Проповіді на празники святих

Ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)
2004-2024

26.09. Св. апостола і євангелиста Івана Богослова
3.10. Св. священномученика Діонісія Ареопагіта
26.10. Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця
1.11. Св. чудотворців і безсрібників Косми й Дам’яна
8.11. Собор святого архистратига Михаїла та інших безплотних сил
11.11. Преп. ісповідника Теодора Студита
12.11. Св. священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького
14.11. Святого і всехвального апостола Филипа
17.11. Св. Григорія, єп. Неокесарійського, чудотворця
24.11. Св. великомучениці Катерини
30.11. Св. всехвального апостола Андрея Первозваного
6.12. Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця
9.12. Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною
27.12. Святого первомученика й архидиякона Стефана
1.01. Святого Василія Великого
7.01. Собор св. пророка предтечі Івана Хрестителя
10.01. Св. Григорія, єпископа Ниського
17.01. Преподобного і богоносного Антонія Великого
23.01. Пратулинських мучеників
25.01. Св. Григорія Богослова, архиєпископа Царгородського
30.01. Трьох святителів
24.02. Перше і друге знайдення чесної голови св. Івана Хрестителя
24.06. Різдво чесного і славного пророка Івана Хрестителя
28.06. Перенесення мощів св. безсрібників Кира та Івана
29.06. Святих верховних апостолів Петра й Павла
10.07. Преп. Антонія Печерського
11.07. Переставлення блаженної Ольги
15.07. Св. рівноапостольного князя Володимира
20.07. Св. пророка Іллі
24.07. Св. муч. Бориса і Гліба
24.08. Перенесення чесних мощів преп. Теодосія, ігумена Печерського
29.08. Усікновення чесної голови пророка, предтечі Івана Хрестителя

Переставлення св. апостола і євангелиста Івана Богослова

Унівська Лавра, 2022-10-09

Сьогодні відзначаємо пам’ять св. Йоана Богослова, возлюбленого учня Господа нашого Ісуса Христа.

Перше Послання св. Йоана Богослова починається словами:

Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя …

Свідчення апостолів має дуже велику силу, бо це свідчення очевидців. Вони свідчать і звістують Того, Кого бачили, до Кого доторкалися їхні руки. Тому вчення апостолів має великий авторитет.

Богослужбові піснеспіви прославляють св. Йоана:

Блаженний Йоане апостоле, через велику любов Христову ти був осяяний чеснотами чистоти і дівства … ти був улюбленцем Всевидця Слова …

Величні діла твої, дівственнику, хто оповість? Даруєш бо чудеса і розливаєш оздоровлення, і молишся за душі наші як богослов і друг Христовий.

Св. Йоан Богослов також подав нам вчення про Божу прикмету, яка повинна бути прикметою кожного християнина:

Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому.

Як і Христос навчав, що головні заповіді: Люби Бога, люби ближнього.

Саме по цій прикметі ми повинні оцінювати наше християнство, наскільки я є християнин? Наскільки хто перебуває в любові, настільки він – у Бозі, і Бог перебуває в ньому.

Св. священномученика Діонісія Ареопагіта

Унівська Лавра, 2016-10-16

Вчення про Бога як причину всього:

Діонісій Ареопагіт, Про містичне богословіє, 4-5[1]:

4.

Про те, що Причина всього чуттєвого не є нічим з чуттєвого, перевершуючи його.

Отже, ми стверджуємо, що Причина всього, будучи вищою за все, непозбавлена ні сутності, ні життя, ні розуму, ні розуміння; не є тіло; не має ні образу, ні виду, ні якості, або кількості, або величини; не перебуває на якомусь місці, невидима, до неї неможливо чуттєво діткнутися; не має чуттів і її неможливо чуттями сприйняти; … Їй не властиві безпорядок, смута і неспокій; Вона не безсила оскільки не підлягає мінливості чуттєвого світу, не має нестачі в світлі; ні зміни, ні тління, ні поділу, ні позбавлення, ні виливання не зазнає; і нічого іншого з чуттєвого Вона не являє Собою і не має.

5.

Про те, що Причина всього розумового не є нічим з розумового, перевершуючи його.

Далі йдучи, кажемо, що Вона (Причина всього) не є ані душею, ані умом, не має ні уяви, ні думки, ні слова, ні розуміння; і Вона не є ні слово, ні думка; ЇЇ неможливо виразити словом і неможливо зрозуміти (збагнути); Вона і не число, і не міра, не великість і не малість, не рівність і не нерівність, не подібність і не відмінність; і Вона не стоїть, не рухається, … Вона не є ні сутність, ані вік, ані час; Їй не властиво розумове сприйняття … Вона не є чимось з не-сущого і не щось зі сущого; ані суще не знає Її такою, якою Вона є … Їй не властиві ні слово, ні ім’я, ні знання; Вона не темрява і не світло, … до Неї абсолютно не можливо застосувати ані твердження, ані заперечення; і коли ми додаємо до Неї або віднімаємо від Неї щось з того, що за Її межами, ми і не додаємо, і не віднімаємо, оскільки вище всякого твердження досконала і єдина Причина всього, і вище всякого заперечення вищість Її, як абсолютно для всього позамежної.

Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця

Неділя 21

Castelraimondo, 2008-11-09

Св. Димитрій жив у другій половині ІІІ ст. у місті Солуні. Цар призначив його проконсулом. Св. Димитрій проповідував християнську віру, за що його вкинули до в’язниці. Там св. Димитрій благословив св. Нестора на боротьбу з царським непереможним гладіатором Лієм. Св. Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках і переміг. Цар довідавшись, що це Димитрій благословив Нестора на боротьбу, послав своїх воїнів і вони списами закололи св. Димитрія. Це сталося у 306 р.

Через 100 років відчинено гріб, і тіло св. Димитрія знайдено нетлінним, воно видавало пахуче миро, яке зціляло недужих.

Церква прославляє св. Димитрія як мужнього Христового воїна й ісповідника, як чудотворця, що лікує недуги душі й тіла та помагає в кожній потребі.

Св. чудотворців і безсрібників Косми й Дам’яна

2004-11-14

Святі безсрібники Косма і Дам’ян[2] – рідні брати. Їх батьківщина – Мала Азія. Вони жили у IV столітті.

Їхній батько – грек, язичник, мати – християнка, по імені Феодотія. У ранніх літах вони втратили батька. Мати виховувала дітей, вона ревно виконувала закон християнський. Із самого дитинства намагалася вселити їм страх Божий і любов до чесноти. А як діти стали дорослішими, вона віддала їх на навчання грамоті до одного побожного чоловіка. Головною наукою тут було Божественне Писання, але в той же час вони, спонукувані любов’ю до страждучого людства, вивчали лікарську науку, дізнавалися цілющі властивості трав і рослин.

Господь благословив благий їхній намір і дарував їм особливу благодать – дар зцілень і чудотворінь. Хвороби припинялися, як починали лікувати Косма і Дам’ян. До них приходило безліч болящих.

Сліпі, кульгаві, розслаблені, біснуваті оточували чудотворців. Але святі цим не обтяжувалися. Мало того, щоб бути доступнішими для болящих, вони самі шукали хворих і для цього переходили з міста в місто, з села у село, і усім хворим подавали зцілення.

І це робили вони не для того, щоб збагатитися або прославитися, але із самою чистою, високою метою – служити страждучим заради Бога, любов до Бога виразити в любові до ближнього. Тому вони ні від кого ніколи не приймали ніякої нагороди за свої праці, ніяких навіть знаків подяки за власні благодіяння. Вони твердо знали і вірно зберегли заповідь Спасителя: Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте.

Даром одержали вони благодать від Бога, даром і роздавали її. Одного тільки просили вони у тих, кого зцілили: щоб ті твердо вірували в Христа, свято жили в Христі; якщо ж недужі ще не були освічені світлом Євангелія, то намагалися навернути їх до християнської віри. Таким чином, лікуючи тілесні недуги, вони в той же час лікували і недуги душевні.

За це безкорисливе служіння стражденному людству, за ці чудесні зцілення хворіб незцілимих Свята Церква величає їхніми безсрібниками і чудотворцями.

У таких справах милосердя пройшло все життя святих безсрібників. Брати ніколи не розставалися один з одним, разом молилися, разом ходили, разом лікували, давши обітницю ніколи від зцілених нічого не брати, ніяких дарунків.

Незабаром на місці їхнього поховання улаштована була церква дивовижна і преславна, як говорить автор їхнього житія. У цю церкву з ближніх і далеких країн стікалися всякого роду болящі.

Недужі постійно оточували їхній храм. Багато зроблено було чудес святими безсрібниками по смерті.

Собор святого архистратига Михаїла та інших безплотних сил

Унівська Лавра, 2022-11-21

Преподобний Іоан Дамаскин. Точний виклад православної віри, 2,3[3].

Про ангелів

[…] Отже, ангел – істота обдарована умом, яка постійно рухається, має свободу волі, безтілесна, яка служить Богу, яка по благодаті одержала для своєї природи безсмертя. Один тільки Творець знає вид і визначення цій істоті …

Отже, ангел – природа розумна, обдарована умом і має свобідну волю, яка змінюється за бажанням, тобто добровільно змінна. Бо все, що сотворене, змінне; незмінне ж одне тільки те, що несотворене. І все розумне обдароване свобідною волею …

Він (ангел) безсмертний не за природою, а по благодаті; бо все, що мало початок, має і кінець по причині своєї природи. Але один тільки Бог вічно Сущий, точніше, Він навіть вище, ніж вічність. Бо Творець віків не знаходиться в залежності від часу, але Він – вище часу.

Ангели … не мають потреби в мові і в слухові, але без промовленого слова сповіщають один одному свої думки і рішення.

Далі, всі ангели сотворені через Слово і досягли повноти Святим Духом через освячення, відповідно до свого достоїнства і чину, маючи участь у світлі і благодаті.

Освячення вони мають ззовні, а не із власного єства, – від Духа; пророкують по благодаті Божій; не мають потреби в шлюбі, оскільки вони не є смертними.

Оскільки вони – уми, то і знаходяться в умоосяжних місцях, і описані не подібно до тілесного образу, – бо щодо природи, вони не приймають вигляду, як тіло, і не мають потрійного виміру – але тим, що духовно присутні і діють там, де їм наказано …

Вони сильні і готові до виконання Божественної волі і, внаслідок притаманної їхній природі швидкості, відразу всюди з’являються, де б не повеліло Божественне мановіння, і охороняють краї землі, і керують народами і країнами, як наказано Творцем, і розпоряджаються нашими ділами, і допомагають нам. Взагалі, і з волі Божої, і за Божим повелінням, вони – вище нас і завжди – навколо Бога …

Вони споглядають Бога, наскільки для них можливо, і це – їхня пожива …

Приймають вигляд, який би не наказав Господь Бог, і в цьому вигляді з’являються людям і відкривають їм Божественні тайни.

Вони перебувають на небі, і одне у них заняття – оспівувати Бога і служити Його Божественній волі.

Собор святого архистратига Михаїла та інших безплотних сил[4]

Унівська, Лавра 2017-11-21

У сьогоднішнє свято чесних небесних сил безплотних погляд Церкви скерований у духовний, невидимий світ – той світ, до якого людина покликана – до духовного, вічного, Божого життя!

Святі ангели повчають нас про наше духовне життя, про духовну боротьбу зі злом, із гріхом, боротьбу невидиму, яка відбувається у серці людини.

Святий Архангел Михаїл, ім’я якого означає «Хто, як Бог» нам сьогодні каже, що перемогти зло може лише той, хто з’єднаний із Богом. Бо хто, як Бог, може це зло знищити? У своєму духовному житті, а відтак у бажаннях, вчинках, сімейному та громадському житті лише в Бозі і з Богом є наша перемога над злом.

Святий Архангел Рафаїл, ім’я якого означає «Бог зцілює» нам сьогодні каже, що тільки Господь Бог є джерелом повноцінного, здорового і щасливого життя людини. Господь Бог може духовно й тілесно зцілити сучасну людину, яка почувається зраненою – зраненою у своїй гідності, у своїх можливостях будувати своє життя.

Святий Архангел Гавриїл, ім’я якого означає «Сила Божа» нас запевняє, що лише Ісус Христос, подає силу до духовного життя, до життя в чесноті і любові, лише в нашому Спасителеві є справжня свобода, свобода від гріха. Лише в Ньому ми справді можемо бути щасливі й здобути те, над чим смерть немає влади. У Ньому подається нам вічне життя.

Монаше життя називається рівноангельне. Монахи приймають Схиму – Ангельський образ. Чому? – Не тому, що той, хто ступає на чернечу дорогу, хоче заперечити свою людську істоту, стати безтілесним духом. Цілком ні. А тому, що спосіб існування небесних чинів – це спосіб цілковитого скерування всієї своєї істоти, розуму і волі тільки в одному напрямку – до Господа Бога. І той єдиний напрямок, з грецького «монос», робить богопосвячену людину монахом.

Господи, допоможи нам у своєму духовному житті бути скерованими до Тебе на образ чесних небесних сил безплотних.

Собор святого архистратига Михаїла та інших безплотних сил

2014-11-21

На основі: Діонісій Ареопагіт, Про небесну ієрархію, 2,4; 4,1-2^[5]:

Господь Бог сотворив видимий і невидимий світ.

Господь Бог, Причина всього, з небуття до буття спочатку покликав ангелів.

Ангели – нематеріальні духовні уми (2,4).

Господь Бог, Найвище Благо, покликає свої створіння до спілкування з Собою, наскільки кожне створіння до цього здатне.

Уся нежива природа причетна до Божої сутності своїм буттям, яке черпає з буття Творця.

Живі істоти причетні до життєдайної сили Божества.

Словесні й духовні істоти причетні до досконалої Божої мудрості Його, яка перевершує всяке слово і поняття.

Святі Чини небесних істот найближчим спілкуванням з Божеством мають перевагу перед неживими й перед розумними істотами, якими є ми.

Вони умом прагнуть наслідувати Бога.

Духовно споглядають Божественний первообраз.

І намагаються узгодити з Ним духовну свою природу.

Вони мають найближче з Ним спілкування, тому що вони постійно діяльні, і ваблені Божественною, сильною та неухильно любов’ю, завжди тягнуться вперед, приймають від Бога осяяння, і, узгоджуючись з ним, ведуть життя абсолютно духовне.

Отже, небесні Чини найбільш причетні до Божества і до Божественних тайн.

Преп. ісповідника Теодора Студита

Неділя 23

Унівська, Лавра, 2019-11-24

Сьогоднішнє Євангеліє – про Божу владу над світом, владу над злими духами, про Божу любов до людей і водночас про черствість людей, які попросили Ісуса вийти з їхніх околиць.

Сьогодні святкуємо пам’ять преп. Теодора Студита[6], який жив у кінці 8 – на початку 9 ст. У порівнянні з нашою історією, його народження і життя – приблизно на 150 років раніше від життя блаженної княгині Ольги.

Преподобний Теодор прийняв монаший постриг у монастирі Саккудіон, недалеко від Царгорода. Невдовзі засяяв такими великими чеснотами, що подивляв усіх, хто спостерігав його досконале життя, усе в молитвах, постах, умертвленнях тіла і добрих ділах. Святий патріарх Тарасій висвятив його на священика, а у 794 р. він став ігуменом.

Строгий до себе і повний любові до братів, він дбав про те, щоб монаше правило свято дотримувалося.

Перше випробування:

У той час імператор Костянтин VI свою законну жінку Марію заслав у монастир, а натомість одружився з Теодотією, родичкою преп. Теодора. Патріярх Тарасій викляв священика Йосифа, який дав незаконний шлюб. Цісар пригрозив, що відновить єресь іконоборства.

Тоді преподобний Теодор розіслав по всіх монастирях послання, щоб монахи на богослуженнях не споминали імператора явного грішника. Його названо «новим Іродом». Тоді Костянтин золотом хотів підкупити св. Теодора, та коли йому це не вдалося, він наказав святого і всіх монахів його обителі жорстоко бичувати, а потім заслав їх до Солуня. Цілий рік він прожив у вигнанні, аж до смерті імператора.

