Проповіді Пасхального періоду

ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)
2005-2024

Пасха
Світлий Понеділок
Світлий Вівторок
Неділя св. апостола Томи
Неділя Мироносиць
Неділя про розслабленого
Неділя про самарянку
Неділя про сліпородженого
Вознесіння
Святих Отців I Вселенського Собору
Зіслання Святого Духа
Понеділок Святого Духа
Неділя всіх святих
Неділя всіх святих українського народу

Світлий Понеділок

Блаженного священномученика Климентія

Унівська Лавра, 2021-05-03

Ді. 1, 12–17. 21–26; Ів. 1, 18–28

Сьогодні, на другий день Великодніх Свят, святкуємо пам’ять нашого архимандрита блаженного священномученика Климентія, який завершив свій мученичий шлях у совєтській тюрмі у Світлий Вівторок 1 травня 1951 р., рівно 70 років тому.

А 15 років перед своєю мученичою смертю, також у Світлий Вівторок 1936 р. блаженний Климентій виголосив своє Послання до монахів під назвою «Послідні дні».

Прочитаємо маленькі уривки із цього послання, щоб заохотити кожного прочитати це послання повністю (стор. 48-50).

«І ми жиємо в тих «послідніх днях» – в днях Божих щедрот …

То ж навчімся високо цінити Дари Святого Духа! Навчімся завзято за них просити! Навчімся все в свому серці для них готовити достойне місце!

Коли Великодні свята кінчаться – ми пригадуємо собі, що чотиродесятниця нашого життя ще не скінчилась, що перед нами ще страстний тиждень і Велика П’ятниця нашого життя. Христові Страсти й Христове Воскресення – ще не є нашими страстями і нашим воскресенням, тому нам треба ще далі жити життям Великого Посту і так прготовлятись до Великого тижня, до нашої страстної седмиці. В недовзі і вона, наша чотиродесятниця, скінчиться, тоді прийде і до нас той день нашого воскресення – день повної радости і втіхи, той «невечерний» день, якого ті три дні Христового Воскресення є лиш далеким прообразом».

Блаженний Климентій називає наше і своє життя – життям Великого посту, життям приготування до нашої страстної седмиці.

Він, мабуть, наперед відчував оцю страстну седмицю свого життя, бо, справді, у 1947 році, тобто через 11 років після виголошення цього послання, його було ув’язнено і засуджено на заслання. І 15 років після того, як архим. Климентій у Світлий Вівторок проголосив це своє послання під назвою «Послідні дні», у Світлий Вівторок 1951 р. він відійшов до Господа по мученичий вінець.

Отож, сьогодні згадуємо три круглі дати:

1. 85 років тому (1936) бл. Климентій виголосив послання «Послідні дні»;
2. 70 років тому (1951) – мученича кончина бл. Климентій у совєтській тюрмі;
3. 20 років тому (27 червня 2001) бл. Климентій був беатифікований Папою Римським Іваном Павлом ІІ.

Блаженний Климентій у тім посланні нас потішає:

«В недовзі і вона, наша чотиродесятниця, скінчиться, тоді прийде і до нас той день нашого воскресення – день повної радости і втіхи, той «невечерний» день, якого ті три дні Христового Воскресення є лиш далеким прообразом».

Світлий Понеділок

Унівська Лавра, 2020-04-20

Ді. 1, 12–17. 21–26; Ів. 1, 18–28

Небеса ото достойно нехай веселяться, * земля ж нехай радується, * нехай празнує і світ, видимий увесь і невидимий, * бо Христос востав – радість вічна.

Блаженніший Святослав, Послання 2018

… ставимо собі запитання: чи можемо ми сьогодні радіти? чому ми страждаємо? чому з нами це сталося? чи має сенс наша боротьба, страждання, смерть? Без пасхального таїнства ці запитання залишилися б без відповіді. Однак сам воскреслий Христос відкриває нам зміст людського страждання – перемінюючи його в пасхальній ході на радість у Господі.

Святий Максим Ісповідник писав: «Якщо Бог терпить у тілі, коли Він стає людиною, чи ми не повинні радіти, коли терпимо? Оце спільне терпіння відкриває нам Царство. Бо істинно промовив той, хто сказав: якщо страждаємо разом з Ним, то разом з Ним і прославимося (пор. Рим. 8, 17)».

Стражденний і воскреслий Господь присутній у кожній людині, яка зазнає терпіння, аж до кінця світу, – у кожному людському болю, у кожній пролитій сльозі та краплі крові, – і Він вводить нас у своє Воскресіння, даруючи нам радість у ньому. Хто терпить в ім’я любові до Бога і ближнього, той вміє веселитися в Бозі, радіти істинною та вічною радістю Воскреслого.

Веселімось у Бозі, бо воскрес Христос як всемогутній!

Отож дивімося на наші теперішні страждання, особисті, сімейні, місцеві, всенародні, у світлі пасхального ходу за воскреслим Христом, переходу в радість, руху в надії на цей світлий день, створений Всевишнім. Пасха Господня відкриває нашому народові істину, що наша боротьба – це вхід у Його радість. …

Сьогодні сам Господь нас потішає – перемінює наш смуток на радість, як це сталося із жінками-мироносицями. Вони йшли до Господнього гробу плачучи, а повернулися сповнені істинною радістю в Бозі. Ішли в темряві безнадії, а отримали світло Воскреслого і звістили апостолам й усьому світові, що Христос воістину воскрес.

Світлий Понеділок

Унівська Лавра, 2019-04-29

Ді. 1, 12–17. 21–26; Ів. 1, 18–28

Канон Пасхи: перший ірмос: Воскресення день – просвітімся люди!

Бог – світло, й ніякої у ньому темряви немає (1Йо. 1,5).

Ісус Христос казав: Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя (Йо. 8,12).

Діонісій Ареопагіт пояснює досконалу структуру Всесвіту як потік світла, що походить від Бога, яке поширюється на творіння. А повернення до Бога полягає у сяянні все більш яскравому, у містичному досвіді все більш глибшому у внутрішньому житті людини[1].

Діонісій навчає: Сам Бог – це Пресвітлий морок (Вих. 20,21) – символ невідання, неможливості для творіння пізнати глибину Божої сутності та його досконалостей. Бог являється тому, хто входить у морок Його незбагненності, як Мойсею на горі Синай (Вих. 19; 20).

Діонісій Ареопагіт, Містичне богословіє:

Молимось, щоб нам потрапити у цей пресвітлий морок і завдяки небаченню та невіданню узріти і пізнати Того, Хто понад бачення та пізнання … щоб пізнати оте невідання, сокровенне від усього, що можна пізнати у всьому сущому, та щоб узріти надсущний отой морок, утаєний від усякого світла, що в сущому.

Перший тропарець: Очистьмо почуття, і побачимо Христа, неприступним світлом воскресення сяючого …

Шлях очищення, навернення, повернення до Бога:

Діонісій Ареопагіт, Містичне богословіє:

Бо й не спроста божественний Мойсей отримує повеління перш за все очиститися самому, а відтак відділеним бути від неочищених, і після всякого очищення чує він гучноголосі звуки сурм, і зрить сяйва чисельні яскраві світосяйні та рясні блискавиці; опісля він відділяється від громади і з вибраними священниками виходить на вершину божественних восходжень (Вих. 19).

Блаженні чисті серцем, бо Вони Бога побачать.

Повернення до Бога, до свого джерела, до світла:

Бо в тебе джерело життя, у твоїм світлі побачимо світло (Пс. 36,10).

Світлий Понеділок

Унівська Лавра, 2018-04-09

Ді. 1, 12–17. 21–26; Ів. 1, 18–28

Святий Атанасій Великий, Бесіда про вочоловічення Слова, 27

«А що зруйнована смерть, і що хрест став перемогою над нею, і тепер вже більше не має сили вона, але направду – мертва, ознакою немалою цього і підтвердженням ясним є те, що нехтують смертю всі учні Христові, і всі наступають на неї, і більше не бояться її, але хресним знаменням і вірою в Христа розтоптують як мертву її. Бо колись, перед тим, як настало божественне перебування [між нами] Спасителя, оплакували всі помираючих як тих, що йдуть на загибель, а нині, оскільки Спаситель тіло воскресив, смерть уже не страшна, а всі віруючі у Христа як ніщо розтоптують її, і радше воліють помирати, аніж відректися віри в Христа. Бо достеменно знають вони, що помираючі не загибають, але живуть і стають нетлінними через воскресіння. Отой же диявол, який колись лукаво накидався смертю, коли стали порвані пута смерті (пор. Ді 2,24), єдиний залишився справді мертвим; і доказом цього є те, що люди, допоки не повірять в Христа, страшною сприймають смерть і бояться її, а після того, як приступлять до віри і вчення Христового, настільки нехтують смертю, що і ревно поспішають на смерть, і стають свідками воскресіння, звершеного Спасителем проти неї. Бо й навіть будучи дитячого віку квапляться помирати, і вправляються подвигами проти неї не лише чоловіки, але і жінки. Настільки безсилою стала вона, що й жінки раніше нею обманені, нині кепкують з неї, як з мертвої і ослабленої. Бо коли законний цар переможе тирана і закує йому руки й ноги, тоді вже прохожі всі збиткуються над ним, б’ючи і шарпаючи його, уже не боячись його люті й жорстокості задля царя-переможця; так, оскільки смерть переможена, і виставлена на ганьбу Спасителем на хресті, та й закована за руки й за ноги, то всі, що ходять у Христі, розтоптують її і, стаючи мучениками за Христа, глузують зі смерті, осміюючи її і мовлячи проти неї написане вище: Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, аде, жало? (1Кр 15,55)».

Із проповіді Блаженнішого Святослава на Пасху:

Християни – це є ті, які повірили в те, що Христос воскрес.

Бути християнином означає свідчити про Воскреслого. Недарма християни у різний час і у всіх народах, коли йшли на смерть та бачили знаряддя своєї муки (особливо християни ХХ століття, які дивилися на те, як налаштовують набої ті, що хочуть їх вбивати), в той момент вони співали: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував”. Вони начебто насміхалися з тих, які хочуть їх вбити, бо хто є причасником життя Воскреслого — переміг смерть. І тому християнин сьогодні разом з апостолом Павлом каже: “Смерте, смерте, де твоє жало? Де твоя, аде, перемога?” Тому в цю пасхальну ніч, давайте відкриємо, ким ми є. Каже святий Августин: “Християнине, пізнай ким ти є. Відкрий для себе своє власне ім’я!”»

Світлий Вівторок

Унівська Лавра, 2017-04-18

Ді. 2, 14–21; Лк. 24, 12–35

Григорій Богослов, Слово 45 Про Пасху

Пасха – величне Божественне Таїнство

28. Тепер же потрібно представити нам підсумок слова. Ми одержали буття, щоб зазнати благо, і зазнали блага після того, як одержали буття. Нам довірений був рай, щоб насолодитися, нам була дана заповідь, щоб, зберігши її, бути у славі, – заповідь дана не тому, що Бог не знав майбутнього, але тому, що Він ухвалив закон свободи. Ми спокушені, тому що піддались заздрості, упали, тому що переступили закон; постилися (будучи позбавлені насолод раю), тому що не дотримали посту у раю, будучи переможені древом пізнання, бо древньою і сучасною була нам ця заповідь, що служила як би вихователькою для душі й приборканням у насолоді, і ми їй справедливо підлеглі, щоб дотриманням її повернути собі те, що втратили недотриманням. Ми мали необхідність у Богові, що втілився і був умертвлений, щоб ми ожили. З Ним умерли ми, щоб очиститися, з Ним воскресли, тому що з Ним умерли; з Ним прославилися, тому що з Ним воскресли. Багато було в той час чудес: Бог, Якого розпинають, сонце захмарюється й знову займається (тому що належало, щоб і творіння співчували Творцеві), завіса роздерлася, кров і вода потекли із ребра (кров, бо Він був людиною, вода, бо Він був вище людини), земля тряслася, каміння розпалися заради Каменю; мерці повстали в запевнення, що буде останнє й загальне воскресіння, чудеса при похованні, які чи хтось оспіває гідно? Але жодне з них не вподібнюється до чуда мого спасіння. Малі краплі крові відновлюють цілий світ, і для всіх людей робляться тим же, чим буває закваска для молока, збираючи й зв’язуючи нас воєдино. Велика і священна Пасха, очищення цілого світу! Слово Боже, і світло, і життя, і мудрість, і сила!

Світлий вівторок

Унівська Лавра, 2016-05-03

Ді. 2, 14–21; Лк. 24, 12–35

Пасха – песах – перехід

Старозавітна Пасха — Песах святкується на честь виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі, перехід від рабства до свободи.

Великоднє послання Urbi et Orbi 2013 року Папи Франциска:

Ось чим є Пасха: це вихід, перехід людини з рабства гріха, зла до свободи любові, добра. Тому що Бог – це життя, лише життя, а Його слава – це ми, жива людина (пор. св. Іриней, Проти єресей, 4,20,5-7).

Христос умер і воскрес один раз назавжди і за всіх, але сила Воскресіння, цей перехід від рабства зла до свободи добра, повинно здійснюватися повсякчасно, в конкретній дійсності нашого існування, нашого щоденного життя.

Отож, звертаюся до всіх з цим закликом: приймімо благодать Христового Воскресіння! Дозвольмо, щоб нас оновило Боже милосердя, дозвольмо, щоб Ісус нас любив, дозвольмо, щоб могутність Його любові перетворила також наше життя, і ставаймо засобами цього милосердя, каналами, через які Бог могтиме оросити землю, оберігати все творіння та щоб всюди розквітли справедливість і мир.

І, таким чином, просімо у воскреслого Ісуса, щоб перемінив смерть у життя, перемінив ненависть в любов, помсту в прощення, війну в мир. Так, Христос – наш мир, і через Нього благаємо миру для всього світу.

Ісус воскрес, отож, і для тебе існує надія, ти вже більше не є під пануванням гріха, зла! Перемогла любов, перемогло милосердя! Боже милосердя завжди перемагає!

«Оживити нашу надію» великодня проповідь Папи Франциска

У суботу, 26 березня 2016 р., ввечері, Папа Франциск очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані літургію Пасхального чування, під час якої виголосив наступну проповідь:

… Також і ми, як Петро та жінки, не можемо віднайти життя, якщо залишаємось сумними та в безнадії, замкнувшись в собі самих. Відчинімо, отже, перед Господом наші опечатані гроби, кожен з нас знає їх, щоб Ісус увійшов і дав життя; принесімо Йому каміння наших образ та тягарі минулого, важкі брили немічності та падінь. Він бажає прийти та взяти нас за руку, щоб витягнути нас із журби. Ось це перший камінь, який слід відкотити цієї ночі: брак надії, яка закриває нас у собі самих. Нехай же Господь визволить нас від цієї жахливої пастки, від того, щоб бути християнами без надії, які живуть так, ніби Господь не воскрес, а центром життя є наші проблеми.

Ми бачимо і постійно бачитимемо проблеми біля себе та в собі. Вони завжди існуватимуть, але цієї ночі слід просвітити ці проблеми світлом Воскреслого, в певному значенні «євангелізувати їх». Євангелізувати проблеми. Пітьма і страхи не повинні притягати погляд душі та заволодіти серцем, послухаймо слів Ангела: Господь «не тут, Він воскрес!» (Лк 24,6). Він – наша найбільша радість, Він завжди поруч і ніколи нас не розчарує.

… Господь є живий і бажає, щоб Його шукали між живими. Після зустрічі з Собою Він запрошує кожного нести пасхальне звіщення, пробуджувати та воскрешати надію в серцях, обтяжених смутком, у тих, кому важко відшукати світло життя. Цього сьогодні дуже потрібно. Забувши про себе самих, ми, як радісні слуги, покликані звіщати Воскреслого своїм життя та через любов. …

Дорогі брати й сестри, Христос воскрес! І ми маємо можливість відкритися та прийняти Його дар надії. Відкриймося на надію та вирушаймо в дорогу. Нехай же пам’ять про Його діла та Його слова буде промінним світлом, що в довір’ї спрямовує наші кроки до тієї Пасхи, якій не буде кінця.

Світлий вівторок[2]

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-05-03, 11:00

Ді. 2, 14–21; Лк. 24, 12–35

Старий Завіт про Месію

Центральною темою старозавітних Священних книг є пришестя Месії і встановлення Царства Божого серед людей. Вони виповнилися на Господі Ісусі Христі і на Новозавітній Церкві.

Слово “месія” (меshіа) — єврейське й означає “помазаник,” тобто помазаний Духом Святим. У перекладі на грецьку мову воно пишеться “хрістос.” У стародавності помазаниками іменувалися царі, пророки і первосвященики, тому що при посвяті на ці посади на їхню голову возливався священний єлей, символ благодаті Святого Духа, яку вони одержували для успішного здійснення покладеного на них служіння. Як власне ім’я слово “Месія” пророки завжди відносили до особливого Помазаника Божого, Спасителя світу.

У старозавітних книгах можна нарахувати кілька сотень пророцтв про Месію і про Його благодатне Царство. Розсіяні вони майже по всіх книгах Старого Завіту. Найбільше писали про Месію пророк Мойсей, цар Давид, пророки Ісая, Даниїл і Захарія.

Ісая – це видатний пророк Старого Завіту. Книга, написана ним, містить у собі таку велику кількість пророцтв про Христа і про новозавітні події, що багато хто називає Ісаю старозавітним Євангелистом.

Пророк Ісая писав, що Христос мав народитися чудесним способом від Діви: “Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл, що значить: з нами Бог” (Іс. 7,14).

Найяскравішим і найдетальнішим пророкуванням про страждання Месії є пророцтво Ісаї, яке містить у собі такі подробиці страждань Христа, що в читача створюється враження, начебто пророк Ісая писав його біля самого підніжжя Голгофи. Хоча, ми знаємо, що пророк Ісая жив за сім століть до народження Христа.

„Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти? Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього… Рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався” (Іс. 53).

Це пророцтво говорить про добровільне пониження, страждання і смерть Месії! Христос, будучи чистим від особистих гріхів і святим, терпить усі ці страждання заради очищення людських беззаконь.

З великою ясністю описав хресні страждання Спасителя і цар Давид, який жив за тисячу років до народження Христа. 21-ий псалом оповідає про Христові страждання, а деякі слова цього псалма були буквально сказані Христом під час Його розп’яття: „Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?” (Пс. 21,2). “А я – черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу. Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою: „Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!” … Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають. Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають” (Пс. 21,7-9;17-19).

До цих древніх свідчень про страждання Месії варто ще додати пророцтво Захарії, який жив 500 років до Різдва Христового. „Усуну в один день провини цього краю… Вони глядітимуть на мене, якого прокололи, і голоситимуть по ньому, як по синові одинакові, й будуть гірко плакати по ньому, як плачуть по первородному… Того дня буде відкрите джерело для дому Давида й для мешканців Єрусалиму, на змиття гріха й нечистоти”. (Зах. 3,8-9; 12,10; 13,1).

Воскресіння Месії

Однак, говорячи про необхідність і спасительність страждань Месії, пророки пророкували і Його воскресіння з мертвих і майбутню славу. Ісая, описавши страждання Христа, закінчує своє оповідання наступними словами:

„Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич” (Іс. 53,10-12).

Крім прямих пророцтв про безсмертя Месії, про це ж фактично свідчать і всі ті місця Старого завіту, у яких Месія іменується Богом. Також про безсмертя Месії заключаємо, коли читаємо пророцтва про Його вічне Царство.

Старозавітні пророки дуже виразно говорили про відкупительні страждання, смерть, про воскресіння і славу Месії. Він мав вмерти для очищення людських гріхів і воскреснути, щоб очолити вічне Царство тих, кого Він спас. Ці істини, розкриті пророками, лягли в основу Християнської віри.

Томина Неділя

Унівська Лавра, 2024-05-12

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

Господь мій і Бог мій! – цими словами св. апостол Тома виразив свій таємничий досвід зустрічі з Богом.

Діткнувшись боку воскреслого Спасителя він свідчить про Божество Ісуса Христа: Господь мій і Бог мій!

Свідчення Томи – гідне довіри, бо це свідчення очевидця.

Молімося, щоб і ми були гідні досвідчити Бога, гідні досвідчити Божу любов.

У апостольському читанні ангел Господень каже апостолам:

«Ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі слова життя цього».

Апостоли себе називають свідками Воскресіння:

Ми свідки цих подій, і Дух Святий, що його Бог дав тим, які йому коряться» (Ді 5).

Блаженніший Святослав:

З моменту зустрічі Томи з воскреслим Христом бути апостолом означає бути свідком Воскресіння, зустрічі з воскреслим Спасителем — Господом і Богом. Змістом апостольської проповіді було ділення досвідом зустрічі з Воскреслим. Апостоли, як свідки цієї зустрічі, проповідували по всьому світу, що Христос воскрес із мертвих.

Християнин – це той, хто вірить у Воскреслого, — вірить у те, що Христос воскрес із мертвих.

Ця віра у Воскреслого є не марновірством, а досвідом зустрічі. Християнське вчення і віра — це зустріч із Воскреслим!

Христос сьогодні у Євангелії звертається до апостола Томи і, водночас, до кожного з нас: Не будь невіруючий, але віруючий!

Ми, віруючі, вірні Церкви Христової, покликані до досвіду зустрічі з Богом, пізнання Божої любові, до повноти християнського життя.

Сьогоднішню неділю у древності теж називали Неділя Нова, або Оновлення.

У 4 ст. св. Григорій Богослов виголосив Слово (44) в цю Неділю:

Оновлення, яке нині святкуємо — від смерті переходячи до життя.

… самі оновіться і, скинувши стару людину, «в оновленому житті» (Рим. 6, 4) живіть, наклавши вузду на все, від чого буває смерть.

Не відштовхуй від себе бідного ти, який збагачений Божеством; а якщо ні, то, принаймні, не збагачуйся на шкоду бідному, бо й це вже багато значить при нашій ненаситності. Не нехтуй подорожнім, за якого Христос був подорожнім (а у Христі ми всі подорожні і прибульці), щоб ти не був, як і раніше, вигнаний із раю. Нужденному в домі, їжі і одягу дай це ти, який користувався цим, і ще понад потребу. Не люби багатства, якщо воно не допомагає бідним. Вибачай — ти, який отримав прощення, милуй — будучи помилуваним. Людинолюбством здобувай людинолюбство, поки є для того час. Нехай оновиться в тебе все життя, нехай оновляться шляхи твоєї діяльності.

