Про нове законодавство для справ святих
(DIVINUS PERFECTIONIS MAGISTER)

ЙОАН ПАВЛО ЄПИСКОП
СЛУГА СЛУГ БОЖИХ
НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ
АПОСТОЛЬСЬКА КОНСТИТУЦІЯ
БОЖЕСТВЕННИЙ УЧИТЕЛЬ ДОСКОНАЛОСТІ
(DIVINUS PERFECTIONIS MAGISTER)

Божественний Учитель досконалості та взірець, Ісус Христос, який, разом з Отцем і Святим Духом «єдиним святим», полюбив Церкву як свою наречену і за неї віддав себе самого, щоб освятити і прославити її в своїх очах. Тому давши заповідь всім своїм учням наслідувати досконалість Отця, зіслав на всіх Святого Духа, який їх зрушив зсередини, щоб любили Бога усім серцем і щоб любили один одного, так як він їх полюбив. Послідовники Христа – звучить заклик ІІ Ватиканського Собору – покликані і виправдані в Ісусі Христі не через свої діла, а через його задум і милість, у Хрещенні віри справді стали синами Божими і сопричасниками божественної природи, а тому справді святими.

Бог вибирає в усі часи велику кількість тих, які, зблизька наслідуючи приклад Христа, дають славне свідчення Царства небесного, проливаючи свою кров або героїчно виявляючи свої чесноти.

Насправді Церква, яка від самих витоків християнської релігії завжди вірила, що Апостоли і Мученики мають з нами тісний зв’язок у Христі, величала їх через особливе почитання разом з блаженною Дівою Марією і святими Ангелами і благочестиво взивала за допомогою за їхнього заступництва. До них невдовзі додалися й інші, які зблизька наслідували дівицтво й убогість Христа, а врешті й усі ті, які винятковий вияв християнських чеснот і божественні харизми віддавали на благочестиве пошанування і наслідування вірних.

Маючи перед очима життя тих, які вірно наслідували Христа, з такої незвичної причини ми отримуємо поштовх шукати будущого Граду і нам вказується найпевніший шлях, яким ми можемо, серед перипетій світу, досягнути досконалого єднання з Христом чи, краще сказати, святості, відповідно до стану і положення, властивого кожному.

Безперечно, маючи таку безліч свідків, через яких Бог стає присутнім серед нас і до нас говорить, нас тягне з великою силою звернути свій погляд на його Царство на небесах. Приймаючи знаки і голос Господа з превеликим страхом і послухом ще з незапам’ятних часів, Апостольський Престол, через доручене йому нелегке завдання навчати, освячувати і підтримувати Народ Божий, подає вірним – для наслідування, почитання і звернення в молитві – постаті чоловіків і жінок, що вирізнялися сяйвом любові та усіх інших євангельських  чеснот, а, після проведення належних перевірок, через урочистий акт канонізації проголошує, що вони є Святими.

Указ про справи канонізації, якими Наш попередник Сикст V доручив займатись ним же створеній Конгрегації Священних Обрядів, поповнювався у подальші часи все новими нормами, найбільше запроваджуваними Урбаном VIII. Цей указ Просперо Ламбертіні (який згодом став Бенедиктом XIV) залишив нащадкам у праці під назвою Беатифікація Слуг Божих і канонізація Блаженних, додавши до них зібраний досвід минулого, і він майже два століття слугував за правило у Священній Конгрегації Обрядів. Врешті-решт норми такого роду було зібрано головним чином в Кодексі Канонічного Права, виданому в 1917 році.

Але оскільки прогрес історичних дисциплін, який зробив великі кроки у наш час, показав необхідність збагачення компетентної Комісії більш відповідним робочим інструментом, щоб краще відповідати на постулати мистецтва критики, наш попередник Пій ХІ Апостольським листом «Вже деякий час» (Motu proprio), опублікованим 6 лютого 1930 року, заснував у Священній Конгрегації Обрядів «Історичну секцію» і доручив їй вивчення «історичних» справ. 4 січня 1939 року той самий Архиєрей звелів опублікувати Норми, щоб їх дотримувались під час проведення звичайних процесів по історичних справах, якими він по суті зробив поверхневим «апостольський» процес, так що до «історичних» справ був введений єдиний процес звичайної влади.

