Норми, яких слід дотримуватись в єпархіальних розслідуваннях у справах святих (NORMAE)

[AAS 75(1983), cc. 396-403]

  Апостольською конституцією “Divinus perfectionis Magister” від 25 січня 1983 року була визначена процедура для розслідувань, які від того часу і надалі мають проводити у справах святих єпископи; а цій священній конгрегації було доручено завдання видати особливі Норми з цього приводу. Тому згадана священна конгрегація склала наступні норми. Верховний архиєрей висловив побажання, щоб їх розглянули на пленарній асамблеї отців, які очолюють дану конгрегацію, 22-23 червня 1981 року; а згодом, вислухавши ще й думку всіх отців, які очолюють відомства Римської курії, він їх затвердив і наказав опублікувати.

  1. а) Позивач відкриває справу канонізації; будь-яка особа, яка належить до народу Божого, чи будь-яка група вірних, визнана церковною владою, може виступати у ролі позивача.

  б) Позивач веде справу за посередництвом законно призначеного постулятора.

  2. a) Постулятор призначається позивачем через довіреність, яка складається згідно з правовими нормами і за схваленням єпископа.

  б) Під час розгляду справи священною конгрегацією, постулятор, який був схвалений даною конгрегацією, мусить постійно перебувати в Римі.

  3. a) Функцію постулятора можуть виконувати священики, члени інститутів богопосвяченого життя і миряни; усі мають бути фахівцями з богослов’я, канонічного права та історії, а також розумітися на практиці священної конгрегації.

  б) Завданням постулятора насамперед є зібрати відомості про життя слуги Божого, якого стосується справа, щоб пізнати його славу святості і важливість цієї справи для Церкви, та доповісти про все єпископу.

  в) Постулятору також доручається завдання розпоряджатися коштами, виділеними для справи, відповідно до норм, встановлених священною конгрегацією.

  4. Постулятор має право мати собі на заміну інших осіб – призначених через законну довіреність і за згодою позивачів – які називаються віце-постуляторами. 

  5. a) Для розслідування справ канонізації компетентним є той єпископ, на території якого слуга Божий помер, за винятком тих випадків, коли особливі обставини, визнані священною конгрегацією, вимагають іншого.

  б) Якщо йдеться про засвідчене чудо, компетентним є той єпископ, на території якого стався цей факт.

  6. a) Єпископ може розслідувати справу особисто або через свого уповноваженого, який має бути священиком, справді обізнаним у богословській, канонічній, а також – якщо йдеться про давні справи – історичній ділянці.

  б) Священик, якого вибирають на промотора справедливості, має володіти такими ж достоїнствами.

  в) Усі посадовці, які задіяні у справі, мають присягнути, що вірно виконуватимуть своє завдання і зобов’язуються зберігати таємницю.

  7. Справа може бути сучасніша або давня; справа вважається сучаснішою, якщо мучеництво чи чесноти слуги Божого можна довести через усні показання очевидців; справа вважається давньою, коли докази, пов’язані з мучеництвом чи чеснотами, можна почерпнути лише з письмових джерел.

  8. Якщо хтось має намір розпочати справу канонізації, нехай подасть компетентному єпископу, за посередництвом постулятора, запит, у якому висловлюється прохання розслідувати справу.

  9. a) У сучасніших справах запит не можна подавати раніше, ніж через п’ять років після смерті слуги Божого.

  б) Якщо його подають через 30 років, єпископ не може переходити до наступних етапів, поки не переконається, через ретельне дослідження, що у цьому випадку не було жодного обману чи шахрайства, з боку позивачів, у відтягненні відкриття справи.

  10. Постулятор, разом з запитом, має подати:

  a) і в сучасніших, і в давніх справах, біографію певної історичної цінності слуги Божого, якщо така існує, або, у разі її відсутності, доскональний хронологічний виклад про життя і діяльність слуги Божого, про його чесноти чи мучеництво, про форму святості і чуда, не оминаючи того, що суперечить чи виглядає менш сприятливим для самої справи[1];

  б) усі твори, видані слугою Божим, у копії, завіреній нотаріусом;

  в) лише в сучасніших справах, перелік осіб, які мають що сказати на підтвердження правди про чесноти або мучеництво слуги Божого, а також про славу святості або чуд, або на спростування такого.