Невдовзі, коли агаряни стали чинити набіги на околиці монастиря Саккудіон, преподобний Теодор, разом з братами свого монастиря, перебралися до Царгорода, до Студійського монастиря.

За ігуменства св. Теодора число монахів значно збільшилося. Святий Теодор написав для них правило. У монастирі, окрім молитви, усі мусіли працювати своїми руками, лише у конечній потребі можна було виходити за межі монастиря, а занедбування правила каралося відповідною покутою. Цей Студійський устав перейняло багато інших монастирів.

Наступне випробування:

Новий безчесний імператор Никифор змусив патріярха повернути назад до клиру священика Йосифа, виклятого за незаконний шлюб попереднього цісаря.

Преподобний Теодор і всі монахи виступили проти царської сваволі. За це імператор велів кинути святого Теодора, його брата святого Йосифа і святого Платона до в’язниці на островах коло Візантії. По смерті імператора святі в’язні повернулися до Царгорода.

Найбільше випробування:

Через два роки настали часи найлютішого переслідування за правління імператора-єретика Лева Вірменина, який відновив іконоборство. Преподобний Теодор сміливо сказав йому, щоб дрижав перед гнівом Божим, бо царю належить уряд державою, але у справи святої Церкви йому не вільно втручатися.

У відповідь імператор вислав на вигнання патріярха і багатьох єпископів.

А св. Теодор безстрашно захищав почитання ікон, а посланцям царя, які схиляли його до єресі, сказав, що радше дасть язик собі відрізати, аніж перестане захищати Христову віру.

У Квітну неділю він, разом з іншими монахами і численними вірними, вийшов хресним ходом з церкви, несучи ікони і співаючи пісень: Пречистому Твоєму образу поклоняємося, Благий.

Розлючений імператор заслав святого Теодора до страшної в’язниці Месопа, в найнездоровішій, болотистій місцевості. У 815 р. св. Теодора перевезли до Анатолії, у в’язницю, де він страждав разом зі своїм учнем Миколаєм. Кілька разів імператор посилав сюди свого посіпаку, вельможу Анастасія, щоб той власноруч завдавав святому Теодорові і Миколаєві по сто ударів, а якось, коли преподобний навернув одного клирика-єретика, то Анастасій так побив обох святих ісповідників, що тіло їх відпадало від костей. Напівживих мучитель покинув їх посеред двору на сильному морозі. Миколай, прийшовши до тями, знайшов ще в собі сили, аби повернути до життя св. Теодора.

Упродовж трьох місяців життя святого Теодора було під великою загрозою, а коли з часом він набрався сил, тоді його та Миколая перевезли до Смирни, де Анастасій дав їм ще по сто ударів батогом. Св. Теодор сам зняв свою одежу з плеча і сказав мучителеві, що прагне лиш одного, аби все тіло його відпало від костей, бо тоді душа полетіла б до Господа і Творця свого. У 820 р. імператор Лев Вірменин загинув, його вбили збунтовані воїни.

На престолі сів Михаїл II, який, хоч і був єретиком, однак не переслідував вірних. Із в’язниць вийшло багато ісповідників, а серед них і преп. Теодор повернувся до Царгорода. Однак він не міг дивитися на те, що в церквах було заборонено ставити ікони. Св. Теодор намагався навернути царя до пізнання правди, однак цар не навертався. Тому св. Теодор покинув Царгород і перебрався поблизу Никодимії, де мешкав з кількома учнями при церкві святого Трифона.

Бог об’явив йому день і годину смерті. Св. Теодор попрощався зі своїми учнями, поблагословив їх і просив заспівати біля його ложа псалми на відхід душі, а при словах “Блаженні непорочні в дорозі, що ходять законом Господнім” – сам промовив: “…повік не забуду наказів Твоїх” – і віддав свою чисту душу в руки небесного Отця у 826 р.

Св. Теодор надав правила для студійських монастирів, написав повчальні проповіді, богословські послання проти іконоборства, склав багато піснеспівів, стихир, пояснення Літургії Передосвячених Дарів, тощо.

Мощі преподобного Теодора через 18 років перенесено до Царгорода, до студійського монастиря. Господь Бог прославив мощі слуги свого численними чудами.

Житіє преп. Теодора навчає нас завжди, за будь-яких обставин, бути вірними Богові, вченню святої Церкви. Божа правда, Божа істина – понад усе!

Із проповіді св. Теодора:

Устами оспівуйте Бога, язиком говоріть істину, руками робіть те, що відповідає вашим силам, і ногами ходіть дорогою миру. Нехай буде святим ціле ваше тіло, і нехай члени ваші будуть Христовими членами. … Виконуйте все благочинно. Спіть в міру. Протягом короткого часу церковної служби будьте бадьорі і, загалом, частіше сповідайтеся та виправляйтеся. І Господь визнає вас, що так чинять, блаженними і дасть вам вічне царство. Нехай Господь Бог збереже вас, мої чесні браття, у мирі й однодумності, бо Йому навіки належить слава. Амінь.

Св. священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького

Неділя 23

Унівська, Лавра, 2023-11-12

Св. свщмч. Йосафат^[7] помер мученичою смертю 12 листопада 1623 р., 400 років тому.

… як пастир добрий поклав ти душу твою за вівці

… ясно проповідував ти з’єднання та погасив роздором розпалені серця мученицькою твоєю кров’ю

Бог покликав до оборони святої єдности святого Йосафата – мужа, який, ідучи за голосом Божої волі, став найбільшим апостолом єдности, а своє апостольство запечатав власною кров’ю.

У молодому віці він прийняв рішення зректися світу, стати монахом, і цілковито віддатися служінню Богові задля спасіння свого і своїх ближніх.

Св. Йосафат якнайглибше вивчав богословські науки і студіював послання Отців Церкви. Ставши священником, він проповідував слово Боже, де і коли тільки міг. Його проповіді – скарбниця мудрости. До нього горнулися люди зі всіх сторін. Усім допомагав, сам збирав милостиню і роздавав бідним. Люди сотнями збиралися до нього до сповіді. І при цьому він не припиняв провадити давнє покутнє життя, сам був слугою цілого монастиря і всіх дивував своєю святістю і смиренням.

Писали про святого Йосафата його брати монахи: “Господь дав нам його як взірець і приклад усіх чеснот монашого життя”. “В монастирі і в місті він мав славу святого”.

У Полоцьку почав служіння єпископа з молитви і проголошення Слова Божого. Був милосердним, став збирати біля себе бідняків і гостити їх за своїм столом, і до нього стало горнутися багато народу. Почав двічі на рік об’їжджати своє владицтво, збирав духовенство у себе, навчав і спонукав до доброго. Сам написав коротке поучення, де зібрав усе, що з богослов’я найконечніше потрібно було знати. Настановив деканів як наставників духовенства.

Катедральний храм святої Софії у Полоцьку, який вже валився, святий Йосафат відреставрував і наново прикрасив. При цьому він ніколи не забував про свій пастирський обов’язок. Проповідував, сповідав цілими днями, а простий люд все більше і більше горнувся до нього. Не раз бачили його, як, захоплений молитвою, він яснів усім лицем. Випромінював лагідність, якою навертав.

Святий Йосафат знав, що його хочуть убити. Він казав:

“Знаю, що хочуть мене убити, та знаю також, що і святі Отці віддавали душу (життя) за віру”.

“Не лякаюся смерти, дай Боже, щоб я став гідний мучеництва. Діти мої, Бога біймося одного, Він нас не полишить і буде з нами!”

“Життя моє в руках Бога; радо прийму все, що лиш пошле на мене”.

Коли святому завдали смерті, заволікли його тіло над високий берег річки і, наповнивши волосяницю камінням, прив’язали до тіла і кинули в ріку. Але тіло виплило на берег. Тоді кілька розбійників проплило з ним на місце дуже глибоке, тут до ніг святого прив’язали великий камінь і кинули у воду. В ту хвилю всі побачили ясний стовп, що сходив з неба, а в ньому мужа, який спускався до води.

На п’ятий день тіло разом з волосяницею виплило на поверхню води. Його підняли з води, накрили килимом і перенесли до церкви святого Михаїла. Сонце заясніло і розійшлася мряка.

Коли тіло святого поклали в церкві, то ніхто не міг відірвати очей від його лиця, котре ясніло надзвичайним блиском. Рани були зрошені свіжою червоною кров’ю, очі примружені, начеб уві сні. П’ятнадцять днів йшов народ до тіла святого владики.

Тіло святого Йосафата лежало п’ятнадцять днів і було цілком свіже, гнучке – начеб живе.

Радник міста Полоцька Петро Данковський недавно був осліп. З глибокою вірою він протер волосяницею свої очі і прозрів. Десять днів тіло було виставлене у відчиненій домовині у Полоцьку, а народ все йшов і йшов до нього.

Бог прославив мощі священномученика Йосафата багатьма чудами. Створена папою комісія для дослідження тих чуд, 24 березня 1628 р. виявила, що тіло святого ціле, гнучке, цілком свіже, воно видавало прекрасний запах, а з ран на голові текла свіжа кров. Через дев’ять років після смерти тіло було так само ціле.

У 1642 р. папа Урбан VІІІ зачислив Йосафата до лику блаженних. А у 1867 р. папа Пій IX урочисто зачислив блаженного Йосафата до лику святих.

Мощі св. Йосафата перебувають в Соборі св. Петра в Римі. Молімося до нашого святого за мир і за Боже благословення на наш народ.

Святого і всехвального апостола Филипа

Неділя 24

Унівська Лавра, 2022-11-27

У тропарі сьогоднішнього святого апостола Филипа співається: Всіх бо вірувати в Христа навчив ти і біг життя довершив ти достойно Євангелія.

Два сьогоднішні Євангелія говорять про віру. Кровоточива жінка звернулась до Господа сокровенною сердечною молитвою віри, і була вислухана і зцілена. Господь почув зойк її серця і сказав: Віра твоя спасла тебе. Голова синагоги Яір припав до ніг Ісуса, молив про зцілення дочки. Ісус сказав до нього: Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.

Филип кличе Натанаїла до Христа, і після того, як Ісус каже «Я бачив тебе під смоковницею», Натанаїл з вірою відповідає: Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля.

Отже, апостол Филип – один із перших, яких покликав Христос Спаситель: найшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною».

А Филип ділиться вірою з Натанаїлом: «Ми найшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки, – Ісуса. На сумнів Натанаїла «Що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди і подивися».

Христос призначив дванадцятьох апостолів, щоб були при Ньому, та щоб їх посилати із проповіддю (Мр. 3,13-14), серед них і св. Филип.

Коли Христос мав нагодувати п’ять тисяч народу, щоб укріпити віру апостола, каже до Филипа: «Де нам купити хліба, щоб ці їли?» Казав він так, щоб випробувати його, знав бо сам, що має робити (Йо. 6,5-6). Филип відповів, що і двісті динаріїв не вистачить на хліб. Сталося чудо помноження хлібів, і люди заговорили: Це справді пророк, що має прийти у світ» (Йо. 6,14).

На Тайній Вечері, Христос навчав учнів: Я – дорога, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене.

Филип каже йому: «Господи, покажи нам Отця, і доволі буде нам».

Мовить Ісус до нього «Скільки часу я з вами, і ти мене не знаєш, Филипе? Хто бачить мене, той бачить Отця (Йо. 14, 8-10).

Христос утвердив віру в апостолах словами:

Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені (Йо. 14,11).

Св. апостол Филип навчав у різних містах і країнах, і аж у Етіопії.

Він утверджував свою проповідь численними чудами, і помер мученицькою смертю; йому пробили п’яти ніг, і мотузкою за них підвісили головою вниз; він до останньої хвилини просив Господа, щоб простив засліпленим катам.

Тому у кондаку на честь св. Филипа співаємо: Ученик, і друг Твій, і наслідувач страстей Твоїх вселенній Тебе, Бога, проповідував богогласний Филип.

Святого і всехвального апостола Филипа

2005-11-27*

Блаженний Теофілакт Болгарський:

Филип пішов за Господом одразу, як Він сказав йому: “Іди за Мною”. Чому Филип так скоро переконався? Мабуть, голос Господа справив у його душі певне ураження любові. Бо мова Господа негайно запалювала серця гідних любов’ю до Нього.

Филип мав заклопотане серце, постійно займався писаннями Мойсеєвими і завжди очікував на Христа, то ж коли побачив Його, негайно переконався, і каже: ми “знайшли” Ісуса, а це показує, що він шукав Його.

Филип не тримає добро лиш для себе, але передає Натанаїлу. Оскільки Натанаїл обізнаний у Законі, старанно вправлявся у вивченні Закону, то Филип відсилає його до Закону і Пророків. Натанаїл знав із Писань, що Христос повинен прийти з Вифлеєму, і тому каже: Чи може з Назарету бути щось добре? Филип каже: піди й подивися, – знаючи, що Натанаїл не відстане від Христа, якщо послухає Його мови.

Вільям Барклі, Коментарі на Євангеліє від Йоана:

Филип пішов і розповів Натанаїлу, що знайшов в Ісусі з Назарету давно обіцяного Месію. Натанаїл поставився до цього скептично: у Старому Заповіті не було нічого, що Месія прийде з Назарету.

Филип не став сперечатися, а просто сказав: “Піди й подивися!” Людей не часто вдається зацікавити християнством за допомогою доказів. Єдиний надійний спосіб показати людині істину про Христа – дати можливість їй зустрітися з Христом. Часто людей навернули до Христа не докази і філософські міркування, а саме життя і діяльність Христа.

Найкращий аргумент це сказати людям: “Ходімо, подивимося!” Ми спершу повинні знати Христа самі, перш ніж можемо запрошувати інших прийти до Нього. Проповідник спершу повинен сам зустрітися з Христом.

Служіння апостолів:

Мені бо так здається, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям (1 Кор. 4,9).

Ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі. Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками (1 Кор. 4,11-13.16).

Св. Григорія, єп. Неокесарійського, чудотворця

Неділя 24

Castelraimondo, 2008-11-30

Святий Григорій народився у знатній, але нехристиянській, родині. З юних років стремів до пізнання істини, яка відкрилася йому у святому Євангелії. До Христової віри Григорій навернувся у 238 році. Спочатку був пустинником, здобув високу духовну досконалість, дари чудес і пророкування, згодом став єпископом. На ціле велике місто Нова Кесарія було спочатку тільки 17 християн, тож Григорій з великою ревністю взявся до духовної праці над наверненням язичників. Бог наділив Григорія даром чудотворення і він молитвою лікував недужих, водночас навертаючи їх до правдивої віри. Перед його смертю у місті ще залишилося тільки 17 язичників, а ціле місто навернулося на християнство. Св. Григорій помер у 270 р. Його святі мощі перевезли до монастиря в Південній Італії.

Св. великомучениці Катерини[8]

Неділя 26

Matelica, 2009-12-06

Св. Катерина жила у місті Олександрія у 3-му столітті. Походила із знатного роду, відзначалася світлим розумом, вченістю і красою. Багаті наречені просили її руки, але вона відповідала батькам: «Якщо хочете, щоб я вийшла заміж, то знайдіть мені юнака подібного на мене красою і вченістю». Одного разу вона зустріла старця-пустинника, який сказав їй: «Я знаю Жениха, який у всьому перевершує тебе» і дав їй образ Пресвятої Діви, кажучи, що Богородиця допоможе побачити їй незвичайного Жениха. Приснився сон Катерині, що Небесна Цариця оточена ангелами, стоїть і на руках тримає Дитятко, що сяє як сонце з такою ясністю, що Катерина не могла навіть поглянути на Його обличчя.

