуч. Тут з’явиться Божа справедливість.

Були в історії, і, може, є сьогодні, мислителі, які, може, скажуть, що такий Суд – надто жорстокий, нетолерантний, нехай би людина сама собі вибирала, куди їй стати, по правиці, чи по лівиці.

Насправді так воно і є. Людина сама собі вибирає протягом цілого свого життя, куди вона стане, праворуч, чи ліворуч.

Святі отці навчали: куди ми йшли цілу свою земну дорогу, туди ми прийдемо на Страшний Суд.

Життя – це дорога, кожним ділом, словом, а навіть думкою, ми робимо якийсь крок, ми робимо вибір. І в житті є тільки дві дороги, одна нас приведе по правицю Господню разом з праведними овечками, а друга дорога, на жаль, може привести у місце ліворуч від Господа. Тому, не Господь нас ставить по правиці, чи по лівиці, але ми самі себе ставимо. Своїм життям праведним, чи грішним, ми самі себе ставимо праворуч чи ліворуч від Господа.

І Господь дає нам повну свободу, вільний вибір, куди нам стати. Господь є дуже толерантний, Він шанує людську свободу. Якщо людина не бажає собі добра, якщо людина не бажає собі спасіння, а бажає стати ліворуч від Господа, вона має свободу вибору. Бог людську свободу ніколи не утискає.

Коли ми чинимо діло милосердя, відвідуємо хворого, чи в’язня, допомагаємо голодним, спраглим, нужденним, то вчинок милосердя нас міняє. Ми стаємо добрішими, кращими, ближчими до Бога. Ми відчуваємо, що йдемо правильним шляхом.

Нехай Господь допоможе кожному завжди вміти побачити Бога, який зближається до нас у нашому ближньому.

Нехай Господь допоможе кожному стати багатим на вчинки милосердя, щоб стати гідним стати по Господній правиці, щоб усі ми колись почули ці Божі слова: Прийдіть, благословенні Отця Мого, і наслідуйте Царство, яке приготоване вам від сотворення світу. Амінь.

Неділя М’ясопусна, про Страшний суд[11]

Унівська Лавра, 2017-02-19

Євангеліє про Страшний Суд викликає страх. Чого маємо боятися? Гріха. Але ті, що є засуджені у сьогоднішньому Євангелії, є засуджені не за те, що вони зробили, але за те, що вони не зробили …

Неділя Сиропусна, Прощення

Унівська Лавра, 2024-03-17

Тема Неділі Сиропусної – рай, втрачений рай:

Сидів колись Адам і плакав
Навпроти раю насолод,
Лице своє руками ударяв,
І до Господа в жалю взивав:
Милостивий, помилуй мене, що в гріх упав!

Однак Добра Новина, яку проповідували апостоли, полягає в тому, що Христос своєю смертю і воскресінням відкрив нам рай.

Рай не лише відкритий, але Сам Господь запрошує нас до раю. У притчі про Страшний Суд Господь промовляє до праведних:

Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу (Мт. 25, 34).

Отже, Царство Боже, рай приготований нам від створення світу і чекає на нас.

Св. Йоан Золотоустий навчає:

«Бог нас створив і привів до буття, щоб нас зробити учасниками вічних благ і дарувати Небесне Царство, а не на те, щоб кинути нас у геєну й передати вогневі… Пекло приготоване не для нас, а для диявола і його слуг. А Царство для нас приготоване ще від створення світу. Тож не зробім себе недостойними входу у світлицю» (До монаха Теодора, 1)[12].

Отже, що потрібно, щоб бути достойними увійти до раю?

Про це каже сьогоднішнє Євангеліє:

Коли ви прощатимете людям їхні провини, і Отець ваш небесний простить вам (Мт. 6, 14).

Наше спасіння – в наших руках. Прощаються гріхи при умові прощення ближньому. Переломи себе і від непримиренних почуттів до брата перейди до щиро мирних.

Збирайте собі скарби на небі (Мт. 6, 19).

Збирати скарби у небесну скарбницю означає збирати чесноти, добрі діла. І головні добрі діла: молитва, піст, милостиня.

Який піст приємний Богові?

«Істинний піст, приємний і благоугодний Господеві – це відчуження від всього злого, стримування язика, відкинення злості, відлучення від похотей, обмови, брехні і клятвопорушення».

Неділя Сиропусна, Прощення[13]

Унівська Лавра, 2023-02-26

Сьогодні, Сиропусна неділя впроваджує нас у Великий Піст, у духовну подорож, подорож покаяння, покути, милосердя, молитви, прощення, духовного подвигу.

Як зауважив Блаженніший Святослав:

У цей період ми … відмовляємося від розваг і задоволення з однією метою – зосередитися на духовному житті, на зустрічі з Богом.

Сьогодні Церква запрошує у цій духовній подорожі зробити перший крок – прощення. Сьогодні – Неділя Всепрощення.

Коли ви прощатимете людям їхні провини, Отець ваш небесний простить і вам (Мт 6,14).

Чому таким важливим є цей перший крок?

Як навчає Блаженніший Святослав:

Коли ми тримаємо жаль на іншу людину, не здатні простити їй ран, яких вона нам завдала, то ми перебуваємо наче зв’язаними ланцюгами з нашим кривдником … Ця кривда ланцюгами ненависті й нездатності простити не пускає нас у духовну мандрівку до Божого обличчя.

Простіть тій особі, помоліться за неї – і зможете зробити крок у глибину власного духовного світу.

А там, на глибині, у духовній подорожі, нас чекає Господь Бог:

Отець ваш небесний простить і вам (Мт 6,14).

Ми зустрінемо люблячого, всепрощаючого вічного Бога, який готовий нас обійняти і наповнити своїм світлом.

Піст – це особливий час спілкування і зближення між Богом і людиною.

Піст – це дорога до радості зустрічі з Господом, який чекає нас у глибині нашого серця.

Неділя Сиропусна, Прощення

Унівська Лавра, 2018-02-18

Проповідь Святішого Отця Франциска на початок Великого Посту

14.02.2018 (фрагменти):

Великий Піст – це сприятливий час, щоб повиправляти фальшиві акорди у нашому християнському житті.

Великий піст – це цінний час, аби дозволити нашому серцю знову пульсувати згідно з биттям Ісусового серця.

Три слова, призначені розігріти серце віруючого: зупинися, поглянь і повернися.

Зупинися трохи, облиш це збудження та позбавлений сенсу поспіх, який лишень наповнює душу гіркотою відчуття, що ніколи нікуди не доходимо. Зупинися, облиш цей обов’язок жити в постійному прискоренні, що розсіває, ділить та знищує час сім’ї, час дружби, час дітей, час дідусів і бабусь, час безкорисливості, час для Бога.

Зупинися трохи перед зверхнім поглядом, зневажливим мимовільним коментарем, який зроджується через забуття ніжності, милосердя й пошани до зустрічі з іншими, особливо – з найслабшими, пораненими, а також тими, що занурилися в гріх та помилку.

Зупинися трохи перед жаданням все контролювати, усе знати, усе спустошувати, яке зроджується із того, що забуваємося про вдячність за дар життя і за чимало одержаного добра.

Зупинися перед оглушливим гамором, через який забуваємо про плідну й креативну силу тиші.

Зупинися перед поведінкою розпалювання безплідних почуттів, які зроджуються із замкненості та жалю до себе самого, спонукаючи забувати про необхідність виходити назустріч іншим, щоб розділити тягарі й страждання.

Зупинися трохи перед порожнечею миттєвого, моментального та одноразового, що позбавляє нас коріння, зв’язків, цінності шляху та вміння постійно прямувати вперед.

Зупинися. Зупинися, аби дивитися та споглядати!

Поглянь. Поглянь на знаки, які не дають погасити любов та підтримують полум’я віри й надії. На живі обличчя ніжності й доброти Бога, Який діє серед нас.

Поглянь на обличчя наших сімей, які день за днем з неабиякими зусиллями ставлять на те, щоб прямувати вперед і, серед нестач і труднощів, не полишають жодної спроби, спрямованої на те, щоб зробити свою домівку школою любові.

Поглянь на обличчя, які ставлять перед нами виклик, на обличчя дітей і молоді, наповнені майбутнім, надією і потенціалом, які потребують захисту. Вони є живими паростками любові й життя, що завжди ставлять високі цілі серед наших жалюгідних й егоїстичних обрахунків.

Поглянь також на обличчя похилих віком, що є носіями пам’яті та обличчям дієвої Божої мудрості.

Поглянь на обличчя наших хворих та багатьох людей, які ними опікуються, обличчя, які в своїй слабкості та служінні нагадують нам, що цінність кожної людської особи ніколи не може применшуватися до питання обрахунків чи корисності.

Поглянь на розкаяні обличчя багатьох людей, які намагаються надолужити за свої помилки і хиби, й починаючи від своєї нужди та болю, борються за те, щоб перемінити ситуацію та прямувати вперед.

Поглянь і споглядай обличчя Розіп’ятої Любові, Яка сьогодні з хреста не перестає бути носієм надії, рукою, простягненою до тих, які почуваються розп’ятими, які відчувають у своєму житті тягар поразок, розчарування та ілюзій. Поглянь і споглядай конкретне обличчя розп’ятого Христа, розп’ятого з любові до всіх без виключення. Всіх? Так, усіх!

Зупинися, поглянь і повернися.

Повернися до дому свого Отця. Без страху повернися до жадаючих і розпростертих обіймів свого Отця, багатого милосердям, Який тебе чекає.

Повернись! Без страху: це слушний час для того, щоб повернутися додому, до дому “мого Отця і Отця вашого” (Ів. 20,17). Це час, аби дозволити Йому доторкнутися до свого серця… Залишатися на дорозі зла – це лише джерело ілюзії та смутку. Істинне життя – це щось цілком відмінне, і наше серце добре про це знає. Бог не втомлюється і ніколи не втомиться тримати свою руку простягненою.

Повернися без побоювань, аби зазнати цілющої та примирливої Божої ніжності. Дозволь Господеві оздоровити рани гріха та здійснити пророцтво, дане нашим праотцям: Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне (Єз. 36,26).

Зупинися, поглянь і повернись!

Неділя Сиропусна, Прощення

Унівська Лавра, 2016-03-13

«Істинний піст, приємний і благоугодний Господеві – це відчуження від всього злого, стримування язика, відкинення злості, відлучення від похотей, обмови, брехні і клятвопорушення. Занепад цього всього – це істинний піст і благоприємний».

Святий Ансельм Кентерберійський, Спонукання душі до споглядання Бога:

Нумо, чоловіче, відлучися ненадовго від занять своїх, на короткий час відгородися від неспокійних думок своїх. Відкинь обтяжливі турботи й відклади на пізніше всі надсадні потуги свої. Хоч трошки звільни в собі місця для Бога і хоч чуть відпочинь у Ньому. Увійди у спочинок ума свого, випровадь геть усе, окрім Бога й того, що допомагає тобі шукати Його, і зачинивши двері серця, шукай Його. Говори ж, ціле серце моє, говори: «Шукаю лиця Твого, Господи».

Господи Боже мій, навчи серце моє, де і як шукати Тебе, де і як знайти Тебе, Господи. Якщо Ти не тут, де знайду Тебе, неприсутнього? Якщо ж Ти всюди єси, чому я не бачу Тебе всюдисущого? Але істинно Ти живеш у світлі неприступному. Де ж це світло неприступне? Або як підступити мені до світла неприступного? Або хто приведе й уведе мене в нього, щоб я побачив Тебе, Господи, в нім?

У яких же знаках й образах мені шукати Тебе? Я ніколи не бачив Тебе, Господи Боже мій, не знаю лиця Твого. Що робити, Господи Всевишній, рабові Твоєму, що томиться від любові до Тебе, однак є далеко від лиця Твого? Горить від усердя споглядати Тебе, і от далеко від нього лик Твій. Приступити до Тебе бажає, та неприступна обитель Твоя. Знайти Тебе бажає, та не відає місця Твого.

Господи, Ти Бог і Ти Господь мій – а я жодного разу не бачив Тебе. Ти створив мене й відтворив, і все добро, яке є в мене, Ти вручив мені – а я так і не знаю Тебе. Втім, я для того й був створений, щоб бачити Тебе – і все ж ніяк не виконую те, навіщо був створений.

Неділя Сиропусна, Прощення

2012-02-26

Наше спасіння – в наших руках. Прощаються гріхи при умові прощення ближньому. Переломи себе і від непримиренних почуттів до брата перейди до щиро мирних. Якщо б люди вміли прощати, то суспільство би перетворилось із земного в небесне, райське[14].

Шлях до Бога – через піст, чування на богослужіннях – це основа всіх чеснот. Піст – це захорона всякої чесноти, начало подвигу, вінець воздержників, світлість ціломудрія, початок християнського шляху, мати молитви, джерело ціломудрія і розуму, учитель безмовства, предтеча всіх добрих діл.

Як тільки починає хто постити, як уже жадає бесіди з Богом. Коли на устах лежить печать посту, тоді помисел повчається в умиленні, з серця ллється молитва, безстидні помисли далеко, така людина стає ворогом похотей пустомовства.

Піст з розсудливістю – це широка обитель для всякого добра. А хто нестаранний у пості, той приводить до коливання все добре,

Спаситель почав із посту в пустині 40 днів, так і всі, що йдуть слідами Його, на цій основі утверджують начало свого подвигу, адже піст – це зброя, приготована Богом.

Зодягнений у зброю поста повсякчас розпалюється ревністю. Хто нестаранний у пості, той і в інших подвигах – розслаблений, нестаранний, немічний, із розслабленою душею. Оскільки він нагим і беззбройним виходить на подвиг, тому в боротьбі він не здобуде перемоги.

Таким є піст. Хто перебуває в пості – у нього ум непохитний і готовий зустріти і відбити всі люті пристрасті.

Церковний піснеспів:

«Істинний піст, приємний і благоугодний Господеві – це відчуження від всього злого, стримування язика, відкинення злості, відлучення від похотей, обмови, брехні і клятвопорушення. Занепад цього всього – це істинний піст і благоприємний».

Неділя 1-а Торжество Православ’я

Унівська Лавра, 2022-03-13

Сьогодні у Першу Неділю Великого посту згадуємо торжество іконопочитання, тобто перемогу над останньою з великих єресей, над іконоборством, у 842 р.

Один з найбільших захисників іконопочитання преп. Йоан Дамаскин навчав:

Оскільки деякі засуджують нас за те, що поклоняємося і віддаємо шанування зображенню Спасителя і Владичиці нашої, а також і інших святих і угодників Христових, то нехай почують вони, що Бог на початку сотворив людину «на образ Свій» (Бут. 1, 26). … Бо, як говорить богонатхненний і багатообізнаний у божественних речах Василій, шана, яку віддаємо образу, переходить на першообраз.

До наших днівз 4 ст. дійшов цей твір св. Василія Великого Про Святого Духа, у якому доступно пояснюється про Божество Отця, і Сина, і Святого Духа:

Поклоняючись Богу від Бога, і розрізнення Іпостасей визнаємо, і залишаємося при вірі в єдине Начало … бо в Бозі Отці і в Бозі Єдинороднім споглядаємо один як би образ, відображений у незмінності Божества. Бо Син у Отці, і Отець у Сині, тому що і Син такий же, який Отець, і Отець такий же, який Син, і у цьому Вони – одно.

А чому, хоч один і один, однак же не два Бога? Тому що царем іменується і зображення царя, і не два царя, бо ні влада не розтинається, ні слава не розділяється. Як одне правляче над нами начало і одна влада, так і наше славословіє одне, а не багато, тому що шана образа переходить на першообраз.

Це вчення про Божество Отця, і Сина: Він – образ невидимого Бога (Кол. 1,15)

А вчення Церкви про іконопочитання полягає в тому, що наше почитання, пошана і славословіє, скеровані до Першообразу, тобто до Господа, зображеного на іконі.

Ми створені «на образ Божий». У яких обставинах ми б не жили, навіть у дуже несприятливих, наше завдання – зберегти у собі Божий образ незнищеним гріхом. Богослужбові піснеспіви Великого Посту заохочують нас, щоб у нашому серці не було ніякої злоби, ненависті.

Отож, нехай у нашому серці завжди буде образ нашого Небесного Отця – люблячого Батька.

Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти.

Нехай у нашому серці завжди буде образ Сина Божого з любові до нас розп’ятого заради нашого спасіння.

Нехай у нашому серці дозрівають плоди Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. Амінь.

Неділя 1-а Великого Посту

Перше і друге знайдення чесної голови св. Йоана Хрестителя

Унівська Лавра, 2020-03-08

На що ви вийшли дивитися в пустиню? Бачити пророка? Так, кажу вам, і більше як пророка.

Сьогодні у Першу Неділю Великого посту припадає пам’ять знайдення чесної голови св. Йоана Хрестителя.

Йоан Хреститель – подвижник-аскет і пророк, у пустині, одягнений в одежу з верблюжого волосу і ремінний пояс, їв сарану і дикий мед, Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу. Йоан закликав до покаяння: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство», тобто закликав до повного навернення людини.

Аскетичне життя Йоана готує Царство Месії через пости, повздержність, позбавлення, самітність, молитву. І нас надихає у Великий піст до самозречення:

Ісус сказав до своїх учнів: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт. 16,24).

Причина християнської аскези – це йти за Христом, коли Він несе Хрест, і коли Він у славі. Тому першим і вічним взірцем християнського подвижника є мученик. Йдучи на смерть, щоб бути вірним Христу, мученик-аскет засвідчить спасительну силу хреста прославленого[15].

Будучи прообразом святості, мучеництво має виявлятися і здійснюватися у повсякденному житті кожного християнина[16].

Апостол Павло: Я умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним (1Кор. 9,27).

