Ключ до розуміння
твору Діонісія Ареопагіта “Про Божі імена”
Ієромонах Онуфрій (Кіндратишин)
Відразу постає питання: Як ми можемо пізнати Бога? А тим паче як ми можемо окреслити Його іменами? Якщо у Святому Письмі сказано:
- «Ніхто й ніколи Бога не бачив …» (Йо. 1,18).
- «(Бога) ніхто з людей не бачив, ані бачити не може» (1 Тим. 6,16).
- «(Бог) в світлі живе неприступнім» (1 Тим. 6,16).
Що ми можемо сказати про Бога, якщо Він – пренезбагненний, неосяжний, невимовний, непізнаванний?
Яким іменем можемо назвати неіменованого, безіменного, Хто «над усяке ім’я» (Фил. 2,9)?
«… (Божество) перевершує усяке розуміння та всяке знання, і возсідає над ум взагалі та над буття … анічим взагалі невловиме, і не схопити його ані чуттям, ні уявою, ні думкою, ні іменем, ні словом, ні дотиком, ні наукою, – то як же нами буде досліджене питання Про Божі імена, якщо надсуща Божественність виявляється неназиваною та над [усяке] ім’я?»[1].
Отже, з одної сторони Бог – пренезбагненний (див. тематичний розділ 1).
Та з іншої сторони Бог – не чужий своєму творінню (розділ 2).
«Та не чужим зовсім є Благо ні одному із сущих …»[2].
«… від жодного із сущих Він не стоїть осторонь (Ді. 17,27)»[3].
Перша наша цитата із Святого Письма має продовження: «Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Йо 1,18).
Отже, Бог об’явив себе нам у Об’явленні. А значить, ми можемо сказати про Бога лише те, що пізнали з Об’явлення (розділ 3).
«… про надсущу і сокровенну Божественність не сміємо щось сказати, ані помислити поза тим, що об’явлено нам у божественний спосіб священними Словесами [Святого Письма]»[4].
«…ми намагатимемось по змозі оспівати (Бога), [виходячи] від Божих імен у Словесах [Святого Письма] …»[5].
Пізнавати Бога маємо «смиряючи себе … у ціломудрії та побожності …»[6].
«… шануючи сокровенність Божественного Начала, що над ум і над буття, недосліджуваним та священним благоговінням ума, а невимовне шануючи благорозумним мовчанням, ми звернені вгору до сяючого нам у священних Словесах [Святого Письма] сяйва»[7].
«Тож молитвами скеруймо себе самих угору у якнайвищу височінь божественних і благих сяянь …»[8] (розділ 4).
Отож, Бог водночас – безіменний і багатойменний (розділ 5).
«… годиться нам оспівати Нескінченноіменованого …»[9].
«… [богослови оспівують його як] багатойменного … Причину всього оспівують багатойменно [виходячи] від усього спричиненого [нею] …»[10].
«… Причині всього, над усе сущій, відповідатиме і безіменність, і всі імена сущого …»[11].
Послідовність Божих імен слідує логіці світоустрою: як світ створений та існує.
«Усе, що є» називається τὰ ὄντα – сущі / суще (ті, що є; ті, які наділені буттям), або єство, або буття. Кого немає – називаються несущі, небуття.
Молимось у Молитві Трисвятої пісні «Ти з небуття до буття привів усе». Чому Бог усе з небуття до буття перевів? – із наддостатку люблячої благості[12].
Тому перше «найшанобливіше з імен»[13] – Благо (або Благість), та споріднені з ним Світло, Краса, Любов і ін. (глава 4).
Бог «[оспівується] як Причина сущого, оскільки усе було приведено до буття завдяки її буттєтворчій благості …»[14].
В контексті писань Нового Завіту (передусім корпусу Йоана) та католицької духовності XIX-XX ст. ми напевно очікували б більшої уваги Діонісія до Божого імені Любов. Любити означає виступати за межі себе:
«Бо сама благодійна Любов [до] сущого, у наддостатку передіснуючи у Благові, не дозволила собі залишатися безплідною у самій собі, але подвигла себе на діяння у наддостатку створення всього»[15].
Любов для Діонісія – це не мінливе почуття, «видимість» Любові, але потужна Божа сила, що поєднує і пов’язує все. Скерована від Бога до людини, вона виявляє себе як Божий Провід, від людини до людини як солідарність, від людини до Бога як навернення»[16].
Отож, перша група богоймень: Бог – Благо (розділ 6); Бог – Світло (розділ 7); Бог – Прекрасне (розділ 8); Бог – Прекрасне і Благо (розділ 9); Бог – Любов (розділ 10); Бог – Ревнивий (розділ 11), Бог – Причина всього (розділ 12), Божий Промисел (розділ 13)
Три наступних Божих імені Сущий, Життя, Премудрість, можуть вказувати на три основні рівні існування всього буття: існування всього, що існує, життя живих істот, життя наділених розумом[17].
