Проповіді на празники Господські

ієрм. Онуфрій (Олег Кіндратишин)
(2005-2024)

Неділя перед Воздвиженням
Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього
Неділя по Воздвиженні
Проповіді періоду Різдва – Богоявлення
Неділя Божого Слова
Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Неділя перед Воздвиженням

Унівська Лавра, 2023-09-10

Гал. 6, 11–18; Ів. 3, 13–17

Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним.

Credo:

«Бог так полюбив … Бог є Любов.

Усе, що походить від Бога, — походить із Його любові. Саме завдяки їй Господь покликав людину до життя. Навіть коли люди через гріх відкинули Його любов, Бог не відмовився від них, але діє у світі, посилає пророків, дає заповіді, кличе усіх до спасіння.

Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав… Господь віддав світові найдорожче — свого Сина. Він віддав Ісуса Христа в жертву умилостивлення за всі людські гріхи, що відділили нас від Нього. Жодні наші жертви не змогли би її замінити. Христос прийшов на землю, щоб ми пізнали Божу любов, здатну наповнити новим життям холодні, жорстокі, зранені серця людей»^[1].

Хрест – це максимальне самооб’явлення Бога Любові (Croce / Dizionario di Mistica).

Божа Любов віддає Себе повністю. А з нашої сторони повинна бути відповідь на Божу любов, за прикладом апостола Павла, який сказав: Я – розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені (Гал. 2,19-20); для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток (Фил. 1,21).

«Хрест повинен постійно оживляти нашу віру, що Христос завжди з нами, нас любить і над допоможе перенести наш хрест»^[2].

Неділя перед Воздвиженням

Унівська Лавра, 2019-09-22

Гал. 6, 11–18; Ів. 3, 13–17

Євангеліє від Йоана 3,13-17:

«Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий! Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним. Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти».

Сьогоднішнє Євангеліє Неділі перед Воздвиженням відкриває нам таїнство Хреста Господнього.

Хрест, немовби промовляє до нас слова: Божа Любов. Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав.

Croce / Dizionario di Mistica^[3]:

Хрест – це максимальне самооб’явлення Бога Любові.

Містика Хреста з’єднується із пасхальним таїнством Ісуса Христа і несе в собі силу християнського оптимізму, яку Воскреслий Христос вселив від початку в учеників, явившись їм із знаками страстей на руках, ногах.

Хрест торкає сам стержень нашої віри.

Справжня містика Хреста – це коли людина, із влитого Божого дару любові, переживає сам внутрішній досвід Христа розп’ятого, звідуючи всю гіркоту цього досвіду, і водночас і всю глибину вічної волі Божої спасти світ, як навчає святий апостол Павло: Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної (Фил. 2,5-8).

Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього

Унівська Лавра, 2021-09-19

І Кор. 1, 18–24; Ів. 19, 6–11. 13–20. 25-28. 30–35

Сьогодні святкуємо Всесвітнє Воздвиження чесного й животворного Хреста^[4].

Хрест Господній нагадує про муки, страждання і смерть Спасителя.

Однак, один із піснеспівів нинішнього свята каже, що коли Древо Хреста було поставлене на землі, увесь світ сповнився великої радості. Чому Хрест є великою радістю для християн?

Про це пояснюють богослужбові піснеспіви:

Хрест – це Дерево Життя, на якому здійснив спасіння предвічний Цар
Хрест – це Двері Райські, бо ним Спаситель відкрив нам рай
Хрестом людство звільнилося від клятви за первородний гріх
Хрестом ми піднеслися від землі до небес
Хрестом земні обожилися
Хрест – вірних утвердження,

адже погляд на Хрест завжди скріплює нашу віру, бо показує безмежну Божу любов до нас, Який так полюбив світ, що і Сина свого Єдинородного віддав заради нашого спасіння.

Христос віддав себе на смерть для того, щоб ми могли жити вічним життям у Божому Царстві.

Також і в нашому житті наша любов, наша вірність Богові і людям вимірюються не словами, а хрестом, тобто пожертвуванням собою, пожертвуванням своїм егоїзмом, заради інших, немовби, померти для себе для того, щоб інший жив.

Коли ми робимо на собі хресне знамено, ми цим самим беремо на себе хрест Христа, ми вирішуємо слідувати за ним, за його словами: Відречися себе, візьми на себе свій хрест і йди за мною. Взяти на себе хрест означає нашу готовність так жити і так вмирати, як Господь.

Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього

Унівська Лавра, 2020-09-27

І Кор. 1, 18–24; Ів. 19, 6–11. 13–20. 25-28. 30–35

Роздумуємо над подією Воздвиження чесного Хреста Господнього на основі богослужбових піснеспівів:

«Воздвиження Хреста Господнього спонукує все створіння славити пресвяті страждання і розп’ятого Христа. Убивши на ньому того, що нас колись убив, Він, як милосердний, з надмірної Своєї доброти, оживив померлих, прикрасив і в небі жити сподобив. Тому, радіючи, прославмо Його Ім’я і звеличмо безмежне Його милосердя»^[5].

«Заплещімо нині у пісенному торжестві — і світлими лицями, і язиком ясно взиваймо: Ти, Христе, заради нас суд прийняв, обплювання і рани, і в багряницю одягнувся, і на Хрест зійшов; Його ж побачивши, сонце і місяць світло сховали, і зі страху земля затряслася, і завіса церковна розідралася надвоє. Ти і нині даруй нам Хрест Твій чесний, охоронителя і прогонителя демонів, щоб усі, цілуючи хрест, взивали до нього: спаси нас, Хресте, силою твоєю; освяти нас світлістю твоєю, чесний Хресте, і укріпи нас воздвиженням твоїм; бо ти дарований нам як світло і спасіння душ наших»^[6].

Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього

Унівська Лавра, 2015-09-27

І Кор. 1, 18–24; Ів. 19, 6–11. 13–20. 25-28. 30–35

Роздумуємо над подією Воздвиження чесного Хреста Господнього на основі богослужбових піснеспівів:

«Радуйся, життєдайний Хресте, благочестя нездоланна перемого, райські двері, вірних підкріплення, церковна охороно! Тобою тлінність подолано і стоптано владу смерти, ми ж піднеслись із землі на небо. Зброє непереможна, бісів переможцю, славо мучеників і преподобних справжня окрасо, пристане спасіння! Дай світові велику милість»^[7].

Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього

2010-09-27

І Кор. 1, 18–24; Ів. 19, 6–11. 13–20. 25-28. 30–35

Хрест Господній нагадує про муки, страждання і смерть Спасителя.

Однак, один із піснеспівів нинішнього свята називає хрест Знаменням Радості. Чому Хрест – це Знамення Радості для християн?

Про це пояснюють богослужбові піснеспіви:

– Хрест – це Дерево Життя, на якому здійснив спасіння предвічний Цар посеред землі;

– Хрест – Райські Двері, бо ним Спаситель відкрив нам рай;

– Ним людство звільнилося від клятви, клятва за первородний гріх;

– ним вознесохомся от землі к небесним;

– ним земнії обожихомся.

Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього[9]

2009-09-27

І Кор. 1, 18–24; Ів. 19, 6–11. 13–20. 25-28. 30–35

У цей день Воздвиження Чесного Хреста ми святкуємо перемогу Божу над гріхом, над злом, яке розділяє людину від Бога. Своєю смертю на Хресті і воскресінням Христос спас людину від неволі гріха, відкрив людині Царство Небесне, загорнув цю безодню гріха, цю прірву, яка розділяла людину від Бога.

У ці древні часи слово про хрест навіювало жах на людей, бо на хрест засуджували найжахливіших злочинців, яких вважали негідними жити серед живих людей і які такою жахливою смертю повинні були, ніби, заплатити за все зло принесене людям, бути острахом для інших злочинців. Страшно і подумати, що серед злочинців опинився і наш Спаситель, якого суд Синедріону та римського правителя визнав гідним смерті за злочини. Найдобріша Особа, яка коли-небудь жила на землі, Він був виданий на цю жахливу і принизливу смерть, якою карали тільки рабів, що Він помирав цією довгою і стражденною смертю. Христос, який робив тільки добро, став неначе викликом для совісті кожної людини, наскільки я готовий вбити в собі весь егоїзм, самолюбство, щоб помирати для себе, а жити цією любов’ю до Бога і до людей.

Церковні піснеспіви називають Хрест – проповіддю апостолів. Адже у сьогоднішньому апостольському читанні, Павло каже: Слово про Хрест звучить як глупота для погибаючих, а для нас, що спасаємось – це сила Божа.

Погляд на Хрест завжди скріплює нашу віру, бо показує безмежну Божу любов до нас, Який так полюбив світ, що і Сина свого Єдинородного віддав заради нашого спасіння. Христос віддав себе на смерть для того, щоб ми могли жити вічним життям у Божому Царстві. Також і в нашому житті наша любов, наша вірність Богові і людям вимірюються не словами, а хрестом, тобто пожертвуванням собою, своїм егоїзмом, заради інших, неначе, померти для себе для того, щоб інший жив. Коли ми робимо на собі хресне знамено, ми цим самим беремо на себе хрест Христа, ми вирішуємо слідувати за ним, за його словами: Відречися себе, візьми на себе свій хрест і йди за мною. Взяти на себе хрест означає нашу готовність так жити і так вмирати, як Господь.

Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього

Городок, Монастир Преображення Господнього, 2008-09-27

І Кор. 1, 18–24; Ів. 19, 6–11. 13–20. 25-28. 30–35

Ісус Христос, існуючи в Божій природі, умалив себе самого, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної (пор. Флп. 2, 6–8).

Воздвиження^[10]

І разом з тим ми святкуємо перемогу Божу над гріхом, над злом, над усім, що розділяє людину і світ від Бога.

У ті далекі часи хрест означав смерть злочинця, смерть такого злочинця, перед яким здригалася жахом людська свідомість, злочинця, якого люди, народ, місто виганяли геть, злочинця, якому не було місця серед людей. Хрест був знаряддям тортур і смерті. На хрест прибивали злочинців, щоб болісною смертю вони заплатили за зло, принесене людям, і щоб їхня страшна смерть вселяла страх у жителів навколишніх міст і сіл.

Хрест був покаранням для злочинців; і серед розп’ятих опинився Той, Котрого ми називаємо своїм Господом, – Ісус Христос. Таким бачили Спасителя ті, що передали Його на смерть, що засудив Його на розп’яття, що прибили Його до хреста, що знущалися з Нього, коли Він помирав. Він був для них злочинцем, який заслуговував на останнє вилучення з-поміж людей і заслуговував на смерть, тобто на виключення з-посеред живих.

Хрест – це образ; проте був час, коли цей хрест був болісною реальністю вмирання Людини Ісуса з Назарету.

У чому ж злочини Христа, за які Він прийняв муки?

