Перейти до вмісту

 

Проповіді періоду Різдва – Богоявлення

ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)
2005-2024

Неділя святих Праотців
Неділя святих Отців
Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
Собор Пресвятої Богородиці
Святого первомученика й архидиякона Стефана
Неділя по Різдві
Обрізання Господа нашого Ісуса Христа
Святого Василія Великого
Неділя перед Богоявленням
Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
Неділя по Богоявленні
Собор святого пророка предтечі Івана Хрестителя

Неділя святих Праотців

Унівська Лавра, 2022-12-25

Сьогоднішнє Євангеліє напередодні Різдва Христового спонукає запитати себе: Чи готовий я до зустрічі з новонародженим Христом? Чи, можливо, моя душа настільки перейнята земним, що в ній немає місця для небесного? Євангеліє описує різні стани душі, різні причини, через які людина не має часу на Бога, не має інтересу до вічних істин.

Бог кличе нас сьогодні на вечерю!

Можемо прийняти або відхилити це запрошення.

Перед нами вибір між земним і небесним, матеріальним і духовним, тимчасовим і вічним.

Наш вільний вибір є ознакою рівня нашої Любові до Бога і вірності.

У житті є шкала цінностей, по якій ми ставимо щось на перше місце, а щось на друге і т. д.

Хто є на першому місці у нашому житті? – Господь Бог.

Бог кличе і ми маємо можливість сказати “так” або “ні”.

Запрошені не прийшли, відмовились, бо не мали належної поваги, любові до Бога.

Але вечеря відбулася, відгукнулись і прийшли інші, можливо менш достойні, менш поважні, не такі обдаровані, але прийшли і вечеря відбулася.

Якщо людина зосереджена лише на земному, їй байдуже до Божого запрошення. Вона занурена в земне, у неї горизонтальний вектор життя: усе прив’язано до землі, як у земляного черв’ячка: Скільки йому не розповідай про синє небо, а він не може піднести погляд догори. Погляд тварин завжди звернений до землі на пошук їжі. А людина створена на образ Божий має можливість свій погляд спрямувати догори, до неба, до Бога.

Ми повинні так планувати свій день, щоб у центрі планування був Господь Бог і його свята воля. Божі плани – це мої плани.

Залишити все і відгукнутися на заклик Бога – це найвища ознака віри в Бога і любові до Нього, це дорога спасіння.

Неділя святих Праотців

Унівська Лавра, 2020-12-27

25 грудня 386 р. (1634 роки тому) свою проповідь на празник Різдва Христового св. Йоан Золотоустий починає такими словами:

«Те, за чим колись тужили праотці і що провіщали пророки, що бажали бачити праведники, те збулося і сьогодні звершилося. «Бог на землі явився в плоті і перебував між людьми» (пор. Вар. 3, 38). Тому радіймо і веселімося, улюблені»[1].

Сьогодні, друга неділя перед Різдвом Христовим – неділя святих праотців, тобто старозавітних праведників та пророків, які очікували і готували прихід Спасителя. Ця неділя і нас готує до цього величного свята.

І нам цікаво, як готувалися до празника Різдва Христового люди 1634 роки тому назад. У Антіохії у 386 або 387 році св. Йоан Золотоустий виголосив повчання з нагоди наближення празника Різдва Христового, це повчання сказано за п’ять днів до Різдва Христового[2]:

«Скоро настане свято … достойне прославлення і вшанування … Різдво Христове по тілу. … подія цього дня є найбільш вражаюча понад усі події. Те, що Христос, ставши людиною, помер — це закономірно. Бо, хоч Він і не вчинив гріха, однак прийняв смертне тіло. Хоч і це варте подиву. Але, що Він, будучи Богом, зволив стати людиною і понизив Себе так, що розумом це осягнути неможливо — це і є найбільш вражаючим і надзвичайним явищем. І Павло, дивуючись цьому, говорить: «Всі визнаємо, що тайна побожности велика, — чому велика? — Бог явився в тілі» (1Тим. 3, 16). …

Тому я з особливою любов’ю вітаю цей день і об’являю про цю любов перед усіма, щоб і ви стали учасниками такої ж любові … щоб побачити надзвичайне і дивне явище — Владику нашого, що лежить у яслах, сповитий пеленами. … Він Сам заради нас сходить з неба … волхви … чужоземці, спішать із Персії, щоб побачити Його, лежачого в яслах, …

ми … з вірою … безсумнівно, побачимо Його лежачим у яслах, бо замінює собою ясла ця трапеза. Тут буде лежати тіло Господнє, але не сповите пеленами, як тоді, а з кожного боку осяяне Духом Святим. … Волхви тільки поклонилися Йому. А тобі, якщо ти приступиш із чистою совістю, ми дозволимо прийняти Його Тіло … Але й ти прийди з дарами, тільки не з такими, як вони, а набагато ціннішими. Вони принесли золото — ти принеси чистоту і доброчинність; вони принесли ладан — ти принеси чисті молитви, ці духовні пахощі; вони принесли смирну — ти принеси смирення, серце покірне і милостиню. Якщо ти прийдеш з такими дарами, то з великою радістю насолодишся цією священною трапезою. …

Отож, … очистіть самих себе і … приступайте до священних Таїнств.

Нехай ніхто не говорить мені: «Я соромлюся, моя совість переповнена гріхами, я ношу надзвичайний тягар». Якщо будеш у тверезості, у молитві та пильності, термін цих п’яти днів достатній для того, щоб очистити безліч гріхів. … блудниця, яка приступила до Христа, в одну мить змила з себе всю ганьбу. … Христос, зваживши на її щирість, відпустив, простивши всі гріхи (Лк. 7, 37–50). Чому? Тому, що вона приступила зі щирим наміром, з полум’яніючою душею і з гарячою вірою. … проливала з очей потоки сліз і зливала миро …

Так і ти, чим прогнівив Бога, тим і умилостивляй Його. Ти прогнівив Його крадіжкою грошей? Ними і умилостив Його, повернувши вкрадене тим, кого образив, і ще додай до того, сказавши, подібно до Закхея: «… поверну вчетверо за все, що я вкрав» (Лк. 19, 8). Ти образив Бога язиком і лихослов’ям, образивши цим багатьох? Язиком і умилостивляй Його, підносячи чисті молитви, благословляючи тих, що ганьблять … Відійди від зла, полюби добро, припини порочне життя, пообіцяй більше так не чинити і для твого оправдання цього буде достатньо.

… Бог … чоловіколюбний і милостивий … Він хоче вилити Свою милість. …

Тому заповідаю всім вам приступати до Божественних Таїн не тільки з приводу свята. Якщо ви бажаєте причаститися цього святого Приношення, то наперед за декілька днів маєте очиститися покаянням, молитвою, милостинею і духовним заняттям … Хіба не дивно, що про тілесні речі ми надзвичайно піклуємося. За декілька днів до свята виймають зі скринь найкраще вбрання і приводять його в порядок, купують взуття, заготовляють щедрі запаси для столу, придумують безліч всіляких приготувань, вишукано одягаються, прикрашаються. А про душу, залишену напризволяще, неочищену, осквернену, голодну і нечисту ніскільки не турбуються. Тіло приводять сюди прикрашеним, а душу залишають роздягненою і потворною? Але твоє тіло бачить тільки подібний до тебе раб, і як би воно не було одягнуте, для тебе від цього не буде ніякої шкоди. А душу бачить Бог …

Через Причастя ти приймеш у себе Царя. А коли Цар входить у душу, тоді в ній має бути надзвичайна тиша, великий спокій, глибокий мир у роздумах … Амінь».

Неділя святих Праотців

Унівська Лавра, 2019-12-29

Сьогодні, друга неділя перед Різдвом Христовим називається неділя святих праотців, тобто старозавітних праведників та пророків.

У Святому Письмі про цих праведників, зокрема про Еноха, Ноя сказано фразою: «він ходив перед (з) Богом».

Господь з’явився Аврамові і сказав йому: “Я – Бог всемогутній. Ходи зо мною (переді мною) і будь бездоганний».

Ходити перед Богом означає жити в Божій присутності. Для святих праотців Боже слово було найважливішим. Тобто вони жили відповідно до Божого закону.

А грішники, чи то у Старому Завіті, чи сьогодні, живуть так, немовби Бога не було. А якщо Бога немає, тоді немає Божого закону, роби, що хочеш. Грішники – це люди без Бога, це ті, що не живуть за Божим законом, а живуть за законом лісу: Сильніший слабшого з’їдає. У лісі, в кого гостріші зуби, більші роги, довші пазурі, чи сильніші копита – той сильніший, і він проганяє, або поїдає слабшого, а згодом приходить хтось ще сильніший і поїдає його. Так і люди без Бога готові пограбувати, вбити слабшого, живуть за законом лісу і перетворюють цей світ у ліс.

А праведники – це ті, що живуть за Божим законом, законом любові, взаємодопомоги, і своїм життям і добрими вчинками перетворюють цей світ у рай.

Сьогоднішня неділя спонукає і нас задуматися, чи ми ходимо перед Богом, чи ми живемо за Божим законом, чи за законом лісу?

Сьогоднішнє читання Апостола до Колосян також нам дає поради, як жити за законом Божим:

Кол. 3:5,8-10: Умертвлюйте ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство.

Відкиньте все те геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст! Не говоріть неправди одне одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця.

Неділя святих Праотців

Унівська Лавра, 2018-12-30

Луки 14:16-24: Притча про запрошених на бенкет.

Євангеліє – Блага Вість, Добра Новина.

Сьогоднішнє Євангеліє подає надзвичайно чудову для нас добру новину: ми усі запрошені на бенкет: Ідіть, усе готове.

Ми запрошені до раю, до Небесного Царства, яке порівнюється у притчі з великим бенкетом, місцем радості і невимовного щастя, яке око не бачило, яке вухо не чуло, яке і на розум людині не приходило (за словами святого апостола Павла).

Ми не можемо знехтувати таким великим запрошенням тому, що воно прийшло до нас дуже великою ціною. Ціна нашого запрошення до Неба – дорогоцінна кров Ісуса Христа.

1 Петра 1,18-19: Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти.

Був час коли людина через гріхопадіння була вигнана з раю. Людина через гріхопадіння відійшла від Бога і вирішила будувати своє щастя без Бога. Але тільки Бог є джерелом щастя. Тому без Бога людина нічого доброго не збудувала і не збудує, людство тільки деградувало.

Бог, найвище Благо, ніколи не відвернувся від людини: він посилав праведних мужів, праотців, пророків, запрошуючи людину до праведного життя. І вкінці послав свого Сина Єдинородного. Син Божий став людиною, помер і воскрес і відкрив нам рай. І сьогодні Він, немовби на воротах раю, запрошує кожного на вічний бенкет.

Хто відгукнеться?

Чи не маємо перешкод: хтось може поле купив? П’ять пар волів? Одружився і не має часу на Бога?

Наближається Різдво Христове, День Народження. Що би ми могли Христові подарувати на Його День Народження?

У Апостолі перелічено багато чеснот, зберігаючи які, ми могли би принести найкращі подарунки новонародженому Ісусу Христу:

Кол. 3:4-11: 8 Тепер же відкиньте … від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст! 9 Не говоріть неправди одне одному щоб бути відповідно до образу свого Творця.

Неділя святих Праотців

Унівська Лавра, 2017-12-24

Притча про бенкет

У сучасному світі важко місіонерам проповідувати, особливо до людей заможних, ситих, забезпечених, яких ще не торкнулося горе, біль, страждання. Важко пояснювати їм, що Господь, наш Небесний Батько, кличе нас на небесний бенкет, щоб поділитися з нами небесною радістю, щастям, щоб обдарувати нас своєю благодаттю. Такі люди іноді й часу не мають, щоб послухати, а якщо й вислухають, то вкінці кажуть: Ні, у мене свої інтереси, свій бізнес, своє хобі. З великим азартом вони розповідають про успіх свого бізнесу, або якими цінностями вони володіють: кріслом Людовіка 14, чи картинами Пікассо, придбаними «по дешевці» за кілька мільйонів євро на лондонському аукціоні.

Отож, перед кожною людиною постійно стоїть вибір між земним і небесним, матеріальним і духовним, тимчасовим і вічним.

Куди спрямована наша душа? Чим живе? До чого стремить? Чому віддає перевагу?

Якщо людина зосереджена лише на земному, їй байдуже до Божого запрошення на небесний бенкет. Головне в її житті – це забезпечити своє особисте благополуччя і своїх близьких. Хто опирається лише на земні цінності, втрачає смак до духовного. Така особа повністю занурена в земне життя, з його клопотами.

Це можна назвати горизонтально спрямований вектор життя. Усі схильності і переваги стеляться виключно в горизонтальній площині. Усе прив’язано до землі, як у земляного черв’ячка: Скільки йому не розповідай про синє небо, а він, не маючи змоги піднести свій погляд у вертикальному напрямку, собі думає, що небо – це щось на зразок синьої глини. Так створені тварини, що погляд їх завжди звернений до землі, де вони шукають собі їжу. І тільки створена на образ Божий людина має можливість свій погляд спрямувати вертикально до неба, до Бога.

Хтось може сказати: Навіщо протиставляти земне і небесне? А може людині, справді, вдалося заощадити свої мільйони зі своєї чесно заробленої зарплати чи пенсії? Що тут поганого? Хіба такий чесний міліонер не може бути спасенним? – Спасенним може бути кожен, хто свій вибір зробить на користь Бога, хто поверне своє життя вертикально до неба, хто вилупиться із шкарлупи свого власного егоїзму і поділиться своїми заощадженими мільйонами з тими, у кого пенсія – тисяча, з якої нічого заощаджувати. Бог створив людину істотою динамічною, яка ніколи не стоїть на місці, вона завжди до чогось спрямована, до доброго, або до злого, яка завжди розвивається у доброму, або у злому. Тому якщо хтось і багатий, але зростає у доброті, то він без сумніву прийме Боже запрошення на небесний бенкет.

