До 90-ліття від народження Блаженнішого Любомира (Гузара)

Спогади
ієрм. Олександр (Приліп)
26.02.2023

Господь надав мені можливість спілкуватися з отцем архимандритом монахів Студійського уставу Любомиром Гузаром у 1989 році, а пізніше як з блаженнішим Патріархом УГКЦ, коли я служив біля Патріаршого Собору в Києві, а опісля у монастирі в Обухові. Про це тут у короткій розповіді.

У серпні 1989 року шість священиків і один ієродиякон підпільної Української Греко-Католицької Церкви прибули, кожен за окремим запрошенням, до міста Любліна у Польщі на духовне навчання. За домовленістю наших наставників, архимандрит студитів Любомир Гузар дав згоду приїхати з Риму і прочитати лекції для духовенства з України на тему Другого Ватиканського Собору. З України на лекції прибули отці: Василь Семенюк (теперішній митрополит), Йосафат Говера (теперішній єпископ), Василь Івасюк (теперішній єпископ), Андрій Говера і наші студити ієромонах Петро Гладій, ієромонах Никанор Єзерський і я як ієродиякон. Духовне навчання проходило у римо-католицькій семінарії, де радо нас прийняли і надали гарні умови для перебування. Живучи в Радянському Союзі за “залізною завісою”, духовенство і вірні підпільної Церкви мало були обізнані з рішеннями Собору, який закінчився ще в 1965 році, тому ми з великою увагою слухали архимандрита Любомира. Багато запитань задавали спраглі знань учні нашому шановному вчителеві і отримували вичерпні відповіді. Доброта, духовне багатство, мудрість і знання, виваженість думки і слова, вміння передавати свій духовний досвід – ось такими чеснотами можна було охарактеризувати отця архимандрита Любомира. В час лекцій для нас відкрилось оновлене лице Вселенської Католицької Церкви, особливо це з Догматичної Конституції “Світло народів” і других прийнятих документів на Соборі. У мене зберігся конспект з цих наук нашого архимандрита. Подаю декілька цитат: “Світлом народів є Христос, Він – Сонце, а Церква – Місяць і віддзеркалює світло, одержує світло від Ісуса Христа. Церква – це місце, в якому можна знайти Бога, а у своїй природі вона вселенська, відкрита для всіх і є знаряддям спасіння, її мета – освятити і спасти світ. Церква у своїй природі не є замкнена в собі, вона сама є життя і хоче ввійти у кожну ділянку життя. Церква є твір Божої любови, це єдність людей на взір Пресвятої Тройці, вона одночасно і Божа і людська. Найважливіше – збудити тугу за єдністю і в цьому треба людей виховувати. Християнська історія – це змагання за єдність і ми відповідальні за єдність”. Науки тривали більше двох тижнів. В тому також була духовна радість отримати знання і відповіді на наші наболілі запитання. Від нашого архимандрита отця Юрія Макара ми передали для отця архимандрита Любомира Гузара вітання і інформацію про життя монахів Студійського уставу в Україні в час підпілля.

В духовній столиці Польщі Ченстохові, 16 вересня 1989 року відбулася єпископська хіротонія владики Івана Мартиняка, яку очолив Блаженніший Мирослав Іван Любачівський. Ми також були присутні на цій Архиєрейській Божественній Літургії, але у богослужінні ще на цей час не брали участі. Першу Святу Літургію владика Іван відправив у Білому Борі у північній Польщі, де парохом був ієромонах студит Яків Мандзелян. До Білого Бору ми прибули ввечері, а зранку вже почалися богослужіння. Всіх дуже зворушило слово привітання архимандрита Любомира до нововисвяченого владики Івана. Пригадую, що я запитав отця архимандрита коли він готовився до такого гарного привітання і він відповів що протягом ночі. Для мене це був гарний душпастирський приклад. Архимандрит Любомир попросив мене, щоби його супроводжувати в подорожі по Польщі, і я радо погодився. Найперше, ми поїхали до греко-католицької парафії в Циганок, що недалеко від Гданська. Тут отець архимандрит мав реколекції для української інтелігенції. Серед інших слухачів на реколекціях був присутній дисидент, політв’язень Євген Сверстюк. У мене була можливість з ним спілкуватися про українське християнство. Основу зустрічей складали духовні науки, але не оминали питань свободи України і нашої Церкви. Серед української інтелігенції духовний авторитет отця архимандрита Любомира Гузара був дуже великий. Наступна поїздка була у Варшаву до родини Шептицьких. Першим архимандритом для студитів був праведний митрополит Андрей Шептицький, а наступним – його брат блаженний преподобномученик Климентій. Родина Шептицьких радо гостила у своєму домі архимандрита Любомира з Риму. Отець архимандрит розповідав про Шептицьких, як великих провідників нашої Церкви і відновителів східного монашества, про їх подвижницьке і святе життя. Родина висловила вдячність духовенству і вірним УГКЦ за шану  митрополита Андрея і архимандрита Климентія.

Під час будівництва Патріаршого Собору в Києві монахи студити опікувалися парафією, яка формувалася у церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці, що є біля Собору. Блаженніший Патріарх Любомир Гузар часто бував у нас на богослуженнях і ми мали нагоду слухати його слово мудрости, спілкуватися з ним, бути в його благодатній присутності. Ми були вдячні, коли нас монахів запрошували на Святий Вечір перед Різдвом і Богоявленням чи з іншої нагоди у село Княжичі в резиденцію Блаженнішого Любомира. Атмосфера цих зустрічей була особливо величава, бо особа Блаженнішого всіх нас захоплювала і єднала в Бозі.

Дякуючи Богові, з допомогою Блаженнішого Любомира, ми змогли придбати будинок із земельною ділянкою під монастир у місті Обухів, що біля Києва. Із осені 2013 року наша монаша спільнота замешкала в Обухові. Блаженніший Любомир, вже як емерит, багато раз приїжджав до нас з духовними відвідинами і кожен його приїзд для нас був як свято, до якого ми готувалися і з нетерпінням чекали. Блаженніший приїжджав з дарунками для нас, особливо з дуже смачними випічками і стравами від монахині Маркії, яка куховарила в резиденції в Княжичах. Блаженніший мав прекрасні духовні науки для студійської монашої спільноти і прихожан монастиря. Він будучи студитом, радів, що біля Києва засновано монастир Студійського уставу. У кінці зими 2017 року Блаженніший Любомир зателефонував мені і попросив, щоби я йому провів реколекції на п’ять духовних наук по півгодини. Мені страшно стало від такого прохання і почав говорити, що я не є реколектант… А він мене запитав чи я проповідую людям і коли відповів, що так проповідую, то Блаженніший сказав: “Та й і мені щось скажете”. З великим смиренням, терпеливістю і увагою Блаженніший слухав науки. Дякую Богові, що дав мені можливість спілкуватися з Блаженнішим патріархом Любомиром в час мого служіння  у монастирі святого Антонія Печерського.

В останній день весни 2017 року, наш Блаженніший Любомир відійшов до Господа за небесною нагородою. Ми віримо, що він сьогодні молиться за Україну, щоби загасити полум’я війни, за свій український народ, за всіх хто просить небесного  заступництва.