Томина Неділя

Унівська Лавра, 2023-04-23

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

У одному з піснеспівів сьогоднішнього свята співаємо:

О, щасливе (гр. дослівно: добре) невірство Томи, що привело серця віруючих до пізнання, бо з острахом він закликав: Господь мій і Бог мій!

Щасливе невірство Томи, бо привело нас до Богопізнання. Тома, який досвідчив Бога навчає нас: Господь мій і Бог мій!

Інший піснеспів ще глибше пояснює цю думку:

О преславне чудо! [Апостол] Йоан, схилившись на груди [Бога]-Слова [на Тайній Вечері], виніс звідтіль проникливий погляд у глибини богослов’я, а Тома, вдостоївшись діткнутись боку [воскреслого Спасителя], сподобився навчити нас речей таємних, давши цим ясне свідчення про Його воскресення, закликав: Господь мій і Бог мій! Слава Тобі!

Святий апостол Йоан Богослов виніс від Ісуса проникливий погляд у глибини богослов’я: На початку було Слово! – Євангеліє від Йоана, свідчення про Божество Ісуса Христа.

Святий апостол Тома діткнутись боку воскреслого Спасителя теж свідчить про Божество Ісуса Христа: Господь мій і Бог мій!

Свідчення апостолів для нас є дуже важливими, бо вони – очевидці, вони подають живий досвід зустрічі з Богом: Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя – а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося (1 Йо. 1,1-2).

Ще один піснеспів сьогоднішнього свята звертається до нас, спонукає віруючих пробудитися від сну гріховного, звернутися до Сонця Правди – Христа.

Нині весна духовна, бо Христос триденно засяяв із гробу, як сонце, і розігнав темну бурю гріха нашого; Його оспівуємо, бо Він прославився.

Христос сьогодні у Євангелії звертається до апостола Томи і, водночас, до кожного з нас:

Не будь невіруючий, але віруючий!

Томина Неділя

Унівська Лавра, 2022-05-01

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

Сьогоднішня неділя має різні назви: Томина Неділя, Антипасхи, Провідна, Біла, Неділя Нова, або Оновлення, бо в цей день празнуємо оновлення Христового Воскресення.

У 4 ст. св. Григорій Богослов виголосив Слово (44) в цю Неділю, у якому повчає, що із днем Оновлення шануємо нові благодіяння, щоб завжди пам’ятати про дароване благо.

День Пасхи – то був день спасіння, а сьогодні день спогаду спасіння. Це день із високих високий, із чудових чудовий, тому що веде до небесного стану.

Оновлення, яке нині святкуємо — від смерті переходячи до життя.

Ось вам слово про день Оновлення! Але й самі оновіться і, скинувши стару людину, «в оновленому житті» (Рим. 6, 4) живіть, наклавши вузду на все, від чого буває смерть.

Відкривай вуста твої слову Божому (Притч. 31, 8), щоб залучити Дух. Якщо зваблює тебе що-небудь заборонене, згадай, хто ти був і від чого загинув. Якщо хоча трохи ти ухилився від здорового глузду, увійди в себе, поки не зовсім збожеволів і піддався смерті, зі старого стань новим і святкуй оновлення душі.

Не відштовхуй від себе бідного ти, який збагачений Божеством; а якщо ні, то, принаймні, не збагачуйся на шкоду бідному, бо й це вже багато значить при нашій ненаситності. Не нехтуй подорожнім, за якого Христос був подорожнім (а у Христі ми всі подорожні і прибульці), щоб ти не був, як і раніше, вигнаний із раю. Нужденному в домі, їжі і одягу дай це ти, який користувався цим, і ще понад потребу. Не люби багатства, якщо воно не допомагає бідним. Вибачай — ти, який отримав прощення, милуй — будучи помилуваним. Людинолюбством здобувай людинолюбство, поки є для того час. Нехай оновиться в тебе все життя, нехай оновляться шляхи твоєї діяльності.

Вчора ти був любителем видовищ; виявися нині любителем споглядань. Вчора був ти лихослівний, нахабний, нині говори тільки добре і будь помірним. Вчора ти віддавався пияцтву, нині служи цнотливості. Нині п’єш вино, завтра пий воду. Нині «ти лежиш на ложах зі слонової кості, намащуєшся найкращими мазями» (Ам. 6, 4-6), завтра лягай на голу землю і чувай. З насмішника зробися замисленим, замість нарядного одягу одягнися в руб’я, замість зарозумілого і пихатого вигляду прийми просту зовнішність, зі золотоносця стань любителем убогих, із зарозумілого — приниклим до землі. Якщо так будеш думати й чинити, то буде небо нове і земля нова для тебе, що осягаєш як інше, так і основу цього.

Нині мученики просто неба роблять урочистий хід, до світлих вівтарів скликають народ христолюбивий і розповідають про свої подвиги. До них належить і блаженний священномученик Климентій, який помер у тюрмі на засланні і подав приклад вірності до кінця святій Христовій Церкві.

Нині весна природня, весна духовна, весна для душ, весна для тіл, весна видима, весна невидима; і о якби ми сподобилися її там, прекрасно змінившись тут, і оновленими прийшовши в нове життя, у Христі Ісусі Господеві нашому, Якому всяка слава і честь, і держава зі Святим Духом, у славу Бога Отця, амінь!

Томина Неділя

Унівська Лавра, 2020-04-26

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

Господь мій і Бог мій – цими словами св. апостол Тома виразив свій досвід бачення Бога.

Релігійний досвід у Святому Письмі є не так досвідом, набуттям знань про Бога, але перш за все досвідом Бога.

Бог об’являє Себе: Вих. 20,2: Я є Господь, Бог твій; Йо. 8,58: сказав … Ісус: «… Перше, ніж був Авраам, Я є». Сущий.

Боже самооб’явлення тут є в основі релігійного досвіду. Бог у своєму батьківському милосерді піклується про людину (Іс. 49,14-16).

Боже входження у історію людини починається з вільного явлення Бога, або, краще сказати, з Його любові, з любові Отця, який входить у життя віруючого.

Релігійний досвід у Святому Письмі завжди підкреслює перевагу Божого самооб’явлення над людськими пошуками, перевагу Божої благодаті над будь-якими людськими заслугами.

Господь Бог входить в людську історію Старого Завіту через покликання патріархів, через визволення з єгипетської неволі, через дар обіцяної землі. Бог перетворює людську історію у історію спасіння.

Християнська проповідь проголошує Богоявлення через входження Христа у людську історію. Спаситель людства творив добро, зціляв зі всякого роду зла, був розп’ятий, на третій день воскрес (Ді. 10,38-41).

Бог історії об’являється людині у звичайних фактах її щоденного життя, головно, у Слові:

Слово космічне, яке викликає до буття те, що ще не існувало (Бт. 1, Пс. 32,6-9).

Слово пророче, яке об’являється в історії, вказуючи на Божий план щодо неї (Єр. 20,7-9).

Слово етичне, яке спонукує людину жити в істині та справедливості (Вих. 20, Мт. 5-7).

Слово, яке несподівано звертається до людини, перевертаючи її буття (Бут. 12,1 – покликання Авраама:

1. Господь сказав до Аврама: “Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу.

Покликання Амоса 7,15: Господь узяв мене від отари і сказав до мене: Іди, пророкуй моєму народові Ізраїлеві.

Покликання Павла: Ді. 9,3-4: Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?»

Релігійний досвід у Святому Письмі постає як досвід Бога, який перший виходить на шляхи людини, входячи у її історичне буття. Він називає себе Еммануїл, що значить «З нами Бог» (Іс. 7,14; 8,10), щоб встановити з кожною людиною відносини завіту, щоб жити у щоденній історії людини.

Бог, відповідаючи на пошуки людини, дозволяє зустріти Себе у Сині, який став людиною, у якому перебуває повнота Божої любові.

Відтоді пошуки людини не можуть бути чимось іншим, як відповіддю любові на цю Божу любов, яка є першою. 1Йо.4,19: Ми любимо, бо він перший полюбив нас.

Кінцевою метою такого пізнання є внутрішньобожественна, містична, молитовна та екзистенційна спільність-причастя, на чому закінчуються пошуки людини. Це повна і особиста близькість, завдяки якій людина усвідомлює, що вона справді є дитиною великої любові Бога-Отця. 1Йо.3,1: Яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. Тому людина відважується взивати до Нього: Авва! – Отче! (Рм. 8,15).

Релігійний досвід у Святому Письмі – це шлях до повної безмовності-тиші. Ця невимовна божественна спільність-причастя, у якій людина вже більше не звертається до Бога, але Його любить, не шукає Його, але споглядає.

Релігійний досвід у Святому Письмі – це пізнання пережите, конкретне, поєднане із життям, пізнання любові, що є основою містичного життя. Це пізнання Бога – понад усе, що людина може собі тільки помислити.

Тому св. Павло говорить про пізнання для любові:

… я згинаю свої коліна перед Отцем … щоб він дав вам за багатством своєї слави скріпитись у силі через його Духа, на зростання внутрішньої людини, і щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові – спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою (Еф. 3,14-19).

Томина Неділя[3]

Унівська Лавра, 2019-05-05

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

Господь мій і Бог мій! – цими словами апостол Тома виразив свій таємничий досвід зустрічі з Богом.

Апостоли проповідували не якусь філософську науку мудрими доводами, але свій живий досвід зустрічі з Богом: Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя – а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося (1Йо. 1,1-2).

Таїнство Ісуса Христа продовжує жити в Священному Писанні і у святих Тайнах: Хрещення – це таїнственне містичне відродження, Євхаристія – це таїнственна містична їжа.

Слово «містичний», у первісному значенні, означає відкриття Божої любові.

Вчення апостолів, які мали живий досвід зустрічі з Богом, зокрема як пише св. євангелист Йоан Богослов: Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому (1Йо. 4,16).

Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов (1Йо. 4,8).

Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і його любов у нас досконала (1Йо. 4,12).

Важливими є чесноти, віра, любов, способи молитви, але сам містичний досвід – це вільний даровий дар Святого Духа.

Містичний досвід розуміється як повнота християнського життя і завжди є даровим даром Бога, з Яким людина вступає в тісний зв’язок божественної любові.

Християнський досвід – це досвід пізнання, дарований Святим Духом через Ісуса Христа, це пізнання божественних реалій, що виходить за рамки спекулятивного знання істин про Бога. Це досвід Духа, а отже, досвід віри.

Всі християни, без різниці, покликані до досвіду, що стремить до повноти християнського життя, як передсмак майбутнього життя. Тому слово «досвід» часто пов’язане із словом «повнота»: досконалість християнина полягає в досвіді повного спілкування з Богом. У цій повноті життя людина реалізується в своїй цілості, виконуючи Божий план спасіння для неї.

Ніхто не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого (1Кор. 12,3).

Християнський досвід – це втілення, силою Духа, таїнства Христа у віруючому, який практикує богословські чесноти віри, надії, любові, перебуваючи в Церкві Христовій.

Отож, ми, вірні Церкви Христової, покликані до досвіду зустрічі з Богом, пізнання Божої любові, до повноти християнського життя.

Томина Неділя

Львів, Святомихайлівський монастир, 2015-04-19

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

Свідчення апостолів достовірні, бо це досвід очевидців, досвід зустрічі і спілкування з Богом.

Апостол Тома: Господь мій і Бог мій!

Апостол Йоан: Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами.

Апостол Натанаїл: Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів.

Апостол Петро: Ти – Христос, Бога живого Син.

Томина Неділя

Рим, Церква преп. Антонія Великого, 2013-04-07

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

Oggi, nella Domenica di S. Tommaso leggiamo il brano evangelico della confessione della fede dell’apostolo Tommaso. Egli avendo sperimentato empiricamente la presenza Divina ha espresso questa esperienza con le parole: Signore mio e Dio mio!» «Ὁ κύριός μου καὶ ὁ θεός μου».

Durante la storia, già dai primi secoli del cristianesimo, Ario ed altri, fino oggi, mettevano in dubbio la divinità di Cristo. Però, cosa possa dire colui che non ha visto, colui che non ha sperimentato? Soltanto le sue idee e le proprie fantasie, che non meritano l’attenzione. Sono, infatti, degni di attenzione le parole di colui che ha visto, che ha sperimentato personalmente. Per questo le testimonianze degli apostoli e tanto preziose per noi, perché come dice S. Giovanni:

Colui che era fin dal principio, colui che noi abbiamo sentito, colui che abbiamo veduto con i nostri occhi, colui che abbiamo contemplato e che le nostre mani hanno toccato, cioè il Verbo della vita.

Per questo la testimonianza di S. Tommaso è degna della nostra fiducia.

Preghiamo che anche noi siamo degni di sperimentare Dio, sperimentare l’amore Divina, la via e la verità e la vita.

Томина Неділя

2012-04-22

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

Сьогоднішнє Євангеліє подає декілька моментів.

1. Заснування таїнства Сповіді:

Господь дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 22-23).

2. Досвід зустрічі і спілкування з Богом. Апостол Тома:

Томино невірствіє міроспасительноє востаніє богочеловіка увіряєт (стихира).

Тома: Господь мій і Бог мій! (Йо. 20, 28)

Інші Апостоли:

Апостол Йоан: Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами (1 Йо. 1, 1-3).

Апостол Натанаїл: Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів (Йо. 1, 49).

Апостол Петро: Ти – Христос, Бога Живого Син (Мт. 16, 16).

Апостол Павло: Хто нас відлучить від Христової Любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої Любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім (Рим. 8,35-39).

Томина Неділя

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-05-08, 11:00

Ді. 5, 12–20; Ів. 20, 19–31

Пророцтва про Месію^[4]

Третє пророцтво про Месію виголосив патріарх Яків, онук Авраама, коли перед смертю благословив своїх 12 синів і передрік майбутню долю їхніх нащадків. Юді він передрік: «Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить (Примиритель), йому будуть коритися народи» (Бт. 49,10). За перекладом 70-ти тлумачів це пророцтво подається так: «поки не прийде Той, якому відкладено (визначено прийти), і Він буде очікування народів». Берло– це символ влади. Зміст пророцтва в тому, що нащадки Юди матимуть своїх власних правителів і законодавців доти, доки не прийде Месія, названий тут Примирителем. Слово «Примиритель» розкриває нову рису Його діяльності: Він усуне ворожнечу між людьми і Богом, що виникла внаслідок гріха. Про усунення ворожнечі між небом і землею співали Ангели, коли народився Христос: «Слава во вишніх Богу, а на землі МИР, в людях благовоління» (Лк. 2,14).

Патріарх Яків жив за дві тисячі років до Різдва Христового. Першим вождем із коліна Юди був цар Давид, нащадок Юди, який жив за тисячу років до Різдва Христового. Починаючи з нього, покоління Юди мало своїх царів, а потім, після вавилонського полону, своїх вождів аж до часів Ірода Великого, який запанував в Юдеї в 47 р. до Різдва Христового. Ірод за походженням був ідумеянином, і при ньому народні вожді з коліна Юди зовсім втратили свою громадську владу. Господь же Ісус Христос народився наприкінці царювання Ірода.

Тут доречно навести оповідь, яка міститься в Мідраші, одній із найдавніших частин Талмуду, де йдеться, що члени Синедріону, коли в них було забрано право кримінального суду, років за сорок до зруйнування Храму (30-го року після Різдва Христового), одягнувши на себе веретище та терзаючи на собі волосся, волали: «Горе нам, горе нам, давно оскудів уже цар від Юди, а обітований Месія ще не прийшов!» Вони так висловлювалися, бо не впізнали в Ісусі Христі того Примирителя, про якого передрік патріарх Яків.

Слід сказати, що оскільки протягом понад двох тисяч років коліно Юди втратило будь-яку цивільну владу, та й самі юдеї, як племінна одиниця, давно кровно змішалися з іншими єврейськими племенами (колінами), то застосувати це пророцтво Якова до нових кандидатів на месіанське звання – абсолютно неможливо.

Новозавітні уривки про Божество Христа:

«Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. У ньому було життя, і життя було – світло людей. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Йоан. Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло. Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Йо. 1,1-14).

«Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, – той об’явив» (Йо. 1,18).

« “Я і Отець – одно”. Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати його. Тоді мовив до них Ісус: “Багато добрих діл появив я вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?” А юдеї відповіли йому: “За добре діло ми тебе не каменуємо, але – за богохульство! За те, що, людиною бувши, Бога з себе робиш!” Озвався до них Ісус: “Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви – боги? Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, – а Писання годі усунути! – то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, – бо я сказав, що я – Син Божий? Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого! Коли ж роблю, то, мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у мені, і я в Отці”. І знову бажали вони його схопити, та уник він їхніх рук» (Йо. 10, 30-39).

«Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я. Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас» (Йо. 14,9-17).

«Усе, що Отець має, – моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам» (Йо. 16,15).

«І все моє – твоє, твоє ж – моє, і в них я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!» (Йо. 17,10-11).

«І відказав Тома, мовивши до нього: “Господь мій і Бог мій!” І каже йому Ісус: “Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!”» (Йо. 20,28-29).

«Вони – ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім – Бог, благословенний повіки. Амінь» (Рим. 9,4-5).

«Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Фил. 2,5-8).

«Бо Божа благодать з’явилася спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми, зрікшися нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який віддав себе самого, щоб викупити нас від усякого беззаконня та щоб очистити собі народ, що був би його власний, ревний до добрих діл» (Тит 2,11-14).

«“Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі”. І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх» (Ді. 1,8-9).

«Кожний, хто відрікається Сина, той і Отця не має. Хто ж визнає Сина, має й Отця. Те, що ви чули спочатку, нехай у вас перебуває. Якщо у вас буде перебувати те, що ви спочатку чули, то й ви будете в Сині і в Отці перебувати» (1Йо. 2,23-24).

«Хто вірує в Сина Божого, той має в собі це свідоцтво. Хто не вірує в Бога, той неправдомовним його робить, бо він не вірить свідоцтву, яким Бог свідчить про Сина свого. І ось це свідоцтво: Бог дав нам життя вічне, і це життя – у його Сині. Хто має Сина, той життя має; хто ж Сина Божого не має, той життя не має. Я вам писав це, щоб ви знали, що маєте життя вічне, – ви, що віруєте в ім’я Сина Божого» (1Йо. 5,10-13).

Неділя Мироносиць

Унівська Лавра, 2023-04-30

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Неділя Мироносиць[5]

Жінки-мироносиці отримали від ангела завдання йти і розповісти про побачене апостолам. Виникає низка запитань: чому ангел сам не пішов звістити цю радість апостолам, можливо, йому б швидше повірили? Чому ця звістка не була закритою до моменту, коли сам Христос прийшов до учнів крізь замкнені двері? Чому він покликав жінок як тих, що перші принесуть новину про воскресіння учням і Христовій Церкві?

Відповідаючи на ці запитання, ми відкриваємо богословський зміст сьогоднішньої події:

Святі Отці, коментуючи першу хвилину отримання звістки про Христове воскресіння і ділення нею, говорять, що тут відбувається щось глибоке і таїнственне. Ми можемо це зрозуміти лише тоді, коли проведемо певні аналогії в книгах Старого Заповіту з першими моментами створення людини. Коли Адам заснув, Господь творить жінку з його ребра, виймає з його нутра жіночу природу і наділяє тією самою гідністю, яку має чоловік. Бог творить її на свій образ і свою подобу. Адам тоді пізнав в Єві, що вона плоть від його плоті, кров від його крові. У Новому Завіті відбувається щось дуже подібне, але немовби в дзеркальному відображенні. Біля Господнього гробу, у якому спочив Христос як новий Адам, нова Єва-Церква, спільнота віруючих, втілена в постаті жінок, уперше впізнає воскреслого Христа як того, що у своїй смерті і своєму воскресінні є кість від костей їхніх та що вони є тіло від тіла Його (пор. Бут. 2, 21–23).

Отже, богословський зміст сьогоднішньої Неділі:

Церква-Єва пізнає воскреслого Христа-Адама.

Ми знаємо з Євангелія від Івана, що Марія Магдалина впізнає Христа, якого спочатку сприймала за садівника. Цей дивний райський садівник перебуває при гробі, у якому вона сподівається знайти тіло Ісуса. Вона хоче Його обійняти, проте Він просить її не доторкатися до Нього, бо перебуває в пасхальному русі: Він іде до свого і нашого Отця (пор. Ів. 20, 11–18). Перша хвиля отримання звістки про воскресіння Христа — це момент пізнання, що той, хто воскрес, є Богом і людиною, новим Адамом, який дає нове життя всьому світові. На початку створення жінка була названа Євою, як матір усіх живих. Сьогодні жінка несе животворне слово про воскресіння до спільноти апостолів — ранньої Церкви Христової.

Ангел каже жінкам: «Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса розп’ятого, а Він воскрес. Його нема тут». Тепер час іти і сповістити світові радісну звістку про Христове воскресіння.

Неділя Мироносиць

Унівська Лавра, 2022-05-08

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Сьогодні неділя Мироносиць, св. Йосифа благообразного та Никодима.

Св. Йоан Золотоустий[6] так проповідує про ці події:

Йосиф, «прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса» (Мт. 27,58). Це Йосиф, який досі ховався, а тепер, після смерті Христової, надихнувся великою відвагою. Він був не непомітним чоловіком, однак знаменитим і знатним, поважним членом синедріону. І в цьому можна бачити його велику мужність. Він наважувався тепер на явну смерть, оскільки піднімав проти себе загальну ненависть, – він виявив свою любов до Ісуса і насмілився просити Його тіло, і не відступив доти, поки не отримав його. І насмілився не тільки прийняти тіло і поховати чесно, але й покласти до свого нового гробу, чим виявив і свою любов, і мужність.

«Після ж суботнього вечора, на світанку першого дня після суботи, прийшли Марія Магдалина та інша Марія подивитися на гріб …» (Мт. 28,1-3). Після воскресіння приходить ангел. Навіщо він приходить і відвалює камінь? Для жінок, які побачили його тоді в гробі. Вони бачать, що в гробі немає тіла, а тому повинні були повірити Його воскресінню.