Хтось може сказати, що ми уже зробили свій вибір до Бога, до Царства Небесного. Однак спокуса відмовитися від Божого бенкету залишається до кінця життя. До кінця свого життя християнин повинен боротися, щоб не проміняти небесний бенкет на п’ять пар волів. Поки людина жива, вона має можливість вийти на духовну гору, але може і з неї звалитися.

Багато покликаних, але мало вибраних. Євангельська проповідь уже сягає майже всіх куточків землі, а це означає, що покликаними на небесний бенкет уже стала велика частина жителів Землі. Але чи всі відгукнулись на Божий поклик? Чи всі готові у всіх ситуаціях свого життя надавати перевагу духовному над земним?

Неділя святих Праотців

Унівська Лавра, 2016-12-25

Роздуми над недільним Євангелієм Луки 14:16-24:

Це Євангеліє може бути для нас перевіркою, тестом на егоїзм. Господь Бог запрошує нас до свого дому – до Небесного Царства, на свій бенкет – до життя вічного, до вічної радості. А люди по маловажних причинах відмовляються, шукаючи відмовки, нібито, оглянути куплену землю, волів, чи через сімейні справи. Євангеліє закликає нас переглянути, чи, часом, ми не ставимо свої егоїстичні інтереси понад усе.

Як сказав один проповідник: Народу є довкола нас доволі, а чи є Людина? Щоб побачити посеред народу Людину, треба самому стати Людиною: уважним і відкритим на Бога і інших. Якщо хтось думає, що його не люблять, не помічають, не допомагають, то він повинен подумати, чи він кого любить, допомагає. Хто сам любить, відкритий на ближніх, він здатний відчути і оцінити любов і увагу до себе з боку інших. Євангеліє закликає відмовитися від егоїзму, а знайти час на Бога, на ближніх, і позитивно відповісти на Його запрошення.

«Боріться проти всякого егоїзму, будьте щедрі і з ентузіазмом будуйте світ кращий від того, що тепер» (ІІ Ват. Собор)

Неділя святих Праотців

Унівська Лавра, 2015-12-26

Митрополит Антоній Сурожський, Притча о званых на пир (Лк. 14, 16-24):

«Господь, що створив світ для того, щоб поділитися з ним вічною, Божественною радістю, зустрічається, проте, в цьому світі з холодною відмовою.

І черпаємо, і живемо, і кінчається тим, що, за словом Божим в Старому Завіті, давши нам все, що вона тільки могла дати, земля назад бере все, що вона сама дала і що Господь дав: Ти земля, і в землю відійдеш … І тоді куплене поле стане могильним полем, тоді праця, яка нас відірвала від Бога, від живих відносин з людьми, від живих відносин з Богом, розсіюється навіть і в пам’яті людей; коли ми станемо у вічності, тоді земна любов, яка здавалася такою великою, представиться нам вузькою тюремної камерою … Але заради всього цього ми сказали Богу: Ні! Не Тебе, Господи, але землю, працю, земну любов хочемо пережити до кінця!

Мало обраних не тому, що Бог строго вибирає, не тому, що Він мало кого знаходить гідним Себе, а тому, що мало хто знаходить Бога гідним того, щоб поступитися клаптиком землі, годиною праці, миттю ласки … Багато покликаних, всі ми покликані: хто ж із нас відгукнеться?»

Різдвяне послання Urbi et Orbi Папи Франциска (25 грудня 2015):

«Де народжується Бог, там народжується мир. А де народжується мир, там вже немає місця для ненависті та війни.

Нехай Різдво принесе мир також Україні, подасть полегшення тим, які страждають від наслідків конфлікту, та надихне готовність довести до сповнення підписані угоди, щоб відновити згоду в усій країні.

Де народжується Бог, там розквітає милосердя. Воно є найціннішим даром, який нам дає Бог, особливо в цьому ювілейному році, в якому ми покликані відкривати ніжність, яку наш Небесний Отець живить щодо кожного з нас».

Святий Апостол Павло закликає: «Тепер же відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст!» (Із Кол 3:4-11)

Неділя святих Праотців – пророцтва і прообрази про Месію у Старому Завіті.

Неділя святих Праотців

2011-12-25

Сьогоднішнє Євангеліє дає нагоду, щоб християнин напередодні Різдва запитав себе: Чи готовий я до зустрічі з новонародженим Христом? Чи, можливо, моя душа настільки перейнята земним, що в ній немає місця для небесного? Євангеліє описує різні стани душі, різні причини, через які людина не має часу на Бога, не має інтересу до вічних істин.

Один купив землю, він зосереджений повністю на земному, на матеріальних речах, які в його очах мають більшу цінність від євангельських істин. Інший купив 5 пар волів, він має свій бізнес, свою роботу, завдання, перейнятий своїм успіхом і не має часу на Бога. У життя третього запрошеного ввійшла земна особиста любов, і він настільки перейнятий нею, що не хоче відриватись від неї заради небесної Божественної всеохоплюючої любові.

Ми знаходимо собі на землі невідкладні труди і завдання, так що для духовного життя з Богом не маємо часу. І ніхто не задумується, що куплене поле колись стане могильним полем, що земля забере назад абсолютно усе, що давала; а труд, що відривав нас від Бога і від людей, розсіється й зникне навіть із пам’яті людської, як і земна тимчасова любов. Однак ради цього ми сказали Богові: Ні!

«Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох». Вечеря ця приготовляється для нас щоденно, усі ми покликані до Царства, Бог запрошує нас. Він послав у світ слугу, тобто свого Єдинородного Сина, щоб повідомити всіх, що «наближається Царство Небесне», що Господь приготував для нас вечерю вічної радості і всеосяжної любові і щастя. Зрештою Господь і створив нас для того, щоб поділитися з нами цією вічною Божественною радістю і любов’ю. Однак, відповідь залежить від нас.

«Багато запрошених, але мало вибраних» не тому, що Бог строго вибирає і мало кого знаходить достойним себе, а тому, що мало хто знаходить Бога достойним того, щоб поступитись Йому клаптиком землі, годиною праці, моментом земної ласки. «Багато покликаних», бо всі ми покликані, тільки хто відізветься? Хто відповість любов’ю на Божу любов і Боже запрошення?[3]

Неділя святих Отців

Унівська Лавра, 2021-01-03

Кондак предпразднства:

«Діва днесь гряде, щоб невимовно родити у вертепі превічне Слово. Радій, вселенно, почувши це, прослав з ангелами й пастирями того, що хоче явитися Дитям малим – превічного Бога».

Ікона: Предвічний Младенець.

Світилен: «Всесовершенний яко Младенец».

Чому Господь приходить на нашу землю?

«Господь грядет дивовижним Рождеством явно во Своя, приймімо Його, щоб тих, які відсторонені від райської насолоди, Він знову присвоїв» (піснь 8).

«От землі вознося человічество, Зиждитель приіде, царский обновляя паки образ» (хвалитні).

Хто приходить? Кого готуємося зустріти?

«Господь Ісус, ізбавленіє, просвіщеніє, і життя, і спасеніє» (піснь 9).

«Кріпкий і Великий Князь Христос раждаєтся, Цар Небес на землю приходит» (хвалитні).

«ясли готовятся воспріяти Жизнь вічную» (стиховня).

«волсви, ідіте видіти Спасеніє, в яслех повиваємое, єгоже звізда показа верху вертепа, Жизнодавца Господа, спасающаго род наш» (стиховня).

У 386-387 році св. Йоан Золотоустий виголосив повчання з нагоди наближення празника Різдва Христового, за п’ять днів до Різдва Христового[4]:

«… ми … з вірою … безсумнівно, побачимо Христа лежачим у яслах, бо замінює собою ясла ця трапеза. Тут буде лежати тіло Господнє, але не сповите пеленами, як тоді, а з кожного боку осяяне Духом Святим. … Волхви тільки поклонилися Йому. А тобі, якщо ти приступиш із чистою совістю, ми дозволимо прийняти Його Тіло … Але й ти прийди з дарами, тільки не з такими, як вони, а набагато ціннішими. Вони принесли золото — ти принеси чистоту і доброчинність; вони принесли ладан — ти принеси чисті молитви, ці духовні пахощі; вони принесли смирну — ти принеси смирення, серце покірне і милостиню. Якщо ти прийдеш з такими дарами, то з великою радістю насолодишся цією священною трапезою …».

«Отож, … очистіть самих себе і … приступайте до священних Таїнств».

«… Тому заповідаю всім вам приступати до Божественних Таїн не тільки з приводу свята. Якщо ви бажаєте причаститися цього святого Приношення, то наперед за декілька днів маєте очиститися покаянням, молитвою, милостинею і духовним заняттям … Хіба не дивно, що про тілесні речі ми надзвичайно піклуємося. За декілька днів до свята виймають зі скринь найкраще вбрання і приводять його в порядок, купують взуття, заготовляють щедрі запаси для столу, придумують безліч всіляких приготувань, вишукано одягаються, прикрашаються. А про душу, залишену напризволяще, неочищену, осквернену, голодну і нечисту ніскільки не турбуються. Тіло приводять сюди прикрашеним, а душу залишають роздягненою і потворною? Але твоє тіло бачить тільки подібний до тебе раб, і як би воно не було одягнуте, для тебе від цього не буде ніякої шкоди. А душу бачить Бог …».

«Через Причастя ти приймеш у себе Царя. А коли Цар входить у душу, тоді в ній має бути надзвичайна тиша, великий спокій, глибокий мир у роздумах … Амінь».

Неділя святих Отців

Унівська Лавра, 2017-01-01

Мт 1,21-23

Йоан Златоуст, Тлумачення Євангелія від Матея:

Даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх. Ім’я принесене ангелом з небес вказує на чудесне народження. Воістину, це не просто ім’я, але скарб незліченних благ. Ангел пояснює це ім’я і вселяє благі надії … Він звіщає про блага, які будуть даровані світу через Народженого. Які ж це блага? Звільнення від гріхів і знищення їх. Він спасе народ свій від гріхів їхніх. Тут звіщається щось чудесного; благовіствується звільнення не від земних війн, не від варварів, але – що набагато важливіше – звільнення від гріхів, від яких колись ніхто не міг звільняти. Цим ангел являє, що народжений – це Син Божий. Він говорить про Небесного Царя, бо окрім Бога, жодна інша сила не може відпускати гріхи. Отож, одержавши такий дар, зробімо все для того, щоб не збезчестити настільки великого благодіяння …

А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком. Достойне чуда і достойне самого себе виголосив ангел, кажучи сталося це. Він бачив море і бездну Божого чоловіколюб’я. Він бачив сповнення чогось неймовірного, бачив, як закони природи порушились, звершилось примирення. Найвищий над усіма сходить до найубогішого, перешкоди усуваються… Сьогодні сповняється те, що в древності було передречене в образах … Згадаймо слово Господнє сказане Ісаєю пророком: Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог. Чому ж нарекли йому ім’я не Еммануїл, а Ісус Христос? Тому що не сказано «даси», але «дадуть» народи. Тут ім’я запозичається від події, як властиво Писанню, події вживати замість імен. Отож, слова «дадуть йому ім’я Еммануїл» означають не що інше, як те, що побачать Бога з людьми. Хоч Бог завжди був з людьми, однак ніколи не був настільки явно.

Собор Пресвятої Богородиці

Унівська Лавра, 2023-12-26

У Різдвяний час посеред храму – ікона Різдва Христового, яка розкриває нам богословське таїнство події, яку святкуємо.

Діва днесь преістотного родить * і земля вертеп неприступному приносить. * Ангели з пастирями славословлять, * а волхви зо звіздою подорожують, * бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог.

На початку два парадоксальні таїнства, які перевершують людський розум, людське розуміння:

  1. Діва – родить

«А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком (Ісаєю): „Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог!“» (Мт. 1, 20. 22–23)

  • Діва родить преістотного: ὑπερούσιος – надсущий, надсущний, надістотний, над буттям; предвічний Бог – творець буття і всякої сутності – народився заради нас і нашого спасіння:

«ради нас родилося дитя мале – превічний Бог».

  • Третє таїнство: земля приносить у дар вертеп Неприступному Богу – невидимому і неосяжному;

«Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діву, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог. Його оспівуючи величаємо».

Убогий вертеп стає небом, бо у ньому поселяється Бог; ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог.

А Діва – це немов херувимський престол, бо Бог возсідає на херувимах.

Псалом 99: Господь царює, нехай тремтять народи. Він на херувимах возсідає, нехай земля стрясається.

Подячна стихира:

«Чим Тобі, Христе, віддячимось за те, що Ти задля нас з’явився на землі як людина? Кожне бо створіння, що Тобою постало, воздає Тобі подяку: ангели – співання, небо – зорю, мудреці – дари, пастухи – сповіщення чуда, земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми – Матір-Діву. Споконвічний Боже, помилуй нас!»

Собор Пресвятої Богородиці

Унівська Лавра, 2019-01-08

Св. Роман Сладкопівець, 6 ст. – найбільший поет за тисячолітню історію Візантії. «Кондак на Різдво Христове»[5] – це найкраща поезія св. Романа Сладкопівця.