Нехай під час Великого посту це наше маленьке мучеництво, що проявляється, за прикладом Йоана Хрестителя, у пості, повздержності, позбавленні себе земних радостей, у молитві, нехай допоможе нам слідувати за Христом, який несе Хрест, щоб колись бути разом із Христом у славі.

Неділя 1-а Торжество Православ’я

Унівська Лавра, 2018-02-25

Сьогодні – Перша Неділя Великого Посту.

Яким має бути наш піст?

Про це навчає церковний піснеспів[17]:

Чеснотами Ілля, зійшовши на колісницю божественну, постом просвічений, вознісся на висоту Небесну. Його ревно наслідуй, смиренная душе моя, і пости од усякої злоби, і заздрости, і сварів, і солодкости текучої і сласної; і болю лютого уникнеш – вічнопальної геєни, волаючи до Христа: Господи, слава Тобі[18].

У Першу Неділю Великого посту згадуємо торжество іконопочитання, тобто перемогу над єрессю іконоборства.

Почитаємо святі ікони,

бо, як каже богоносець і сильний в божественному знанні Василій: честь, що віддається образу, переходить на первообраз.

У грецькій і латинські мовах розрізняємо дієслова:

λατρεύω – adorare – поклонятися

προσκυνέω – venerare – почитати, шанувати, вшановувати, віддавати шану

Настанова на Піст від Папи Франциска:

«Поглянь і споглядай обличчя Розіп’ятої Любові, Яка сьогодні з хреста не перестає бути носієм надії, рукою, простягненою до тих, які почуваються розп’ятими, які відчувають у своєму житті тягар поразок, розчарування та ілюзій. Поглянь і споглядай конкретне обличчя розп’ятого Христа, розп’ятого з любові до всіх без виключення».

Неділя 1-а Торжество Православ’я

Унівська Лавра, 2016-03-20

Йоан Дамаскин, Виклад, 4,16: Про ікони

Оскільки деякі осуджують нас за те, що почитаємо і віддаємо шану зображенню Спасителя і Владичиці нашої, а також і інших святих і угодників Христових, то нехай почують вони, що Бог на початку створив людину на Свій образ (Бт 1,26). Звідси чи не тому ми вклоняємося один одному, що створені за образом Божим? Бо, як каже богоносець і сильний в божественному знанні Василій: честь, що віддається образу, переходить на первообраз. Первообраз – це те, що зображується, з чого робиться знімок. Саме тому народ Мойсеїв поклонявся довкола скинії, яка носила образ і вигляд небесного, більш за все творіння? Дійсно, Бог каже Мойсею: дивись, зробиш все так на образ показаний тобі на горі (Вх 33,10). А також херувими, що отінювали очистилище, чи не були ділом рук людських? А знаменитий храм у Єрусалимі? Чи не рукотворний він і не влаштований людським мистецтвом?

Святе Письмо засуджує тих, які поклоняються кумирам і приносять жертви демонам. Приносили жертви елліни, приносили і іудеї, але елліни – демонам, а юдеї – Богу. І жертвоприношення еллінів було засуджено і відкинуте; а жертва праведних – Богу до вподоби. Бо Ной приніс жертву, і Господь почув лагідний запах (Бт 8, 21), схвалюючи запах доброї приязні і любові до Нього. Язичницькі ж кумири, як такі, що зображали демонів, були відкинуті і заборонені.

До того ж, хто може створити щось на зразок невидимого, безтілесного, неописанного і незобразимого Бога? Тому надавати форму Божеству є справа крайнього безумства і нечестя. Тому в Старому Завіті ікони не вживалися. Але оскільки Бог, по своєму милосердю, задля нашого спасіння воістину став людиною, Він не з’явився тільки у вигляді людини, як (являвся) Аврааму і пророкам, але по сутності і воістину став людиною, жив на землі, спілкувався з людьми, творив чудеса, постраждав, був розп’ятий, воскрес, вознісся; і все це було насправді; люди це бачили і це було описано для нагадування нам і для навчання для нас, що тоді ще не жили, щоб ми, не бачивши, але почувши і увірувавши, досягли блаженства з Господом. Але оскільки не всі знають грамоту і можуть віддаватися читанню, то отці розсудили, щоби все це, подібно до того як деякі (славні) подвиги, було зображено на іконах для короткого нагадування. Без сумніву, часто, не маючи на умі (думки) про страждання Господа, але побачивши зображення розп’яття Христового, ми згадуємо про спасенне страждання і припавши – поклоняємося не матерії, але зображеному (на ній), подібно до того як не матерії Євангелія і не матерії Хреста ми поклоняємося, але тому, кого вони зображають. Бо чим відрізняється хрест, який не має зображення Господа, від хреста, що має (його)? Те саме слід сказати і про Богоматір. Бо честь, що віддається їй, возноситься до Воплоченого від неї. Подібним чином подвиги святих мужів пробуджують нас до мужності, до змагання, до наслідування їх чесноти і до прославлення Бога. Бо, як ми сказали, честь, яка віддається старанним із спів-трудівників, доказує любов до спільного Владики, і честь, що віддається образу, переходить до первообразу. І це – неписане передання, як і передання про поклоніння на схід, про поклоніння хресту і про багато іншого, подібного до цього.

У грецькій і латинські мовах розрізняємо дієслова:

λατρεύω – adorare – поклонятися

προσκυνέω – venerare – почитати, шанувати, вшановувати, віддавати шану

Неділя 2-а Великого Посту

Унівська Лавра, 2024-03-31, 9:00

Друга Неділя Великого Посту[19]

Сьогоднішнє Євангеліє – про велике Боже чудо оздоровлення розслабленого, який отримав зцілення спочатку духовне, а потім тілесне:

Сину, прощаються тобі гріхи твої! – зцілення духовне.

Візьми твоє ложе і ходи! – зцілення тілесне.

Розслабленого принесли 4 друзів. І ми так само вперше отримали прощення гріхів, коли нас вперше принесли до церкви четверо: двоє хресних і двоє рідних батьків – у святому Таїнстві Хрещення було змито первородний гріх. Протягом нашого життя ми постійно отримуємо прощення гріхів у святій Сповіді. Ми чуємо ці слова: Сину, прощаються тобі гріхи твої! – це слова прощення, слова милосердя.

Прощення виявляє обличчя справжнього Бога, «Бога милосердного і ласкавого, нескорого на гнів, многомилостивого, і вірного» (див. Вих. 34,6), Бога «благого і довготерпеливого, який уболіває над нашим нещастям» (див. Йоіл 2,13).

Християни повинні бути носіями Божого милосердя і прощення, бути продовженою рукою Божого милосердя. По любові і прощенні видно справжніх дітей Божих. Християни покликані бути знаком Божої присутності завдяки нашим ділам милосердя і прощенню.

Ми приходимо до Бога, щоб перепросити Його за наші гріхи і отримати прощення гріхів, щоб отримати від Бога зцілення духовне і тілесне.

Як сказав колись Блаженніший Святослав, гріх паралізує нас, робить нас хворими, нездатними дати відпір, чинити спротив злому. Грішна людина стає нездатною боротися. А сила Божа знову нас урухомлює, повертає нас до повноцінного життя.

Господь приходить, щоб нас перемінити, щоб усунути все те, що нас розбиває, нищить, паралізує і унерухомлює. Його прощення є нашим життям і нашим спасінням.

«Прощення гріхів» означає переміну і уздоровлення.

Сповідь – це не лише каяття, але переміна, навернення до нового життя. Це нове життя повинно характеризуватися відмовою і розривом із злом, виправленням, поправою, прощенням і християнським подвигом.

Отже, у Піст людина повинна здобути:

Мир із Богом через покаяння примирення;

Мир із людьми через прощення;

Мир із самим собою через очищення серця від злоби і пристрастей!

Неділя 2-а Великого Посту

Унівська Лавра, 2021-03-28, 11:00

Взявши на себе подвиг посту, стримання від страв – це піст тілесний. Богослужбові стихири закликають нас до посту духовного:

Постячись, браття, тілесно, постімось і духовно: розірвімо всякі узи неправди, розбиймо окови пристрастей і похотей, всяку неправедність роздерімо; даймо голодним хліб, а вбогих і безпритульних приведімо в дім, щоб прийняти від Христа Бога велику милість (1 т. ср на веч).

Духовним постом постімося, розірвімо всяке зіпсуття, полишімо спокуси до гріха, відпустим братам довги, щоб і нам простилися прогрішення наші; щоб ми могли так увізвати: нехай направиться молитва наша, як кадило перед Тобою, Господи (2 т. пн на веч).

Духовний, браття, розпочавши піст, язиком не мовте облуди і не підкладайте спотикання братові на падіння; але, покаянням просвітивши душі свічу, сльозами взиваймо до Христа: прости нам гріхопадіння наші, як Чоловіколюбець (2 т. ср на веч).

Постімося постом благим, угодним Господу: бо істинний піст відвертає від гріха, стримує язик, вгамовує гнів, знищує похоті, наклепи, обман і клятвопорушення. Віддалення від усього цього є істинний піст — і благий, і угодний Богу (1 т. пн на веч).

Стримання язика, мовчання, духовна тиша, у отців пустині «священне безмолвіє» означає мовчати не лише зовнішньо, не розмовляючи ні з ким словами, але внутрішньо в умі і в серці ні з ким не розмовляти, тільки з Богом. Молитва – це розмова з Богом. Під час молитви: мовчання думок, припинення галасу, ні з ким в душі не розмовляти, тільки з Богом. Повинна бути тиша в душі, щоб можна було почути голос Божий, щоб дати Богу промовити до нас.

Постімося від пристрастей гніву, насолодімося любові невдаваної, нагодуймо убогих хлібом, живлені божественною благодаттю, і сльозами сльози загасимо майбутнього проречення (2 т. пн на утр. пісня 9).

Сьогоднішнє Євангеліє про прощення: Сину, відпускаються тобі твої гріхи.

Ми повинні проаналізувати стан своєї душі, покаятися й приступити до покаяння, щоб отримати прощення від Бога, щоб почути ці слова: Сину, відпускаються тобі твої гріхи.

Неділя 2-а Великого Посту[20]

Унівська Лавра, 2020-03-15

Коли четверо віруючих людей принесли до Христа свого паралізованого приятеля, Господь сказав: Сину, відпускаються тобі твої гріхи (Мр. 2,5). Цими словами Ісус Христос виявляє Своє Божество, це Сам Бог навідався до Свого народу, навідався, щоб його простити, навідався, що його уздоровити, щоб відпустити йому його гріхи.

Що означає для людини «прощення гріхів»?

Прощення означає переміну і уздоровлення. Через прощення гріхів Господь робить людину чистою, безгрішною.

Уздоровлення паралізованою є наче видимим знаком невидимої переміни прощення, яке дарує Христос людині. Господь приходить, щоб нас перемінити, щоб усунути все те, що нас розбиває, нищить, паралізує і унерухомлює. Його прощення є нашим життям і нашим спасінням.

Ісус Христос доручив апостолам проповідувати покаяння на відпущення гріхів. У часі Великого Посту Церква закликає кожну людину приступити до Тайни Покаяння-Сповіді, пережити особисто на своєму власному досвіді оцю переміну, яку Господь Бог дарує як прощення наших провин і прогрішень.

Прощення не є приниженням, але піднесенням людини. Гріх паралізує нас, робить нас нездатними чинити супротив злому. Грішна людина стає нездатною боротися. Сила Божа знову нас урухомлює, повертає нас до повноцінного життя. Тому Христос каже: Встань, візьми своє ложе і йди додому (Мр. 2,11). Вже не будуть інші тебе носити, але сам зможеш іти і свідчити про цю переміну, яку з тобою зробив Ісус Христос.

Отож, приймаймо це Боже прощення, яким Господь Бог хоче нас піднести, знову нас сильними вчинити, відпірними до злого, здатними боротися із злом і силою Божою усяке зло перемагати.

З вірою приймаймо це прощення на відпущення гріхів, яке від початку проповіді Христа Церква доносить аж до сьогоднішнього дня.

Із Словника Містики[21]:

Покаяння – це примирення, сокрушення, розкаяння, навернення до нового життя.

В основі покаяння стоять сокрушення і навернення.

Справжнє євангельське навернення продовжується у покаяльному житті. Навернення до нового життя.

Це нове життя повинно характеризуватися умертвленням, відмовою і розривом із злом, виправленням, поправою, прощенням і християнським подвигом.

Неділя 2-а Великого Посту

Унівська Лавра, 2018-03-04

Євангеліє про велике чудо оздоровлення паралізованої людини.

Водночас є актуальним для кожного з нас сьогодні.

Адже воно відповідає на запитання: Для чого нам ходити до церкви?

Для чого люди приходили до Христа так численно? – Щоб послухати його слово, каже нинішнє Євангеліє. Люди відчували, що слово Боже їх перемінює, преображає.

Для чого принесли розслабленого до Христа? – Щоб він отримав зцілення спочатку духовне, а потім тілесне.

Сину, прощаються тобі гріхи твої! – Бог зціляє, зцілення духовне.

Візьми твоє ложе і ходи! – зцілення тілесне.

Якщо хтось запитає нас, для чого ми ходимо до Церкви, то правильна відповідь:

  • Щоб почути слово Боже. Щоб це слово нас перемінило на краще, преобразило на образ Бога, Який є Любов.
  • Щоб відбулася зустріч з Богом, щоб ми подякували Йому за все, щоб ми прославили Його.
  • Щоб перепросити Бога за наші гріхи і щоб отримати прощення гріхів. Вперше ми отримали прощення гріхів, коли нас вперше принесли до церкви четверо: двоє хресних і двоє рідних батьків – у святому Таїнстві Хрещення було змито первородний гріх. Протягом нашого життя ми постійно отримуємо прощення гріхів у святому Таїнстві Сповіді, ми чуємо ці слова: Сину, прощаються тобі гріхи твої! Особливо актуальним сьогоднішній євангельський заклик є для осіб, які рідко сповідаються про обов’язок бодай раз на рік у Великий Піст висповідатися.
  • Щоб отримати від Бога зцілення духовне і тілесне.

Адже, як сказав Блаженніший Святослав, гріх паралізує нас, робить нас хворими, нездатними дати відпір, чинити спротив злому. Грішна людина стає нездатною боротися. А сила Божа знову нас урухомлює, повертає нас до повноцінного життя. Тому-то Христос завершує сьогоднішню історію словами: Встань! Візьми своє ложе і йди додому. Іди і свідчи про цю переміну, яку з тобою вчинив Ісус Христос!

Неділя 2-а Великого Посту

Унівська Лавра, 2016-03-27

«Відпускаються тобі твої гріхи» – слова прощення, слова милосердя

Прощення виявляє обличчя справжнього Бога, «Бога милосердного і ласкавого, нескорого на гнів, многомилостивого, і вірного» (див. Вих. 34,6), Бога «благого і довготерпеливого, який уболіває над нашим нещастям» (див. Йоіл 2,13).

Бог дав людям, «котрі прийняли Його, право дітьми Божими стати» (Йо 1,12), тобто носіями Божого милосердя і прощення. Сьогодні Бог діє також через людей і через нас. Нам прощає через інших, а іншим прощає через нас! Зрештою так і почалося сьогоднішнє чудо: «І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо […] Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже» (Мр. 2,3.5). Так, це Ісус сказав слова прощення; так, це Ісус зцілив паралітика, але це ці четверо вірили, що Він може підняти на ноги їхнього друга, це вони, що на своїх руках принесли його до Ісуса.

Прощення виявляє справжніх Божих дітей: тих, які у цьому світі наче стале руками Божого милосердя, через яких Бог хоче доторкнутися кожного грішника, кожної людини.

Сьогоднішнє Євангеліє бажає нам нагадати, що Бог не тільки доторкнувся до нас, щоб нас зцілити і простити нам наші гріхи; але Він нас кличе, щоб ми були продовженою рукою його милосердя, щоб через нас і завдяки нам Він міг доторкнутися кожної людини у цьому світі, міг зцілити кожну неміч і простити кожному його гріхи. Великий це дар і велике покликання бути знаком Божої присутності завдяки нашим ділам милосердя до інших і прощенню. Але ніщо нас більше і не являє християнами і дітьми Отця як отой співчутливий погляд чи простягнута рука, в яких інші можуть почути ніжний голос небесного Отця: «Сину, Доню прощаються тобі твої гріхи» і «кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2,11). Саме завдяки нам сьогодні хтось зможе знову у своєму житті піднятися на ноги і повернутися до свого дому — дому Небесного Отця. Не опустім такої нагоди «бути милосердними, як і Отець наш милосердний» (Лк 6,36).

Неділя 2-а Великого Посту

2011-03-20

Сьогодні була довга проповідь, це о. Василь закінчував реколекції.

Ви знаєте, що таке реколекції?

Реколекції – по-українськи пригадування. Люди знають заповіді, знають закони, але можуть дещо забути. Тому у церквах декілька разів на рік проводяться науки, на яких пригадують християнське вчення. Особливо реколекції проводяться у Великий Піст. У нашій церкві відбувалися реколекції від четверга до неділі.

Реколекції – це духовна віднова людини, людина духовно пригадує собі християнське вчення, правди християнської віри.

Одного разу один чоловік жалівся на свого сусіда, що сусід поганий і що він його не любить. Я йому сказав: «А ти знаєш, що головні заповіді – це любити Бога і любити ближнього. Тому треба ставитися до сусіда з добротою і пробаченням». А той чоловік відповів, що він забув.

Щоб не забувати, треба часто пригадувати християнські заповіді і євангельське вчення. А реколекції – це науки для пригадування.

Зараз ми поговоримо на тему про Мир.

Хто знає? Якими словами у старі часи починалася Служба Божа?

У 3-4 столітті Служба Божа починалася словами: Мир всім!

