Слово на відкриття конференції

ієрм. Венедикт (Валерій Алексійчук)
Голова Секретаріяту конференції

ІІІ сесія Собору монашества УГКЦ
«Служіння і післанництво»
Львів, 2008 р.Б.

Публікація: Преображення у Господі.
Матеріяли ІІІ сесії Собору монашества УГКЦ
«Служіння і післанництво» 2008 р.
Львів Свічадо 2009, стор. 5-8.

Слава Ісусу Христу!

Преосвященні владики, преподобні отці і браття, преподобні сестри та всі шановні гості!

Дуже мило всіх Вас тут бачити з нагоди відкриття третьої сесії Собору монашества “Служіння і післанництво”. Дякуючи Богові, ми, представники монашества нашої Української Греко-Католицької Церкви, в черговий раз збираємось разом. Так було задумано, що має відбутись почергово кожного року три конференції і три сесії Собору монашества. Сьогодні ж розпочинаємо завершальну сесію. Пригадую, що перша конференція відбувалася в 2003 році, а перша сесія Собору – в 2004 році. Вони були присвячені питанням ідентичности монашества. У 2005 році ми мали конференцію про покликання і формацію, також цій же темі була присвячена друга сесія Собору в 2006 році. Минулого року відбулася конференція про служіння і післанництво монашества, головно цій же темі присвячена і ця сесія Собору.

Ми зібрались тут, щоб застановитися, в чому полягає це післанництво богопосвячених осіб. Найперше хочу сказати, що Господь нас вибрав і покликав, дорогі браття та сестри, до особливого життя. Він обдарував нас тим, що ми, живучи на землі, можемо наслідувати ангелів, прославляючи Господа своїм життям. Тому особливо вказав би на те, що, на мою думку, є дуже важливим монаший підхід до всіх наших справ і обов’язків.

Цей наш монаший максималізм і радикалізм маємо застосовувати щодо всього у нашому житті. Саме так ми зможемо найкраще виконувати нашу місію. Бо саме виконання заповідей Божих і якнайдосконаліше дотримування Євангельських Рад є свідченням Царства Божого. Жодні обставини не звільняють нас від обов’язку дотримуватися убозтва, чистоти і послуху. Немає значення, де ми є, чи живем більше укритим життям у монастирі, чи є на місіях у прямому розумінні цього слова. Всюди маємо пам’ятати, що Бог довіряє нам свідчити про себе, свідчити саме в тих обставинах, де Він нас кожного поставив. І ніколи не маємо права нарікати на ці обставини нашого монашого життя, бо вони є такими, якими їх допустив Господь.

Він у своєму Промислі все влаштовує якнайкраще для спасіння кожної людської особи. Обставини і місце, де ми перебуваємо, є ідеальними для нашого освячення іспасіння. Де найважче по-людськи, там найлегше стати святим. Саме тому нам потрібно дотримуватися традиції Святих Отців, яка каже: “Спасай себе, і тисячі навколо тебе спасуться.” Преображаючись і освячуючись, ми станемо здатні допомогти тисячам навколо нас. Тоді инші, дивлячись на нас і на наше життя, будуть відкривати для себе Бога, і тоді своїм життям зможемо провадити найкращу місію і “світити” иншим. Своєю святістю вказувати иншим людям на Господа.

І тут хотів би зазначити, що коли ми є тими, які мали б рішуче зректися світу і всіх його вигод, знову починаємо цього всього шукати в монашому житті, то через це стаємо фальшивими свідками Божими. Говорячи про одне, живемо иншим; взяли на себе обов’язок бути світлом, а ним не є, виправдовуючи себе тим, що так жити тепер неможливо. А цим самим, не бувши синами світла, стаємо, самі того не усвідомлюючи, синами темряви. Виникає в мене запитання, чи тоді не було б краще не одягати монашої одежі і не розпочинати богопосвяченого життя, ніж, зробивши це, надалі шукати всіх принад світу і цим вводити в оману людей, які оточують нас. Бо всі люди, маючи безсмертну душу, десь в її глибині потребують тих, хто намагається провадити життя ангелів Божих. Саме цей обов’язок святого життя, дорогі браття і сестри, лежить на кожному з нас.