Чудесний сон глибоко вразив дівчину і вона пішла до старця-пустинника, який пояснив їй істинну віру, розповів про райське блаженство праведників і загибель грішників. Катерина прийняла святе Хрещення і Божественне світло проникло в її серце, сповнивши великою радістю. Вона довго молилася, дякуючи Богу за милість Його. Під час молитви заснула і знову побачила Матір Божу з Ісусом, який милостиво дивився на неї. Пресвята Діва взяла праву руку дівчини, а Дитятко Ісус наділо на її руку чудесний перстень, сказавши: «Не знай жениха земного». Катерина зрозуміла, що з цієї хвилі вона вже заручена Христу Богу і прокинулась із ще більшою радістю в серці. Після цього вона зовсім змінилася, стала скромною, лагідною і милостивою. Вона часто молилася і єдиною ціллю її було служити Христу.

Невдовзі прибув у це місто імператор і видав наказ прийти всім на свято в честь язичницьких богів. Прийшла вона до поганського капища і перед усім народом, знаттю і жерцями безстрашно сказала до царя: «Чи не соромно тобі, царю, молитися мерзенним ідолам! Пізнай істинного Бога, безначального і нескінченного, з Його волі царі царюють і світ існує. Він зійшов на землю і стався чоловіком задля спасіння нашого». Розгніваний імператор ув’язнив її, скликав поганських мудреців, щоб переконувати її, обіцяв їй багатства, погрожував муками, однак усе надаремно. Тоді розгніваний імператор наказав стяти їй голову. Мощі св. Катерини перевезли на Синайську гору в монастир.

Св. всехвального апостола Андрея Первозваного

Унівська Лавра, 2020-12-13

Св. Андрей називається «Первозванний» – перший званий, покликаний Христом на апостольство. Будучи учнями Йоана Хрестителя, почувши його слова, які вказували на Ісуса Христа: «Ось Агнець Божий», вони пішли за Ісусом.

Це оспівує піснеспів празника:

Іже Предтечевим світом воображен, єгда озареніє іпостасноє слави Отеческія явися, человіческий род за благоутробіє спасти хотя, тогда первий ти, славне, к Нему притекл єси,/ озарен бив в разумі совершеннійшею лучею Того Божества, отонудуже і проповідник і апостол бив Христа Бога нашего. Єгоже моли спасти і просветити душі наша.

Служіння апостольства – голосити Благу вість. Св. Андрей голосить відразу братові Петрові: Ми найшли Месію. Євангеліє, Блага вість про Спасителя, Агнця Божого, який бере гріхи світу, який своєю смертю і воскресінням відкриває нам рай.

Cв. Андрей прийняв мученицьку смерть у Патрах, у Греції. Його засудили на хрест. «А коли побачив він хрест, на котрім мав умерти, – каже святий Вернард, – то повний радости молився: “О добрий, святий хресте, за яким я тужу вже так довго! Спокійно і радісно приходжу я до тебе. Ти прийняв мого Божественного Спасителя, прийми і мене, Його учня, щоб через тебе дійшов я до Нього!”»

Св. апостола Андрея прив’язали на скісному хресті, з якого він ще проповідував, і на ньому помер.

Про це церковні піснеспіви:

Первозванний ученик і подражатель страсти, сообразуя Тя, Господи, Андрей апостол …

Св. всехвального апостола Андрея Первозваного

2018-12-13*

Cв. Андрей прийняв мученицьку смерть, його засудили до смерті на скісному хресті.

Хрест – знаряддя виходу на небеса.

Хрест – знаряддя приведення інших на небеса, як колись сіті – знаряддя ловитви риб.

Хрест – уподібнення до смерті Христової.

Слова в каноні, що св. апостол «став як бог по благодаті».

Про хрест – знаряддя виходу на небеса для св. апостола Андрея у Каноні, пісня 9:

Яко ученик всеізящнійший, на кресті хотінієм распеншемуся Владиці твоєму даже до смерти послідуя, возшел єси, радуяся, на висоту креста, ідяй шествієм на небеса, блаженне апостоле.

Дверь Едема тебі отверзеся, і предложися ліствица небесная, і прияша тя небесния обители, і предстал єси, радуяся, апостоле, Христу Жизнодавцу о мірі молитвенник ізящнійший.

Равними прославился єси страданьми Учителя твоєго, блаженне Андреє всемудре, крестом бо божественний конец приял єси і причастієм бог бил єси. Тімже тя молим, о нас присно молися.

Радуяся, двоїце всеізряднійшая, на небесіх наслідовавши нині гражданство, назираєте же венцев произволеніє, тіх побеждающи силу, і Божественних дарованій просвіщаєте світлостьми.

Св. всехвального апостола Андрея Первозваного

Неділя 26

Castelraimondo, 2008-12-14

Святий Андрій походив з міста Витсаїди і займався рибальством разом із своїм братом Петром. Спочатку він був учнем св. Івана Хрестителя, а після першої зустрічі з Ісусом він одразу ж привів до Спасителя свого брата Петра. У Євангелії читаємо, що Ісус побачив двох братів і мовив до них: “Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей!” І ті негайно кинули сіті й пішли за Ним. З того часу апостол Андрій і Петро стали вірними послідовниками свого Божественного Учителя.

Після Зіслання Святого Духа апостол Андрій проповідував Христову віру людям, які жили над Чорним морем. Він дійшов аж до Київських гір, і благословив їх, і поставив там Хрест, мовивши: “На горах цих возсія благодать Божа, і буде город великий, і у ньому церков багато воздвигне Бог”. Свою апостольську працю апостол закінчив мученицькою смертю в місті Патри. Помер Андрій на скісному хресті, на якому висів прив’язаний два дні, поки віддав Богові свого духа. Цей хрест, який двома поперечинами впирався в землю, називаємо “андріївським”.

Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця

Неділя 26

Унівська Лавра, 2021-12-19

Усі дуже люблять св. Миколая особливо за те, що він приносить подарунки. А він приносить подарунки чому? Тому, що він добрий і щедрий.

Якщо ми хочемо, щоб нас любили люди, ми повинні бути добрими і щедрими, робити подарунки іншим. Якщо ми будемо любити людей і їм щось дарувати, то й люди будуть любити нас.

Чому-то св. Миколай кожного року, уже так багато років, робить подарунки?

Він хоче навчити нас бути щедрими.

На Службі Божій ми молимося такі слова: Щедрий і милостивий Господь …

Отже, ми, люди, на образ Божий створені теж повинні бути щедрі, як Господь, за прикладом св. Миколая.

Щедрість – це чеснота, а протилежний їй гріх називається захланність.

Сьогоднішнє Євангеліє показує нам приклад захланної людини:

В одного багача земля вродила гарно. Почав він міркувати: … я розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток,і скажу душі моїй: душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися! Бог сказав до нього: Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?

І висновок у Євангелії:

Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість багатіти у Бога.

А тепер уявімо собі, яким був би світ, якщо би всі були захланними і скупими? Ніхто би ніколи нікому не допомагав, ніхто ніколи нікому би не робив подарунки. Чи ми хотіли би жити у такому світі? Ні.

Тому берімо приклад зі св. Миколая і, починаючи з себе, міняймо цей світ на кращий.

Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця

2019-12-19*

Чи всі отримали подарунки від св. Миколая?

Чому-то св. Миколай кожного року, уже так багато років, робить подарунки?

Він хоче навчити нас бути щедрими.

Господь щедрий (слова у св. Літургії).

Чеснота щедрість у протиставленні до скупості.

Яким був би світ, якщо би всі були скупими? Ніхто би ніколи нікому не допомагав, ніхто ніколи нікому би не робив подарунки.

Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця

Унівська Лавра, 2018-12-19

– За що всі люблять святого Миколая?

– За те, що приносить подарунки.

– Чому він носить подарунки?

– Тому, що він – добрий.

Добрих людей усі люблять, а злих бояться.

А кожна людина хоче, щоб її любили.

Для того, щоб нас любили, ми повинні бути добрими.

Заповідь Господня – легка і зрозуміла: будь добрим, уникай зла, твори добро.

Парадокс:

Заповідь Господня легка, а добрих людей на землі, на жаль, не густо.

Можна сказати: закон самозбереження, людина бореться за виживання, поводиться агресивно, щоб не померти з голоду, з холоду, захищає право на життя своє і своїх дітей.

Але досвід показує, що якщо люди співпрацюють, а не ворогують, то їм легше вижити, легше здобути поживу, легше вижити в спільноті, а самому дуже важко.

Чому ж тоді люди не гуртуються, а ворогують?

Причина: первородний гріх. Після гріхопадіння розум у людини притемнений, воля послаблена.

І гріховній людині уже мало просто захищати своє право на життя, але гріховна людина прагне насолоди: не просто поїсти, але дуже смачно поїсти і багато; не просто одягнутися, але дуже вишукано одягнутися.

Гріховна людина не може зупинитися на чомусь одному, їй хочеться більше і більше, і вона готова знищити усіх, хто стоїть їй на заваді.

Земля – багата і родюча, може легко всіх прогодувати. Але деякі загарбують усе тільки для себе, а інші люди помирають з голоду.

І ось таке засліплення приводить до нерівномірного розподілу земних благ, до надміру в одних і нестачі у інших.

Каже св. Атанасій Великий, «Бесіда про вочоловічення Слова», 5[9]:

Люди у своїх прогрішеннях на певних межах не спинились, але потрохи все далі простираючись, дійшли відтак до непомірного, … до неправди повернувшись і перевершивши всяке беззаконня, не спиняючись на якомусь одному злі, але вигадуючи все нові і нові, люди стали ненаситні в чиненні гріхів. Бо перелюби були й злодійства повсюдно, убивствами й грабежами сповнена була цілком вся земля. І не дбали про закон через зіпсуття і неправду; усяке ж зло чинили всі поодинці й гуртом. Міста проти міст воювали, й народи проти народів підіймались; чварами й бойовищами розкраювана була вся земля, бо кожен заповзято змагався у беззаконні. Не було від цього далеко і протиприродне (гріхи розпусти).

І можливо людство, яке постійно деградувало, уже би знищило само себе і світ, та Господь змилосердився над людським родом.

Бо пропав би людський рід, якщо б всіх Владика і Спаситель, Син Божий, не прийшов покласти кінець смерті (9,4).

Син Божий стався людиною задля нашого спасіння, Слово стало тілом.

Безплотне, і нетлінне, і нематеріальне Боже Слово приходить на нашу землю … сходячи до нас своїм чоловіколюбієм та явленням (8).

Своєю смертю і воскресінням Господь примирив людину з Богом, відкрив людині рай, дарує кожному благодать, допомогу, щоб успішно добратися до раю.

Не легко бути добрим. За добро треба боротися. Залишатися завжди добрим – це подвиг.

Сказано в Євангелії: «Ніхто не благий (добрий), окрім одного Бога».

Це означає, що один тільки Бог є досконало добрий, є джерелом всякого добра, скарбом добра.

А людина, яка бажає творити добро, повинна черпати це благо від Бога, немов воду з джерела. Бо сама людина – слабка, а з Божою допомогою може усе.

Приклад св. Миколая закликає нас взяти на себе цей подвиг: бути добрим на образ і подобу предоброго Бога, нашого щедрого і милосердного Небесного Отця.

Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця

Унівська Лавра, 2016-12-19

Кондак Святителю Миколаю Чудотворцу[10]:

Ікоси

1
Прославимо нині піснями святителя,
Мирликійського люду пастиря і учителя,
Щоб молитвами його нам просвітитися.
Ось бо явився він чистий духом й нетлінний,
Христу жертву приносячи непорочну, богоугодну,
Як святитель, очищений душею і тілом.
Тому воістину він оборонець Церкви й поборник
Божої благодаті великий таїнник.

2
Ось нині, сьогодні, празник святителя,
Просвітімся народи, святкуючи,
  Й заспіваймо Христу Спасителю!
Бо Христос його прославив й поставив великим світильником,
Що люд весь просвічує, як Святих Таїн вершителя,
Воістину щедрий діятель благочестія,
Оборонець вдовицям, сиротам заступник чудесний,
Молитвеник явився за всіх ти,
Божої благодаті великий таїнник.

7
Священнійшим мужем явився як другий Мойсей,
Натхненний Богом, увійшов ти у хмару чеснот,
Мойсей бо прийняв Божий закон,
Ти ж, отче, цілого Господа закону прийняв,
Руками непорочними вірним його розділив,
Поживу Божественну людям подав,
Визволитель праведний перед Христом і Богом стоїть,
Як Аарон і Самуїл.
Тому сяєш ти й просвічуєш вірних,
Божої благодаті великий таїнник.

16
Наслідував мудрого Йосифа, славний,
Як і він, народам поживу давав ти,
Йосиф щедро потребуючим хліб роздавав,
А богомисленний Миколай слово Христове мудро звіщав!
Вкладав у серця спрагнені узиваючи:
«Не хлібом єдиним людина житиме», навчаючи,
За що люд прославляв тебе з вірою,
Божої благодаті великий таїннику.

18
Високим смиренням, святий, ти душу свою впокорив,
Не гнівався ніколи на ближніх,
Учення для правої віри чужі відхилив.
А недругам з любов’ю покірно говорив:
«Помиримось, друже, щоб сонце не зайшло в нашім гніві!»
Тому-то ти другом Господнім явився,
Божої благодаті великий таїнник.

19
Тікаючи житейської нечистоти, ти в чистоту приодягся,
І, як співає великий Давид: невинний руки вмивав ти,
Перш, ніж обійти, богомисленний, всечесний жертовник,
На якім Агнця Божого, отче, ти в жертву непорочно приносив,
На всю землю явився ти другим Аароном,
Не одежу умиваючи, але бідування свого вірного люду усуваючи.
Тож поспіши і спаси нас молитвами твоїми,
Божої благодаті великий таїнник.

21
Не барися своє заступництво дарувати
Тим, хто з теплою вірою буде тебе благати,
Ми тебе завжди маємо за заступника,
В напастях і обставинах визволителя.
З досвіду знаємо твою швидку допомогу й любов співчутливу,
Як понад сподівання засуджених на смерть у сні звільнив ти,
Вони лиш згадали святе твоє ім’я,
Божої благодаті великий таїнник.

Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця

Рим, церква св. Сергія і Вакха, 2012-12-19

У Священному Писанні, у Біблії, сказані такі слова: «Будьте святі, бо я святий». Це звернення Господа Бога до кожної людини, що наше завдання, наша ціль на землі є стати святими. Ми можемо запитати: «Як стати святим, яким має бути святий?». І на ці запитання нам дає відповідь життя святого Миколая. Не раз люди собі думають, що свята людина – це не звичайна, а надзвичайна людина, що це щось неймовірного, що якісь незвичайні досягнення, неймовірні відкриття мусить зробити людина, щоб стати святою. Однак святий Миколай показує нам, що стати святим може і повинен кожен з нас.

Стати святим означає бути подібним до Господа Бога. «Будьте святі, бо я святий, будьте досконалі, як Отець небесний». А бути подібним до Отця Небесного – це означає бути таким добрим як Бог, бути таким добрим як Святий Миколай, який постійно робив діла милосердя. Тому кожен з нас кожен день повинен собі казати: «Яке добре діло я можу зробити цього дня, що я можу дарувати своєму ближньому? Можливо я можу подарувати йому своє прощення, свою любов, своє прийняття, свою усмішку. Будь-що я можу подарувати кожному своєму ближньому, навіть свою молитву, свої добрі діла за когось». Тоді людина стає подібною до Господа Бога, стає досконалою. Отож, стати святим – означає зростати у доброті і любові. Бог є любов і кожна людина, зростаючи у любові, стає святою, стає подібною до Бога.

Святий апостол Павло також на цю тему написав. Він сказав, що які б я досягнення не зробив, якби я говорив мовами людськими і ангельськими, якби я навіть своє тіло віддав на всепалення, а не мав би любові, я був би ніщо, я був би як мідь бриняча.

Отож, наше завданням є розуміти, що які би досягнення ми в житті не зробили, якщо ми не маємо любові – це нічого не варта, тобто це не веде нас до святості. Бог є любов, тому ціль нашого життя і наше завдання – зростати у доброті і любові. Хай Господь допоможе нам у цьому молитвами Святого Миколая.

Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця

2010-12-19

Коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно (Мт 6,2-4).

Слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати» (Ді 20,35).

Роби милостиню з того, що маєш. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе (Тов 4,7).

Протоієрей Андрій Ткачьов[11]:

Святість сховатися не може. Вона – свічка, поставлена на свічник, і місто, що стоїть на вершині гори. У першому випадку вона освітлює простір навколо себе. У другому – її видно здалеку, з якого б боку до неї не наближатися.

Святість долає відстані між людьми й епохами. Різне мовне середовище, різне культурне тло не заважають людям через століття безпомилково розпізнати святість і вклонитися їй.

Таким масовим шануванням на всіх континентах не кожен похвалиться. Причина масового і багатовікового шанування Миколая Чудотворця – в його внутрішньому багатстві. Причому він так майстерно приховав таємницю свого внутрішнього життя від зовнішніх очей, що ми майже нічого не знаємо про факти його біографії.

«Наслідуйте мене, як я – Христа», – сказав в одному зі своїх послань апостол Павло. Згідно з цим законом, людина набуває корисних навичок, вчиться і зростає, наслідуючи тих, хто кращий за неї, тих, хто пішов далі і кличе нас за собою. Важливо відзначити й те, що Павло не каже «наслідуйте Христа», але – «наслідуйте мене, як я – Христа». Це означає, що висота наслідування Господа не всі можуть відразу подужати, але спочатку необхідно вчитися у тих, хто близький до Бога.

Тепер знову переведемо мислений погляд на Миколая Чудотворця. У чому ми можемо його наслідувати і через наслідування максимально вшанувати цього святого? Наприклад, таємним творенням добрих діл. Це не дуже приємне заняття для роз’їденої таємними недугами людини, яка прагне похвали і жадає слави. Але це саме те, чим прославився Миколай, який анонімно допомагав людям, що потрапили в біду.

Не секрет, що святі оживляють для нас Євангеліє Господа Ісуса Христа, втілюючи його у своїй поведінці. Так, слово Боже говорить нам про «Отця, Котрий у таємниці», «Котрий бачить таємне і віддає явно», і закликає молитву, милостиню і піст здійснювати не напоказ, але для Господа.

… ми продовжуємо творити добро, потай бажаючи визнання і похвали.

Святий Миколай добре знав серцем те, що сказав один з отців Єгипту, а саме: найтвердіше і найправильніше добро те, яке творять потаємно.

Ми вже сказали коротко про те, що людина рідко розуміє красу і цінність таємного добродіяння. Своє і без того дрібне добро вона схильна до кінця губити і позбавляти себе майбутньої нагороди через саморекламу і те «сурмління перед собою», яке Христос засуджував у лицемірах. Образ св. Миколая в цьому сенсі не тільки ллє на нас своє тепле світло, а й вчить змінювати своє життя відповідно до євангельської новизни.

«Ти любиш Миколая Чудотворця? А ти знаєш, де секрет його популярності та любові до нього? Секрет у тому, що він пам’ятав і виконував слова Писання: «Більше щастя – давати, ніж брати». Ти вшануєш Миколая Чудотворця, якщо будеш його в цьому наслідувати. Думай про інших, а не тільки про себе. Віддавати ж не означає тільки передавати з рук у руки гроші або речі. Віддавати можна час, сили, знання, турботу, молитву. Цим повинні займатися всі, зокрема й діти».

Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-12-19, 9:00

У кондаку св. Миколаю співаємо: «бо, Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши».

На основі: Митрополит Антоній Сурожський, Про Священне Писання:

Євангеліє читається в церкві майже на кожному богослужінні.

Народ Божий, біблійний, народ євангельський – це не просто народ, який читає, зберігає і звіщає Біблію, справжній народ євангельський має бути такою громадою, яка могла б сама написати Святе Письмо, проповідувати його своїм життям, з власного досвіду.

Св. Миколай своїм життям сповнив Христове Євангеліє.

Боже слово, євангельські заповіді мають стати реальністю нашого життя.

Наше християнське життя має бути живою проповіддю Євангелія, підтвердженням Благої Вісті, принесеної Христом у світ.

Ось відродження, до якого ми покликані: ми маємо Книгу, де Бог справді промовляє через спільноту, яка повинна свідчити про істинність слова.

Ми повинні бути такою спільнотою, ми повинні навчитися жити згідно зі словом Самого Бога, одкровенням Його волі; ми повинні навчитися бути таким народом, життя якого узгоджується зі словом Євангелія.

Доки Євангеліє залишається для нас зовнішнім законом, доки Євангеліє залишається Божою волею, відмінною від нашої волі або протилежною їй, ми не є євангельська громада. Можливо, ми прагнемо бути нею, але ми ще не громада, здатна дати світові одкровення Благої Вісті.

Оновлення Церкви починається з кожного з нас. Є джерело, з якого б’є вода вічного життя: саме Євангеліє, яке є одкровенням для кожного і для всіх.

Поспішімо ж прийняти це свідчення Євангелія. Давайте звернемося до самого Євангелія, навчимося від Самого Христа, якими ми повинні бути.

Святий Миколай безкорисливістю свого благодіяння є для нас прикладом сповнення Євангелія.

Св. Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця[12]

2004-12-19

Святитель Миколай, архієпископ Мир Ликійських, чудотворець, прославився як великий угодник Божий. Він народився в місті Патарі на південному узбережжі Малоазійського півострова, був єдиним сином благочестивих батьків.

З дитячих років Миколай вивчав Божественне Писання; удень він довгий час перебував у храмі, а вночі довго молився і читав книги, творячи в собі гідне житло Святого Духа. Єпископ Патарський, радуючись духовним успіхам і високому благочестю Миколая, висвятив його на читця, а потім висвятив у сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому говорити повчання для вірних. Служачи Господові, юнак горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний старцю, чим викликав подив і глибоку повагу віруючих. Постійно трудячись і чуваючи, перебуваючи в безперестанній молитві, священик Миколай виявляв велике милосердя до вірних, приходячи на допомогу стражденним, і роздавав весь свій маєток бідним.

Довідавшись про гіркий нестаток і убогість одного колись багатого жителя його міста, святий Миколай врятував його від великого гріха. Маючи трьох дорослих дочок, зневірившись, батько замислив віддати їх на блудний спосіб життя. Святитель, уболіваючи про грішника, що загибає, уночі таємно кинув йому у вікно три мішечки з золотом і тим врятував родину від падіння і духовної загибелі. Діючи милостиню, святитель Миколай завжди намагався зробити це таємно і сховати свої благодіяння.

Св. Миколай випросив благословення у єпископа на подорож у Святу Землю. По дорозі святий пророкував бурю, що насувалася і загрожувала кораблеві затоплення. На прохання зневірених подорожан він умирив своєю молитвою морські хвилі.

Досягши древнього міста Єрусалиму, святий Миколай, зійшовши на Голгофу, подякував Спасителю роду людського й обійшов усі святі місця, поклоняючись і звершуючи молитву. Обійшовши святині, зв’язані з земним служінням Сина Божого, святий Миколай вирішив віддалитися в пустиню, згодом в монастир, але був зупинений Божественним голосом: “Миколай, не тут та нива, на якій ти повинний принести очікуваний Мною плід; але повернися і йди у світ, і так буде прославлене в тобі Ім’я Моє”. У видінні Господь подав йому Євангеліє в дорогому окладі, а Пресвята Богоматір – омофор.

Св. Миколай був обраний єпископом Мир Ликійських після того, як одному з єпископів Собору, що вирішував питання про обрання нового архієпископа, у баченні був указаний обранець Божий – святий Миколай. Покликаний пасти Церкву Божу в архієрейському сані, святитель Миколай залишався тим же великим подвижником, виявляючи пастві образ лагідності, незлобливості і любові до людей. У час гоніння на християн при імператорі Диоклетіані (284-305) єпископ Миколай був ув’язнений у темницю разом з іншими християнами, підтримував їх і перестерігав твердо переносити узи, катування і мучення. Його самого Господь зберіг непошкодженим. По воцарінні святого рівноапостольного Костянтина святитель Миколай був повернутий до своєї пастви, яка з радістю зустріла свого наставника і заступника. Незважаючи на велику лагідність духа і чистоту серця, святитель Миколай був ревним і сміливим воїном Церкви Христової. Борючись із духами злоби, святитель обходив язичеські капища і храми в самому місті Мири і його околиці, розтрощуючи ідолів і звертаючи в порох капища. У 325 році святитель Миколай був учасником I Вселенського Собору, що прийняв Нікейський Символ віри, і ополчався зі святими Сильвестром, папою Римським, Олександром Олександрійським, Спиридоном Тримифунтським і іншими із 318 святих отців Собору на єретика Арія.

У запалі викриття святитель Миколай, що горів ревністю до Господа, навіть вдавив у обличчя лжеучителя Арія, за це він був позбавлений святительського омофора і посаджений під варту. Однак декільком святим отцям було відкрито у видінні, що Сам Господь і Богоматір посвятили святого в єпископа, подавши йому Євангеліє й омофор. Отці Собору зрозумівши, що відвага святителя угодна Богові, прославили Господа, а Його святого угодника відновили у святительському сані. Повернувшись у свою єпархію, святитель приніс їй мир і благословення, сіяючи слово Істини, припиняючи в самому корені ложні науки і суєтне мудрування, викриваючи закоренілих єретиків і лікуючи занепалих і тих, які відхилилися від істини по невіданню. Він був воістину світлом для світу і сіллю землі, тому що життя його було світле і слово його було розчинено сіллю премудрості.

Ще за життя святитель робив багато чудес. Одне з найбільших чуд – це врятування від смерті трьох чоловіків, неправедно засуджених корисливим головою міста. Святитель сміливо підійшов до ката й удержав його меч, уже занесений над головами засуджених. Голова міста, викритий святителем Миколою в неправді, покаявся і просив його про прощення.

Трьох воєначальників незаслужено оббрехали перед імператором і прирекли на смерть. З’явившись у сні святому рівноапостольному Костянтину, святитель Миколай призвав його відпустити неправедно засуджених на смерть воєначальників, що, знаходячись у темниці, молитовно кликали на допомогу святителя. Багато інших чудес зробив він, довгі роки подвизаючись у своєму служінні.

По молитвах святителя місто Мири було врятовано від тяжкого голоду. З’явившись у сні одному італійському купцеві і залишивши йому в заставу три золотих монети, які той знайшов у своїй руці, пробудившись ранком, попросив його приплисти у Мири і продати там жито. Не раз рятував святитель потопаючих у морі, виводив з полону й ув’язнення в темницях.

Досягши глибокої старості, святитель Миколай мирно відійшов до Господа (345-351). Чесні його мощі зберігалися нетлінними в місцевій кафедральній церкві і виливали цілюще миро, від якого багато хто одержував зцілення. У 1087 році моці його були перенесені в італійське місто Барі, де спочивають і понині.

Ім’я великого угодника Божого, святителя і чудотворця Миколая, швидкого помічника і молільника за всіх, що прибігають до нього, прославилося у всіх кінцях землі, у багатьох країнах і народах. На Русі безліч соборів, монастирів і церков присвячено його святому імені. Багато чудотворних ікон святителя Миколая на Україні. Майже в кожному храмі ікона святого Миколая.

Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною

Неділя 27

Унівська Лавра, 2019-12-22

У сьогоднішню неділю ми прославляємо Божу силу. Господь зцілив недужу жінку, яка була 18 років скорченою. Божою силою сталося зачаття праведної Анни, коли вона зачала Пресвяту Богородицю. Св. Анна довший час була неплідною, тому про це зачаття сказано в кондаку: зачаття «що сталося від Бога», тобто Божою силою.

Святі Йоаким і Анна у церковних богослужіннях звуться «праведні».

Праведний означає справедливий, правильний, чесний, той, який почитає закони. А в грецькому словнику подається один з перекладів слова праведний (δίκαιος) – такий, як має бути. Тобто, бути праведним означає бути таким, як належиться, бути таким, яким би Господь нас хотів бачити.

Сьогодні нехай кожен проаналізує, наскільки він праведний?

Буди праведним означає любити правду, справедливість, чинити справедливість, поступати завжди справедливо, іти в житті дорогою правди.

Наскільки ми праведні у нашому житті?

Сказано у Євангелії: праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого (Мт. 13,43). Тому ми всі повинні стреміти до праведності.

Основна тема євангельського читання празника – світло. Господь об’являється людям як життєдайне світло, що просвічує кожну людину.

Блаженніший Святослав^[13]:

Господь створив людину як світлоносну особу. Вона покликана бути світильником, яким Бог освічує цей світ. Таким чином Господь нам каже про місію християн у всі часи історії Церкви. Нам, християнам, нема що приховувати, наша місія – бути відкритими, прозорими, щоб показувати Божественне світло, яке світить у наших серцях від початку нашого християнського існування, від моменту хрещення, коли Господь вклав світло у наші серця.

Бути світлом для світу – означає свідчити про Христа в сьогоднішньому світі.

Блаженніший Святослав: Вітаю вас із покликанням світити. Нехай Боже світло світить через ваші усмішки, обличчя, ваші добрі справи!

Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною

Унівська Лавра, 2016-12-22

Зачаття святої і праведної Анни. Говоримо про плідність і безпліддя. Св. Анна молилася, щоб принести Богу плід. І народила Небо. Богородиця порівнюється з Небом, на якому зійшла Зірка – Христос (канон празника).

Ми повинні молитися, щоб приносити плоди у духовному житті. Чесноти. Небесна скарбниця має бути повна чеснот (св. Йоан Золотоустий). Щоб і в нашому серці народилося – Небо, а на ньому зійшла вифлеємська Зірка – Христос.

Св. Григорія, єпископа Ниського

2011-01-23

Патрологія[14]:

Вчення про Божий образ в людині – стоїть в основі доктрини Григорія, не лише про відчуття Бога, але також про містичне восходження людини. Людина, як увінчання Божого творчого діяння – це мікрокосмос, який являє цей самий порядок і цю ж гармонію, яка являється у макрокосмосі, тобто всесвіті:

«Цілий всесвіт є в музичній гармонії, митцем і автором якої є Бог, а людина – це малий всесвіт, оскільки створена на образ того, хто впорядкував всесвіт. Це що розум пізнає у великому всесвіті, те відкриває очевидно і в малому… У мікрокосмосі, у людській природі, звучить музика, яку зауважуємо у всесвіті» (На Псалми, 1).

Ця антична філософська ідея все-таки перевершена християнською доктриною, оскільки людина є набагато вище, ніж чистий мікрокосмос і наслідування матеріального всесвіту. Її вищість і її велич основуються «не на її схожості із створеним всесвітом, але на факті, що вона створена на образ природи Творця» (Про створення людини, 16). Це, перш за все, через посідання душі людина є вірним образом свого Творця, а точніше тому, що ця душа є наділена розумом, свобідною волею і надприродною благодаттю. Для Григорія, слово образ служить для вираження повного посідання людиною божественних дарів, тобто, первинний стан досконалості. Тоді як Климент і Оріген бачили образ Божий у раціональній частині людини, а Іриней у свобідній волі, Григорій розпізнав образ Божий не лише в нус і в автексусіон, але також у чесноті (арете). Образ і подоба – синоніми, які виражають «чистоту, звільнення від пристрасті, святість, відкидання всякого зла, і всі властивості цього роду, які вносять свій вклад у формування в людині подоби Божої» (Про створення людини, 5,1). Через цю подобу, людина «не є чудом світу другорядного значення, але реальністю, яка перевершує велич всього, що пізнаємо, бо тільки людина із усіх творінь є подібною на Бога» (Про створення людини).

За допомогою цього образу, людина зріднюється з Богом і стає здатною Його пізнавати. Григорій приймає античну аксіому: подіне пізнається подібним… Людина може бачити Бога тому, що в ній є божественний елемент: «щодо участі в божественному, яка є в природі призначеній радіти Богом, щось споріднене з тим, у кому мусить брати участь».