Житіє оповідає про його богонатхненність:

Святий Роман спочатку не був обдарованим гарним голосом і слухом, недоброзичливці з нього насміхались. Роман щиро молився до Богородиці і Різдвяної ночі йому уві сні з’явилася Пресвята Богородиця і дала йому сувій, кажучи його з’їсти. Роман так і вчинив. Прокинувшись, святий, пішовши до церкви став на амвоні і почав милозвучно співати:

«Діва днесь преістотного родить * і земля вертеп неприступному приносить. * Ангели з пастирями славословлять, * а волхви зо звіздою подорожують, * бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог».

Кондак починається заохоченням вірних відвідати таємничу яскиню:

Ірмос 1
Вифлеєм відкрив Едем, прийдім погляньмо,
ми знайшли радість у схованці, ходім візьмімо
дарів райських у печері.
Там об’явився корінь ненапоєний, що проріс пагоном,
там знайшлася криниця невикопана,
з якої давніше жадав пити Давид,
там Діва, що народила Дитя,
відразу втамувала спрагу Адама і Давида.
А тому поспішімо туди, де народилося
Дитя нове, предвічний Бог.

У візантійському обряді Церква завжди молилася цим величним кондаком, а до 12 ст. його співали повністю 24 ікоси, а зараз лише один.

Тут відчувається живе і спонтанне натхнення.

Мелодійність і простота співзвучні Різдву: великі і малі, покірні й могутні, Богородиця і мудреці, всі стають упокореними і сумирними біля колиски Божого Дитяти.

Кондак оповідає про прихід мудреців, їх вхід у печеру, розповідь про довгу подорож, піднесення дарів.

Заключна частина

Молитва Богородиці – ікоси 22-24

Чиста молитва Богородиці – це молитва всієї землі й усього сотвореного світу, що припав навколішки біля колиски свого Творця. Богородиця, Мати всього людства, перед новонародженим Спасителем покриває омофором своїх дітей і молиться, заступаючись за всі народи:

22
Непорочна дивиться тепер на нові і сяючі
дари волхвів, які вони тримають в руках, припадаючи до ніг,
на зірку, що подавала знак, на пастухів, які співали гимн,
на Творця й Володаря цього усього і, благаючи, каже:
«Трійцю дарів, дитино, прийнявши,
три благання сповни Тієї, що Тебе породила:
про поліття прошу Тебе,
і про плоди землі, і про тих, що населяють її,
встанови згоду між цими трьома, бо Ти народився від Мене,
Дитя нове, предвічний Боже.

23
Бо Я не просто є мати Твоя, милостивий Спасителю,
недаремно годую молоком Тебе, Хто дає молоко,
але за всіх Я Тебе благаю.
Адже Ти зробив мене устами і хвалою Мого роду,
бо в Мені має Твоя земля
надійний захист, мур і підпору.
На Мене дивляться вигнані
з розкоші раю, бо повертаю їх туди назад.
Нехай кожен відчує, що Ти від Мене народився,
Дитя нове, предвічний Боже.

24
Спаси світ, Спасителю, бо для цього Ти прийшов,
постав усе те, що Твоє, бо заради цього Ти засяяв
Мені, і волхвам, і всякому створінню.
Дивись, волхви, яким Ти об’явив світло Свого Обличчя,
припавши Тобі до ніг, підносять дари
корисні, дуже гарні й вишукані.
І Я маю в них потребу, бо мушу скоро
до Єгипту йти, втікати з Тобою і заради Тебе,
Мій Проводирю, Мій Сину, Мій Творче, Мій Обагатителю,
Дитя нове, предвічний Боже».

Собор Пресвятої Богородиці

2011-01-08

«Син Божий, існуючи в Божій природі, применшив себе, вид раба прийнявши, ставши подібним до людини» (Фил. 2).

«Бог безстрастний обнищав, созданноє себі соєдини» (канон Різдва).

Господь Творець, Бог незмінний зубожів, своє створіння із собою об’єднавши.

– «Послужити я Сам прийшов Адаму зубожілому, в образ якого я зодягнувся добровільно, і положити душу Мою за нього на відкуплення» (канон Різдва).

– «щоб подати безстрастіє нащадкам Адама» (канон Різдва).

«Син Божий, Божа Премудрість зодягнулась в храм тілесний, Премудрість Божа оселю собі побудувала прийнявши тіло від Пречистої Матері».

Різдвяний привіт Блаженнішого Любомира до вірних Української Греко-Католицької Церкви 2011 р. Б.[6]

Суть великого празника Різдва Христового в тому, що Єдинородний Божий Син прийшов поміж нас, аби здійснити вповні план Небесного Отця для нашого спасіння. Нехай ця правда, що з нами Бог, посідає головне місце у наших різдвяних святкуваннях, щоб ми зберігали її у наших умах і серцях протягом цілого року і щоб вона робила наше життя зрозумілим, надавала кожній миті нашого земного існування спасенної вартості.

Святого первомученика й архидиякона Стефана

Унівська Лавра, 2021-01-09, 9:00

Сьогодні святкуємо св. первомученика Стефана.

У чому смисл мучеництва?

Зрозуміти смисл мученичої смерті нам допоможуть слова св. священномученика Ігнатія Богоносця, пам’ять якого ми тиждень тому звершували. Коли, у 107 р., його везли до Риму на муки і на страту, він пише послання до Римлян, у якому просить християн Риму не вживати ніяких заходів для його визволення, бо він бажає померти мученичою смертю:

Пишу до всіх і заповідаю всім, що з власної волі я помираю в ім’я Бога …

Моліть за мене Господа, щоб у такий спосіб я став жертвою для Бога …

Якщо постраждаю, стану відпущеником Ісуса Христа і, як вільний, воскресну в Ньому свобідним …

Тепер я починаю бути учнем [Христа] …

Краще вмерти за Ісуса Христа, аніж царювати над усією землею. Його шукаю, за нас померлого, Його прагну, за нас воскреслого …

Даруйте мені можливість бути послідовником страждань мого Бога …

(До Римлян, 4-7)[7].

Отже, св. Ігнатій каже, що добровільно йде на мучеництво, щоб бути жертвою для Бога, і тільки ставши на шлях мучеництва, він врешті починає бути учнем, тобто послідовником Христа.

У перші століття християнства мученицький вінець вважався найбільшою честю, яку надає Христос своїм послідовникам.

У Римській Імперії християни були поза законом, їх переслідували за ім’я Ісуса Христа.

Одне з історичних свідчень того часу оповідає:

Тоді ж побачили ми дивовижний порив і воістину божественні силу і мужність тих, що повірили в Христа Божого. Ще читали вирок одним мученикам, як уже з усіх боків до суддівського помосту збігалися інші люди і об’являли, що вони – християни, не турбуючись про тортури, жахливі і різноманітні; безстрашно проповідуючи Бога Творця, вони з радістю, з посмішкою і добродушністю приймали смертний вирок і до останнього подиху співали подячні пісні Творцеві. Це були дивовижні люди, але особливого подиву заслуговують ті, хто виділявся багатством, родовитістю, славився красномовством і філософською освітою і все це поставили в ніщо в порівнянні з істинним благочестям і вірою у Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа[8].

Згодом, коли жорстокі переслідування припинилися св. Григорій Богослов сформулював: Закон мучеництва такий, щоб, милуючи гонителів і немічних, не виходити на подвиг самовільно, а вийшовши, щоб не відступати, бо перше є зухвалість, а останнє – слабодухість[9].

За свою двох-тисячолітню історію Церква має велику кількість мучеників і ісповідників, борців за віру і правду, які Божою силою перемагали страх, ішли за Христом на смерть, щоб здобути воскресіння. Їхній подвиг – проповідь і свідчення. Мученик, по-грецьки μάρτυς – свідок, який за свідчення віри в Господа Ісуса Христа йде на смерть.

Так у Діяннях Апостолів, 22,20, св. Павло називає св. первомученика Стефана, якого побивали камінням, «свідком Бога»: А коли лилась кров Стефана, твого свідка

Що спонукає мучеників віддавати своє життя за Бога? – Любов до Бога.

Каже св. Йоан Богослов: Ми любимо, бо Він перший полюбив нас (1Йо 4,19). Додає св. Павло: ми – діти Божі; а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із Ним, щоб разом з Ним і прославитися. Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися (Рм 8,16-18).

Ще каже св. Павло, що усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані (2Тим 3,12).

Христос навчав: Кожний … хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним (Мт 10,32-33). Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене. Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде (Мт 10,38-39).

Отож, празник св. Стефана, мученика-свідка Господнього, ставить перед нами питання: Чи ми несемо свій хрест і слідуємо за Христом? Чи ми свідчимо Христа своїм життям?

Святого первомученика й архидиякона Стефана

Унівська Лавра, 2020-01-09

У тропарі Різдва, Христа Бога нашого називаємо Сонцем правди: поклонятися Тобі – Сонцю правди.

Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена[10], 4,4, називає сонце явним образом Божественної Благості:

«… зримий образ Божественної Благості, оце велике, і всеосяйне, і завжди сяюче сонце, як слабенький відгомін Блага, і освітлює все, що спроможне прийняти частку його, і має воно світло прерозгорнене на все, розпростираючи сяяння своїх променів уверх і вниз на видимий світ. І якщо щось не має участі в них, то це не від безсилля чи обмеженості його освітлювального проникання, але через нездатність світлоприймання тих, що невідкриті на причастя світла. Безперечно, переходячи багато таких, промінь освітлює тих, що за ними, і немає нічого з видимого, чого б не досягало [сонце] через наддостатнє величчя свого світіння. Але також сприяє воно народженню тіл, наділених чуттями, і до життя їх здвигає, і живить, і ростить, і вдосконалює, і очищає, і відновлює. Світло є також мірою, і численням годин, днів і всього нашого часу …».

«… Адже від Блага світло і воно є образом Благості (Муд 7,26). Ось чому й іменем світла оспівується Благо … Бо як Благість Божественності, [що] поза межами всього, простирається від найвищих та найповажніших сутностей аж до останніх, і надалі над усіма перебуває … [Благість Божественності] і просвітлює все, що спроможне [бути просвітленим], і творить, і дає життя, і утримує, й удосконалює, і є мірою сущих, і тривалістю, і кількістю, і устроєм, і простором, і причиною, і кінцем …».

«За таким самим розумінням зримого образу [Божественної Благості – сонця], також світло збирає та повертає до себе усе зряче, рухоме, освітлюване, огріване, взагалі [усе] охоплене його сяяннями. Тому [воно] і [зветься] сонцем, що все згуртовує воєдино і збирає розсіяне. І все чуттєве стремить до нього, чи то щоб бачити, чи щоб рухатися, і щоб бути освітлюваним, і щоб бути огріваним, і взагалі стремлячи бути огорнутим світлом».

Сьогодні святкуємо св. апостола, первомученика й архидиякона Стефана. Мученик, по-грецьки μάρτυς, тобто свідок, який за свідчення віри в Господа Ісуса Христа, перший переніс смерть. Кондак св. Стефана передає:

Владика вчора до нас у тілі приходив – тобто Різдво Христове;

а раб днесь із тіла виходив – тобто св. Стефан помирав за Христа;

учора той, що царює, в тілі родився – днесь раба камінням побивають.

Задля нього і звершується первомученик і божественний Стефан.

Святого первомученика й архидиякона Стефана

Унівська Лавра, 2017-01-09

Св. Атанасій, Бесіда про вочоловічення Слова і про його явлення нам за тілом[11]:

Чому Слово Боже стало людиною? Наша провина заставила Слово зійти, наш переступ визвав його любов до нас так, що Він поспішив допомогти нам і явився серед нас. Ми є причиною прийняття Ним людського обличчя і для нашого спасіння у Своїй великій любові Він народився і явився в людськім тілі. Адже Бог створив людину і хотів, щоб вона залишилась в нетлінні. Але люди, повернули свій погляд від Бога до зла своїх власних виявів і прийшли неминуче в рабство закону смерті. Замість перебування в стані, в якому Бог їх створив, вони ввійшли в процес повного зіпсуття, і смерть захопила їх повністю під свою владу.

Тому нематеріальне і нетлінне Слово Боже ввійшло у наш світ. Він ступив на наш рівень у Своїй любові. Слово Боже бачило розумну расу, расу людей, подібну до Слова Божого у вираженні Розуму Отця, але расу людей, яка волокла за собою смерть, що вела всіх до тління. Слово Боже бачило, наскільки жахливо було би, що Його створіння повинно зникнути. Слово Боже бачило як зло переважаюче людей підносилось проти них же самих. Слово Боже бачило також загальну схильність людей до смерті.

Слово Боже усе це бачило і зжалилось до нашої раси, прониклось співстражданням до нашої обмеженості, яка нездатна подолати цю смерть і її рабство. Але найбільше те, що Його створіння повинно погибнути і діло Його Отця мало б зійти в ніщо. І Слово Боже взяло на Себе тіло, людське тіло точно як наше власне. Він прийняв тіло від Непорочної Діви.

Таким чином, прийнявши тіло, подібне до нашого, яке схильне до тління смерті, Він віддав Своє тіло на смерть за всіх і передав його Отцю. Зробив Він це із-за явної до нас любові, так що в Його смерті усі могли померти і таким чином закон смерті би був скасований тому, що сповнився в Його тілі, яке для цього і було назначено і віддало свою силу для людей. Так Він поступив, щоб повернути до нетління людей, які повернулись до тління, і оживити їх через смерть посвяченням Свого тіла і благодаттю Його воскресіння. Таким чином Він віддалив смерть від них, як щезає солома у вогні.

Інакше людська раса би загинула, якщо б Господь усього не мав Спасителя, Сина Божого, який прийшов серед нас, щоб покласти кінець смерті.

(Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.»

Син Божий сидить праворуч Отця. А тут Син Божий стоїть по правиці Бога. Чому? Тому що саме в цей момент святий первомученик потребував благодатної допомоги з висоти. Господь цим показав, що він благоволить тим, хто приймає хрест і слідує за Ним у подвизі мучеництва. А також Він своєю благодаттю готовий допомагати всім мученикам, які слідують за ним[12].

Звідки сила мучеників?

Св. Атанасій, Бесіда про вочоловічення Слова:

Сильним доказом поразки смерті і перемоги Хреста є те, що всі учні Христа погорджували смертю. Вони наступали на неї і, замість боязні смерті, знаменням Хреста і вірою в Христа вони топтали її, як щось мертве … Тепер, коли Спаситель воскрес в тілі, смерть більше не жахала їх, але всі віруючі в Христа нехтували нею, як нічим, і воліли скоріш померти, ніж відкинути віру в Христа, добре знаючи, що коли вони помирають, вони не погибають, але живуть і стають нетлінними через воскресіння … Смерть стала подібною до тирана, який був повністю переможений законним Царем. Раніш сковані руки і ноги перехожих топчуть тирана-смерть, штовхають і ганять її, і більше не бояться її жорстокості і гніву із-за Царя, який переміг тирана-смерть. Так є зі смертю, переможеною і заклеймованою Спасителем на Хресті. Колись сковані руки і ноги всіх, хто у Христі, топчуть її, проходячи над нею і свідчать про Христа, який осміяв її і сказав: О смерте, де твоя перемога? О аде, де твоє жало?

Неділя по Різдві

Унівська Лавра, 2023-12-31

Співаємо у наших піснеспівах: «Син Божий сином Діви стається…»

«Споконвічно від Отця народжений нетлінно Син, що в останній час безсіменно від Діви тілом народився, Христос Бог …»[13].

Над богословським змістом вочоловічення Сина Божого роздумує св. Атанасій Олександрійський у «Бесіді про вочоловічення Слова і про його явлення нам за тілом»[14].

Чому Слово стало тілом? Чому Бог стався людиною?

«… наша провина стала причиною його зішестя, і наш проступок викликав чоловіколюбство Слова, щоб Господь прийшов до нас і з’явився між людьми. Бо ми стали приводом для його втілення, і заради нашого спасіння він виявив чоловіколюбіє і в людськім тілі народився і з’явився. Так, отже, Бог сотворив людину, і побажав, щоб людина перебувала у нетлінні; але люди, цим знехтувавши і відвернувшись від умоспоглядання Бога, а замисливши собі й затіявши зло … підпали під проречений засуд смерті, й не перебували вже надалі такими, якими були створені, але так мислячи, підпадали тлінню, і смерть, воцарившись, оволодівала ними» (глава 4).

«Бо й люди у своїх прогрішеннях на певних межах не спинились, але потрохи все далі простираючись, дійшли відтак до непомірного, спочатку будучи відкривачами зла й самі на себе смерть накликавши і тління; а згодом до неправди повернувшись і перевершивши всяке беззаконня, не спиняючись на якомусь одному злі, але вигадуючи все нові і нові, люди стали ненаситні в чиненні гріхів. Бо перелюби були й злодійства повсюдно, убивствами й грабежами сповнена була цілком вся земля. І не дбали про закон через зіпсуття і неправду; усяке ж зло чинили всі поодинці й гуртом. Міста проти міст воювали, й народи проти народів підіймались; чварами й бойовищами розкраювана була вся земля, бо кожен заповзято змагався у беззаконні» (глава 5).

Та «негоже би було, щоб раз створені словесні (розумні) істоти і причасні Слова його, загибнули і повернулись назад до небуття через тління» (глава 6).

«Бо Слово побачило, що тління було би припинено в людях не інакше як доконечно через смерть; Слово ж не могло померти, безсмертним будучи і Сином Отця; ради цього Слово бере на себе тіло, яке могло померти, щоб воно, причасне Слову, що понад усім, було достатнім, щоб померти за всіх, і через Слово, що жило в нім, щоб тіло залишилось нетлінним, і щоб відтак у всіх припинилося тління благодаттю воскресіння. Тому як вільну від усякої вади жертву і приношення Слово взяло на себе тіло, приносячи його на смерть, а цим приношенням подібного Слово відразу усувало смерть від усіх подібних. Бо суще понад усе Слово Боже, приносячи свій храм й інструмент-тіло як викуп за всіх, достатньо відшкодовувало борг своєю смертю; і як спів-сущий усім за подібним тілом нетлінний Син Божий належно зодягнув усіх у нетління обітницею воскресіння. Бо й саме тління у смерті вже не має місця по відношенню до людей заради Слова, яке поселилося між ними через одне тіло. … Бо пропав би людський рід, якщо б всіх Владика і Спаситель, Син Божий, не прийшов покласти кінець смерті» (глава 9).

Як підсумовує ці богословські роздуми один з різдвяних піснеспівів:

«Бачивши Творець загибель людини, яку він створив руками своїми, прихилив небеса і зійшов, воістину воплотившись від божественної чистої Діви, і прийняв усе людське єство…»[15].

Неділя по Різдві

Унівська Лавра, 2023-01-08

Св. Григорій так починає своє святкове Слово:

Христос народжується – славіте! Христос з небес – виходьте назустріч! Христос на землі – підносьтеся! «Заспівайте Господу, вся земле!» (Пс. 95, 1). І скажу обом у сукупності: нехай веселяться небеса, і нехай радіє земля (Пс. 95,11) заради Небесного, потім Земного![16]

Різдвяне Таїнство у скороченому виді подають наші богослужбові піснеспіви. Зокрема на Литії ми співаємо:

«Небо і земля нині з’єдналися, коли Христос народився; нині Бог прийшов на землю, людина ж на небо вийшла; нині, задля чоловіколюб’я, з природи невидимий, став видимий тілом. Тому і ми прославляємо, кличучи: Слава Богові на висотах, і на землі мир, що його дарував нам Твій прихід. Спасе наш, – слава Тобі!»

Бог, немовби, приклонив Небеса, і зійшов на землю.

Вершиною богословської думки Бесіди про вочоловічення Слова є вчення про обоження людини. Слово Боже стало людиною, щоб ми стали богами: Бо Воно вочоловічилось, щоб ми стали обоженими, і Воно явило себе через тіло, щоб ми здобули поняття про невидимого Отця, і Воно перетерпіло наругу від людей, щоб ми успадкували нетління (54,3).

Співаємо ангельську пісню: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир!»

Просимо, щоб Господь дарував мир нашій країні.

Неділя по Різдві

Унівська Лавра, 2021-01-10, 11:00

Учора ми роздумували, що саме любов до Бога спонукає мучеників віддавати своє життя за Бога. А сьогодні ми роздумаємо, що спонукало Бога стати людиною, народитися у яслах, у вертепі, у Вифлеємі.

Перша стихира Різдва відповідає на це запитання: «ставши людиною заради чоловіколюб’я», тобто з любові до людей. Цей богословський піснеспів розкриває нам таїнство Різдва Христового, таїнство Божої любові до людей:

«Прийдіть і радіймо з Господом, розповідаючи про оце таїнство: перегороду від раю знищено, вогняний меч зникає, херувим відступає від дерева життя, і ми, прогнані з раю задля непослуху, причащаємося райської поживи. Незмінний образ Отця і відблиск Його істоти приймає вигляд слуги; прийшовши від Пречистої Матері, Він не зазнав жодної зміни. Бувши правдивим Богом, Він зостався Тим, чим був, і приймає те, чим не був, ставши людиною заради чоловіколюб’я. Тому до Нього закличмо: Народжений з Діви, Боже, помилуй нас!»

Бог так полюбив світ, що, немовби «прихилив небеса і зійшов», як це описує піснеспів на Литії:

«Бачивши Ісус, як через гріх зотліла в людині Божа подоба, прихилив небеса і зійшов, та незмінно поселився в Дівичому лоні, щоб у нім обновити упалого Адама, який кличе до Тебе: Слава Твоїй появі, Спасителю мій і Боже!»

Сьогодні також святкуємо пам’ять святих і праведних Йосифа обручника, Давида царя і Якова, брата Божого, першого єпископа Єрусалиму.

Святе Письмо називає Йосифа “праведним”. “Йосиф, її чоловік, бувши праведний…” (Мт 1, 19). Праведний – це той, хто живе по правді, справедливий, сповнений чесноти. Св. Йосиф є взірцем і образом найліпшого батька родини, мужа й опікуна, взірцем глибокого смирення і послуху Божим наказам.

Каже св. Василій Великий: Цього титулу «батько» не удостоївся ані ангел, ані святий у небі, лишень один Йосиф був так названий.

Каже св. Кипріян: Поміж небесними ликами не було нікого, хто смів би Ісуса Христа називати Сином, міг це робити лишень святий Йосиф.

Неділя по Різдві

Унівська Лавра, 2020-01-12

У тропарі Різдва Христового співаємо: Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння

Також наступний празник Богоявлення іменується Просвіченням.

Світло – це друге ймення Боже, після Благості, яке розглядається у Діонісія Ареопагіта, Про Божі імена[17], 4,5-6:

«А тепер належить нам оспівати умоглядне світлоймення Блага (Йо 8,12; 1Йо 1,5) і слід сказати, що умоглядним Світлом іменується Благий з огляду на те, що Він наповняє умоглядним світлом всякий наднебесний ум, а всяке невідання та оману відганяє від усіх, у яких душах Він би не замешкав, і всім їм уділяє священне світло, і очищає їх умові очі від тьми, [що] з невідання, яка їх огортає, і здвигає вгору, і розкриває закриті великим тягарем темряви [їх очі], і подає спершу сяяння помірне, потім, як вони смакують світла і більше стремлять [до Нього], Він більше подає себе і починає просвітлювати обильно, бо полюбили багато (Лк 7,47), і повсякчас підіймає їх далі згідно з мірою їх здатності прямувати вгору.

Отож, Світлом умоглядним іменується Благо, [що] над усяке світло, оскільки Воно – сяяння першоджерельне та світловиливання, що прещедро ллється, яке з повноти (Йо 1,16) своєї просвітлює (Йо 1,9) усяк надсьогосвітній, і довколосвітній, і сьогосвітній ум, і яке оновлює всі умові їхні сили, і яке обіймає всіх, будучи над [ними], і яке перевершує всіх превишньо, і яке взагалі, як Джерело світла та [суще] над світло, у собі охопило, і надпосідає, і наперед посідає всяке господьство над силою просвітлювати, і яке збирає та згуртовує воєдино все наділене умом і наділене розумом.

Бо як невідання є тим, що розділяє оманених, так і наявність умоглядного світла є тим, що збирає та єднає просвітлюваних, і вдосконалює, і врешті повертає до істинно Сущого, відвертаючи від багатьох гадок, і збираючи різні погляди, чи то, пряміше кажучи, уявлення во єдине істинне, і чисте, і однозначне знання, і наповнюючи єдиним та об’єднуючим світлом».

Сьогодні також святкуємо пам’ять святих і праведних Йосифа обручника, Давида царя, який у псалмах пророкував про Христа, і Якова, брата Божого, першого єпископа Єрусалиму, який прийняв мученичу смерть за Христа.

Неділя по Різдві[18]

Унівська Лавра, 2017-01-08

І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу Його бачили − славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого (Ів. 1, 14).

Предвічний Бог стає людиною, щоб людину навіки поєднати і примирити із Собою.

Син Божий стає сином Діви з Назарета,

усемогутній Бог робить себе немічною дитиною і дається носити на людських руках.

це велике і незбагненне Таїнство воплочення Сина Божого є ключем до пізнання природи Господа Бога,

Його любові до людського роду та розуміння історії спасіння.

Різдво Христове показує нам, ким є Бог і якими повинні бути ми у ставленні до Нього та одне до одного.

Споконвічний Бог народжений в убогому вертепі

«З лона Отчого зійшов Ти, Чоловіколюбче, і несказанним смиренням прийняв надприродне убозтво.

Ти, Господи, зволив поселитися у вертепі і, як дитина, годуєшся грудьми, бувши Творцем і Господом» (стихира).

Неділя по Різдві

2015-01-10

«Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діву, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог …» (9-а пісня канону Різдва).

«Споконвічно від Отця народженому нетлінно Синові, що в останній час безсіменно від Діви тілом народився, Христос Бог …» (канон Різдва).

«Той, хто був створений на Божий образ (κατ’ εἰκόνα),
через переступ зітлів,
цілковито піддався тлінню,
відпав від вищого Божественної життя,
його знову відновлює мудрий Творець …» (канон Різдва).

Св. Атанасій, Бесіда про вочоловічення Слова і про його явлення нам за тілом[19]:

«… наша провина послужила причиною Його пришестя, і нашим переступом викликано чоловіколюб’я Слова, що Господь прийшов до нас і з’явився серед людей. Заради нас сталося воплочення, заради нашого спасіння Господь показав стільки чоловіколюб’я, що прийняв на себе людське тіло і з’явився в ньому.