1) Образ Спасителя-Месії, явлений людям Ісусом Христом, виявився несумісним з тим образом, який вони виробили для себе самі. Істинний, живий Богочоловік розбився об ідола, створеного людьми з їхніх уявлень про те, яким Він має бути.

2) Другим Його «злочином» було Його вчення про любов. Воно вносило страх і жах у кожну душу, яка не була готова загинути заради благовістя, бо Євангеліє містило страшну звістку про те, що Царство Боже не допускає до себе жодної себелюбності, що людина повинна відмовитися від себе, щоб жити тільки любов’ю до Бога, до людей. Ні тоді, ні тепер люди не можуть цього прийняти легко, бо це означає вбити в собі все себелюбне й низинне.

3) Господь «вчинив злочин» проти людей ще тим, що розчарував їх. Вони очікували політичного вождя, їм потрібна була тільки земна перемога над Римською Імперією, що поневолила їх, над чужою, ненависною владою, а Він пропонував їм Євангеліє: смиренність і лагідність. Він закликав їх любити ворогів, подібно до того, як Отець Небесний любить кожну людину.

Він віддав Себе на смерть, щоб інші могли жити – жити вічним життям, жити з Богом.

Господь сказав: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт. 16, 24).

Хрест – знак Божої любові до нас. Ми знаємо, що на хресті був розп’ятий Господь. Ми знаємо, що на ньому Він помирав довгою, страдницькою, людською смертю заради нашого спасіння.

Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього^{^[11]}

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-09-27, 9:00

І Кор. 1, 18–24; Ів. 19, 6–11. 13–20. 25-28. 30–35

Сьогодні ми святкуємо знайдення і піднесення, Воздвиження Хреста Господнього, коли його підніс вгору Патріарх Ієрусалимський, щоб усі могли бачити Хресне Древо, на якому, як злочинець, помер Цар світу і Спаситель, якого Бог послав не судити, а спасти світ.

Рівно ж ми святкуємо Божу перемогу над гріхом, над злом, над усім, що розділяє людину й світ від Бога.

Христос сам віддав себе на хресну смерть заради нашого спасіння: «Ніхто не віднімає в Мене життя, я його сам віддаю». Це дія свобідної Божественної любові, заради нас, щоб ми могли жити вічним життям, жити з Богом.

Роблячи хресне знам’я на собі, ми тим самим беремо на себе хрест Христовий; ми даємо згоду слідувати за Ним шляхом, який вказав нам Христос: Зректися себе, взяти свій хрест і йти за Христом щодня, щогодини, аж поки не прийде час віддати життя назавжди в руки Божі. І нехай усе наше життя буде несенням цього хреста – знамення перемоги й готовності так жити і так умирати, як умирав Господь.

Хрест – це образ; однак були часи, коли цей хрест був болісною реальністю вмирання Людини Ісуса з Назарету. Хрест був покаранням для злочинців; і серед тих, кого розпинали, виявився Той, Котрого ми називаємо своїм Господом, – Ісус Христос. У чому ж злочини Христа, за які Він прийняв муки?

Образ Месії, явлений людям Ісусом Христом, виявився несумісним з тим образом, що люди виробили для себе самі, тобто з фальшивим образом месії.

Іншим Його злочином було навчання про любов, що вносило страх і жах у кожну душу, не готову вбити в собі все себелюбне й низинне.

Господь вчинив «переступ» проти людей ще й тим, що розчарував їх. Вони очікували політичного вождя, їм потрібна була тільки земна перемога, а Він пропонував їм Євангеліє: смиренність і лагідність. Він призивав їх любити ворогів, подібно, як Отець Небесний любить кожну людину. А тепер, після Хреста Господнього, можемо сказати: Бог любить нас хресною любов’ю, любить до пролиття Своєї Крові, до смерті Свого Сина.

Неділя по Воздвиженні

Унівська Лавра, 2023-09-17

Гал. 2, 16–20; Мр. 8, 34 – 9, 1

Неділя 15 і по Воздвиженні

Сьогоднішнє Євангеліє навчає, які заповіді найбільші:

Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем…

Люби ближнього, як самого себе.

А друге Євангеліє, Неділі по Воздвиженні, навчає, як треба любити Бога і ближнього:

Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій…

Любов пов’язана з Хрестом. Нести хрест – не легко, це передбачає страждання, самозречення.

Наша любов до Бога і до людей вимірюються не словами, а Хрестом, тобто пожертвуванням собою, пожертвуванням своїм егоїзмом, заради інших; немовби, померти для себе для того, щоб інший жив.

Святий апостол Павло окреслює, якою повинна бути справжня любов. Це показник, наскільки хтось є святим:

Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить (1 Кор. 13,4-7).

Взяти на себе хрест означає нашу готовність так жити і так вмирати, як Господь. Найбільша любов:

Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Йо. 15,13).

Неділя по Воздвиженні

Унівська Лавра, 2022-10-02

Гал. 2, 16–20; Мр. 8, 34 – 9, 1

На Воздвиження ми бачимо перед собою і роздумуємо про Хрест, згадуємо Христові страждання, завдяки яким ми – спасенні.

А сьогоднішня Неділя по Воздвиженні спонукає нас подумати про власний хрест. Коли хто хоче йти за мною, – сказав Господь, – хай візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною.

Отже, якщо хтось хоче йти за Христом, повинен взяти на себе хрест.

Якщо хтось хоче бути учнем Христовим, повинен нести хрест, бо сказав Господь:

Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за Мною, не може бути Моїм учнем (Лк. 14,27).