Божий образ у людині дозволяє людині досягти містичного бачення Бога, і покриває недостатність людського розуму і обмеженість нашого раціонального пізнання Бога. Проповідь про блаженства: «Якщо ви ревно усуваєте бруд розкиданий у серці, знову буде блистіти у нас краса створена на образ Божий… Божество і чистота, звільнення від пристрастей і усунення всякого зла: якщо всі ці речі є в вас, Бог справді є в вас. Якщо ваша думка є вільною від усякого зла, звільнена від пристрасті, очищеною від усякої нечистоти, ви – блаженні, бо ясно бачите, бо, будучи самі очищені, осягаєте невидиме для неочищених. Коли буде усунута з-перед очей вашої душі плотське затьмарення, побачите ясно блаженне видіння».

Містичне видіння Бога в душі – це найвищий ступінь пізнання Найвищої Краси та передбачення блаженного видіння. Ця надзвичайна благодать доступна лише для приготованих через очищення і безнастанну боротьбу проти гріха, вони повинні продовжувати боротьбу проти пристрастей та перешкод світу аж поки не дійдуть до безпристрасного стану.

Лише тоді можна почати містичне восходження: «Немає іншого шляху до неба, як віддалення і втеча від зла цього світу. А намір тікати від зла породжує Божу подобу. Стати подібним до Бога означає стати праведним, святим і добрим.

Преподобного і богоносного Антонія Великого

2011-01-30

Святий Антоній Великий народився у 251 році у місті Комі у Єгипті.

Він походив із багатої християнської сім’ї.

Після смерті батьків він роздав майно бідним і поселився в пустині недалеко від свого міста. Вів святе життя, багато духовних подвигів.

Пізніше він пішов у далеку пустиню, на гору, на східному березі річки Ніл, там він прожив у самотності 20 років.

У 305 році святий Антоній заснував монастир у місцевості Фаюма. Сам Антоній не жив у ньому, а лише деколи сходив з гори, щоб дати монахам духовне навчання.

Сам Антоній прожив 105 років і помер у 356 році у печері на горі.

Мощі св. Антонія перенесли до Олександрії, згодом до Константинополя, а вкінці до міста В’єна у Франції. Як за життя святого Антонія, так і після його смерті Бог прославляє його численними чудами.

Святий Антоній Великий (251-356) подав нам чудовий приклад святого життя.

«Перших 15 років свого монашого подвигу св. Антоній провів у послусі, наслідуючи інших подвижників. Під їх керівництвом він вчився чернечому життю. Пізніше під натхненням Святого Духа він вирішив іти в глибину пустині, щоб там служити Богові в повному усамітненні і там перебував 20 років.

Які то труди і подвиги він тут переносив, і що з ним було – ніхто не бачив. Але судячи по тому, яким він вийшов із самітності, можна зробити висновок, що це був час будування його духа Духом Святим.

Тут відбувалось те, що відбувається з гусеницею, коли вона закутується в лялечку. Ніхто не бачить, що в ній відбувається в цю пору: вона ніби завмерла. Проте оживляюча сила природи діє в ній, і в свій час із лялечки вилітає прекрасний різнокольоровий метелик.

Так і в св. Антонії. Ніхто не бачив: що з ним; але Дух Божий будував у ньому нову людину на образ Творця. Коли ж закінчився час духовного формування, йому було наказано вийти на службу вірним. І він вийшов, зодягнений різноманітними благодатними дарами Святого Духа.

Як Христос встав із мертвих у славі Отця, так св. Антоній вийшов тепер у житті обновленому Духом.

На цьому закінчилась духовна освіта св. Антонія. Усе його наступне життя – це служіння на благо Церкви, це його апостольство. Він служив усіма благодатними дарами. Був у нього дар творити чудеса, дар влади над бісами, над силами природи і над тваринами, дар прозріння думок, дар бачення того, що відбувалось далеко, дар одкровень і видінь.

Однак найбільш багатоплідним і широким для застосування був дар слова. Бог дав св. Антонію слово сильне, яке проходить до глибини серця. Св. Антоній не закривав джерела подарованого йому Богом знання. Він навчав, картав, умовляв. Слова, які виходили з уст св. Антонія і які дійшли до нас у письмовій формі – це багатий корм для душі, яка шукає духовних настанов[15].

Настанови св. Антонія Великого (с. 117):

«Будь ревний у набуванні чеснот, щоб не стати недбалим».

«Не покидай трудів, які несеш задля чеснот, щоб не стати лінивим та недбалим».

«Бійся охолодження божественної любові, але люби Господа до самого кінця і отримаєш милість».

Пратулинських мучеників

Унівська Лавра, 2024-01-23

Сьогодні ми святкуємо блаженних мучеників Пратулинських, які були закорінені у Божому слові, і віддали своє життя за Бога, за свою віру, за Греко-Католицьку Церкву. У січні 1874 року понад 500 вірних греко-католиків села Пратулин зібралися біля своєї церкви з метою не впустити православного священика до храму. Тоді царський урядовець дав наказ стріляти по відважних пратулинцях. Загинули 13 мужніх чоловіків, яких у 1996 року Папа Іван Павло II проголосив блаженними.

«У село ввійшла сотня солдат під командуванням. Коло церкви зібралось понад 500 вірних греко-католиків з метою захистити право на свій храм. Коли солдати вишикувались вздовж зовнішнього боку паркану, що оточував церкву, почались останні переговори. Один із вірних, тримаючи Розп’яття в руках, нагадав поліцейському про його попередні запевнення, що уряд не має наміру зробити з них православних.

Тим часом полковник наказав солдатам перегрупуватись і за допомогою багнетів звільнити собі вхід до храму.

Відповідь одного з вірних: у разі коли “цар уповноважив вас убити нас, то люди готові загинути за Бога і віру і ніхто не відступить перед смертю Hi кроку”.

Після цього солдати перебрались через паркан, і за допомогою прикладів та багнетів почали прокладати собі дорогу до дверей церкви, однак були зустрінуті камінням і піднесеними догори палицями. Тоді полковник відкликав солдат назад, наказав заряджати зброю і розгорнути військовий штандарт. Бачачи такий розвиток подій, один з вірних підняв над головами Розп’яття, яке тримав та закликав всіх викинути каміння і палиці оскільки: “Це не бійка за церкву, а війна за Христа і Bipy”.

Сурмач просурмів сигнал “в атаку” і під бій барабанів був відданий наказ відкрити вогонь. Розстріл припинився через випадкове попадання кулі у свого ж солдата одним із стрільців. На місці загинуло 9 чоловік, ще 4 померли вдома від смертельних поранень.

– крім 13 загиблих, унаслідок розстрілу, було поранено близько 180 осіб;

– на Сибір було вивезено понад 580 осіб;

– після прибирання місця від слідів розстрілу кров загиблих і поранених змили, церкву переосвятили, але люди туди вже не ходили; в 1886 році споруду розібрали»[16].

Св. Григорія Богослова, архиєпископа Царгородського

Унівська Лавра, 2021-02-07

Навчання св. Григорія Богослова про Пресвяту Тройцю (Слово 29, Богословське третє, Про Сина, 2-3)^[17]:

… ми – почитателі єдиноначальності … яка твориться рівночесністю природи, єдністю волі, тотожністю дії і цілковитою узгодженістю Тих, які з Єдиного виходять і до Єдиного повертаються (це те, що неможливо для сотвореної природи), так що вони, хоч і відрізняються за числом, але за сутністю не знають розділення. Тому монада, яка «від начала» (1 Йо 1:1; пор. Йо 1:1) рухалася до двоїни, зупинилась на Тройці. І це в нас є Отець, Син і Дух Святий. Отець – родитель, Він приводить до буття, і то безстрасно, поза часом і безтілесно. Щодо двох інших, то Син – рожденний, а Дух – приведений …

… будемо говорити про Нерожденного, Рожденного і від Отця Ісходящого (пор. Йо 15:26), як каже сам Бог і Слово.

3. «Коли ж це сталося?» – А поза межами всякого «коли»! Якщо треба сказати якось різкіше: тоді ж, коли й Отець [стався]. – «А коли Отець?» – Ніколи не було такого, щоб Отець не був! А також ніколи не було, щоб не був Син, і не був Дух Святий. Знову запитай мене, і знову я відповім тобі [те саме]. – «Коли Син рождається?» – Коли не рождається Отець. – «Коли Дух ісходить?» – Тоді ж, коли Син не ісходить, але рождається поза часом і понад [усяким] розумінням (раз уже ми не можемо уникнути часових понять, намагаючись представити понадчасове. Адже слова «коли», «раніше», «після», «спочатку» не вільні від поняття часу, хоч би як ми старалися [їх від нього звільнити]. Хіба що візьмемо вічність, тобто проміжок, який розгортається разом з тим, що вічне, що не ділиться на частини і не вимірюється жодним рухом, навіть обертанням сонця, як це властиво часові).

… Ті ж бо, від яких походить час, непідвладні часові.

Св. Григорія Богослова, архиєпископа Царгородського

Унівська Лавра, 2016-02-07

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».

Богослужбові стихири називають св. Григорія Богослова «всемудрая уста Духа Святаго», який «богословними усти», «богословним язиком із’явил в Тройці поємаго Бога єдиносущнаго, Отца, і Сина, і Духа Святаго».

Св. Григорій Богослов, Слово 38,7-9^[18]:

Бог завжди був, є і буде, або, краще сказати, завжди є, бо слова був і буде означають поділ нашого часу і властиві єству, що минає, а Сущий – завжди. І цим ім’ям називає Він Сам Себе, розмовляючи з Мойсеєм на горі, тому що зосереджує в Собі Самому всеціле буття, яке не розпочиналося і не припиниться. Як якесь море сутності, невизначене і нескінченне, що простягається за межі будь-якого уявлення про час і єство, одним умом (і то вельми неясно і недостатньо, не в розумуванні того, що є в Ньому Самому, але в розумуванні того, що навколо Нього), через накидання деяких обрисів, відтіняється Він в один якийсь вигляд дійсності, що тікає перш, ніж буде схоплений, і зникає перш, ніж уму представляється, настільки ж обіймає сяйвом панівну частку (інтелект) в нас, якщо вона очищена, наскільки бистрота летючої блискавки освітлює сяйвом погляд. І це, здається мені, для того, щоб залучати до Себе тим, що осягається (бо те, що зовсім не осягається – безнадійне і недоступне), а тим, що не осягається викликати подив, а через подив пробуджувати більше бажання, і через бажання очищати, і через очищення зробити богоподібними; а коли станемо такими, то вже розмовляти як з вічними (наважиться слово проректи щось сміливе) – розмовляти з Богом, що вступив в єднання з богами; Він пізнаний ними, може бути, настільки ж, наскільки Він знає пізнаних ним (1Кор 13,12: Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний).

Отже, Божество безмежне і нелегко-споглядальне. У Ньому абсолютно зрозуміло одне – це Його безмежність; … Розум, розглядає безмежне у двох відношеннях – у відношенні до початку і у відношенні до кінця (а безмежне простягається поза початок і кінець, і не поміщається між ними); коли розум спрямовує свій погляд у верхню безодню і не знаходить, на чому зупинитися і де покласти межу своїм уявленням про Бога, тоді безмежне і недослідне називає безначальним; а коли розум, направляючись в нижню безодню, відчуває те саме, тоді називає Його безсмертним і нетлінним; коли ж зводить в єдине те й інше, тоді іменує Його вічним; бо вічність – це не час, ні не частина часу; тому що вона незмірна. Але те, що для нас час, який вимірюється перебігом сонця, то для вічних вічність, щось спів-протяжне з вічними істотами, і немовби якийсь часовий рух і відстань.

[…] Але оскільки для Благості не досить було вправлятися тільки в спогляданні Себе Самої, а слід було, щоб благо розливалося, йшло далі і далі, щоб число облагодіяних було якомога більшим (бо це властивість найвищої Благості), то Бог задумує, по-перше, ангельські і небесні сили. І думка стала ділом, яке виконано Словом і вчинено Духом. […]

Св. Григорія Богослова, архиєпископа Царгородського

2010-10-10

Св. Григорій Богослов, Слово 38,7:

Бог завжди був, є і буде, або краще сказати, завжди є. Адже слова «був і буде» означають поділ часу і притаманні для тимчасового буття, а Сущий завжди є. Тому, бесідуючи з Мойсеєм на горі, Він іменує Себе Сущий.

Бог – це Найвище Благо. Для Найвищого Блага не вистачало вправлятися тільки у спогляданні Себе Самого, але Благо бажало вилитися на інших, щоби кількість облагодіяних була якомога більшою.

Тому творить Господь світ видимий і невидимий, творить людину, яку вшанував свободою, щоб людина могла вільно обирати Благо, насіння добра Господь вложив у людину і поставив її у раю. Дав людині закон для вправляння в свободі. А законом служила заповідь, з якого дерева не споживатиме плоду.

Гріхом своїм людина відійшла від Бога і покинула рай. Щоб захоронити людину від гріха, Господь у різні часи напоумляв її багаторазово словом, Законом, Пророками, благодіяннями, погрозами, карами, знаменнями. Однак із-за більших недуг, людиновбивства, перелюбів, клятвопорушень, лютості й ідолопоклонства, потрібно було сильнішого ліку.

Саме Боже Слово предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, Начало від Начала, Світло від Світла, Джерело життя і безсмертя, печать Первообразу, приходить до Свого образу, тобто людини, і бере на себе плоть заради нашої плоті, з’єднується з розумною душею заради моєї душі, очищуючи подібне подібним, стає людиною у всьому, крім гріха. Він Бог – Дух, що обожив людську плоть, взяту на себе.

Трьох святителів: св. великих архиєреїв Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого

Унівська Лавра, 2024-01-30

Дуже важливо пам’ятати і жити вченням Святих Отців^[19].

Св. Василій Великий навчає про мету людини:

«А для нас ціль, задля якої ми все робимо й до якої прямуємо, – це щасливе життя у вічності. А його осягнемо тоді, коли Бог керуватиме нами».

648. «Не зважай на тіло, не шукай всіма можливими способами добра для нього! Не зітхай за здоров’ям, красою, розкошами, довгим віком! Не бажай грошей, слави і влади! І все, що служить тобі в дочасному житті, не ціни так високо, щоб, дбаючи про все це, ти не занедбав майбутнього життя» (св. Василій Великий, Уважай на себе).

Св. Йоан Золотоустий навчає про мету життя людини на землі:

658. «Теперішнє життя – це подорож. І навіть не подорож, бо Христос назвав його «вузькою дорогою, що веде у життя» (Мт. 7:14). Отож, найкраща й найперша наука – знати, що ми подорожні в цьому житті … Це корінь і основа великої чесноти. Хто тут подорожній, – там буде громадянином. Хто тут подорожній, той не буде прив’язуватися до земних благ, не буде дбати ні про житло, ні про багатство, ні про їжу, але як ті, що перебувають на чужині, роблять все можливе, щоб повернутися до батьківщини … Так і той, хто плекає любов до майбутніх благ, не знеохотиться земними нещасливими обставинами і не загордіє щасливими, але проходитиме повз все, як подорожній» (св. Іван Золотоустий, Гомілія на Пс. 119).

У теперішній час усі молимося за мир. Св. Йоан Золотоустий говорить про велику цінність миру, що без нього ніщо не має ціни:

685. «Будемо молитися і кликати, просячи собі ангела миру. Ми всюди просимо миру, тому що з ним ніщо не може рівнятися, – миру в церквах, і в молитвах, як особистих, так і спільних, і в привітах. Настоятель, входячи до церкви говорить: «Мир всім». Коли благословить, каже: «Мир всім». Коли довершується Жертва: «Мир всім». І під час її служіння також: «Благодать і мир вам». А чому так? Тому, що мир є джерелом усіх благ. Він приносить з собою радість, тому Христос також доручав апостолам, щоб, входячи в доми, відразу говорили про мир, як про символ усіх благ: «Входячи ж у дім, вітайте його кажучи: Мир дому цьому» (Мт. 10:12), бо без нього ніщо не має ціни (св. Іван Золотоустий, Гомілія 3, на Кол. 1:15-18).

