Архимандрит кир Никанор Дейнега

(8 грудня 1907 – 8 листопада 1982)

ієромонах Севастіян Дмитрух
Архистратиг, 12(46), 2007
стор. 5

Монах – це християнин, який намагається здійснити в собі євангельський ідеал, щоб служити Богові, розвинути до висот людську природу, освячену Христом, щоб могти сказати зі св. Павлом: „Вже не живу я, а живе в мені Христос”.

А молитва, заняття, розподіл дня, їжа і піст – це тільки засоби до осягнення тієї цілі.

(Студитське монашество у ХХ ст., стор. 4-5)

  У своєму «Послідньому слові» архимандрит Унівської Святоуспенської лаври о. Климентій Шептицький виразно зазначає, що у випадку його смерті чи арешту обов’язки архимандрита студитського чернецтва виконуватиме єромонах Никанор Дейнега.

  Народився архимандрит Никанор у с. Свістільник Галицького району Івано-Франківської області. Після закінчення матури та бухгалтерських курсів він вступив до Унівського монастиря. Вічні обіти склав у 1938 р., рукоположений у 1939 р. після студій у Львівській богословській академії митрополитом Андреєм Шептицьким. У 1939-1946 рр. о. Никанор – настоятель монастиря свщм. Йосафата у Львові на вул. П. Скарги.

  Наступив 1947 рік час потужних переслідувань Греко-Католицької Церкви. Після арешту архимандрита Климентія студитську спільноту очолює єромонах Никанор. Студитське монашество було тоді локально дуже розсіяне, що надзвичайно ускладнювало керування монашою громадою і створення з неї справжньої чернечої спільноти. Одиноким оптимальним виходом з цього становища, як уважав архимандрит Никанор, було організування невеликих обителей, міні-монастирів. І так за його ініціативою та сприянням були побудовані монаші будинки в Рудному, Брюховичах. Монах Амвросій (Шляхтянський) купив невеликий будинок у Львові, були обителі у Зарваниці та Дорі. Архимандрит Никанор дбав і слідкував, щоб монахи-студити, які змушені були працювати на державних роботах, заробляючи на проживання, здобували й освіту: хто середню, а хто й вищу. Коли ж владика Володимир Стернюк зорганізував підпільну греко-католицьку семінарію, архимандрит Никанор викладав семінаристам моральне і догматичне богослов’я.

  Щоби покращити фінансування підпільних міні-монастирів та окремих священиків, архимандрит Никанор нав’язав відносини з Литовською Католицькою Церквою, і священики тієї Церкви передавали на потреби УГКЦ т.зв. «інтенції» – пожертви на Літургії. Зв’язковим, який полагоджував ту справу, був молодий єромонах Юліян (Вороновський). Ці фінансові «вливання» дали можливість монахам і священикам більше часу присвячувати духовному обслуговуванню мирян. До сфери діяльності архимандрита Никанора належало теж духовне керівництво сестрами Студійського уставу. Цей обов’язок доручив архимандритові о. Климентій Шептицький. Усі ці організаційні заходи архимандрита Никанора привели до того, що в Галичині створилась хоч і підпільна, але зорганізована чернеча студійська спільнота, яка навесну 1967 р. налічувала 62 особи. Про це у таємному звіті повідомляв Ватиканові єпископ Василь Величковський. В 1972 році владика Василь Величковський висвятив о. Никанора на єпископа УГКЦ.

  Ще однією дуже важливою і вагомою заслугою архимандрита Никанора було те, що він разом з єромонахом Юліяном (Вороновським) перекладав з французької «Типікон», який уклали Андрей і Климентій Шептицькі. Скромна, але світла і велична постать архимандрита Никанора назавжди вписана у літопис важких років переслідування і репресій УГКЦ та у літопис збереження, становлення і зростання студійського чернецтва в Галичині.