Мир дуже важливий. У Великий Піст людина повинна подумати про Мир.

1) Мир із Богом. Хто робить гріх, той іде проти Божих заповідей і стає ворогом Бога. Тому треба примиритися із Богом через Покаяння (Сповідь).

2) Мир із людьми. Хто гнівається і не прощає, той має тягар на серці, а хто прощає і помириться з людьми, той у серці має мир.

3) Мир із самим собою. Хто слухає голос совісті, він має мир, бо він робить добро. А хто поступає навпаки, тобто проти голосу совісті, то він має неспокій.

Що таке совість (або сумління)?

Совість – це внутрішній голос, це голос Божий у людській душі, цей Божий голос за добро хвалить людину, а за зло картає.

Щоб мати мир у душі, треба слухати цей внутрішній Божий голос і робити добро. А хто не слухає Божий голос у серці і переступає через голос совісті, він буде мати неспокій, бо голос Божий за зло картає людину у її серці.

У стародавніх молитвах, у книзі Тріодь, є такі слова звернені до християн: постімося від злоби. Тобто людина під час посту стримується не лише від певної забороненої їжі і від участі в забавах, але і від злоби, ненависті, пристрастей. На їжі людина вчиться: якщо вона може перемогти себе в маленькому, наприклад, стриматися від м’яса у певні дні, то вона зможе перемогти себе і у великому, тобто стриматися від злоби, ненависті, пристрастей і панувати над собою. Сильна людина – це, в першу чергу, людина, яка уміє перемогти себе. Сильна людина панує над собою, і вміє не допустити злоби і пристрасті до свого серця.

Отже, у Піст людина повинна здобути:

Мир із Богом через покаяння примирення;

Мир із людьми через прощення;

Мир із самим собою через очищення серця від злоби і пристрастей!

Неділя Хрестопоклонна

Унівська Лавра, 2024-04-07

У 392 р. (як вважають дослідники) у Велику П’ятницю св. Іван Золотоустий виголосив такі слова[22]:

«Чи бачиш дивну перемогу? Чи бачиш дії Хреста? Чи сказати тобі і щось інше, більш дивне? Довідайся про спосіб перемоги, і тоді ти здивуєшся ще більше. Чим переміг диявол, тим же подолав його Христос, — узявши його ж знаряддя, Він ними і переміг його. А як? Послухай.

Діва, древо і смерть були знаками нашої поразки. Дівою була Єва, бо тоді вона ще не пізнала чоловіка; древом було дерево раю; смертю було покарання Адама. І ось знову Діва, древо і смерть — ці знаки поразки зробилися знаками перемоги. Замість Єви — Марія, замість дерева пізнання добра і зла — древо Хреста, замість смерті Адамової — смерть Христова. Чи бачиш, що чим переміг диявол, тим сам переможений? Через древо диявол уразив Адама, через хрест подолав диявола Христос. Те дерево скинуло до пекла, а це Дерево навіть тих, котрі відійшли, витягло звідти. І знову те дерево прикрило роздягнутого невільника, а це Дерево відкрило з висоти для всіх роздягнутого Переможця. Так само і смерть. На ту смерть засуджувалися ті, котрі будуть жити після неї, а ця смерть воскресила і тих, котрі жили до неї. «Хто висловить могутність Господа?» (Пс. 105, 2). Через смерть ми зробилися безсмертними — такою є дія Хреста.

Чи усвідомив ти перемогу? Чи пізнав спосіб перемоги? Поглянь, як легко (для нас) звершилася ця справа. Ми не обагрили кров’ю зброю, не стояли в строю, не зазнали ран і не бачили бою, а перемогу отримали. Подвиг Владики, а вінець — наш. Отже, якщо ця перемога стала і нашою, тоді всі ми, подібно до воїнів, вигукнімо нині переможну пісню, скажімо, прославляючи Владику: «Поглинута смерть перемогою. Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» (1 Кор. 15, 54–55). Ось що зробив для нас Хрест. Хрест — трофей проти бісів, зброя проти гріха, меч, яким Христос проколов змія. Хрест — милість Отця, слава Єдинородного, радість Духа, прикраса ангелів, утвердження Церкви, похвала Павла, твердиня святих, світло для всього світу. Як у домі, огорнутому темрявою, хто-небудь, запаливши світильник і поставивши його на узвишші, проганяє темряву, так і Христос у світі, огорнутому темрявою, встановивши Хрест ніби якийсь світильник і піднявши його високо, розсіяв весь морок на землі. І як світильник містить світло вгорі на своїй вершині, так і Хрест угорі на своїй вершині мав сяюче Сонце правди».

Неділя Хрестопоклонна

Унівська Лавра, 2022-03-27

У Хрестопоклонну Неділю Христова Церква ставить нам перед очі Хрест, Розп’яття нашого Господа і Спасителя, нагадуючи, що під час Великого Посту ми подорожуємо, і підсумком нашої духовної подорожі буде споглядання розп’ятого і воскреслого Христа[23].

Животворящий Хрест – це джерело духовного життя[24]. Споглядаючи святе Розп’яття, ми споглядаємо Божу любов. Що Бог не десь далеко, байдужий до світу, але Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним.

Син Божий з любові до нас розп’ятий заради нашого спасіння.

У древні часи розпинали злочинців. Однак, люди гідні поваги, римські громадяни, не могли бути розп’яті, розпинали лише рабів і чужинців.

Ісус Христос – Бог, страчений нарівні з повстанцями та рабами! Бог, зарахований до людей, гідних забуття! Ісус не мав залишитися в пам’яті людей. Розп’яття мало зробити з ним те саме, що зробило з тисячами інших безіменних жертв. Ісус Христос – у єдності із забутими жертвами свавілля та знущань. У своїй смерті Ісус Христос розділив долю не тільки розіп’ятих, а й інших незліченних жертв. Ісус Христос – у солідарності з нещасними жертвами – не заради себе, а заради них. Ісус вирішив випити до дна чашу страждань.

Ісус Христос страждав нарівні з іншими, але його любов перемогла смерть. Умираючи, Він випромінював турботу і любов, яка зігрівала всіх довкола. Вона зігрівала засуджених разом з Ним розбійників, Його охоплену горем Матір і навіть катів, про прощення яких Він благав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять” (Лк 23,34)[25].

Неділя Хрестопоклонна[26]

Унівська Лавра, 2021-04-04, 9:00

Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.

Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене.

Бути учнем Христа означає іти за Христом, нести свій хрест, страждання.

Бути учнем Христа означає іти за Христом та відважно Його визнавати.

Бути учнем Христа означає іти за Христом і жити подібно, як жив Христос.

Бог хоче, щоб ми жили Його життям – життям Божої Любові.

Християнство є свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві Ісуса Христа на Хресті.

Жити цією жертовною Любов’ю, даруючи себе іншим – це наш особистий хрест, на якому вмираємо для свого егоїзму, будучи готовими все знести й перетерпіти задля Бога і задля добра ближнього.

Неділя Хрестопоклонна

Унівська Лавра, 2019-03-31

Роздумуємо про богословське значення Хреста, страждань, смерті Ісуса Христа.

Св. Атанасій Великий, Бесіда про вочоловічення Слова[27],7,5: … Оскільки Слово Отцеве суще і понад усе суще, то відповідно воно єдине було в силі відновити світ і воно єдине було спроможним за всіх постраждати і клопотати за всіх перед Отцем.

8,1-2,4: Саме тому безплотне, і нетлінне, і нематеріальне Боже Слово приходить на нашу землю … сходячи до нас своїм чоловіколюбієм та явленням. 2 І побачивши, що наділений розумом (словом) людський рід погибає, і що смерть царює над людьми через тління; … і пропадало те, чого Слово було творцем; бачачи також, що людська злоба переходить всякі межі, бо мало-помалу люди до нестерпності примножили її собі на шкоду; а також бачачи, що всі люди – підлеглі смерті, Слово виявило милість до роду нашого, й неміч нашу пожаліло, і до тління нашого зійшло, і владу смерті не стерпіло, щоб не загинуло створіння, і щоб не виявилося марним діло Отця його щодо людей, Слово бере на себе тіло … 4 І таким чином, від нас взявши тіло подібне до нашого, бо всі ми підлеглі тліні смерті, видаючи його на смерть за всіх, Слово приносило його Отцю; … щоб, з однієї сторони, оскільки всі вмирали, у ньому був скасований закон щодо тління людей … а з іншої сторони, щоб людей, що обернулися до тління, знову повернути до нетління, й оживотворити їх від смерті присвоєнням собі тіла і благодаттю воскресіння, знищуючи ними смерть …

9.1-2,4: Бо Слово побачило, що тління було би припинено в людях не інакше як доконечно через смерть; Слово ж не могло померти, безсмертним будучи і Сином Отця; ради цього Слово бере на себе тіло, яке могло померти, щоб воно, причасне Слову, що понад усім, було достатнім, щоб померти за всіх, і через Слово, що жило в нім, щоб тіло залишилось нетлінним, і щоб відтак у всіх припинилося тління благодаттю воскресіння. Тому як вільну від усякої вади жертву і приношення Слово взяло на себе тіло, приносячи його на смерть, а цим приношенням подібного Слово відразу усувало смерть від усіх подібних. 2 Бо суще понад усе Слово Боже, приносячи свій храм й інструмент-тіло як викуп за всіх, достатньо відшкодовувало борг своєю смертю; і як спів-сущий усім за подібним тілом нетлінний Син Божий належно зодягнув усіх у нетління обітницею воскресіння. … 4 Бо пропав би людський рід, якщо б всіх Владика і Спаситель, Син Божий, не прийшов покласти кінець смерті.

22.3: А втім не свою смерть, але смерть людей прийшов Спаситель звершити, тому не власною смертю, бо суще Життя не мало смерті, він складав з себе тіло, але приймав смерть від людей, щоб і цю прийшлу у його тіло смерть остаточно повністю знищити.

Чому саме ганебна смерть на хресті?

24: 1 … можливо хтось би сказав і оце: Якщо на очах у всіх і засвідченою мала статися його смерть, щоб повірили і слову про воскресіння, то годилося хоча би, щоб він придумав для себе славетну смерть, щоб тільки уникнути безчестя хреста. 2 Але якби він так учинив, то викликав би підозріння до себе, що він має силу не проти всякої смерті, але лише проти тієї, яку для себе придумав; і нічим не менший знову був би привід для невірства у воскресіння. Тому-то не від нього, але від злочинного заміру ставалася тілові смерть, щоб оту смерть, яку вони би заподіяли Спасителю, її він би знищив. 3 І як благородний борець, великим будучи розумом і мужністю, не сам собі супротивників обирає, щоб не подати підозри у боягузтві щодо деяких інших, але надає змогу [це зробити] глядачам, і особливо якщо б вони виявилися ворожими [до нього], щоб, поваливши того, кого б ухвалили вони, запевнити, що він – сильніший від усіх; так і Життя всіх, Господь і Спаситель наш Христос, не сам придумав тілові смерть, щоб не показатися таким, що боїться іншої якоїсь смерті, але від інших, і тим більше від ворогів, приймаючи, він терпів на хресті ту смерть, яку вони вважали жахливою, ганебною і нестерпною, щоб, коли ця смерть буде знищена, запевнити, що він – суще Життя, а владу смерті щоб припинити цілковито. 4 Отож, сталося щось подивугідне та незвичайне, бо та ганебна смерть, яку вони думали завдати, ота була знаменням перемоги над самою смертю …

Неділя Хрестопоклонна[28]

Унівська Лавра, 2018-03-11

Сьогодні середина Великого посту: 3 тижні, 20 днів – позаду, а ще 20 днів попереду; опісля ще Страсний Тиждень – спомин спасенних Страстей Христових і Пасха.

Великий піст – це духовна дорога, шлях, а люди, які постять, нагадують мандрівників, які прямують великопісною мандрівкою.

Подорожній іде до якоїсь мети, спочатку відчуває великий запал, велику силу, а вже як пройде десь половину шляху – починає втрачати сили, первісний запал потрошки згасає, сили його полишають, і він шукає місця де б відпочити, шукає джерела або криниці, щоб вгамувати спрагу і набратися сили для другої половини своєї мандрівки.

Подібно і той, хто справді постить і подвизається; на початку Великого Посту ми робимо добрі постанови, хочемо багато змінити в своєму духовному житті, досягнути духовних висот, а згодом первісний настрій згасає, ми шукаємо якоїсь допомоги.

Сьогодні Церква подає нам допомогу – животворящий Хрест Господній – це джерело духовного життя, з якого кожен може почерпнути.

Сорок днів Великого Посту святі Отці порівнювали до сорок років мандрівки ізраїльтян через пустелю, з Єгипту до Обітованої землі, мандрівки від рабства до свободи. Саме той пасхальний рух мав їм дати нове життя.

І ось, як читаємо у 17 главі Книги Виходу, чим дальше вони йдуть за Мойсеєм в пустелю, тим стає тяжче, тим більше люди нарікають на Бога і на Мойсея.

І ось, ще перед тим як дійти до Синайської гори і отримати 10 заповідей, уся громада синів Ізраїля потрапила в місця, де не було питної води. Народ жадібний води сварився й нарікав. Тоді Мойсей на слово Господнє взяв жезл і вдарив по скелі, і зі скелі потекла вода, яка втамувала спрагу ізраїльтян і загасила вогонь нарікання і незадоволення. Божий народ зрозумів, що Бог справді є між ними, підсилився і пішов далі.

Святий апостол Павло символічно пояснює, що скелею, з якої ізраїльтяни напилися духовного питва, насправді був Христос.

Христос – це скеля, це основа і мета нашої земної мандрівки, з тої скелі витікає джерело, яке дає воду, дає життя, дає сили, щоби рухатися далі.

У Хрестопоклонну неділю Христова Церква ставить нам перед очі Хрест, Розп’яття нашого Господа і Спасителя, нагадуючи, до якої мети ми подорожуємо в часі Великого Посту, що підсумком цієї Чотиридесятниці буде споглядання розп’ятого, померлого і воскреслого Христа.

Для того, щоб ми могли духовно спочити, набратися духовної сили, сьогодні Церква ставить перед нами Скелю – Христа, з проколеного боку Якого витікає життєдайна сила, яка нас може підсилити, зробити мужніми і допомогти рухатися далі.

Цілувати Хрест з поклонами означає черпати, пити, споживати оцю таїнственну поживу, це таїнственне питво, яке і по сьогодні витікає з пробитого боку Христового з-посеред Його Церкви.

Бо Церква є тим Тілом Христовим, яке несе у собі сили, які виливаються на Божий люд у вигляді Святих Таїн. І сьогодні, цілуючи цей чесний і животворящий Хрест, ми стаємо сильнішими, ми відпочиваємо в його тіні, ми стаємо здатними рухатися далі.

Нехай цей Христос, Якого сьогодні бачимо розп’ятим і цілуємо Його Хрест Животворящий, прийде до нашого життя і дасть нам оті життєдайні сили і за молитвами Пречистої Діви Марії допоможе нам звершити мандрівку до тої мети, до якої Він нас кличе.

Неділя Хрестопоклонна[29]

Унівська Лавра, 2017-03-19, 9:00

Розп’яття на хресті, як спосіб страти практикували з давніх часів перси, ассирійці, скіфи та фракійці. Олександр Македонський розп’яв тисячі людей. Римляни розпинали злочинців, убивць та збунтованих рабів з метою залякати рабів, щоб вони не піднімали бунти. Так в Ізраїлі в час правління юдейського царя Олександра Янная (приблизно 100 років перед розп’яттям Ісуса) було розіп’ято тисячі повстанців проти еллінізації.

Цей найстрашніший вид узаконеного вбивства і катувань було повсякденним явищем в Юдеї І ст. нашої ери за Римського панування. Ніде не розпинали так часто, як у юдейській Палестині. Лише за 30 років перед розп’яттям Ісуса в один день було розіп’ято близько двох тисяч юдеїв за стінами Єрусалиму.

Однак, люди гідні поваги, римські громадяни не могли бути розп’яті, розпинали лише рабів і чужинців. Розпинали не тільки за бунт; римський поет Горацій писав про господаря, який наказав розп’яти раба, тому що той потайки покуштував страви, призначеної для панського столу.

Ісус – Бог, страчений нарівні з повстанцями та рабами! Бог, зарахований до людей, гідних забуття! Ісус не мав залишитися в пам’яті людей. Розп’яття мало зробити з ним те саме, що зробило з тисячами інших безіменних жертв. Ісус – у єдності із забутими жертвами свавілля та знущань. У своїй смерті Ісус розділив долю не тільки своїх «сусідів» по хресту, а й інших незліченних жертв. Ісус – у солідарності з нещасними жертвами – не заради себе, а заради них.

Ісус вирішив випити до дна чашу страждань. Розп’ятому Ісусові запропонували хмільний напій, щоб полегшити біль. Цей напій – вино зі спеціями, готували для засуджених єрусалимські жінки, керовані співчуттям, щоб притупити їхній біль. Але Ісус відмовився пити. Відмовився, бо сам прийняв рішення випити до дна чашу страждань.

Ісус страждав нарівні з іншими, але його любов перемогла смерть. Ісус, умираючи, випромінював турботу і любов, яка зігрівала всіх довкола. Вона зігрівала засуджених разом з Ним розбійників, його охоплену горем матір і навіть катів, про прощення яких Він благав Бога.

Богословський аналіз стихири:

«Гряди первозданная двоїце, лика отпадшая горних, завистію человікоубійци, горькою сластію древа, древле вкушенієм. Се всечестноє воістинну Древо предгрядет, к немуже притекше радостію облобизайте, і возопійте к нему с вірою: ти наше воззваніє, Кресте всечестний, древо Богоблаженноє, саде небесний: єгоже плода причастившеся, нетлініє улучихом, Едема перваго приємше ізвістно, і велію милость».