Ангел наказав й іншим благовістити про воскресіння …

Тому й ангел привів їх до гробу, щоби вони могли бути свідками того й іншого: і гробу, і воскресіння. Так, вони могли зрозуміти, що ніхто не зміг би винести Його у присутності стількох воїнів, якби Він не встав Сам. Тому і радіють, і дивуються, й одержують нагороду за таку невідступність: перші бачать і благовістять – благовістять те, про що не тільки чули, але й бачили.

Отже, коли вони зі страхом і радістю вийшли, «Ісус зустрів їх і сказав: радуйтеся! Вони ж, приступивши, припали до ніг Його» (Мт. 28,9). З великою радістю припадали до Нього, дотиком непохитно переконувалися в Його воскресінні і поклонилися Йому. Що ж Він? «Не бійтеся!» Уже Сам проганяє страх, готуючи найзручніший шлях для віри. «Підіть, сповістіть братів Моїх, щоб ішли до Галилеї, і там вони побачать Мене» (Мт. 28,10). Поглянь, як Він Сам благовістить учням через жінок …

Можливо, хтось із вас захоче, за прикладом цих славних жінок, обійняти ноги Ісуса? Можете і нині, якщо хочете, обійняти не тільки руки і ноги, але і Його священну голову, якщо будете із чистою совістю причащатися страшних Тайн. І не тільки тут, але і в той день побачите Його, коли Він буде йти в невимовній славі зі сонмом ангелів, якщо тільки захочете бути людинолюбними, і почуєте не тільки ці слова: «Радуйтеся», але й ті: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мт. 25,34). Отож, будьте людинолюбними, щоби почути ці слова.

Неділя Мироносиць

Унівська Лавра, 2018-04-22

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Сьогодні – Неділя Мироносиць.

«Христос Воскрес!» вітаємося у цей пасхальний час, але першими промовили ці слова святі жінки-мироносиці.

Ми читаємо Євангеліє, Добру Новину, про воскресіння, але першими євангелистами Христового Воскресіння були святі жінки-мироносиці.

У чому полягає Євангеліє, Добра Вістка? Змістом Євангельської благовісті, осердям апостольської проповіді було слово про Воскресіння:

Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав… Це одне речення підсумовує усі книги Нового Завіту. Адже Євангеліє – це розповідь про смерть і воскресіння Ісуса Христа, а все решта – вступ до цих подій.

Рано-вранці… прийшли вони до гробу, як сходило сонце (Мр 16,2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня “рано-вранці” ми звертатимемо свої думки до перемоги Ісуса над смертю. Жінки пішли до гробу на світанку. Христос є тим правдивим Сонцем, Сонцем Правди, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісуса.

Нехай у нашій пам’яті постійно залишається образ мироносиць. Як і вони, зустрічаймо Христа вранці, проводьмо з Ним час у молитві і будьмо певні, що весь наш день буде повним миру, сили, любові, надії і пасхальної радості.

Жінки-мироносиці ніколи не покидали Ісуса: були з Ним до кінця під хрестом, дивилися, де поклали Його тіло і вони першими прийшли до гробу, першими дізналися про воскресіння, першими проголосили цю Благу вістку учням.

Сьогодні згадуємо також про святих Йосифа Ариматейського і Никодима, які були таємними учнями Христа зі страху. Однак, сила хреста і воскресіння змінила цих таємних учнів, вони перемогли страх, випросили тіло Христове у Пилата, зняли його з хреста, подбали про гріб і поховали його. Сила хреста перемагає рабський страх і змінює боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників.

Сила хреста і воскресіння також змінила апостолів, спочатку наляканих за замкненими дверми, а потім відважних проповідників по всій вселенній.

Жінки-мироносиці купили пахощі, щоб намастити тіло Христове. Який дар ми можемо принести для воскреслого Господа? Свою добру волю і постанову чинити добро, поширювати любов Божу через щедрість до ближніх, через добрі діла і молитву.

Неділя Мироносиць

Унівська Лавра, 2017-04-30, 9:00

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Ані переконання, ані навіть не глибока впевненість можуть пересилити страх смерті, позорища, а тільки любов може зробити людину вірним до кінця, безмежно, без оглядання назад. Ми сьогодні святкуємо торжественно, благоговійно пам’ять святих Никодима, Йосифа Ариматейського і жінок-мироносиць. Поразка Христа була лише позірна, але очевидна[7].

Святитель Епіфаній Кипрський. Слово на Велику Суботу

Коли Йосиф звернувся до Пилата, то цей наказав віддати йому всесвятеє тіло Ісусове. Йосиф, прийшовши на Голгофу, зняв з дерева Бога воплоченого, і положив на землі. Таким чином лежав унизу простертим Той, хто притягав усіх вгору. Життя і Дихання на короткий час стає бездиханним. Творець многооких робиться незрячим. Воскресіння всіх було повергнуте на землю. Бог, який підіймає мертвих, стає умертвлений тілом і затихає грім слова Божого. Підіймають руками Того, хто долонею утримує небо. Скажи, скажи, Йосифе! Як це ти звершуєш страшне погребення тіла Ісусового? Чи не страхаєшся носити на руках Того, якого тремтять херувими? … Скажи мені, Йосифе, як положиш ти на схід померлого, який сам є Схід зі Сходу? Як ти своїми перстами закриєш очі Ісуса, який пречистими перстами своїми відкрив очі сліпому? Як зімкнеш уста Того, хто розв’язав язик німому? Як зложиш руки того, хто зцілив висхлу руку? Як спеленаєш ноги Того, хто зцілив кульгавого? Як положиш на ложе Того, хто сказав розслабленому: «Візьми своє ложе і ходи» (Мт 9,6). Як виллєш миро на небесне Миро, яке себе вичерпало і освятило світ? Як витреш ребро, яке ще виточує кров, Ісуса, який зцілив кровоточиву? Як омиєш тіло Бога, який омив і очистив усіх? Які засвітиш світильники для істинного Світла, що просвітлює кожну людину? Які заспіваєш погребальні пісні Тому, кого незмовкно славословлять небесні воїнства? Як оплакуватимеш Того, хто оплакував померлого Лазаря, і через чотири дні воскресив його? Як будеш оплакувати Того, хто дарував усім радість і розрушив печаль Євину?

Я ублажаю, Йосифе, твої руки, які торкалися до рук і ніг Ісусових, які ще виточували кров! Я ублажаю твої руки, які дотикались до рани, яка виточувала кров! Я ублажаю твої уста, які торкалися до уст Ісусових і почерпали звідтам Духа Святого! Ублажаю твої очі, які гляділи на очі Ісусові і почерпнули звідтам світло істинне! Я ублажаю твоє лице, яке наближалося до лиця Божого! Я ублажаю твої рамена, які носили Того, хто носить усіх! Я ублажаю твою главу, на яку схилявся Христос – Голова усіх! Я ублажаю твої долоні, якими ти носив Того, хто носить усе!

Ублажаю Йосифа і Никодима, бо вони перш, ніж херувими носили на собі Бога, передше шостокрилих послужили Богу, покривши Господа не крилами, але плащаницею! Йосиф і Никодим носили на раменах своїх Того, кого тремтять херувими, і всі чини безплотних страхаються. Прийшов Йосиф з Никодимом (Йо 19,38-40), тому зійшовся сюди і весь божественний собор Ангелів. Передують херувими, сходяться серафими, носять престоли, покривають шостокрилі, тремтять многоокі, зрячи Ісуса із згаслим зором, сили теж покривають, оспівують начала, страхаються чини.

Чудуються всі воїнства вишніх сил, і зі здивуванням питають один одного: Що означає це незвичайне і незбагненне видовище? На землі смертні безперешкодно дивляться на того Бога, на якого не сміємо дивитись ми безплотні! Йосиф і Никодим свобідно погребають Того, перед яким з благоговінням стоять херувими! Як зійшов Сущий в нідрах Отчих? Як прийшов на землю Той, хто все наповняє? Як відкрився Сокровенний від усіх? Досконалий Бог, який перебуває вгорі з Отцем і внизу з Матір’ю являється досконалим смертним. Той, хто ніколи нам не являвся, яким чином являється людям, і як людина, і разом як чоловіколюбний Бог?

Неділя Мироносиць

2015-04-25

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Церковні піснеспіви відкривають богословську сутність свята:

Прийдіте, вшануймо незабутнього Йосифа,
що вночі прийшов до Пилата
і Життя всіх випросив:
Дай мені цього безпритульного, що не мав де голови прихилити.
Дай мені цього приходня, що його учень лукавий видав на смерть.
Дай мені цього чужинця, за яким, ридаючи, голосила його Мати, бачивши на хресті розп’ятого, і по-материнському примовляла:
Ой, жалю, Дитино моя! Ой, горе, світло моє, й улюблене серце моє!
Симеоном бо провіщене в святині, сьогодні справдилося: моє серце мечем пробито.
Ти ж на радість свого воскресіння поверни мій плач.
Поклоняємось страстям твоїм, Христе!
Поклоняємось страстям твоїм, Христе!
Поклоняємось страстям твоїм, Христе,
і святому воскресінню![8]

9-а пісня канону Великої Суботи:

Не ридай Мене Мати, / зрящи во гробі, / Єгоже во чреві без сімене зачала єси Сина: / востану бо і прославлюся, / і вознесу со славою, непрестанно яко Бог, / вірою и любовію Тя величающия.

Нехай все створіння радіє, нехай веселяться всі люди на землі, бо ад – ворога полонено. Нехай жінки з миром мене зустрічають. Я визволю праотця Адама з праматір’ю Євою і на третій день воскресну.

Неділя Мироносиць

2014-05-04

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Святитель Епіфаній Кипрський. Слово на Велику Суботу:

Никодим заслуговує похвали за свою щедрість, за смирну і алоє, а Йосиф за сміливість і відвагу перед Пилатом. Адже він, відкинувши страх, насмілився увійти до Пилата, і попросив тіло Ісуса. Дозволь мені поховати мертве тіло того Ісуса Назарянина, якого ти засудив; Ісуса убогого, що не має власної оселі, розп’ятого, нагого, зневаженого, Ісуса – сина теслі; Ісуса зв’язаного, який мешкав просто неба, чужинця-мандрівника невідомого, усіма погордженого. Дай мені цього чужинця: бо яка тобі користь з його тіла? Дай мені цього подорожнього, тому що він прийшов з далекої країни, щоб спасти подорожуючих; він зійшов в темну область, щоб відновити нас чужинців; дай мені цього подорожнього, тому що саме він і є істинний мандрівець; дай мені цього чужинця, батьківщини якого ми, подорожні, не знаємо; дай мені цього чужинця, Отця якого ми, чужинці, не знаємо; дай мені цього подорожнього, якого місце, народження і спосіб буття ми, подорожні, не знаємо; дай мені цього подорожнього, який проводив життя прочанина серед нас подорожуючих; дай мені цього чужинця Назарянина, що не мав де голови прихилити, дай мені цього прочанина, який, подібно до чужинця на чужій землі, не мав власної оселі, навіть народився в яслах; дай мені цього прочанина, який від самих ясел повинен був рятуватися втечею від Ірода; дай мені цього подорожнього, який навіть в пеленах прибув до Єгипту, він не мав там ні міста, ні села, ні будинку, ані житла, ані кревних, і мешкав у країні чужій; дай мені, правителю, цього нагого, розп’ятого на древі. І я покрию його, покрию того, хто покрив наготу мого єства. Дай мені цього померлого, який є водночас і Бог. І я покрию його, тому що він покрив моє беззаконня. Дай мені, правителю, цього померлого, який у Йордані мій гріх поховав. Я прошу мертвого, який від усіх терпів образи, якого друг продав, учень зрадив, брати гнали, а раб ударив по щоці; я прошу померлого, якого засудили ті самі, кого він спас із рабства; я прошу, правителю, про мертвого, у якого немає батька на землі, немає ні друга, ні учня, ні родича, немає кому поховати; Він один Єдинородний єдиного Отця, Бог у світі, і немає іншого, окрім Нього.

Прийдіте, ублажим Йосифа приснопамятного,
що в ночі до Пилата прийшов,
и попросив усіх Життя:
дай мені цього подорожнього,
що не має де голови приклонити;
дай мені цього подорожнього,
що Його ученик лукавий на смерть передав;
дай мені цього подорожнього,
що Його Мати побачивши на хресті розп’ятого,
ридаючи голосила, и як Мати викликувала:
о горе мені, Чадо Моє! о горе мені, Світло Моє
и утробо Моя улюблена!
бо в церкві провіщене Симеоном днесь сталося:
Моє серце меч прошиє;
але в радість Воскресення Твого мій плач переміни.

Не ридай наді Мною, Мати, бачачи в гробі Сина, Якого Ти в утробі безсіменно зачала, бо Я воскресну і буду прославлений, і в славі вознесу, як Бог, тих, що безустанно з вірою і любов’ю Тебе величають.

Нехай радіє творіння, / нехай веселяться усі, роджені на землі, / бо в ада ненависного відібрана здобич; / нехай жінки з миром Мене зустрічають; / Я визволяю Адама і Єву з усім їх родом, / і на третій день воскресну.

Неділя Мироносиць

2011-05-08

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Розп’яття і смерть Господа і Учителя виглядали крахом і повною поразкою. Його учні зі страху сховалися, лише один Йоан стояв під хрестом. Здавалось, що місія Христа безуспішна, що вчення Його про любов і прощення приречене на посміх і забуття. Виглядало, що темрява поглинула це Світло Істини і остаточно його загасила.

Однак, на Пасху ми читали Євангеліє: І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява (Йо 1,5).

Це Світло прийшло у цей світ, засяяло в печері, в стаєнці серед Вифлеємської ночі. Це Світло було у світі, і світ ним виник. Воно було серед нас, Христос просвічував нас своєю істиною як світло, що просвітлює кожну людину. І світ не пізнав Його. Світ і темрява озброїлися проти нього. У Страсний Четвер на Тайній Вечері засяяло це Світло торжества Любові. А ніч гріха, темрява згущувалася, щоб поглинути це Світло. Князі людські зібралися разом на Господа і на Христа Його. Уже заплачено тридцять срібняків – ціну зради. Уже виходить, підбурений натовп до Гетсиманського саду. І ось це Світло після Тайної Вечері добровільно виходить у цю ніч-пітьму на смертельний двобій із гріхом і смертю, щоб зруйнувати царство гріха і смерті, щоб спасти світ і повернути Собі Своє творіння.

І здавалось що темрява зла і гріха розп’явши Христа остаточно загасила це Світло Любові. Спільнота учнів і послідовників перебувала за замкненими дверми у великому страху. Їхні надії і переконання були розбиті об страх смерті й позорища. І тільки любов робить людину вірною до кінця. Жінки-мироносиці йдуть до печери, щоб віддати Учителю останню данину любові. Його немає тут, Він воскрес! Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. Світло Істини переможно засяяло із порожнього гробу, засяяло на ввесь світ. Воно просвітило настрашених учнів і перетворило їх на апостолів, які поширили це Світло на цілий світ.

Сказав Христос: Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві. Ходіте у Світлі, щоб не пойняла вас тьма. Віруйте у це Світло, щоб стати синами світла! (Йо 12,35-46).

Що ж означає бути синами світла? Пояснює св. євангелист Йоан: Хто любить брата свого, той у світлі перебуває. Хто ж ненавидить брата свого, той у темряві, і не знає, куди йде, бо темрява у нього засліпила очі (1Йо 2,8-11).

Нехай Господь засвітить наші серця Світлом свого воскресіння! Нехай воно проганяє звідси всяку темряву! Нехай це Світло Любові до Бога і ближнього буде для нас дороговказом життя!

Неділя Мироносиць[9]

Pesaro, 2009-05-03

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Приступаючи до святої плащаниці, ми бачимо зображених, поруч із тілом Ісуса знятим з хреста, праведних Йосифа Ариматейського і Никодима, а також жінок мироносиць. Хресна смерть Спасителя здавалась усім остаточною поразкою, апостоли, учні Христові розбіглися у великому страсі, великий жах огорнув їх. Однак, декілька людей залишились вірними Христові навіть у найважчий момент розп’яття і смерті, який здавався повною поразкою. Пречиста Діва, св. апостол Йоан, праведні Йосиф Ариматейський, Никодим і жінки мироносиці.

Що спонукало цих осіб залишитися вірними Христові до кінця, не лише в період його могутності і слави, але і в момент його розп’яття і смерті? – Чеснота любові. Не зважаючи на насмішки, на зневагу, Йосиф Ариматейський та Никодим (які колись тільки вночі потаємно відважувалися слухати навчання Ісуса) тепер відважилися піти до лукавих розпинателів і просити тіло Христове, над яким розпинателі наглумилися і вбили.

Велика любов спонукала жінок мироносиць віддати останню послугу Учителю, намастити миром його мертве тіло за юдейським звичаєм. Рано-вранці вони спішать до гробу несучи миро, раптом згадують що під час поховання гріб був закритий великим каменем: Хто ж нам відкотить камінь? – міркували вони. Однак, їхня скорбота змінюється на радість, вони побачили гріб відкритий і ангела в сяючій одежі, що спитав їх: Кого шукаєте, Його немає тут, Він воскрес, ідіть і сповістіть учням і Петрові, Петрові, який після потрійного відречення уже вважав себе негідним називатися учнем. Як тільки учні взнали про порожній гріб, Петро і Йоан побігли до гробу, де знайшли порожні пов’язки.

Христос воскрес! Про це свідчать учні, яким Він з’являвся по воскресінні, які торкались його ран.

Сьогоднішня неділя мироносиць, перших вісників Христового воскресіння, спонукає і нас до цієї великої чесноти любові і відданості аж до смерті. Навчав Христос: Носіть тягарі один одного. Ми повинні любити і допомагати людині не лише в момент її благополуччя і слави, але чеснота Божої любові спонукає нас не покидати людину і в момент її поразки, нещастя, навіть смерті. Саме про це нас запитають на Страшному Суді: Коли Я був голодний, чи ви дали мені їсти, коли Я був спраглий, чи ви мене напоїли, голодного одягнули, подорожнього прийняли, хворого і в тюрмі відвідали? Усе що ви зробили одному з найменших моїх братів, тобто кожній людині, Ви мені зробили.

Неділя Мироносиць[10]

2005-05-15

Ді. 6, 1–7; Мр. 15, 43–16, 8

Ми святкуємо сьогодні день святих жінок-мироносиць, Йосифа Ариматейського і Никодима. Коли, здавалось, зло отримало перемогу над Христом, коли його зрадили й розп’яли, коли він помер, немовби потерпівши остаточну поразку, тоді з’явилися Йосиф і Никодим, які виявилися вірними йому не тільки в дні його вчителювання, але і в дні його поразки: яка лише здавалася поразкою, але для них це була очевидна поразка, у якій ніхто не міг сумніватися. Однак любов і вірність до кінця у них перемогли.

Часу, для того, щоб віддати останню шану тілу Ісуса, не залишалося – наступила субота, і жінки, які хотіли пахощами помазати тіло Ісуса, не могли цього зробити. Нічого великого і гідного Божества Ісуса не уявляють собі жінки, коли сидять при гробі, коли купують миро, щоб, за юдейським звичаєм, помазати тіло, щоб воно зберігалось пахучим і непошкодженим.

Дуже рано в перший день тижня йдуть вони до гробу, розмірковуючи: хто відвалить нам камінь? У той час ангел відвалює камінь, у гробі сидить посланець, який оповідає їм неймовірну новину: „Ісус воскрес із мертвих! Воскрес! – З чого це видно? – З того, що його тут немає! – Хочете переконатися? – Ось місце, де його поклали! – Для того і відвалив він камінь, щоб показати це місце. – Але ідіть скажіть це учням його і Петрові. Петра виокремлює серед учнів, бо Петро був відрікся, і, мабуть, вважав себе вже негідним зватися учнем. Тому ангел і додав: „і Петрові”, тобто, Петро – гідний бути в числі учнів.

Одне зовсім ясно, – якби Ісус не воскрес, ми б так ніколи і не почули нічого про нього. Адже жінки прийшли для того, щоб зробити останні послуги мертвому тілу. А учні вважали, що це був трагічний кінець.

Подумаємо тепер окремо про одинадцять апостолів. Смерть Христа на хресті була для подією набагато більшою і значнішою, ніж просто смерть друга, наставника і учителя. Вони не просто оплакували втрату улюбленого друга, поразку вождя, у перемозі якого колись були впевнені. Христос став абсолютним центром їхнього життя. Ми бачимо групу людей, зібрану навколо Того, Хто є Життя Вічне, яке з’явилося серед минущого, тимчасового світу, у який гріх людський увів смерть і тління. Ця група людей не може існувати поза своїм зв’язком із Христом не тому, що їх з’єднують узи любові та дружби, а тому що в ньому вони вже на досвіді пережили Життя Вічне. І це не просто повніше, багатше, прекрасніше життя; Нове Життя – це інобуття, яке їм дарує Христос.

Христос помирає на хресті, відкинутий, зраджений тим, хто був поза цим колом любові, поза цією таємницею Божественної, сутнісної, втіленої, діючої, преображаючої любові. Йдеться про смерть не просто друга і наставника, це була набагато глибша трагедія. Якщо Христос, Боже Життя, міг померти на хресті, то виходить, що людська ненависть сильніша за Божественну Любов; людська ненависть перемогла Божественну Любов, вивела Христа з граду людського, з людського життя, відкинула Його і убила на Голгофі. Разом з відкиненням і смертю Божественної Любові навіки втрачається Життя Вічне для людства. Божественна Любов відкинута; що ж тоді залишається людині? Лише те, що завжди у неї було: пітьма, у якій людина бореться, але сама, у відокремленні від Христа; пітьма, яка може й містить трохи добра, трохи ненависті і дуже багато байдужості; пітьма, де люди далекі один від одного, де відносини неміцні, любов слабка і постійно зникає.

Що ж залишалось цим людям, що були єдині з Христом, що на досвіді пережили присутність Бога Живого серед людей? Усе, що їм залишалося – це терпеливо існувати, але життя їм не залишалося. Відколи вони скуштували Життя Вічне, це примарне тимчасове буття, яке закінчується тлінням та смертю і зводиться до остаточної поразки, повернення в порох – відтепер це буття для них не називається життям, але передпокоєм смерті.

