Єрм. Герман
(Григорій Будзінський), студит
(1905-1995)

Лист редакції газети «Вільна Україна» від 23 лютого 1983 року

Редакторові газети «Вільна Україна»[1],
м. Львів

  Ваша відповідь від 2 лютого мене дуже втішила. Вже минуло 5 (п’ять) років, як я пишу Вам перестороги, щоб Ви не містили у своїй газеті брехні проти католицької церкви. Бо брехня – це бумеранг, і вона б’є не того, проти кого націлена, а того, хто пише її.

  Хіба Ви не знаєте, що ще в червні 1945 року Ходченко призначив людей, які мали скликувати собор, а він їх «санкціонував», тобто дав потрібні повноваження. У такий спосіб католицька церква східнього обряду була ліквідована. А Ви помістили статтю Сімончика, що нібито церква «самоліквідувалася». А хіба тільки одного Сімончика? Кого Ви хочете обдурити? Розпорядження Ходченка було надруковане, і багато людей переховують цей документ до сьогоднішніх днів. Немає ані найменшого сумніву, що він є і за рубежем. Мене втішила Ваша відповідь тим, що Ви призналися, що неспроможні відповісти. Я дав Вам аргументи, які Ви не можете заперечити.

  Можливо, що Ви віддали до міліції ту справу, щоб вони самі розхльобували кашу, яку заварили. Релігія загалом, а католицька церква зокрема, знаходиться під охороною ООН, де є представник католицької церкви. Ви не можете мотивувати погром католицької церкви як внутрішню справу СРСР. У старовинних книгах написано: «Кров твого брата Авеля кличе до неба о помсту». Це кров невинно замучених єпископів, священиків, монахів, монахинь. Це не є внутрішня справа. Ми — українці. Ми автохтони на своїй землі. Наші діди поливали цю землю кров’ю і потом. Хто дав право Московському патріярхові відбирати від нас нашу прадідівську віру. Він, очевидно, вважає нас африканськими дикунами, у яких можна палкою і тюрмою відбирати віру і нав’язати свою. Так діяв великоросійський імперіалізм при царях дому Романових. Хоча дім Романових і загинув, але їх віра живе й панує. Погрози тут ні при чому. Мені обіцяли, що якщо я скажу, що Московський патріярх є святий, то буду мати сите життя. Але я волів тюрму або навіть смерть, ніж говорити таке безглуздя. Я вважаю, що Московський патріярх ніколи не був і не буде святим, і краще мені запастися під землю, чим проголосити в церкві, що Московський патріярх є святий. Зрештою, Ви самі не вірите в те, що він є святий. Ви його пропагуєте, бо Вам так кажуть. Ви це робите за гроші. У цілому світі всі згідні з тим, що договори треба виконувати. Уряд СРСР підписав міжнародну конвенцію про геноцид, а Верховна рада СРСР її ратифікувала. Отже переслідування релігії, згідно з духом і буквою конвенції, є міжнародним злочином.

  Раднарком УРСР не мав права скликувати церковний собор. Ходченко «санкціонував» його, хоч не мав права передавати юрисдикцію Московському патріярхові, бо ані Ходченко, ані Раднарком УРСР не мали юрисдикції над католицькою церквою. Католицька церква зробила все, що від неї залежало, щоб не допустити до конфронтації. У цілому світі знають ненависть росіян до католицької церкви. Тому католицька церква вислала делегацію до Москви у грудні 1944 року, і моя маленька доля старань була в тому. На превеликий жаль, сталося інакше не з нашої вини. Ми все зробили, що було в наших силах, щоб послужити народові, з котрого ми вийшли і якого ми є часткою – кістка від кістки. Кров від крови. Нас історія не осудить, а Берію, який проводив погром католицької церкви, історія вже засудила.

  23 лютого 1983

о. Гр[игорій]. Будзінський
м. Львів 41, вул. Спокійна, 4.

---

[1] Лист вийшов друком в Мюнхені в журналі «Сучасність» за квітень 1984 року, число 4 (276), с. 122-123.