Вплив суспільно-політичних умов на постать чи поведінку богопосвячених осіб

ієрм. Теодор (Мартинюк)
Доповідь на Конференції монашества УГКЦ
«Преображення у Господі»
Львів, 21-26.07.2003 р.Б.

Публікація: Преображення у Господі.
Матеріяли Конференції монашества УГКЦ
Львів Свічадо 2004, стор. 238-245.

Питання, на яке сьогодні намагатимемося відповісти, має багато різноманітних аспектів, тому наші міркування спробуємо попровадити в такому порядку: насамперед розглянемо, ким є монах чи монахиня й у чому полягає зміст монашого життя, потім подивимося, як і де зустрічається чернецтво з суспільством, згодом підійдемо до сути нашого питання, тобто спробуємо з’ясувати позитивні та негативні впливи суспільно-політичних умов на поведінку осіб монашого стану, і, врешті, зробимо кілька практичних висновків.

Хоч на Сході монашество, за словами Івана-Павла II, не творить якогось особливого стану, а є виразом християнського життя, воно було й залишається в своїй суті Божим даром для Церкви й незбагненною таємницею пошуку Бога й тільки Його. Монах чи монахиня – це особа, яку Святий Дух покликав присвятити все життя пошуку Господа. Особа монашого стану – це хтось, хто прагне дійти до джерел людського життя, хто заглиблюється в таємницю буття людиною-християнином. Таким чином вона стає знаком цілковитої і повної відкритости Творцеві. Ми не будемо застановлятися над тим, що означає «шукати Бога», однак мусимо сказати, що це поняття не є якимось абстрактним визначенням, а радше практикою монашого життя, иншими словами, досвідом віри й всежиттєвого переживання зустрічі з Богом.

Однак як це стосується до нашої проблеми? На перший погляд здавалось би, що таке поняття, як «чернецтво» належить до розряду духовних питань, які не мають жодного стосунку до суспільства. Отже, тоді воно не може мати жодного впливу на таке духовне поняття, як «пошук Бога». Може видатися, що це дві цілком незалежні дійсності, які можуть самостійно розвиватися. Однак це не так.

Покликання монаха чи монахині від самих його початків стає місцем зустрічі зі світом, бо для одних воно є чимось «дивним», «цікавим», для инших створює неспокій, иноді змушує замислитись над змістом життя, для ще инших є подиву гідним, а для когось є негативним, иноді навіть ворожим. Так суспільство оцінює вибір людини шукати Бога в усій повноті Його радикалізму. Як особи, що вибрали чи хочуть вибрати монаший спосіб життя, переживають оцінку суспільства? Для багатьох це стає поважною проблемою.

Чернецтво часто зустрічається з суспільством в протилежності підходів до пошуку змісту життя. Коли середовище, зокрема матеріялістичне, налаштоване на пошук у всьому корисливости, то монашество стає просто непотрібним, бо ж воно нічого «не виробляє». Молитва в такому розумінні не претендує стати вагомим і потрібним для суспільства «продуктом».

Місійна чи душпастирська діяльність рівно ж не можуть створити конкуренції в «продуктивності» будь-якій сучасній фірмі.

Таким чином ми наближуємося до аналізу задекларованої проблеми. Монах чи монахиня справді не живуть «у світі» (маємо тут на увазі біблійне розуміння «світу»), але приходять до монастиря саме «зі світу», який сформував їх згідно зі своїми принципами, які можуть бути євангельськими або можуть їм суперечити. Дійсність, з якою тепер зустрічаємося, свідчить про те, що до монастиря щораз частіше зголошуються особи вже не юні. Вони сформовані в таких чи таких суспільно-політичних умовах, які, наголошую, можуть суперечити євангельським принципам. Пригляньмося до них ближче.

Свобода, яку наш народ очікував століттями, розбудила в ньому багато його позитивних рис: оптимізм, наполегливість, почуття справедливости, пошану до свого минулого, рідних традицій, миролюбне ставлення до инших народів тощо. Незалежність відкрила перспективи розвитку народу в цілому та його членів кожного зокрема. Бачення перспективи спрямувало наше суспільство також до пошуку нових напрямів розвитку. Суспільно-політичні стосунки в такому суспільстві створюють сприятливу атмосферу для виховання дозрілих особистостей, які, вступивши до монастиря, на цій основі будують свій шлях пошуку Бога.