Неділя Хрестопоклонна

Унівська Лавра, 2016-04-03

Св. Іван Златоуст, Про Хрест і розбійника, Проповідь 1[30]

Сьогодні Господь наш Ісус Христос – на хресті, і ми звершуємо свято, бо хрест – це свято і духовне торжество. Колись хрест був найменням покарання, а тепер став почесним ділом, колись був символом засудження, а тепер – знаком спасіння. Справді, він став для нас причиною незліченних благ: він звільнив нас від омани, він просвітив тих, що сиділи у темряві, він примирив нас, які були у ворожнечі, з Богом, він зробив друзями відчужених, він зробив близькими тих, які були далеко. Хрест – знищення ворожнечі, він – охорона світу, він став для нас скарбом незліченних благ. Завдяки хресту ми вже не блукаємо у пустелях, тому що пізнали істинний шлях; ми вже не живемо поза царством, тому що знайшли двері; не боїмося вогненних стріл диявола, тому що побачили джерело. Завдяки хресту ми вже не вдовуємо, тому що отримали нареченого; не боїмося вовка, бо маємо Доброго Пастиря. Каже Господь: «Я – Добрий Пастир» (Йо 10,11). Завдяки хресту ми не тремтимо перед тираном, тому що перебуваємо близько царя. Ось чому ми справляємо свято, звершуючи пам’ять хреста. (…)

Хочеш знати і інше діло звершене хрестом? Він відкрив нам сьогодні рай, який залишався замкненим понад п’ять тисяч літ, тому що в цей день, в цю годину Бог ввів туди розбійника, означуючи цим дві вчинені Ним справи: одна – що відкрив рай, інша – що ввів розбійника. Сьогодні Він повернув нам давню вітчизну, сьогодні знову привів в отче місто і дарував обитель всьому людському єству. (…)

Але не тільки хрест, і самі слова, сказані на хресті, являють невимовне Його чоловіколюб’я. Розп’ятий на хресті, зазнавши при цьому осміяння, наруги та плювання, Він казав: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23,34). І Розп’ятий молиться за розпинателів, хоча ті навпаки казали: «якщо ти Син Божий, зійди но з хреста;  … і ми увіруємо в Тебе» (Мт 27,40,42). Але тому-то саме, що Він Син Божий, Він і не сходить з хреста, бо для того Він прийшов, щоб бути розп’ятим за нас. Кажуть: «зійди но з хреста;  … і ми увіруємо в Тебе». Це слова й одговір невіри, тому що повстати з гробу, до якого був привалений камінь, було набагато більш великою справою, ніж зійти з хреста; вивести з гробу чотириденного мертвого Лазаря, повитого полотном, також було набагато більш великою справою, ніж зійти з хреста. Отже, вони казали: «якщо ти Син Божий, спаси себе самого» (Мт 27,40). Він робив все, щоб спасти тих, що ганьбили Його, кажучи: «відпусти їм гріх, не знають бо, що роблять» (Лк 23,34). (…)

Неділя 4-а Великого Посту, преп. Іван Ліствичник

Унівська Лавра, 2023-03-26, 9:00

Піст – це нагода через покаяння відновити наш зв’язок з Богом.

Піст – це нагода, щоб через покаяння наші закаменілі серця стати чуйними і відкритими на Божу благодать.

Піст – це час примирення з Богом.

У книзі Ліствиця (Драбина сходження від землі на Небо) є такі слова:

5.1. Покаяння – це примирення з Господом через здійснення добрих діл, протилежних до колишніх гріхів.

Після сповіді-покаяння ми не перебуваємо в інертному стані, стримуючись від гріхів, але робимо добрі діла, вправляємося в чеснотах.

5.1. Покаяння – це завіт з Богом про поправу життя.

Як колись Господь укладав Завіт з Авраамом, на Синайській горі дав 10 заповідей, так і ми через сповідь-покаяння укладаємо з Господом завіт вірності про поправу життя.

5.33. Хто істинно дбає за своє спасіння, той кожний день, у який він не оплакує своїх гріхів, вважає втраченим, хоча б у цей день і зробив якісь добрі справи.

Ми плачемо, коли нас образили, коли щось не сталося так, як ми хотіли, але забуваємо плакати над своїми гріхами, які ображають Бога і розпинають Христа.

5.37. Ознака звільнення від гріхів полягає в тому, що людина завжди вважає себе боржником перед Богом.

Молимося: і прости нам довги наші як і ми прощаємо…

5.38. Ознака правдивого покаяння полягає в тому, що людина вбачає себе гідною всіх видимих і невидимих скорбот, що трапляються з нею, і навіть ще більших.

5.38. Немає нічого рівного милості Божій; немає нічого більшого за неї.

Милість Божа безмежна, тому служімо Йому у покаянні і в поправі життя

Неділя 4-а Великого Посту, преп. Іван Ліствичник[31]

2023-03-26*

Блаженні плачучі, бо вони утішаться

У книзі Ліствиця (Драбина сходження від землі на Небо) є такі слова:

7, 70. Ми не будемо обвинувачені, мої браття, не будемо обвинувачені, при відході нашої душі, за те, що не учиняли чудес, що не богословствували, що не досягли видіння, але, поза сумнівом, подамо Богові відповідь за те, що безнастанно не плакали за свої гріхи.

Ми багато за чим плачемо: плачемо, коли нас ображають, плачемо, коли маємо якесь горе, хвороби, втрати.

Але одне забуваємо: забуваємо, оплакували свої гріхи.

Гріх – це єдине нещастя у людському житті.

Бо горе, страждання, хвороби можуть нас наблизити до Бога, а гріх убиває відносини з Богом.

Гріх убиває нашу душу, роблячи її нечутливою і черствою, він убиває наші відносини з Богом і з людьми; він убиває нашу совість і життя.

Гріх убиває в житті усе. Через гріх ми заживо вмираємо, і поступово навколо нас утворюється кільце відчуженості від Бога і від людей.

Гріх убиває Христа на Хресті. Невдовзі будемо споглядати Страсті Господні –що робить гріх: гріх убиває.

Однак ми оплакуємо усе, ремствуємо, горюємо за усім, крім гріха.

Ми забуваємо, що є гріх у нашому житті, ми робимося до нього нечутливими, мало уболіваємо за це.

А преподобний Йоан Ліствичник оплакування гріхів ставить в основу нашого спасіння. Від оплакування починається наше спасіння або погибель:

… поза сумнівом, подамо Богові відповідь за те, що безнастанно не плакали за свої гріхи.

Треба почати із розкаяння, покаяння, навернення душі, що ставить нас віч-на-віч перед Богом, ставить нас на коліна перед Богом і вчить нас просити зцілення, очищення, милості, прощення.

Коли наша свідомість доходить до такої гостроти і глибини, що нам уже нестерпна відчуженість від Бога, що гріх робить нас чужими для Бога, коли ми розуміємо, що гріхом ми духовно вбиваємо себе і ближнього – тільки тоді з наших очей можуть вирватися сльози, які очищають.

Поки ми не вміємо оплакувати свої гріхи, значить, ми їх ще не усвідомили, ми ще нечутливі, ми ще холодні, ми ще у гріху.

Принесімо Господеві сльози покаяння, що омивають гріхи.

Неділя 4-а Великого Посту, преп. Іван Ліствичник

2015-03-22

Преп. Йоан Ліствичник, Ліствиця, Слово 11:

Про багатомовність та мовчання[32]

Багатомовність – це осідок марнославства, бо воно через багатослів’я любить себе величати.

Багатомовність – це двері лихослів’я, слуга брехні, марнування уваги, затьмарення молитви.

Розважне мовчання є матір’ю молитви, визволення з полону думок, сховище божественного вогню, страж помислів, ворог зухвалості, противник зверхнього повчання, набування розуму. Непримітний поступ духовний, таємне восходження.

Неділя 4-а Великого Посту, преп. Іван Ліствичник

2012-03-25

Піст – весна душі, відродження, оновлення Божою благодаттю через покаяння нашого духовного життя, яке можливо умертвив гріх. Піст – це час, коли силою Божою наші закаменілі серця повинні з нечутливих стати чуйними, з холодних і твердих стати теплими і відкритими для ближніх і для Самого Бога. Піст – це час примирення , а примирення – це радість, це нове начало у наших відносинах з Богом і ближніми.

Преп. Йоан Ліствичник, Ліствиця – про чесноти, покаяння, послух, безгнівність і покору, проти злослів’я і наклепу, брехні, лінивства і інших пристрастей.

Слово 25. Про викорінювача пристрастей найвищу смиренномудрість

Смирення (покора) – це усвідомлення своєї немочі і безсилля; і пізнання Божої благодаті і милосердя; це почуття скрушеної душі і зречення від своєї волі.

Признак смирення – коли людину образили, вона сама, випереджаючи кривдника, іде на примирення і цим руйнує ворожнечу.

Господь: Навчіться від мене, Я є лагідний і покірного серця, і знайдете спокій душам вашим, спокій від борні та полегшення від спокушуючих помислів.

Смирення допомагає радісно приймати зневаги, бо вони є ліком, що зціляє і спалює недуги і гріхи. Воно знищує всякий гнів.

Вершина нечистих пристрастей – це марнославство і гординя, а винищувач їх – смиренномудріє, яке охороняє нас неушкодженими від цеї смертоносної отрути і проганяє лицемірство, наклеп, обмову. Відганяє дратівливість, гнів, марнославство.

Смирення немов ковчег оберігає нас від пристрастей, марнославства, які хочуть вкрасти в нас заслугу добрих вчинків.

Хто має смирення, у ньому немає ні сліду ненависті, суперечок, непокори добру.

Хто має смирення – цей лагідний, покірний, привітливий, співчутливий, милосердний, а найбільше покірний у доброму, безжурний, бадьорий, нелінивий, іншими словами – безпристрасний. У смиренні нашому пом’янув нас Господь і визволив нас від ворогів наших (Пс.135), від пристрастей і скверни.

Неділя 4-а Великого Посту, преп. Іван Ліствичник

2011-04-03

Від часів Йоана Хрестителя і понині Царство Небесне здобувається силою (Мт 11,12).

Намагайтеся ввійти через тісні двері (Лк 13,24), бо просторі двері й розлога дорога, що веде до погибелі … але тісні двері й вузька дорога, що веде до життя (Мт 7,13-14).

Я біжу не як навманці, борюся не як повітря б’ючи, але умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам не став непридатним (1 Кр 9,26-27).

Є таке почуття, чи радше навик невтомної терпеливості. Охоплений цим почуттям не боїться і не відвертається від страждання. Мученики сповнені цим почуттям йшли на муки (Ліствиця 26,77).

Молитися проти злих помислів: Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися! (Пс 69,2)

Суперечити злим помислам: І тим, що ганьблять мене, дам відповідь, бо я надіявсь на слова Твої (Пс 118,42).

Нехтувати злими помислами: Я онімів і не відкривав уст моїх (Пс 38,10), Я поставив сторожу устам моїм, коли грішник став переді мною (Пс 38,2).

(Ліствиця 26,79).

Неділя 4-а Великого Посту, преп. Іван Ліствичник[33]

2006-04-02

Блаженні плачучі, бо вони утішаться

Ми сьогодні звершуємо пам’ять святого Йоана Ліствичника. Святого Йоана назвали Ліствичник тому, що він написав книгу духовного навчання під назвою “Ліствиця” сходження від землі на Небо, із глибин гріха до вершин любові Божої і з’єднання з Ним.

Св. Йоан нам говорить: ми будемо суджені на вічному суді не за те, що не робили чудес, що не богословствували, але за те будемо суджені, що не оплакували свої гріхи.

Від цього починається наше спасіння або погибель. Ми багато за чим плачемо: плачемо за своїми втратами, плачемо, коли нас ображають, плачемо при хворобі, плачемо, коли маємо якесь горе. Часто ми не бачимо, що хвороба, горе, страждання, втрата можуть бути чистими і можуть нас наблизити, з’єднати з Богом.

Але одне ми забуваємо: забуваємо, що є гріх у нашому житті, ми робимося до нього нечутливими, легко забуваємо його, мало уболіваємо про це. Проте, гріх – це єдине нещастя у людському житті. Усе інше може бути чистим, а гріх темний; гріх опоганює, гріх убиває людину, і не тільки убиває її одну, але гріх убиває відносини між людиною і Богом.

Ми собі говоримо: “Як би Бог мені це простив”. Але часто ми це говоримо не з глибини скорботи за те, що ми розірвали відносини любові, віри і дружби з Богом. А ми це говоримо тільки тому, що сталося щось, від чого нам робиться страшно, від чого холодіє душа, бо коли ми станемо перед Богом, нам буде соромно і боязно.

Гріх нас також відокремлює від людей, бо нам перед ними було б соромно; він відокремлює нас від тих, які були спільниками наших гріхів, тому що вони нам болісно про це нагадують. І ми знаємо, що ми відповімо за це на невблаганному суді правди і любові Господньої.

Гріх убиває в житті усе. Однак ми оплакуємо усе, ремствуємо за усе, горюємо за усім, крім гріха. Через гріх ми заживо вмираємо, і поступово навколо нас утворюється кільце відчуженості від Бога і від людей. Тому в основу нашого спасіння Йоан Ліствичник ставить оплакування своїх гріхів.

Чому оплакувати? Ми знаємо, що ми можемо заплакати тільки тоді, коли горе або радість, сором або жах протнуть душу. Коли наше страждання доходить до межі, з нас вириваються сльози. Треба почати із розкаяння: жахнутися, що ми могли так поступити, що ми могли бути такими. Приходить покаяння, навернення душі, що ставить нас віч-на-віч перед Богом, ставить нас на коліна перед Богом і вчить нас просити зцілення, очищення, милості, прощення.

Коли наша свідомість доходить до такої гостроти і глибини, що нам уже нестерпна відчуженість від Бога, що гріх робить нас чужими для Бога, коли ми розуміємо, що гріхом ми духовно вбиваємо себе і ближнього – тільки тоді з наших очей можуть вирватися сльози, які очищають. Поки ми не вміємо оплакувати свої гріхи, значить, ми їх ще не усвідомили, ми ще нечутливі, ми ще холодні, ми ще в гріху.

Гріх убиває нашу душу, роблячи її нечутливою і черствою, він убиває наші відносини з Богом і з людьми; він убиває нашу совість і життя. Наш гріх убиває Христа на Хресті. Минулого тижня ми поклонялися Христу розп’ятому на Хресті, невдовзі будемо споглядати Страсті Господні – ось що робить гріх: він убиває.

Задумаймося усі над своїм життям, над своїми гріхами, вдумаймося строго і нещадно. І принесімо Богові спочатку розкаяння, потім – щире покаяння, поки не прорветься із серця потік сліз і ми зможемо сказати: “Каюся, Господи, воістину!” – і в цих сльозах омиємося від своїх гріхів.

Неділя 4-а Великого Посту, преп. Іван Ліствичник

2005-04-10

«Хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим. 5, 3-5).

Сходини небопрямуючої Ліствиці чеснот[34]:

1. Зречення світського життя
2. Відкладення світських турбот
3. Віддалення від світу
4. Послух
5. Покаяння
6. Пам’ять про смерть
7. Плач
8. Негнівливість
9. Незлопам’ятність
10. Неосудження
11. Мовчання
12. Уникання брехні
13. Нелінивість
14. Піст
15. Доброчесність
16. Негрошолюбство
17. Убогість (незагребущість)
18. Небайдужість
19. Молитва
20. Чування
21. Безбоязливість
22. Немарнославність
23. Звільнення від гордости
24. Лагідність
25. Смиренномудрість
26. Розсудливість
27. Безмовність
28. Чиста молитва
29. Безпристрасність
30. Любов

Розвиток чесноти є рухом сотворіння до Творця, є актом літургічним, який включає в себе рух всього сотвореного до своєї Первопричини. Св. Максим: чесноти є засадничим джерелом обожествлення особи. Сам Бог є присутнім в чеснотах, Він Сам є суттю всіх чеснот.

Опис динаміки обожествлення особи (розвиток чесноти) при допомозі поступового прояву цілого ланцюга чеснот. Їх обожествляюча сила полягає в тому, що вища, чи більш досконала чеснота вбирає в себе нижчу, і таким чином найвища чеснота є тотожною з атрибутом божественної природи.

Ієрархія чеснот: віра – страх Божий – здержливість – мужність – довготерпеливість – надія на Бога – безстрасність – любов.

Подібну драбину-ланцюг зустрічаємо Климента Олександрійського, Євагрія.

віра – страх Божий – здержливість – мужність – довготерпеливість – надія на Бога – безстрасність – любов.

Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська

Унівська Лавра, 2024-04-21

Наприкінці Великого Посту свята Церква подає нам приклад життя св. Марії Єгипетської, яка спочатку була великою грішницею, а потім навернулась, змінила своє життя, тобто провадила життя у глибокому покаянні, і стала великою святою (перейшла Йордан по воді, вмить долала великі відстані).

У Євангельських читання попередніх неділь часто згадувалось про необхідність покаяння, навернення, а сьогоднішня неділя робить крок далі. На прикладі св. Марії Єгипетської вона навчає нас, що справжнє покаяння – це не лише одноразово пожаліти, що своїми гріхами образив Бога і людей. Справжнє покаяння – це змінити своє життя. Навернутися означає повернути своє життя, змінити напрямок свого життя. Бо життя – це дорога, яка кудись веде, або до Неба, або в протилежному напрямку. Кожною думкою, словом, ділом ми робимо крок, або наближаємося до Бога, або віддаляємося.

Треба зупинити цей неправильний шлях, покаятися, навернутися, повернути дорогу свого життя до Бога, тобто змінити своє життя.

