Блаженний Леонтій (Леонід Фьодоров)
Екзарх Російської Греко-Католицької Церкви
ієрм. Леонтій (Тумовський)
Леонід Фьодоров (чернече ім’я Леонтій) народився 4 листопада 1879 року в Санкт-Петербурзі, у православній родині. Навчався у 2–гій Петербурзький класичній гімназії, після її закінчення, в 1901 році, поступив у Петербурзьку Духовну Академію. На третьому курсі Фьодоров залишив навчання і виїхав закордон з наміром приєднатися до Католицької Церкви. Зробити це в Росії в тому часі було неможливо. Таке рішення було прийняте ним під впливом самостійних студій творів Святих Отців та історії Церкви.
По дорозі до Риму, Фьодоров вісім днів гостював у Львові, у митрополита Андрея Шептицького. Це знайомство мало величезний вплив на його подальшу долю. Пізніше, митрополит став його ієрархічним зверхником та духовним наставником.
31 липня 1902 року в Римі Фьодоров приєднався до Католицької Церкви, залишаючися вірним східньої традиції. Восени того ж року він розпочав навчання у папській семінарії „Леоніанум” поблизу Риму. Своє навчання Фьодоров пізніше продовжив у колегії Пропаганда Фідеї в Римі та Фрайбурзькому універсітеті (Швейцарія).
22 березня 1911 року в Галаті (передмісті Константинополя) він отримав дияконські, а 25 березня – священничі свячення з рук болгарського греко-католицького єпископа Михаїла (Мирова).
Весною 1912 року Фьодоров вступив до студійського монастиря святого Йосифа в Камениці (Боснія). 12 лютого 1912 року прийняв чернечий постриг з іменем Леонтій.
Перед початком Першої Світової війни, Фьодоров мусив повернутися до Росії, де незабаром був заарештований і відправлений на заслання в Тобольськ за свою приналежність до Католицької Церкви. Там він перебував до лютневої революції 1917 року.
Повернення Фьодорова із заслання, співпало з приїздом у Петроград митрополита Андрея, який перебував в ув’язненні у Суздалі. Застосувавши права, надані йому папою Пієм X-им, Шептицький зібрав 11-13 червня 1917 року перший собор Російської Греко-Католицької Церкви. Було оголошено створення Екзархату РГКЦ, Леонід Фьодоров був призначений Екзархом із титулом митрофорного протопресвітера.
25 березня 1923 року Фьодоров був засуджений на 10 років ув’язнення по судовій справі католицького духовенства. У квітні 1926 року він був звільнений, але за два місяці знову засуджений на три роки концтабору на Соловках. В 1929 році, після звільнення він був засланий у Карелію. На початку 1931 року Екзарх знову знову був заарештований, і після шести місяців ув’язнення відправлений на заслання в Архангельський край. В листопаді 1933 року він був звільнений із забороною мешкання у дванадцятьох найбільших містах СРСР. Екзарх Леонід Федоров помер 7 березня 1935 року, в місті В’ятка, внаслідок виснаження і хворіб отриманих протягом багаторічного ув’язнення.
27 червня 2001 року, разом з іншими новомучениками Української Греко-Католицької Церкви, він був беатифікований Папою Йоаном Павлом II у часі його візиту на Україну.