Так Бог створив людину, і забажав, щоб перебувала вона у нетлінні. Але люди, через недбалість, ухилившись від устремління ума свого до Бога, зупинившись ж думкою на злому … піддалися тому смертному засудженню, яким попередньо погрожував їм Бог, і не залишилися вже такими, якими були створені, але піддалися тлінню, і смерть, запанувавши, оволоділа ними;

люди в гріхах своїх не зупинилися, але переступали всяку міру. Бувши на початку винахідниками зла, і самі на себе прикликавши смерть і тління, неправда зводила людей, вони наважувались на всяке беззаконня, і не зупиняючись на одному злому ділу, невпинно до нових злих діл видумували ще новіші, люди зробилися ненаситними у грісі. Всюди були перелюби і крадежі; вся земля наповнилася вбивствами і грабежами … Усяке зле діло творили і кожен порізно і всі спільно. Міста вели війну з містами; народи повставали проти народів; весь світ роздирався заколотами і розбратами, бо всякий змагався в беззаконні.

Не годилось, щоб створені розумні істоти, причетні до Слова, загинули, і через тління знову повернулися в небуття. …

Слово знало, що тління не інакше могло бути припинене в людях, як тільки неодмінною смертю; померти ж Слову, як безсмертному і Сину Отця, було неможливо. Саме тому приймає Воно на Себе тіло, яке б могло померти, щоб померти за всіх … щоб у всіх припинено було тління благодаттю воскресіння. Тому, взяте на Себе тіло, приносячи на смерть, як жертву і заклання, вільне від усякої скверни, цим приношенням знищило негайно смерть. Бо Слово Боже, будучи вище всіх, і Свій храм, Своє тілесне знаряддя, приносячи в іскупительну за всіх ціну, смертю Своєю абсолютно виконало належне, і таким чином, за допомогою подібного тіла з усіма перебуваючи, нетлінний Божий Син всіх огорнув в нетління обітницею воскресіння. І саме тління в смерті не має вже влади над людьми, заради Слова, що вселився в них за допомогою єдиного тіла. … Бо загинув би рід людський, якби Владика і Спаситель всіх, Син Божий, не прийшов покласти край смерті».

«Творець, бачивши загибель людини, яку створив своїми руками,

приклонив небеса,

сходить і бере на себе всю людську природу,

від Божественної Чистої Діви воістину воплотився …» (канон Різдва).

Обрізання Господа нашого Ісуса Христа

2005-01-14

Воплочення Сина Божого – це центральна істина християнської проповіді: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця» (Йо. 1, 14). Слово Боже, Син Божий умалив себе, применшив себе, немовби понизив себе: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної».

Так і стихири сьогоднішнього свята Обрізання оспівують це умалення.

Християнство[20]

Якщо ми задамо собі питання: у чому ж полягає суть християнства? – ми повинні відповісти: це боголюдськість – з’єднання обмеженого і тимчасового людського із нескінченним Божественним. Це освячення плоті. Бо з того моменту, коли Син Людський прийняв наші радості і страждання, наше творіння, нашу любов, нашу працю, – природа, світ, усе, де він знаходився, де він народився, як людина і богочоловік, – уже не є відкинутим, приниженим, але є піднесеним на нову ступінь, воно освячено.

Християнство – це вершина, це блискаюча вершина айсберга, у якій відбивається сонце. Християнство кинуло виклик багатьом філософським і релігійним системам. Але водночас воно відповіло на сподівання більшості з них. І найсильнішим у християнській духовності є не заперечення, а ствердження, охоплення і повнота.

Якщо буддизм був пронизаний жагучим прагненням до ізбавління від зла, прагненням до спасіння, то ця спрага спасіння, обітування спасіння властиві і християнству, Новому Завітові.

Якщо в ісламі є абсолютна відданість людини Богові, що є суверенним володарем космосу і людської долі, то відданість людини Богові ми знаходимо й у християнстві.

Якщо в китайському світогляді небо є тим, що орієнтує людину в життєвих речах, то і це в певний спосіб виражається в християнстві.

Якщо індуїзм говорить нам про різноманітні прояви Божественного, якщо пантеїзм твердить, що Бог є в усьому, що він, як якась таємнича сила, пронизує кожен атом світобудови, – то християнство і з цим згідне, хоча воно не обмежує вплив Бога тільки цією пантеїстичною всеприсутністю.

Але ми би помилилися, якщо б вважали, що християнство з’явилося як якась еклектика-суміш, яка просто зібрала в собі всі елементи попередніх вірувань. У християнстві проявилася колосальна сила чогось нового. І це нове було не стільки в доктрині, скільки в прориві іншого життя в наше повсякденне життя: з’єднання нескінченного Божественного із обмеженим і тимчасовим людським.

Учителі народів, засновники інших релігій – автори “Упанішад”, Лао-цзы, Конфуцій, Будда, Магомет, Сократ, Платон і інші – сприймали істину як вершину гори, на яку вони піднімаються величезною працею.

Коли ж ми звертаємося до Євангелія, ми попадаємо в інший світ. Не в світ хвилюючих пошуків, пориву до неба, – але ми стаємо перед таємницею відповіді. Двадцять п’ять років Будда, проводив в аскетичних зусиллях, щоб досягти споглядання. Так само трудилися – розумово, духовно і психофізично – філософи, аскети. Але Ісус Христос приходить із простого села, де він вів життя рядової людини. У ньому усе було готове, він нікуди не піднімався. Він, навпаки, спускався до людей.

Кожен великий мудрець усвідомлював своє незнання. Сократ говорив: “Я знаю, що я нічого не знаю”. Найбільші святі всіх часів і народів відчували себе грішниками набагато гостріше, ніж ми, бо вони були ближче до світла, і кожна пляма на житті і совісті для них була виднішою. У Христа немає свідомості гріховності. І в нього немає свідомості того, що він чогось досяг, – він приходить до людей, несучи їм те, що в ньому самому є від початку, від природи.

Ісус Христос не почав проповідувати “християнство”, як якусь концепцію-теорію. Те, що він звістив людям, він назвав “радісною звісткою”, євангелієм. У чому ж полягала ця радісна звістка?

Християнство – це не нова етика, а нове життя. Нове життя, що приводить людину в безпосереднє зіткнення з Богом, – це новий союз, новий завіт. І в чому ж тут таємниця? Як зрозуміти – чому, неначе магнітом, людство притягає особистість Ісуса Христа, незважаючи на те, що він прийшов у світ понижений, умалений, і не було в ньому ні таємничості індійських мудреців, ні поетичної екзотики східної філософії? Усе, що він говорив, було просто і ясно. Навіть приклади його притч були узяті з повсякденного життя. Таємниця Ісуса Христа розкривається в словах Євангелія: Филип говорить: “Господи, покажи нам Отця”. Отця всього, того, що греки називали Архі, Першооснова, де він? А Ісус відповідає – як не відповідав жоден філософ на землі: “Скільки часу я с вами, а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця”.

Христос і тепер запитує кожного: “За кого Ви Мене приймаєте? За пророка, за воскреслого Іоанна Хрестителя?” Це говорить Бог людськими устами. Ісус Христос – це людський лик Нескінченного, Незбагненного, Неосяжного, Несповідимого, Безіменного. А отут він стає не тільки називаний по імені, але навіть називаний людським ім’ям. Той, хто несе разом з нами тяготи життя. Саме в цьому центр і вісь християнства.

Між Творцем і творінням лежить безодня – як між абсолютним і умовним, її не можна перестрибнути ані логічно, ні буттєво. Але є міст перекинутий над цією безоднею. І відчув цей міст апостол Павло і ін. святі. Св. Павло побачив Христа і внутрішньо з ним з’єднався, нескінченною любов’ю був до нього прикутий: так, що йому здавалося, що він носить рани Христові на собі, що він з ним разом на хресті вмирав і з ним воскрес. Він так і говорить: “Ужі не я живу, але живе в мені Христос. Разом з Ним я вмер, і разом з Ним я повстаю до життя”.

Християнська молитва – це не просто концентрація думки, не просте зосередження. У молитві відбувається зустріч особистості з Особою Ісуса Христа, який стоїть над світом і у світі, який сказав: “Я с вами залишаюся в усі дні до кінця віку”.

Що значить – спастися? Це значить з’єднати своє ефемерне тимчасове життя з безсмертям, з Богом. Спасіння – це причастя, прилучення до Божественного життя.

Є сила, яку Христос залишив на землі і яка дається нам даром. Вона називається благодать. Благо, яке дається даром. Так, ми повинні докладати зусиль, так, ми повинні боротись з гріхом, ми повинні прагнути до самовдосконалення – однак, пам’ятаючи, що самі себе за волосся витягти не зможемо. Це робота тільки підготовча. Тут корінна відмінність християнства від йоги, що думає, що людина сама своїми силами може добратися до Бога, вломитися до Нього за власним бажанням. Християнство говорить: ти можеш себе удосконалити – але до Бога добратися неможливо, поки Він сам до тебе не прийде. І ось Бог приходить. Ось благодать перевершує закон. Закон – це перша підготовча стадія релігії, що починається в дитини: це не можна, це можна, якісь правила, якісь норми. Але потім приходить благодать: через внутрішній досвід зустрічі з Богом. Це як любов, це як радість, це як перемога, як музика сфер. Благодать – це нове життя.

Справжнє християнство – це нове творіння, віра, що діє любов’ю”. Суть Христової віри – нескінченна цінність людської особистості, перемога світла над смертю і тлінням.

Уже сьогодні Царство Боже таємно є серед людей: коли ми чинимо добро, коли ми любимо, коли ми споглядаємо красу, коли ми відчуваємо повноту життя – царство Боже вже торкнулося нас. Воно не тільки в далекому майбутньому, не тільки у спогляданні майбутнього, воно існує тут і тепер. Так учить нас Ісус Христос. Царство прийде, воно вже прийшло. Християнська історія – це історія, коли світ йде поруч із Сином Людським.

У християнстві відбувається освячення світу, перемога над злом, над пітьмою, над гріхом. Це перемога Бога. Вона почалася в ніч Воскресіння, і вона продовжується, поки стоїть світ.

Святого Василія Великого

Унівська Лавра, 2019-01-14

Святитель Василь Великий, Гомілія на Різдво Христове, Глава 1:

«Вшануймо мовчанням перше, особливе, Різдво Христове, властиве Його Божеству (від Отця родженого перед усіма віками). Більш того, візьмімо собі за правило взагалі не досліджувати його за допомогою наших понять.

Бо що може уявити собі розум щодо того, де ані час, ані вік ще не існували як середники; коли ще не було форми вислову?

Що може уявити собі розум щодо того, що ніхто не бачив, і немає нікого, хто би міг [про це] розповісти?

Як же язик міг би допомогти це зрозуміти?

Був Отець, і Син народився!

Не запитуй: коли? А просто залиш осторонь саме запитання.

Не досліджуй, як [це було]. Бо відповідь [на це] неможлива.

Адже питання «коли» відноситься до часу, а питання «як» неминуче веде до того, щоб уявляти собі народження тілесним способом.

Можу надати докази зі Святого Письма, що [Син народжується] як «сяяння Його слави» (Євр 1:3), і як Образ від Первообразу.

Але оскільки така відповідь не дозволяє це дослідити розумом, я звертаю твою увагу на неможливість виразити словами Божу славу,

і визнаю, що спосіб Божественного Народження – незбагненний для думки, і людськими словами його виразити неможливо.

Не кажи: «Якщо Він народився, то [до цього] Його не було», і не приєднуй до підступних слів грубі міркування, спотворюючи істину прикладами, що відносяться до тутешнього світу, і цим зневажаючи богословіє.

Я сказав: «Він народився», для того, щоб показати Його Начало і Причину, а не щоб викрити Єдинородного в тому, що Він пізніший [за походженням], ніж час. І хай не оступається твій розум, помилково припускаючи, що віки були раніш від Сина, бо віки [раніше] не існували і їх не було. (Бог предвічний народився).

Бо як творіння можуть бути раніш Того, Хто сотворив їх? …

Отож, залишимо міркування про це вічне і невимовне Народження, усвідомлюючи, що і розум нижче тих предметів, [про які розмірковує], і слово недостатнє [для вираження] цих думок».

Діонісій Ареопагіт, Про містичне богословіє.

Халкидонський собор: «народжений від Отця перед віками за Божеством, але Він же народжений в останні дні заради нас і нашого спасіння від Марії Діви і Богородиці по людству».

Святого Василія Великого

Унівська Лавра, 2018-01-14

Св. Василій Великий (329-379) жив у 4-му ст. – 1639 років тому.

Анафора Літургії св. Василія Великого:

«Сущий Владико, Господи Боже, Отче Вседержителю …»[21].

«Сущий» – Той, Хто є; Творець буття, простору і часу. Бог – понад простором і часом.

«Владико всіх, Господи неба і землі, і всієї тварі, видимої і невидимої: Ти, що сидиш на престолі слави і споглядаєш на безодні, безначальний, невидимий, незбагненний, неописанний, незмінний, Отче Господа нашого Ісуса Христа, великого Бога і Спасителя – уповання нашого. Він є образ Твоєї благости, печать рівнообразна, що в собі являє Тебе, Отця, Слово живе; Бог істинний, предвічна премудрість; життя, освячення, сила, світло істинне.

Через нього Дух Святий явився, Дух істини, дар усиновлення, запорука будучого насліддя, початок вічних благ, животворяща сила, джерело освячення. Вся твар словесна і розумна, ним укріпляючись, Тобі служить і Тобі возсилає повсякчасне славословіє, бо все служить Тобі»[22].

Тит 2, 13: «чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа».

