Архимандрит[1] Юрій (Іван Макар)
(20.05.1912[2] – 03.06.1990[3]).
ієрм. Мануїл (Пишкович)
Народився у с. Лагодів Перемишлянського повіту. Вступив до Унівської Лаври в 1933 році.У „Ясній путі” згадується, що брат Йоан Макар приїхав на постійно до Унева у вересні 1935 р[4]. Пострижений у малу схиму в 1943 році, 02.04.1944 року рукоположений в ієродиякони, а 02.08.1944 року рукоположений в ієромонахи. Обидва свячення звершив кир Никита (Будка) у архикатедральному соборі Св. Юра у Львові[5]. Коли Лавру зліквідували, він не залишився жити у створеному інтернаті[6]. Був насельником Св. Іванівського монастиря на Знесінні та монастиря Студіон у Львові. Він, ще перед скасуванням монастиря спочатку проживав у Якторові, або Лагодові та далі брав активну участь у монастирському житті. Зокрема, у 1945 році повідомив ієромонаха Йосифа (Шестюка) про його номінацію на ігумена[7]. Був Ігуменом підпільної Лаври з 1978 року по 1982 рік. Став наступним підпільним Архимандритом Свято-Успенської Унівської Лаври після смерті 08.11.1982 року, архимандрита Кир Никанора (Дейнеги)[8]. Архимандрит Юрій жив спочатку у Лагодові, де померла його мати, а був лише хворий вітчим[9], а потім у Перемишлянах[10] з 1979 року, вже будучи ігуменом і хоч тяжко хворів туберкульозом[11] (загалом, він хворів ціле своє життя[12]), все ж таки часто нелегально відвідував Унів. Там вночі у келіях-кімнатах почергово служив декілька Літургій[13]. Також постійний зв’язок підтримувався через схимонаха Давида (Когута), який приносив у Унів Святі Тайни, освячені о. Юрієм, коли останній не міг прибути сюди[14]. Відійшов він із земного життя, допровадивши студитське чернецтво до часів легалізації; ставши свідком початку воскресіння Свято-Успенської Лаври[15]. Похоронений на Чернечій Горі[16].
[1] Те, що він був архімандритом згадують: Ігор Мицько. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.110; Студійський пом’яник та Додаток до Плану кладовища. – С.1. від 23.01.2003.
[2] Додаток до Плану кладовища. – С.1. від 23.01.2003 року.
[3] Ігор Мицько. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.110 та Студійський пом’яник. А в такому джерелі як Додаток до Плану кладовища. – С.1. від 23.01.2003 року є поданий, при тому ж числі та місяці 1991 рік, проте, це помилка.
[4] Ігор Мицько. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.282.
[5] Див.: Особова справа богослова Макара Юрія, ЦДІАУ у Львові, фонд 201, опис 1в, справа 579, с.1.
[6] А.С.У.Л. – Ф.1. – Спр.2. – Т.2. – Арк.13. Інтерв’ю з п. Лукією Лісіцькою від 11.09.1997 року
[7] А.С.У.Л. – Ф.1. – Спр.2. – Т.4. – Арк.2. Спогади сестри Марії (Ляхер) від 2.02.2001 року.
[8] Ігор Мицько. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.110.
[9] А.С.У.Л. – Ф.1. – Спр.2. – Т.4. – Арк.4. Спогади сестри Марії (Ляхер) від 2.02.2001 року.
[10] Ігор Мицько. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.110 та А.С.У.Л. – Ф.1. – Спр.2. – Т.2. – Арк.13. Інтерв’ю з п. Лукією Лісіцькою від 11.09.1997 року.
[11] Ігор Мицько. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.110.
[12] А.С.У.Л. – Ф.1. – Спр.2. – Т.4. – Арк.5. Спогади сестри Марії (Ляхер) від 2.02.2001 року.
[13] Ігор Мицько. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.110.
[14] А.С.У.Л. – Ф.1. – Спр.2. – Т.4. – Арк.4. Спогади сестри Марії (Ляхер) від 2.02.2001 року.
[15] Ігор Мицько. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. – кінець XX ст.). – Львів: Свічадо, 1998. – С.110.
[16] А.С.У.Л. – Ф.1. – Спр.2. – Т.2. – Арк.13. Інтерв’ю з п. Лукією Лісіцькою від 11.09.1997 року та Додаток до Плану кладовища. – С.1. від 23.01.2003 року.