Храм св. Архистратига Михаїла
Монастир св. Обручника Йосифа

(від 29.06.2021 Святомихайлівський Монастир
Студійського Уставу)

Молитвенник Прочанина, 2004

Монастирський храм св. Архистратига Михаїла у Львові належить до числа унікальних пам’яток сакрального мистецтва Європи.

У 1634 р. католицькі ченці кармеліти босі освячують наріжний камінь під будову церкви та обителі на пагорбі поза мурами міста навпроти Успенської церкви, а вже через 8 років оселюються в келіях, які будували одночасно з храмом.

Зведена поза мурами міста обитель мала оборонний характер, у випадку облоги монастир міг вести самостійну оборону. Таким чином, монастир, окрім свого основного призначення, слугував форпостом на підступах до Львова зі східної сторони. До наших днів збереглася частина оборонних мурів, що стрімко підіймаються вгору праворуч від монастиря. Обитель витримала татарські облоги 1672 і 1695 років. Лише потужній шведській армії на чолі з Карлом ХІІ вдалося здобути монастир-твердиню.

Храм св. Михаїла – це чи не найперша архітектурна споруда в бароковому стилі у Львові.

У плані храму правильний прямокутник, поділений на три нави, з трансептом. Будівельними роботами керував архітектор Ян Покорович. У 1906 р. завдяки спорудженню барокових веж і куполів храм набуває сучасного вигляду.

Над розписом стін інтер’єру церкви працював італійський живописець Дж. К. Педретті в 1731–1732 роках. Стінопис реставрували й частково перемальовували й у 1870, 1906 та 1918 роках.

У 1770-их роках виготовлено вівтарі бічних нав. Над їх пластичним оформленням працювали послідовники відомого скульптора Йогана Пінзеля. Збереглися фігури ангелів та святих з південної нави (зараз експонуються в музейному комплексі “Олеський замок”). До наших днів дійшов головний вівтар з інтер’єру храму, виконаний з чорного та червоного мармуру у формі храмика (темп’єтто). Хори над входом до храму опираються на трьох аркових луках.

У вересні 1772 р., внаслідок першого поділу Речі Посполитої, Львів опинився під владою Австро-Угорщини. Імператор Йосиф ІІ проводив церковну реформу, за якою усі монастирі, які не займалися діяльністю в галузі шкільництва, соціяльної або медичної опіки, підлягали закриттю. У Львові було ліквідовано 20 римо-католицьких храмів і монастирів, у тому числі спільноту кармелітів босих. Приміщення спершу було передано отцям реформатам (1784 р.), опісля – кармелітам черевичковим (1789 р.). За радянських часів спільнотне чернече життя загасло (1945 р.). У храмі розмістили склад харчових продуктів, а келії віддали під гуртожиток.

На початку 1990-их років, після відновлення української державности, весь комплекс обителі було передано монахам Студійського Уставу УГКЦ.

Монахи Студійського Уставу з’явилися у Львові ще в 1901 р. Вони поселились у Скнилівській обителі, якій 1906 р. митрополит Андрей Шептицький надав статус лаври. Число іноків швидко зростало, і в 1909 р. у Львові засновано ще один студійський монастир на вул. Петра Скарги (тепер – вул. Є. Озаркевича).

Початок Першої світової війни вкрай негативно позначився на житті ченців, яких змушували іти до війська. Деякі потрапили до австрійських концтаборів у Талергофі та Естерґомі. А під час польсько-української війни 1918–1919 рр. згоріла Скнилівська Лавра.

У 1919 р. митрополит Андрей передав інокам Студійського Уставу резиденцію Галицьких митрополитів, яка розташовувалась у приміщеннях давнього Унівського монастиря. Унівська лавра стала матірною обителлю всіх студійських монастирів.

У 1927 р. у Львові на Личаківському передмісті було засновано ще одну студійську обитель – Свято-Йоанівську Лавру (тепер – на тереторії Музею народної архітектури та побуту).

У Львові знаходилася Студійська мистецька школа, яка виховала відомих іконописців: єрм. Ювеналія (Мокрицького), єрм. Мар’яна (Пігеля), єрм. Рафаїла (Хомина) і ін.

У 1991 р. монахи Студійського Уставу відновлюють чернече життя в переданій їм обителі при церкві св. Архистратига Михаїла, названій на честь св. Обручника Йосифа.

Воскресла обитель знову збирає до своїх рядів багатьох богомольців, які побажали повністю посвятити своє життя на служіння Богові. Монахи особливо дбають про дотримання молитовного правила та про красу церковних богослужінь.

Монастирська парохія щоденно збирає на молитву багатьох вірних. У неділі та свята св. Літургії прикрашують своїм співом церковні хори: чоловічий “Благовіст” та молодіжний “Аксіос”.

Браття-монахи продовжують традиції своїх попередників і в мистецько-духовній галузі. При обителі діє іконописна та реставраційна майстерні.

Розташування монастиря в центрі міста визначило основний напрям служіння ченців – душпастирство.

Окрім основного свого покликання – молитви та уділення таїнств – монахи провадять катехизацію для дітей та наречених, моляться над хворими, духовно провадять діючі при храмі спільноти: “Марійську дружину Благовіщення Пречистої Діви Марії”, “Молитовну Родину”, “Дітей Христа”, “Любов і Життя”, “Сарепту”.

При монастирі діє видавництво релігійної літератури “Свічадо”, майстерня творів сакрального мистецтва “Розвій”.

Щороку, двічі на рік, із монастиря св. Обручника Йосифа вирушає піша проща до Свято-Успенської Унівської Лаври, яка з кожним роком збирає все більше і більше паломників, переважна більшість з яких – християнська молодь. Проща починається св. Літургією в церкві св. Михаїла, триває три дні і закінчується всенічною молитвою та архиєрейською св. Літургією в Унівській Лаврі. Прочани складають щиру подяку Господу Богу за відродження України, за воскресіння Божої Церкви на нашій землі, та за всі його ласки, якими він щедро обдаровує нас.