Надсущий і передсущий Бог з небуття до буття усе перевів, несуще стає сущим:
«Сущий (Вих. 3,14) є надсущою творчою Причиною всякого можливого буття і Сотворителем сущого, буття, існування, сутності, природи; є началом і мірою віків, і реальністю часів, і тривалістю сущих, часом [для] тих, що постають, буттям для у який би то не було спосіб сущих, виникненням для тих, що у який би то не було спосіб виникають»[18].
«… (Божество) є причиною всього сущого, а само Воно не є нічим [із сущого], оскільки надсущо позамежне від усього»[19].
«… (Божественність) суща у не такий спосіб як сущі, і Причина буття для всього, а сама – не суща, оскільки поза межами всякого буття …»[20].
Бог – Сущий (розділ 14)
«… [богоймення] Сущий простягається на все суще»[21], тобто на усе буття, на усе, що є, що існує, як на неживу матерію, так і на живі істоти.
А ім’я Життя поширюється на усе живе, на усе наділене даром життя, тобто на усе, що живе: ангели, люди, тварини, рослини (розділ 15).
Від Бога «…на все, що … має участь у житті, поширюється життя …»[22].
Бог – над життям:
«… наджиттєве та життєначальне Життя і всякого життя є причиною, і життєродителем, і сповненням …»[23].
Божі імена Премудрість та споріднені з ним Ум, Слово, Істина поширюються на усе розумне буття, тобто на істоти наділені розумом: ангели, люди (розділ 16).
Оспівуємо Божество «… усякої мудрості основу, й над усяку мудрість та розуміння надсуще. Бо Бог не тільки преповний премудрістю … але Він возсідає і над усякий розум, і ум, і мудрість»[24].
Бог – Слово-Розум (розділ 17).
«Бог – … Слово[-Розум] не тільки тому, що Він і слова[-розуму], і ума, і мудрості податель, але і тому, що Він наперед має у собі воєдино причини всього …»[25].
Ця тріада Божих імен Сущий-Життя-Премудрість, три поняття, які лежать в основі неоплатонівського погляду на світоустрій, можуть бути сильними аргументами в полеміці з атеїзмом. Як без Бога пояснити скачок від небуття до буття? Якщо нічого немає, то як і чому з’явилось? Другий скачок – від неживого до живого. Як з неживої мертвої матерії може народитись щось живе? А третій скачок: перехід від нерозумного до розумного. Як нерозумна природа «перетворилась» на розумну, здатну розрізняти добро і зло та нести відповідальність за свої вчинки, здатну до творчості, інтелектуального розвитку і прогресу?
Наступні Божі імена (Сила, Справедливість, Спасіння і ін.) окреслюють характеристики Божого Промислу, який утримує все суще згідно з природою створених Богом речей[26]:
«… Силою є Бог, як Той, Хто всяку силу в собі наперед має та перевершує, і як усякої сили причина … і як безмежно сильний не лише через те, що призводить усяку силу, але і через те, що Він – над усяку силу та над силу саму по собі; і через те, що Він має всемогутню силу навіть незліченну кількість разів призвести незліченні інші від тих, що є, сили; і через те, що незліченні та утворювані до нескінченності сили не змогли би коли-небудь ослабити пребезмежне ділання Його силотворчої сили …»[27].
Бог – Сила (розділ 18); Бог – Справедливість (розділ 19); Бог – Спасіння (розділ 20); Бог – Ізбавління (розділ 21).
Велика група Божих імен виражають Божі прикмети:
Бог – Великий (розділ 22); Бог – малий (розділ 23); Бог – той самий (розділ 24); Бог – інший (розділ 25); Бог – подібний (розділ 26); Бог – неподібний (розділ 27); Боже стояння / сидіння (розділ 28); Бог – рівний (розділ 29).
Далі слідують біблійні імена[28]:
Бог – Вседержитель (розділ 30):
«Називається же Вседержителем Божественне Начало теж тому, що владарює всіма, і допомагає підвладним … і тому що всіма жадане та любе, і накладає всім добровільні ярма та приємні страждання божественної, і вседержительної, і вільної від печалі любові до своєї Благості (Мт. 11,28-30)»[29].
Бог – Ветхий деньми (розділ 31):
«… [Бог] зображається і сивоволосим, і юним[30]: [образ] старця означає, що Він – древній та споконвіку (1 Йо. 1,1), а [образ] юнака, що Він – нестаріючий …»[31].
Про вічність і час (розділ 32);
Бог – Мир (розділ 33):
«… Мир Божий[32], начало примирення. Він бо всіх єднає і породжує та творить порозуміння і згоду між усіма. Саме тому усі стремлять до Нього, який повертає розділену їх многоту до повної одності і єднає міжусобну [між] усіма ворожнечу в однорідну спільноту (Гал. 5,17; Еф. 2,16)»[33].
Бог – Святеє святих (розділ 34); Бог – Цар царів (розділ 35); Бог – Господь над володарями (розділ 36); Бог – Бог богів (розділ 37).