Для апостолів Страсна п’ятниця була останнім днем тижня і останнім днем життя, яке вони пізнали. Наступного дня, напередодні Воскресіння, пітьма була такою ж густою й непроникною. І якби не відбулося Воскресіння, усі дні їхнього життя були б днями абсолютної пітьми, днями, коли Бог мертвий, переможений, коли Бог виявився остаточно і безповоротно вигнаний з людського суспільства. Для учнів Христова смерть була не тільки цією повною і безповоротною пітьмою Страсної п’ятниці, Христова смерть була їх власною смертю, тому що від них забрали життя; вони не могли більше жити, їм залишалося лише існувати.

Для одинадцятьох апостолів Воскресіння було цілковитою новиною, вирішальною подією. Коли на третій день Христос з’явився їм при закритих дверях, першою їхньою думкою було, що це галюцинація, видіння. Тому Христос під час своїх появ по Воскресінню підкреслює, що Він не дух, не примара, що Він у дійсному тілі. Він споживає з учнями їжу.

Перші Христові слова – це слова утішання: Мир вам! Він приносить їм мир, який відняла у них його смерть, що була і їхньою смертю. Він звільнив їх від безпросвітного збентеження, від пітьми життя, з якого відійшло Життя Вічне. Він дав їм мир, який відновлює їхню впевненість у Житті Вічному, яке вже прийшло завдяки Воскресінню Христовому і дару Святого Духа.

Христос помер на Хресті ради того, щоб ми змогли жити. Саме Життя Вічне зійшло у могилу, саме Світло Предвічне, слава Божа, що відкрилася нам у Сині його, згасла на мить, щоб нам дарувати Життя.

Життя Вічне, вічність не є щось, це – Хтось. Вічність це сам Бог, якого ми можемо зустріти в минущому тимчасовому житті. Через цю зустріч завдяки спілкуванню в благодаті і любові ми можемо вступити у Вічність, отримати Боже життя, стати причасниками Божого єства. Життя Вічне, Царство Боже належить нам, які пізнали його в славі Воскресіння.

Не можна забувати ані на мить, що кінець і ціль нашої життєвої подорожі – зустріч з воскреслим Христом.

Неділя про розслабленого

Унівська Лавра, 2016-05-22

Ді. 9, 32–42; Ів. 5, 1–15

38 років людина була в крайній нужді, розбита тілесною хворобою, зламана, і не знайшлося ні однієї людини, яка б допомогла. Це саме відбувається й сьогодні: мільйони людей голодують, бідують, страждають, нездужають, знаходяться в розпуці, шукають допомоги, особливо в тих країнах, де йде війна, розруха. Але всі інші люди, яким добре, переважно цим не переймаються, залишаються холодні серцем і байдужі.

Довкола лежало багато недужих: сліпих, кривих, усохлих. Ці вирази дуже нагадують і наші духовні хвороби: сліпота – недобачання, закритість на потреби ближніх, усохлість – у яких висохло серце як земля, камінь на сонці, у яких висохло духовне життя, почуття співчутливості, людськості, солідарності з іншими. І всі ми чекаємо чогось зверху, що Хтось нас торкнеться, станеться чудо і ми оживемо, станемо знову людьми, зрячими, чуйними, живими.

Але Христос, перед тим як зцілити розслабленого, запитує: «Чи ти бажаєш одужати?» Це питання, яке ми ставимо собі: Так я прошу в Бога зцілення, але чи я готовий прийняти це чудо, ожити і жити новим життям, життям справжнього християнина, доброго, чуйного, праведного, милосердного, як святі, зокрема, святих Миколай празник якого сьогодні звершуємо. І Божа благодать безмежна і сильна готова зцілити кожного, щоб ми жили духовним життям, щоб були живі, а не мертві. Але чи готові ми жити в Божій благодаті, духовним життям? Недостатньо молитися, треба самому ожити. Бог дає нам силу і благодать, щоб ми жили, але Бог не буде жити за нас, Він за нас міг тільки померти, на хресті.

Бог помер за нас, тепер ми можемо жити Його життям, життям воскреслого Христа. Отож, будемо жити в ім’я Господнє, усе нам можливо в Господі Ісусі Христі, який укріпляє нас![11]

Неділя про розслабленого[12]

2009-05-10

Ді. 9, 32–42; Ів. 5, 1–15

Страшно чути, що людина 38 років перебувала в крайній потребі, розбита тілесною недугою, і що нікого не знайшлося, хто б його пожалів, хто б йому допоміг. Це, що сталося із цим недужим, у наш час стається із міліонами людей. Стається тому, що інші люди холодні серцем, їм не має діла до того, що інші голодують, страдають хворобою, перебувають у душевному відчаю. Мільйони людей перебувають у темряві самотності і страждання.

У Силоамській купелі не знайшлося жодної людини, яка би уступила своє місце і сказала: Ти страдаєш довше, ніж я, ти першим увійди до купелі. Довкола євангельського недужого лежало багато інших хворих, яких Євангеліє описує словами: сліпі, криві і сухі. Ці слова описують недуги цих людей, але водночас дуже ясно описують духовну хворобу сучасного суспільства. Сліпі – ті, як не бачать того, що перед їхніми очима, не бачать страждання і нужди ближнього. Глухі – як не чують слово життя, Боже слово, Євангелія Ісуса Христа. Сухі – у яких висохло духовне життя, які зосередилися повністю на земних речах, на своєму егоїзмі і забули про Царство Небесне. Як колись у Силоамській купелі глухі, криві і сухі чекали чуда, ангела з неба, так і сьогодні багато людей чекають на якусь вищу силу, яка би торкнулась і оживила їх, щоб вони знову стали зрячими, чутливими, сповненими життя.

Чудо духовного зцілення відбувається кожного разу, коли людина приступає до Покаяння, Сповіді і Причастя, і силою Божою оновлює душу, отримує нове життя.

Однак, у Євангелії чітко звучить слово Христа: А чи ти справді хочеш зцілитися? Саме це питання християнин повинен ставити перед собою, чи справді я бажаю спастися і багато на жаль відповідають: Хочу ожити до нового духовного життя, але не зараз, а відкладають на пізніше, на глибоку старість, можливо й недоживаючи до цього моменту. Христос до кожного ставить це запитання: Чи хочеш ти, сліпий, кривий, висохлий, чи хочеш ти зцілитися? І якщо ми відповідаємо Так, то Христос каже: Встань і ходи! Даючи нам велику духовну силу, щоб гідно і свято звершити нашу життєву путь.

І вкінці каже Христос: Не гріши, щоб чогось гіршого з тобою не сталося. Здавалось би, що може бути гіршого, ніж 38 років важкої недуги. Однак Христос вчить, що гріх – це найгірше, що може статися з людиною, бо гріх відділяє людину від Бога, від її Творця, від спасіння, якщо людина через покаяння, сповідь-причастя не оживе новим життям і спасінням. Спаситель прийшов і показав нам істинну дорогу життя, показав нам, що значить бути справжньою людиною, яка уміє любити, допомагати, навіть життя віддати за спасіння інших. Христос сказав: Усе що ви не зробите одному з найменших моїх братів, тобто кожній людині, ви мені не зробили, а усе, що ви зробили одному з найменших братів моїх, ви мені зробили.

Неділя про розслабленого

Перенесення мощів св. Миколая

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-05-22, 7:00

Ді. 9, 32–42; Ів. 5, 1–15

Митрополит Антоній Сурожский:

Чоловік довго хворів; тридцять вісім років свого життя він пролежав хворий у місці, де довкола нього лежало безліч інших хворих. Євангеліє їх описує трьома словами, які, з одного боку, вказують на їхню недугу, а з іншого боку так ясно і так різко описують нашу духовну хворобу: сліпі, кульгаві, сухі… Сліпі – які не бачать того, що перед їхніми очима; глухі – які не чують слово життя; висохлі – у яких вже немає самого життя. І чекали вони порушення води, чекали чогось, що ззовні їх торкнеться.

Як часто й ми, у цьому притворі небес, яким є земля, знаходимося, як ці люди, сліпі, глухі, висохлі. Ми чекаємо чогось, чекаємо, щоб зійшов Ангел Господній і закипіла вода, і ми в чудесний спосіб, дією ззовні, стали б знову людьми зрячими, чуйними, ожилими.

Стихира зі служби неділі Розслабленого:

«лежить наче мертвець непогребенний, одр наче гріб».

Митрополит Антоній Сурожский:

І це буває: ми бачимо навколо себе, як раптом з купелі Хрещення виходить людина нова, оновлена; ми бачимо, як, долучившись до Таїнств, та чи інша людина засяє новим життям; ми бачимо постійно, як торкається благодать, як вода, що закипіла, в купелі Силоамській або Витезді оживляє людей. Але це стосується не багатьох: тих, яких чомусь, з невідомих для нас причин, знайде сила Божа. А інші, всі ми, продовжуємо лежати сліпі, висохлі, чекаючи на диво.

І зворотний бік цього другого питання: скільки навколо мене людей, паралізованих волею, серцем, душею, яким я міг би допомогти ожити, встати, піти, – а мені ліньки, мені ніколи, я забуваю… І коли я говорю “я” – то, за сумлінням, я говорю про себе, але також, мабуть, про кожного з вас, хто слухає, хто чує моє визнання у повільності…

Друга риса цього Євангелія відноситься саме до цього: хто з нас може сказати, що коли він чогось бажав, про щось мріяв, чогось домагався і стояла поряд з ним інша людина, яка була в тій же нужді – але довше, у тій же нужді – але більше; хто з нас пожертвував собою, відступив убік і сказав: Ти пройди першим, ти будь першим – я почекаю… У відповідь на такий вчинок Господь міг би дати людині – кожному з нас, якби ми тільки зуміли так вчинити, – таку душевну тишу, таке світло, яке зробило б непотрібним те, чого ми так відчайдушно прагнемо.

Св. Миколай «милостинею Бога боржником зробив (одолжил)».

Феофілакт Болгарський:

О якби нам отримати здоров’я! Нам, які розслабилися і нерухомі до будь-якої доброї справи, і не маємо людини, щоб вона опустила нас у купіль покаяння, в яку хто ввійде першим, той одержує зцілення. Бо той, хто сподівається на наступний час і відкладає покаяння, і не поспішає покаятися тут, але той, хто спізнюється, не отримує зцілення. Тож намагайся увійти першим, щоб смерть не захопила тебе.

Людина ця виявляється благочестивою. Бо Ісус знаходить його у храмі. Якби він не був благочестивий, він повернувся б додому і віддався відпочинку та насолоді, і втік би від люті юдеїв і від словесного змагання. Але ніщо таке не відвернуло його від храму.

О якби й ми отримали здоров’я і після одужання перебували в храмі, тобто не осквернялися несвященними помислами, щоб не спіткало нас гірше покарання в майбутньому.

Неділя про самарянку

Унівська Лавра, 2024-06-02

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

Ісус Христос – справжня криниця, яка має у собі джерело живої води.

Він чекає на спраглу людину, на людину, яка є спраглою Бога.

Він дає живу воду, щоб напоїти спраглих: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!» (Ів. 7,37)

Хто питиме живу воду, не матиме спраги повіки, бо вона стає джерелом води, яка б’є в життя вічне.

Жива вода – це благодать Святого Духа. Вона очищає тих, що її приймають (Феофілакт).

Що таке благодать? Благодать – це блага, які дарує Бог людині на спасіння, це невидимий Божий дар, це Божественна сила. Благодать – це зв’язок приязні і любові між людиною і Богом, це ласка Божа – Боже люб’язне ставлення до нас, як до своїх дітей, це Божественний вплив на нас, це Боже життя в душі християнина. Божа благодать подається через Святі Таїнства, а втрачається через гріх.

Благодать Святого Духа робить душу такою, що завжди стремить до добра (Феофілакт).

Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.

Таких справжніх поклонників шукає собі Отець (Ів. 4,23-24).

Ми повинні поклонятися Богові в правді, у чесності і у добрій совісті.

У серці своєму ми повинні поклонятися Богові усім полум’ям свого життя, усім нашим життям, і словом і ділом, щоб Бог воцарився у нашому серці, щоб Боже Царство поселилося в нас, щоб наше християнське життя у дусі і правді сяяло Божим світлом на всіх.

Самарянка лишила свій глечик, і понесла людям живу воду, і напоїла ціле місто, і всі люди прийшли, щоб побачити те джерело. А вкінці вони кажуть, що тепер вже віруємо «не через твоє слово, а тому що самі чули і знаємо, що Він є справді Спаситель світу, Христос».

Отож, бути віруючим означає ділитися вірою, ділитися тою живою водою, яка тече з нашого нутра, напоїти спраглих живою водою, у Христі втамувати їхню спрагу за Богом.

Неділя про самарянку

Унівська Лавра, 2021-05-30

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

У сьогоднішньому Євангелії Христос говорить, що Він дає воду живу, хто її питиме, не матиме спраги повіки, бо ця вода стане джерелом води, яка б’є в життя вічне.

Жива вода – це благодать Святого Духа.

Сказав Христос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього ( Йо 7,37-39).

Благодать – це блага, які дарує Бог людині на спасіння, це невидимий Божий дар, це Божественна сила. Благодать – це зв’язок приязні і любові між людиною і Богом, це ласка Божа – Боже люб’язне ставлення до нас, як до своїх дітей, це Божественний вплив на нас, це Боже життя в душі християнина.

Божа благодать подається через Святі Таїнства, Хрещення, Сповідь, Причастя, а втрачається через гріх.

Жива вода, благодать Святого Духа, робить душу такою, що завжди стремить до добра. Бог – Найвища Благість, джерело добра. І кожен з нас повинен стреміти до Бога, до Блага, до джерела добра. Благодать Святого Духа робить душу такою, що завжди стремить до добра.

У сьогоднішньому Євангелії сказано, що апостоли здивувалися, як Ісус Христос говорив з особою, яка належала до чужого ворожого народу. Вони ділили людей на своїх і чужих, а Христос навчає, що не можна ділити людей на своїх і чужих. Бог прийшов до всіх людей, спасти ціле людство. На жаль, і ми часто ділимо людей на своїх і чужих. До своїх відносимося приязно, а до чужих вороже, а то і з ненавистю. Євангеліє нагадує нам, що ми повинні відноситися до кожної людини як до Божої дитини, створеної на образ і подобу Божу.

Нехай жива вода, благодать Святого Духа зробить нашу душу такою, щоб вона завжди стреміла до добра, до Найвищого Блага – Господа Бога.

Неділя про самарянку[13]

Унівська Лавра, 2019-05-26

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

Ісус Христос, справжня криниця, яка має у собі джерело живої води, приходить, сідає біля криниці Якова і чекає на спраглу людину. Самарянка виходить з міста і є уособленням кожної людини, яка є спраглою Бога. Розмова відбувається якраз опівдні, коли сонце стоїть в зеніті, коли людина почувається спраглою.

Христос сам прийшов до спраглої людини і робить перший крок їй назустріч. Він першим скеровує своє слово до жінки: Дай мені напитись! Цими словами Христос входить у її внутрішній світ і починає в її серці копати нову криницю, у яку хоче покласти ту воду життя, яку носить у собі. Він просить в неї води, а насправді дає їй живу воду, про яку вона просить.

Самарянка була така вражена цією зустріччю з Христом, що лишила свій глечик і понесла людям живу воду, воду Духа Святого, вже не в глечику, а у своєму серці. І напоїла ціле місто і всі люди прийшли, щоб побачити те джерело. А вкінці кажуть, що тепер вже віруємо не через твоє слово, а тому що самі чули і знаємо, що Він є справді Спаситель світу, Христос.

Отож, бути віруючим означає ділитися вірою, ділитися тою живою водою, яка тече з нашого нутра, напоїти спраглих живою водою.

Христос воскреслий намагається викопати криницю живої води у серці кожного з нас, втамувати усі ваші спраги, потреби і бажання, бо лише Він є той, у кого ми можемо втамувати свою спрагу за Богом.

Неділя про самарянку

Унівська Лавра, 2017-05-14, 9:00

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

Вода жива – благодать Святого Духа.

Благодать – це невидимий Божий дар, це Божественна сила, це блага, які дарує Бог людині на спасіння. Благодать – це зв’язок приязні і любові між людиною і Богом, це ласка Божа – Боже люб’язне ставлення до нас, як до своїх дітей, це Божественний вплив на нас, це Боже життя в душі християнина.

Божа благодать подається через Святі Таїнства, Хрещення, Сповідь, Причастя, а втрачається через гріх.

Вода жива – вода не застояна, не зіпсована, але яка б’є ключем, бурлить, швидко тече.

Благодать Святого Духа робить душу такою, що стремить до добра.

Хто питиме цю воду, не матиме спраги повік, ця вода стане у ньому джерелом.

Святі через благодать приймають від Бога насіння добра і помножують і засіюють їх.

Співгромадяни сказали до самарянки: Не з-за твоїх слів віруємо, самі бо чули й знаємо, що він Спаситель. Ми також спочатку стаємо християнами зовнішнім словом, вихованням, приналежністю до християнського суспільства, але ми повинні стати християнами внутрішньо, пізнати Господа і з’єднатися з Ним.

У Бога немає онуків, ми всі – діти Божі, кожен з нас повинен бути у прямому зв’язку з Богом, а не через посередництво інших людей.

Яким є наше християнство? Чи ми обмежилися лише зовнішньою приналежністю до конфесії? Чи ми дбаємо, щоб внутрішньо з’єднатися з Господом, щоб носити в собі свідоцтво про істину?

Для цього потрібно відкинути від себе гріховні похоті і пристрасті і втілити в собі Христову правду, жити у Христовій істині, уже розуміючи самі, не з чужих слів, що Господь воістину Спаситель світу.

Неділя про самарянку

Унівська Лавра, 2016-05-29

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

Євангелія від Йоана 4, 5–42:

10 Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» 11 Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? 12 Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13 А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. 14 Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне».

Grande Commentario Biblico:

Вода жива (acqua di vita): образ взятий зі Старого Завіту:

Єремія 2,13 (мене, джерело води живої);

Захарія 14,8 (Того дня потечуть живі води з Єрусалиму; половина їх до східнього моря, а половина до західнього);

Єзекиїл 47,9 (де пройде ця вода, оздоровить усе, і де пройде той потік, усе буде жити).

Христос подає те, що обіцював Закон Старого Завіту.

Вода дана Христом втамує спрагу назавжди і стане джерелом до життя вічного. Хрещення, вода Христа, яка подає дар життя вічного.

Nuovo Grande Commentario Biblico [Святий Дух (7,37-39)]:

Ісус – «дар Божий» та джерело «води живої». Христос розп’ятий і прославлений стає джерелом живої води.

Александр Лопухин, Толковая Библия, Толковая Библия Толкование на Евангелие от Иоанна:

Христос роздає дар Божий, образно називає жива вода; цей дар – це благодать Святого Духа.

Йо 7,37-39: Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! 38. Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» 39. Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений.

Ця жива вода втамує спрагу в людині, вона стане джерелом, яке тече до життя вічного. Жива вода – це благодать Святого Духа, яка буде подаватись віруючим у Христа. Ця благодать буде збільшуватися і потече рікою до життя вічного.

Феофилакт Болгарський

Водою називає благодать Святого Духа, бо вона очищає тих, що її приймають; називає водою не застояною чи зіпсованою, але живою, що б’є ключем, бурхливою, що швидко тече. Бо благодать Святого Духа робить душу такою, що завжди стремить до добра. (Дари Святого Духа: мудрість, розум, рада, кріпость, знання, побожність, страх Божий (Іс 11,2).

Неділя про самарянку[14]

Унівська Лавра, 2012-05-13

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

Погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли. Стільки християн, а слово Боже погасає в нашому суспільстві. Прозвучить – і погасне, прогримить – і вже нічого не чути. Ми покликані Христом бути Його присутністю на землі, його свідками, продовженням Його втіленої присутності, тобто бути на землі присутністю Христа і Духа Святого, що живе в нас. Мільйони довкола спраглі слова істини, слова надії, слова любові, слова віри. Вони спраглі, щоб прийшов до них вісник від Христа, у якому вони могли б пізнати Того, Хто його послав.

На проповідь самарянки люди повірили і прийшли до Христа.

Царство Боже не поселиться в нас, якщо Бог не воцариться в нашому серці, спалюючи усе, що недостойне нас і Його. Тільки давши Богові доступ до нашої душі, до нашого життя, ми зможемо сяяти Божим світлом на оточуючий світ.

Неділя про самарянку

2009-05-17

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

Апостоли здивувалися, як Ісус Христос говорив з особою, яка належала до чужого ворожого народу. Вони ділили людей на своїх і чужих, а Христос навчає, що не можна ділити людей на своїх і на чужих. Бог прийшов до всіх людей, спасти ціле людство. Хоч ми і християни, хоч і читаємо Євангеліє, Христове вчення, але, на жаль, і ми часто ділимо людей на своїх і чужих. До своїх відносимося приязно, а до чужих часто ворожо, а то і з ненавистю. Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам, як ми повинні відноситися до людини, незалежно до якої би нації чи народу вона не належала. Образ і подоба Божа.

Жінка самарянка – жінка, яка при зустрічі з Христом зуміла піднятися, покинути своє негативне минуле життя і стати проповідницею Ісуса Христа. Хоч Євангеліє не подає її імені, але церковна традиція оповідає, що ім’я жінки самарянки було Фотіна, або по-нашому Світлана, тобто ім’я яке походить від слова світло. Ця жінка побачивши перед собою пророка відразу забула про щоденні речі, що вона прийшла набрати води, і відразу почала питати про вищі речі: Де правильно поклонятися Богові, щоб Бог прийняв молитви. Пізнавши у Христі Месію, вона відразу йде і проповідує про нього у своєму місті, вона стає цим світлом, що просвічує людей словом істини. І ми християни покликані до того самого завдання: бути світлом для світу, щоб своїми словами, ділами, добротою, своїм життям згідно Євангелія, та виконананням Христових заповідей, свідчити про Христа у світі.

Неділя про самарянку[15]

2006-05-21

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

Самарянка прийшла до колодязя не з духовних розумінь: вона просто прийшла, як приходила щодня , щоб набрати води, – і зустріла Христа. Кожний з нас може зустріти Христа на кожнім кроці життя, коли ми зайняті самими повсякденними справами, якщо тільки серце наше правильно настроєне, якщо ми готові до того, щоб прийняти євангеліє, почути – і ставити питання! Тому що самарянка ставила Христу питання; і те, що вона почула у відповідь, настільки перевершувало її питання, що вона пізнала в Ньому пророка, а потім і Христа, Спасителя світу.