Трьох святителів: св. великих архиєреїв Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого

Унівська Лавра, 2021-02-12

Св. Григорій Богослов, Слово 43, Надгробне св. Василію (+379)[20]

34. Багато й інших доказів дбайливості і піклування Василія про Церкву; а саме: сміливість його перед начальниками, як взагалі перед всіма, так і перед найсильнішими в місті; вирішення суперечок, що не без довіри приймалися, а після проголошення його вустами, завдяки застосуванню стали законом; його заступництво за нужденних, здебільшого в справах духовних, а іноді й у земних (тому що й це, підкорюючи людей добрим налаштуванням, нерідко зціляє душі); насичення убогих, благодійність, піклування про дів, писані й неписані устави для монахів, чинопокладання молитов, благоприкрашання вівтаря й інше, чим тільки Божий воістину муж і діючий у Бозі може бути корисним народу. Але ще вища й славніша наступна його справа.

Був голод дуже жорстокий з пам’ятних доти. Місто знемагало; нізвідки не було ні допомоги, ні засобів для полегшення лиха. Приморські країни легше переносять подібні біди, тому що іншим самі забезпечують, а інше одержують з моря. У нас же, жителів твердої землі, і надлишки надаремні, і нестатки не поповнюються, тому що нікуди збути те, що в нас є, і ні звідкіля привезти, чого немає. Найнестерпніше в подібних обставинах нечутливість і ненаситність тих, що мають у себе надлишки. Вони користуються часом, витягають прибуток з убогості, збирають жнива з нещасть, не слухають того, що «хто благодіє бідному, дає в борг Господу» (Прип 19,17), що «хто втримує в себе хліб, того народ кляне» (Прип 11,26); не чують ні обіцянок людинолюбним, погроз жорстоким; навпаки, вони ненаситні надмірно і погано думають, закриваючи для бідних своє серце, а для себе Боже милосердя, тоді як вони самі мають більше потреби в останньому, ніж другі у їхньому милосерді. Так роблять ті, що скуповують і продають пшеницю, не соромлячись споріднення, не дякують Богу, від Якого мають надлишки, коли інші терплять нестаток. 35. Але Василію належало не посилати хліб як дощ з неба за допомогою молитов і годувати народ, бідуючий в пустелі, не виточувати невичерпну їжу із сосудів, не насичувати тисячі п’ятьма хлібами … Усе це було пристойне Мойсеєві, Іллі і моєму Богові, від Якого і першим дарована така сила. А можливо, і потрібно було це тільки в ті часи і за тодішніх обставин, тому що знамення не для віруючих, але для невірних. Але що подібне до цих чудес і веде до того ж, те замислив і привів Василій у виконання з тією ж вірою. Тому що словом і умовлянням відкривши сховища тих, що мають, звершує сказане в Писанні: «розділяє з голодними хліб» (Іс 58,7), «убогих нагодує хлібом» (Пс 131,15), «в часи голоду насичує» (Пс 32,19) і «душу голодну сповнює добром» (Пс 106,9). І яким чином? Бо і це вельми збільшує його заслугу. Він збирає в одне місце голодуючих, а інших навіть ледь дихаючих, чоловіків і жінок, дітей, старців, … виставляє казани, повні овочів і солоних припасів, якими годуються у нас бідні, потім, наслідуючи служіння самого Христа, Який, підперезавшись рушником, не погребував умити ноги ученикам, при сприянні своїх слуг або служителів задовольняє тілесні потреби нужденних, задовольняє і потреби душевні, до насичення приєднавши честь і полегшивши їх долю.

36. Такий був новий наш хлібодатель і другий Йосиф! Але можемо сказати про нього ще щось і більше. Тому що Йосиф має прибуток від голоду, своїм людинолюбством купує Єгипет, під час достатку запасшись на час голоду і будучи цьому навчений сновидіннями інших. А Василій був милостивий даром, без вигід для себе допомагав, роздаванням хліба мав на увазі одне, щоб людинолюбством придбати людинолюбство і через тутешнє «своєчасне роздавання хліба» (Лк. 12,42) сподобитися тамтешніх благ. До цього він додавав і їжу словесну – досконале благодіяння і роздавання істинно високе і небесне, тому що слово є хліб ангельський, ним насичуються і напоюються душі, які жадають Бога, які шукають не скороминучої і тимчасової, але вічноперебуваючої їжі. І такої їжі найбагатшим роздавателем був цей, у всьому іншому, наскільки знаємо, дуже убогий, який лікував «не голод хліба, не спрагу води», але бажання слова істинно життєдайного і животворчого (Ам. 8,11), яке того, хто добре ним годується, веде до зростання духовного.

Трьох святителів: св. великих архиєреїв Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого

Унівська Лавра, 2016-02-12

Три святителі: Григорій Богослов (329-389); Василь Великий (330-379); Йоан Златоуст (347-407).

Святитель Йоан Златоуст, Бесіди на Євангеліє від Матея, Бесіда 15, 7-8[21].

«Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник» (Мт 5,14-15). Цими словами Христос знову спонукає учнів Своїх до строгого життя, навчаючи їх бути обачними, оскільки їм належало з’явитися перед лицем усіх і подвизатися на поприщі цілого світу. Не дивіться, каже, на те, що ми тепер тут, що ми знаходимося в найменшій частинці світу. Ні, – ви настільки будете примітні для всіх, як місто, що стоїть на верху гори, як світло, поставлене на свічнику і світить усім у хаті.

Де тепер невіруючі в могутність Христову? Нехай почують це, подивуються силі пророцтва, і благоговійно поклоняться Його могутності! Подумай, справді, скільки обіцяно було тим, які були невідомі навіть в своєму місті! Земля і море дізнається про них, і слава про них пошириться до краю вселенної, або – краще, – не слава, а самі їх благодіяння, – тому що не гучна слава зробила їх всюди відомими, але велич самих діл. Вони, мов птиці, пронеслися через всю вселенну швидше від сонячного променю, поширюючи всюди світло благочестя. Тут Христос, на мою думку, намагається в учнях Своїх поселити ще сміливість, бо словами: «Не може сховатись місто, що лежить на верху гори» ясно висловлює Свою могутність. Як місто це не може сховатися, так і Благовістю неможливо втаїтись і залишитися в невідомості. Так як раніше Христос говорив про гоніння, лихослів’я, наклепи і ворожнечі, то, щоб учні не подумали, що все це може перешкодити їх проповіді, Він, підбадьорюючи їх, каже, що Благовістя не тільки не залишиться в невідомості, а й просвітить усю вселенну, а через це і самі вони стануть славними і знаменитими. Отже, тут Христос показує Свою силу, а в наступних словах вимагає сміливості від Своїх учнів. «Не запалюють світла», говорить Він, «й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5,15-16). Я, каже Він, запалив світло, а ви своїм старанням повинні підтримувати це світло, – і це не для себе тільки самих, але і для інших, які повинні скористатися його сяйвом і скеровуватися ним до істини. […]

Я не сказав: намагайтеся виставляти на вигляд добрі діла, показуйте їх; але сказав лише: «нехай світить ваше світло», тобто нехай буде чеснота ваша великою, вогонь багатий, світло невимовне. Коли чеснота буде такою, то приховати її неможливо, хоча б той, хто має її, всіляко намагався приховувати. Отже, появляйте життя бездоганне, і ніхто не буде мати достатньої причини злословити вас. Хай лихословів буде незліченна кількість, ніхто, проте ж, не зможе затьмарити славу вашу. Добре тут сказано слово: «світло». Дійсно, ніщо так не поширює слави про людину, як блиск чесноти, хоча б ця людина і намагалася всіма заходами приховати цей блиск. Він ніби оточений сонячним променем, і світить ясніше самого променю, простягаючи своє сяйво не тільки на землю, а й на саме небо. […]

Справді, голос чесноти голосніший від усякої труби, і життя чисте світліше від самого сонця, хоча б лихословів було сила-силенна. Отже, якщо ми будемо мати всі згадані чесноти: якщо будемо лагідними, смиренними, милостивими, чистими, миротворцями, не відповідатимемо на образи образою, а, навпаки, приймати їх навіть з радістю, то ми всіх, що на нас дивляться, притягнемо цим не менше, ніж і чудесами, і всі охоче скеруються до нас, хоч би хтось був неприборканий подібно до звіра, хоч би хтось був лукавий подібно злому духові, – одним словом, яким би хто не був поганим.

Трьох святителів: св. великих архиєреїв Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого

2005-02-12

Вчення апостолів. Виникнення єресей. Учительський уряд церкви, Собори.

У IV ст. – у боротьбі з аріянізмом Отці-каппадокійці навчають про Пресвяту Тройцю (одна сутність (усія), три іпостасі).

Святитель Григорій Богослов[22], архиєпископ Константинопольський, отець і учитель Церкви, народився в християнській родині знатного роду у 329 році в Каппадокії. Батько його, Григорій, став єпископом Назіянським. Коли син навчився читати, мати подарувала йому Священне Писання. Святий Григорій одержав повну і різнобічну освіту в школах Назіянсу, Кесарії, Олександрії, Афін. Разом зі святим Григорієм учився св. Василій.

У 358 році св. Григорій повернувся до Назіянсу. Тут він прийняв святе Хрещення. Подвизався в пустині в монастирі св. Василія.

У 361 році прийняв сан пресвітера. Однак, почуваючи, що для нього незмірно ближче самота і безмовна молитва, чим пастирська діяльність, святий Григорій знову поспішив в пустелю до святого Василія. Там, у самоті, він зміцнився духом, знайшов сили повернутися до пастви і з честю виконувати свій обов’язкок. Святитель Василій Великий поставив святого Григорія єпископом міста Сасима.

По смерті Константинопольського патріарха Валента в 378 році, Антіохійський Собор запросив святителя Григорія допомогти Константинопольській Церкві, яка у той час більш ніж яка-небудь інша була спустошена єретиками. Одержавши згоду святителя Василія Великого, святитель Григорій прибув у Константинополь на Патріарший престол. У 379 році він почав служити і проповідувати в невеликій церкві Воскресіння. Усюди панували єретики – аріани й аполінаристи. І чим голосніше звучала його проповідь, тим більше збільшувалось зібрання храму і тим сильніше ріс опір єретиків.

У ніч на Великдень 21 квітня 379 року, коли святитель Григорій хрестив, юрба збройних єретиків ввірвалася в храм, умертвивши одного єпископа і ранивши святого Григорія. Але терпіння і лагідність святого були його кращою бронею, а слово збирало вірних.

Твори святителя Григорія – слова, листа, вірші, показують, що він прагнув бути проповідником гідним істини Христової. Йому був даний дар слова, і святий хотів принести його в дар Богу-Слову: “Цей дар приношу я Богові моєму, цей дар присвячую Йому: це одне, що залишилося в мене і чим багатий я; від всього іншого відмовився я по заповіді Духа; усе, що мав, проміняв за дорогоцінну перлину. Тільки словом володію я, як служитель Слова; ніколи добровільно не хотів би злегковажити цим багатством, я поважаю його, дорожу ним, утішаюся ним більш, ніж інші утішаються всіма скарбами світу. Воно – супутник усього мого життя, добрий радник і співрозмовник; вождь на шляху до Неба і старанний сподвижник”. Щоб гідно проповідувати Слово Боже, святий ретельно готував і обробляв свої твори.

Святий Григорій звертається до Священного Писання, з особливою увагою розбираючи місця, де вказується на Божественну природу Сина Божого. Багаторазові тлумачення святого Григорія на Священне Писання присвячені розкриттю думки, що Божественна сила Спасителя діяла навіть і тоді, коли заради спасіння людини Він прийняв на себе немічне єство.

Особливе місце в проповідях святителя Григорія займає полеміка проти євноміян, що хулили Святого Духа. Уважно досліджуючи усе, що говориться в Євангелії про Третю Особу Пресвятої Трійці, святитель спростовує єресь євноміян, що відкидали Божество Святого Духа. У Старому Завіті Дух Святий діяв укрито. У Новому Завіті “Дух Святий живе з нами і найяснішим образом виявляє Себе перед нами. Поки не визнавали Отця Богом, не безпечно було проповідувати про Сина, і поки не прийняли Сина, не безпечно було обтяжувати нас Духом Святим. Божество Духа Святого – предмет високий. Ось перед тобою безліч свідчень. Христос народжується – Дух Святий передує; хрещається Христос – Дух свідчить; Христос робить чудеса – Дух супроводжує; Христос возноситься – Дух приходить замість Нього”.

Роздумуючи про те, як тайна Тройці розкривалась в історії, св. Григорій говорить про поступовий розвиток церковної догматики, який відбувається через поступове уточнення і збагачення богословської мови. Уже в старозавітні часи Бог відкривався людству, однак ключовим моментом одкровення було єдинство Божества, яке стверджувалось на противагу язичеському багатобожжю; тому об’єктом одкровення був Бог Отець. Новий Завіт відкрив людству Сина, а „нинішній” період є ерою дії Духа Святого, коли догматичні істини отримують своє кінцеве вираження. Так, Григорій не вважає, що новозавітне одкровення вичерпало усі богословські проблеми, і що відповідь на всі запитання можна знайти в Священному Писанні Нового Завіту. Новий Завіт – лише один з етапів „восходження” християнського богослов’я „восходження від слави в славу”, яке продовжується в його час і буде продовжуватися до кінця віку. Христос продовжує відкривати Бога людям через Святого Духа, новозавітне одкровення продовжується в Церкві.

“Я би хотів, щоб кожен, хто для мене друг, почитав Бога Отця, Бога Сина, Бога Духа Святого – три особові іпостасі, але єдине Божество, нероздільне в славі, честі, сутності і царстві”.

Святитель жив у столиці імперії як якби він жив у пустелі – “їжа його була їжа пустелі; одяг – одяг нестатку; обходження простої, біля двору – нічого не шукав він у двору”.

Під час хвороби святителю нанесли удар. Той, кого він вважав своїм другом, філософ Максим, був таємно висвячений на місце святителя Григорія в самому Константинополі. Вражений невдячністю Максима, святитель вирішив залишити кафедру, але вірна паства удержала його. Народ вигнав самозванця з міста. 24 листопада 380 року в столицю прибув святий цар Теодосій Великий І, підтвердивши свій указ проти єретиків, повернув православним головний храм, куди урочисто увів святителя Григорія. Незабаром на життя святителя був підготовлений замах, але той, хто повинний був стати убивцею, сам з’явився до святого зі сльозами каяття. У 381 році на Другому Вселенському Соборі святитель Григорій був затверджений у сані Константинопольського Патріарха. Святитель головував на Соборі. Коли прибули ті, які раніше діяли проти святителя Григорія на користь Максима, багато хто, особливо єгипетський і македонський єпископат, не захотіли вважати святого Константинопольським Патріархом. Святитель вирішив пожертвувати собою для миру Церкви: “Нехай буду я пророком Йоною! Не винний я в бурі, але жертвую собою для порятунку корабля. Візьміть і киньте мене… Я не радувався, коли восходив на престол, і тепер охоче сходжу з його”. Оголосивши імператорові про своє бажання залишити столицю, святитель Григорій ще раз з’явився на Собор, у прощальному слові попросивши відпустити його з миром. Після повернення на батьківщину віддалився на самоту в Аріанз. Не залишаючи пустелі, святитель з ревнощами до істини Христової стверджував правдиву віру своїми листами і віршами. Помер святитель Григорій у 389 р..

Церква, називає святителя Григорія другим Богословом і таїнником, світлим описувателем Святої Тройці.

«Моє найбільше багатство – Христос. Я люблю Христа, не знаю міри в цій любові і нею я хвалюся».