Нести хрест – не легко, передбачає страждання, самозречення.

По-земному людина настроєна так, щоб уникати страждань, людина думає як вижити.

Однак, людина не просто жива біологічна істота, людина має душу.

Як сказано в одному піснеспіві:

Боже, Ти схотів живим мене устроїти з невидимого і видимого єства. Із землі тіло моє утворив єси, а душу дав мені твоїм божественним і животворчим диханням. – Людина має душу.

І сьогоднішнє Євангеліє каже: Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу?

Отже, буття людини – це не просто боротьба за виживання, як у тварин, але людина думає про спасіння душі.

Парадокс: хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та євангелія, той її спасе.

Це значить, що хто живе для свого егоїзму, той губить душу, а хто погубить своє життя заради євангельських істин – спасе свою душу.

Коли ми робимо на собі хресне знамено, ми цим самим беремо на себе хрест Христа, ми вирішуємо слідувати за ним, за його словами: Відречися себе, візьми на себе свій хрест і йди за мною.

Взяти на себе хрест означає нашу готовність так жити і так вмирати, як Господь.

Неділя по Воздвиженні

Унівська Лавра, 2020-10-04

Гал. 2, 16–20; Мр. 8, 34 – 9, 1

Минулої Неділі на свято Воздвиження, ми прославляли розп’ятого Христа, згадували про Його пресвяті страждання і Хрест.

Апостол Павло у сьогоднішньому апостольському читанні до Галатів говорить про себе не лише словами «нести свій хрест», але: я з Христом розп’ятий. Живу вже не я, а живе у мені Христос.

Як пояснює св. Йоан Золотоустий (Ком. Гал. 7-8), словами «живу вже не я» апостол вказує на спосіб життя християнина, життя умертвлення. А слова «живе у мені Христос» означають те, – каже апостол, – що я нічого не роблю, що не угодне Христу.

Під смертю апостол розуміє не звичайну смерть, але смерть через гріхи, а під життям апостол розуміє звільнення від гріхів, бо жити для Бога неможливо інакше, як померти для гріха.

І як Христос перетерпів смерть тілесну, так і я, – каже апостол, – смерть щодо гріха.

Умертвлюйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті (Кл 3,5).

і ще каже апостол: старий наш чоловік став розп’ятий (Рм 6,6), це звершилося у хрещенні.

А після цього, якщо ти будеш залишатися мертвим для гріха, то будеш жити для Бога, якщо ж знову воскреснеш для гріха, то ти втратиш життя для Бога.

Апостол не сказав: «живий я», але: «живе у мені Христос». Він проявив цілковитий послух Христові, відмовився від усього тимчасового і все робив за волею Його, тому й не сказав: «я живу для Христа», але, що набагато важливіше: «живе у мені Христос».

Сказане апостолом відноситься до духовного життя, якщо ж хтось хоче знати про справжнє його тілесне життя, то і воно стало можливим тільки через віру в Христа: А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене (Гал 2,20).

Неділя по Воздвиженні[12]

Унівська Лавра, 2019-09-29

Гал. 2, 16–20; Мр. 8, 34 – 9, 1

Сьогоднішнє Євангеліє Неділі після Воздвиження (Марка 8,34-9,1) про самозречення:

Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.

У світі мова про самозречення зустрічає сильний опір. Світ навпаки працює над тим, щоб якомога більше задовільнити наші смаки та інтереси. Харчова промисловість посильно працює, щоб ми могли смачно поїсти і багато, текстильна промисловість – щоб як найгарніше одягнулися, телевізія – щоб цікаво проводили час, без Бога.

А Євангеліє каже: Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого. Забути себе, не враховувати власних смаків та інтересів, пожертвувати собою заради інших, відмовитися від усього егоїстичного у своїх бажаннях, забути себе на користь інших.

Самозречення пов’язане із відреченням від світу, самовіддачею, відстороненістю від світу, стриманістю, смертю для світу та для себе самих, відмовою від привласнення, із умертвленням, смиренністю, послухом.

Як навчає папа св. Григорій Великий: не важко людині полишити свою власність, але дуже важко полишити самого себе. Бо відректися від того, що хтось має, ще не багато значить, але дуже багато значить відректися від того, ким він є.

Легше відмовитися від того, що нам зовнішнє, що ми посідаємо: від матеріальних благ, дружби, поваги чи навіть від добра для нашого тіла; але важче – це відмова від себе, від найбільш особистісного, від того, ким ми є.

Самозречення означає віддати себе в Божі руки, піддатися Божому плану, поставити Бога, а не себе, у центрі свого життя.

Такий настрій душі полегшує практикування всіх інших чеснот, оскільки самозречення поборює самолюбство та егоїзм.

Самозречення, щоб стати учнями Ісуса, вводить у таїнство страждання та хреста: зректися себе самого, нести свій хрест, погубити свою душу ради Христа та Євангелії – це значить іти за Ісусом.

Іти за Ісусом у самозреченні означає розділити його долю, випробування, страждання; бути готовим не лише пожертвувати тимчасовими благами, але й самим собою.

Остаточною основою самозречення є любов до Бога та ближнього. Самозречення спонукає забути себе задля Бога і задля братів-ближніх. Існує і обмеження: не можна відмовлятися від права на найважливіші засоби для власного спасіння та освячення.

Самозречення – відмова не лише від матеріальних благ, але й від себе аж до найвищого рівня смирення, щоб бути слухняним Христу аж до смерті.

