Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського Уставу

Історія у світлинах

Історія Лаври

Унівський монастир виник серед прекрасного прикарпатського ландшафту, що поєднує гористу місцевість, соковиті долини та родючі поля. Ще не знайдено писемних свідчень про точну дату заснування монастиря, однак в архівних документах поч. XIV ст. Унів зазначається як відомий духовний центр Галичини. Відомо, що до середини XV ст. Унівським монастирем опікувалися князі роду Гедиміновичів. Згодом Унів перейшов до спадкового володіння княжого роду Лагодовських.

Спеціальною грамотою від 30 липня 1542 р. польський король узаконив статус Унівської архимандрії, маєтності та право вибару архимандрита залишилися виключно за ченцями. У тому ж часі помітно активізувалися грабіжницькі походи татарських орд на українські землі. Серед писемних джерел існують відомості про те, що у 1549 р. “манастир татарове спалили”.

Після татарського нашестя ктитором монастиря став Олександр Ванько Лагодовський (опікувався монастирем до 1574 р.). Давній переказ розповідає, як, зенедужавши на хворобу ніг, Ванько побачив у сні Богородицю, яка порадила йому шукати неподалік у лісі цілюще джерело. Чудесно зцілившись, шляхтич дає обітницю відродити знищену обитель. В XVI ст. розпочалося будівництво мурованої оборонної церкви над джерелом, а згодом – чотирьох наріжних веж та мурів. Зберігся надгробок Лагодовського – один із кращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу (оригінал зберігається в Олеському замку).

Окремо від будівель чоловічого монастиря на Чернечій горі була жіноча Преображенська обитель, храм якої згадується в 1557 р. Наприкінці XVIII ст. ця обитель виглядала досить скромно, тому 1763 р. вирішили її ліквідувати, церкву і дзвіницю розібрали.

З роками архимандритства Анастасія Радиловського (бл.1547-1570 рр.) пов’язують ґрунтовну відбудову монастиря і заснування в ньому монастирської школи. Відомо, що там навчалися навіть шляхетські діти, зокрема Йов Княгиницький, котрий згодом заснував славнозвісний Манявський скит.

У 1570 р. львівським владикою став Гедеон Балабан, якому польський король віддав Унівський монастир під патронат. На місце архимандрита 1597 р. він поставив свого племінника Ісаю Балабана, добрі стосунки якого з впливовими постатями Галичини та Варшави дещо стримували поляків від недоброзичливих акцій проти монастиря. Однак після смерті архимандрита в 1620 р. розпочалися їхні збройні напади на обитель. Весна 1648 року принесла надію на звільнення від польського панування. Однак з військами Хмельницького у Галичину прийшли татари. Восени 1648 р. вони знищили монастирські села, багато людей взяли до полону.

Спокійнішим стало життя в Унівському монастирі після 1655 р., коли архимандрію перебрав Львівський владика Арсеній Желібровський. Однак повна стабілізація пов’язана з родом Шептицьких. Валаам Шептицький перший з унівських діячів прийняв унію, спершу таємно, а 1 липня 1700 р. – відкрито у Львові як представник Унівського монастиря. Тоді постало питання про форму організації унівського чернецтва. На соборі монастирських настоятелів в Уневі 1711 р. було вирішено й надалі дотримуватися стародавніх монаших традицій. В їх обороні став і наступник Валаама, його племінник Атанасій Шептицький. Відбулася реставрація та перебудова церкви та монастиря, відновлено друкарню, у якій було видано понад 60 найменувань друкованої продукції. XVIII ст. – доба найбільшого розквіту монастиря.

Нелегкі часи настали після входження краю до Австрійської імперії. Було закрито багато монастирів, в тому числі й Унівську обитель(1790 р.), яку митрополит Михайло Левицький перебудував під свою резиденцію, тим самим врятувавши від цілковитого знищення. В 20-х роках XIX ст. ліквідували рови та вали, розібрали наріжні вежі при східних мурах. На місці південної стіни постав величавий палац. Звідси Михайло Левицький правив єпархією 40 років, і тут він похований 1858 р. Один з його наступників – Сильвестр Сембратович – багато спричинився до культурного відродження. Для вшанування пам’яті поблизу резиденції, на його улюбленому місці, було поставлено пам’ятний знак із вирізьбленим хрестом та написом “1836-1898”.

Відродити чернече життя в Уневі припало Кир Андреєві Шептицькому. Унівську обитель він передав ченцям Студійського Уставу і невдовзі надав статус Лаври. Кількість ченців швидко зростала, було створено самодостатнє господавство, діяв сиротинець, сформувалася величезна бібліотека, виходив друком щомісячник “Ясна путь”. У 30-х роках відкрито іконописну майстерню, найважливішими роботами якої стали розписи інтер’єру храму та зовнішніх стін монастиря. Розвиток монастиря припинився з приходом радянської влади та арештом в 1947 р. архимандрита Климентія. Лише більше, як через 40 років у давній обителі знову залунала молитва.