«Мені знані три ступені тих, що спасаються: раби, наймити й сини. Коли ти раб, то бійся побоїв. Коли наймит, одне май перед очима: нагороду. Коли ж ти стоїш вище від раба й наймита, і вважаєш себе сином, – стидайся Бога, як Отця. Чини добро, бо Отця треба слухати. Хоч би ти нічого не надіявся дістати, то подобатися Отцеві – це вже нагорода».

Перше і друге знайдення чесної голови святого пророка, предтечі Івана Хрестителя

Перша Неділя Великого посту, Православія

Унівська Лавра, 2020-03-08

На що ви вийшли дивитися в пустиню? Бачити пророка? Так, кажу вам, і більше як пророка.

Сьогодні у Першу Неділю Великого посту припадає пам’ять знайдення чесної голови св. Йоана Хрестителя.

Йоан Хреститель – подвижник-аскет і пророк, у пустині, одягнений в одежу з верблюжого волосу і ремінний пояс, їв сарану і дикий мед, Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу. Йоан закликав до покаяння: “Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство”, тобто закликав до повного навернення людини.

Аскетичне життя Йоана готує Царство Месії через пости, повздержність, позбавлення, самітність, молитву. І нас надихає у Великий піст до самозречення:

Ісус сказав до своїх учнів: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт. 16,24).

Причина християнської аскези – це йти за Христом, коли Він несе Хрест, і коли Він у славі. Тому першим і вічним взірцем християнського подвижника є мученик. Йдучи на смерть, щоб бути вірним Христу, мученик-аскет засвідчить спасительну силу хреста прославленого^[23].

Будучи прообразом святості, мучеництво має виявлятися і здійснюватися у повсякденному житті кожного християнина^[24].

Апостол Павло: Я умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним (1Кор. 9,27).

Нехай під час Великого посту це наше маленьке мучеництво, що проявляється, за прикладом Йоана Хрестителя, у пості, повздержності, позбавленні себе земних радостей, у молитві, нехай допоможе нам слідувати за Христом, який несе Хрест, щоб колись бути разом із Христом у славі.

Різдво чесного і славного пророка Івана Хрестителя

Унівська Лавра, 2024-06-25

Різдво чесного і славного пророка Івана Хрестителя

Йоан Хреститель – Голос вопіющого в пустині (Йо. 1, 23).

Що проповідує цей Голос? Він проповідує: «Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт. 3, 2). Що означає: «Покайтесь»?

Покаяння^[25] (гр. метанія) – це умопереміна, зміна способу мислення, зміна напрямку думання, тобто думання міняється у такий спосіб, що людина відвертається від гріха, а бажає з’єднатися з Богом.

Покаяння^[26] – це усвідомлення своїх гріхів перед Богом, жаль за скоєні гріхи і розкаяння з них.

Покаяння супроводжується радикальним переглядом своїх поглядів та системи цінностей. Цінним і дорогим для людини стає те, що миле Богові.

Пізнання Божої любові і святості дає силу не повторяти гріх і протистояти гріху.

Покаяння – це очищення від гріха.

Святий Марко Подвижник навчав: усю многоту Божих заповідей можна звести до одної основи – покаяння … Ми засуджуємося не за многоту наших гріхів, а за те, що відмовляємося каятися …

… діло покаяння здійснюється трьома чеснотами: очищенням помислів, безперестанною молитвою і терпінням скорбот, що спостигають нас, і все це має здійснюватися не тільки зовнішньо, але і в умному діланні, так, щоб довго потрудившись стали через це безпристрасними.

Щодо діяльного життя, ми без покаяння не можемо зробити нічого достойного, але (Господь) багато милує нас за наш намір.

Покаяння – це не просто одноразовий короткочасний жаль, але зміна способу мислення, способу життя. Це взагалі – інше життя. До того людина жила поза Богом, її життя було без Бога, а тепер покаялася, відреклася, змінилася, почала жити для Бога, щоб з Ним з’єднатися.

Справжнє покаяння – це не просто раз пожаліти, але вести інше життя, приносити плоди покаяння.

Святий Іван Хреститель закликав:

Чиніть плоди, достойні покаяння … кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь … Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить … Вояки теж його питали «А ми що маємо робити». Йоан відповів їм «Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею» (Лк. 3, 8-14).

Сказав Іван Хреститель: Я вас христив водою, а [Христос] христитиме Святим Духом (Мк. 1, 8).

Отож, ми охрещені в ім’я Христове повинні приносити плоди Святого Духа: Любов, Радість, Мир, Терпеливість, Добротливість, Милосердя, Віра, Лагідність, Поміркованість (див. Гл. 5,22-23).

Різдво чесного і славного пророка Івана Хрестителя

Унівська Лавра, 2023-07-07

Богослужбові піснеспіви^[27] величають святого Йоана Хрестителя:

Йоане прехвальний і вселенський апостоле, найкращий сину пустині і справжній друже Жениха Христа!

Богознаменний Голосе, світильнику Світла, Христом засвідчений, перший між пророками … Найбільший між усіма народженими з жінок, громадянин пустині … Голос благодаті Слова, проповідник Сонця …

Св. Йоан – громадянин пустині, у пустелі на самоті, один перед лицем Божим, відкинувши усе земне, щоб належати єдиному Богу.

Св. Йоан – Голос благодаті Слова. Він настільки зріднився з волею Божою. Він – Голос! Це уже не людина промовляє, а Бог говорить його голосом.

Св. Йоан – проповідник Сонця, Христос Сонце Правди…

Агнця Божого і Слова проповідник, Ти пророкуєш і сповіщаєш усьому світові: Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу …

Св. Йоан – передвістив спасіння, Христа, Який, немов Агнець Божий, ягнятко, якого ведуть на заріз, Який взяв на Себе гріхи світу.

Світильник Світла, немов ясна зірниця, споготовляє шлях для Бога Слова. Сьогодні розв’язується язик Захарії … бо не годилося батькові мовчанням збувати народження того, хто мав благовістити спасіння всьому світові.

Св. Йоан благовістує спасіння всьому світові. Як каже ще один піснеспів: Він сповіщає навіть неплідним і пустим серцям:

Голос Предтечі сповіщає неплідним і пустим серцям: Готуйте сьогодні дорогу Христові, бо Він іде у Славі!

Різдво чесного і славного пророка Івана Хрестителя[28]

Унівська Лавра, 2022-07-07

Йоан Хреститель – Голос вопіющого в пустині (Йо. 1, 23). Про що голосить цей Голос? Цей Голос голосить і проповідує Царство Небесне: Він говорив: “Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство.” (Мт. 3, 2).

Св. Йоан спочатку перебував у пустині на самоті, один перед лицем Божим, відкинувши усе земне, щоб належати єдиному Богу. Він настільки зріднився з волею Божою. Він – Голос, бо це уже не людина промовляє, але Бог, який говорить його голосом.

Коли ж Йоан вийшов на проповідь, то вражав людей, обновляв їх життя, приводив їх до нового життя, до духовної весни, закликав до примирення з Богом через покаяння.

Йоан побачив Христа Спасителя і передвістив спасіння: Ось Агнець Божий, Який світу гріх забирає (Йо. 1, 29).

Батько Йоана Захарія пророкував: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій». Йоан народився, у світі голоситься про Боже милосердя, що Бог навідався до народу свого, що приходить Син Божий, Спаситель – Агнець Божий, Який світу гріх забирає.

Різдво чесного і славного пророка Івана Хрестителя[29]

Унівська Лавра, 2021-07-07

Сьогодні Різдво св. Йоана Предтечі, засвідченого Богом, що

Між народженими з жінок нема нікого більшого понад Йоана (Лк 7,28).

Величний образ Хрестителя… Образ людини, яка зуміла настільки безмежно бути відданою Богові і Божому покликанню!

Йоан Хреститель – Голос вопіющого в пустині (Йо 1,23). Пустиня – місце незаселене, безлюдне, де пусто, одиноко, спекотно, де трудно жити. Там св. Йоан перебував віч-на-віч із самим собою перед очима Божими… у пустині на самоті, один перед лицем Божим. Св. Йоан відкинув усе земне для того, щоб належати Богові, щоб бути з Богом нерозлучно.

Коли ж він вийшов на проповідь, то вражав людей, обновляв їх життя, приводив їх до нового життя, до духовної весни, закликав до примирення з Богом через покаяння.

Йоан Хреститель – Голос. Він настільки зріднився з волею Божою, з цим животворним словом, яке проголошував для спасіння людей, для пробудження людей, для того, щоб у них засіяло життя, радість. Він – Голос, бо це уже не людина промовляє, але Бог, який говорить його голосом.

Йоан побачив Христа Спасителя і передвістив спасіння: Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає (Йо 1,29).

Часто вдивляймося у цей величний образ Хрестителя, щоб учитись від нього як живе справжня, цілісна людина, безмежно віддана Богу і своєму покликанню.

Різдво чесного і славного пророка Івана Хрестителя

Унівська Лавра, 2019-07-07

Захарія попросивши табличку, написав: «Йоан – його ім’я».

Ім’я «Іван» означає «Бог є милосердний».

Господь виявив Єлисаветі своє велике милосердя.

Захарія почав пророкувати: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій».

Йоан народився; народилося і прийшло у світ голошення Божого милосердя. Що Бог – не десь далеко, немовби байдужий до свого творіння, але «так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав», навідався і звільнив народ свій.

Іван Хреститель знаменує межу між Старим Завітом, законом і пророками, та Новим Завітом, коли голоситься Царство Небесне. Закон і пророки були до Івана, а від нього проповідується Царство Боже.

У літургійному році ми святкуємо Різдво лише трьох осіб: Різдво Господа нашого Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії й Івана Хрестителя.

Це означає, що Йоан – особлива особа в історії спасіння людства.

У чому полягає ця особливість показує один древній піснеспів (кондак)^[30]:

Ікос 2
Ісуса Христа, істинного Бога нашого,
Ісайя колись та пророки всі
В образах узріли, в образах істини,
Та оцей більший пророк був від них, як написано,
Бо Бога Слова, якого передрекли вони,
Побачив у тілі і діткнувся Його,
І наперед ще перед своїм народженням,
Здригнувшись у лоні, всьому світу радість звіщає,
Бо перший явився Слова пришестя
Пророк, Проповідник, разом і Предтеча.

Отож, цей древній піснеспів згадує й те, що Іван був названий пророком Всевишнього ще перед своїм народженням, коли Пречиста Діва Марія, Яка носила у своєму лоні Сина Божого, повна Духа Святого, прийшла і привітала Єлизавету, «Дитя здригнулося у її лоні».

Сам Ісус Христос каже про Івана, що він є найбільший з народжених від жінок і останній пророк, найбільший серед пророків, особа, в якій весь пророчий уряд Старого Завіту знаходить своє завершення. Бо лише Іван Хреститель бачив Того, про Кого пророкував, і міг торкнутися своєю рукою Його голови, Того, про Якого проповідували пророки.

Різдво чесного і славного пророка Івана Хрестителя

Унівська Лавра, 2017-07-07

Церковні піснеспіви про св. Івана Хрестителя:

Наближається світильник Світла, зоря сповіщає прихід Сонця правди

Сьогодні світильник Світла, немов ясна зірниця, споготовляє шлях для Бога Слова

Богознаменний голосе, світильнику Світла, Господній Предтече

За Предтечею, світильником, Світло пресвітле йшло услід

Світла світильник – Предтеча Світла

Євангеліє від Йоана, 1:

Споконвіку було Слово, і Слово було – Бог.
У ньому було життя, і життя було – світло людей.
І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.

Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Йоан.
Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували.
Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло.
Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину.
Воно прийшло у цей світ.
Котрі прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують;
які від Бога народилися.

Образ свічконосця, який «іде перед» символізує Предтечу Івана Хрестителя, який іде перед Христом.

Євангеліє від Луки, 1,17; 1,76:

І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний.
А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу.

Митрополит Антоній Сурожський[31]:

Йоан Предтеча – образ людини, яка зуміла настільки безмежно бути вірним Богові і своєму покликанню. Йоан Предтеча – образ і приклад для нас, адже кожен з нас у певному сенсі по відношенню до оточуючих так часто є предтечею Господнім, тим, кого Господь послав попереду себе, щоб принести людям слово і спосіб життя, який приготував би їх зрозуміти Христа, прийняти Христа. Прикладом свого життя ми покликані привести інших до радості, якої ніхто, крім Господа, не може дати. Коли ж ми прикладом власного життя осоромлюємо наше свідоцтво, коли люди, дивлячись на нас, перестають вірити в слова наші і в слова Христові, то ми несемо за це відповідальність перед Господом.

Коли люди бачили життя перших християн, то говорили: Як вони люблять один одного!

Наслідуючи св. Йоана Предтечу, ми повинні прикладом власного життя нести людям Христа, ми повинні прокласти Христові дорогу, шлях до людських сердець. Бо ми покликані бути тими, хто готує радість людям, радість зустрічі з Богом, радість, якій ніколи не буде кінця і якої ніхто і ніщо не може відняти.

Перенесення мощів св. безсрібників Кира та Івана

Неділя 3

Унівська Лавра, 2021-07-11, 11:00

Постає питання: чому у Євангелії сказано: Не турбуйтесь, кажучи: що будемо їсти, що пити і в що одягнемося?

Адже похвальною є працьовитість, коли людина дбає про себе, про родину. Так само і тварини запасаються, наприклад, білочка збирає горішки на зиму. Але уявімо собі, що білочка вирішили назбирати горішків не на одну зиму, а на багато років наперед. Вона сама визбирала для себе усі горіхи, жолуді у всьому лісі, по всіх садах, а іншим звірям не лишила нічого, залишаючи їх бідувати у злиднях. Ми не можемо собі уявити, щоб білочка так негуманно поступила, а люди, на жаль, так поступають. Збирають, накопичують, гребуть усе під себе, а інших залишають бідувати у злиднях.

Тому Господь навчає: Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться.

А щоб попасти до Царства Небесного, нас на Суді саме це і запитають: Чи голодного нагодували, чи спраглого напоїли, нагого зодягнули, хворого відвідали? Тобто чи послужили ближнім, а не задовольняли примхи власного егоїзму, оббираючи ближніх.

Сьогодні випадає пам’ять перенесення мощів свв. безсрібників Кира і Йоана, а у середу свв. безсрібників і чудотворців Косми і Дам’яна. Святі безсрібники – це особливий вид святих, подвиг яких полягає у тому, що вони лікували безплатно, безкорисливо. Це подвиг справді християнського ужитку свого таланту лікування. Адже талант – дар Божий, який належить використовувати не в корисливих цілях, але для служіння Богові і людям. Святі Косма і Дам’ян вважали себе служителями Божими, які зціляють людей за їхньою вірою. Вони не брали жодної плати за свій труд. Лікування святі поєднували із проповіддю Божого слова, пояснювали хворим, що вони звершують зцілення благодатною силою Христовою, закликаючи їх до віри у Христа Спасителя, яка відкриває шлях до істинного зцілення – спасіння душі.

Святих верховних апостолів Петра й Павла

Унівська Лавра, 2022-07-12

Сьогодні святкуємо пам’ять святих найвищих, первопрестольних Апостолів Петра і Павла, учителів вселенної, сильних і боговісних проповідників.

І сьогодні, як ніколи, актуальні слова сьогоднішнього тропаря: Владику всіх моліть, щоб мир вселенній дарував. Справді, просимо святих апостолів, щоб молили Владику Христа за мир в Україні.

Свідчення апостолів становить велику цінність для нас, бо це свідчення очевидців. Вони говорять про Христа, якого вони знали особисто як приятеля і пізнали як Воплоченого Бога. Вони не проповідували себе, свої погляди чи своє вчення, але в ім’я Боже проповідували Христа і Його вчення, були немов голосом Божим до світу.

Святим Апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо св. Євангеліє і апостольські листи, вони поклали тривку основу для Христової Церкви.

Апостоли ціною свого життя і смерті передали Христову благовість. Їх виганяли, били, садили до в’язниці. Але їхні серця були наповнені Христовою любов’ю, яка спонукала їх ділитися цією радістю, цим досвідом Богопізнання, проповіддю життя і любові.