Є різні ступені самозречення: починаючи від віддалення від смертного гріха – і вдосконалюючись аж до рівня віддалення від будь-якої навіть невеликої недосконалості. Самозречення – це щоденний хрест, який несе віруючий. Для цього необхідна Божа благодать. Тільки з Божою благодаттю можна бути впевненим у досягненні євангельської мети. Без благодаті неможливо осягнути нічого, без Божої благодаті людина ризикує потрапити в ілюзію та зневіру.

Божественна допомога – це внутрішня сила, яка дарує настійливість; це внутрішня певність життя у злуці з Богом і у постійному зростанні в уподібненні до Христа. Це відбувається через щоденний хрест, який слід носити на плечах, щоб бути справжніми послідовниками Христа, який щодня, від Вифлеємського вертепу аж до Голгофи жив як слуга, приносячи себе в жертву.

Світ намагається дарувати задоволення смаків та інтересів, а самозречення дарує свободу, яка виходить від Божої любові. У Божій любові серце людини стає щедрим і широким, всякий страх усувається. Душа ж занурюється у смиренність своєї малості та у силу Божої присутності. Через самозречення з любові до Христа душа закорінюється у добрі, відчуває смак і задоволення із чеснот, знаходить мир та внутрішню радість.

Неділя по Воздвиженні

2009-10-04

Гал. 2, 16–20; Мр. 8, 34 – 9, 1

Перший Апостол (2 Кор. 6,16-7,1) навчає, що ми є храмом Бога живого, дітьми Божими, синами та дочками нашого небесного Отця:

Ми – храм Бога живого, як Бог сказав: Я поселюся в них, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом.

Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками – каже Господь Вседержитель.

очистімо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі.

Другий Апостол (Гал. 2,16-20) та Євангеліє про жінку хананянку (Мт. 15,21-28) навчають про віру:

«людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа»

«ніхто не оправдається ділами закону»

«Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш”. І видужала її дочка від тієї години».

Євангеліє від Марка (Мк. 8,34-9,1) та Апостол до Галатів навчає про справжнє християнське життя, що означає «жити для Бога»: християн, який іде за Христом повинен зректися себе самого, нести свій хрест, і бути розп’ятим з Христом:

«Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною».

«щоб для Бога жити, я – розп’ятий з Христом»

«Живу вже не я, а живе Христос у мені».

Вчення про спасіння:

«хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе».

«яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?»

«Що бо людина може дати взамін за власну душу?»

Неділя Божого Слова

Унівська Лавра, 2022-01-23

Сьогодні Неділя Божого Слова, яку Папа Франциск встановив з метою спонукувати вірних до дедалі більшого поглиблення взаємин зі Святим Письмом.

Щоб бути світлим прикладом християнського життя, ми повинні бути прив’язаними до Божого слова, повинні бути міцно вкоріненими в Божому слові, яке надає змісту нашому життю. З Божим словом Церква прямує вперед, у постійному динамізмі євангелізації.

Блаженніший Святослав, закликаючи нас щодня читати Святе Письмо, вказав, що наша християнська позиція повинна бути такою, що ми “без Божого Слова не можемо жити”.

Якщо ми щодня читатимемо Святе Письмо, ми матимемо контакт із Божим Словом, і з часом відчуємо, як та Божа сила повіє на нас, скріпить нас і почне перемінювати. Ми почнемо думати так, як промовляє до нас Боже Слово і почнемо так жити.

«Щоб Божа сила була в нас діяльною і ми продовжували її в собі втримувати й розвивати, нам потрібно сили Божого Слова».

У стародавніх творах, зокрема у Святих Отців, людина називається грецьким словом «λογικός» – словесна, від грецького «λόγος» – слово, тобто, що людина – істота наділена розумом, здатна сказати слово, розумну думку, речення, на відміну від тварини, яку називали «ἄλογος» – безсловесна, тобто істота ненаділена розумом, яка нездатна сказати слово, лише видає звуки.

Отже, слово має фундаментальне значення у житті людини, вирізняючи її від нижчого світу. І через слово до нас звертається Господь, ще у Старому Завіті через Декалогос (10 слів, 10 заповідей), через слова пророків, і взагалі через Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Тому, якщо хочемо знати, що нам хоче сказати Господь, що від нас хоче Господь, наш Батько, читаймо або слухаймо Святе Письмо.

Сам Син Божий у Євангелії від Йоана називається Словом Божим: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами».

Сьогодні ми святкуємо блаженних мучеників Пратулинських, які були закорінені у Божому слові, і віддали своє життя за Бога, за свою віру, за Греко-Католицьку Церкву. У січні 1874 року понад 500 вірних греко-католиків села Пратулин зібралися біля своєї церкви з метою не впустити православного священика до храму. Тоді царський урядовець дав наказ стріляти по відважних пратулинцях. Загинули 13 мужніх чоловіків, яких у 1996 року Папа Іван Павло II проголосив блаженними.

Отож, слухаймо, читаймо Боже слово, через яке до нас промовляє Бог, і живімо так, як нас навчає Боже Слово.

Неділя Божого слова

Унівська Лавра, 2020-01-26

Сьогодні вся Католицька Церква вперше відзначає Неділю Божого слова, яку встановив Папа Франциск Апостольським Листом «Aperuit illis», від 30 вересня 2019 року.

