Архимандрит кир Юліан

Спогади,
Ієрм. Олександр (Приліп)
19 квітня 2023 р.Б.

Моліть Бога, щоби змилосердився над нашим українським народом
Архимандрит кир Юліан (Вороновський)

“Не замовчуйте всіх тих дарів благодаті, які ви отримали через цю особу”
Блаженніший Патріарх Святослав

  У молодості я жив у Тернополі, де навчався, а опісля працював на заводі. Зі шкільних років дружив з Миколою Олійником, який також жив у Тернополі і з яким ми при зустрічах часто торкалися теми визвольних змагань і опіки Бога над українським народом. Одного разу він мене запитав чи хотів би я навчатися на підпільного священика. Я відповів: “Можливо і хочу”, бо в цей час більше почав молитися, що сам цьому дивувався. Про підпільну Українську Греко-Католицьку Церкву я знав тільки з радіопередач, в основному це з радіо Ватикану, бо в неділю у моїм домі слухали Святу Літургію. Микола мене познайомив з відомою вишивальницею Анною Баран, яка знала сестер монахинь Студійського уставу.

  В цей час у Тернополі проживало вісім монахинь студиток, четверо з них були молодого віку. Мене познайомили з монахинею Юлітою, і певний час я тільки з нею спілкувався. Вона розповідала про своє покликання в монастир, про віру і любов до Бога, що вона є щаслива у монастирі. Сестра Юліта давала мені для читання духовну літературу, яка, звичайно, в цей час була заборонена. З великим захопленням я читав ці старенькі книги, що впроваджували мене в духовний світ і на роздуми про Божі правди. Одного разу монахиня мене запитала, чи хотів би зустрітись з підпільним священиком і я погодився.

  До монахинь Студійського 9 травня 1985 року приїхав ігумен Юліан Вороновський. Попередньо сестра Юліта сказала ігумену, що я кандидат до монастиря. З самого ранку після Святої Літургії отець провадив розмову зі мною, розказуючи про підпільну Церкву, про монахів студитів, про яких я вперше чув. Мене зворушило те, що ігумен Юліан задля мене уділяє стільки часу і з такою вірою розповідає про Бога і духовне життя. Перед обідом отець мене запитав чи хочу вступити до підпільного студитського монастиря. Я відповів: “Так”. По дорозі додому я почав сумніватися, чи не поспішив з рішенням. Але коли у Львові зустрівся і поспілкувався з моїми ровесниками – монахами, я відчув, що монаше життя – це також моя життєва дорога.

  Літом цього ж року у Східниці, ігумен Юліан і нас двоє кандидатів в монастир, провели два тижні у молитві і ознайомленням з життям підпільного монастиря. Постриг у монашество відбувся 8 листопада 1985 року на підпільній квартирі у Львові. Коли отець Юліан вже мав постригати, то голос, якого я тільки чув, почав сильно мене атакувати, щоби я втікав звідти і якась сила хотіла виштовхати з кімнати, а коли ігумен здійснив постриг, то у серце ввійшла велика тиша з радістю.

  Монаше життя в час підпілля мало свої правила конспірації. Наперед домовлялися, на якій квартирі чи у якому домі будуть богослужіння і хто туди мав прийти. Отець ігумен періодично приїжджав у Тернопіль і мені телефонував на завод, де я працював економістом. По телефону він себе іменував Семеном і запитував як справи, а я вже знав куди мені йти на зустріч з ігуменом. Ввечері, після вечірньої служби всі сповідалися і мали духовні розмови з отцем, а о 4-ій годині вдосвіта відправляли Утреню, Службу Божу, Часи, потім снідали і йшли на роботу. У Тернополі найчастіше відбувалися богослужіння у помешканнях сестер студиток, а також по домівках вірних підпільної Церкви. Отець ігумен також посилав періодично в Тернопіль для духовної опіки ієромонаха Севастьяна Дмитруха і ієромонаха Петра Гладія. Багато користали з цих духовних відвідин отців студитів, а особливо сестри студитки. Не легко було жити між людьми монахиням, не виявлячи свого стану, тому у різних випадках підпільного життя їм потрібна була порада священика. Не раз я роздумував про відвагу монахинь, які з радістю несли труднощі підпільного життя, а їх приклад надавав мені сили, на моїй монашій дорозі.

  Що через пару тижнів я їздив у Львів, на суботу і неділю, де ми, молоді монахи, збиралися на конспіративній квартирі. З вдячністю згадую ці відважні родини, які наражаючи себе на різні небезпеки, приймали нас на два дні, де ми могли молитися і навчатися. Квартири ми періодично міняли, а також міняли спосіб дзвонення вхідним дзвінком. На цих зібраннях завжди з нами був ігумен Юліан і очолював богослужіння, а також провадив навчання по вивченні монаших уставів і богословських предметів. За дорученням нашого архимандрита Юрія Макара отець Юліан відвідував стареньких ієромонахів і монахів, які повернулися із ув’язнень і тих, що розпорошило переслідування. Він нас єднав в одну спільноту підпільного студитського монастиря. Отець ігумен Юліан з великою любов’ю, терпеливістю ставився до нас, молодих монахів. Він навчав нас, щоби ми у смиренні сповняли Божу волю, були вірними Богові, Церкві і своєму народові. При цих словах можна було бачити на його очах сльози. Протягом 6-ти років я сповідався тільки в отця Юліана і отримував духовні поради. Отець радів, що є молоді покликання до монастиря, але не раділи вороги, бо коли ігумена Юліана не раз викликали до КДБ, то погрозливо застерігали: “За молодих ми тобі зірвемо голову”. Ми, монахи, відчували батьківську любов та турботу нашого ігумена, розуміли, що коли б була на це Господня воля, то він віддав би своє життя за віру в Бога, за нас. Отець ігумен був прикладом для нас у послуху отцю архимандритові Юрію Макару, зразком досконалої убогості та чистоти, смирення і простоти, вирозуміння і терпеливості.

