Історія підпільної Студійської обителі в Рудно

Унівський прочанин, 2(17), 2012
стор. 10

Після закриття радянською владою Унівської Лаври та дочірніх монастирів ченці, яких не арештували, були змушені роз’їхатися по селах і містечках Галичини. Вони оселялися в приватних помешканнях по дві-три особи, щоб не викликати підозр безбожного режиму. Так утворювалися невеликі підпільні монастирі. Монахи й надалі зберігали богослужбове правило, жили, дотримуючись обітів убожества, послуху та чистоти, звершували своє покликання, незважаючи на гоніння.

Одним із таких монастирів, який виник на переломі 50-60-их років XX ст., є обитель св. Йоана Богослова, розташована на околиці міста Львова – у селищі Рудно. Декілька монахів зі закритої Унівської Лаври оселилися в помешканні однієї старенької жінки на краю селища, під лісом, щоб не привертати до себе уваги пильного ока радянських спецслужб. Проте невдовзі постало питання про побудову власного будинку, будівництво якого, за спогадами єрм. Василія (Вороновського), ініціював о. Никанор (Дейнега), підпільний архимандрит Унівської Лаври, наступник блаженного Климентія (Шептицького). Спільними зусиллями студійських ченців з Рудна, Львова та Брюховичів неподалік попереднього помешкання постав новий дім, у якому оселилися єрм. Никанор (Дейнега), єрм. Паладій (Копоть), схимонахи Єротей (Дубик) та Єфрем (Михайлюк). У 1963 р. архимандрит Никанор переїхав до Львова, звідки йому було легше керувати підпільними монастирями, а невдовзі владика Василій (Величковський) висвятив його на єпископа підпільної УГКЦ.

Настоятелем обителі в Рудно став єрм. Паладій. Щодня в обителі служилося повне молитовне правило, сюди приходили за духовною поживою вірні катакомбної Церкви. До речі, саме тут із чернечим життям познайомився теперішній архимандрит Унівської Лаври владика Юліян (Вороновський), який приходив сюди ще юнаком. Окрім того ченці вели присадибне господарство, яке забезпечувало їм прожиття; брат Єротей, який нездужав на ноги, займався оправою книг. До обителі нерідко приїздили й інші ченці Студійського уставу. Тут, як правило, відбувалися вибори підпільних провідників монастиря. В 1976 р., на 73-му році життя, єрм. Паладій переставився до Господа. Брат Єротей (+1992) та брат Єфрем (+1995), перенісши всі тягарі катакомбного життя і дочекавшись відродження Церкви, переставилися до Господа (їх похоронено на Чернечій горі в Уневі).

Після виходу УГКЦ з підпілля, за Божим Промислом, 1990 р. у колишньому піонерському таборі “Гренада”, який був розташований поряд із підпільним монастирем св. Йоана Богослова, відкрилася Львівська духовна семінарія Святого Духа. Тому в 1992 р. Загальна Рада Святоуспенської Унівської Лаври прийняла рішення про реконструкцію обителі та її пристосування до потреб ченців, що навчатимуться в духовній семінарії.

1995 року в обителі оселилися перші ченці-семінаристи, а через два роки в студійському домі подвизалося уже близько п’ятнадцяти монахів. Настоятелем обителі св. Йоана Богослова став схм. Йосафат (Войтек), який 2 січня 1999 р. прийняв єрейські свячення. 15 квітня 2000 р. владика Любомир (Гузар) освятив монастирську каплицю, розпис якої завершено в 2001 р. Спудеї (ченці-семінаристи) проживали в руднівській обителі до літа 2007 р. У зв’язку з тим, що у вересні 2006 року Львівська духовна семінарія переселилася в новозбудовані приміщення на вул. Хуторівка у Львові, добиратися на навчання братам стало досить складно. Тому й вирішено переселити спудеїв у ближчий до семінарії Святомихайлівський монастир у центрі Львова. Настоятелями студентів у Рудно були також єрм. Олександр (Приліп), схм. Атанасій, єрм. Рафаїл (Стронціцький), єрм. Лука (Михайлович). Починаючи з осені 2007 р., обитель св. Йоана Богослова стала іконописною майстернею, де жили і працювали єрм. Орест (Козак), схм. Йов (Вадюк).