Твір «Про Божі імена» увінчується двома іменами, які покликані найсильніше передавати правду про Бога )[34]:
Бог – досконалий (розділ 38):
«Він – Досконалий, не лише як самодостатній, і сам собою єдино визначуваний, і увесь цілком предосконалий, але і як наддосконалий, оскільки все перевершує, і всяку нескінченність обмежує, а всяку крайню межу прерозгортає, й нічим не осягнутий і не охоплюваний, але простягається на все разом і над усе неприпинними даруваннями та безконечними діяннями»[35].
Бог – єдиний (розділ 39):
«Тому Божественність, яка над усе, оспівувана і як Єдиниця, і як Тройця, не є ані одиницею, ані трійцею у розумінні нашому чи іншого когось із сущих, але щоб і над’єдиність її, і богородження істинно оспівати, іменуємо Надіменну троїчним та одиничним богойменням, для сущих надсущу. Та ніяка одиниця, чи трійця, ані число, ані одність, чи родження, ані інше щось із сущого, чи з того, що будь-кому відомо, не виражає сокровенність, яка над усе, і над слово, і над ум, надсутньо надсущої Пребожественності, яка над усе, і немає ні імені для неї, ні слова, але у недоступностях Вона позамежна»[36].
Бог розглядається у трьох станах перебування (моне), ізходження (проодос), повернення (епістрофе). Єдиний Бог та множинне усе суще, яке виходить від Нього, проходить три фази: перебування (моне) Божого начала у своїй пренезбагненній сокровенності, ізходження (проодос) Божих благодіянь на усе суще, повернення (епістрофе) усього назад до Блага (розділ 40):
«… є якась одна проста сила, саморухома до якоїсь єднальної злуки; [яка прямує] від Блага аж до найвіддаленішого з буттів, і від того [буття] зворотно по порядку через усе – назад до Блага»[37].
«… усе відноситься і присвоюється Божественному Началу, завдяки якому, і від якого, і через якого, і в якому, і до якого усе існує, і встановлене, і перебуває, і утримується[38], і сповнюється, і повертається»[39].
Як зауважує автор «Вступу» до книги «Про Божі імена»: Читаючи Діонісія, легко можемо спостерігати дуже відмінну від нашої перспективу духовного життя християнина. Для Ареопагіта це життя не є самітною спробою докричатися до далекого і недоступного Бога або спогляданням власних вчинків, нерідко сповненого егоїстичних переживань або самолюбування. Бог є всюди і в усьому, Він є невидимо присутній у кожному моменті та кожному елементі структури буття. Він дав світові перший поштовх, утримує та зберігає його, надає йому динаміки та скеровує його подальший рух. Краса і гармонія цього світу, щедрі блага, якими він сповнений, та сила любові, що діє в ньому, – це реальність, серед якої людина існує і на яку вона покликана відкрити своє життя. Поруч з видимими складовими тут існують невидимі, світ ангелів та церковної ієрархії, де кожен має місце свого служіння і освячення. Бог сам «являється … кожному із сущих і скеровує вгору до досяжного споглядання Його, і до спільності, і до уподібнення» до Нього[40].
[1] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,5. Львів Свічадо 2024, стор. 26-27.
[2] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,2, стор. 23.
[3] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 5,5, стор. 83-84.
[4] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,1, стор. 21.
[5] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 2,11, стор. 44.
[6] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,1, стор. 21.
[7] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,3, стор. 23.
[8] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 3,1, стор. 45.
[9] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 12,1, стор. 119.
[10] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,6, стор. 29.
[11] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,7, стор. 30.
[12] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 4,13, стор. 62.
[13] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 13,3, стор. 124.
[14] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,4, стор. 24-25.
[15] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 4,10, стор. 59.
[16] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 17-18.
[17] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, пор. ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 19.
[18] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 5,4, стор. 83.
[19] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,5, стор. 27.
[20] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,1, стор. 22.
[21] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 5,1, стор. 81.
[22] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 6,1, стор. 89.
[23] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 6,3, стор. 91.
[24] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 7,1, стор. 92.
[25] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 7,4, стор. 97.
[26] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, пор. ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 19.
[27] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 8,2, стор. 99.
[28] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, пор. ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 19.
[29] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 10,1, стор. 111.
[30] Дан. 7,9; 7,13; 7,22; Євр. 13,8.
[31] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 10,2, стор. 112.
[32] Пс. 71,7 LXX; Іс. 9,5; 32,17; Рим. 15,33; Еф. 2,14; Кол. 3,15; 1 Сол. 5,23; Євр. 13,20.
[33] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 11,1, стор. 113-114.
[34] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 13,1, стор. 121.
[35] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 13,1, стор. 121.
[36] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 13,3, стор. 123-124.
[37] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 4,17, стор. 64.
[38] Кол. 1,16-17.
[39] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 13,3, стор. 123.
[40] Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 1,2, стор. 23. Ієрм. Леонтій (Тумовський), Вступ, стор. 19-20.