Сьогодні Папа Франциск має очолити Святу Літургію в базиліці Святого Петра у Ватикані. З цієї нагоди на центральному вівтарі базиліки має бути встановлена статуя Матері Божої з Нок, Покровительки Ірландії. Буде урочисто внесено Лекціонарій, що використовувався під час сесій Другого Ватиканського Собору. Наприкінці Євхаристійного богослуження Папа Франциск урочисто вручить Біблію представникам різних професій та соціальних верств, серед яких – єпископ, іноземець, священик, катехити, поліцейський та інші. При виході з базиліки Святого Петра всім учасникам Святої Меси вручать спеціальне видання Святого Письма, приготоване з цієї нагоди.

Апостольський Лист «Aperuit illis»:

1. Відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання (Лк. 24,45). Це один з останніх жестів, що вчинив воскреслий Господь перед своїм Вознесінням. Він з’являється учням, зібраним разом, ламає з ними хліб і відкриває їх розум на розуміння Святого Письма. Отим переляканим і розчарованим людям Господь розкриває сенс пасхального таїнства: а саме, що згідно з вічним задумом Отця, Ісус повинен був страждати і воскреснути з мертвих, щоб подати навернення та прощення гріхів (пор. Лк. 24,26.46-47); і обіцяє Святого Духа, який дасть їм сили бути свідками цього Таїнства спасіння (пор. Лк. 24,49).

Відносини між Воскреслим, спільнотою віруючих та Священним Писанням є надзвичайно життєнеобхідними для нашої ідентичності. Без Господа, який уводить нас, неможливо зрозуміти глибину Священного Писання, але так само правильно і зворотнє: що без Священного Писання події місії Ісуса та його Церкви у світі залишаються нерозшифрованими. Святий Ієронім правильно би про це написав: «Незнання Святого Письма – це незнання Христа» (In Is., Prologo: PL 24,17).

6. Перш ніж прийти до учнів, закритих у домі і відкрити їх на розуміння Священного Писання (пор. Лк. 24, 44-45), Воскреслий Господь з’являється двом із них по дорозі, яка веде з Єрусалиму до Еммаусу (пор. Лк. 24, 13-35). У розповіді євангелиста Луки зазначається, що це день Воскресіння, тобто неділя. Ці два учні обговорюють останні події страстей та смерті Ісуса. Їхній шлях позначений смутком та розчаруванням у трагічному кінці Ісуса. Вони сподівалися на Нього як на Месію визволителя та зіткнулися із згіршенням Розп’ятого. Дискретно Воскреслий сам підходить і йде з учнями, але вони не впізнають Його (пор. ст. 16). По дорозі Господь запитує їх, розуміючи, що вони не зрозуміли значення його страстей та смерті; він називає їх “безумні й повільні серцем” (ст. 25) і “почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до Нього” (ст. 27). Христос – перший екзегет (хто тлумачить Святе Письмо)! Древні Писання не тільки передбачили, що Він зробив, але Він сам хотів бути вірним цьому Слову, щоб зробити очевидною єдину історію спасіння, яка знаходить своє сповнення у Христі.

7. Отже, Біблія, як Священне Писання, говорить про Христа і об’являє його як того, хто повинен пережити страждання, щоб увійти в славу (пор. ст. 26). Не одна частина, але всі Писання говорять про Нього. Його смерть і воскресіння без Писання незрозумілі. Тому одне з найдавніших визнань віри підкреслює, що Христос “умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; що з’явився Кифі” (1 Кор. 15,3-5). Оскільки Писання говорять про Христа, вони дозволяють нам повірити, що його смерть і воскресіння не належать до міфології, але до історії та є в центрі віри його учнів.

Зв’язок між Священним Писанням та вірою віруючих є глибоким. Оскільки віра походить від слухання і слухання зосереджене на слові Христа (пор. Рм. 10,17), то запрошення, яке випливає з цього – це нагальність і важливість, яку віруючі повинні зберігати до слухання Слова Господа і в богослуженні, і в особистій молитві та роздумах.

8. «Подорож» Воскреслого з учнями Еммауса закінчується вечерею. Таємничий Мандрівник приймає наполегливе прохання, з яким двоє зверталися до нього: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився” (Лк. 24,29). Вони сидять за столом, Ісус бере хліб, промовляє благословення, ламає його і дає їм. У цей момент їхні очі відкриваються і впізнають Його (пор. ст. 31).

З цієї події ми розуміємо, наскільки нерозривними є зв’язок між Священним Писанням та Євхаристією. Другий Ватиканський Собор вчить: “Церква завжди шанувала Божественне Писання, як і саме Тіло Христа, особливо в священній Літургії, не перестаючи подавати хліб життя зі столу і Божого Слова, і Тіла Христового, і пропонувати його вірним» (Dei Verbum, 21).

12. … потрібно ніколи не звикати до Божого Слова, а живитися ним, щоб розкрити і жити глибоко нашими відносинами з Богом і нашими братами.

13. Подальший виклик, що виходить із Священного Писання – це те, що стосується любові. Постійно Слово Боже закликає до милосердної любові Отця, який просить своїх дітей жити в любові. Життя Ісуса – це повний і досконалий вираз цієї божественної любові, яка нічого не затримує для себе, але пропонує себе для всіх без застережень. У притчі про бідного Лазаря ми знаходимо дорогоцінну вказівку. Коли Лазар і багач помирають, багач, побачивши бідняка на лоні Авраама, просить його послати до своїх братів, щоб остеріг їх жити любов’ю до ближнього, щоб уникнути, щоб і вони теж не зазнали таких самих мук, як він. Відповідь Авраама є гострою: «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (Лк. 16,29). Слухати Священне Писання для практикування милосердя: це великий виклик, що стоїть перед нашим життям. Слово Боже здатне відкрити наші очі, відкриваючи при цьому шлях спільного використання та солідарності, щоб ми могли вийти з індивідуалізму, який згасає наш подих і призводить до безплідності.