  11. а) Після прийняття запиту, єпископу слід проконсультуватися з єпископською конференцією, принаймні регіональною, наскільки доречно розпочинати справу.

  б) Крім того, слід повідомити громадськість про петицію постулятора у своїй єпархії і, якщо вважатиме за потрібне, також в інших єпархіях, зі згоди відповідних єпископів, пропонуючи усім вірним надати корисні відомості стосовно справи, якщо вони їх мають.

  12. а) Якщо з отриманих відомостей випливе якась досить важлива перешкода проти справи, єпископу слід повідомити про неї постулятора, щоб той міг її усунути.

  б) Якщо перешкоду не було усунено, а відтак єпископ вважатиме, що справу слід відхилити, йому слід попередити постулятора, подаючи обґрунтування для такого рішення.

  13. Якщо єпископ має намір розпочати справу, йому попросити опінії двох цензорів-богословів щодо опублікованих творів слуги Божого; вони ж мають сказати, чи є у цих творах є щось таке, що суперечить вірі і моралі[2].

  14. а) Якщо опінії цензорів-богословів будуть схвальними, тоді єпископ наказує зібрати усі ще не опубліковані твори слуги Божого, а також усі до єдиного історичні документи, чи то рукописні, чи друковані, що якимось чином стосуються справи[3].

  б) Для проведення такого дослідження, насамперед коли йдеться про давні справи, слід звернутися за допомогою до фахівців з історії та архівознавства.

  в) Виконавши своє завдання, ці фахівці представляють єпископу, разом із зібраними творами, докладно і чітко написаний звіт, у якому нехай інформують і гарантують, що старанно виконали доручене їм завдання, додають перелік творів і документів, висловлюють свою думку щодо їхньої автентичності і цінності, а також щодо особистості слуги Божого, яка виводиться із даних творів і документів.

  15. а) Отримавши звіт, єпископ передає промотору справедливості або іншому експерту все те, що було надбано до цього моменту, щоб той міг підготувати запитальники, за допомогою яких можна дослідити і виявити істину про життя, чесноти чи мучеництво, славу святості чи мучеництва слуги Божого.

  б) У давніх справах запитальники мають стосуватись лише все ще існуючої слави святості чи мучеництва і, якщо це актуально, культу, який скеровано до слуги Божого недавнім часом.

  в) Тим часом єпископу слід надіслати в Конгрегацію у справах святих коротку вістку про життя слуги Божого і про важливість даної справи, щоб побачити, чи Святий Престол буде мати зі свого боку які-небудь заперечення.

  16. а) Потім єпископ або його уповноважений має допитати свідків, що їх привів постулятор, та інших, яких треба допитати з уряду, послуговуючись допомогою нотаріуса, який записує слова того, хто дає показання, а в кінці той підтверджує свої показання. 

  Але якщо потрібно негайно допитати свідків, щоб не втратити докази, їх мають допитати навіть до того, як завершиться дослідження документів[4].

  б) У допиті свідків бере участь промотор справедливості; у разі якщо він не буде присутній, акти потім мають перейти його розгляд, щоб він міг висловити свої зауваження і запропонувати те, що йому здаватиметься необхідним і доречним.

  в) Свідків допитують насамперед за складеними запитальниками; після того єпископ чи його уповноважений має не оминути можливості поставити свідкам інші необхідні чи корисні запитання, щоб прояснити те, що вони сказали, або щоб згладити чи усунути можливі виниклі труднощі.

  17. Свідки мають бути очевидцями; до них, якщо необхідно, можна долучити інших свідків, які чули від тих, що бачили все на власні очі; але всі мають бути гідні довіри.

