Приклад життя в Бозі
До 100-річчя ієромонаха Герасима
(Гедеона Григорія Сироїда)
(1.04.1914 – 9.10.2005)

Ієромонах Макарій (Дутка)
Унівський прочанин, 1(22), 2014
стор. 12-14

1 квітня 1914 року народився у багатодітній селянській сім’ї в с. Волсвин на Сокальщині.

1930 року після закінчення гімназії вступає до Унівського монастиря.

14 жовтня 1937 року брат Григорій складає вічні обіти і приймає нове монаше ім’я Гедеон. Невдовзі ігумен Климентій (Шептицький) посилає здібного ченця на богословські студії до Рима.

В 1938 році брат Гедеон отримує дияконські свячення, а наступного 1939 року в римській катедрі Антонія Великого – священичі.

1939 року успішно завершивши навчання, отець Гедеон повертається до Унівського монастиря.

Восени 1948 року арештовують отця Гедеона, п’ять місяців він перебував у львівській тюрмі. “За сприяння ОУН” його засудили на заслання до Комсомольська-на-Амурі,

1958 рік в часи «хрущовської відлиги» отець повертається в Галичину.

1960 року розпочав свою душпастирську працю в селі Поморяни Золочівського району Львівської області.

В 1996 році отець Гедеон повернувся до Унівської Лаври.

27 серпня 2005 року о. Гедеон прийняв Велику схиму з іменем Герасим.

9 жовтня 2005 року упокоївся в Бозі, похований на Чернечій горі в Уневі.

***

Коли ієромонах Гедеон повернувся до Унівської обителі, яка на той час інтенсивно відроджувалася, він став одним цілим із новою генерацією молодих братів. Насильно відірваний від спільнотного життя у безбожницький період, отець немов дерево, посаджене над водним потоком, що родить плід свій своєчасно, влився у життя спільноти. Його присутність, стареча монаша постава доповнювала та живила нашу обитель. Думаю, неможливо уявити собі Унівську Лавру без цієї особи у той час, коли він з нами подвизався на щодень. Його постійна присутність на Церковному Правилі та Святій Літургії, на монаших трапезах, його просте сидіння на монастирській лавочці біля потічка так глибоко проникли в атмосферу монастиря, що ніхто не міг би собі уявити Унівську Лавру без живого образу цього смиренного 90-літнього монаха.

“Тремтять його старенькі добрі руки,
Голос притих – та сильний дух не згас,
Благословляє, подає науки,
Він Гедеон і Симеон для нас”, – писав один із наших ієромонахів.

Часто у спогадах пишуть, як запам’яталася певна особа, я ж хочу радше поділитися, ким для мене був отець Герасим. Знав я його понад сім років. Коли я прийшов вже семінаристом до Унівської обителі, то мав нагоду молитися на всьому Церковному Правилі пліч-о-пліч з отцем, коли прислуговував йому у святилищі. Мені було цікавим усе, як цей старий монах відправляє, як себе поводить під час молитви, я вбирав немов всохла губка буквально весь аромат молитви, постави та життя цієї неординарної і Богом посланої мені особи. Сотні сповідей, сотні порад отримав від отця. І не тільки я, всі браття приймали Святу Тайну покаяння з рук досвідченого монаха. Ніхто з нас не мав страху, що отець не зрозуміє чи гостро оцінить наші вчинки й поведінку. Про сповідь його можна було попросити у храмі, в його келії, будь-де. Так легко було зробити це, як ніщо в житті… У духовних речах ієросхимонах Герасим нікому не відмовляв: чи то йшлося про розмову, сповідь, читання молитов над хворими, чи навіть уділення якоїсь треби поза стінами монастиря. Для нього потреба людини, як і для Христа, була на першому місці. Він завше був послужливий. Напевно, рідко з його уст можна було почути слово «ні».

Я знав ієросхимонаха Герасима у той період, коли він краєм ока заглядав до вічності, у те місце, де перебуває Христос, і я вдячний Господу Богу за цей неоціненний дар. Отець залишив у моєму серці великий та незатертий слід, як жити у Бозі. Він подав приклад, як прожити життя з усіма його випробуваннями, не відректися від Христа й завершити життя в обителі, до якої ти вперше прийшов. По-людськи кажучи, я полюбив отця як свого співбрата у посництві, у дорозі до Бога і відчуваю, що він молиться за мене і за всіх наших співбратів.