Таким чином, атмосфера, яка панує в суспільстві, може допомагати монашеству у віднаходженні своєї тотожности, але й може їй перешкоджати. Не маю тут на увазі якоїсь прямопропорційної залежности чи зв’язку чернецтва з політикою. Радше хочу звернути увагу на зв’язок виховання у суспільстві з формуванням поведінки монаха чи монахині. Наприклад, цілісне й невикривлене розуміння свободи дозволяє ченцеві чи черниці зростати до свободи у Христі (див. Гал. 5, 1). Тоді послух сприйматимуть, як спрямування своєї волі до її джерела – Бога. Вбогість і чистота не стають вимушеною необхідністю, а добровільним вибором. Звісно, не можемо забувати про те, що справа покликання і формування особи монашого стану є остаточно справою Святого Духа.

Падіння комунізму як системи управління і панування над членами суспільства не спричинило миттєвої зміни способу думання людей. Можна завважити, що з настанням незалежности держави та релігійної свободи, для багатьох стало «модним» говорити про свободу, не вникаючи в її зміст. Донині ми, українці, ще не зробили цілісної рефлексії над нашою незалежністю. А це швидким темпом породжує поширення цілком зовнішнього сприйняття такого великого дару, як свобода. Тому так часто в нашому суспільстві бачимо абсолютно зовнішнє сприйняття нашої незалежности чи державности без зрозуміння її глибшого внутрішнього фундаменту. Таким чином усе, про що багато говоримо, залишається тільки словами, і не реалізується на практиці.

Як це впливає на поведінку осіб монашого покликання? Обіт послуху сприймається поверхнево й реалізується лише зовнішньо. Це породжує ось яке переконання: настоятель є людиною (подібний до начальника, який наказує), монаший устав не є Божою заповіддю (а законом, що його придумала людина). Висновок – чому я мушу їх слухати? Або мотивація послуху зводиться до одного: «Роби так, бо сказав настоятель». Тут може закрадатися певна підміна понять недалекого минулого, а саме: на місце парторга чи комсорга стає ігумен, маніфест компартії чи правила поведінки комсомольця замінюють Божі заповіді й монаший устав, обов’язкове читання творів Леніна – щоденне читання Святого Письма. На жаль, таке сприймання релігійного й монашого виховання не є в нашому чернецтві рідкісним явищем.

Економічні проблеми в суспільстві, що їх створили особи, яким вони вигідні, рівно ж можуть формувати хибну думку про те, що монастир – це місце, в якому все є, і монахові, властиво, ні про що не треба думати, лише про спасіння. Тут закрадається неправильне розуміння слів Спасителя про те, щоб не перейматися завтрашнім днем (див. Мт. 6, 25-34). «То люди у світі думають про те, як заробити шматок хліба, а монах не мусить тим перейматися», – можна почути від ченця. Зрозуміло, чому так може думати монах, бо щораз частіше праця перестає бути виразом розвитку Божих дарів, участи в співпраці з Творцем, а стає нестерпним тягарем. З иншого боку, не менш руйнівним явищем є безробіття, яке затримує розвиток людини. Однозначно, такий стан справ перекреслює творчий підхід до праці. Може скластися хибне враження, що в монастирі перебувають особи, які не змогли дати собі ради в світі.

Інша небезпека, на яку треба звернути увагу, це явище, коли певні політичні сили намагаються заручатися моральною підтримкою монаших спільнот. У наш час, коли законодавство не відповідає належним чином на багато питань, пов’язаних із стосунками держава-Церква, мати знайомого депутата чи якусь впливову особу нібито виглядає вигідним і навіть може давати якусь певність. Зроджується надія, що такий «добродій» не залишить монастиря у скрутний час без допомоги. Така мотивація «знайомства» є доволі небезпечною для формування поведінки ченця у монастирі.

Атмосфера життя суспільства творить певні взірці поведінки його членів. В Україні особливо останні роки сповнені духом невдоволення, критики й песимізму. Для декого це стало стилем життя. Часто можна почути: «Що не роби – однаково нічого не зміниться». Це рівно ж стосується й до поведінки монашества. Часто вирішення якоїсь проблеми не полягає в тому, щоб вирішувати справу в конструктивному діялозі, а в пошукові винного. Це призводить до реакції самооборони й пошуку компромату на того, хто звинувачує, а це, своєю чергою, провадить до поглиблення конфлікту. Конфлікти руйнують суспільство, а в чернецтві непомітно виснажують спільноти, які можуть тільки й те робити, що клопотатися над вирішенням чергового скандалу. В цьому немає нічого дивного. Такі взірці поведінки ми черпаємо «зі світу».