У сьогоднішнім Євангелії є слова, які можуть потішити кожну людину, якщо вона знайде в собі правдивість і сили подивитися на себе і на своє життя без неправди.

Христос, звертаючись до самарянки, говорить: Ти добре сказала, що в тебе немає чоловіка – воістину ти правду сказала! Зрозуміло, не хвалив її Господь за минуле життя, але за те, що вона була здатна правдиво й істинно на це життя подивитися і правдиво про нього сказати: Як добре, що ти так сказала, ти правду сказала.

Далі розмова змінюється: вона бачить, що ця Людина може говорити не про земне, а про щось глибше, вона запитує: Наші батьки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що в Єрусалимі треба поклонятися Богові; де ж правда? Залишилося одне основне питання: де поклонятися Богові, як поклонятися так, щоб Господь це поклоніння прийняв? І тому що ця жінка мала правду у своєму серці і була здатна без неправди на себе глянути, без неправди сказати про себе істину, Христос їй відкрив, що Богові треба поклонятися в дусі й істині.

Бог може врятувати кожного з нас, але Він нічого не може зробити, якщо ми брешемо перед собою і брешемо перед Ним. Він може врятувати того грішника, яким ми є, Він не може врятувати того ілюзорного праведника, якого ми намагаємося представити із себе і яким ми не є. Якщо ми хочемо поклонитися Богові, то ми повинні поклонитися Йому в істині, у правді, у чесності і у добрій совісті, – тоді Бог робиться нам доступний.

І ще: поклоняються Богові і не отут або там, поклоняються Богові в дусі своєму і у серці своєму, усією правдою, всією істиною, усім полум’ям свого життя. Поклоніння Богові не полягає в тім, щоб в одному або іншому місці приносити йому молитви, що із кров’ю вирвалися колись з чужих сердець; поклонятися Богові – це значить стояти у всій правді і неправді своєї перед Богом, але істинно перед Ним стояти, бачити в Ньому свого Господа і Бога і поклонятися перед Ним, бачити в Ньому те, що Він представляє: святе, чудове, прекрасне.

Якщо ми так поклоняємося Богові, то це поклоніння повинно йти далеко за межі хвалебних пісень церковних або навіть покаяних наших слів; поклоніння Богові повинно стати усім у нашому житті. Щораз , як ми діємо правду і правду говоримо, щораз , коли ми діємо добро і виявляємо любов, щоразу, коли ми гідні свого імені людини й імені Божого, ми поклоняємося Богові духом і істиною.

От станемо цьому учитися; але почати ми можемо тільки з того, щоб перед собою, перед Богом, перед людьми стати в правді нашій, які ми є, і поклонитися усім життям нашим, і словом і ділом. Амінь.

Неділя про самарянку

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-05-29, 9:00

Ді. 11, 19–26. 29–30; Ів. 4, 5–42

В. Барклі:

Палестина простягається з півночі на південь приблизно на 200 км. В епоху Ісуса ця територія була поділена на три частини. На півночі була Галилея, на півдні – Юдея, між ними – Самарія. Між юдеями та самарянами існувала вікова ворожнеча, але найкоротший шлях із Юдеї до Галилеї лежав через Самарію: на цей шлях вимагалося лише три дні. Інший шлях – в обхід Самарії – лежав через Йордан східним берегом річки, потім ще раз через Йордан. Ця дорога займала вдвічі більше. Дорогою Ісус та Його учні прийшли до міста Сихар. На роздоріжжі дороги досі стоїть добре відома криниця Якова. З цим місцем було пов’язано багато юдейських переказів та спогадів. Там була ділянка землі, куплена Яковом. Яків на своєму смертному одрі заповів цю землю Йосифові; а по смерті Йосифа в Єгипті, його тіло було повернуто до Палестини і поховано на цій землі. Криниця була глибиною понад 30 метрів. Це не джерельна криниця – вода в неї просочується із землі; Зрозуміло, що без мотузки з нього не можна зачерпнути води. Коли Ісус і Його невелика група прийшли до роздоріжжя, Ісус, втомившись з дороги, сів відпочити. Було опівдні. Юдейський день починався о 6 годині і шостій годині у юдеїв – це дванадцята година дня, опівдні – тобто найспекотніше. Ісус утомився з дороги і хотів пити. Його учні пішли вперед купити їжі в самарянському місті.

Поки Ісус сидів так, до криниці підійшла самарянка. Ісус попросив у неї напитися; вона здивовано обернулася. «Я самарянка, а Ти юдей, – сказала вона, – як же Ти можеш просити в мене напитися?»

Ворожнеча між юдеями та самарянами була старою-престарою справою. Близько 720 р. до Христа, ассирійці вторглися в Північне Царство – Самарію, захопили і підкорили його собі. Вони вчинили так само, як у той час чинили всі завойовники – вони вивели практично все населення в Ассирію, а в цей район привели інших жителів із Вавилону, Кутів, Авви, Емафу та Сепарваїму. Але все ж таки неможливо було відвести в рабство весь народ: дехто з жителів Північного царства залишився. Вони почали одружуватися з іноземцями, що прибули, і, тим самим, вчинили непробачний для юдеїв гріх – втратили свою расову чистоту. У суворій юдейській сім’ї ще й досі якщо син чи дочка поєднується із шлюбом із язичником, проводяться їх символічні похорони. Така людина померла в очах ортодоксального юдаїзму. Отже, більшість жителів Самарії було введено в рабство до Ассирії. Вони вже ніколи не повернулися назад, а асимілювалися з населенням їхньої нової батьківщини; це – втрачені коліна. А ті, хто залишалися в країні, змішалися з чужинцями, що прийшли, і втратили право називатися юдеями.

Згодом таке ж вторгнення і така ж поразка спіткала і Південне царство з його столицею Єрусалимом. Усі жителі теж були відведені до Вавилону, але не втратили своїх національних особливостей; вони вперто та незмінно залишалися юдеями. За часів Ездри та Неємії вигнанці з милості перських царів повернулися до Єрусалиму. Вони насамперед поставили собі завдання відновити Храм. Прийшли самаряни і запропонували свою допомогу у священній справі, але їм зневажливо сказали, що їхня допомога небажана: вони втратили своє юдейське походження і втратили право брати участь у відновленні храму, Божого дому. Самаряни були страшенно ображені такою відмовою і дуже образилися на юдеїв з Єрусалиму. Все це сталося близько 450 р. до Христа, але ворожнеча залишалася такою ж палкою ще й за часів Ісуса. Ця ворожнеча особливо стала запеклою після того, як юдей відступник Манасія одружився з дочкою самарянина Санаваллата і почав будувати другий храм на горі Гарізім, в самому центрі Самарії. В епоху Маккавеїв, в 129 р. до Христа, юдейський вождь і воєначальник Йоан Гіркан повів наступ проти Самарії, захопив і зруйнував храм на горі Гарізім. Це ще більше загострило ненависть самарян до юдеїв. Юдеї зневажливо називали самарян кутійцями, іменем одного з переселених туди ассирійцями народів. У юдейських рабинів була приказка: «Нехай ніхто не їсть хліба кутіян, бо кожен, хто їсть їхній хліб, подібний до того, хто їсть свинину».

Самаряни відповідали юдеям ненавистю. Розповідають, що одного разу раби Йоханан проходив через Самарію, повз гору Гарізім дорогою до Єрусалиму на молитву. Самарянин спитав його: «Куди ти йдеш?». «Я йду до Єрусалима молитися», – відповів раби Йоханан. «А чи не краще було б тобі помолитися на цій святій горі (горі Гарізім), ніж у проклятому домі?» – сказав самарянин.

Як ми вже бачили, паломники з Галилеї до Єрусалиму мали проходити через Самарію, якщо хотіли йти найкоротшим шляхом, і самарянам приносило задоволення заважати їм у дорозі. Ворожнечі юдеїв із самарянами було вже понад 400 років, але вона була такою ж напруженою та гострою, як і раніше.

Слід зазначити, що ця розмова з самарянкою побудована за тією ж моделлю, що й розмова з Никодимом. Ісус говорить щось, висловлювання Його неправильно розуміється, Ісус повторює Свою думку в ще більш метафоричній формі, жінка все ще не розуміє Його і тоді Ісус змушує свою співрозмовницю розкрити істину та побачити її. Так Ісус навчав завжди і цей метод був надзвичайно ефективний, бо, як хтось сказав: «Є такі істини, які людина не може прийняти; вона повинна сама відкрити їх». Жінка, як і Никодим, зрозуміла слова Ісуса буквально, тоді як вона мала зрозуміти їх у духовному розумінні, Ісус говорив про живу воду.

І тому жінка каже: Ти пропонуєш мені чисту річкову воду, де Ти візьмеш її? Далі вона говорить про «отця нашого Якова». Вони походили від Йосифа, сина Якова, через Єфрема та Манасію.

Але юдеї вживали слово вода ще й у іншому сенсі. Вони часто говорили про те, що душа відчуває спрагу до Бога і про вгамування цієї спраги живою водою. У пророка Ісаї обіцянка обраному народу говорить: «І в радості будете почерпати воду з джерел спасіння». Пророк Захарія бачив, що у новому майбутньому світі буде відкрито джерело для обмивання гріха та нечистоти. І того дня живі води потечуть із Єрусалиму. Це ідеї спраги душі, яка може бути вгамована лише живою водою, яка є даром Божим.

Жінка ж зрозуміла висловлювання Ісуса буквально. Вона була засліплена, бо не хотіла бачити. Але Ісус зробив щось ще більш вражаюче, запропонувавши жінці живу воду, яка назавжди вгамує її спрагу. І знову ж таки жінка сприйняла це буквально, хоча, по суті, Ісус просто заявив, що Він – Месія, Помазанник Божий.

І знову жінка не зрозуміла і, можливо, цього разу вона говорила трохи глузливо, ніби жартуючи над трошки зворушеною людиною: «Дай мені цієї води, – сказала вона, – щоб мені не мати спраги і не приходити сюди черпати щодня». Вона дещо зневажливо говорила про неминаючі речі.

В основі цієї розмови лежить фундаментальна істина: в людському серці є спрага чогось, що може вгамувати тільки Ісус Христос.

Самарянка насмішкувато просила Ісуса дати їй живої води, щоб їй не хотілося більше пити і не треба було ходити щодня за водою до колодязя. Але Ісус раптово і різко напоумив її. «Піди, – сказав Він, – поклич чоловіка твого і прийди сюди». Жінка завмерла, ніби її охопив раптовий біль; вона відскочила, ніби її чимось стукнули, вона зблідла, наче раптом побачила привид: та так воно й було, бо вона раптом побачила себе. Вона раптом була змушена подивитися на себе і побачила розбещеність, аморальність та неслушність свого життя. У християнстві є два одкровення – Боже одкровення і наше власне одкровення. Людина не бачить себе, доки вона не побачить себе в присутності Христа, і тоді вона жахається від одного виду свого. Це можна висловити й інакше – християнство приходить із усвідомленням гріха. Все починається з раптового розуміння, що далі так жити не можна. Ми прокидаємося самі і в нас прокидається потреба у Богові.

Щодо п’яти чоловіків, то деякі богослови вважали, що це був не реальний випадок, а алегорія. Ми бачили, що після викрадення корінного населення Самарії в рабство в Ассирію, до Самарії були пригнані люди з п’яти інших місць, і ці п’ять народів принесли п’ять своїх богів із собою. Деякі богослови вважали, що жінка символізує Самарію, а п’ять чоловіків – п’ять богів, яких сповідували народи, з якими самаряни брали шлюби. Шостий чоловік символізує, на їхню думку, істинного Бога, Якому самаряни поклоняються не по-справжньому, а за своїм незнанням, і тому зовсім з Ним «не вступили в подружжя».

Вона, мабуть, збентежено каже: «Батьки наші поклонялися на цій горі Гарізім, а ви кажете, що місце, де слід поклонятися, знаходиться в Єрусалимі. Що ж мені робити?» Самаряни змінили історію так, щоб вона їх влаштовувала. Вони вчили, що Авраам був готовий принести жертву Ісака на горі Гарізім; вони вчили, що саме тут Авраам побачив Мелхиседека; вони вчили, що на горі Гарізім було вперше зведено на вівтар і принесено жертви, коли народ увійшов у землю обітовану, хоча насправді це сталося на горі Гевал. Вони вносили самовільні зміни до текстів та історії, щоб звеличити гору Гарізім. Жінка самарянка хоче знати лиш одне: «Де я можу знайти Бога?»

Самаряни поклоняються Богові в невіданні, сказав Ісус. Це означало, що самаряни приймали лише П’ятикнижжя – перші п’ять книг Старого Завіту і заперечували всі інші книги. Вони заперечували велич книг пророків і найвище благочестя псалмів. По суті, їхня релігія була укороченою та обмеженою, тому що у них була укороченою та обмеженою Біблія. Вони відмовлялися від знання, яке було відкрито для них і яке вони могли опанувати.

Хибне поклоніння є богослужінням вибіркового характеру: обирає те, що хоче знати про Бога і відкидає інше. Самаряни взяли зі Святого Письма рівно стільки, скільки їм було потрібно і не звертали жодної уваги на інше. Людині легко прийняти зручні їй частини істини Божої і дотримуватися їх, а решта зовсім не брати до уваги.

Митрополит Антоній Сурожський:

У сьогоднішньому Євангелії є слова, які можуть потішити будь-яку людину, якщо вона знайде в собі правдивість і сили подивитися на себе і на своє життя без брехні.

Все забуто: і черпало забуто, і спрага, і далекий шлях із Самарії, – залишилося одне основне питання: де поклонятися Богу, як поклонятися так, щоб Господь це поклоніння прийняв? І тому, що ця жінка мала правду в своєму серці і була здатна без брехні на себе поглянути, без брехні сказати про себе істину, Христос їй відкрив, що Богові треба поклонятися в дусі та істині.

Ось станемо цьому вчитися; але почати ми можемо тільки з того, щоб перед собою, перед Богом, перед людьми стати в правді нашій, які ми є, і вклонитися всім життям нашим, і словом і ділом. Амінь.

Неділя про сліпородженого

Унівська Лавра, 2022-05-29

Ді. 16, 16–34; Ів. 9, 1–38

Сьогоднішнє Євангеліє про зцілення сліпородженого наводить на роздуми про духовну сліпоту і духовну зрячість.

Господь сотворив людину на свій образ і подобу наділивши її розумом. Саме розумом і свобідною волею людина відрізняється від нижчого світу і панує над ним. Завдяки розуму людина здатна розрізняти добро і зло, і завдяки свобідній волі здатна вибирати одне або інше.

А духовна сліпота – це коли людина перестає розрізняти …

Сказав Христос: Я – світло світу. Хто йде за мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя (Йо. 8,12).

Як розрізнити, чи хтось у світлі, чи в темряві?

Про це навчає св. апостол Йоан Богослов:

Хто любить свого брата, той у світлі перебуває (1 Йо. 2,10).

Хто ж ненавидить свого брата, той у темряві, і в темряві він ходить, і не знає, куди йде, бо темрява йому засліпила очі (1 Йо. 2,10).

Отже, сліпота духовна – це ненависть, а духовна зрячість – це любов, яка проявляється у доброзичливості та добрих ділах.

Христос закликає своїх учнів: Ви є світло світу. Завдання християнина – нести Боже світло, щоб Христос світив через нас, через нашу віру і добрі діла.

Неділя про сліпородженого

Святих рівноапостольних Кирила й Методія, учителів слов’янських.

Унівська Лавра, 2020-05-24

Ді. 16, 16–34; Ів. 9, 1–38

Бог – світло (1Йо. 1,5). Христос сказав: Я – світло світу (Йо. 8,12).

Сьогоднішнє Євангеліє про сліпородженого, який спочатку не бачив світла, жив у темряві. Спаситель помазує йому очі і робить його здатним сприйняти світло. Відбувається перехід від життя у темряві до життя сповненого світлом Божої благодаті.

Хрещення називається просвіщенням. Через Хрещення Господь Бог зробив нас здатними сприйняти світло вічного життя. Бог просвічує людину даючи їй оновлення, відродження.

Святі Кирило і Методій, учителі слов’янські, пам’ять яких нині світло звершуємо, колись у 9 ст. несли проповідь Христового Євангелія слов’янським народам на слов’янській мові. У 1980 році Папа Іван-Павло II оголосив святих Кирила та Методія «покровителями» Європи.

Як навчає Блаженніший Святослав: Бути просвіченим означає мати живий доступ до Джерела світла, означає пізнати Христа і жити в Ньому.

Христос сказав до своїх учнів: Ви є світло світу. Христос хоче засвітити нас, щоб ми були світильниками, щоб просвітлювати життя усім довкола.

За словами Блаженнішого: Бути носієм Божественного світла – це сутність християнського життя. Ми носимо не наше світло, але світло Боже, бо Христос хоче сам світити через нас, через нашу віру, через наші діла.

Хто спілкується-молиться до Христа, Світла світу, той вносить Христа у людське життя.

Сказав Христос: Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя (Йо. 8,12).

Неділя про сліпородженого

2011-05-29

Ді. 16, 16–34; Ів. 9, 1–38

Євангеліє від Івана 9,1-38

Сьогодні читається Євангеліє про те, як Ісус Христос зцілив людину, яка народилася сліпою.

Буває сліпота тілесна, а буває сліпота духовна. Яку людину можна назвати духовно сліпою?

Є різні види духовної сліпоти:

1. Коли людина не бачить, забуває Бога. Вона поглинута земними клопотами, збираючи і накопичуючи багатства правдами і неправдами. І потім собі скаже: Душе моя, їж, пий і веселися, бо маєш багатства на багато років! А у відповідь чує голос Того, про кого вона забула: Безумний чоловіче, цієї ночі душу твою заберуть, і для кого будуть усі твої багатства?

Отже, перший вид сліпоти – це забуття про Бога. Ми усі повинні пам’ятати, що є Бог, наш Творець і Батько, він любить, охороняє, і допомагає нам. Треба завжди пам’ятати про Бога, бо Без Бога – ні до порога.

• Другий вид духовної сліпоти – коли людина не знає цілі життя. Коли людина питає себе: Для чого я живу на землі? І не знає відповіді. І попадає у великий сум, у велику журбу, бо не знає для чого живе і куди йде у житті.

Ми знаємо для чого живемо? Яка наша ціль? Яке завдання людини на землі? У Біблії неодноразово написана наша ціль і завдання. Бог промовляє до людини: Будьте святі, бо Я Святий. Будьте досконалі, бо Отець Небесний досконалий. Отже, ціль і завдання людини на землі – стати святим. Що означає бути святим? Бути святим означає, бути подібним до Отця Небесного. Яким є наш Небесний Отець? Добрий, милосердний, люблячий, нас любить, приймає, прощає. Тому і ми повинні любити, прощати, бути добрими, чесними, допомагати.

• На третій вид духовної сліпоти хворіють ті люди, які не вміють любити і співчувати, які не мають доброго серця. Адже головні заповіді – це любити Бога і ближнього. Якщо людина є самолюбною, то самолюбство, подібно як сонце в пустині, спалює серце людини, і серце стає тверде, як камінь. Таке кам’яне серце не вміє любити і співчувати ближнім.
• Останній вид духовної сліпоти – це сліпота до духовної боротьби. Що таке духовна боротьба? Кожна людина відчуває два голоси. Один голос підказує зробити добро, а другий нашіптує зробити зло. Два голоси ведуть боротьбу, хто переможе: добро чи зло? Це залежить від нас, людина робить вибір. Якщо хтось послухає злого голосу і зробить гріх, то тоді зло перемагає. Але ми будемо слухати добрий голос, щоб добро перемагало завжди. Це називається духовна боротьба. Духовна боротьба полягає у тому, щоб очищувати своє серце від лихого, від злих думок, уникати зла і проганяти його від себе молитвою. А добро щоб завжди перемагало, бо добрі вчинки ведуть нас до неба.

Отже, є такі види духовної сліпоти: 1) забуття про те, що Бог є; 2) забуття про ціль і завдання в житті; 3) холодне серце, яке не має любові, співчуття і милосердя до ближніх; 4) забуття про обов’язок духовної боротьби, щоб боротися проти зла і завжди вибирати тільки добро.

Неділя про сліпородженого

2009-05-24

Ді. 16, 16–34; Ів. 9, 1–38

Споконвіку перед людиною стоїть питання: Чому люди страждають? Чому існує на землі так багато терпінь, горя, біди, страждання? Чому інколи навіть діти родяться з терпінням, як у сьогоднішній євангельській історії про сліпонародженого? Невже Бог усе це так сотворив? Читаючи Біблію, бачимо, що Бог усе створив дуже добре, що людина була створена у стані райського щастя. І тільки відколи гріх увійшов у світ, відтоді разом з гріхом увійшли страждання і смерть. Гріх є причиною страждання. Кожен гріх ділом, словом чи навіть думкою приводить до страждання. Часто людина сама не замислюється, скільки горя і страждання вона завдає ближнім своїм гріхом, своєю безвідповідальною поведінкою.

Скільки біди приносить на землю, наприклад, гріх алкоголізму! Перш за все людина руйнує своє власне здоров’я фізичне і психічне, стаючи узалежненим. Підвищений алкоголем настрій спонукає до бійки, насилля, розбоїв. Алкоголізм руйнує і фінансовий благоустрій сім’ї, бо узалежнена особа надмір грошей потребує для служіння гріху. Гріх алкоголізму руйнує гармонійну рівновагу і в родинах, часто приводячи навіть до розлучень. Від безвідповідьного алкоголізму батьків страждають діти. Неблагополучні сім’ї, розлучення, швидке сирітство, а інколи навіть діти уже народжуються хворими від батьків-алкоголіків. Ми навели приклад одного тільки гріха алкоголізму і бачимо як багато страждання він приносить на світ. Чи Бог винуватий у цих всіх стражданнях? Ні, Бог створив людину вільною, вона вільно вибирає творити добро, чи творити зло, і за це несе відповідальність.