Згодом Павло VI, Апостольським листом  «Sanctitas clarior» від 19 березня 1967 року, встановив, щоб до більш сучасних справ також ввели єдиний розізнавчий процес, тобто для зібрання доказів, який проводить Єпископ, однак за попереднім погодженням зі Святим Престолом. Той самий Архієрей, апостольською конституцією «Священна Конгрегація Обрядів» від 8 травня 1969 року, замість Священної Конгрегації Обрядів створив два нових Відомства, одному з яких дав доручення впорядкувати Божественний культ, а іншому – розглядати справи святих; з того часу в цих справах значно змінилася процедура.

Зрештою, виходячи з найостаннішого досвіду, нам видалося доречним переглянути спосіб розслідування справ і розпорядитися, щоб та ж Конгрегація у справах Святих пішла назустріч вимогам дослідників і бажанням наших братів в Єпископаті, які неодноразово настоювали на спрощенні процедури розслідувань, при цьому надійно оберігаючи достовірність досліджень у настільки серйозному питанні. Крім того, ми вважаємо, надаючи привілей доктрині про колегіальність, яку запропонував ІІ Ватиканський Собор, що буде абсолютно доречним, щоб самі Єпископи почували себе у більшій єдності зі Святим Престолом під час розгляду справ святих.

Отож, на майбутнє, скасувавши усі можливі закони у цій ділянці, ми встановили, що необхідно дотримуватись наступних норм.

1. Діоцезійним Єпископам або представникам церковної влади та іншим прирівняним до них за правом, у межах їхньої юрисдикції, чи з уряду, чи на вимогу окремих вірних або ж правосильних товариств та їхніх повірених, належить право дослідити життя, чесноти або мучеництво і славу святості або мучеництва, засвідчені чуда, і якщо є потреба, давній культ Слуги Божого, про канонізацію якого подається запит.

2. У дослідженнях такого роду Єпископ діє згідно з особливими Нормами, які встановлюються Священною Конгрегацією у Справах Святих, у такому порядку:

1) Вимагає у постулятора справи, законно призначеного промотором, докладних відомостей про життя Слуги Божого і просить, щоб той докладно висвітлив причини, які вимагають справи канонізації.

2) Якщо Слуга Божий видав свої твори, Єпископ дає їх на оцінку цензорам-богословам.

3) Якщо у цих творах не було знайдено нічого проти віри і моралі, тоді Єпископ дає на оцінку інші невидані писання (листи, щоденники тощо) і всі документи, що якимось чином стосуються справи, відповідним особам, які ретельно здійснивши своє завдання, мають викласти у звіті те, що було виявлено.

4) Якщо з усього вже зробленого Єпископ вважатиме у своїй розважливості, що можна просуватись далі, нехай звелить допитати свідків, залучених постулятором, та інших, які з уряду мають бути викликані згідно з обрядом. Крім того, якщо терміново треба було б опитати свідків, щоб не втратити можливості отримати докази, їх необхідно допитати, навіть якщо ще не було завершено розслідування по документах.

5) Дослідження по засвідчених чудах має проводитись окремо від досліджень по чеснотах чи по мучеництву.

6) Після завершення розслідувань усі акти у двох примірниках слід передати у Священну Конгрегацію, разом з одним екземпляром книг Слуги Божого, досліджених цензорами-богословами із відповідними висновками. Крім того, Єпископ має додати заяву про дотримання декретів Урбана VIII щодо відсутності культу.

3. Завданням Священної Конгрегації у Справах Святих, на чолі з Кардиналом-Префектом і за допомогою Секретаря, є займатися тим, що стосується канонізації Слуг Божих: допомагати Єпископам під час розслідування справ порадами і вказівками, ґрунтовно вивчати справи і нарешті висловлювати свою думку при голосуванні. До того ж, Конгрегації належить приймати рішення щодо усіх тих речей, які відносяться до встановлення автентичності мощів та їх зберігання.

4. До завдань Секретаря належать: 1) підтримувати зв’язок із зовнішніми особами, особливо з Єпископами, які розслідують справи; 2) брати участь в дискусіях по суті справи, маючи право голосу в Конгрегації Отців-Кардиналів і Єпископів; 3) складати звіт по голосуванню Кардиналів і Єпископів, який передається Верховному Архиєрею.

5. У виконанні цих обов’язків Секретареві допомагають Помічник секретаря, якому належить зокрема стежити, чи дотримуються приписів закону в розслідуванні справ, а також відповідна кількість нижчих Чиновників.

6. Для вивчення справ при Священній Конгрегації існує Колегія Доповідачів на чолі з Генеральним доповідачем.