Святого Василія Великого

Унівська Лавра, 2016-01-14

Святий Василій Великий, Бесіда 3. На слова: «будь уважним до себе» (Втор. 15,9)[23]

Сказано: «будь уважним до себе». Усяке живе створіння, від Бога, який усе впорядив, має у собі закладено самозахист своєї істоти. І якщо старанно вивчатимеш; то побачиш, що більша частина безсловесних, навіть не вчившись цьому, мають відразу до шкідливого, і знову, за якимсь природним бажанням поспішають до втіхи корисним. Тому і для нас Бог, що навчає нас, дав цю велику заповідь, щоб у розумі знайшли ми те, що у тварин є від природи; і щоб те, що безсловесними робиться без роздуми, у нас відбувалося з увагою, при невпинному силкуванні розуму, і щоб ми були справними хранителями даних нам від Бога законів, щоб уникали гріха, як безсловесні уникають отруйних харчів, і щоб ми бігли за правдою, подібно як вони відшукують в траві поживне. Тому «будь уважним до себе», щоб міг ти розрізняти шкідливе від спасенного.

Отже «будь уважним до себе», тобто, оглянь себе з усіх сторін; щоб охороняти себе тримай невсипущим душевне око. «Посеред сітей переходиш»; ворогом у багатьох місцях поставлені приховані сіті. Тому все оглядай, «Звільнись, неначе сарна з рук (мисливця) і немов та птиця з сильця» (Прип. 6,5).

«Будь уважним до себе»: будь тверезим, розважливим, бережи теперішнє, промишляй про майбутнє. Не випускай з рук, по безпечності, того, що вже є; чого ж ще немає, може й не буде, не передбачай у нім насолоди, мовби воно вже в твоїх руках.

Отже «будь уважним до себе». Якщо ти благоденствуєш, живеш світло, і все життя твоє лине з попутним вітром; ці слова будуть для тебе корисними, як добрий порадник, що нагадує про уділ людини. І якщо ти пригнічений обставинами; своєчасно будеш цими словами тішити серце, щоб тобі від чванливості не звеличитися до непомірної гордині, а з відчаю щоб не впасти в малодушну зневіру. Пишаєшся багатством, величаєшся предками, захоплюєшся вітчизною, тілесною вродою, почестями, що тобі віддають? «Будь уважним до себе», що ти: смертний, що «земля єси і в землю відійдеш» (Бт. 3,19). Подивися на тих, що жили перед тобою в подібній вельможності. Де наділені владною могутністю? Де непереборні ритори? Де ті, що керували народними зборами, знамениті власники коней, воєначальники, сатрапи, володарі? Чи не все прах? Чи не все байка? Хіба не кілька кісточок залишилося пам’яткою про їхнє життя? Зазирни до гробів; чи зможеш розрізнити, хто слуга, а хто пан, хто бідний, а хто багатий? Відрізни, якщо можеш, в’язня від царя, міцного від немічного, миловидного від потворного. Тому, пам’ятаючи про свою природу, ніколи не вихвалятимешся. А будеш пам’ятати про себе, якщо «будеш уважним до себе».

Ся заповідь, перебуваючи всюди перед очима твоїми, буде подавати велику допомогу. Наприклад, гнів опанував твоїм умом, і дратівливість затягнула тебе до слів непристойних, до жорстоких й звірячих поступків? Якщо «ти уважний до себе», і приборкав гнів, немов впертого і не привиклого до вуздечок молодого коня, уражаючи його, мов бичем, ударом слова цього; то і втримаєш язика, і не піднімеш руки на того, хто тебе засмутив.

«Будь уважним», якщо завгодно тобі, після огляду душі, і до устрою тіла; і подивись, яке чудове творіння влаштував розумних душ найкращий Творець. З усіх живих істот тільки людину Він наділив прямою поставою тіла, щоб з самого зовнішнього вигляду ти міг розуміти, що життя твоє походить згори. Усі чотириногі дивляться в землю і потуплені до черева; а у людини погляд відкритий до неба, щоб людина не віддавалася череву і плотським пристрастям, але мала всеціле устремління до небесного шляху. Потім, помістивши голову на самому верху тіла, Бог встановив в ній найгідніші чуття. Там зір, слух, смак, нюх; всі вони розміщені поблизу один від одного. І при такому утиску їх на малому просторі, жодне чуття не перешкоджає дії сусіднього з ним чуття. Очі займають найвищу варту, щоб жодна частина тіла не перекривала їм світло і, щоб, перебуваючи під невеликим прикриттям брів, вони могли прямо направлятися з горішньої висоти. Знову, слух відкритий не по прямій лінії, але звуки з повітря приймає звинутий хід. Найвищу премудрість також видно з того, що й голос проходить безперешкодно, або, краще сказати, звучить, заломлюючись у вигинах вуха, і ніщо ззовні привхідне не може бути перешкодою цьому відчуттю. Вивчи природу язика, який він ніжний і гнучкий і за різноманітністю рухів достатній для всякої потреби слова. Зуби стоять усі разом і служать як знаряддя для голосу, даючи міцну опору для язика, і разом з тим служать для вкушання їжі; одні зуби розсікають, інші подрібнюють її. І таким чином, розглядаючи все з належними розмислами, і вивчаючи втягування повітря легенями, збереження теплоти в серці, органи травлення, провідники крові, у всьому цьому побачиш недослідиму премудрість свого Творця, так що і сам ти скажеш з пророком: «Що за предивне знання! Для мене занадто високе, недосяжне воно!» (Пс.138,6).

Отже «будь уважним до себе», щоб бути уважним до Бога, Якому слава і влада на віки віків, амінь!

Святого Василія Великого

2011-01-14

Св. Василій Великий в обороні правдивої віри, розмова із префектом-аріянином:

  • – І хочеться тобі так зухвало противитися царській могутності, і єдиним з усіх залишатись упертим?
  • – Не можу зрозуміти, у чому зухвалість моя?
  • – У тому, що ти не тримаєшся одної віри з царем, в той час, як всі інші схилились і уступили.
  • – Через те, що не цього вимагає Цар Небесний. Я не можу поклонитися творінню, будучи сам Божим творінням і маючи повеління бути богом.
  • – То що ж ми, повелителі, по-твоєму, не маємо ніякого значення? Чому тобі не важливо, щоб приєднатися до нас, і бути в єдності з нами?
  • – Я не заперечую, що ви правителі знамениті, проте ж не вищі від Бога. Для мене важливо бути в єдності з вами, адже і ви – Боже створіння. Однак, … християнство визначається не достоїнством осіб, а вірою.

Тоді правитель збентежився, скипів гнівом, встав зі свого місця, і почав говорити з Василієм ще суворіше:

  • – Що ж, хіба не боїшся ти влади?
  • – Ні, не боюсь, що би мені не було, і чого б я не потерпів.
  • – Навіть якщо б потерпів ти щось з того, що залежить від моєї волі?
  • – Що саме? Поясни.
  • – Позбавлення майна, вигнання, катування і смерть.
  • – Якщо можеш, погрожуй чимсь іншим, бо це нас зовсім не зворушує.
  • – Як же так і чому?
  • – Тому що не підлягає опису майна той, хто не має нічого. Хіба що зажадаєш від мене цей бідний одяг із волосяниці і декілька книг, у цьому ввесь мій пожиток. Вигнання не відаю, бо не маю прив’язання до жодного місця. Ані місце, де зараз живу – не моє, а будь-яке інше місце, куди мене кинуть, стане моїм. А краще сказати, місце Боже усюди, де б я не перебував приходнем і перехожим (Пс 38, 13). А катування що з мене візьмуть, якщо немає тіла у мене? Хіба що розумієш під катуванням цей перший удар, бо тільки над ним ти маєш владу? А смерть для мене – благодіяння, бо скоріше мене приведе до Бога, для Якого я живу і труджуся, заради Якого здебільш я для себе помер, і до Якого давно поспішаю.

Правитель, здивований цими словами, сказав:

  • – Таким чином і з такою свободою ніхто досі ще не промовляв переді мною.
  • – Можливо, ти ще не зустрічався із Єпископом, інакше, без сумніву, торкаючись такої важливої теми, ти почув би такі самі слова. У всьому іншому ми скромні й смирніші за всіх, згідно заповіді, не тільки перед царською могутністю, але й перед кожним. А коли справа йде про Бога, і хтось відважується повстати проти Нього, тоді, нехтуючи всім, ми маємо на меті єдиного Бога. Вогонь і меч, дикі звірі, кігті, що роздирають плоть, радше будуть для нас насолодою, ніж викличуть жах. А понад це ображай, погрожуй, роби все, що тобі завгодно, користуйся своєю владою. Ти не покориш нас і не змусиш схилитись до зла, якими б жахіттями ти не погрожував.

Після цього правитель прийшов до царя і каже: «переможені ми, царю, настоятелем цієї Церкви. Цей муж стоїть вище погроз, він твердий до вмовлянь, він сильніший від переконувань».

Будьте мужні, біжіть дорогою, що веде до небесної нагороди у Христі Ісусі, Господі наші, якому слава навіки. Амінь.

Неділя перед Богоявленням

Унівська Лавра, 2016-01-17

Пророцтва про св. Йоана Хрестителя:

Мр 1,2-3 «Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу. Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його».

Мал 3,1: «Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною, і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій. Ангел союзу, що ви його бажаєте, – ось він іде, – говорить Господь сил».

Іс 40,3: «Утіште, утіште народ мій, каже ваш Бог. Промовляйте Єрусалимові до серця й вістіть йому, що скінчилась його служба, спокутувано його несправедливість, бо він прийняв з руки Господньої удвоє за всі його злочини! Голос чути: – Стеліть Господові дорогу у пустині, рівняйте в степу шлях нашому Богові! Нехай кожна долина заповниться, кожна гора й пагорб нехай знизиться! Нехай провалля стануть рівниною, а прикрі кручі – низиною! Тоді слава Господня з’явиться, і всі творіння узрять її разом, бо так прорекли уста Господні».

Мт 11,10: «Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: “На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше, як пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Христителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього. Від часів Йоана Христителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його».

Із Олександр Мойсеєнков:

Служіння св. Йоана Хрестителя наводить нас на запитання: Що я повинен зробити, щоб прийти до Христа?

Св. Йоан Хреститель – Ангел Господній, Голос вопіющого в пустині, син пустині, ревнитель Божої слави. Він жив у пустелі і був вісником і Предтечею Христа (ангелпосланець).

Бог – єдине Джерело буття у світі. Життя без Бога призводить до зів’янення та вмирання. Це нагадує пустелю, де немає води, немає укриття від спеки. Лише Бог може вивести людину з цієї «пустоти».

Щоб прийти до Христа треба виправлення життя, зміни вектору життя. Св. Йоан Предтеча: «Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його» (Мр 1,3).

До Бога неможливо наблизитися через неправду, кривими шляхами беззаконня. Лише рівні, морально прямі шляхи ведуть до Бога, який визволить нас із духовної пустині, яку ми самі довкола себе створили.

Життя св. Йоана Предтечі – як життя Господа Ісуса: шлях через хрест. Цією ж дорогою йшли апостоли, мученики, монахи, праведники, багато християн – вони наслідували Христа.

Молімося до св. Йоана Хрестителя, щоб і нам стати наслідниками цієї вічної слави.

Неділя перед Богоявленням[24]

2006-01-15

В історії бували епохи, коли людство дуже відчувало грядущість якихось змін. Саме тоді, у 26-27 роках н.е., близькість якихось незвичайних подій переживалася з винятковою гостротою.

Багато творів, які дійшли до нас із цих часів, плекали надію на скинення римського ярма. Оживали грізні апокаліптичні видіння пророка Даниїла й Еноха. Думка про боротьбу за незалежність зливалася в народі з представленнями про кінець світу. Чекали, що от-от гримнуть труби архангелів і на обрії покажуться раті Сина Чоловічого, який іде скинути царство Звіра. У перемогах цезаря бачили останні судороги сатани; уповали на чудесне вторгнення Бога в хід історії, що виявить перед усіма силу Його Істини.

Поглиблювалося розуміння таємниці зла, яке виявляло свою страшну активність, спрямовану проти Творця і Його волі. Затвердився погляд на Всесвіт як на арену битви поміж Темрявою і Світлом, битви, що з кожним днем розпалюється все з більшою люттю. Силам зла протиставляється могутність Божа. Але в якому виді вона проявиться? Тут думки розходилися. Якщо Книга Ісаї сповіщала про Агнця, який прийде без зовнішніх знаків панування, перемагаючи лише силою Свого Духа, то символіка інших пророцтв давала привід чекати, що будуть потрясені небо і земля. В одному, однак, усі були згодні: Сам Господь, “Владика Сильний”, винищить зло і відновить вічну гармонію з творінням.

“Народ перебував, завмерши у чеканні” – ці слова євангелиста Луки коротко і точно передають стан умів у перші роки правління Пилата. Саме тоді на березі Йордану з’явився пустинник Йоан син Захарії, який говорив, що Царство Боже вже при дверях.

Місія “людини, посланої від Бога” Йоана Хрестителя – сповістити людям про настання нової ери, приготовити людей до прийняття Господа, який гряде у світ задля нашого спасення. І це приготування полягало в покаянні.

За кілька місяців Йоан зумів викликати покаянну хвилю по всій країні. До нього йшли не тільки з Йорданського округу, але також з Юдеї і Галилеї. Йшли представники самих різних професій і станів: від книжників і солдатів до митарів.

Священна ріка Йордан здавна вважалася мовби рубежем “землі Авраама”. Коли Ісус Навин досяг Йордану, річка розступилась, щоб відкрити шлях Ковчегові Завіту. Йорданські води стали з тих пір символом передодня, який очищає від скверни.

Підготовкою до месіянського Царства Йоан зробив тевілу, занурення в ріку, що по-грецьки ваптісма, по-українськи хрещення. Звідси ймення надане пророку народом: Ха-Матбіл, “той, хто омиває”, Хреститель.