  18. За свідків слід брати найперше рідних і близьких слуги Божого та всіх інших, які з ним жили і спілкувались.

  19. На доказ мучеництва чи вияву чеснот і слави чудес слуги Божого, який належав до якогось інституту богопосвяченого життя, значна частина приведених свідків має бути з-поза його спільноти; крім тих випадків, коли це неможливо з причини особливого способу життя слуги Божого.

  20. До свідчень не допускаються:

  а) священик, відносно всіх тих речей, про які він дізнався через святу сповідь;

  б) звичайні сповідники чи духовні провідники слуги Божого, відносно ще й всіх тих речей, які слуга Божий виявив їм в межах сумління поза святою сповіддю.

  в) постулятор справи, поки здійснює своє завдання.

  21. а) Єпископ або ним уповноважений має викликати з уряду свідчити тих, які мають що сказати, якщо необхідно, для доповнення розслідування, особливо якщо ці свідки виступають проти цієї справи.

  б) Необхідно покликати у свідки з уряду тих експертів, які проводили дослідження по документах і укладали звіт про ці документи; вони мають заявити під присягою, що: 1) вони провели всі дослідження і зібрали всю документацію, що стосується справи; 2) вони не змінили чи не спотворили жодного документу чи тексту.

  22. а) Лікуючих лікарів, коли йдеться про чудесні зцілення, слід залучати як свідків.

  б) Якщо б вони відмовились з’явитися до єпископа чи його уповноваженого, він має подбати, щоб ті склали під присягою, якщо це можливо, письмовий звіт, який слід додати до актів про хворобу та її перебіг, чи принаймні слід постаратись отримати, через довірену особу, їхню думку, яка потім виноситься на розгляд.

  23. Свідки у своїх свідченнях, які мають бути підтверджені під присягою, мають вказати, звідки вони знають те, що стверджують; інакше їхні свідчення будуть вважатись недійсними.

  24. Якщо свідок воліє передати єпископу або його уповноваженому, чи одночасно з показаннями чи поза ними, якийсь попередньо написаний ними твір, такий твір слід прийняти, лиш би сам свідок довів під присягою, що він є його автором і що виклав у цьому творі правдиві речі; і такий твір слід додати до актів справи.

  25. а) У який спосіб свідки б не надавали інформацію, єпископ чи його уповноважений має добре подбати, щоб засвідчити їхні покази своїми підписом і штампом.

  б) Автентичність документів і письмових свідчень, зібраних фахівцями і наданих іншими, має бути засвідчена накладенням імені і штампу нотаріуса чи державного службовця, який би це підтвердив.

  26. а) Якщо дослідження по документах чи по свідках, необхідно проводити в іншій діоцезії, єпископ чи його уповноважений має надіслати листа компетентному єпископові, який діятиме згідно з встановленими у цьому документі нормами.

  б) Акти такого розслідування мають зберігатися в архіві курії, але одна копія, складена згідно з пп. 29-30, має бути надіслана до єпископа, який виступає з проханням.

  27. а) Єпископ чи його уповноважений має докласти максимальних старань і зусиль, щоб у процесі збирання доказів нічого не було упущено з того, що має якусь дотичність до справи, пам’ятаючи, що успішне завершення справи залежить великою мірою від її доброго розслідування.

  б) Після зібрання усіх доказів, промотор справедливості розглядає усі акти і документи, щоб мати змогу, якщо вважатиме за необхідне, вимагати подальших досліджень.

  в) Постулятору також має бути надане право розглянути акти, щоб мати змогу, якщо він вважає за потрібне, доповнити докази новими свідками чи документами.

  28. а) Ще до закінчення розслідування єпископ чи його уповноважений має уважно оглянути могилу слуги Божого, кімнату, де він жив чи помер та інші можливі місця, де можна було б знайти ознаки культу на його честь, і має зробити заяву про дотримання декретів Урбана VIII щодо відсутності культу[5].

  б) Про все зроблене має бути складено звіт, який потрібно додати до актів справи.