7. До завдань окремих Доповідачів належать: 1) вивчати доручені їм справи разом з зовнішніми помічниками і готувати «Positiones super virtutibus et martyrio»; 2) надавати у письмовому вигляді всі історичні роз’яснення, якщо їх вимагають Радники; 3) брати участь у ролі експертів, без права голосу, у зібраннях богословів.

8. Один з Доповідачів, зокрема, буде мати доручення ґрунтовно займатися «Positio super miraculis» і братиме участь у зібраннях лікарів і в Конгресі богословів.

9. Генеральний Доповідач, який головує на зібранні Радників-істориків, отримує допомогу в своїх дослідженнях від деяких Співробітників.

10. У Священній Конгрегації є «Promotor fidei» або Прелат-богослов, який має наступне завдання: 1) головувати на Конгресі богословів, на якому він має право голосу; 2) підготувати звіт про згаданий Конгрес; 3) брати участь у Конгрегації Отців-Кардиналів і Єпископів у ролі експерта, однак без права голосу. Для тієї чи іншої справи, якщо буде необхідно, Кардинал-Префект може призначати «Promotor fidei», який буде підходити для цього випадку.

11. Для ведення справ Святих запрошуються Радники із різних ділянок, які мають особливий досвід, хто в історичній, хто в богословській сфері.

12. Для дослідження зцілень, які подаються як чуда, при Священній Конгрегації утримується медична комісія.

13. Після того, як Єпископ відіслав до Риму всі акти і документи, що стосуються справи, у Священній Конгрегації у Справах Святих діють наступним чином:

1) Насамперед Помічник секретаря ретельно перевіряє, чи у розслідуваннях, здійснених Єпископом, було дотримано усіх норм закону і доповідає на звичайному Конгресі про результати перевірки.

2) Якщо Конгрес розсудить, що справа була розслідувана згідно з нормами закону, то винесе рішення доручити її одному з Доповідачів; Доповідач, якому в свою чергу допомагатиме Зовнішній помічник, підготує «Positio super virtutibus vel super martyrio», відповідно до правил агіографічної критики.

3) У давніх, а також в сучасних справах, основна особливість яких вимагатиме судження Генерального доповідача, «Positio», як тільки буде складена, має бути винесена на розгляд Радникам, фахівцям у конкретній ділянці, щоб вони висловили свою опінію щодо її наукової цінності, щодо її достатності для справи, про яку йде мова. В окремих випадках Священна Конгрегація може довірити підготовку «Positio» також й іншим дослідникам, які не входять у число Радників.

4) «Positio» (із письмовими опініями Радників-істориків та з подальшими роз’ясненнями Доповідача, якщо такі будуть необхідні) передається Радникам-богословам, які висловлять свою опінію по суті даної справи; їм, разом з «Promotor fidei», належить завдання так ґрунтовно вивчити справу, щоб повністю завершити розгляд контроверсійних богословських питань, якщо такі є, перш ніж дійде до обговорення цієї справи на спеціальному Конгресі.

5) Остаточні опінії Радників-богословів, разом з висновками, що їх виклав «Promotor fidei», передаються на розгляд Кардиналів і Єпископів.

14. Щодо чуд Конгрегація виносить остаточне рішення за наступними критеріями:

1) Засвідчені чуда, по яких уповноважений на це Доповідач готує «Positio», розглядаються на зібранні експертів (якщо йдеться про зцілення, на зібранні медиків); опінії і висновки експертів викладаються в докладному звіті.

2) Після того, чуда мають обговорюватися на спеціальному Конгресі богословів; і нарешті – у Конгрегації Отців-Кардиналів і Єпископів.

15. Думку Отців-Кардиналів і Єпископів доповідають Верховному Архиєрею, якому одному належить право видати декрет про публічний церковний культ Слуги Божого.

16. В окремих справах канонізації, думка про які на даний момент залежить від Священної Конгрегації, сама Священна Конгрегація визначає, через спеціальний декрет, характер подальших дій, все ж дотримуючись цього нового закону.

17. Норми, встановлені цією Нашою конституцією, починають входить в дію від сьогодні. Ми бажаємо, щоб ці норми і приписи були чинними та дієвими тепер і на майбутнє, не суперечачи, наскільки це необхідно, Апостольським конституціям і указам, що їх видали наші попередники, та іншим приписам, гідним також особливої згадки і відступлення.

Рим, Базиліка Св. Петра, 25 січня 1983 р., V рік нашого Понтифікату.

© Copyright 1983 – Libreria Editrice Vaticana

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на “Постуляційний Центр Монастирів Студійського Уставу“ обов’язкове