Привітальне слово на відкриття Конференції

ієрм. Венедикт (Алексійчук)
Конференція монашества УГКЦ
«Служіння післанництво»
Львів, 20-24.08.2007 р.Б.

Публікація: Преображення у Господі.
Матеріяли Конференції монашества УГКЦ
«Служіння післанництво» 2007 р.
Львів Свічадо 2008, стор. 8-12.

Слава Ісусу Христу!

Преосвященний владико, преподобні отці і браття, преподобні сестри та всі шановні гості!

Сердечно вітаємо всіх вас з нагоди відкриття Конференції монашества «Служіння і післанництво». Дякуємо Богові, що дає можливість нам, представникам усього монашества Української Греко-Католицької Церкви, у черговий раз зібратися разом. Хочу пригадати, що на самому початку існував задум щороку проводити три конференції і три сесії Собору монашества. Перша конференція монашества відбулася 2003 року, та, відповідно, перша сесія Собору – 2004 року, які були присвячені питанню ідентичности монашества. В 2005 році ми зібралися на Конференцію «Покликання і формація», отож, відповідно, цій самій темі була присвячена друга сесія Собору монашества минулого року. Сьогодні розпочинаємо нашу останню, третю Конференцію, на якій, як вже було згадано, говоритимемо про служіння і післанництво монашества.

Монахи і монахині, ми всі зібралися тут разом, щоб застановитися над питанням: у чому ж полягає служіння і післанництво богопосвяченого життя? На початку цієї Конференції хочу висловити декілька своїх думок на цю тему. Гадаю, що всі погодитеся зі мною, якщо скажу, що основним завданням життя кожного з нас є чинити Божу волю. Це – початок і кінець усього. Божа воля вже існує, ми лише маємо її пізнати. Для цього потрібні, звичайно, молитва, пошуки і час. Кожна особа, вступаючи у монастир, зобов’язується передовсім у всьому шукати і чинити Божу волю і себе цілковито віддати на служіння Богові. Коли ж настане слушна година, тоді Господь покличе людину до якогось конкретного служіння і діяльности. Саме тому на Сході від самого початку не було поділу на монастирі активні та контемплятивні. Цей поділ ми запозичили з Заходу. Монаше життя на своїх початках мало одну мету – спасіння душі. Монах шукав насамперед Царства Небесного. Що більше через піст, молитву він преображався, тобто позбувався «старого чоловіка», то більше у ньому проявлявся Божий образ. І лише тоді вже радше не сам монах, а Господь через нього, повною мірою виконував місію служіння для людей і для світу.

Тому мета богопосвяченого життя полягає не лише у зовнішній, яка б вона не була, діяльності, а насамперед у внутрішньому наближенні до Бога. І це – основне, все инше – другорядне. Про це говорить навіть тема Собору монашества, у контексті якого відбувається ця Конференція, що ми маємо стреміти до Преображення у Господі. Попразденство свята Господнього Преображення, під час якого відбуватиметься Конференція, – що не є випадковістю, – має знову пригадати нам завдання нашого особистого Преображення у Господі.

Тут хочу сказати також і те, що, поза сумнівом, кожний монастир і кожна богопосвячена спільнота має право сформувати свій особливий характер і стиль монашого життя, як ми кажемо – мати свою харизму. Тому є одні спільноти діяльні, инші – контемплятивні, і це є цілком нормально. Але я переконаний, що у всіх монастирях, незалежно від виду їхньої діяльносте, молитва і аскеза (боротьба з пристрастями [гріхами]) мають бути основою їхнього життя.

Треба ще раз наголосити, що богопосвячена особа завжди шукає у своєму житті лише Бога. А, знайшовши Його, вона стає здатна дарувати Його і Його любов усім тим, хто зустрінеться на її життєвій дорозі. Тоді вона стає Божим образом, Його «живою іконою» тут, на землі. Також вона може пізнати, чого у тих чи тих обставинах очікує і потребує від неї Господь, якого саме роду служіння чи діяльности.

