Спогади про схимонаха Мар’яна

ієромонах Всеволод (Оліярник)
Книга: Михайло Пигель (Схимонах Мар’ян).
Сторінки життя. Спогади та документи.
упор. О. Григор, Ю. Пигель.
Львів: Свічадо, 2013, стор. 121-124

  Я навідував бр. Мар’яна в його скромній однокімнатній квартирі по нинішній вулиці Антоновича. Під час таких моїх візитів я хотів йому чимось послужити: чи то в кімнаті прибрати, чи посуд помити, та він просив не робити цього. Він вважав, що я гість у нього. Бр. Мар’ян ніколи не переставав бути монахом і дотримувався уставу монастиря, хоча монастиря на той час, як структури, не було. Це був дійсно монах-аскет, це була людина, котра не хотіла чогось понад міру, не збирав зайвого і непотрібного, його весь скарб крився у його серці, він завжди був відкритим душею, правдивою та доброю людиною. Був ревним монахом із стертими вервицями, у скромній цивільній одежі, зношеній, але чистій сорочці, незважаючи на поважний вік. Одного разу ми їхали тролейбусом до собору св. Юра і на моє запитання, чого він собі не присяде, він відповів: «Я так звик, бо молюся стоячи, так зручніше, а сідати не буду через те, що я мужчина, може, хтось слабший собі присяде».

  Коли студитам віддали приміщення Кармелітського монастиря в центрі Львова брат Мар’ян переселився туди. У монастирі його любили і шанували, часто просили розповісти про життя в Уневі. Він розповідав про свої зустрічі з митрополитом Андреєм Шептицьким, як на прохання тодішнього настоятеля монастиря він, будучи юним художником, малював ікони мінімального іконостасу для митрополита Андрея. На той час митрополит Андрей служив уже Святу Літургію, сидячи при спеціальному престолику, який бр. Мар’ян сам зробив за розміром стола як п’ятиярусний іконостас, та ікони до нього сам намалював (цей іконостас зберігся до сьогодні, я сам його знайшов на горищі митрополичої палати).

  З братом Мар’яном можна було поспілкуватися на будь-яку тему і навіть будь-якою мовою. Він знав досконало і німецьку, і французьку, і польську та багато ін. мов. Його скромність проявлялася в усьому, а культура поведінки була такою високою, що можна позаздрити, і коли він щось робив, то робив із педантичною акуратністю, а коли ішов на молитву, то по ньому можна було звіряти годинник, він ніколи не запізнювався і не виходив із богослужіння швидше.

  Брат Мар’ян мав багато мрій і планів, бо почав робити ескізи престолу і кивоту для Михайлівської церкви у Львові. І як же він втішився, коли дізнався, що Унівський монастир уже є передано нам, і все запитував, коли ж ми всі переїдемо до Унева. Казав, що там наш рідний дім і там тепер багато справ після совєтів, і як добре, що то вже знову наше. На превеликий жаль, на постійне перебування до Унівського монастиря схимонах Мар’ян потрапив вже після своєї смерті 20 травня 1992 року, де спочив на Чернечій горі поміж своїми братами навіки.