Св. Марія Єгипетська подає нам великий приклад зміни свого життя.

У чому полягає зміна життя? Яким це новим життям треба жити?

Про це у сьогоднішньому читанні Апостола:

кров Христа, — який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, — очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому! (Єв. 9,14).

Наше нове життя – це життя на служіння Богові живому.

Наше нове життя – це посвята Богові, бути Йому відданими і вірними.

Наше нове життя – це віддати себе в руки Всевишнього Бога[35].

Наше нове життя – це духовне життя, це удосконалення в молитві, це утвердження та зростання у доброті і любові.

Досвідчені у духовному житті гаряче прагнуть не ображати Господа, вони бережуть себе і від малих гріхів, люблять покаяння, мають час духовного зосередження, використовуючи добре час, практикують діла милосердя й любові.

Та сама́ душа, без Божої помочі, не може себе очистити, щоб бути готовою до злуки з Богом. Ми повинні завжди просити помочі і благодаті у Бога.

Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська

Унівська Лавра, 2022-04-10

Мк. 10, 32-45

Сьогоднішнє Євангеліє наближає нас до Страсного Тижня. Христос відкриває своїм учням, що має з ним статися: Син чоловічий буде виданий, і засудять його на смерть, і насміхатимуться з нього, й уб’ють, і по трьох днях він воскресне.

Сьогоднішнє Євангеліє відразу й відповідає для чого це? Для чого Слово Боже стало тілом і оселилося між нами? Для чого Господь переніс терпіння, помер і воскрес?

Син чоловічий прийшов … щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох (Мр. 10,45).

Отже, Христос помер заради нашого спасіння, щоб відкрити нам Небо, щоб відкрити нам Рай.

Богослужбові піснеспіви 5-го тижня посту на основі притчі про Милосердного Самарянина описують цю жалюгідну ситуацію людини, яка вибрала життя без Бога і покинула рай:

Моїми помислами попавши до розбійників, я окаянний, став полонений умом, і люто поранений, всю мою душу зранив [гріхами своїми][36], і так лежу нагий без чеснот на дорозі життя. Священник бачивши мене у ранах хворого невиліковно, не звернув уваги, не глянув на мене; та й левіт не можучи знести душетлінні недуги, побачивши мене, пройшов мимо. А Ти, Христе Боже, який благоволив не від Самарії прийти, але від Марії воплотитися, чоловіколюбієм Твоїм подай мені зцілення, виливаючи на мене велику твою милість[37].

Христос прийшов послужити людському родові, як Милосердний Самарянин отому побитому розбійниками.

А який крок назустріч Христові, назустріч нашому спасінню повинні зробити ми, зранені гріхом?

Саме сьогоднішня Неділя преп. Марії Єгипетської, яка спочатку була великою грішницею, а потім стала дуже великою святою (перейшла Йордан по воді, вмить долала великі відстані), нагадує нам, що спасіння можливе для кожної людини. Поки людина живе на світі, вона має шанс на спасіння.

Що для того потрібно? Покаятися. Що це означає? Навернутися, повернути своє життя, змінити напрямок свого життя. Бо життя – це дорога. Кожною думкою, словом, ділом ми робимо крок. Ми постійно йдемо, постійно в дорозі. Якщо ми робимо добре діло, то дорога нашого життя прямує вгору, до неба, ми наближаємося до Бога. Якщо ж в когось, на жаль, переважають злі вчинки, тоді дорога його життя прямує вниз. І треба зупинити цей неправильний шлях, покаятися, навернутися, повернути дорогу свого життя вверх до Неба, до Бога. Для цього Господь встановив св. Таїнство Сповіді, ми каємося за свої гріхи і навертаємося, повертаємо дорогу свого життя знову вгору до Неба, до Бога. Амінь.

Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська

Унівська Лавра, 2021-04-18, Унів, 11:00

Св. Марія Єгипетська та інші монахи пустинники подали великий приклад життя у пості та покаянні. Одним із прикладів пережиття покаяння подає нам св. Андрей Критських у піснеспівах, які співалися у середу на св. Літургії Преждеосященних Дарів[38]:

«Власновільно согрішив я над усіх, тим-то й полишено мене; маю противника душі моєї – плотське мудрування, і затьмарює мене. Просвічення сущих у темряві і Провіднику заблуканих, – Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

«Житиме, – говорив пророк, – душа моя, Господи, і восхвалить Тебе, знайди овеча заблукале – мене, і причисли мене до стада Твого; дай мені час покаяння, щоб, стогнучи, волав я до Тебе: Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

«Согрішив, согрішив я, знехтувавши повеління Твої, Христе Боже, милостивий будь мені, Доброчинцю, щоб прозрів я внутрішніми очима, і уник темряви, і зо страхом заволав: Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

«Ліком будь мені, Доброчинцю, Ізбавителю, Спасе мій, і не відкинь мене; поглянь – лежу я в беззаконнях, і піднеси мене як Усесильний, щоб і я ісповів діяння мої і волав до Тебе: Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

«Будеш сидіти на престолі, Ти, що сотворив словом Небо і землю; будемо всі предстояти, ісповідуючи Тобі гріхи наші; перед днем отим у покаянні мене прийми, – Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

«Зглянься поглядом добросердим, і будь до мене милостивий, Єдиний Спасе, струмені зцілень даруй бідній моїй і окаянній душі, відмий від бруду діл моїх, щоб заспівав я: Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

«Сином блудним став я, розтративши багатство, від голоду нині тану. Під захист Твій прибігаю: прийми мене, як і того, Отче Благий, і причасником трапези удостой бути, щоб голосив я до Тебе: Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

«Руку мені простягни, як Петрові, і возведи з глибини, Боже, благодать і милість мені подай, молитвою Всенепорочної Матері, що Тебе породила без сімені, і святих Твоїх усіх: Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

«О, невимовне Твоє благоутробіє, Преблагий, Незлобивий Господи! О Безгрішний і Щедрий, не відкинь мене від Лиця Твого! – щоб і я подячно, радіючи й співаючи, взивав до Тебе: Господи, перше, ніж до кінця загину, спаси мене».

Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська

Унівська Лавра, 2020-04-05

Євангеліє від Марка 10, 32-45.

Сьогоднішнє Євангеліє наближає нас до Страсного Тижня. Христос відкриває своїм учням, що має з ним статися: Син чоловічий буде виданий, і засудять його на смерть, і насміхатимуться з нього, й уб’ють, і по трьох днях він воскресне.

Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам таємницю Втілення. Для чого Син Божий, Слово Боже стало тілом і оселилося між нами?

Син чоловічий прийшов … щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох (Мр. 10,45).

Отже, служити і віддати своє життя – це мета Таїнства Втілення і Відкуплення.

Як пророкував пророк Ісая про Месію Христа:

Зневажений, останній між людьми, чоловік болів … він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. … Він був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. … провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст (Іс. 53,3 і далі).

Син Божий став слугою-рабом, щоб спасти людину, увійшовши у ситуацію людини.

Богослужбові піснеспіви 5-го тижня посту на основі притчі про Милосердного Самарянина описують цю жалюгідну ситуацію людини, яка вибрала життя без Бога і покинула рай:

Моїми помислами попавши до розбійників, я окаянний, став полонений умом, і люто поранений, всю мою душу зранив [гріхами своїми][39], і так лежу нагий без чеснот на дорозі життя. Священник бачивши мене у ранах хворого невиліковно, не звернув уваги, не глянув на мене; та й левіт не можучи знести душетлінні недуги, побачивши мене, пройшов мимо. А Ти, Христе Боже, який благоволив не від Самарії прийти, але від Марії воплотитися, чоловіколюбієм Твоїм подай мені зцілення, виливаючи на мене велику твою милість (Стихира на Господи воззвах, Середа, вечірня).

Христос прийшов послужити людському родові, як Милосердний Самарянин отому побитому розбійниками.

Христос на Тайній Вечері показав приклад служіння, вмивши ноги учням, і сказав: Я між вами як той, що служить (Лк. 22,27). Так повинні поступати учні Ісуса, усі християни.

Основою служіння є жити для інших. Жертовно служити, як сказав праведний Йов: Я був сліпому оком, кульгавому я був ногами! Я батьком був для вбогих (Йов. 29,15).

Сьогоднішня ситуація загрози смертоносної недуги з однієї сторони обмежує нас у служінні, бо більше добра принесемо нашому ближньому, якщо будемо дотримуватися ізоляції, карантину та інших санітарних заходів. Але з іншої сторони, за допомогою сучасних засобів комунікації та спілкування, ми повинні розрадити один одного, підтримати на дусі.

Апостол Павло називає себе «слугою Ісуса Христа» і «Господнім в’язнем». Він присвятив своє життя на служіння Церквам. Проповідуючи Євангеліє він терпів голод, спрагу, холод, ув’язнення. Він почуває себе боржником щодо всіх, як людина, яка більше не належить собі.

Святий Папа Григорій Великий залишив для своїх наступників на Петровому Престолі формулу, яка означує місію Папи: слуга слуг Божих. Він особисто прислуговував при столі кожного дня дванадцятьом убогим.

Сьогоднішнє читання Апостола закінчується словами:

кров Христа, який Духом вічним приніс себе самого непорочним Богові, очистить нашу совість від мертвих діл для служіння Богові живому (Єв. 9,14).

Наша відповідь Богові, зокрема у монашому житті, – це самопожертва, самопосвята для служіння Богові живому. Тут слово «служіння» виражене грецьким словом «λατρεύω» – нести службу, бути відданим, вірним, поклонятися Богу.

Покликання до самопожертви, з поштовху Святого Духа, починається з першого етапу – вийти з себе, відкинути свій егоїзм, а далі: самопожертва вимагає забути про себе, і, Божою благодаттю, віддати себе в руки Всевишнього Бога[40].

Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська[41]

Унівська Лавра, 2019-04-14

У 5-ту Неділю Великого Посту ми згадуємо пам’ять святої Марії Єгипетської, яка жила у першій половині 5 ст. Спочатку вела дуже грішне життя, а потім навернулась, пішла за Йордан у пустиню і стала великою святою.

В чому полягає святість, досконалість? Будьте святі, Будьте досконаліяк Отець.

Люби Бога всім серцем … Зростання в чесноті любові.

Людина покликана до злуки з Богом.

Святі навчали, що людина у духовному зрості проходить три ступені досконалості: початківці, досвідчені і досконалі.

Завдання початківців – уникати гріха і противитися злим потягам, які віддаляють від Божої любові. Початківці повинні підживляти і підтримувати чесноту любові, щоб вона не загасла.

Початківці повинні приділяти увагу очищенню душі, щоб завжди відповідати «так» Богові, який кличе їх до навернення. Хоч вони вже відмовилися від гріха і серйозно прагнуть досконалості, але через потяг до зла вони все ще знаходяться в небезпеці втратити Божу благодать.

Є два класи початківців:

1) Ті, що щиро прагнуть до досконалості, але все ще дуже близькі до світу. Вони хоча й присвячують себе молитві, та їхні думки сповнені турбот, які перешкоджають розмові з Богом. Вони намагаються боротися із шкідливими звичками, але не є постійними.

2) Ті, що вже щиро моляться і що вже зрозуміли, що для того, щоб удосконалюватися, необхідно робити жертви, але через відсутність мужності вони ще повертаються до компромісів із пристрастями.

Ці початківці повинні уникати небезпеки нестримного запалу, думаючи, що своїми зусиллями чи подвигами, щось здобудуть, але завжди просити помочі і благодаті у Бога.

Бо сама душа, без Божої помочі, не може себе очистити, щоб бути готовою до злуки з Богом.

Після того душа входить на другий ступінь досконалості, досвідчені. Це більш умиротворений духовний стан, де божественне просвітлення стає більш інтенсивним і майже зовсім не допускається навіть до легкого гріха.

На цьому ступені досконалості людина уважна на те, щоб прогресувати в доброті, в ній утверджується і зростає любов.

Досвідчені гаряче прагнуть не ображати Господа, вони бережуть себе і від малих гріхів, люблять покаяння, мають час духовного зосередження, використовуючи добре час, практикують діла милосердя й любові.

Третій ступінь: досконалі – це містичне уподібнення до Христа. На цьому етапі душа шукає уподібнення до Христа.

Коли душа, своїми зусиллями і Божою благодаттю, стає очищена і прикрашена практикою чеснот, вона переходить до ступеня досконалого, тобто до звичної і тісної злуки з Богом.

Досконалий прагне злучитися з Богом і мати насолоду в Бозі; досконалі хочуть звільнитися від тіла, щоб жити з Христом.

Любов домінує у всьому житті досконалого, окрім деякої маленької невірності через неміч. Оскільки людина на цій землі завжди знаходиться у відносній досконалості, тому й досконалі розвиваються у любові, вони стараються у всьому бути злученими з Богом.

Досконалі провадять життя майже постійно в присутності Бога і споглядають Його в серці, відриваючись все більше і більше від створінь до Творця. Звичайно, досконалий уникає всього, що може призвести до відволікання, і поступово будує у своєму серці пристановище, у якому він знаходить Бога і розмовляє з Ним серцем.

Існує тісний зв’язок між удосконаленням і розвитком молитовного життя. Спочатку душа мала визначений час для молитви, а тепер її життя – це безперервна молитва. Чи ви працюєте, чи втішаєтесь, наодинці чи в спільноті, досконалий – завжди в злуці з Богом, і живе відповідно до Його волі; зазвичай його думки звернені до Бога і його бажання – залишитися з Богом і зробити все, щоб догодити Богу.

Св. Марія Єгипетська досягла досконалого стану любові до Бога, могла творити чуда, перейти по воді, велику відстань пройти за короткий час, знала св. Зосиму на ім’я і що він священник.

Отже, важливо знати про ступені досконалості у духовному житті, щоб хтось, кому вдалося гарно постити не подумав, що він уже святий, чи досконалий, тому важливо знати про цей шлях до містичної злуки з Богом.

Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська

Унівська Лавра, 2016-04-17

Неділя преп. Марії Єгипетської, яка спочатку була великою грішницею, а потім стала дуже великою святою (перейшла Йордан по воді, вмить долала великі відстані), нагадує нам, що спасіння можливе для кожної людини. Поки людина живе на світі, вона має шанс на спасіння. Що для того потрібно? Покаятися. Що це означає? Навернутися, повернути своє життя, змінити напрямок свого життя. Бо життя – це дорога. Кожною думкою, словом, ділом ми робимо крок. Ми постійно йдемо, постійно в дорозі. Якщо ми робимо добре діло, то дорога нашого життя прямує вгору, до неба, ми наближаємося до Бога. Якщо ж в когось, на жаль, переважають злі вчинки, тоді дорога його життя прямує вниз. І треба зупинити цей неправильний шлях, покаятися, навернутися, повернути дорогу свого життя, яка прямувала вниз, повернути вверх до Бога, до неба. Для цього Господь встановив св. Таїнство Сповіді, ми каємося за свої гріхи і навертаємося, повертаємо дорогу свого життя знову вгору до неба, до Бога.

Неділя 5-а Великого Посту

2015-03-29

Мк. 10, 32-45

Сьогоднішнє Євангеліє представляє настанову Ісуса про велич[42]:

«… хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мк. 10, 43-44).

– «хто з-між вас хоче стати великим»

Учні отримали завдання перевернути догори дном звичну поведінку тих, хто при владі, і тих, які управляють силою. Їх нова норма поводження: бути рабами усіх, і це стає можливим через так саму місію служіння Ісуса:

– «Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити».

Парадокс добровільного упокорення Сина Божого виражено у літургійних піснеспівах:

Сам Творець, багатий Божеством,
Послужити прийшов Адаму зубожілому,
й життя віддати за нього як викуп.

«Послужити Я Сам прийшов Адаму зубожілому, / в чий образ зодягнувся добровільно / Я – Творець, багатий Божеством, / і покласти душу Мою за нього у викуп / хочу Я, безстрасний по Божеству»[43].

«Справою чужого вам звичаю поганського / нехай буде панування над співбратами. / Бо це не Мій жереб, / але панування Моє – вільне бажання. / Отже, хто між вами бажає бути перед іншими першим, / хай буде з усіх останнім; / І, пізнавши Господа в Мені, / славте і прославляйте по всі віки!»[44]

– «щоб віддати своє життя як викуп за багатьох»

Пророцтво Ісаї (Іс. 53, 10-12) про «Страждання й смерть Слуги Господнього»:

«… він принесе своє життя в покуту … Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі … бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався».

Зміст Ісусового служіння – як викупна смерть за всіх людей.

Ісус – Месія, страждаючий Слуга Господній.

Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська

2011-04-10

У цей благодатний час Великого Посту, коли десятки тисяч християн приступають до сповіді, до Таїнства Покаяння, свята Церква ставить нам за приклад взірець покаяння – св. Марію Єгипетську.

Ведучи спочатку розпусний спосіб життя Марія Єгипетська одного разу прибула до Єрусалиму і хотіла увійти в Церкву. Вона відчула, що її щось не пускає, що вона не може увійти. Усвідомивши свій гріховний стан, вона почала молитися перед образом Богородиці, поклонилася святиням і на знак покаяння пішла у пустиню, де багато років, аж до смерті вела святе життя у молитві і пості.

Ісус Христос, Іван Хреститель, апостоли проповідували, закликаючи: Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!

Що таке Покаяння?

  1. Покаяння – це примирення з Богом. Людина, яка грішить, цим самим стає ворогом Божим, бо вона своїми гріхами і злими вчинками повстає проти Божих законів, Божих Заповідей, повстає проти свого Творця і Законодавця. Людина своїми гріхами порушує прекрасну гармонію Всесвіту, встановлену Творцем. Людина гріхами грішить не лише проти Бога, а й проти людей, ображаючи і принижуючи образ і подобу Божу, на яку створений кожен ближній. Гріхами людина грішить не лише проти Бога і проти людей, але й проти себе самої. Адже, згідно вчення святих отців, гріхи спричиняють рани душі. А Покаяння, як навчає св. Йоан Златоуст – це великий лік. Ти впав, зазнав стільки ран? Однак пам’ятай, що немає жодної рани душевної, щоб її не можна було вилікувати.