Господь покликав нас, щоби ми були Його істинними свідками. Сучасний світ є надзвичайно складний, і не лише у ньому є проблеми. Різноманітні труднощі існують й у Церкві. Не раз вони постають і у наших спільнотах. Ми нерідко є розгубленими, не знаємо, що і як маємо чинити. Коли подивимося на Христа, то побачимо, що Він завжди проповідував доступно і просто, бо ж однаково можна жити Євангелієм як за часів Ісуса Христа, так і тепер. Саме до цього завжди було покликане монашество – до радикального втілення Євангелія у життя. Тому нам не потрібно втікати від труднощів, які повсякчас виникають у нашому монашому житті. Навпаки, потрібно взяти свій хрест, тобто прийняти обставини свого життя, прийняти людей, які є навколо нас, у наших спільнотах і в світі, та вірити, що Господь саме на цьому місці послав нас бути свідками Його любови і прощення. Бо ж богопосвячене життя – це життя жертви, у якому моє «я» вмирає, а мене сповнює Христос. І саме тоді ми стаємо знаряддям, через яке Господь може діяти і здійснювати «місію». Хоч, як правило, Божа воля це те, чого ми найменше бажаємо у своєму монашому житті. Тому хочемо втекти від неї і від тих труднощів, що з нею приходять. Але коли ми бажаємо і шукаємо Бога, тоді ніщо і ніколи не заверне нас з дороги монашества, на яку покликав Господь. Як каже апостол Павло: «Я можу все в Тому, хто укріплює мене» (Фил. 4, 13), тобто у Христі.

До виступів на Конференції ми старалися запросити різних фахівців, щоб ґрунтовно висвітлити теми служіння та післанництва. Згідно з програмою, передовсім розглянемо, що означають слова: служіння, апостолят, місія, післанництво. Бо ж часто, вживаючи ці слова, ми й самі до кінця не розуміємо, що вони означають. Далі буде окреслено богословський та еклезіяльний виміри служіння богопосвяченого життя. Це допоможе нам зрозуміти богослов’я служіння богопосвяченого життя та вказати на його місце у Христовій Церкві. Тимчасом один із доповідачів зробить спробу показати особливість післанництва богопосвячених осіб у Церкві та пояснити, у чому вона полягає. Під час Конференції буде представлений історичний вимір післанництва богопосвячених осіб, щоб ми могли побачити, як богопосвячені особи протягом усієї історії Церкви виконували своє завдання. Виходячи з цього, ми також зможемо довідатися, які існують виклики для сучасного монашества. Бо ж розуміємо, що кожна епоха ставила перед монашеством ті чи ті питання. Матимемо нагоду почути з уст православного архиєрея думку про те, яку саме роль відіграє монашество у Православній Церкві. За «круглим столом» матимемо можливість почути особисті враження про діяльність богопосвячених осіб на давніх поселеннях (Північна та Південна Америки, Східна Європа) та свідчення з нових для нашої Церкви теренів (Східна Україна, пострадянські країни, Західна Європа). На Конференції матимемо унікальну нагоду почути про те, що наша Церква, а саме єпископи, священики та миряни, очікують від монашества. Перспективи соціяльного служіння богопосвячених осіб нам представлять сестри зі спільнот, члени яких працюють у різних ділянках соціяльної сфери у різноманітних обставинах на всіх континентах земної кулі. Наприкінці Конференції підніматиметься питання і про мало знаний для всіх нас міжрелігійний вимір апостольського служіння. Після кожної доповіді всі ми зможемо поставити запитання доповідачеві, що є дуже важливе для поглиблення діялогу.

Ще однією з форм праці на Конференції буде праця у групах. На цих зустрічах матимемо можливість обговорити підняті у доповідях теми і проблеми. Там зможемо дискутувати, ділитися своїм досвідом, здобутками, невдачами і проблемами.

Маємо надію, що всі доповіді, які ми почуємо на цій Конференції, як також і праця у групах, допоможуть нам:

пізнавати роль монашества у Церкві;
зрозуміти, у чому полягає основне служіння богопосвячених осіб;
пізнати місію монашества у Церкві;
виявляти, як у сучасних обставинах найкраще можемо послужити Господу і Церкві;
усвідомити, що богопосвячені особи покликані працювати саме у тих обставинах, в яких їх покликав Господь.

Ще раз сердечно вітаємо усіх учасників та гостей цієї Конференції. Сподіваємося, що Господь допоможе нам плідно попрацювати протягом цих декількох днів. Отож в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа й під покровом Пресвятої Богородиці та молитвами преподобних отців і матерів наших, розпочинаємо цю Конференцію монашества.