Тому кожна людина несе велику відповідальність. Кожне наше діло чи слово, може збудувати, а може й руйнувати. Навіть незначним словом чи навіть поглядом, а тим паче ділом, ми можемо завдати рани, принести біль, страждання іншій людині, а особливо дитині. (Виховання дітей).

Початок сьогоднішнього Євангелія належить до найважчих уривків Священного Писання. Учні питають Христа: Хто згрішив, що цей чоловік народився незрячим? І на велике здивування Христос відповідає: Ніхто не згрішив, ніхто не винуватий. Це не помста, і навіть не наслідок. Це сталося для того, щоб слава Божа явилася!

У чому ж тут Божа слава? Невже в тому, що людина прожила багато років, аж до зрілого віку сліпою, обездоленою? І тільки для того, щоб появилась Божа слава, щоб люди прославили Бога за чудо?

Хіба люди не могли би цю Божу силу прославити, з більшою радістю, бачачи людину обдаровану усім багатством людських можливостей?!

І на це запитання приходиться відповісти: Ні, люди би не прославили Божу силу. Ми це бачимо із досвіду, що люди не прославляють Бога за те, що в їх житті все йде гарно, за здоров’я, за щастя. Для людей здається природнім бути здоровим, щасливим, радісним, забезпеченим, захищеним, вільним – усе природно. І рідко-рідко хто вміє цінити це як дар, як подарунок, на який можливо й не заслуговуємо. Рідко хто дякує Богові за цей дар. А часто благополуччя віддаляє людину від Бога, вона починає думати, що Бога їй непотрібно. І аж коли навідається до людини хвороба, коли прийде біда, аж тоді людина навертається до Бога, приходить до церкви.

Сьогоднішнє євангеліє про прозріння навчає і нас духовно прозріти, щоб побачити усі благодіяння, усі блага, якими обдаровує нас Всевишній, бути вдячним Господеві, служити Йому чесним християнським життям уже сьогодні, коли нам добре, а не чекати, коли наступить біда. Сьогоднішнє Євангеліє спонукає бути більш чуйними, більш відповідальними до своїх вчинків, щоб не завдавати болю і страждання іншим. Нехай наше справжнє християнське життя, повне добрих діл, буде світлом для світу і добром для людей.

Неділя про сліпородженого[16]

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-06-05, 7:00

Ді. 16, 16–34; Ів. 9, 1–38

Йо. 9,1-38

Сенс: людське страждання служить до явлення слави Божої. Недуги, скорбота, хвороба, розчарування, втрати завжди є можливістю прояву Божественної благодаті. По-перше, все це робить страдальця здатним показати Бога в дії. Коли біда осягає невіруючого, він може зламатися під нею, але коли вона осягає того, хто ходить з Богом, вона пробуджує в ньому силу, терпіння та благородство, у яких виявляє Себе Бог. Розповідають про смерть одного віруючого, який у муках та стражданнях послав за близькими і сказав: «Прийдіть і подивіться, як вмирає християнин». Тільки тоді, коли життя нас жорстоко б’є, у нас з’являється можливість показати світові, як живе християнин, і як, якщо потрібно, вмирає. Будь-яке страждання – це можливість показати славу Божу у нашому власному житті.

Йоан Золотоустий каже про цей випадок так: «Юдеї прогнали його з Храму, але Господь Храму знайшов його». Ісус завжди вірний тому, хто вірний.

Ісус прийшов у цей світ на суд. Щоразу, коли людина зустрічається з Ісусом, вона мимоволі вимовляє суд над собою. Той, хто усвідомлює свою власну сліпоту і прагне бачити краще і знати більше, може прозріти від дотику Ісуса. Тільки той, хто усвідомлює свою слабкість, може стати сильним. Тільки той, хто усвідомлює власну сліпоту, може прозріти. Тільки той, хто усвідомлює свій гріх, може бути прощений.

Чим більше людина знає, тим більше вона гідна засудження, якщо, побачивши добро, не впізнає його.

Дивний поступ думки сліпородженого щодо Ісуса. Його міркування проходять через три стадії.

1. Він почав з того, що назвав Ісуса людиною. «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив» (Йо. 9, 11). Він почав з того, що вважав Ісуса дивовижною Людиною. Він ніколи не зустрічав нікого, хто міг би зробити те, що зробив з ним Ісус.

2. Далі сліпороджений називає Ісуса пророком. Одрікає: «Пророк він» (Йо. 9, 17). Такою була його відповідь, коли його запитали, що він про Нього думає після того, як Ісус відкрив йому очі. Пророк – це людина, яка передає слова Божі людям. Пророк живе близько з Богом і знає Його думки.

3. Нарешті сліпонароджений прийшов до визнання Ісуса як Сина Божого. Він побачив, що людські визначення не є достатніми для Його опису.

Вознесіння

Унівська Лавра, 2021-06-10

Ді. 1, 1–12; Лк. 24, 36–53

Святий Йоан Золотоустий на Вознесення:

«Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками Небесного Царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й унаслідуємо Престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима».

Богословіє празника Вознесіння Господнього:

Богочоловік Ісус Христос восходить на небо, возносячи нашу людську природу.

Учні Христові повернулися і пробували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.

Саме тепер апостоли знаходять справжній зміст свого буття. У їхніх серцях воцарилось відчуття непроминаючої і вічної єдності з Богом, довгожданної і радісної зустрічі з Ним.

У Вознесінні не відбулося ніякої розлуки з Богом. Господь у своєму восходженні на небеса возносить туди з Собою і весь людський рід. Тепер цей шлях на Небо доступний кожному, хто слідує за Христом.

Кожен з нас сотворений для вічності, для життя в Бозі, в Царстві Небесному, щоб бути разом з Богом у вічному щасті.

Вознесіння

Унівська Лавра, 2019-06-06

Ді. 1, 1–12; Лк. 24, 36–53

За мурами древнього Єрусалиму, на Оливній горі, на 40-ий день по Воскресінні Богочоловік Ісус Христос восходить на небо, возносячи нашу людську природу.

Святий Йоан Золотоустий у своїй проповіді на Вознесення каже: “Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й унасліджуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Апостоли, поклонившися йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим.

У чому полягає радість апостолів? У тому, що Христос дає обіцянку: Я з вами по всі дні аж до кінця віку. Апостоли ясно чують слово Христове і радіють, що Воскреслий перебуває з нами, і ніколи нас не полишить.

Учні Христові не падають у відчай, але з великою радістю повертаються в місто, щоб прославити там у храмі Бога: і пробували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.

Саме тепер вони знаходять справжній зміст свого буття. У серцях апостолів воцарилось відчуття непроминаючої і вічної єдності з Богом, довгожданної і радісної зустрічі з Ним.

Християни вірять, що у Вознесінні Господньому не відбулося ніякої розлуки з Богом. Господь у своєму восходженні на небеса возносить туди з Собою і весь людський рід. Тепер цей шлях на небо доступний кожному, хто слідує за Христом.

Св. Григорій Ніський (+394) приблизно 1650 років тому виголосив Слово на Вознесіння, яке за місцевим звичаєм у каппадокійців звалося: Επισωζομένη, що означає продовження спасіння. Два надзвичайно повчальні уривки з цієї проповіді:

Нинішнє величне свято пророк Давид возвеличив словами радості із псалмів.

У псалмі 22 сказано:

Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого … Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні.

У цьому псалмі Давид велить тобі бути овечкою, яку пасе Бог, і якій не бракує ніякого блага, овечкою, для якої добрий Пастир є всім – і злаком для харчування, і водою спочинку, і поживою, і стежкою, і проводом, розподіляючи свою благодать відповідно до кожної потреби. Цими словами пророк Давид навчає Церкву, що нам слід бути перш за все овечкою доброго Пастиря, яку благим покликом Господь скеровує до божественних пасовиськ і до джерел Божого вчення …

А у наступному псалмі 23 Давид збуджує душу до ще більшої і цілковитої радості:

Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці. Бо він на морях заснував її, і утвердив її на ріках. Хто на гору Господню зійде і хто буде стояти на його святому місці? Той, чиї безвинні руки й чисте серце; хто не пильнує розумом своїм пустого не присягає криво. Він матиме від Господа благословення і ласку від Бога свого спасіння. Такий рід тих, які його шукають, шукають лице Бога Якова.

Господня є земля, її повнота …

Отож, що ж дивного в тому, що Бог наш з’явився на землі і жив з людьми, коли земля є Його творінням і ділом? Немає нічого нового і незвичайного в тому, що Владика “до своїх” прийшов (Йо. 1,11); бо Він приходить не в чужий світ, але в той, який Сам сотворив, заснувавши землю на морях, і течії рік.

Для чого ж прийшов Він на землю? Для того, щоб витягши тебе з безодні гріха, возвести “на гору” (Пс. 23, 3), якщо ти для восходження на гору скористаєшся царською колісницею, тобто доброчесним способом життя. Бо не можна зійти на цю гору, якщо не будуть супроводжувати тебе чесноти; для цього ти повинен бути «невинен руками», неосквернений ніяким лукавим ділом, «чистий серцем», не звертаючись душею своєю ні до чого суєтного, і не вигадуючи проти ближнього ніякого підступу (Пс. 23, 4). Нагорода за це восходження є «благословення», Господь дарує такому Свою милість (Пс. 23, 5). “Такий рід тих», які Його шукають, які восходять на висоту за допомогою чесноти і «шукають лице Бога Якова» (Пс. 23, 6).

Отож, і ми будемо наслідувати пророка в любові до Бога, в лагідності життя, щоб повчання пророка було керівництвом нашого життя в Бозі, у Христі Ісусі, Господі нашім, Якому слава на віки віків. Амінь.

Вознесіння

Унівська Лавра, 2018-05-17

Ді. 1, 1–12; Лк. 24, 36–53

Господь зійшов з неба на землю заради спасіння людини, яке сталося через смерть і воскресіння Спасителя.

Богословіє празника Вознесіння: Господь бере на себе впалу людську природу Адама на свої рамена, немов Добрий Пастир бере на плечі загублену вівцю, і возносить на небеса.

Піснеспів про богословіє празника:

Сьогодні небесні сили, бачачи наше єство на небесах, дивуються чудному висходові і здивовано одні одних запитують: Хто це такий, що оце прийшов? Побачивши свого Владику, наказують відчинити небесні ворота. З ними і ми безперестанно оспівуємо того, хто знову прийде звідтам у тілі, як суддя всіх і Бог всесильний.

Блаженнійший Святослав навчає:

Сьогодні возноситься на небеса не лише Божественна природа нашого Спасителя, але і Його людська природа. Адже Син Божий став людиною заради нашого спасіння. Тому сьогодні возноситься і засідає у славі Отця теж і людина.

Сьогодні на небеса разом з Господом возносимося і ми, ті що віримо у Воскресіння.

Господь запрошує до участі у небесній славі кожного з нас.

Наша слава є поруч Бога і Отця.

Кожен з нас був сотворений для вічності, для життя в Бозі, для життя в Царстві Небесному, щоб бути разом з Богом і посідати у Царстві Божому вічне щастя.

Вознесіння

Унівська Лавра, 2017-05-25

Ді. 1, 1–12; Лк. 24, 36–53

Піснеспів: Господи, таїнство єже от віков сокровенноє і от родов ісполнив яко благ.

Таїнство празника Вознесіння розкриває ікона Сошестя в ад, а також зображення Доброго Пастиря. Господь сходить, бере впалу людську природу Адама на свої рамена і возносить її.

Піснеспів празника:

Низшедшеє єстество Адамово, в дольнійшия страни землі, Боже новосотворивий собою превише всякаго начала і власти, возвел єси днесь:

яко бо возлюбив спосадил єси,

якоже помиловав соєдинил єси себі,

яко соєдинивий спострадал єси,

яко безстрастен пострадав, і спрославил єси.

Нехай наші очі будуть піднесені до неба, куди піднесено впалу природу Адама. Там наше місце.

Нехай наші очі будуть піднесені до неба, звідки знову прийде Христос судити живих і мертвих. Чи готові вийти Йому назустріч?

Вознесіння[17]

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-06-09, 11:00

Ді. 1, 1–12; Лк. 24, 36–53

Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим (Лк. 24,52).

Наступив день розставання, коли земний Ісус остаточно став Христом небесним. Однак, Вознесіння – це не кінець, це радше початок нового етапу. Учні не пішли додому з розбитими серцями. Вони повернулися в Єрусалим з великою радістю. Вони знали, що є в них Господь, з яким уже ніхто їх не може розлучити.

Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім (Рм. 8, 38-39).

Немає нічого дорожчого, ніж знати, що на небесах нас очікує той самий Ісус, який настільки добрим і люблячим був на землі. Умерти – не значить розчинитися в темряві, умерти – це значить відправитися до нього.

І вони повернулися в Єрусалим з радістю великою.

Вознесіння Христа – це початок нового етапу в житті спільноти апостолів, початок їхньої вселенської місії. Возносячись промовив до них Христос: Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі (Ді. 1,8). Ми – свідки Христа. Що ми свідчимо, що проповідуємо? Що проповідували апостоли? При останній появі Христос до них мовив: „Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того всього” (Лк. 24, 46-48). Ми свідчимо, ми проповідуємо покаяння на відпущення гріхів усім народам у Христове ім’я, велику благодать покаяння.

Апостоли починають свою місію з храму: вони перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога (Лк. 24, 53). Так і ми саме у храмі черпаємо сили для проповіді, для місії, для нашого свідчення Христа у світі. Кожне наше діло, слово, уся наша поведінка нехай буде свідченням Христа.

Неділя Святих Отців Першого Вселенського Собору

Унівська Лавра, 2023-05-28

Ді. 20, 16–18. 28–36; Ів. 17, 1–13

Сьогодні – Неділя св. Отців Першого Вселенського собору, який відбувся у 325 році. Отже, через два роки сповниться 1700-ліття із дня Першого Вселенського собору. А догма, яку проголосив цей Собор залишається святою та дійсною і сьогодні, і назавжди, бо Перший Вселенський собор проголосив Символ віри, який ми постійно молимося Вірую в єдиного Бога Отця Вседержителя…

1700 років тому був священник на ім’я Арій, який виголошував єретичні науки заперечуючи Божество Сина Божого. Як згадує св. Йоан Золотоустий: «Арій визнає Сином (Ісуса Христа), але тільки за ім’ям, навчає, що Він є створіння і багато нижчий від Отця» (Бесіда 6 на Филип’ян).

Зокрема, Арій навчав, що був час, коли Сина не було. А святі Отці навчали: Бог – понад часом, Він – непідвладний часу, Бог – Творець часу. Людина обмежена часом і простором, а Бог – Творець часу і простору і є понад часом і простором. Тому до Бога неправильно застосовувати фразу: Був час, коли Сина не було. Бо всемогутній Бог – понад часом, Він – незмінний, Він завжди є такий самий досконалий. І не може так бути, що колись був час, коли Сина не було, і Бог не був Отцем, а пізніше, немовби, Бог змінився і став Отцем. Така єретична наука під назвою аріанство засуджена св. Отцями Першого Вселенського собору, пам’ять яких ми сьогодні святкуємо.

І у сьогоднішньому Євангелії від Йоана ми слухали слова Ісуса Христа: Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у Тебе, перш ніж постав світ.

Отже, Син Божий уже перш ніж постав світ – був з Отцем і Духом. Як каже Євангеліє: Споконвіку було Слово (Син Божий), і Слово було Бог.

Син Божий, який відвічно поза часом раждається від Отця, зійшов на землю, щоб народитися в часі від Пресвятої Діви заради нашого спасення.

Святі Отці Собору в Нікеї урочисто проголосили цю апостольську ісповідь віри в Божество Сина Божого Ісуса Христа, що Він є Богом вічним, співбезначальним з Отцем, рівним у славі з Отцем і Святим Духом, Який народжений від Отця перед усіма віками. Амінь.

Неділя св. Отців Першого Вселенського собору

Унівська Лавра, 2019-06-09

Ді. 20, 16–18. 28–36; Ів. 17, 1–13

Уривки із повчань блаж. Святослава на цю неділю, що найголовніше треба знати

Отці Собору в Нікеї зібралися, щоб урочисто проголосити апостольську ісповідь віри в Божество Сина Божого Ісуса Христа; щоб проголосити, що Він є Богом вічним, співбезначальним з Отцем, рівним у славі з Отцем і Святим Духом, Який народжений від Отця перед усіма віками.

Бога істинного від Бога істинного, родженого несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

Ця ісповідь святих отців не є абстрактним богослов’ям. Бо якщо Ісус Христос не є Богом, тоді людина не є спасенною. Якщо Ісус Христос не є Богом, який став людиною, тоді той Бог, у якого ми віруємо, є безконечно далекий від нас, безучасний нашому життю і стражданню. А якщо Син Божий є Богом по природі, то тоді наш Бог, який в Ісусі Христі зблизився до людини, є безконечно близький до нас. Більше того, Ісус Христос як Син Отця став людиною, щоб поділитися з нами своїм Синівством, щоб те, що Він має по природі, нам сталося як дар по благодаті. Ця ісповідь є правилом духовного життя кожного християнина. Те Божественне Синівство нашого Спасителя є нашим даром. Апостол Павло навчає про дар усиновлення:

Гал. 4,4-7: Коли сповнився час, Бог послав свого Сина … щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: Авва – Отче! Тому ти вже не раб, а син; і коли син, наслідник з Божої ласки.

Завдяки дару усиновлення кожен з нас є сином і донькою Бога. Тому ми можемо назвати Бога Отцем, мати до Нього синівську близькість, молитися «Отче наш» і бути певними, що Він вислуховує всі наші молитви.

Ісус Христос молиться до Небесного Отця:

Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми! (Йо. 17,11),

Отож, ми є спадкоємцями Божественного синівства. Ісус Христос хоч вознісся на небо, але Він не відійшов, не покинув, не полишив Своєї Церкви, Своїх учнів. Він у нас і серед нас сьогодні дійсно живо і активно перебуває і тому сьогодні ми на цій Літургії є живими, справжніми учасниками цієї самої Тайної вечері, на якій молився Ісус Христос разом з учнями Архиєрейську молитву.

Неділя св. Отців Першого Вселенського собору

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-06-12, 9:00

Ді. 20, 16–18. 28–36; Ів. 17, 1–13

Цього року 1680-та річниця молитви «Вірую».

На Першому Вселенському соборі проголошену у первинній формі «Символ віри», у якому викладено догму, вчення Церкви, зокрема про два найбільші таїнства: про Пресвяту Тройцю та про воплочення Сина Божого, єдинородного, від Отця родженого перед всіма віками.

Зіслання Святого Духа

П’ятдесятниця[18]

Унівська Лавра, 2021-06-20, 11:00

Ді. 2, 1–11; Ів. 7, 37–52; 8, 12

На свято П’ятдесятниці Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя.

На Зіслання Святого Духа зароджується і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

Другий Ватиканський Собор:

У дні П’ятдесятниці післаний був Святий Дух, щоб постійно освячувати Церкву … Дух перебуває в Церкві і в серцях вірних, немов у храмі, в них молиться та дає свідчення усиновлення дітей … Силою Євангелія Святий Дух омолоджує Церкву та постійно її оновлює і провадить до повної злуки з Обручником – Христом.

Тому ми можемо сказати зі святим Іринеєм Ліонським: Де Церква – там і Дух Божий, де Дух Божий – там і Церква.

Святий Дух наповнив Церкву, Святий Дух живе у Церкві. Ми отримали Святого Духа у день нашого Хрещення-Миропомазання, однак ми втрачаємо Його – через гріх, коли живемо не згідно з Христом.

Ми молимось сьогодні, щоб зійшов на нас Святий Дух, і будемо силкуватися принести плоди Святого Духа: любов, радість, мир, терпеливість і інші.

Ми молимось сьогодні, щоб Господь дав нам Святого Духа, і будемо трудитися, щоб не намарно зійшов на нас Святий Дух. Амінь.

Зіслання Святого Духа

2012-06-03

Ді. 2, 1–11; Ів. 7, 37–52; 8, 12

Пророцтво пророка Йоіла про Зіслання Святого Духа:

«… я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати … І кожен, хто призве ім’я Господнє, спасеться …» (Йоіл 3, 1.5).

Плоди Святого Духа: Любов.

«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими … Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи» (1 Кор. 13,1-3).

«Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне … зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов» (1 Кор. 13,8.13).

Зіслання Святого Духа^[19]

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-06-19, 11:00

Ді. 2, 1–11; Ів. 7, 37–52; 8, 12

Якщо Христос є Главою Церкви, яка є Його Тілом, то Святий Дух є Той, Який «наповнює все у всьому». Таким чином, обидва визначення, дані апостолом Павлом Церкві (Еф. 1, 23), розкривають у ній два різні полюси, що відповідають двом Божим Особам. Церква є Тіло, оскільки Христос – її Глава. Церква є повнотою, оскільки Дух Святий її животворить і наповнює Божеством, бо Божество живе в ній тілесно, як Воно жило в обоженому людстві Христа.

Ми зараз будемо просити про повноту Святого Духа, Який Церкву наповнив, Який у Церкві живе, Якого ми отримали в день, коли нас хрестили і миропомазали, але Якого ми втрачаємо – гріхом, розсіяністю, життям не за Христом. Молімося про те, щоб зійшов на нас Вседержитель Святий Дух, і будемо намагатися принести ті плоди Духа, які описані святим апостолом Павлом з надр його досвіду: мир, радість, любов, терпіння та інші плоди, які він згадує, і вінець яких, вершина яких – самозабутня, жертовна, радісна любов, яка віддає все своє. Молімося, щоб Господь нам дав Духа, а самі зобов’язуємося нині трудитися над тим, щоб не даремно зійшов на нас Святий Дух. Амінь.

А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких! (Гал. 5, 22-23)

Можна в певному сенсі сказати, що діло Христа готувало діло Духа Святого: «Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк. 12, 49).