Через Покаяння ми примирюємося з Богом, відновлюємо цю первісну гармонію, стаємо дітьми Божими, знову повертаємося в обійми люблячого Отця Небесного, в обійми Божої любові.

  • Покаяння ще називається наверненням. Навернутися означає повернути з хибної дороги життя, виправитися на правильну путь. Хибна дорога – це коли людина своїми гріхами віддаляється від Бога. Навернення – це переломний момент у житті, коли людина змінює напрямок свого життя. Грішачи, віддаляючись від Бога людина, немовби, котиться вниз, а через покаяння людина зупиняється і повертає напрям свого життя, знову вверх, знову до Бога, знову до Неба.

Сьогодні св. Василій Великий нас закликає такими словами: Чи ж не збудимося, чи ж не воскреснемо із земного життя до євангельської святості? Не годиться відкладати на завтра свою поправу, бо завтрашній день непевний. Бо багато було з великими намірами, однак, не дочекалось завтрашнього дня. Тому негайно пробудись, піднеси свої очі до неба! Пригадай собі Боже милосердя! Згадай Доброго Пастиря, що біжить тебе рятувати![45]

Неділя 5-а Великого Посту, преп. Марія Єгипетська

2011-04-10

Великий Піст – це дуже важливий час для усіх християн. Багато мільйонів християн ідуть до сповіді, до покаяння за гріхи. І тому сьогодні Церква подає нам приклад справжнього покаяння, приклад святої Марії Єгипетської.

Свята Марія народилася у Єгипті у середині 5-го ст. Спочатку вона була грішницею, бо вела розпусне життя. Одного разу вона сіла на корабель, що плив до Єрусалиму. Разом з іншими людьми вона пішла до Єрусалимського храму Воскресіння. Усі люди заходили до церкви, а вона не могла зайти. Якась невидима сила її не допускала, бо вона мала багато гріхів. Тоді Марія зрозуміла свій гріховний стан і почала сильно молитися, каятися за свої гріхи і просити прощення, обіцяючи виправити і змінити своє життя. Перед іконою Богородиці Марія Єгипетська просила Богоматір про заступництво перед Богом. Після цього вона відчула просвітлення, ввійшла до храму, там плакала і каялася за гріхи.

Після цього Марія Єгипетська змінила своє життя. Вона пішла у Йорданську пустиню, там стала монахинею-пустельницею, жила у пустині, багато молилася і постила, терпіла спеку і самотність.

Коли пройшло дуже багато років, один монах на ім’я Зосима пішов у пустиню на молитву, бо монахи ішли в пустиню на 40 днів Великого Посту. Там він зустрів святу Марію Єгипетську, яка розповіла йому своє життя, попросила, щоб він приніс Святі Тайни, Причастя. Монах Зосима побачив її святість, як одного разу підчас молитви вона підносилась над землею, а по річці Йордан, вона пройшла, як по суші.

Свята Марія показала нам приклад покаяння.

Ісус Христос, Іван Хреститель і апостоли проповідували такими словами: Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне! Ще Іван Хреститель казав: Чиніть плоди, достойні покаяння. Тобто робити добрі вчинки.

Які найголовніші добрі вчинки? Молитва, Піст, Милостиня. Голодного нагодувати, спрагненого напоїти, подорожнього прийняти, хворого і в’язня відвідувати. Інші добрі діла – це чесноти: прощення, покора, терпеливість, стриманість, віра, надія, любов.

Що означає покаяння? – Означає примирення з Богом.

Людина, яка робить гріх стає ворогом Божим. Чому?

Тому що Бог дав закони-заповіді, а людина порушує ці Божі закони.

Коли ж людина приносить покаяння, то вона уже не ворог, а друг Божий і дитина Божа.

Людина гріхами грішить не тільки проти Бога, а й проти людей, адже гріхами людина ображає, принижує людей, які створені на образ і подобу Божу.

Через гріх людина стає не тільки ворогом Бога і людей, але також сама собі шкодить. Гріх приносить шкоду для душі, він нищить душу і залишає рани в душі. Згідно вчення Святих Отців, гріхи спричиняють рани душі. Навчає св. Йоан Золотоустий: Ти впав, зазнав стільки ран? Покаяння – це великий лік. Немає жодної рани душевної, щоб її не можна було вилікувати.

Отже, людина грішить проти Бога, проти людей і проти себе. А покаяння – це примирення з Богом, з людьми і з собою.

Покаяння ще називається словом навернення. Означає повернутися до Бога, змінити неправильну дорогу життя. Бо зла дорога веде вниз і віддаляє людину від Бога. А якщо людина робить покаяння, сповідь, то вона зупиняється, і уже не котиться вниз, а змінює напрямок життя. Її життя уже іде вверх, тобто до Бога, до Неба, до Небесного Царства.

Кожен повинен подумати, чи його життя іде вверх, чи, може, вниз? Якщо людина кожного дня стає кращою, добрішою, якщо зростає доброта і любов, то дорога життя іде вверх, а якщо зростає ненависть і злоба, то, на жаль, життя іде вниз. Потрібно через покаяння, через сповідь, змінити напрямок життя, знову до Бога, знову до Неба.

Сповідь означає визнання. Сповідь встановив Христос звертаючись до апостолів: Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм… (Йо 20,22-23).

Сповідь-Покаяння – це велике Таїнство Божої любові й милосердя до грішника. Через гріх людина віддаляється від Бога. Але предобрий Господь чекає на наше покаяння, як Батько на блудного сина. Щоб отримати прощення, християнин визнає свої гріхи перед священиком, згідно Біблії: Визнавайте (сповідайте) один одному гріхи (Як 5,16). Християнин жаліє, що гріхами образив Бога, кається і постановляє жити з Христом. Через молитву священика каянник отримує прощення гріхів.

Квітна Неділя. Вхід Господній у Єрусалим

Унівська Лавра, 2021-04-25

Піснеспіви виражають оту глибину богословія.

Всіх радість, Христос, істина, світло, життя і світу воскресення, з’явився тим, що на землі, Своєю добротою і став образом воскресення, всім даруючи божественне відпущення.

(Кондак, Субота Лазарева)

Сказав Христос: Я є Дорога, Істина і Життя. Якщо ми хочемо пізнати істину, правду про життя, якою дорогою прямувати у своєму житті – вдивляймося у Христа, читаймо Його слово, Євангеліє.

Сказав Христос: Я – Світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя. У Хрещенні ми просвічені Господнім світлом. Господь – просвічення моє і Спаситель мій.

Господь – Творець і Податель життя, животворяща сила, яка перетворює мертву матерію на життя.

Світу воскресення – Воскреслий із мертвих Христос став образом нашого воскресення в Бозі, дарує нам божественне відпущення і спасіння.

На престолі на небі, на жереб’яті на землі Тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв Ти; вони кликали до Тебе: Благословенний Ти, що йдеш Адама призвати.

(Кондак, Квітна неділя)

Син Божий водночас на небі на престолі і водночас на жереб’яті на землі. Там Його носять ангели, а тут вітають діти.

Христос прийшов, щоб призвати Адама, людину піднести до спасіння, щоб взяти Адама-людину на свої рамена, як Добрий Пастир загублену вівцю, і вознести її до неба.

Коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голготу. А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріумф, радість і воскресення[46].

Квітна Неділя. Вхід Господній у Єрусалим

Унівська Лавра, 2016-04-24

Роздумуємо над богословським значенням сьогоднішнього свята на основі богослужбових піснеспівів:

«… ми яко отроци побіди знаменія носяще, Тебі побідителю смерти вопієм …»

«… вірнії, вітви добродітелей і ми, яко отроци нині приносяще Христу, і сему Божественних діл распрострем одіянія, і таїнственно Сего приімем».

«Вайа добродітелей братіє, принесем Христу Богу грядущему, нас ради человічески пострадати волею …»

Галузки є символами Господньої перемоги – над смертю, а разом з тим і над тим порядком у світі, який є продиктований гріхом і смертю як його наслідком.

Ісус постає сьогодні перед нами як Володар, який, щоправда, кардинально відрізняється від «сильних світу цього» методами і способами Свого владарювання. Тому Ісус в’їжджає до міста на осляті, а не на коні як завойовник.

Митрополит Антоній Сурожський:

Празник Входу Господнього у Єрусалим – це одне з найтрагічніших свят церковного року. Здавалося б – усе у ньому торжество: Христос входить у Святий Град; зустрічають Його радісні натовпи народу, готові з Нього зробити свого політичного вождя, які чекають від Нього перемоги над ворогом; хіба тут є щось трагічне?

Це торжество, всі ці радощі, всі ці надії побудовані на недорозумінні, на нерозумінні, і той же натовп, який сьогодні кричить: «Осанна Сину Давида!», тобто «Красуйся, Сину Давидів, Цар Ізраїлів», за кілька днів обернеться до Нього ворожим, ненависним обличчям і вимагатиме Його розп’яття.

А натомість Христос вступає у Священний Град тихо, сходячи до Своєї смерті … Народні вожді, які сподівалися на Нього, повертають увесь народ проти Нього; Він розчарував їх у всьому: Він – не очікуваний, Він не той, на якого надіялися. І Христос іде на смерть …

А Христос? Христос жодної сили, жодної влади не проявив. Перед лицем тих, хто не розуміє Його, Він такий незрозумілий: Він усе міг, Він міг цей натовп, який Його так захоплено зустрічав, зібрати воєдино, з нього зробити силу, отримати політичну владу. Він від цього відмовився. Він залишився безсилим, безпорадним, вразливим, скінчив, ніби переможеним, на хресті, після ганебної смерті, серед глузування тих, могили яких тепер не знайти, кості яких, попіл яких давно розсіяні вітром пустелі …

А нам заповідав Христос життя.

І ось сьогодні, згадуючи вхід Господній в Єрусалим, як страшно бачити, що цілий народ зустрічав Живого Бога, що прийшов лише із вістю про любов до кінця – і відвернувся від Нього, бо не до любові було, бо не любові вони шукали, бо страшно було так любити, як заповідав Христос, – до готовності жити для любові та померти від любові. Вони віддали перевагу, вони хотіли, прагнули земного. Залишилася пустеля, порожнеча, ніщо.

А ті нечисленні люди, які почули голос Спасителя, які обрали любов і приниженість, які захотіли любити ціною свого життя і ціною своєї смерті, ті отримали, за неоманною обіцянкою Христа, життя, життя з надлишком, переможне, торжествуюче життя … Свято, яке ми сьогодні згадуємо, святкуємо – це день найстрашнішого недорозуміння: одним залишається дім їхній порожній, інші входять до Божого дому і стають самі храмом Святого Духа, домом Життя.

Ми вступаємо сьогодні у важкі дні: у дні, коли ми згадуємо Страсті Христові, у дні, коли і нам буде нелегко приходити до храму виносити довгі служби, молитися. Багато хто поставить перед собою питання: А чи варто ходити, коли тіло так втомилося, коли думки розлітаються, коли немає внутрішньої зібраності та справжньої участі в тому, що відбувається?

Згадаймо тоді те, що було в дні Страстей Господніх: скільки було народу, і добрих і страшних людей, які б багато дали, щоб вирватися з жаху і знеможення цих днів. Ті, що були близькі до Христа, – як у них розривалося серце, як виснажувалися останні сили, тілесні та душевні, протягом цих небагатьох страшних днів … І як сотні, мабуть, народу хотіли б вирватися з цього тижня, бути вільними від того, що діялося: від гніву, від страху, від жаху …

І життя нікуди не давало відійти; нікуди не могла відійти від Страстей Господніх Пречиста Діва Богородиця; нікуди не могли сховатися від свого жаху учні Христові, навіть у ті хвилини, коли страх перемагав і вони намагалися сховатися від народного гніву.

І коли вночі ми почуємо звістку про Воскресіння, тоді ми теж зможемо раптом ожити від цього страшного заціпеніння, від цієї страшної смерті Христової, вмирання Христового, до якого ми хоч трохи долучимося протягом Страсних днів. Амінь.

Квітна Неділя. Вхід Господній у Єрусалим

2011-04-17

Віття чеснот приготуймо Христу, щоб в радості зустріти Його Воскресіння!

З віттям доброчинства і з лозою чистоти приготуймося зустріти Христа!

Від затьмарення пристрастей очистившись молитвами просвітлення і віття чеснот приносячи, поспішімо зустріти Христа!

Зустрічаймо Христа Бога, замість лози милостиню приносячи, з молитвою сердечною!

Поспішімо віття правди Христу принести!

Зустріньмо Христа, віття чеснот і благодіянь Йому принесімо!

Св. Василій Великий:

Чеснота полягає в тому, щоб уникати зла, а чинити добро![47]

Св. Іван Золотоустий:

Ніщо так не сприяє успіхові в чесноті, як часта розмова з Богом, постійна вдячність і славослов’я Бога[48].

Ніщо так не робить імені людини безсмертним, як чеснота[49].

Ніщо так не поширює славу про людину, як блиск чесноти, хоч би вона старалася всіма силами її укривати[50].

Якщо хочемо осягнути Небесне Царство, то замало звільнитися від гріха, але ще треба багато вправлятися в чеснотах[51].

Чесноти підносять нас до тієї дивної первозданної краси, що нею людина відзначалася, будучи створена на образ і подобу Божу[52].

Страсний Понеділок

Унівська Лавра, 2020-04-13

У древні часи у Святий і Великий Понеділок згадували старозавітну розповідь із книги Буття про праведного Йосифа.

Кондак Про Йосифа[53] – це поетичний переказ із богословським осмисленням про життя праведного Йосифа, починаючи з його сновидінь, як він

«узрів одинадцять снопів, які уклонились снопові ним зв’язаному»,

і другий сон як:

«Сонце, і місяць уклоняються чинно, і зорі числом одинадцять».

Спонукувані заздрістю брати заповзялися проти Йосифа, і коли батько вислав його до них у поле:

Шукати вівці іди, агнець мій, перш, ніж пожруть тебе во́вки, –
Мовляв отроку старець. І ось до отари помчав квапно Йосиф.
Його біжучого завидівши однокровні,
Вітай! – кажуть, – цар!
Забарвимо кров’ю твоєю твою багряницю,
Будеш введений тріумфально у врата краю мертвих!

Праобраз Ісуса Христа, Йосиф – незлобивий невинний страждалець, був ув’язнений, проданий братами до Єгипту і згодом став їхнім спасителем.

Кондак Про Йосифа звеличує чесноту ціломудрія (чистоти і повздержності). Йосиф, переможець над плотською пристрастю в особі сластолюбної єгиптянки, взірець ціломудрія. Божа благодать супроводжує ціломудріє і підтримує його в борні з плотською похіттю:

Зав’янути моєму цвіту, цвіту благодаті, я не допускаю.
Якщо і за хітон мене тримаєш, із ціломудрія мене не обнажи́ш! –
Йосиф промовляє.
Не думай, жінко, що упадок твій ніхто не помічає.
Бог нас бачить із небес!
Рід Авраама змішання з блудницями не знає.
Не зажадай зажурити свого Потіфара.
Пануєш наді мною проданим тобі, я визнаю.
Але на ділі я паную над тобою, бо на Бога уповаю!
Держи ж хітон мій. Адже Бог є
Єдиний Великий Господь наш Спаситель.

Ще драматичніше описує епізод про боротьбу із спокусою другий Кондак на Святий і Великий Понеділок Про спокусу Йосифа[54]. Це величава драма протиставлення величі людського духа праведника та ницості й слабкості особи, яка перебуває у рабстві гріха.

Кондак подає думки про духовну свободу і рабство: направду вільний той, хто, подібно до Йосифа, не є рабом гріха, а порушник заповідей Божих – це раб, хоч і за соціальним становищем був би і знатною людиною:

Протизаконне діло навиворіт перевертало лад речей:
Раб над пристрастями панував,
Над всякою усолодою, як цілковитий владар,
А володарка зробилась полонянкою гріха.
Кожен бо, хто чинить гріх, є рабом гріха.

Єгиптянка, жінка фараонового урядовця, розпалена гріховною пристрастю прикладає всі зусилля, щоб покорити собі Йосифа, урізноманітнюючи атаки, змінюючи свій вигляд. Вона пробує підкупити юнака, обіцяючи багатство і свободу від рабства, а як ні, то погрожує в’язницею. Вона лестить Йосифу, вихваляючи його скромність, благородне походження і добродушність.

Йосиф постає немов величний борець на арені спокус, йому допомагають ангели.

Коли промовляла отак ця шалена
І юнака спокушала,
Великий борець Йосиф виходить на спокус арену,
І противника розмаїтого побороти бажає.
І два соратники водночас увійшли
і обом на допомогу стали.
З Йосифом стояла Чистота, а перед жінкою стояло Любострастя.
Серед них боровся муж – чистоти любитель,
Проти нього воювала любителька лукавства – жінка.
Вона його манила й до перелюбства зазивала,
Та благородний безсоромну подолати намагався.
Ангели Йосифу допомагали,
А жінці демони на поміч прибігали.
Владика ж згори зрячи,
Вінчав похвалами переможця,
Бо все бачить Невсипуще Око.

Через цілий кондак проходить біблійне вчення про Боже всевідання: Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед його очима; приспів кондака постійно наголошує, що все бачить Невсипуще Око.