15. У дорозі прийняття Божого Слова нас супроводжує Мати Господа, визнана благословенною, оскільки вона повірила у сповнення того, що сказав їй Господь (пор. Лк. 1,45). …

Неділя, присвячена Слову, може змусити зростати у Божому народі благоговійне та старанне знайомство зі Священним Писанням, як це священний автор навчав уже в давнину: «це слово дуже близько до тебе, воно в тебе на устах і у твоєму серці, щоб його виконувати» (Втор. 30,14).

Дано в Римі, у San Giovanni in Laterano 30 вересня 2019 р.Б.

Літургійне поминання св. Єроніма на початок 1600 річниці з його смерті.

Папа Франциск

Просвічуймося світлом Божого слова, щоб як сказано в кондаку «Світло Боже знаменувалося на нас», бо прийшов і явився Бог – Світло неприступне.

Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

2010-08-19

ІІ Пт. 1, 10–19; Мт. 17, 1–9

Роздумуємо над подією Преображення Господнього на основі богослужбового піснеспіву:

«Прийдіте взидем на гору Господню, і в дом Бога нашего, і узрим славу Преображенія Єго … світом приімем світ і возвишени бивше духом, Тройцу єдиносущную воспоїм во віки».

Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа[13]

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-08-19, 11:00

ІІ Пт. 1, 10–19; Мт. 17, 1–9

Бувають у духовному і у звичайному людському житті, миті, які такі прекрасні, такі дивні, що хотілося б, щоб час, життя, вічність на них зупинилися …

Це сталося з апостолами на горі Преображення, і це висловив Петро, коли сказав: Господи! Добре нам тут бути! Побудуємо три намети – Тобі одну, Мойсею одну, одну Іллі, і залишимося тут, осяяні цим нематеріальним, Божественним світлом, оповиті цим дивним спокоєм …

І учні побачили, Хто Він: Агнець Божий, розіп’ятий для спасіння світу. Для того щоб увійти в це відання, їм треба було самим долучитися певною мірою.

Ми теж повинні, узрівши Таворську тайну, увійти у світ, у трагічний світ, у темряву світську, щоб принести те світло, яке і в темряві світить і якому темрява безсила перешкодити.

Як і Апостолам, у найсвітліші моменти нам хотілося б, щоб час зупинився і щоб нам перебувати так назавжди! Щоб нам назавжди забути, що в нашому житті та в житті інших людей часом відбувається страшне: що буває самотність, буває хвороба, буває страх, бувають жахи різного роду. Хотілося б увійти в цей дивний спокій переображеного світу, на який ми всі очікуємо, але який ще не явлений, ще не став дійсністю. У нього ми повинні вірити, його ми часом маємо можливість пережити з великою глибиною, що переображує нас. Але ми повинні пам’ятати, що це переживання нам дано для того, щоб принести в темний, скорботний, холодний світ сяяння Преображення.

Коли Мойсей на Синайській горі стояв перед Богом, осяяний Божою славою, він так долучився до неї, що коли спустився з гори, люди не могли винести сяйво його обличчя. Ось якими ми повинні бути, коли переживемо земне чи небесне диво, диво переображення. І те, що сталося з апостолами, те, що сталося з Мойсеєм, має статися і з нами: ні Мойсей не залишився на горі Синайській у видінні Божому, коли говорив з Богом, як розмовляють приятелі; ні Апостолам не було дано залишитися на чудовій горі Преображення; Христос сказав їм: Ходімо звідси …

Нам, часом, дається це переживання переображеного світу, переживання чогось дивного, божественного – що увійшло у життя. Переживши це, ми повинні зберегти це як найдорожче і увійти у світ для того, щоб цим поділитися. Усіма силами прагнути, щоб у тьмяному, темному, осиротілому світі залишатися у спілкуванні з Живим Богом, Яким є і світло, і радість, і життя …

Всередині і навколо нас ми були осяяні справді Божественним світлом; і з цим світлом підемо до кожної людини, у всі обставини життя, і принесемо туди світло Христове.

Празник Преображення розкриває перед нами славу Богом створеного творіння. І в день Преображення Господнього ми бачимо, яким світлом покликаний засяяти цей наш матеріальний світ, якою славою він покликаний сяяти в Царстві Божому, у вічності Господній … Ми повинні глибоко змінити наше ставлення до всього видимого, до всього відчутного; до людства.

І нам, людям, дано це знати; нам, людям, дано не тільки знати це, але й бути Божими співробітниками в освяченні творіння, яке Господь сотворив … Ми звершуємо освячення плодів, освячення вод, освячення хлібів, ми звершуємо освячення хліба і вина в Тіло і Кров Господні. У Церкві це початок чуда Преображення і Богоявлення. Матеріальні речі цього світу відділяється від тління і смерті, віддається у власність Богу, і Богом приймається, і в Бозі вже тепер, «в зародку», справді стає новим творінням.

Але це має поширитися далеко за межі храму: все, що підвладне людині, може бути нею освячено; усе, над чим ми працюємо, чого ми торкаємося, всі предмети життя – усе може стати частиною Царства Божого, якщо це Царство Боже буде всередині нас і буде, як сяяння Христове, поширюватися на все, чого ми торкаємося …

Ми не покликані поневолити природу, ми покликані її звільнити від полону тління, і смерті, і гріха, звільнити її та повернути в гармонію з Царством Божим. І тому станемо вдумливо, благоговійно ставитися до всього створеного, видимого нами світу, і послужимо в ньому співробітниками Христовими, щоб світ досяг своєї слави, і щоб через нас усе створене увійшло в радість Господню.