  29. а) Коли акти розслідування буде завершено, єпископ чи його уповноважений наказує скласти засвідчену копію, окрім тих випадків, коли зважаючи на виправдані обставини, він вже дозволив її підготувати ще на стадії ведення розслідування.

  б) Засвідчена копія має бути переписана з оригінальних актів і виготовлена у двох примірниках.

  30. а) Після виготовлення засвідченої копії, її слід порівняти з оригіналом, а нотаріусу слід підписати кожну її сторінку принаймні ініціалами і поставити на кожній свій штамп.

  б) Оригінал, закритий в конверті і скріплений штампами, має зберігатись в архіві курії.

  31. а) Засвідчену копію розслідування і додані документи слід передати надійним способом до священної конгрегації у двох примірниках, належним чином закриті і скріплені штампами, разом з однією копією книг слуги Божого, що їх вивчили цензори-богослови і висловили про них свою думку[6].

  б) Якщо є потреба у перекладі актів та документів справи на мову, допущену в священній конгрегації, мають будуть виготовлені дві копії визнаного автентичним варіанту і надіслані в Рим разом із засвідченою копією.

  в) Крім того, єпископ чи його уповноважений має надіслати кардиналові-префекту заяву щодо вірогідності свідків і легітимності актів справи.

  32. Розслідування по чудах слід вести окремо від розслідування по чеснотах чи мучеництву і воно має проходити відповідно до наступних норм[7].

  33. а) Компетентний єпископ згідно з нормою п. 5 б, отримавши запит постулятора разом з коротким, але докладним звітом про засвідчене чудо і документами, що нього відносяться, має запитати думки одного чи двох експертів.

  б) Якщо згодом він вирішить провести юридичне розслідування, нехай особисто або через свого уповноваженого допитає усіх свідків, відповідно до норм, встановлених вище у пп. 15а, 16-18 і 21-24.

  34. а) Якщо йдеться про зцілення від хвороби, єпископ чи його уповноважений має покликати на допомогу лікаря, який поставить запитання свідкам, щоб прояснити суть справи відповідно до потреб і обставин.

  б) Якщо зцілений ще живий, його мають відвідати кілька експертів, щоб упевнитись, що зцілення є довготривалим.

  35. Засвідчена копія розслідування разом з доданими документами має бути надіслана до священної конгрегації, відповідно до встановленого в пп. 29-31.

  36. Забороняються усякого роду відправи чи панегірики у церквах на честь слуг Божих, чия святість життя все ще піддається легітимному дослідженню.

  Але й поза церквою необхідно утримуватися від таких дій, які могли б навести вірних на хибну думку, що розслідування, здійснене єпископом про життя і чесноти або про мучеництво слуги Божого, автоматично веде до певності про майбутню канонізацію того слуги Божого.

  Йоан Павло ІІ, божественним провидінням папа, на аудієнції, наданій нижчепідписаному Кардиналу-Префекту Конгрегації 7 лютого 1983 року, удостоївся прийняти і затвердити дані норми, наказавши їх опублікувати і ввести в дію від сьогоднішнього дня. Їх мають належно і віддано дотримуватись усі єпископи, які розслідують справи канонізації та всі інші безпосередньо зацікавлені особи, незважаючи на будь-яку іншу протилежну позицію, навіть якщо вона гідна особливої згадки.

  Рим, із Священної Конгрегації у Справах Святих, 7 лютого 1983 року.

П’єтро Кардинал Палацціні
Префект

Траян Крізан
Титулярний архиєпископ Дрівасту
Секретар

  При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на “Постуляційний Центр Монастирів Студійського Уставу ” обов’язкове

---

[1] Пор. Апостольська Конституція Divinus perfectionis Magister, п. 2.1.

[2] Пор. там же, п. 2.2.

[3] Пор. там же, п. 2.3.

[4] Пор. там же, п. 2.4.

[5] Пор. там же, п. 2.6.

[6] Там же.

[7] Там же, п. 2, 5.