Напоумити стараючись оцю жалюгідну,
Йосиф цнотливий відповідає:
Не радь мені лукаве,
Як колись Єва Адаму. Геть!
Бо не скуштую я з древа, яке подає мені смерть.
Є в мене рай – чистота, яка розмаїті випромінює пахощі,
Бо що чудовіше за чистоту?
Ті, що її зберігають, як ангели сіятимуть.
Хоч і не повидали би, справді, вчинку цього ті,
що в цім домі з нами живуть,
Бо вони є людьми і потайне не зрять,
Але я маю совість обвинувача.
Якби тільки дерзнув я діло протизаконне вчинити,
Навіть якщо б і ніхто не викрив мене за перелюб,
Я маю Суддю, який в доказах не має потреби,
Зважаючи завжди на Нього, трепечу,
І від усолод безсоромних тікаю,
Бо все бачить Невсипуще Око.

Коли ж усі зваби виявились даремними, єгиптянка схоплює Йосифа за одіж, думаючи силою удержати його при собі:

На ці слова розпалена шалена
Несподівано підходить до цнотливого,
За хітон його хапає і благочестивого
Тягне силоміць, …
Звідси тягнула його єгиптянка,
Навпроти ж до себе його Благодать відтягала.
Волала оця: Розділи ложе зі мною!
А згори Благодать: Чувай разом зі мною!
З нею запекло диявол воював,
Й руками шалено благородного борця стискав.
А супроти Ціломудріє подвигалось до бою,
Пориваючись попустити захват рук ворожих.
Промовляло ж воно: Роздерлася одіж,
Та не ушкоджено тіла цнотливого.
Бо від Судді протиборства одержить він,
Як переможець, одежу нетління,
Бо все бачить Невсипуще Око.

Укінці переможця Йосифа сам Господь вінчає вінцем перемоги.

Одержує Йосиф великий вінець,
Як за ціломудріє правдивий борець.
Бо зберігаючи до ціломудрія любов,
Дав радше здерти з себе одіж,
І в славу неймовірну зодягнувся
Увінчаний вінцем перемоги. …
Вгорі ангели раділи з Йосифом праведним,
Внизу демони плакали з жінкою непрáвою.
Оцей зі свого одягу обнажений,
Щоб неушкодженими оберегти всі почуття.
Шалена ж у сором вдягається,
А з сором’язливості непристойно роздягається.
Мудрець же заслужено в почестях,
Як той, що утік від гріха великого,
Бо все бачить Невсипуще Око.

Усі вірні запрошені наслідувати праведного Йосифа, жити в ціломудрії, повздержності, чистоті і подружній вірності, тобто подвизатися у чесноті, яку супроводжує Божа благодать і підтримує в боротьбі зі спокусами.

Бог нагороджує цнотливих: Йосиф, ушанований і звеличений, стає володарем, оскільки не зробився рабом єгиптянки, а зберіг себе в чистоті.

Страсна Середа

Унівська Лавра, 2017-04-12

Роздумуємо над подіями Страсного Тижня на основі богослужбових піснеспівів:

Молитвослов, Рим-Торонто, 1990, стор. 545:

Грішниця «пізнавши Бога в Тобі, Сину Діви …»

«Коли грішниця принесла миро, тоді учень домовлявся з пребеззаконними. Вона ж раділа, виливаючи дорогоцінне миро; він же квапився продати Неоціненного. Вона пізнала Владику, а він з Владикою розлучився. Вона визволилась, а Юда став рабом ворога. Згубним є недбальство, велика річ – покаяння. Даруй же й мені таке покаяння, Спасе, що постраждав за нас, і спаси нас».

«О, Юдо окаянний! Бачивши як блудниця цілувала ноги, ти підступно продумував поцілунок зради. Вона розв’язала волосся, а ти зв’язався лютістю; заздрість бо не вміє вибирати корисного. О, Юдова грішна закам’янілосте! Вирятуй від неї, Господи, душі наші».

«Блудниця простерла своє волосся до Тебе, Владико, а Юда простер свої руки до беззаконних. Вона, щоб одержати прощення, а він, щоб узяти срібняки. Тому кличемо до Тебе проданого, що нас визволив: Господи, – слава Тобі!»

Страсний Четвер

Унівська Лавра, 2022-04-21

Сьогодні у Страсний Четвер – пам’ять Тайної Вечері, на якій Господь Ісус взяв хліб і сказав «Прийміть їжте, це Моє Тіло», взяв чашу і сказав «Це Моя Кров, що за вас проливається», тобто Господь встановив святе Таїнство Євхаристії. Бог нам подарував найбільше, що міг нам дати, тобто Себе Самого. Через Євхаристію ми причащається Тіла і Крови Христової, ми причащаємося Бога, ми з’єднуємося з Богом.

Страсний Четвер

Унівська Лавра, 2017-04-13

Роздумуємо над подіями Страстей Господніх на основі богослужбових піснеспівів:

Молитвослов, Рим-Торонто, 1990, стор. 563:

«Так каже Господь до юдеїв: Народе мій! Що я заподіяв тобі або чим викликав досаду? Сліпців твоїх я зрячими вчинив, прокажених очистив, чоловіка розслабленого я з ліжка підняв. Народе мій! Що я заподіяв тобі? І чим же ж ти мені відплатив? За манну – жовчю, за воду – оцтом; замість любови до мене, цвяхами ти мене до хреста прибив. Отож надалі не стерплю більше цього. Покличу до себе інші народи, і вони прославлять мене з Отцем і Духом, я ж подам їм життя вічне».

Молитвослов, Рим-Торонто, 1990, стор. 568:

«Кожний член твого святого тіла зазнав ради нас безчестя: голова – від тернини, лице – від оплювання, щоки – від ударів, уста – від жовчі, змішаної з оцтом, вуха – від богохульних прокльонів, плечі – від бичування, рука – від тростини, все тіло – від розпинання на хресті, руки і ноги – від цвяхів, груди – від списа. Всесильний Спасе! Ти, що постраждав за нас і визволив від пристрастей, та, нахилившись до нас чоловіколюбно, підніс нас, – помилуй нас».

Роман Сладкопівець, Кондак про відречення Петра[55]:

Ікос 7

Ось і нині кажу тобі, що перш, ніж півень запіє, ти тричі зрадиш мене,

І немов хвилі морськії, що твій ум оточили й тебе потопили, ти тричі зречешся мене,

І як тоді взиваючи, так тепер плачучи, ти знайдеш мене,

Та не таким, як колись, що руку тобі подає,

Бо нею, узявши тростину, я починаю писати

Прощення сущим усім від Адама.

Оце тіло моє, яке зриш, стає для мене немов лист паперу,

А кров моя – за чорнило, звідкіль умокаю і пишу,

Роздаючи вічний дар тим, що взивають:

Поспіши та спаси, Святий, стадо твоє.

Страсна Субота

Унівська Лавра, 2021-05-01

Велика Субота[56]

Нехай мовчить усяка плоть людська і нехай стоїть із страхом і трепетом, і ні про що земне в собі нехай не помишляє

Мовчання і безмовність мають велике значення у духовному житті християнина:

Ліствиця про мовчання і безмовність:

Розсудливе мочання – це матір молитви, сховище божественного вогню, сторож думок (11,3).

Любитель мовчання наближається до Бога і, тайно з Ним розмовляючи, повчається від Нього (11,5).

Хто ще не пізнав Бога, той нездатний до безмовности …(27,55).

Хто закуштував солодкість молитви, той уникає багатолюддя … (27,56).

Безмовність – це безперервна служба Богові й стояння перед Ним (27,60).

Пам’ять Ісусова нехай з’єднається з твоїм диханням; і тоді пізнаєш корить безмовности (27,61).

Могутність безмовника – у багатстві молитви (27, кінець).

Св. Єфрем Сирійський:

О мовчання, поступе монахів, драбино до неба, дорого до Небесного Царства!

Мовчання – мати покаяння, джерело лагідності.

Мовчання – мати всього, що добре, підпора посту.

Мовчання – школа читання й молитви.

(Про терпеливість)

Мовчання злучене зі страхом Божим і веде розум до світла.

Мовчання сторожить думки і співпрацює з второпністю!

Мовчання робить усяке добро, установлює піст.

Мовчання, ти вправа в молитві!

Мовчання, ти тиша думок!

Мовчання – мати побожності!

Мовчання, ти розвеселюєш душу і серце!

(Про користь мовчання)

Страсна Субота

Унівська Лавра, 2020-04-18

Сьогоднішнє апостольське читання до Римлян (6,3-11) закликає нас, щоб ми жили новим життям, щоб ми вважали себе живими для Бога в Христі Ісусі. Отож, наше нове життя – це життя для Бога в Христі Ісусі.

Сьогодні преблагословенна субота, у яку Господь Безсмертний обгорнений плащаницею кладеться у гріб (кондак).

А ми поховані з ним через хрищення на смерть, ми у смерть його христилися, ми з’єднані з ним подобою його смерти, старий наш чоловік став розп’ятий з ним …

Для чого?

щоб було знищене це гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити.

Отож, нове життя, до якого нас закликає апостол полягає в тому, щоб нам гріхові більш не служити.

Христос воскрес із мертвих! І ми теж повинні воскреснути до нового життя, щоб бути подобою Його воскресіння!

Коли ми вмерли з Христом, віруємо, що й житимемо з ним.

Вважайте себе мертвими для гріха, а живими для Бога в Христі Ісусі.

Св. Атанасій Великий, Бесіда про вочоловічення Слова і про його явлення нам за тілом, розділ: Перемога над смертю і дар нетління

8. Саме тому безплотне, і нетлінне, і нематеріальне Боже Слово приходить на нашу землю, хоч і раніш не було анітрохи далеко (пор. Ді 17,27). … Воно приходить, сходячи до нас своїм чоловіколюбієм та явленням. І побачивши, що наділений словом людський рід погибає, і що смерть царює над людьми через тління; а також бачачи, що погроза за переступ дає тлінню завзято держатись над нами, і що недоладно було б, щоб закон був скасований перш, ніж був сповнений; бачачи теж і негожість у тому, що сталося, бо пропадало те, чого Слово було Творцем; бачачи також, що людська злоба переходить всякі межі, бо мало-помалу люди до нестерпності примножили її собі на шкоду; а також бачачи, що всі люди – підлеглі смерті, Слово виявило милість до роду нашого, й неміч нашу пожаліло, і до тління нашого зійшло, і владу смерті не стерпіло, щоб не загинуло створіння, і щоб не виявилося марним діло Отця його щодо людей, Слово бере на себе тіло, і тіло не чуже нашому. … І таким чином, від нас взявши тіло подібне до нашого, (бо всі ми підлеглі тліні смерті), видаючи його на смерть за всіх, Слово приносило його Отцю; і звершуючи це з любові до людей, щоб, з однієї сторони, оскільки всі вмирали, у ньому був скасований закон щодо тління людей (позаяк влада цього закону сповнилась у тілі Господньому, і цей закон більше не має місця по відношенню до подібних Слову людей), а з іншої сторони, щоб людей, що обернулися до тління, знову повернути до нетління, й оживотворити їх від смерті присвоєнням собі тіла і благодаттю воскресіння, знищуючи ними смерть …

Страсна Субота[57]

Унівська Лавра, 2019-04-27

У Велику суботу співаємо: Нехай мовчить всяка плоть людська і ні про що земне нехай не помишляє.

Мовчання – це велика цінність в аскетичному житті подвижника, оскільки воно очищає слово,

А також це велика цінність у містичному житті, оскільки дозволяє спілкуватися з Богом.

Тільки в мовчанні душа може відкритися повністю до віри і свідчення.

Бог є над усім, Його неможливо описати словами, Він – невимовний, несказанний. Ми не можемо висловити невимовне.

У мовчанні – суть містики. Коли читати твори містиків, то радше впадає у вічі їхнє мовчання, а не їхня мова. Вони розуміли, що найглибше таїнство їхньої духовної подорожі виразити словами неможливо.

Мовчання містика більш красномовне, ніж його слова. Містик усвідомлює, що йдеться про досвід чогось зовсім Іншого, тому він нездатний сказати що-небудь, вибір тиші є єдиним можливим вибором, який йому залишається зробити.

Містика шукає мовчання.

Містик чим більше намагається щось пояснювати, тим менше він висловлює себе. Єдиним можливим вибором залишається мовчання. І, справді, саме містик, більше, ніж інші, відчуває нехіть до слів і зачарований чарівністю мовчання.

Св. Папа Григорій Великий: Мовчання – це домівка містика, для містика: Бог є Богом тиші. Містик, знаходячись серед велемовності, почуває себе як мандрівник у готелі. Домівка велемовності ніколи не є його.

Для містика висловити свій досвід – це переслідувати щось неможливе. Відбувається, немовби, зіткнення між тим, що він пережив і літературною практикою, тому спроба щось висловити завершується великим бажанням повернутися до мовчання.

На певній висоті споглядання людина не може сказати, що вона бачить, бо слово не може це виразити, і мовчання споглядання стає суттєвою тінню речей, про які він не говорить. Слово – це для містика подорож, яку він звершує з любові до людей. Але тиша – це його батьківщина.

Вибір мовчання містиком означає визнання обмеженості людини. Той, хто залишає простір для мовчання, автоматично визнає себе творінням і визнає власні обмеження.

Запрошення містика: звільнитись від слів, щоб за допомогою мовчання будувати справжню спільність із Богом.

Залишаймося у таїнственному мовчанні Великої Суботи, щоб бути разом з Господом, який у гробі плоттю, а в аді з душею як Бог, у раю ж із розбійником, і на Престолі з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний.


[1] https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/vybrani-tvory/chomu-boh-odni-prohannya-nashi-pryjmaje-a-inshi-vidhylyaje/

http://hram.in.ua/biblioteka/osnovy-viry/279-book279/3310-title3890

[2] Отець Назарій Ланько https://dyvensvit.org/top/1027054/

[3] Св. Августин, Проповіді на вибрані читання з Нового Завіту, главаХ. Отці Церкви про багатство і бідність, Львів 2018, стор. 309.

[4] Св. Лев Великий, Проповідь Х. Отці Церкви про багатство і бідність, Львів 2018, стор. 353-354, 357-358.

[5] В. Баркли, Лк. 19:1-10: Иисус навещает презираемого.

[6] На основі проповідей 2020-02-09 та 2018-01-28.

[7] На основі: Святитель Феофан Затворник, Мысли на каждый день года. О. Юрій Щурко, Притча про митаря та фарисея (Лк 18:9-14) Роздуми, четвер, 2 лютого 2017 р..Антоний Сурожский, Человек перед Богом.

[8] Cв. Василій Великий, о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, 1691.

[9] Cв. Григорій Нісський, De Orat. dom. 2, Johannes Quasten, Patrologia, vol. II,стор. 299.

[10] Вікіпедія: Милосердя.

[11] Владика Борис (Ґудзяк)

[12] о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців. Львів 2006, стор. 136.

[13] Блаженніший Святослав, 14 березня 2021 року. https://ukr-parafia-roma.it/uk/…

[14] Свт. Феофан Затворник, Мысли на каждый день года по церковным чтениям из слова Божия.

https://azbyka.ru/otechnik/Feofan_Zatvornik/mysli-na-kazhdyj-den-goda-po-tserkovnym-chtenijam-iz-slova-bozhija/38

[15] Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998, стор. 156-157.

[16] T. Spidlik, S.J. L’ascesi nella Chiesa Orientale. стор. 172.

[17] «Добродітельми Ілія возшед на колісницу божественную, постом просвітився, возношашеся на висоту небесную, сему поревнуй, смиренная душе моя, і постися от всякія злоби і зависти, і свара, і сладости текущия і сластния: яко да болезни лютия ізбігнеши, вічнующия геєнни, вопіющи Христу: Господи, слава Тебі».

[18] Божественна Літургія Передосвячених Дарів, УКУ, переклад «Трипіснець», Львів 2009.

[19] На основі попередніх проповідей.

[20] Із проповіді Блаженнішого Святослава 2015-03-08.

[21] Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998, стор. 1006-1007.

[22] Бесіда про кладовище і про Хрест Господа і Бога, і Спасителя Ісуса Христа. Святитель Іоан Золотоустий / Повне зібрання творінь у 12 томах. Творіння святого Іоана Золотоустого. Том ІІ. Книга 1. Творения святого отца нашего Иоанна Златоуста, архиепископа Константинопольского, в русском переводе : Т. 1-12. – Санкт-Петербург: С.-Петерб. духов. акад., 1895-1906. – 12 т. / Т. 2. – 1896. / Беседа о кладбище и о кресте. стр. 431-437.

Иоанн Златоуст, Беседа о кладбище и о Кресте

Беседа произнесена, как полагают, в великую пятницу 392 г.