Важливо бачити людину, як бачить її Бог: у славі, тобто сяючий з її глибин образ Божий, який зазвичай від нас ніби прихований, закритий, через нашу сліпоту та недосконалість.

[1] https://credo.pro/2019/04/235520

[2] О. Михайло Чижович https://dyvensvit.org/top/1036013/

[3] Croce // Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998. https://www.clerus.org/pls/clerus/cn_clerus.h_centro?dicastero=2&tema=7&argomento=44&sottoargomento=44&lingua=3&Classe=1&operazione=ges_formaz&rif=60&rif1=60martedi

[4] На основі проповідей: із 2010-09-27 та 2009-09-27.

[5] Молитвослов, Рим-Торонто, 1990. «Крест воздвизаєм на нем Вознесеннаго Страсть пречистую піти повеліваєт твари всей. На том бо убив нас убившаго, умерщвлeнния оживил єсть, і удобри, і на Небесіх жити сподоби, яко Милосерд, премножеством благости. Тім, радующеся, вознесем імя Єго і Того возвеличим крайнеє снизхожденіє».

[6] https://parafia.org.ua/biblioteka/bohosluzhbovi-knyzhky/mineya-svyatkova-chastyna-1/vsesvitnje-vozdvyzhennya-zhyvotvorchoho-hresta/ «Восплещім днесь пісненноє торжество і світлим лицем і язиком ясно возопіїм: нас ради, Христе, суд приємий, і оплеванія, і рани, і червленицею одіявийся, і на Крест возшед, єгоже видівше, солнце і луна світ скриша, і страхом земля колебашеся, і завіса церковная раздрася на двоє. Ти і нині даруй Крест Твой честний нам блюстителя і хранителя і прогонителя демонов, яко да всі, облобизающе, вопиєм єму: спаси ни, Кресте, силою твоєю, освяти ни світлостію твоєю, честний Кресте, і укріпи ни воздвиженієм твоїм, яко світ нам дарован єси і спасеніє душ наших».

[7] Молитвослов, Рим-Торонто, 1990. «Χαίροις ὁ ζωηφόρος Σταυρός, τῆς εὐσεβείας τὸ ἀήττητον τρόπαιον, ἡ θύρα τοῦ Παραδείσου, ὁ τῶν πιστῶν στηριγμός, τὸ τῆς Ἐκκλησίας περιτείχισμα· δι᾿ οὗ ἐξηφάνισται, ἡ φθορὰ καὶ κατήργηται, καὶ κατεπόθη, τοῦ θανάτου ἡ δύναμις, καὶ ὑψώθημεν, ἀπὸ γῆς πρὸς οὐράνια. Ὅπλον ἀκαταμάχητον, δαιμόνων ἀντίπαλε, δόξα Μαρτύρων Ὁσίων, ὡς ἀληθῶς ἐγκαλλώπισμα, λιμὴν σωτηρίας, ὁ δωρούμενος τῷ κόσμῳ τὸ μέγα ἔλεος». «Радуйся живоносний Кресте, благочестія непобідимая побіда, двер райская, вірних утвержденіє, Церкве огражденіє, імже тля разорися і упразднися, і попрася смертная держава, и вознесохомся от земли к небесним, oружіє непобідимое, бісов сопротивоборче: слава мучеников, преподобних яко воістинну удобреніє: пристанище спасенія, даруяй міру велію милость».

[8] Молитвослов, Рим-Торонто, 1990. «Σταυρὸς ἀνυψούμενος, τοῦ ἐν αὐτῷ ὑψωθέντος, τὸ πάθος τὸ ἄχραντον, ἀνυμνεῖν προτρέπεται κτίσιν ἅπασαν· ἐν αὐτῷ κτεὶνας γάρ, τὸν ἡμᾶς κτείναντα, νεκρωθέντας ἀνεζώωσε, καὶ κατεκάλλυνε, καὶ εἰς οὐρανοὺς πολιτεύεσθαι, ἠξίωσεν ὡς εὔσπλαγχνος, δι᾿ ὑπερβολὴν ἀγαθότητος· ὅθεν γεγηθότες, ὑψώσωμεν τὸ ὄνομα αὐτοῦ, καὶ τὴν αὐτοῦ μεγαλύνωμεν, ἄκραν συγκατάβασιν». «Крест воздвизаєм на нем Вознесеннаго Страсть пречистую піти повеліваєт твари всей. На том бо убив нас убившаго, умерщвлeнния оживил єсть, і удобри, і на Небесіх жити сподоби, яко Милосерд, премножеством благости. Тім, радующеся, вознесем імя Єго і Того возвеличим крайнеє снизхожденіє».

[9] Митрополит Антоній Сурожський.

[10] Митрополит Антоний Сурожский, Во Имя Отца и Сына и Святого Духа. Проповеди. Воздвижение Креста Господня 27.09.1981; Воздвижение Креста Господня 1989 г.

[11] Митрополит Антоній Сурожський.

[12] Abnegazione // Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998. https://www.clerus.org/pls/clerus/cn_clerus.h_centro?dicastero=2&tema=7&argomento=44&sottoargomento=44&lingua=3&Classe=1&operazione=ges_formaz&rif=60&rif1=60martedi

[13] Митрополит Антоній Сурожський.