Один з ранніх Отців Церкви, святий Іриней Ліонський, каже, що кожна людина покликана бути сіянням Божої слави. Справжньою людиною є та, в якій люди бачать сяйво Вічного Життя. Вона має стати іконою Божою, відображаючи Господа. Один з Отців Пустелі каже: “Хто бачив брата свого, той бачив Бога”.

Чи можуть люди сказати так про нас? Чи можемо також сказати, що люди, пізнавши нас, монахів і монахинь, зупиняються з думкою, що є в них, що ми ніколи не бачили, – любов, смирення, покора, терпеливість. Наша місія бути такими, щоб люди, зустрівши нас, зустрічались з відблиском Божої Слави. А пізнавши нас, відкривали для себе образ Божий.

Тому маємо пам’ятати, що підставовим покликанням богопосвячених осіб є вказувати своїм життям (більше, ніж своїми словами) людям на Бога. Монахи і монахині повинні бути професіоналами “святости”. Церква, як також і люди, очікують і потребують від нас більше того, якими ми є, а не того, що ми проповідуємо. Світ хоче бачити нас святими. Життя наше має бути не тільки богопосвячене, але й освячене. Це завжди було і є головною місією монашества.

Коли будемо так жити, ми виконаємо наше післанництво і будемо вірні меті нашого монашого життя. Люди бачитимуть у нас образ Божий і ми станемо живою іконою Бога. І кожен, хто подивиться на нас і на наше життя, зуміє відкрити для себе Бога.

Вказав би й на то, що завдання монашества є в тому, щоби бути тими, через яких Господь може вільно діяти, і тоді ми зможемо багато дати людям як монахи. Однак це потребує від нас зусиль, а для цього маємо вести внутрішню боротьбу, молитися, чинити аскетичні подвиги.

Ведучи мову про порядок проведення цієї сесії, хочу вказати на те, що завтра найперше нам владика Богдан Дзюрах розповість, що стало мотивом для проведення Собору монашества і чому саме були вибрані до опрацювання теми про ідентичність, покликання і формацію, а також про служіння і післанництво монашества. Опісля владика Ярослав Приріз ознайомить нас із завершальним документом Собору монашества УГКЦ Преображення у Господі “Ідентичність монашества в покликанні і служінні УГКЦ”, над яким тривалий час працювала Соборова комісія. У його написанні були взяті до уваги також різноманітні пропозиції і поправки, які подавали учасники попередніх конференцій і сесій Собору.

Опісля доповідачі виступлять з головними висновками попередніх конференції та сесії Собору. В одній з доповідей буде окреслено богословські засади післанництва богопосвячених осіб. Усі ми матимемо змогу почути про післанництво монашества в есхатогологічному вимірі Церкви. Один з доповідачів розповість історичні аспекти розвитку апостольського служіння богопосвячених осіб. Матимемо нагоду почути про значення інкультурації у місійному служінні богопосвячених осіб.

Також будемо мати можливість послухати особисті свідчення про служіння богопосвячених осіб як на Галичині, так і на Східній Україні. Матимемо нагоду дізнатись про участь монашества у катехетичному служінні, у праці з родинами і у служінні потребуючим. Наприкінці сесії ми матимемо змогу почути про плоди Собору монашества від єпископату Церкви, від Патріяршої Комісії у Справах Монашества і від представників чоловічих і жіночих монаших спільнот. Хочу особливо вказати й на те, що після кожної доповіді всі ми матимемо можливість задати запитання, які нас цікавлять, до будь-кого з доповідачів.

Потрібно зауважити, що також однією з форм роботи на конференції буде праця в групах. У цій праці в групах матимемо нагоду ще раз поділитись своїми думками про Соборовий документ. Матимемо змогу дискутувати про те, що цей Документ може дати для наших спільнот і для кожного з нас зокрема.

Ще раз сердечно вітаємо усіх учасників і гостей. Маємо надію, що Господь допоможе нам плідно попрацювати протягом оцих днів. Тож в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, й під покровом Пресвятої Богородиці, та молитвами преподобних отців і матерів наших розпочинаємо цю завершальну сесію Собору монашества.