В цю епоху ритуальні обмивання були широко відомі як в Юдеї, так і поза нею. Очисний обряд знаменував визволення душі від гріхів. Існував старозавітний звичай, що коли іновірець навертався до юдаїзму і приймав тевілу, він вважався мовби народженим заново і одержував прощення гріхів. Мабуть „хрещення” прозеліта послужило прообразом для Йоанового хрещення. Уділяючи його, пророк давав зрозуміти, що не тільки язичники, але і юдеї мають потребу в духовному відродженні.

Свій обряд Хреститель назвав “покаянною тевілою”, оскільки першим кроком людей, що зустрічають Господа, повинно бути усвідомлення минулих гріхів. Однак хрещення не автоматично зціляє совість людини, воно отримувало силу лише після того, як “душі встигали очиститися вже заздалегідь”. Перш ніж ввійти у воду, ті що приходили до Йоана “сповідали гріхи свої”. Наставник жадав від них переоцінки всього життя, повного внутрішнього перевороту. Таке буквальне значення його заклику: Шуву!- опам’ятаєтеся, наверніться, покайтеся!

Проте є замало усвідомити себе недостойним, потрібно змінити сам напрямок життя. Хто не зробить цього, говорив пророк, уподібниться неплідному дереву. “Чиніть плоди, достойні покаяння”. „Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь”.

Завдання Йоана – напередодні приходу Судді “представити Йому народ приготовлений”. А вогонь Духа спалить зло і перетворить вірних…

Йоан учив юдеїв “вести чистий спосіб життя, бути справедливими один до одного і побожними у відношенні до Предвічного”. Поради пророка були на диво прості. Тим, хто запитував його: “Що нам робити?”, він відповідав: “Хто має дві одежі, нехай дасть тому, хто не має. А хто має харч, нехай так само зробить”. Вслід за древніми пророками Йоан не відокремлював віри від милосердя, яке перед Богом “більше всепалення і жертв”. Учитель не жадав від солдатів, щоб вони кидали свою службу. “Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею” – говорив він їм. Навіть митарям, яких зневажали, він не забороняв займатися збором податків, аби лиш вони остерігалися “стягувати більше, ніж їм призначено”.

Коли чутка про проповідника дійшла до ревнителів Закону, вони з’явилися біля ріки, змішавшись з юрбою прочан. У більшості фарисеїв Йоан не викликав довіри, але деякі все-таки побажали хреститися. Ймовірно, на їхню думку, зайвий благочестивий обряд не міг зашкодити, і вони були готові прийняти тевілу “про всяк випадок”.

Однак учитель, ледь побачивши їх на березі, немов прочитав їхні думки: “Гадюче поріддя! – викликнув він. – Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння”.

З Єрусалиму до Йоана прийшла ціла делегація, вислана Синедріоном. Йому прямо було задано запитання: „Хто ти такий? Чи месія?” – „Я не Месія” -відповів він. „Що ж, Ілля ти?” – „Я не Ілля”. – „Пророк?” – „Ні”. – „То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?” – „Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав”.

Посольству цього було достатньо: потомствений священик, який забув Храм і відволікає народ порожніми словами, не може бути людиною Божою. Ніхто зі знаючих Тору не прийме цього самозванця.

„Чого ж бо хрестиш, – уїдливо запитали Йоана, – якщо ти не Месія, і не Ілля, і не пророк?” Їм усе-таки хотілося уточнити, як він розуміє своє покликання. І тоді Хреститель об’явив посланим найголовніше: „Я хрещу водою. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; він наступить після мене, а я йому негідний розв’язати й ремінця сандалі. Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в нього, і він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем незгасним”.

Усі зрозуміли, що Йоан говорить про себе як про Предтечу Месії, тоді як Помазаник, невпізнаний, знаходиться десь поруч. Він гряде розтрощити царство диявола і сповнити всі обітниці…

Йоан Хреститель був вільним від спокуси гордині. Він не щадив лицемірів і, говорячи з ними, не вибирав виразів, але його шляхетна душа зберігала при цьому справжню смиренність. Нічого не шукав пророк для себе, задовольняючись скромною роллю “при-дверника” у Царстві Божому. Саме таку людину Христос поставив вище всіх мужів Старого Завіту: „На що ви вийшли дивитися в пустиню? … На пророка? Так, кажу вам, і навіть більше, ніж пророка. Це той, про кого написано: Ось я посилаю посланця мого перед твоїм обличчям, що приготує путь твою перед тобою”.

Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Унівська Лавра, 2019-01-19

Святитель Григорій Богослов, Слово 39, На святі світла явлень Господніх[25], 14-20:

«… Різдво ми святкували … Із зіркою йшли, з волхвами поклонялися, з пастирями були осяяні, з ангелами славословили …

А нині інше Христове діяння й інше таїнство. … Христос просвітлюється — освітлимося з Ним і ми! Христос хрещається — зійдемо з Ним, щоб з Ним і піднестися! …

Але Іоан хрестить. Приходить Ісус, Який освячує … старого Адама, щоб поховати у воді, а раніше … Він освячує Йордан і, як Сам був дух і плоть, звершує духом і водою …

«Що ж означає лопата?» (Мф. 3, 12)? Очищення.

Що вогонь? Знищення маловагомого й горіння духу.

Що ж сокира? Розсічення душі, що залишається невиліковною й обкладеною гноєм.

Що меч? Розсічення словом, за допомогою якого відділяється гірше від кращого, відлучається вірний від невірного …

Що ж значить ремінь взуття (Мк. 1, 7), який не розв’язуєш ти, Хреститель Ісусів, житель пустелі, який не споживає їжі, новий Ілля, «більший за пророка» (Мф. 11, 9), тому що бачив Предреченного, Який є посередником між старим і новим?

Що значить? Можливо, вчення про пришестя і втілення, в якому і саме крайнє не розрішиме, не тільки для людей плотських і ще дітей у Христі, але й для тих, які за духом подібні до Іоана.

Але виходить Ісус із води, бо підносить із Собою весь світ, і бачить небеса, що розкрилися» (Мк. 1, 10) — небеса, які Адам для себе й для своїх нащадків закрив так само, як і рай, полум’яною зброєю. І Дух свідчить про Божество, тому що приходить до рівного; і голос з небес, тому що з неба Той, про Кого свідчення …

Ми вшануємо нині Хрещення Христове і побожно святкуватимемо, не черево пересичуючи, а радіючи духовно. Як же насолодимося? «Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші» (Іс. 1,16). Якщо ви багряні від гріха і не зовсім криваві, то убіліться, як сніг; якщо ж червоні і зовсім мужі кровей, то прийдіть, принаймні, у білизну вовни. У всякому ж випадку будьте очищені й очищайтеся. Бог нічому так не радіє, як виправленню і спасінню людини; для цього й усе слово, і всяке таїнство. Будьте «як світила у світі» (Флп. 2,15) — життєдайна сила для інших людей, і досконалими світилами ставши перед великим Світлом, навчіться таємниць тамтешнього світловодства, чистіше і ясніше осяяні Тройцею, від Якої нині прийняли в малій мірі один промінь із єдиного Божества, у Христі Ісусі Господеві нашому. Йому слава навіки-віків. Амінь».

Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

2011-01-19

Старозавітні пророцтва:

«Тоді слава Господня з’явиться, і всі творіння узрять її …» (Іс. 40, 5).

«Голос чути: – Стеліть Господові дорогу у пустині» (Іс. 40, 3).

«Господь немов пастир, пастиме своє стадо, рукою власною збере їх, ягнят носитиме на грудях, дійних лагідно водитиме» (Іс. 40, 11).

Св. Августин, Про Пресвяту Тройцю:

Ось троє: цей що любить, той кого люблять і сама любов.

«Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо. 4, 16).

«кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога» (пор. 1 Йо. 4, 7).

Неділя по Богоявленні

Унівська Лавра, 2023-01-22

«Покайтесь, бо Небесне Царство близько»[26].

Ісус закликає до покаяння та сповіщає про близькість Царства Небесного.

Що таке покаяння?

Покаяння означає залишити гріх, а жити в Божій благодаті.

Покаяння означає радикально перемінити своє мислення і серце.

Покаяння означає хотіти того, чого Бог хоче, і не бажати того, чого Бог не бажає.

Бог чекає на наше постійне навернення (покаяння) ума і серця.

Щоб навернутись і покаятись ми просимо Божої благодаті, щоб Господь діяв у нашому житті і обдарував нас своїм миром і світлом.

Небесне Царство близько

Христос сповіщає прихід панування Бога, яке вже здійснюється Його воплоченням та Різдвом.

Царство Боже стає присутнім в особі Ісуса Христа, Який приходить до зануреного в смерті людства як Цар любові та істини.

Небесне Царство близько [тут, тепер, поруч]. Насправді те, чого прагнемо, є «близько» (поруч, тут), а не деінде. Вистачить покаятися, змінити напрямок нашого життя до Бога.

Кожен гріх і віддалення від Бога спричинює у наших серцях темноту егоїзму та морок смерті.

Христос закликає: Покайтеся (відверніться) від гріха і поверніться до істинного Світла благодаті. Світло Христове перебуває вічно та провадить до свободи, жертовності та правди.

Неділя по Богоявленні

Унівська Лавра, 2019-01-20

Святитель Григорій Богослов Слово 40 На святе Хрещення[27]:

«Учора ми тріумфували пресвітлий день Світів; та й пристойно було зробити святковим день нашого спасіння … Нині ж коротко поговоримо про хрещення і про благодатну його дію на нас …

Писання показує нам трояке народження: народження плотське, народження через хрещення і народження через воскресіння. …

Народження через хрещення є справою дня, воно свобідне, знищує пристрасті, обрізає всякий покров, що лежить на нас від народження, та підводить до небесного життя; …

Просвітлення є світлість душ, зміна життя, обіцянка доброї совісті, яка від Бога (1 Пет. 3, 21). Просвітлення є допомога у нашій немочі, відкладання плоті, слідування за Духом, спілкування зі Словом, виправлення творіння, потоплення гріха, причастя до світла, розсіювання темряви. Просвітлення є колісниця, що підносить до Бога, супутствування Христу, підкріплення віри, удосконалення розуму, ключ Царства Небесного, зміна життя, зняття рабства, визволення від пут … Просвітлення … є кращий і найвеличніший з дарів Божих. …

Ми називаємо його даром, благодаттю, хрещенням, помазанням, просвітленням, одягом нетління, банею оновлення, печаттю — усім, що для нас досточесне. Називаємо даром, як те, що подається тим, які нічого не приносять від себе; благодаттю, як те, що подається тим, які ще й повинні; хрещенням, тому що у воді погребається гріх; помазанням, як щось священницьке і царське, бо помазувалися царі і священики; просвітленням, як світлість; одягом, як прикриття сорому; банею, як обмивання; печаттю, як збереження і знамення панування. Про цей дар співрадіють небеса; його славословлять ангели через спорідненість світлості; він є образ небесного блаженства …

Бог є світло найвище, неприступне, невимовне, ні розумом неосяжне, ні словом невимовне, яке просвітлює кожну розумну природу, те ж у духовному світі, що сонце в чуттєвому, в міру нашого очищення представляється, в міру уявлення збуджує до Себе любов, і в міру любові знову умоспоглядається, тільки Сам для Себе споглядальний і досяжний, а на існуюче поза Ним мало виливається. Кажу ж про світло, що споглядається в Отцеві, і Синові, і Святому Духу, Яких багатство у співприродності і у єдиному виточуванні світлості. …

Мені відомі три ступені в тих, що спасаються: рабство, найманство і синівство. Якщо ти раб, то бійся побоїв. Якщо найманець, одне май на увазі — одержати. Якщо стоїш вище за раба і найманця, навіть син, соромся Бога як батька, роби добро, тому що добре коритися батькові. Хоча б ти нічого не сподівався одержати, догодити батькові саме по собі нагорода. …

Нехай буде для тебе купіль ця очищенням не тільки тіла, але й образу Божого, не обмиванням тільки гріхів, але й виправленням життя. Нехай не тільки обмиє колишню нечистоту, але очистить і джерело. Нехай навчить не тільки прекрасно здобувати, але й прекрасно витрачати придбане, або, що набагато легше, відмовлятися від придбаного неправедно. …

А найбільше й насамперед … зберігай сповідування віри в Отця, і Сина, й Святого Духа. Це сповідування довіряю нині тобі, з ним занурю в купіль, з ним і виведу. Його даю тобі на все життя товаришем і заступником — єдине Божество і єдину Силу, Яка перебуває в трьох одинично й обіймає Трьох роздільно, без різниці в сутностях або єствах, не зростає або не зменшується, через додавання і зменшення, всюди рівна, всюди та ж, як єдина краса і єдина велич неба. Воно є Трьох Безкінечних безкінечна співприродність, де й Кожний, умоспоглядальний сам по Собі, є Бог, як Отець і Син, Син і Дух Святий, зі збереженням у Кожному особистої властивості, і Три, умоспоглядальні разом, також Бог; перше через єдиносущіє, останнє через єдиноначальність. Не встигну подумати про Єдиного, як осяююся Трьома. Не встигну розділити Трьох, як підношуся до Єдиного. Коли уявляється мені Єдине із Трьох, вважаю це цілим; Воно наповнює мій зір, а більше тікає від погляду. Не можу осягнути Його величі, щоб до того, що залишилося, додати більше. Коли з’єдную в умоспогляданні Трьох, бачу єдине світило, не вміючи розділити або виміряти з’єднаного світла».

Неділя по Богоявленні[28]

Унівська Лавра, 2016-01-24

Богоявлення – це свято очищення і відродження людини, свято оновлення всієї Богом створеної вселеної у хрещенні нашого Спасителя Ісуса Христа.