Наш час – це доба руйнування авторитетів. «Ніхто не може панувати наді мною, я сам знаю, що маю в житті чинити, й ніхто й ніщо не може мені щось диктувати» – такими гаслами перейняті наші сучасники. Відлуння таких поглядів можна знайти у поведінці осіб монашого стану. «Я сам знаю, яким я маю бути монахом», «я маю своє бачення чернецтва» – такі вислови можна почути з уст монахів чи монахинь. Без сумніву, активна й творча позиція ченця не є чимось негативним, але вона не може відкидати авторитетів. Монаша традиція немислима без авторитету старця чи духовного провідника. Навіть впровадження поняття «духовного товариша» не відповідає вповні вимогам і потребам виховання осіб монашого стану, не розкриває сути обіту послуху.

Одним із контроверсійних питань є висвітлення у засобах масової інформації монашого життя. Часто це викликає поважні застереження і не лише з огляду на брак компетенції багатьох журналістів, які працюють в цій царині, а й з перспективи їхнього підходу до представлення інформації про життя монахів чи монахинь. Це поважна проблема також з огляду на її безконтрольність, що викликає не тільки обурення в рядах монашества, а й породжує скептицизм, мовляв, нічого доброго про нас в газеті чи журналі не можуть написати. В поведінці монаха це відображається або страхом перед журналістом, або категоричною замкнутістю.

У своїй суті чернецтво не було і не є пасивним, рівно ж щодо життя суспільства. Древньоруська монаша традиція подає багато прикладів взаємостосунків монахів із суспільством. Преп. Теодосій Печерський часто відвідував князя, а той – Печерський монастир. Преподобний заступався перед несправедливим суддею за покривджену жінку. Монахи в знак протесту проти неслушної поведінки князя покидали місце мешкання і переходили в иншу місцевість. З цього випливає, що ченці не були байдужими до проблем суспільства, зберігаючи при цьому незалежність від світу.

Як бачимо з наведених думок, неможливо провести чіткого розмежування між позитивним і негативним впливом суспільно-політичних умов на поведінку осіб монашого стану, бо як перші, так і другі є викликом для монахів і монахинь бути для світу знаком пошуку Бога і Його присутности в світі. Розвиток нашої чернечої традиції не мав би набувати напряму «захисту» перед світом, перед загрозливими для нього суспільно-політичними умовами, а, на мою думку, мусить проходити в якомусь містичному й спасенному діялозі зі світом з метою його формування в дусі Євангелія, як це робив, наприклад, преп. Теодосій Печерський.

Які практичні висновки можуть з цього поставати? Процес взаємостосунків і взаємного впливу між суспільством і монашеством є неминучим. Великою мірою його перебіг на користь позитивного формування поведінки ченця чи черниці залежить від самого чернецтва. Розвиток монашої традиції в дусі святих Отців є надійним фундаментом для побудови відповідної атмосфери у формуванні поведінки монашества. Для цього чернецтво потребує також незалежности від світу. Для нашого українського монашества, на мою думку, актуальною є справа економічної незалежности від будь-кого. Звісно, це не означає, що монастирі мають нагромаджувати матеріяльні блага, заперечуючи цим обіт убогости. Радше йдеться тут про свого роду самозабезпечення монастиря. А це, своєю чергою, ставить перед чернецтвом завдання більш серйозного підходу до власної праці та розвитку Богом даних талантів.

Щодо цього питання цікавим є досвід французького монашества. В стосунках з державою Церква у Франції переживала різні досвіди. Після Французької революції ставлення до монастирів було часто негативне: їм створювали різноманітні майнові, фінансові та юридичні проблеми. Поодинці й самотужки кожен монастир намагався переборювати негативний вплив таких суспільно-політичних стосунків.

