На вічну пам’ять великосхимника Ананії

ієромонах Аліпій
31 травня 2009 р. Б.
Публікація в Унівський прочанин, 3(18), 2012
стор. 13 (скорочено)

З братом Ананією, тоді ще в Малій Схимі Аврамієм, познайомився в Святоуспенській Унівській Лаврі на початку 2004 р. Б., а після вступу до монастиря у вересні 2005 р. Б. вже глибше пізнав його.

Найперше брат Ананія був людиною молитви. Його можна було часто застати в келії за читанням молитовника, різних дев’ятниць та набоженств, яких він мав багато. Молився він за весь монастир, але, напевно особливо – за священиків. Мені він говорив, що почав молитися за мене ще до мого вступу до монастиря, коли я як гість приїжджав до Лаври. Також брат молився за усіх тих, які просили його за молитву – цих списків він мав багато.

Особливою молитовною харизмою брата була молитва за алкозалежних. Одного разу, як він мені оповідав, десь на початку 2000-х років, він, як монах, відвідував рідні Рудки. Там до нього підійшов чоловік, який просив про молитовну поміч у звільненні від пияцтва. «Розумію, не хочу, але не можу стриматися» – говорив той чоловік. Брат повернувся до Лаври. Отець Олександр (Приліп) порадив брату молитися за того чоловіка 40 Акафістів до Матері Божої «Неупиваємая Чаша» та 40 Акафістів до св. Боніфатія. З того і почалося… Список алкозалежних, за яких молився брат, постійно зростав. Терапевтичний “молитовний курс” тривав 80 днів (один акафіст в день). Молитва давала свої плоди, хоча для деяких осіб доводилося повторяти курс не раз. Але брат завжди повторяв: “Якщо сам не захоче, то і молитва не поможе”.

Друге, що любив брат – це працю. Трудився він від дитинства до самого кінця. Працю виконував завжди старанно, ревно і наскільки міг – швидко. В монастирі брат трудився, в основному, на городі. Праця на землі була його улюбленим ділом. Дехто з монахів говорив, що брат більше трудівник, ніж молитвеник, але мені здається, що він умів поєднувати працю з молитвою. В літній час він звісно працював більше, але при тому ніколи не опускав спільного монашого правила у храмі. Взимку, коли робота на полі закінчувалася, то брат помагав на кухні чистити картоплю. Пригадую, одного такого зимового дня, після 10-ї ранку (роботу в нашому монастирі роздають о 10-й годині) один з братів був посланий чистити картоплю. Було видно, що брат іде на працю неохоче. Через хвилину цей брат повертається з кухні, що мене здивувало, і я запитав чи так швидко впорався з роботою? “Та брат Ананія вже начистив” – була відповідь. Великосхимник Ананія не чекав 10-ї години, а відразу по сніданку ставав до праці.

У відносинах з ближніми брат був приємним, ніколи не сварився, не мав ворогів. З повагою ставився до кожної людини, особливо до священнослужителів. Мав послух і повагу до отця Ігумена. Також я ніколи не бачив його знервованим, навіть тоді, коли зникли його улюблені знаряддя праці, які він привіз з дому, насіння, яке він заготовив для весняного посіву. В прикрощах, у хворобі він ніколи не нарікав.

Брат Ананія був дуже великим оптимістом, дуже любив життя, аж я собі ставив питання, чи він пам’ятає про смерть? Мав почуття гумору. Коли я вітав брата з прийняття Великого Ангельського Образу, він сказав: “Дав би Бог здоров’я, а гріхи будуть”.

Брат Ананія любив, коли до його келії приходили молодші брати. Тоді він розповідав про пережите і робив це зі смаком. Любив, коли його відвідували чисельні родичі, знайомі.

Мав особливу набожність до Пресвятої Богородиці, розповідав як Вона його декілька разів врятувала від смерті. Тому, коли благословив вірних, що його просили, казав: “Нехай тебе благословить Господь Бог і Матінка Божа”.

Останнім (?) чудом великосхимника Ананії була добра погода на його похороні 17 березня 2009 р. Б. День перед тим дощило, а опісля падав густий мокрий сніг, а в сам день похорону було без опадів. В моїй пам’яті брат записаний світлими буквами і молюся я за нього і до нього.

Записав 31 травня 2009 р. Б.
у Неділю Святих Отців Першого Вселенського Собору
ієромонах Аліпій