І святий Симеон Новий Богослов оспівує Його в гімнах божественної любові в апофатичному образі Особи непізнаваної і таїнственної:

«Прийди, Світло істинне; прийди, Життя вічне; прийди, сокровенна таємнице; прийди, скарбе безіменний; прийди, річе неізреченна; прийди, Особо незбагненна; прийди, безперестанне радованіє! Прийди, Світло невечірнє; прийди, усіх що хочуть спастися істинна надіє. Прийди, мертвих воскресіння; прийди, могутній, який усе ділаєш, переображуєш і змінюєш, прийди невидимий, недосяжний і невидимий. Прийди, незмінний і непорушний, однак який завжди приходить до нас, у аді перебуваючих, – Ти, що вище небес перебуваєш. Прийди, ім’я прежадане і постійне проголошуване, про яке ніхто не може сказати, що воно, і ніхто не може пізнати, який Ти, бо це нам немислимо. Прийди, вінче нев’янучий. Прийди, Ти, Якого возлюбила і любить душа моя. Прийди, Єдиний, до мене. Прийди, подих і життя моє. Прийди, утішення смиренної душі моєї».

Понеділок Святого Духа

Унівська Лавра, 2023-06-05

Еф. 5, 9–19; Мт. 18, 10–20

Проповідь[20] на Послання Апостола до Еф. 5, 9-19.

Сьогоднішнє читання Апостола до Ефесян закликає нас: Сповнюйтеся Духом.

Послання до Ефесян називають вершиною богослов’я Нового Завіту. Тут виражено богословське вчення про грандіозний Божий задум відносно людства, одвічний задум Бога, який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Члени Церкви зібрані в єдине ціле як Божий Храм (2:20-22), як Христове Тіло (1:22-23), як Христова наречена (5:23-32).

Перша частина послання навчає, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі, а друга навчає, що ми повинні робити, як учні Ісуса та члени Його Церкви, які отримали великі благодаті і дари.

Про Божий задум та діяння заради нашого спасіння сказано:

… ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий … Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили (2:8-10).

Св. Апостол Павло закликає християн жити святим життям: поводитися достойно покликання, яким нас візвано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру (4:1-3).

Отже, тут йдеться про нове святе життя у любові, у жертовній любові.

Бог вибрав християн, щоб бути святими. Святі – у єврейській мові дослівно означає “відокремлені, освячені”; вірні покликані до святості – “інакшості” життя, яке достойне Господа.

Про християн сказано, що вони запечатані, назнаменовані Святим Духом:

У ньому (у Христі) й ви, – почувши слово правди, благовість вашого спасіння, в яке ви повірили, – були запечатані обіцяним Святим Духом … І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви назнаменовані на день відкуплення (Еф 1:13-14; 4:30).

Ви були колись темрявою, тепер же – світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла.

Св. Апостол Йоан теж звіщає: звістуємо вам: Бог – світло, й ніякої у ньому темряви немає. Коли ходимо у світлі, як Він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха (1 Йо 1:5-7).

Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве.

Плоди світла є подібними до плодів Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість … (Гал 5:22-23).

Коли ми справді маємо Св. Духа, Він виявляється у нашому житті цими переліченими плодами Св. Духа.

Натомість коли ми противимося Св. Духові, то тоді живемо за пожаданнями плоті, і в нашому житті проявляються цілком інші плоди: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити; бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б. А коли дух вас водить, то ви не під законом. Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують (Гал 5:16-21).

Шукайте пильно того, що Господеві подобається… використовуючи час, бо дні лихі. Християни мусять використовувати нагоду робити добро.

Наповнення Духом спричиняє радісну похвалу через спів та прославу:

Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа і дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа.

Понеділок Святого Духа

Унівська Лавра, 2022-06-13

Еф. 5, 9–19; Мт. 18, 10–20

Сьогоднішнє читання Апостола (Еф. 5, 9-19) закликає нас: Сповнюйтеся Духом.

А наступне речення, мабуть, уточнює, яким чином ми маємо сповнюватися Духом: Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.

Тобто через молитву сповнюймося Духом.

Запитання: Для чого? Що нам дає Святий Дух?

Святий Дух подає сім дарів: Мудрість, Розум, Рада, Кріпость, Знання, Побожність, Страх Божий (Ісая 11,2).

Дари Святого Духа – дарована людині здатність приймати Бога та бути відкритою до сопричастя з Ним.

Отримуючи дари Святого Духа, християнин повинен співдіяти з божественною благодаттю, і ознаками зрілого духовного життя є плоди Святого Духа: Любов, Радість, Мир, Терпеливість, Добротливість, Милосердя, Віра, Лагідність, Поміркованість (Гл. 5,22-23) (Катехизм, стор. 227).

Тож християнин може зрозуміти, наскільки зрілим є його духовне життя, саме за плодами Святого Духа, наскільки у серці живе любов, радість, добротливість, милосердя і інші плоди Святого Духа.

Тож, Сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.

Понеділок Святого Духа

Унівська Лавра, 2020-06-08

Еф. 5, 9–19; Мт. 18, 10–20

Наприкінці 2003 року під час ремонту в Унівському монастирі між стіною та одвірком дверей було знайдено згорток – лист Митрополита Кир Йосифа (Сліпого) до архимандрита Климентія (Шептицького), датований 1947 роком: «Святий Дух подасть і нашій Церкві світло і силу». Лист переслано з Сибіру, з пошти Маріїнська Новосибірської області. Минув уже рік після ув’язнення автора, і лишався місяць до того, коли «по етапу» пішов архимандрит Климентій. Це послання поневоленій Церкві. Жодною мірою не втратив своєї актуальності зміст пастирського слова Блаженнішого Йосифа.

«Прийміть, Дорогі, це слово поучення і потіхи, як і я, коли, пишучи його, находив полегшу в горю, хоч для писання не мав ні відповідних засобів, ні місця, ні належного спокою, а навпаки – знаходився серед безвинних погроз позбавленню здоров’я і втрати життя …».

«Мир у Господі і благословення! Цьогорічне свято Зіслання Святого Духа спонукує нас присвятити третій Божій Особі Пресвятої Тройці окрему увагу – більшу, як це звичайно рік-річно бувало, – і відсвяткувати її пам’ять із найгарячішою побожністю і найщирішим наставленням нашої зболеної душі. Це велике свято Христової Церкви, її початку і зросту».

«… Святий Дух – це третя особа Пресвятої Трійці. Він той сам Бог, що й Отець, і Син. Він так само мудрий, добрий, нескінченно вічний і всемогучий, як Отець і Син, бо Він має цю саму Божу суть і природу. Одне слово, таке саме божество, що і дві перші особи. Він споконвіку одержав цілу Божу природу і ціле Своє існування від Отця і Сина, і то так, що Син отримав її перед віками в родженні як Слово, а в диханні любови передав Він від Отця цю саму Божу природу Святому Духові. Тому всі три особи є один і той самий Бог, бо всі три особи мають одну і ту саму Божу природу, суть і сутність. Звідси-то і Святий Дух має всі Божі прикмети. Так як приписуємо Богові Отцю сотворення світу і післання Сина, а Синові – відкуплення, задосить учинення і надолуження за гріхи людського роду, так Святому Духові присвоюємо, зокрема, освячення душі, просвічення розуму світлом правди, скріплення волі любов’ю, потіхою і заступництвом, лучність і з’єднання сил, довічний духовий провід і всесильну поміч Церкві».

«… Святий Дух зогрівав мільйони мучеників до видержання і віддання навіть свого життя за Христа, потішав їх та піддавав їм ясні і неустрашимі відповіді. Він помагав внутрішнім просвіченням розумів Святим Отцям Церкви; церковним письменникам і вченим-богословам допомагав в усному і письмовому викладі правд віри і в їх обороні. Коли загрожували Церкві вороги (передусім єретики голошенням лженауки), Святий Дух говорив устами зібраних єпископів під проводом Вселенського Архиєрея науку правдивої віри і додавав книги до проповідування цієї науки вірним. Цей Святий Дух як від початку перебував у Церкві та провадив її, так є тепер, і так буде до кінця світу. Впродовж двадцяти століть, від самого початку існування Церкви, виводив Він її дарами не раз із найжахливіших нещасть і упадків. Він подавав раду, а за радою – і поміч. Святий Дух подасть і нашій Церкві, знесиленій усякими страхіттями та повоєнними лихоліттями, світло і силу, усуне всі упередження до Неї, які видвигають сьогодні вороги, і просвітить їх Божою правдою».

«… Святий Душе, Ти, що є найчистішою Божою любов’ю, уділи її всещедро українському народові, злучи нею всіх, а передусім страждаючих, до взаємної помочі. Спали вогнем любови його гріхи, вольні і невольні, усунь з його душ злі схильності, виплекай у ньому геройські чесноти і прикраси його своїми дарами та борони його перед людською несправедливістю. Приверни єпископів і священиків до свого стада; батьків і матерів, дітей і кровних до своїх родин; поверни другів і сусідів, усіх, що опинилися далеко за горами і водами, до їхніх затишних осель.

Душе Божий, Ти, що на початку віків уносився над безплідною землею і створив на ній життя, прикрасив її дібровами і наповнив тваринами, зроси і українську землю благодатним дощем, щоби зазеленілись її ниви і принесли сторичний плід та не голодували її жителі; наповни моря і ріки рибами, ліси і гаї, гори і доли – звірятами і птицями, які хвалили б Тебе й оспівували Твою славу; прибери травою і квітами сіножаті і пасовища, щоби випасалися на них череди корів й отари овець, гарцювали табуни коней і бриніли бджоли на пасіках – як образ української трудящости, пильности і запопадливости. Заклич увесь народ до удосконалення свого життя, до розвинених комунікаційних сіток залізничних доріг, самоходів, кораблів і літаків; вкажи щасливі винаходи і відкриття та нахили народ до здвигнення на Твою славу подиву гідних пам’ятників високої культури, яка більше п’яти тисяч літ цвіла на його землях.

А тепер і на майбутнє отри, Всеблагий, пекучі сльози з його очей і гарячий піт із його чола і хорони його від журби недостатку, від тілесних болів і душевних страждань, щоб зажив він праведно і щасливо вже тут, на землі, і в кончині свого життя став безпорочним Твоїм угодником. Амінь».

Благодать, Господа

Кир Йосиф Сліпий

Понеділок Святого Духа

Унівська Лавра, 2019-06-17

Еф. 5, 9–19; Мт. 18, 10–20

Про Святого Духа повчає одна із стихир-піснеспівів празника:

Дух Святий бі убо присно, і єсть, і будет: ніже начинаем, ніже престаяй, но присно Отцу и Сину счинен и счисляєм: Живот, і животворяй, Світ, і світа податель, самоблагий і істочник благостині: Імже Отец познаваєтся, і Сын прославляєтся, і от всіх познаваєтся, єдина сила, єдино счетаніє, єдино поклоненіє Святия Тройци.

Дух Святий завжди був, і є, і буде;
Який ані не почався, ані не перестане (існувати)
(не має початку, ні кінця),
але завжди разом перебуває з Отцем і Сином і до Них прилічений;
Життя і Творець життя
Світло і світла Податель;
самоблагий і Джерело благості; (саме Благо)
через нього Отець пізнається і Син прославляється,
і всіма пізнається єдина сила, єдиний устрій, єдине поклоніння Святої Тройці[21].

Діонісій Ареопагіт, Про Божі імена, 2,4:

«Так, щодо єдиності Божої чи надсущості, єдиним і спільним для єдиноначальної Тройці є надсуще буття, пребожественна Божественність, преблага благість, поза межами всього той самий стан цілковитої осібності поза усім, одність, що понад принцип одності, … перебування та основа єдиноначальних Іпостасей, якщо так належить казати, одна в одній, повністю преєдина і ні одною частиною незлита …

Як ми співаємо на святій Літургії: «Тройця єдиносущна і нероздільна».

Понеділок Святого Духа

Унівська Лавра, 2016-06-20

Еф. 5, 9–19; Мт. 18, 10–20

– Святитель Григорій Богослов, Пісня Богові[22]:

«Оспівую Тебе, Тройце жива, єдина і єдино єдиноначальна, Єство незмінне, безначальне, Єство невисловленої сутності, Уме незбагненний в мудрості, небесна Владо, непомильна, непідвладна, безмежна, Сіяння неозоре (неудобозримое, Яке неможливо узріти, осягнути зором), але Яке все оглядає, Яке від землі й до безодні ні в чому не знає для Себе глибини!»

– Святитель Григорій Богослов, ще одна Пісня Богові^[23]:

«Слава Богу Отцю і Сину – Всецарю, слава Всехвальному і Всесвятому Духу. Тройця – Бог єдиний, Який все створив і утворив: небеса для небесних і землю для земних; море, ріки і джерела створив для тих, що живуть у воді, усе животворячи Духом Своїм. Щоб премудрого Творця всяке творіння оспівувало – свою єдину Причину життя і перебування. Особливо ж розумна природа завжди оспівує Його – Великого Царя і Благого Отця: диханням, душею, мовою й помислом. Дай же й мені славословити Тебе чисто, Отче!»

Неділя всіх святих

Унівська Лавра, 2024-06-30, 11:00

Євр. 11, 33–12, 2; Мт. 10, 32–33. 37–38; 19, 27–30

Сьогодні Неділя всіх святих.

«Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!» – взивали серафими у книзі пророка Ісаї (Іс. 6,3).

«Святе над святими» називає Бога пророк Даниїл (Дан. 9,24).

Діонісій Ареопагіт у книзі Про Божі імена, 12,1-4, іменує Бога «Святеє святих»:

– І спершу треба сказати, що́ таке, на нашу думку, «сама святість» (12,1).

– Отож, в міру наших сил [можемо] сказати, [що] святість – це вільна від усякого гріха і вседосконала та цілковито незаплямлена чистота (12,2).

– Тож ці [імена] всеперевершувальної Причини годиться оспівати сповна, та ще й належить називати її всеперевершувальна Святість … Адже від неї в однині і сукупно походить та роздається всяка непримішана точність усякої справдешньої чистоти … (12,3).

– А оскільки преповний усього є Спричинювальний усе в єдиному всеперевершувальному наддостатку, то оспівується Він [як] Святий святих і іншими [іменами], що відповідають Причині, яка прещедро переливається, та всеперевершуваності, яка поза межами [всього] (12,4).

Абсолютно і досконало святим є тільки Бог.

Святість – це Божа прикмета, яка вказує на абсолютну вищість і інакшість Божої природи над сотвореним світом.

А людина може стати святою настільки, наскільки вона наблизиться до Бога, уподібниться до Нього в Доброті, Благості, Любові, Милосерді.

Прямувати до святості означає – стреміти до Бога, уподібнюватися до Нього, відповісти на Божу любов.

І Господь, бачачи нашу добру волю, обдарує нас своєю благодаттю та силою, і вестиме нас до святості.

Неділя всіх святих

Унівська Лавра, 2022-06-19

Євр. 11, 33–12, 2; Мт. 10, 32–33. 37–38; 19, 27–30

Кожна людина, Боже створіння – унікальна. Кожен має свої неповторні дари, таланти, своє покликання. Але усіх нас об’єднує одне покликання, до якого покликані усі люди. Бог нас кличе: Будьте святі, бо Я – святий.

Святість не може виникнути сама по собі з природи, ані шляхом зусиль і самовдосконалення. Ні. Неможливо стати святим без Бога. Бог дає святість. Святість – від Бога.

Людська святість – це відблиск Божої святості, відблиск Божої слави, це дар, дарунок від Бога, це Божа благодать.

Сьогодні, у неділю всіх святих, усі святі нагадують нам про наше покликання до святості.

Головна риса, яка характеризує святу людину – любов, до Бога і до ближнього. Любов – довготерпелива, любов – лагідна … не шукає свого … все зносить … все перетерпить.

Бог є Любов, тому святим є той, хто якомога більше подібний до Бога в любові.

Нехай Господь допоможе нам ставати чимраз більше віддзеркаленням Божої святості.

Неділя всіх святих[24]

Унівська Лавра, 2021-06-27, 11:00

Євр. 11, 33–12, 2; Мт. 10, 32–33. 37–38; 19, 27–30

Сьогодні Неділя всіх святих.

Сьогодні усі святі нагадують нам, що і наше завдання стати святими і зайняти місце поруч із ними у Царстві Небесному.

Святі – це особи, які відповіли любов’ю на Божу любов.

Святі – це особи, які відповіли “Так” на Божий заклик “Будьте святі, бо Я Святий”.

Святі – це особи, які зрозуміли сутність Христового пришестя, страждання і смерті на Хресті.

Святі – це особи, які зрозуміли, що, якщо Христос помер за них на Хресті, то треба зробити все для того, щоб його смерть не була даремною, треба відкинути усе, що розпинає Христа, тобто гріх.

Святість – це Божа прикмета, яка вказує на абсолютну вищість і інакшість Божої природи над сотвореним світом.

Абсолютно і досконало святим є тільки Бог.

А людина може стати святою настільки, наскільки вона наблизиться до Бога.

Завдання християнина – прямувати до святості, відповісти на Божу любов, бути світлом для світу.

І Господь, бачачи нашу добру волю, обдарує нас своєю благодаттю та силою, і вестиме нас до святості.

Усе можливо з Богом, який укріпляє нас.

Сьогодні 20-та річниця як святий Папа Іван Павло II відвідав Україну. 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії відбувся обряд беатифікації 28 слуг Божих УГКЦ, серед яких Миколай Чарнецький і 24 співмученики, Теодор Ромжа, Омелян Ковч і Йосафата Гордашевська.

Неділя всіх святих

Унівська Лавра, 2020-06-14

Євр. 11, 33–12, 2; Мт. 10, 32–33. 37–38; 19, 27–30

Сьогодні Неділя всіх святих.

Кожна людина, як і кожне Боже створіння – унікальна. Кожен має свої неповторні дари, таланти, своє покликання у житті. Але усіх нас об’єднує одне покликання, до якого покликані усі люди. Бог нас кличе: Будьте святі, бо Я – святий. Отже, Божа воля щодо кожного з нас, не щодо окремих одиниць, а щодо всіх: Бог хоче, щоб кожен з нас став святим.

Ми чекаємо на плоди природи, любимо ті дерева й рослини, які приносять рясні плоди, чекаємо на черешні, ягоди, малини. І так само ми, люди, повинні приносити Богові рясні плоди.

Про плоди Святого Духа навчає св. ап. Павло у посланні до Галатів, 5,22-23: плід Духа: Любов, Радість, Мир, Терпеливість, Добротливість, Милосердя, Віра, Лагідність, Поміркованість.

Це плоди, які повинен приносити Богу християнин.

Св. ап. Павло повчає: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити; бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному … (Гал. 5,16-17).

Плодам Святого Духа протиставляються учинки тіла: Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше … ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують (Гал. 5,19-21). Це поведінка людини, яка не прямує до святості.

Апостольське навчання про плоди Святого Духа та протилежні їм вчинки тіла завершується такими словами: Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями (Гал. 5,24).

Про хрест сказано і в сьогоднішньому Євангелії: Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той мене недостойний (Мт 10,38).

Отож, наше завдання – стати святим. Для цього потрібно розп’ясти своє тіло з його пристрастями та пожадливостями, а принести Богові плоди: любов, терпеливість, добротливість, милосердя і т.д.

Довго можна міркувати про святість, але коли одного з найбільших мислителів, Тому Аквінського, запитала його сестра, що треба робити, щоб стати святою, то він відповів коротко: “Треба хотіти”.

Отож, нехай кожен візьме свій хрест і ступає по дорозі, яка вказана у Святому Євангелії, по дорозі, яку протоптали тисячі святих, по дорозі – слідами Ісуса Христа.

Неділя всіх Святих

Унівська Лавра, 2019-06-23

Євр. 11, 33–12, 2; Мт. 10, 32–33. 37–38; 19, 27–30

Святою є людина, яка, відкрившись на Христову благодать і слухняно слідуючи дії Святого Духа, дозволила Божій любові завоювати себе і добровільно відповіла любов’ю на Божу любов. Таким чином свята людина безумовно віддала себе Богові, у постійності та зрості, незважаючи на слабкості та помилки, вона привела себе у відповідність до Нього (узгодила своє життя з Ним), дотримуючись Його критеріїв та Його «доріг».

Свята людина – це та, яка прожила, у єдності з Христом, у всьому чинячи те, що до вподоби Отцю Небесному, з любов’ю приймаючи Його задуми та замисли стосовно неї, щоб через дію творчого Святого Духа, через Його дари та харизми, сформувати її таким членом містичного Тіла Христа, який мав би не лише довершити певне завдання чи місію, але і відображати собою певні духовні характеристики Христа.

Отже, кожна людина, яка бере глибоку участь у житті та любові Христа, поширює навколо себе тепло Його любові та красу Його життя і дозволяє бачити Його милість у обставинах, у яких вона знаходиться. Кожна людина, тісно з’єднана з Христом привертає до Нього людей, щоб вони, вражені і захоплені Його добротою, звершували сходження вгору за Главою, який є джерелом доброти[25].

Неділя всіх святих

Унівська Лавра, 2018-06-03

Євр. 11, 33–12, 2; Мт. 10, 32–33. 37–38; 19, 27–30

Сьогодні – Неділя всіх святих, нагадує нам про Божий до нас заклик: Будьте святі, бо я святий!

Що означає «стати святим»? Якою є свята людина?

Головна риса, яка характеризує святу людину – любов, до Бога і до ближнього. Святий апостол Павло навчає:

Якби я говорив мовами людськими й ангельськими …

Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти …

І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення,

але не мав любові, я був би – ніщо.

Святий апостол Павло подає характеристики справжньої любові, які можемо застосувати, щоб описати святу людину:

Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає.

Бог є Любов, тому святим є той, хто якомога більше подібний до Бога в любові.

У теорії воно здається зрозумілим, але на практиці важко підставити ліву щоку, коли тебе б’ють у праву, прощати і любити навіть ворогів.

Своїми силами ніхто сам себе спасти не може, ніхто не може себе силою заставити любити, прощати. Але у нас є Спаситель – Ісус Христос – джерело нашої сили і святості. Нехай наш погляд буде завжди звернений до Христа, щоб ми ставали дедалі більше подібними до Нього – лагідного і покірного серця, повного любові і милосердя.

Стати святим – це не утопія, це реальність, більше того, це наше завдання, до якого Господь нас закликає: Будьте святі, бо я святий! А Господь не помиляється. Якщо Він це сказав, значить це можливо для людини.

У який спосіб можна стати святим?

На це питання відповідає стихира із вчорашньої вечірні, у якій говориться про преподобних отців (μελισσών – вулик, пасіка), які свій ум окриливши божественною любов’ю, злетіли на небеса, і з ангелами оселилися, насолоджуєтесь вічними благами.