Мы совершаем воспоминание о кресте;

Видишь дивную победу? Видишь ли действия креста? Сказать ли тебе и нечто другое, более удивительное? Узнай способ победы, и тогда ты изумишься еще более. Чем победил дьявол, тем же преодолел его Христос; взяв его же орудия, Он ими и победил его; а как, послушай. Дева, древо и смерть были знаками нашего поражения: девою была Ева, так как тогда она еще не познала мужа; древом было дерево рая; смертью было наказание Адама. Но вот, опять дева, древо и смерть, эти знаки поражения, сделались знаками победы. Вместо Евы – Мария: вместо дерева познания добра и зла – древо креста; вместо смерти Адамовой – смерть Христова. Видишь ли, что чем победил дьявол, тем и сам побеждается? Чрез древо поразил дьявол Адама; чрез крест преодолел дьявола Христос; то древо низвергло в ад, это же древо и отшедших извлекло оттуда. И опять, то древо укрыло пленника обнаженного, это же древо с высоты открыло всем Победителя обнаженного. Также и смерть: на ту смерть осуждались те, кто будут жить после нее, эта же смерть воскресила и тех, кто жил прежде нее. “Кто изречет могущество Господа” (Пс. 105:2)? Чрез смерть мы сделались бессмертными; таковы действия креста. Узнал ли ты победу? Узнал ли способ победы? Узнай же, как легко (для нас) совершилось это дело. Мы не обагряли оружия кровью, не стояли в строю, не получали ран и не видели сражения, а победу получили; подвиг – Владыки, а венец – наш. Итак, если эта победа стала и нашею, то все мы, подобно воинам, воскликнем ныне победную песнь; скажем, воспевая Владыку: “поглощена смерть победою. Смерть! где твое жало? ад! где твоя победа? ” (1 Кор. 15:54, 55)? Вот что совершил для нас крест; крест – трофей против бесов, оружие против греха, меч, которым Христос пронзил змия; крест – изволение Отца, слава Единородного, радость Духа, украшение ангелов, утверждение церкви, похвала Павла, твердыня святых, свет всей вселенной. Как в доме, объятом тьмою, кто-нибудь, зажегши светильник и поставив его на возвышении, прогоняет тьму, так и Христос во вселенной, объятой мраком, водрузив крест, как бы некоторый светильник, и подняв его высоко, рассеял весь мрак на земле. И как светильник содержит свет вверху на своей вершине, так и крест вверху на своей вершине имел сияющее Солнце правды.

[23] Із проповіді Блаж. Святослава.

[24] Із проповіді Блаж. Святослава.

[25] Із сайту о. Юрія Щурка.

[26] Із сайту о. Юрія Щурка.

[27] https://studyty.in.ua/0017-2/

[28] Думки із проповіді Блаженнішого Святослава, 18 березня 2012 р.Б.

[29] Усе, крім стихири, із сайту о. Юрія Щурка.

[30] Святитель Иоанн Златоуст, Беседа 1 о Кресте и разбойнике, и о втором пришествии Христа, и о непрестанной молитве за врагов.

Сегодня Господь наш Иисус Христос — на кресте, и мы празднуем, чтобы ты знал, что крест — праздник и духовное торжество. Прежде крест служил именем наказания, а теперь стал почетным делом, прежде был символом осуждения, а теперь — знаком спасения. В самом деле, он стал для нас причиною бесчисленных благ: он освободил нас от заблуждения, он просветил сидящих во мраке, он примирил нас бывших во вражде с Богом, он сделал друзьями отчужденных, он сделал близкими бывших далеко. Крест — уничтожение вражды, он — охрана мира, он стал для нас сокровищем бесчисленных благ. Благодаря кресту мы уже не блуждаем в пустынях, потому что познали истинный путь, уже не обитаем вне царства, потому что нашли дверь, не боимся огненных стрел дьявола, потому что увидели источник. Благодаря кресту мы уже не вдовствуем, потому что получили жениха, не боимся волка, потому что имеем доброго пастыря. «Аз есмь, — говорит, — пастырь добрый» (Иоан. X:11). Благодаря кресту мы не трепещем пред тираном, потому что находимся около царя. Вот почему мы и празднуем, совершая память креста.

Хочешь знать и другое совершенное им (крестом) дело? Он отверз нам сегодня рай, остававшийся заключенным слишком пять тысяч лет, потому что в этот день, в этот час Бог ввел (туда) разбойника, означая (этим) два совершенные Им дела: одно — что отверз рай, другое — что ввел разбойника. Сегодня Он возвратил нам древнее отечество, сегодня опять привел в отечественный город и даровал обитель всему человеческому естеству.

Но не только крест, и самые слова, сказанные на кресте, являют неизреченное Его человеколюбие. Распинаемый на кресте, подвергаясь при этом осмеяниям, поруганиям и заплеваниям, Он говорил: «Отче, отпусти им грех: не ведят бо, что творят» (Лук. XXIII:34). И распинаемый молится за распинателей, хотя те напротив говорили: «аще Сын еси Божий, сниди со креста; …и веруем в Тебя» (Матф. XXVII:40, 42). Но потому-то именно, что Он Сын Божий, Он и не сходит со креста, так как для того Он пришел, чтобы быть распяту за нас. «Сниди, — говорят, — со креста… и веруем в Тебя». Это слова и отговорка неверия, потому что восстать из гроба, к которому привален был камень, было гораздо более великим делом, чем сойти со креста; извести из гроба четверодневного мертвого Лазаря, повитого пеленами, (также) было гораздо более великим делом, чем сойти со креста. Итак, они говорили: «аще Сын еси Божий, спасися Сам». Он делал все, чтобы спасти поносящих Его, говоря: «отпусти им грех,.. не ведят бо, что творят».

[31] На основі Проповіді 2006-04-02. Митрополит Антоній Сурожський.

[32] О многоглаголании и молчании

Многоглаголание есть седалище, на котором тщеславие любит являться и торжественно себя выставлять.

Многоглаголание есть дверь злословия, слуга лжи, расточение внимания, помрачение молитвы.

Благоразумное молчание есть матерь молитвы, воззвание из мысленного пленения, хранилище божественного огня, страж помыслов, враг дерзости, противник любоучительства, причащение разума. Неприметное предуспеяние, сокровенное восхождение.

https://azbyka.ru/otechnik/Ioann_Lestvichnik/lestvitsa-ili-skrizhali-dukhovnye/16

[33] Митрополит Антоній Сурожський.

[34] Ліствиця, преподобного отця нашого Йоана, ігумена Синайської гори. Львів «Свічадо» 2022.

[35] Словник Містики. Статті: servizio, offerta di sé.

[36] Стихира на стиховні, Утреня з поклонами

[37] Стихира на Господи воззвах, Середа, вечірня

[38] Божественна Літургія Передосвячених Дарів, УКУ, переклад «Трипіснець», Львів 2009.

[39] Стихира на стиховні, Утреня з поклонами.

[40] Servizio / Offerta di sé // Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998.

[41] Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998.

Gradi di perfezione (Perfezione (Gradi di))

La perfezione, nel suo contenuto ideale, comporta la completa attuazione della vita cristiana in rapporto agli inizi, cioè realizza la pienezza della bontà nell’ordine morale e soprannaturale. Si dice perfetto colui che pratica, nel più alto grado possibile, secondo la misura della grazia, quel complesso di virtù che costituiscono il patrimonio dell’insegnamento cristiano. La perfezione cristiana deve giudicarsi dall’esercizio delle virtù, specialmente della carità. Essa, infatti, ha il primato nella vita spirituale, è vincolo di perfezione, pienezza della legge e ogni altra virtù, se non è animata dalla carità, è nulla. Conseguentemente, la vita del cristiano sarà tanto più perfetta, quanto più la carità informerà i suoi atti. Nella perfezione del cristiano c’è, perciò, una gradualità che coincide con la carità; i gradi della perfezione si dovranno, quindi, desumere da questa virtù. Dio è la perfezione assoluta poiché può amare se stesso con quell’amore di cui è degno; c’è, poi, l’anima di Cristo, che ama Dio Padre con un amore così perfetto che nessuna creatura può raggiungere; segue la S Vergine Maria, che eccelle su tutte le creature. La perfezione, che l’uomo può raggiungere in questa vita, non può essere che relativa e parziale: solo in cielo egli potrà raggiungere il più alto grado di perfezione, ove amerà Dio con tutto se stesso.

Tappe della vita spirituale.

Comunemente si parla di una triplice via che conduce alla perfezione: purgativa, illuminativa e unitiva; però non sono tre vie parallele o divergenti, ma piuttosto tre gradi principali della vita spirituale, percorsi dalle anime che rispondono alla grazia divina. Alcuni contrastano questa divisione perché anche coloro che si trovano nella via purgativa, beneficiano dell’illuminazione divina. Sembra che questa divisione non sia ammessa nemmeno da s. Teresa: « Non so cosa intendano per via illuminativa». Tanto meno è ammessa la divisione in due vie: quella comune o ascetica e quella straordinaria o mistica perché, tra l’altro, estranea al pensiero dei grandi maestri della vita spirituale. Oggi viene accettata la divisione in tre gradi, proposta da s. Tommaso. Il dottore Angelico, pur partendo dalla classica divisione in tre vie, modifica la terminologia per metterla in stretto rapporto con la virtù della carità. Citando s. Agostino, egli riconosce coloro che si trovano nella carità incipiente, proficiente e perfetta. Paragona lo sviluppo della vita spirituale a quello della vita fisica; come in questa si distinguono tre fasi nel corso di una sola vita, la quale nasce, si sviluppa e giunge alla pienezza, cosi anche nella vita spirituale «i diversi gradi della carità [nell’uomo] si distinguono secondo i diversi compiti, ai quali l’uomo si applica, attraverso l’aumento della carità. Per primo all’uomo incombe il dovere di evitare il peccato e di resistere alle cattive inclinazioni, le quali conducono all’opposto della carità. E questo è compito dei principianti nei quali la carità va nutrita e sostenuta perché non si estingua ». I principianti devono attendere alla purificazione dell’anima nell’intento di rispondere a Dio che li chiama alla conversione. Essi hanno già rinunciato al peccato e desiderano seriamente la perfezione, però, per la forte inclinazione al male, sono ancora in pericolo di perdere la grazia. S. Teresa distingue due classi di principianti: quelli che, pur avendo un sincero desiderio di perfezione, sono ancora molto legati al mondo; sebbene si dedichino alla preghiera, la loro mente è piena di preoccupazioni che impediscono il colloquio con Dio. Compiono anche sforzi per combattere le abitudini cattive, ma non sono costanti. Appartengono alla seconda categoria coloro che fanno già orazione e hanno compreso che, per progredire, è necessario fare sacrifici ma, per mancanza di coraggio, ritornano a compromessi con le passioni. In questa fase l’anima deve evitare il pericolo di indiscreto fervore, dando eccessiva importanza agli sforzi personali e sottovalutando la funzione della grazia e della libertà divina. D’altra parte, «per quanto faccia, l’anima non può purificarsi attivamente così da essere disposta, neppure in piccola parte, alla divina unione, se Dio non interviene». A questo punto, l’anima entra nel grado dei proficienti, uno stato spirituale più pacificato dove l’illuminazione divina diviene più intensa e quasi nulla è concesso nemmeno al peccato veniale. Qui, scrive s. Tommaso, «l’uomo attende principalmente a progredire nel bene e in lui la carità si fortifica aumentando». S. Teresa dice che «non è piccola la grazia che il Signore ha fatto ai principianti nell’aiutarli a vincere le prime difficoltà» e a farli passare in questo stato. «Ora desiderano ardentemente non offendere il Signore, si guardano anche dai peccati veniali, amano le penitenze, hanno le loro ore di raccoglimento, impiegano bene il tempo, si esercitano in opere di carità».

Mistica conformazione a Cristo.

In questo grado, l’anima cerca la conformazione a Cristo e il possesso del suo spirito. Può essere ancora sottoposta ad aridità di spirito, ma s. Teresa esorta ad andare avanti con umiltà e perseveranza senza tornare «fra i rettili delle Prime Mansioni»; anche Giovanni della Croce esorta alla perseveranza e riconosce in queste aridità il segno del passaggio dall’orazione discorsiva all’affettiva. Quando l’anima si è purificata, sia con la sua industria che con l’opera divina, e si è ornata con la pratica positiva delle virtù, passa al grado dei perfetti, cioè all’unione abituale e intima con Dio. S. Tommaso scrive che il terzo impegno per l’uomo è tendere ad aderire a Dio e godere di lui; e questo è proprio dei perfetti che desiderano essere sciolti dal corpo per vivere con Cristo». De Guibert scrive che di solito si distinguono due classi di perfetti. Ci sono quelli che hanno raggiunto «la piena consumazione della carità o carità eroica, quale la Chiesa suole richiedere per la beatificazione dei servi di Dio. Questa eroicità deve risplendere in modo che il servo di Dio possa essere proposto come esempio agli altri cristiani che vivono nelle medesime condizioni». «Vi sono poi coloro che hanno conseguito una perfezione della carità meno piena e splendente, ma vera e sufficiente perché l’anima non possa più essere annoverata tra i semplici proficienti, in quanto ha conseguito un tale grado di abnegazione e di raccoglimento, da essere abitualmente docile alle ispirazioni dello Spirito Santo. La carità domina tutta la vita di questa persona eccetto qualche infedeltà dovuta a fragilità». Poiché l’uomo su questa terra si trova sempre nella perfezione relativa, anche i perfetti possono progredire nella carità, «quantunque , — scrive s. Tommaso — questa non sia la loro cura principale, ma essi si impegnino ad aderire in tutto a Dio». Il Dottore Angelico riconosce che anche «gli incipienti e i proficienti tendono a questo, tuttavia mettono maggior impegno in altre attività: gli incipienti nell’evitare i peccati, i proficienti nell’acquisto delle virtù». Il perfetto vive quasi costantemente alla presenza di Dio e lo contempla nella sua interiorità, distaccandosi sempre più dalle creature. Naturalmente, evita tutto ciò che può condurre alla distrazione e costruisce a poco a poco nel suo intimo un rifugio in cui trova Dio e gli parla a cuore a cuore. C’è un intimo rapporto tra il progresso nella via della perfezione e lo sviluppo della vita d’orazione. Prima l’anima aveva tempi determinati per l’orazione, ora invece la sua vita è una continua preghiera: o lavori o si ricrei, da solo o in compagnia, è sempre in unione con Dio e in conformità con la sua volontà; abitualmente il suo pensiero si rivolge a Dio e il suo desiderio è di trattenersi con lui e di fare tutto per piacergli.

[42] Edward J. Mally, S.J., Il Vangelo secondo Marco // Grande Commentario Biblico, стор. 878.

[43] «Послужить Я Сам пришел Адаму обнищавшему, / в чей образ облекся добровольно / Я – Создатель, богатый Божеством, / и положить душу Мою за него во искупление / хочу Я, бесстрастный по Божеству». https://azbyka.ru/bogosluzhenie/strastnaja-sedmica-velikij-ponedelnik/

[44] «Делом чуждого вам обычая языческого / пусть будет господство над собратьями. / Ибо это не Мой жребий, / но владычество Мое – свободное произволение. / Итак, кто между вами желает быть перед другими предпочтенным, / да будет из всех последним; / и, познав Господа во Мне, / воспевайте и превозносите во все века!» https://azbyka.ru/bogosluzhenie/strastnaja-sedmica-velikij-ponedelnik/

[45] Цитати із творів св. Василія Великого і св. Йоана Златоуста взяті з о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, сс. 172-175.

[46] о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”.

[47] Св. Василій Великий, о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, стор. 332.

[48] Св. Іван Золотоустий, о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, стор. 333.

[49] Св. Іван Золотоустий, о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, стор. 333.

[50] Св. Іван Золотоустий, о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, стор. 334.

[51] Св. Іван Золотоустий, о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, стор. 335.

[52] Св. Іван Золотоустий, о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, стор. 336.

[53] https://studyty.in.ua/0013-2/

[54] https://studyty.in.ua/0014-2/

[55] https://studyty.in.ua/0012-2/

[56] Перлини Східних Отців, Ліствиця

[57] Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998, pp. 1141-1143.

Il silenzio non ha solo una valenza ascetica, nel senso che purifica la parola, ma ha, altresì, una valenza mistica in quanto permette la comunione con Dio e il suo mistero.

Per il mistico solo nel silenzio l’anima può aprirsi totalmente alla fede e alla testimonianza.

Dio è al di sopra di tutto, e nulla se ne può dire: perciò tu lo preghi meglio col silenzio.

Esistono cose che semplicemente non si possono dire. Non si deve provare a esprimere l’inesprimibile.

Nel silenzio sta l’essenza della mistica. Se seguiamo i mistici sino alle ultime fasi dell’avventura spirituale da loro descritta, non è sul loro linguaggio che metteremo l’accento, ma sul loro silenzio. Essi non si sono mai sognati di dire con delle parole quello che è stato il più profondo segreto del loro viaggio.

Il silenzio del mistico è più eloquente delle sue parole. Quando egli si accorge di parlare della sua esperienza del totalmente Altro non riuscendo a dire niente, di parlare e di dire soltanto « non-parole », allora la scelta del silenzio è l’unica scelta possibile che gli rimane da compiere.

La mistica, in generale, ricerca il silenzio. Il potere della potenza cui si rivolge è tale che soltanto il silenzio potrebbe offrirle un’occasione.

Il mistico più cerca di comunicare meno si esprime. In una siffatta situazione la sola scelta possibile che gli rimane è il silenzio. E, di fatto, è proprio il mistico, più di altri, a subire il fastidio delle parole e il fascino del silenzio

Gregorio Magno afferma:

Il silenzio è la casa del mistico e per il mistico Dio è il Signore del silenzio. Il mistico è dentro la lingua come un viaggiatore in un albergo. La casa delle parole non è mai veramente sua.

Per il mistico parlare è perseguire l’impossibile; nel suo linguaggio avviene uno scontro tumultuoso tra ciò che ha esperito e la pratica letteraria, cosi i suoi tentativi, il più delle volte, culminano in un grande grido di silenzio.

Ad una certa altezza il contemplativo non può dire ciò che vede, perché è la parola a venir meno al suo oggetto, ed il silenzio del contemplativo diviene l’ombra sostanziale delle cose che egli non dice. La parola è un viaggio che egli compie per carità verso gli altri uomini. Ma il silenzio è la sua patria.

La scelta del silenzio da parte del mistico è indice del riconoscimento della finitezza dell’uomo. Chi lascia uno spazio al silenzio automaticamente si riconosce creatura e riconosce i propri limiti dell’essere creatura.

L’invito del mistico è a liberarsi delle parole, a spezzare i cardini del linguaggio è finalizzato al recupero di uno strumento: il silenzio, che non ha solo una mera funzione comunicativa, ma che è in grado di creare una vera e propria comunione.