1968 р. завдяки старанням о. Гуто було створено Фундацію монастирів. Це організація, членами якої є французькі монахи, монахині й миряни. Мета фундації – консультації, поради, допомога – адміністративна, юридична, фінансова всім тим монастирям, які цього потребують. Фундація залучає спеціялістів з різних ділянок – будівництво, реставрація, юриспруденція, економіка та ін., допомагає монастирям розвивати різноманітні види діяльности. Фундація повідомляє монастирі про найновіші закони, постанови уряду чи инших державних структур. Тричі у рік виходить часопис «Друзі монастирів». Така форма допомоги монастирям є дуже ефективна, бо полегшує розв’язання багатьох проблем. Особливо користають з допомоги Фундації монастирі, які посвячені молитві й спогляданню. Такий стан справ дозволяє до мінімуму звести негативний вплив на монашество ворожих йому середовищ. Чи не вартувало би нам подумати про заснування подібної фундації для наших монастирів?

Проблема впливу суспільно-політичних умов на постать чи поведінку осіб монашого стану не вичерпується однією доповіддю, але, безперечно, виходить поза її рамки. Ми спробували заторкнути заледве кілька його аспектів. Існує ще багато питань, які потребують уважного аналізу й вирішення, але певним є одне: щоб попри будь-який вплив навколишнього суспільства (позитивний чи негативний) ми вчилися вступати з ним у спасенний діялог і щоб жодні перешкоди не могли затьмарити того, до чого Бог покликав монашество.

Summary

of the report by Hieromonk Teodor (Martyniuk)
The Influence of Socio-political Conditions on the State or Behavior of Religious

Though, according to John Paul II, religious do not hold a special status, they are still a manifestation of Christian life and have always been and remain in their essence God’s gift for the Church and an incomprehensible mystery of the search for God alone. A religious is a person called by the Spirit to dedicate his or her whole life to the search for God.

The vocation of a religious becomes a place of encounter with the world from the very beginning, as different people consider it something “strange” or “interesting,” or it causes anxiety and sometimes reflection upon the meaning of life, something worthy of amazement or something negative and even hostile. Religious often encounter society in the opposing approaches to the search for the meaning of life. When the environment, especially a materialistic one, is directed at looking for profit in everything, then religious are merely needless as they “produce nothing.” In such a sense, prayer does not claim to be a significant and necessary “product” for society. Moreover, missionary or pastoral work cannot compete with a modem company in “production.”

Freedom, awaited for centuries, has woken up many positive features proper to our people, e.g. optimism, perseverance, a sense of justice, respect for the past and native traditions, a peaceful attitude to other nations, etc. An integral and undistorted understanding of freedom allows the religious to grow to freedom in Christ (cf. Gal. 5:1). Thus obedience is interpreted as directing one’s will to its Source, that is, to God. Poverty and chastity are not an obligatory requirement, but a voluntary choice.

Today, however, it has become “stylish” for many people to speak about freedom without perceiving its essence. How does it influence the behavior of persons who feel a religious calling? The vow of obedience is taken superficially, in a purely external way. It gives birth to the following doubts: the superior is a man (like a boss who gives orders) and the monastic rule is not God’s commandment, but a law established by man.

The problem of a negative attitude towards work in the monastery is linked to the fact that in our society work has ceased to be a manifestation of the development of God’s gifts and sharing them in cooperation with the Creator, having become instead an unbearable burden.

The last few years have been filled with the spirit of resentment, criticism and pessimism. This has become a certain way of life for some people. We often hear words like: “Whatever we do, nothing will change.” Such an opinion influences the behavior of religious as well. One controversial question is that of the coverage of monastic life in the mass media. It frequently causes serious critical remarks, not only because of the lack of competence on the part of many journalists who work in this field, but also due to their approach to presenting information concerning religious life.

The aspects touched upon above show that it is impossible to draw a precise distinction between the positive and negative impact of social and political conditions on the behavior of religious, as both are challenges that call monks and nuns to be a sign for people of the search for God and His presence in the world.

The process of mutual relations and influences between society and religious is inevitable. If it will be beneficial for the positive formation of the behavior of religious depends to a certain extent on the religious themselves. The author considers financial independence to be an important issue for Ukrainian religious.

There are many other topics to be considered. However, there is no doubt that, regardless of any influence from their surroundings, religious should learn to carry on a salvific dialogue with society and no obstacles should stand in the way of what God calls religious to do.

Використана література

Іван-Павло II, Orientale lumen.
Іван-Павло II, Vita consecrata.
Іван-Павло II, На початку нового тисячоліття.
Merton Т., Życie w milczeniu, tłum. Benedyktyni tynieccy, Kraków 1995.
Mnich benedyktyński, Misterium życia monastycznego, tłum. Ewa Czerny, Kraków 1996.