Люди, які відчували, що потребують змінити своє життя, але самі не можуть, прийшли на Йордан хреститися. Можна сказати, що в той момент річка Йордан наповнилася людськими сльозами, молитвами, людським болем, людським криком за Господом Богом, людським гріхом, нечистотою людини і її неміччю. І ось саме в той момент на Йордан приходить Христос… Вічний Бог став людиною, знімає із себе одяг не лише своєї вічної слави, а й одяг свого земного буття і хоче зануритися в глибину людського гріха, щоб її спасти і очистити.

Входячи в ці води, наш Спаситель наче бере на себе все те, що людина залишила в тій воді, як свій клич і мольбу за приходом спасіння. Коли Христос виходить із води, небо відкривається і Іван бачить явлення Бога, чує голос Отця, який каже: «Це Син мій улюблений». Бачить Духа Святого, який сходить на того Сина, що хреститься в Йордані, і бачить у Христі нову людину, нового Адама, який у собі дає початок новому людському родові.

У Богоявленні на Йордані Ісус Христос, прийнявши вигляд слуги, каже нам: «Я є Бог для тебе, приходжу до тебе як відповідь на твої молитви, мольби і благання, які дійшли до вух Божих. Сьогодні є день твого оновлення, очищення і освячення, – день, коли ти можеш почати нове життя в Бозі».

На празник Богоявлення Дух Святий силою і благодаттю сходить на воду, аби через неї торкнути кожного з нас, щоб ця подія, про яку ми чуємо сьогодні в Євангелії, відкрилася для нас, а кожен з нас став її учасником.

Сьогодні кожен із нас, наші сім’ї, особливо наша Україна, потребують оновлення, очищення і відродження, можливо, як ніколи…

Нехай йорданська вода торкається, освячує і очищує наші душі й тіла. Нехай йорданська вода принесе нам оновлення, силу жити по-новому, жити краще, жити без гріха і без всякого зла.

Собор святого пророка предтечі Івана Хрестителя

Унівська Лавра, 2018-01-20

Собор св. Івана Хрестителя[29]

2000 років тому сталося Богоявлення, явлення Пресвятої Тройці, на Йордані ріці.

А чи відбулося Богоявлення у нашій душі?

Богоявлення – це сходження в душу людини Пресвятої Тройці. Ми – хрещені в Ім’я Пресвятої Тройці. Коли Бог оселяється в людській душі – настає відчуття миру і присутності Бога в нашому серці, в нашій душі і в нашому умі.

Але, щоб Господь міг оселитися в нашій душі, щоб сталося Богоявлення у нашій душі, ми повинні приготовити дорогу.

Мк 1,1-8, Ісая: «Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його».

Господь хоче прийти до нас, Господь хоче об’явитися, поселитися у нашій душі. Але ми самі забарикадували дорогу до нашого серця різними перешкодами, понаставляли високі барикади, повиривали рови на цій дорозі, а Господь не хоче насильно брати штурмом наше серце. Тому наше завдання розчистити дорогу Господеві, вирівняти стежки, порозвалювати високі барикади, тобто гордість, яка не допускає Господа, лагідного і покірного серцем; позасипати рови, тобто гнів, злість, ненависть, осудження, які виривають глибокі провалля між нами і нашими ближніми, між нами і Богом.

Як це зробити? Йоан Хреститель навчає: через покаяння, переміну нашого життя.

Тільки чисті серцем побачать Бога. Чистота серця приходить через покаяння і Божу милість над нами. Без правдивого покаяння і сокрушення серця ми не зможемо прийняти Божі істини і дороговкази на праведне життя.

Йоан Хреститель ще додає: «Принесіть плоди гідні покаяння», тобто жити праведним життям. Йоан давав конкретні вказівки, у чому полягає праведне життя: багаті повинні розділити свій маєток з бідними, збирачі податків не повинні брати більше призначеного, солдати повинні перестати грабувати.

Без глибокого покаяння красиве і прикрашене культурними надбаннями християнство може залишитися красивим народним фольклором. Але, що вартує красива обгортка, якщо немає у ній справжнього дарунка? Викликає сміх, а подекуди розчарування.

Тому, маємо постійно запитуватися в Бога: яким Ти мене хочеш бачити? Як я маю навернутися на істинний шлях?

Богоявлення – невимовне Таїнство Божого до нас сходження, це оновлення усього творіння, та повернення нам свідомості улюблених Божих синів та доньок.


[1] Святитель Іоан Золотоустий. Бесіда в день Різдва Спасителя нашого Ісуса Христа / Том ІІ, книга 1, стор. 440. parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj

[2] Святитель Іоан Золотоустий. Проти аномеїв. Слово шосте /Том І, книга 2, стор. 170. parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj

[3] Митрополит Антоній Сурожський.

[4] Святитель Іоан Золотоустий. Проти аномеїв. Слово шосте / Том І, книга 2, стор. 170. parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj

[5] https://studyty.in.ua/0010-2/

[6] Джерело: CREDO: https://credo.pro/2011/01/38788

[7] Ранні Отці Церкви, Львів 2015, стор. 129-130.

[8] Євсевій Кесарійський, Церковна Історія, 8,9,5.

[9] Слово 43,6.

[10] https://studyty.in.ua/0019-2/

[11] https://studyty.in.ua/0017-2/

[12] Проповедь иеромонаха Геронтия в день памяти апостола первомученика и архидиакона Стефана. Тройце-Сергиева Лавра.

[13] https://kyrios.org.ua/spirituality/bogosluzhinnja/7515-bogosluzhinnja-svjata-rizdva-hristovogo-povnij-tekst.html

[14] https://studyty.in.ua/0017-2/

[15] https://kyrios.org.ua/spirituality/bogosluzhinnja/7515-bogosluzhinnja-svjata-rizdva-hristovogo-povnij-tekst.html

[16] https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/slova/slovo-38/

[17] https://studyty.in.ua/0019-2/

[18] Із Різдвяного Послання Блаженнішого Святослава, 13 грудня 2016 року Божого.

[19] https://studyty.in.ua/0017-2/

[20] А. Мень. Христианство.

[21] «Ὁ Ὢν, Δέσποτα, Κύριε Θεέ, Πάτερ Παντοκράτορ …».

[22] «Δέσποτα τῶν ἁπάντων, Κύριε οὐρανοῦ καὶ γῆς, καὶ πάσης κτίσεως, ὁρωμένης τε καὶ οὐχ ὁρωμένης, ὁ καθήμενος ἐπὶ θρόνου δόξης, καὶ ἐπιβλέπων ἀβύσσους, ἄναρχε, ἀόρατε, ἀκατάληπτε, ἀπερίγραπτε, ἀναλλοίωτε, ὁ Πατὴρ τοῦ Κυρίου ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ, τοῦ μεγάλου Θεοῦ καὶ Σωτῆρος, τῆς ἐλπίδος ἡμῶν, ὃς ἐστιν εἰκὼν τῆς σῆς ἀγαθότητος, σφραγὶς ἰσότυπος, ἐν ἑαυτῷ δεικνὺς σε τὸν Πατέρα, Λόγος ζῶν, Θεὸς ἀληθινός, ἡ πρὸ αἰώνων σοφία, ζωή, ἁγιασμός, δύναμις, τὸ φῶς τὸ ἀληθινόν,

παρ’ οὗ τὸ Πνεῦμα τὸ ἅγιον ἐξεφάνη, τὸ τῆς ἀληθείας Πνεῦμα, τὸ τῆς υἱοθεσίας χάρισμα, ὁ ἀρραβὼν τῆς μελλούσης κληρονομίας, ἡ ἀπαρχὴ τῶν αἰωνίων ἀγαθῶν, ἡ ζωοποιὸς δύναμις, ἡ πηγὴ τοῦ ἁγιασμοῦ, παρ’ οὗ πᾶσα κτίσις λογική τε καὶ νοερά, δυναμουμένη, σοὶ λατρεύει, καὶ σοὶ τὴν ἀΐδιον ἀναπέμπει δοξολογίαν, ὅτι τὰ σύμπαντα δοῦλα σά·».

[23] https://azbyka.ru/otechnik/Vasilij_Velikij/Besedi/3

Беседа 3. На слова: «внемли себе» (Втор.15,9)

Сказано: «внемли себе». Всякое живое существо, от устроившего все Бога, имеет в себе побуждения к охранению своего собственного состава. И если прилежно станешь изучать; то найдешь, что большая часть бессловесных не учась имеют отвращение от вредного, и опять, по какому-то естественному влечение спешат к наслаждению полезным. Потому и нам обучающий нас Бог дал сию великую заповедь, чтоб в пособии разума нашли мы то, что у них есть от природы; и чтобы то, что бессловесными делается без размышления, у нас совершалось со вниманием, при непрестанном напряжении рассудка, и мы были исправными хранителями данных нам от Бога побуждений, бегая греха, как бессловесные избегают ядовитого в снедях, и гонясь за правдою, как и они отыскивают в траве питательное. Поэтому «внемли себе», чтобы мог ты различать вредное от спасительного.

Итак «внемли себе», то есть, осмотри себя со всех сторон; для охранения себя содержи неусыпным душевное око. «Посреди, сетей минуеши» (Сир.9,18); врагом во многих местах поставлены скрытые тенета. Поэтому все осматривай, «да спасешися, аки серна от тенет, и яко птица от сети» (Притч.6,5).

«Внемли себе»: будь трезвен, рассудителен, храни настоящее, промышляй о будущем. Не упускай из рук, по беспечности, того, что уже есть; чего же еще нет, может быть и не будет, не предполагай в том наслаждения, как будто оно уже в руках.

Итак «внемли себе». Если ты благоденствуешь, живешь светло, и вся жизнь твоя несется попутным ветром; это изречение будет тебе полезно, как добрый советник, напоминающей о судь6е человеческой. И если ты угнетен обстоятельствами; благовременно будешь им услаждать сердце, чтобы тебе от кичливости не превознестись до непомерной гордыни, и с отчаяния не впасть в малодушное уныние. Гордишься ты богатством, величаешься предками, восхищаешься отечеством, красотою телесною, воздаваемыми от всех почестями? «Внемли себе», что ты: смертен, что «земля еси и в землю отъидеши» (Быт.3,19). Посмотри на тех, которые прежде тебя жили в подобной знатности. Где облеченные гражданским могуществом. Где непреоборимые витии? Где распоряжавшие народными собраниями, знаменитые содержатели коней, военачальники, сатрапы, властители? Не все ли прах? Не все ли баснь? Не малое ли число костей осталось памятником их жизни? Загляни в гробы; возможешь ли различить, кто слуга и кто господин, кто бедный и кто богатый? Отличи, ежели есть у тебя возможность, узника от царя, крепкого от немощного, благообразного от безобразного. Поэтому, помня свою природу, никогда не превознесешься. Будешь же помнить себя, если «внемлешь себе».

Сия заповедь, повсюду находясь перед твоими глазами, будет подавать великую помощь. Например, гнев овладел твоим рассудком, и раздражительность вовлекла тебя в неприличные речи, в жестокие и зверские поступки? Если «внемлешь себе», и усмиришь гнев, как упрямого и не терпящего узды молодого коня, поражая его, как бичом, ударом сего слова; то удержишь и язык, не возложишь и рук на огорчившего.

«Внемли», если угодно тебе, по рассмотрении души, и устройству тела; и подивись, какое приличное виталище устроил разумной душ наилучший Художник. Из всех животных одному человеку дал Он прямое положение тела, чтобы по самому наружному виду мог ты разуметь, что жизнь твоя ведет начало свыше. Все четвероногие смотрят в землю и потуплены к чреву; а у человека взор отверст к небу, чтоб не предавался чреву и плотским страстям, но имел всецелое стремление к горнему шествию. Потом, поместив голову на самом верху тела, Бог водрузил в ней наиболее достойные чувства. Там зрение, слух, вкус, обоняние; все они размещены вблизи друг от друга. И при таком стеснении их в малом пространстве, ни одно не препятствует действованию соседнего с ним чувства. Глаза заняли самую высшую стражу, чтобы ни одна часть тела не преграждала им света и, чтобы, находясь под небольшим прикрытием бровей, они могли прямо устремляться с горней высоты. Опять, слух открыт не по прямой черте, но звуки носящиеся в воздух принимает в извитый ход. И высочайшая премудрость видна в том, что и голос проходить беспрепятственно, или, лучше сказать, звучит, преломляясь в изгибах, и ничто отвне привходящее не может быть препятствием ощущению. Изучи природу языка, как он нежен и гибок и по разнообразию движений достаточен для всякой потребности слова. Зубы суть вместе и орудия голоса, доставляя крепкую опору языку, и вместе служат при вкушении пищи; одни рассекают, другие измельчают ее. И таким образом, рассматривая все с надлежащим рассуждением, и изучая втягивание воздуха легкими, сохранение теплоты в сердце, орудия пищеварения, проводники крови, во всем этом усмотришь неисследимую премудрость своего Творца, так что и сам ты скажешь с пророком: «удивися разум Твой от мене» (Пс.138,6).

Итак «внемли себе», чтобы внимать Богу, Которому слава и держава во веки веков, аминь!

[24] Мень А. История религии. На пороге Нового Завета.

[25] https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/slova/slovo-39/

[26] https://www.ukr-parafia-roma.it/uk/

[27] https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/slova/slovo-40/

[28] Блаженніший Святослав, фрагменти з проповіді 19 січня 2016 р.Б.

[29] Митрополит Антоній Сурожський; о. Віталій Тарасенко: https://www.rozdum.org.ua/?p=3804