Отже, щоб стати святим, слід ум свій завжди мати спрямованим до Бога. Якщо вдалося зробити щось добре, казати: «Боже, дякую Тобі». Якщо щось не так, то просити прощення: «Господи, помилуй!»

Таким чином, маючи ум свій завжди спрямованим до Бога, людина стає щораз більше подібною до Бога, стає святою, сповняючи Божий заклик: Будьте святі, бо я святий!

Неділя всіх святих

Унівська Лавра, 2016-06-26

Євр. 11, 33–12, 2; Мт. 10, 32–33. 37–38; 19, 27–30

Святі – це ті, які у своєму житті приносять плоди.

Дев’ять плодів Святого Духа:

1. Любов:

– Йо 15,13: Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.

2. Радість:

– 1Йо 1,4: І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна

– Йо 15,11: Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна.

3. Мир:

Еф. 2,14: Христос – наш мир.

4. Терпеливість

5. Добротливість

6. Милосердя

7. Віра

8. Лагідність

9. Поміркованість (див. Гл. 5,22-23)

Неділя всіх святих

2009-06-14

Євр. 11, 33–12, 2; Мт. 10, 32–33. 37–38; 19, 27–30

Мати Божа і всі святі, які жили на землі від створення світу і по сьогодні, імена яких ми знаємо із церковного календаря, і імена яких залишаються відомими тільки Богові, нагадують сьогодні нам і про наше завдання зайняти місце поруч із ними у Царстві Небесному.

Святі – це особи, які відповіли любов’ю на Божу любов, це особи, які зрозуміли сутність, чому Ісус Христос прийшов на землю і страждав і помер на хресті. Святі – це особи які відповіли «Так» на Божий заклик «Будьте святими, бо Я Святий».

Що ж означає слово «святий» і похідні від нього слова «священний», «богопосвячений», «освячувати»? За філософським визначенням, святість – це Божа прикмета, яка вказує на абсолютну вищість і інакшість Божої природи понад створеним світом. Сюди входять такі Божі прикмети, як Божа доброта, Божа любов, милосердя. Абсолютно і досконало святим є тільки Бог. А людина або якась річ може стати святою настільки, наскільки вона наблизиться до Бога. Так людей, які віддають своє життя на служіння Богові, ми називаємо богопосвячені або священнослужителі. Ці слова вказують, що ці особи поставили себе і своє життя у особливі взаємовідносини з Богом, у відносини служіння, любові, самопожертви. Так само можуть бути посвячені і неживі речі, наприклад: образи, хрестики, вода, паска, фрукти, зілля. Посвячення неживих речей означає, що ми посвячуємо ці речі Богові і вони стають священними або посвяченими. Посвячений образ чи хрест, через які ми возносимо молитву до первообразу, тобто до Бога, який на цьому образі зображений, стає для нас неначе вікном у небесний світ. Посвячуючи фрукти, чи зілля, наші предки і ми дякуємо Богові за зібраний урожай.

Людина має велику відповідальність на землі. Бог так створив людину, що у ній поєднується два світи земний і небесний, тіло людини уподібнює людину до землі, а душа поєднує з небесним. Тому Біблія називає людину царем над усією природою. Від поведінки людини залежить світ. Коли Адам і Єва згрішили, Бог сказав: через твій гріх тепер проклята земля через тебе, вона буде тобі родити будяки і терня, і в поті чола твого будеш їсти хліб твій. Гріх, ненависть руйнує все навколо, війни залишають по собі мертві зони, а, не дай Боже, ядерна війна, може знищити й цілу планету. За гріхи людей природні катаклізми, урагани, цунамі, потопи. Навчали святі отці, що завдання людини привести світ до Бога, через свою святість, подібність до Бога, обожествлення, людина повинна преображувати світ.

Святі – це люди, які зрозуміли, що якщо Христос помер за них на хресті, то треба все зробити для того, щоб його смерть не була даремною, що треба відкинути усе, що розпинає Христа, тобто гріх.

Тому кожен християнин, за прикладом усіх святих, повинен прийняти рішення прямувати у житті до святості, відповісти подякою і рішучістю на Божу любов. І Господь побачивши нашу добру волю, обдарує нас своєю благодаттю і силою. Святими не народжуються, святими стають.

Усе можливо з Богом, який укріпляє нас.

Кожна людина повинна у житті палати святістю, неначе палаюча свічка. Є більші святі, які сяють неначе вогонь, інші як менші світильники, але найважливіше, щоб у житті ми були світлом для світу, а не темрявою гріха.

Нехай Господь укріпляє і веде нас до святості, щоб ми прославляли його колись у небі з усіма святими. Амінь.

Неділя всіх святих українського народу

Унівська Лавра, 2020-07-05

Рим. 8, 28–39; Мт. 5, 1–16

Мт. 8,5-13; Мт. 5,1-16

Мабуть, головним подвигом, який характеризує святих українського народу є вірність Богові аж до кінця, вірність Богові аж до смерті. Особливо наглядно засвідчили цю вірність Богові мученики, починаючи від страстотерпців Бориса і Гліба аж до наших блаженних новомучеників 20 ст.

У Біблії сказано: Бог вірний, що дотримує союз і ласку по тисячні покоління для тих, що його люблять і пильнують заповіді його (Втор 7,9).

Так само і Божі святі – вірні Богові до кінця: вони Христа ради каралися по в’язницях і каторгах, ламані душевно, побоями, голодом і холодом нищені … вони ріки крови праведної пролляли і сльозами підвали в’язниць та землю каторжну скропили …

І далі сказано в стихирі: Ваша мученицька кров свідчить перед небом і всією землею про вашу непохитну вірність Богові.

Слово мученик, у грецькій мові μάρτυς буквально означає свідок.

Про що ж свідчать мученики своєю вірністю Богові аж до смерті?

Перш за все, вони свідчать, що Бог є, і вони за вірність Йому віддають своє земне життя. Вони свідчать, що Бог діє у світі, Бог дарує їм благодать витримати будь-які страждання. Своїм мучеництвом вони свідчать свою істинну віру в Христа, у Його вчення викладене у Євангелії.

Як сказано у сьогоднішньому Євангелії: Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє царство небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі.

Св. Атанасій Великий, Бесіда про вочоловічення Слова

27. 1. А що зруйнована смерть, і що хрест став перемогою над нею, і тепер вже більше не має сили вона, але направду – мертва, ознакою немалою цього і підтвердженням ясним є те, що нехтують смертю всі учні Христові, і всі наступають на неї, і більше не бояться її, але хресним знаменням і вірою в Христа розтоптують як мертву її. 2. Бо колись, перед тим, як настало божественне перебування [між нами] Спасителя, оплакували всі помираючих як тих, що йдуть на загибель, а нині, оскільки Спаситель тіло воскресив, смерть уже не страшна, а всі віруючі у Христа як ніщо розтоптують її, і радше воліють помирати, аніж відректися віри в Христа. Бо достеменно знають вони, що помираючі не загибають, але живуть і стають нетлінними через воскресіння.

Неділя всіх святих українського народу

Рим, Студіон, 2019-07-14

Рим. 8, 28–39; Мт. 5, 1–16

Мт. 8,5-13; Мт. 5,1-16

Співаємо на Службі Божій Єдин Свят, єдин Господь…

Святість – це ознака Божа, якою підкреслюється Його єдиність, непізнаваність, його буття осібне від створеного Ним світу.

У прямому значенні абсолютно святим є лише Бог, усе решта стає святим, може стати святим. Ми говоримо про святість Бога, святість людини, про святе місце, святі мощі, святу чашу. Ми освячуємо речі, воду. Освятити речі означає поставити їх у відношення до Бога, посвятити їх Богові, віддати їх під Божий захист, під Божий покров. Людина, священник не своєю силою освячує, але Божою, Бог освячує.

Бо святість належить Богові, святість закріплена за Богом. Святість – це не людська річ, але Божа сила, Божий привілей.

Свята людина, свята чаша є святими лише тому, що вони мають відношення до Бога, вони отримують свою святість від Бога, вони освячені Богом, вони посвячені Богу.

Чому святих українського народу вважаємо святими? Тому що вони поставили себе у відношення до Бога. Вони посвятили, віддали своє життя Богові, а мученики навіть померли за Бога, за віру, за Церкву. Святі – це ті, які близько Бога.

Ми повинні задуматися, у якому відношенні до Бога перебуваємо ми, кожен із нас. Святість – це не лише привілей якихось окремих, немовби Богом вибраних людей. Ні. Бог хоче, щоб кожна людина стала святою. Бог закликає нас багаторазово у Біблії: Будьте святі, бо Я – святий.

Бог – це найвища нескінченно досконала Любов, найвища нескінченно досконала Благість, Добро.

А ми створені на образ і подобу Божу. Тому Божа святість повинна віддзеркалюватися в нашій душі.

Людська святість – це відблиск Божої святості, відблиск Божої слави, це дар, дарунок від Бога, це Божа благодать.

Святість не може виникнути ані сама по собі з природи, ані шляхом зусиль по самовдосконаленню. Ні. Людина не має влади над святістю. Святість – «не від світу цього». Неможливо стати святим без Бога.

Бог дає святість. Святість від Бога. Святість – це дар, який походить тільки від Бога.

Святий апостол Павло подає характеристики справжньої любові, які можемо застосувати, щоб описати святу людину:

Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає.

Всіх святих українського народу

Унівська Лавра, 2017-07-01

Рим. 8, 28–39; Мт. 5, 1–16

Мт. 8,5-13; Мт. 5,1-16

Що означає святість?

Ми читаємо у Біблії про Бога як про пресвяту Істоту, святе Буття.

У молитвах звертаємося до Бога: Бо ти святий єси Боже наш… Святий Боже… Свят, свят, свят…

Святість – це ознака Божа, якою підкреслюється Його єдиність, непізнаваність, його буття осібне від створеного Ним світу.

У прямому значенні абсолютно святим є лише Бог, усе решта стає святим, може стати святим. Ми говоримо про святість Бога, святість людини, про святе місце, святі мощі, святу чашу. Ми освячуємо речі, воду. Освятити речі означає поставити їх у відношення до Бога, посвятити їх Богові, віддати їх під Божий захист, під Божий покров. Людина, священник не своєю силою освячує, але Божою, Бог освячує.

Бо святість належить Богові, святість закріплена за Богом. Святість – це не людська річ, але Божа сила, Божий привілей.

Свята людина, свята чаша є святими лише тому, що вони мають відношення до Бога, вони отримують свою святість від Бога, вони освячені Богом, вони посвячені Богу.

Чому святих українського народу вважаємо святими? Тому що вони поставили себе у відношення до Бога. Вони посвятили, віддали своє життя Богові, а мученики навіть померли за Бога, за віру, за Церкву. Святі – це ті, які близько Бога.

Ми повинні задуматися, у якому відношенні до Бога перебуваємо ми, кожен із нас. Святість – це не лише привілей якихось окремих, немовби Богом вибраних людей. Ні. Бог хоче, щоб кожна людина стала святою. Бог закликає нас багаторазово у Біблії: Будьте святі, бо Я – святий.

Але Бог створив людину вільною, тому він не насильно освячує людину, але запрошує до святості.

Як ми відповідаємо на Боже запрошення до святості? Чи плекаємо святість, у нашому житті? Чи плекаємо чесноти, притаманні Богові прикмети: любов, доброту, милосердя, чистоту?

Божа святість характеризується нескінченною досконалістю.

Бог – це найвища нескінченно досконала Любов, найвища нескінченно досконала Благість, Добро.

Людина може віддати себе Богові через акт довіри, прослави, лише якщо вона розуміє Бога як найвищу Любов, найвище Благо, абсолютне Добро, Милосердя і Чистоту.

А ми створені на образ і подобу Божу. Тому Божа святість повинна віддзеркалюватися в нашій душі.

Святість не може виникнути ані сама по собі з природи, ані шляхом зусиль по самовдосконаленню. Ні. Людина не має влади над святістю. Святість – «не від світу цього». Неможливо стати святим без Бога.

Бог дає святість. Святість від Бога. Святість – це дар, який походить тільки від Бога.

Людина не має влади над святістю, бо не має влади над Богом.

Людська святість – це відблиск Божої святості, відблиск Божої слави, це дар, дарунок від Бога, це Божа благодать.

Нехай Єдин Свят Господь допоможе нам, щоб ми стали віддзеркаленням Божої святості, гідними посудинами, які б Господь наповнив своєю святістю.

Неділя всіх святих українського народу

2011-07-10

Рим. 8, 28–39; Мт. 5, 1–16

Мт. 8,5-13; Мт. 5,1-16

Одна з найголовніших рис святої людини – це вірність Богові до кінця. У Біблії сказано: Бог вірний, Він дотримує заповіт та милість для тих, які люблять Його і додержують заповіді Його (пор. Втор 7,9). Так само і ми вдячні Богові за дар життя і за всі благодіяння Божі для нас, і ми є вірні Богові на все життя.

Важлива чеснота святих – це витривалість. Легко бути вірним Богові в період радості й духовного піднесення, однак, важко залишатись вірним Божим заповідям повсякчасно. Щоденно християнин веде духовну боротьбу, щоб проганяти зі свого серця злі помисли і спокуси, щоб очищати своє серце від всякого зла і пожадливості. Бо блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Блаженні чисті серцем – це люди, які не допускають до свого серця гріховних думок злоби, ненависті, заздрості, розпусти і ін.

Святі – це ті, що залишились вірними Богові навіть підчас випробувань і переслідувань за віру. Ми також повинні бути готовими до різного роду випробувань і просити в Бога духовної кріпості для перенесення труднощів. Щоденно християнин працює над собою, щоб бути добрим, справедливим, лагідним, допомагати іншим, робити багато добра, щоб наша небесна скарбниця була повна добрих діл і чеснот.

Неділя всіх святих українського народу

2010-06-20

Рим. 8, 28–39; Мт. 5, 1–16

Мт. 8,5-13; Мт. 5,1-16

Сьогодні неділя усіх святих українського народу, і ми, за посередництвом наших святих, підносимо молитви до Всевишнього, щоб благословив нас стати сильною християнською нацією. Сильна нація відрізняється від звичайної групи індивідів такими характерними рисами.

Члени сильних націй взаємно допомагають один одному, кожен член нації знаходить сильну опору і підтримку від співвітчизників як на батьківщині так і закордоном. Сьогодні ми молимося, щоб з Божою допомогою наша нація звільнилася від язв корупції, хабарництва, здирництва, рекету, які нищать нашу націю, які підривають у нас довір’я один до одного, які призводять до ситуації, коли своїх треба боятися і ховатися. Виходить так, що замість підтримки людина людині стає ворогом і небезпекою. Члени сильної нації дуже радіють успіхам співвітчизника і взаємно підтримують одні одних у політичній, науковій і інших діяльностях, ніколи не шкодять із заздрості добрим починанням своїх ближніх. Члени справжньої нації ніколи не кажуть Моя хата скраю, ніколи не відгороджуються від інших у царство власного егоїзму, але спільне добро спільноти ставлять вище від власних егоїстичних інтересів.

Святі українського народу є для нас прикладом не лише духовної самопосвяти на служіння Богові, але також самопосвяти на служіння власному народу. Святі остаточно відмовилися від індивідуалістичних інтересів, віддаючи навіть своє життя, залишаючись вірними Богові і Церкві Христовій.

Тому і ми, за прикладом святих, будемо завжди об’єднані в любові один до одного, будемо взаємно допомагати своєю підтримкою та доброзичливістю.

Нехай ревне плекання християнських чеснот перетворить нас на незбориму і процвітаючу націю.

Неділя всіх святих українського народу

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-07-17, 11:00

Рим. 8, 28–39; Мт. 5, 1–16

Мт. 8,5-13; Мт. 5,1-16

Сповнилися слова Христові: «Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім» (Мт. 8,11).

Святі українського народу подають великі приклади святості.

Святий Агапіт Печерський був лікарем, безоплатно допомагав хворим, зцілюючи їх своєю молитвою і даючи їм ті трави, які сам вживав у їжу[26].

Святий Аліпій Печерський, іконописець, мав дар чудотворення ще за життя. Преподобний зцілив хворого на проказу, помазавши рани хворого фарбами, зображаючи на ньому ікони.

Розповідають про чудо, що коли на сестер-черниць у Сибірі натравили собак, то собаки, замість агресії, лизали їм ноги.

Божий Промисел над Україною. Завдання України нести мир, злагоду і християнські принципи у світове суспільство.

---

[1] Mistica della Luce, II // Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998. “Dionigi Areopagita interpreta da un punto di vista ontologico la perfetta struttura dell’universo come un flusso di luce derivante da Dio che si estende sui diversi livelli della creazione in ordine gerarchico. Il ritorno a Dio consiste in uno splendore sempre più luminoso, in un’esperienza mistica sempre più profonda che investe la vita intera dell’uomo. Dio in sé altro non è che una oscurità estremamente luminosa che supera ogni livello di conoscenza”.

[2] Єпископ Олександр Мілеант

[3] Esperienza mistica // Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998.

[4] Епископ Александр (Милеант). Ветхий Завет о Мессии. Пророчества в книгах Моисея // Православные Миссионерские Листки: https://fatheralexander.org/booklets/russian/messiah.htm https://azbyka.ru/otechnik/Aleksandr_Mileant/vetkhij-zavet-o-messii/

[5] На основі: Проповідь Блаж. Святослава в неділю Мироносиць (18 травня 2021)

[6] Св. Йоан Золотоустий, Тлумачення св. євангелиста Матея, том 7,2, стор. 451, 459-460.

[7] Митрополит Антоній Сурожський

[8] «Прийдіте, ублажим Йосифа приснопамятнаго, в нощі к Пилату пришедшаго і Живота всіх іспросившаго: даждь ми Сего страннаго, Іже не імієт гді глави подклонити; даждь ми Сего страннаго, Єгоже ученик лукавий на смерть предаде; даждь ми Сего страннаго, Єгоже Мати зрящи на кресті висяща, ридающи вопіяше і матерски восклицаше: уви Мні, Чадо Моє! Уви Мні, Світе Мой і утробо Моя возлюбленная! Симеоном бо предреченноє в церкві днесь собистся: Моє сердце оружіє пройде, но в радость Воскресенія Твоєго плач преложи. Покланяємся страстем Твоїм, Христе, покланяємся страстем Твоїм, Христе, покланяємся страстем Твоїм, Христе, і Святому Воскресенію».

[9] На основі: Митрополит Антоній Сурожський.

[10] На основі: Митрополит Антоній Сурожський «Духовное путешествие» / Цель пути / Воскресение и крест. Дещо доповнено з В. Барклі і Теофілакта Болгарського та з проповіді Митрополита Антонія Сурожського на неділю Мироносиць.

[11] Митрополит Антоний Сурожский.

[12] Митрополит Антоний Сурожский.

[13] Витяги із проповіді блаж. Святослава 6 років тому

[14] Митрополит Антоний Сурожский.

[15] Митрополит Антоний Сурожский.

[16] На основі У. Баркли, Комментарии на Евангелие от Иоанна 9 глава.

[17] На основі: В. Барклі, Лк. 24, 36-53

[18] На основі: https://calendar.dyvensvit.org/#20210620&vita. Митрополит Антоний Сурожский, Воскресные проповеди, 17.06.1973

[19] На основі: В. Лосский, Догматическое богословие // Домостроительство Св. Духа; Митрополит Антоний Сурожский, Проповіді.

[20] На основі: о. д-р Юрій Щурко, УКУ: http://catholicnews.org.ua/ponedilok-svyatogo-duha-komentar-apostola

[21] Переклад авторський

[22] Святитель Григорий Богослов, Стихотворения богословские, Раздел I. Стихотворения догматические, 30. Другая песнь Богу: «Воспеваю Тебя, живая Троица, единая и единственно единоначальная, Естество неизменяемое, безначальное, Естество неизглаголанной сущности, Ум непостижимый в мудрости, 30. небесная Держава, непогрешимая, неподначальная, беспредельная, Сияние неудобозримое, но все обозревающее, 35. от земли и до бездны ни в чем не знающее для Себя глубины!».

[23] Святитель Григорий Богослов, Стихотворения богословские, Раздел I. Стихотворения догматические, 31. Песнь другая: «Слава Богу Отцу и Сыну – Всецарю, слава Всехвальному и Всесвятому Духу. Троица – Бог единый, Который все сотворил и создал: небеса для небесных и землю для земных; 5. море, реки и источники создал для живущих в воде, все животворя Своим Духом. Чтобы премудрого Творца всякая тварь воспевала – свою единственную Причину жизни и пребывания. Особенно же природа разумная всегда воспевает Его – 10. Великого Царя и Благого Отца: дыханием, душой, языком и помышлением. Дай же и мне славословить Тебя чисто, Отче!».

[24] На основі проповіді 2009-06-14.

[25] P. Molinari, Santo – Santità // Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998, p. 1099.

… “santa” è quella persona che, essendosi aperta alla grazia di Cristo e seguendo docilmente l’azione del suo Spirito, si è lasciata conquistare dall’amore di lui e vi ha corrisposto con la spontaneità dell’amore: così essa si è incondizionatamente data a lui, quindi, in modo costante e crescente (nonostante le debolezze e gli errori), si è conformata a lui, ai suoi criteri e alle sue “vie”.

Perciò, in unione a Cristo, essa ha vissuto facendo in tutto ciò che piace al Padre, accogliendo amorosamente da lui i suoi piani ed i progetti che su di essa aveva, allo scopo di formarne – tramite l’azione dello Spirito creatore, i suoi doni e carismi – quel membro del Corpo mistico di Cristo a cui competeva non solo svolgere un determinato compito e missione, ma anche evidenziare qualche aspetto particolare della fisionomia spirituale di Cristo.

… Ogni persona quindi che partecipa profondamente della vita e dell’amore di Cristo, diffonde intorno a sé il calore dell’amore di lui e lo splendore della sua vita e fa vedere l’amabilità di lui nelle circostanze in cui ella si trova; ogni persona che è unita intimamente a Cristo attira gli uomini verso di lui, perché essi, colpiti ed affascinati dalla sua bontà, salgono al capo che ne è la sorgente.

[26] Краткое житие преподобного Агапита Печерского, врача безмездного. https://azbyka.ru/days/sv-agapit-pecherskij