  Влітку, ми молоді монахи, під час відпустки жили в Карпатах у підпільних домівках і цілий місяць провадили монаше життя в молитві, в навчанні богослов’я, історії, чернечої аскези. З ранку до вечора ігумен Юліан з нами молився і провадив навчання. Декілька років нас приймала у своєму домі праведна вдова, гуцулка Ганна Якуб’як, яка жила у мальовничому куточку Ямної. Перебуваючи в цей час біля Яремча, ми відвідували наш підпільний монастир у Дорі, де ієромонах Порфирій радо нас гостив. Тоді у липні 1986 року я вперше поспілкувався з ієромонахом Порфирієм, з ісповідником віри, який пережив два ув’язнення за віру у Бога, а у свої 80 років був повний життя і надії. Він показав нам чергову квитанцію про штраф на 100 карбованців за проведення у домі богослужінь з присутністю людей. Отець Порфирій жартома сказав, що його влада так привітала зі святом Петра і Павла. Через п’ять років отець попросить ігумена, щоби післав мене йому на допомогу у священничому служінні. Ми також відвідували у Дорі помешкання отця Василя Семенюка (нині митрополит у Тернополі). Між нашим монастирем та отцем Василієм і його підпільними студентами-семінаристами були налагоджені добрі відносини, панували взаємна допомога і пошана.

  У Великий піст 1989 року ми з отцем ігуменом Юліаном таємно відвідали митрополита Володимира Стернюка, який привітав нас щирою посмішкою та добрими батьківськими словами. Після співбесіди зі мною, владика благословив мене на дияконські і священничі свячення. В Лазареву суботу у Львові, на квартирі пана Григорія Павучка, були уділені мені дияконські свячення. Перед свяченням я схвильовано очікував на єпископа і запитував отця ігумена, як маю поводитися, а він мене заспокоював. Моєму здивуванню не було меж, коли наш ігумен почав одягати архиєрейські ризи. Владика Юліан ретельно дотримувався конспірації і цього вчив нас, але передусім завжди уповав на Бога. У Львові на квартирі Вороновських 12 грудня 1989 року наш ігумен і владика Юліан уділив мені постриг у схиму з іменем Олександр. Від хрещення до схими я мав ім’я Омелян. У схимі монах обіцяє служити Богові все своє життя у зреченні від світу, у послусі (зрікається своєї волі), у чистоті (обіцяє безженний стан), в убожестві (зрікається своєї власности). Ігумен попросив мене, щоби під час схими всі ці зречення пожертвувати Богові за свободу нашої Церкви і України. Владика нас часто просив: “Моліть Бога, щоби змилосердився над нашим українським народом”. У нашому монастирському домі в Тернополі 19 грудня 1989 року у свято святого Миколая Чудотворця владика Юліан Вороновський уділив мені священничі свячення у присутності двох наших ієромонахів і моїх батьків.

  Із весни 1989 року по осінь 1991 року я жив у Львові в помешканні владики Юліана і отця Василя Вороновських. З ними було жити цікаво і просто. Від січня 1990 року, з благословення владики Юліана, я душпастирював у монастирському храмі Премудрості Божої (Шевченківський Гай), а опісля на Сихівському масиві у храмі Пресвятої Трійці і храмі святого Архистратига Михаїла. Мені було не важко вести духовну опіку над вірними, бо увечері вдома отримував у потребах архиєрейське благословення і практичні поради. Владика Юліан і отець Василій були нам гарним прикладом для наслідування в їх християнських відносинах між собою, де панували братня любов, взаємна турботливість, пошана і злагода. Третього червня 1990 року помирає наш архимандрит Юрій Макар, людина великої святости, який багато років ніс хрест ісповідництва. У цьому ж році владика Юліан Вороновський відвідав Рим, де мав зустріч з блаженнішим Мирославом Любачівським, і який вручив йому грамоту з титулом архимандрита для монахів Студійського уставу.

  Будучи ректором Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, а пізніше ординарієм Самбірсько-Дрогобицької єпархії, владика Юліан продовжував жити як монах і турбуватися про добро студійської братії. У всіх Студійських монастирях владику Юліана поминали на богослужіннях ще 23 роки як свого архимандрита. Перед відходом до Господа по нагороду за своє святе життя, захотів наш владика ще пожити у Свято-Успенській Унівській лаврі і бути похованим на Чернечій горі, біля свого брата схиієромонаха Василія. Ігумен Унівської лаври отець Теодор Мартинюк доручив опікуватися владикою Юліаном схимонахові Партенію Пшеничці. З любов’ю і з великим старанням брат Партеній служив нашому владиці, який за це був йому дуже вдячний. Владика Юліан, перебуваючи у лаврі, був для монахів як великий духовний скарб, що Господь подарував на короткий час. На 77-році життя 28 лютого 2013 року архимандрит монахів Студійського уставу Кир Юліан Вороновський упокоївся у Господі. В наш час монахи Унівської лаври, духовенство Самбірсько-Дрогобицької єпархії, вірні, молячись біля могили владики Юліана, черпають духовну силу для свого життя і просять заступництва у Господа за молитвами нашого владики.

  Дякую Господу Богу, що покликав мене до монастиря через архимандрита кир Юліана, який постриг мене у монахи і схиму, уділив дияконські і священничі свячення, був для мене люблячим духовним батьком.

  Архимандрите Кир Юліане, моли Бога за нас!

Ієрм. Олександр (Приліп)
19 квітня 2023 р.Б.
Монастир Студійського уставу святого Антонія Печерського
м. Обухів Київської області