Великосхимник Теодосій
(Тадей Федір Гордійчук)
(1913-2006)

Унівський прочанин, 1(8), 2010
стор. 8-9

Федір Гордійчук народився 14 вересня 1913 р. в селі Пнів, біля м. Надвірна, Івано-Франківської області. 1925 року в сільському храмі приступив до Урочистого Святого Причастя. В 1928 році закінчив чотири класи місцевої школи. 12 листопада 1942 р. Федора Гордійчука вивезено на примусові роботи до Німеччини. Тут він працював до 1945 р. на різних роботах та шахтах у Вестфалії, зокрема в місті Дортмунді. Після закінчення війни, з 1945-1946 рр. тяжко працював як радянський невільник на різних роботах у Кенігсберзі, Мінську. Після поневірянь повернувся до родинного села Пнів.

Від 1947 до 1979 р. працював сторожем та різноробочим в артілях Надвірної. До 1979 р. доглядав старенького важкохворого вуйка Михайла Курпіля. У цей же час брав активну участь у богослужіннях підпільної УГКЦ на Франківщині, зокрема приходив до Студійського монастиря пророка Іллі у Дорі. 1979 року, маючи 66 літ, Федір Гордійчук вступив до студійського монастиря в Дорі, де настоятелем був ієрм. Порфирій (Чучман). У 1986 р. брат Федір став рясофорним монахом, а 1995 року отримав Малу схиму з новим монашим іменем Тадей. 2 серпня 2002 р. брат Тадей став насельником Святоуспенської Унівської Лаври. 9 квітня 2006р. удостоївся Великої схими і отримав нове ім’я Теодосій.

Із розповідей брата Теодосія

Коли я прийшов до самотнього о. Порфирія, він дуже зрадів і сказав, що “Бог скинув мені Федя з неба”. Удвох із отцем ми жили аж до 1990 року, коли настала свобода для УГКЦ. За підпілля отець Порфирій переживав, що монахи зникнуть, але за часів волі, коли побачив, що прийшло стільки молодих ченців, то аж заплакав із розчулення, що дожив до таких радісних часів. Отак 1979 року почалося моє монашество у віці 66 років. Дивно, але у цей час Бог помножив мені здоров’я та сили. Одного разу о. Порфирій сказав на проповіді, що хто має поганий зір, то треба молитися про поміч до св. Лонгина. Я цілий рік щодня зранку і ввечері молився до святого. І тоді сталося мале чудо – мій зір покращився, я скинув грубі окуляри і донині без окулярів можу ще багато читати. Якось я читав світську газету – і відчув, що почав погіршуватися зір. Тому пішов до сповіді та зразу почав молитися до св. Лонгина, і знов почав добре бачити. Відтоді я вже не читаю світських газет. Також у старші роки я перестав їсти м’ясо, бо від цього болять ноги – на це колись у автобусі жалівся мені дідусь, який їв м’ясо. А дітям роздаю солодощі, бо монахові треба стримуватися від солодкого.

За отця Порфирія я міг стати священиком, але бачив свою негідність – старий, слинявий, забудькуватий, невчений, брак доброго розуму. А ще пам’ятав слова вуйка Курпеля: “Подумай, чи ти можеш служити за святим Престолом?”

***
У монастирі я помагав о. Порфирієві роздавати милостиню потребуючим. Отець і я також роздавали убогим свої пенсії. Один чоловік зі Сибіру висилав отцеві гроші, а він ті гроші жертвував бідній жінці.

***
На старість мені зранку важко вставати, бо все болить, але я змушую себе і прошу Матінку Божу, щоби підняла мене з ліжка. І коли я перейдуся до церкви, хоч і далі все болить, то чуюся краще.

Треба молитися, уважаючи на слова молитви, хоч це і трудно, бо тоді постають усякі справи, плани…

Треба трудитися, молитися, читати, а не гайнувати час.

Спогади про великосхимника Теодосія

рясофор Леонтій
келійник брата Теодосія

У монастирі кожний монах має свій послух: духівника, паламаря, кухаря, водія… Брат Тадей мав послух молільника. Це свята справа, і не кожний має дар молитися за монастир і увесь світ. Це – тайна, яку людина не збагне, хоч на землі дещо з життя святих і відкривалося. Адже неможливо, щоб сяйво обличчя святого не випромінювало світла на інших. Не раз монахи могли зауважити, що в келії брата Тадея майже цілу ніч світиться світло. А коли випадало його побачити, то брат з блаженним усміхом увесь був затоплений у молитві на розмові з Богом. Навіть коли лягав спочити, то і тоді було чути його молитву та шелест вервиці. Молитви брата Тадея підтримували монастир, а брати та вірні часто просили його святих молитов. Брат молився за отців, братів, родину та добродіїв. Він любив у келії на молитві класти доземні поклони. І це у віці 90 років! А з яким захопленням він читав книги, які зі своїм вуйком у Надвірній заховав від безбожної влади!

З тих останніх років подвижницького життя брата Тадея пригадую кілька важливих епізодів. У Великий Піст 2005 р. брат Тадей хоч і хворів, але на каноні Андрея Критського клав частину доземних поклонів, а також чотири години стояв з паличкою, хоч молоді монахи по кілька разів сідали на крісла. А в понеділок, середу і п’ятницю він їв раз, увечері, лише хліб і чай. Коли якось я йому приніс другий раз їду, то брат сказав, що він не мала дитина. Також він зовсім не вживав ласощів і м’яса. А коли давав йому під час посту куповане печиво, то він не брав його, бо серед компонентів було вказане молоко.Деякий час брат Тадей хворів і не виходив із келії. Коли я йому запропонував трохи походити коридором і спитався, чи, може, йому сумно, то брат відповів, що день так швидко минає і нема часу на молитву. Тоді він говорив мало слів, лише відповідав на питання.

Одного разу брат Тадей прочитав у Біблії про весільну одіж на зустріч із Христом, тому в неділю і свята одягався в нову сорочку і штани. А коли йшов на прохід, то ніколи не носив світське вбрання зі скуфією, бо ходити так не пасує. Проходжуватися він любив на природі, де збирав різні зернята й насіння. З Дори брат Тадей привіз гарний сорт цибулі та посадив її у нас на городі. З того був великий урожай, так що деякі люди з села навіть взяли тої цибулі собі для розсади. Якось він побачив біля келії порожню землю, скопав і посадив там огірки. А ще радив на горбику коло монастиря посадити й виноград, бо прочитав, що митрополит Андрей Шептицький казав нашим заробітчанам у Боснії вирощувати виноград, який приносить прибуток і є доброю їдою. З проходу брат все приносив якісь знайдені корисні речі: дротики, коробки, бо сам собі майстрував чи ремонтував. Він був дуже допитливим і вичитував у своїх старих книгах різні технічні та наукові новини.

***

У Великодню Суботу 22 квітня 2006 року о 21.37. на 93-му році життя брат Теодосій тихо відійшов до Бога. Поховали брата Теодосія на Чернечому цвинтарі Святоуспенської Унівської Лаври у Світлий Понеділок 24 квітня. На похороні ігумен Венедикт сказав: «З життя святих знаємо про святих, які чинили чуда, різні подвиги, а брат Теодосій жив простим, непомітним життям. Але зі святими у нього була спільна мета – Бог. Все, що він робив, все було для Бога і з Богом. Тому віримо, що він своїм життям заслужив Небо і перебуває з Богом. Вічна йому пам’ять!»