Апостоли промовляють до нас із сторінок Нового Завіту, вони промовляють із місць страждань і тортур, із пустинь, де знемагали від спраги, із глибин морських підчас бурі й штормів, борячись за життя, щоб дійти ще до такого міста, де ще люди не чули про Христа, куди ще не була донесена вістка про Спасителя, про радість спасіння, про життя вічне^[32].

Нехай кожен з нас наслідує святих апостолів у своєму житті, щоб наші серця теж були наповнені любов’ю до Бога і ближнього, яка б нас спонукала втілювати євангельську істину у власному житті.

Святий Йоан Золотоустий мовить: “Не так яскраве небо, коли сонце розливає своє світло, як Рим осяває всю вселенну блиском своїх двох світил, мощами святих апостолів Петра і Павла. Я подивляю в Римі не багатство золота, не мармурові стовпи, а подивляю цих двох стовпів Христової Церкви: святих апостолів Петра і Павла.

Святих верховних апостолів Петра й Павла

Унівська Лавра, 2017-07-12

Апостол – посланець. Господь вибрав і послав їх у світ благовістити Добру Новину про прихід Спасителя, щоб привести нас до спасіння.

Свідчення апостолів становить велику цінність для нас, бо це свідчення очевидців:

Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з його Сином Ісусом Христом.

Апостольська проповідь була настільки дієвою силою Духа Святого, а також тому, що це проповідь очевидців. Вони говорять про Христа, якого вони знали особисто як приятеля і пізнали як воплоченого Бога.

Вони не проповідували себе, свої погляди чи своє вчення, але в ім’я Боже проповідували Христа і його вчення, були немов голосом Божим до світу.

Церковний піснеспів:

«Дал єси утвержденіє Церкві Твоєй, Господи, Петрову твердость, і Павлов разум, і світлую мудрость, і обоїх богогласіє істинноє, еллинскую прелесть отгонящеє, тімже, тайноводими от обоїх, поєм Тя, Ісусе Всесильне, Спасе душ наших».

Господи, Ти утвердив Церкву, даючи їй Петрову твердість і Павлів розум та світлу мудрість, і обох богоголосся істинне.

Митрополит Антоній Сурожський[33]:

Цей вихід на проповідь був для апостолів жертвою, проповідування Христа і його вчення дуже дорого їм коштувало. Але їх нічого не могло стримати, вони проповідували тому, що навчилися від Христа любові.

Апостоли ціною свого життя і смерті передали Христову благовість. Їх виганяли, били, садили до в’язниці. Як пише св. апостол Павло про себе: … в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! І вкінці св. апостол Павло додає: моя щоденна настирлива думка – журба про всі Церкви!

Серця апостолів були наповнені Христовою любов’ю, яка спонукала їх ділитися цією радістю, цим досвідом Богопізнання, проповіддю життя і любові.

Апостоли так полюбили Бога і ближнього, що віддали своє життя, усі постраждали: одних розіп’яли (Петро, Андрій), Павлові відтяли голову, з Вартоломея зняли шкіру, других в інший спосіб замучили, єдиний апостол Йоан помер своєю смертю, однак зазнав мук і заслання.

Апостоли промовляють до нас із сторінок Нового Завіту, вони говорять з хрестів, на яких були розп’яті, із кострів, на яких горіли, із пустинь, де знемагали від спраги, із глибин морських підчас бурі й штормів, борячись за життя, щоб дійти ще до такого міста, де ще люди не чули про Христа, куди ще не була донесена вістка про Спасителя, про радість спасіння, про життя вічне.

Нехай кожен з нас наслідує святих апостолів у своєму житті, щоб наші серця теж були наповнені любов’ю до Бога і ближнього, яка б нас спонукала проповідувати словом, власним прикладом і життям.

Святих верховних апостолів Петра й Павла[34]

2006-07-12

Святим Апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо св. Євангелію і апостольські листи, вони поклали тривку основу для Христової Церкви. Наша Східна Церква з великою урочистістю святкує 12 липня празник святих славних верховних апостолів Петра й Павла. Обидва ці Апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великою пошаною у Церкві.

Їхні гроби в Римі були всім християнам добре знані й втішалися великою пошаною. Св. Єронім каже: „Коли я ще як юнак учився у Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби Апостолів і Мучеників”. Костянтин Великий збудував у Царгороді величний храм на честь 12 Апостолів, де він і похований.

Про велике значення св. Апостолів говорить Митрополит Андрей Шептицький. „Апостоли в повному значенні того слова – пише він – є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті як і в проповіді не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо.

Бувають у житті людини хвилини радості й смутку, викликані різними причинами. Подібно і у вірі нашій бувають хвилини, коли людина губиться, падає духом. Дивиться на світ, на своє життя крізь призму своїх невдач, помилок, промахів, реакції й опінії інших людей, своїх гріхів, і здається усе таке нецікаве, похмуре, безнадійне. Бувають хвилини піднесення, не завжди пов’язані з присутністю інших людей і проявом їхньої до нас любові. Хвилини оті, де людина просвічена Духом Божим, несена неначе на крилах у молитві, ушляхетнена терпінням, відчуває близькість Бога, Його дотик, Його невидиму але реальну присутність й поміч у багатьох речах.

Щось подібне трапилось і у апостолів Петра і Павла, які просвічені Святим Духом визнали Христове Божество. Нині саме Свята Церква звеличує двох визначних Христових Апостолів: Петра і Павла. Хоч Павло був непрямим учнем Ісуса Христа, то все ж таки своєю невсипущою, ревною працею для Христа вповні і справді заслуговує на звання Апостола.

Багато дечого їх обох поєднувало, а саме: спільне апостольське покликання, велика любов до Христа, апостолів, ревність, тобто дбайливість про спасіння душ, а також деякий час – спільна праця у Римі. Остаточно поєднала їх також і смерть у тому самому Римі. Недарма отож Церква називає їх Верховними і Стовпами, на які спирається уся Христова Церква, бо вони віддали себе, своє життя Христові і Його Церкві. Аж по край мученичої смерті. За традицією, Петра повішено вниз головою на хресті, а голову Павла стято мечем.

Святі Петро і Павло свідомі своїх слабостей і, пам’ятаючи про давні помилки і гріхи (Петро відрікся Ісуса, Павло до свого навернення завзято переслідував християн), виконували свою апостольську місію з любов’ю і з покорою. Петро напише у своєму листі такі слова: “А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать. Смиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб Він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас”. Це святий апостол Петро у зворушливий спосіб визнає: “Ти – Христос, Син Бога Живого”. Це Петрові Христос передає Свою Церкву і дає йому “ключі” – символ влади і владу “зв’язувати” і “розв’язувати” у тій Церкві.

Знову це святий апостол Павло залишив нам свої прегарні листи-послання, де знаходимо глибоке пояснення й наголошення Христової науки. Це він відбуває 3 місійні подорожі. Дальшим наслідком яких є постання нових громад-Церков християнських. Це Павло зносить усякі труди і небезпеки апостольського душпастирського діяння; а все це ради Христа, як напише: “моя настирлива думка – журба про всі Церкви”. Апостол Павло прагне, щоб лише Сила Христова перебувала у ньому. Це ж бо Христос дає потрібні сили, мудрість, витривалість, жертовність. Сила Христова – Його Дух допомагає витримати всякі недолі, перенести труд, невигоду й терпіння.

Сила Христова робить людей відважними, вселяє в їхні серця впевненість й переконання в зміст того, що роблять.

Відвага – ота чеснота потрібна була обом тим Апостолам. Потрібною стає також усім їхнім послідовникам на те, щоб могли проповідувати Христову науку завжди в різних обставинах їхнього життя. Отака сміливість є потрібна кожному християнинові. На те, щоб могли вони зростати у чеснотах віри, надії і любові. На те, щоб могли протистояти усяким спокусам і спробам зовнішнім розмивання отих чеснот. Вшановуючи – святкуючи пам’ять Верховних Апостолів Петра і Павла просім їхнього заступництва перед Богом, для того, щоб і ми могли бути свідками Правди-Христа в наших родинах, в сусідстві, в нашому народі. На те, щоб і ми не були байдужі, коли йдеться про добро нашої Церкви і Народу. Амінь.

Святих верховних апостолів Петра й Павла

Лужки, Скит св. апостола Андрея, 2005-07-12

Наслідуймо велику любов до Бога святих апостолів Петра і Павла.

Каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той йому, – ти знаєш, що люблю тебе» … І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, – відвічає йому, – ти знаєш, що люблю тебе» … І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» (Йо. 21,15-17).

Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи (1Кор. 13,1-3).

Преподобного Антонія Печерського, Київського

Унівська Лавра, 2023-07-23

Сьогодні – преподобного Антонія Печерського, який подвизався в Києві та Чернігові у 11 ст.

Св. Антоній обрав монаше життя, богопосвячене життя. Як навчає св. Василій Великий:

Монаше життя – це убоге життя, життя молитви, хрестоносне життя, життя у Христі, безгрішне життя, ангельське життя, безтілесний спосіб життя, життя ангелів, ангельське достоїнство, життя Божої Премудрості, величне і святе життя^[35].

Для чого монаше життя? Навчає св. Василій Великий:

Монаше життя має одну мету: спасіння душі. Тому треба з Божим страхом зберігати все, що може до тієї мети вести так, якби це були Божі заповіді, бо закон Божий не має іншої мети, а тільки спасіння тих, що його зберігають^[36].

Св. Антоній обрав монаше життя на самоті, життя самітника, пустельника. Святий Папа Іван-Павло ІІ навчає про пустельників:

Пустельники … своїм внутрішнім та зовнішнім відокремленням від світу свідчать про минущість теперішнього, а постом і покутою доводять, що не хлібом єдиним живе людина, але Словом Божим (див. Мт. 4, 4). Таке життя «в пустині» є закликом до сучасників і до цілої церковної спільноти постійно пам’ятати про найвище покликання – бути завжди з Господом^[37].

Преподобний авва Ісая-пустинник навчав:

У кому воцариться любов Божа, того вже ніщо мирське не може відлучити від Бога, як написано: Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? (Рим. 8, 35)^[38].

Св. Василій Великий навчає: Хто бажає пізнати Бога, мусить бути далеким усього земного. А коли він звільнився від похотей, тоді нехай набуває пізнання Бога^[39].

Св. Антоній Великий навчав про життя на самоті: Хто живе на самоті, той вільний від трьох видів боротьби, – боротьби з язиком, зором і слухом, а залишиться в нього тільки боротьба зі серцем^[40].

Св. Йоан Золотоустий сказав: Самота – це мати спокою, це затишок і пристань, що звільняє нас від всяких замішань^[41].

Святі Отці-пустинники залишили для нас повчання надзвичайно корисні для спасіння душі.

Так, преподобний авва Ісая-пустинник навчав: Є три чесноти, що просвічують ум: не пам’ятати злоби ближньому своєму; зносити все в житті без збентеження; добро творити тим, що зло нам творять. Сі три чесноти породжують інші три, вищі від них: не пам’ятати злоби ближньому своєму зроджує любов; зносити все в житті без збентеження приносить лагідність; добро творити тим, що зло нам творять, дарує мир^[42].

Переставлення блаженної Ольги, княгині Київської, у хрещенні названої Оленою

Унівська Лавра, 2022-07-24

У стародавніх творах Київської Русі, які дійшли до наших днів, св. княгиню Ольгу прославляють як таку, що «після прийняття хрещення … пожила добре перед Богом, різними добрими справами прикрасившись, і померла з миром у Христі Ісусі і у блаженній вірі. Все це чув князь Володимир про бабусю свою Ольгу, названу в святому хрещенні Оленою, і житіє наслідуючи тієї святої цариці Олени – блаженної княгині Ольги; чув це князь Володимир, і запалало Святим Духом серце його, прагнучи святого хрещення[43].

… благовірна Ольга – адже і та, відправляючись до Царгорода, прийняла святе хрещення і багато сотворила доброго в житті цьому, перед Богом, і закінчила життя своє у добрій вірі, і спочила з миром, у руки Божі душу передавши[44].

… Злюбила Бога усім серцем й усією душею і пішла слідом за Господом Богом. Усіма добрими ділами освятила й милостинею прикрасилася. Нагих одягала, спраглих напувала, прочанам прихисток надавала. І злиденних, й удовиць, і сиріт – усіх милувала. Потрібне їм усе надавала зі смиренням і любов’ю серця. Молила Бога і вдень, і вночі за спасіння своє. І ось так жила й сумлінно славила Бога в Трійці, Отця і Сина й Святого Духа. Почила у благій вірі скінчила життя своє з миром для Христа Ісуса, Господа нашого. І Бог уславив тіло своєї Олени, її ж ім’ям у хрещенні нарекли – блаженна княгиня Ольга. І є у труні тіло її чесне й неушкоджене й до сьогодні[45].

Ольга не зуміла передати віру своєму синові Святославу, але онуки, яких вона виховувала, рішуче прийняли віру Христову і «повернули державний корабель» на християнський курс. Бабусі, не забувайте, що навіть коли діти вас розчаровують, ви маєте шанс змінити історію в онуках …[46]

Переставлення блаженної Ольги, княгині Київської, у хрещенні названої Оленою

Унівська Лавра, 2016-07-24

Сьогодні празник св. рівноапостольної княгині Ольги. У нас у церкві маємо її зображення ікона на іконостасі та фреска у церкві.

Тропар свята:

Крилами богоразумия вперивши твой ум, возлетела еси превыше видимыя твари, взыскавши Бога и Творца всяческих, и, Того обретши, паки рождение Крещением прияла еси, древа животнаго наслаждающися, нетленна во веки пребываеши, Ольго приснославная.

Свята Ольга мала мужність іти проти течії.

Папа Франциск 23.06.2013 р.Б.:

«Скільки чесних людей вважають за краще йти проти течії, щоб не перечити голосу совісті, голосу істини! Праведники, які не бояться йти проти течії! І ми теж не повинні боятися! Серед вас багато молоді. Вам, молоді, я кажу: Не бійтеся йти проти течії, коли у нас хочуть відняти надію, коли нам пропонують ці спотворені цінності, – які подібні до зіпсованої їжі, якщо її з’їсти, вона викликає отруєння. Ми повинні йти проти течії! І ви будьте в цьому першими! Йдіть проти течії і пишайтеся тим, що робите це. Вперед! Будьте мужніми і йдіть проти течії! І пишайтеся цим!»

Св. рівноапостольного великого князя Володимира, у хрещенні названого Василієм

Унівська Лавра, 2019-07-28

Митрополит Київський Іларіон «Слові про Закон і Благодать», між 1037 і 1050 рр. (≈25 років по смерті князя +1015). (переклад В. Крекотня)[47]:

Хвалить же похвальними голосами Римська сторона Петра і Павла, бо од них увірувала в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія, й Ефес, і Патмос – Йоана Богослова, Індія – Тому, Єгипет – Марка. Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого князя нашої землі Володимира.

Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного Бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму. … Зажадав він серцем, загорівся духом, щоб стати християнином і землю свою до християнства навернути.

І до Бога отак призволившись, людське єство скинув князь наш, а разом із зістарілими ризами людськими зняв із себе усе тлінне, струсив із себе порох невір’я, увійшов у святу купіль і одродився од духу і води; в Христа охрестившись, у Христа одягнувся і вийшов із купелі, обілившись, сином ставши нетління, сином воскресіння, ім’я прийнявши вічно імените з роду в рід Василія, під яким і вписався в книги життя у вишньому граді і нетлінному Єрусалимі.

Та не було сього досить подвигові благовір’я його. Не тим тільки явив сущу в ньому до Бога любов, подвигнувся ще, заповідаючи по всій землі своїй людям хреститися в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, і ясно і велегласно в усіх городах славити Святу Трійцю і всім бути християнами, малим і великим, рабам і вільним, юним і старим, боярам і простим, багатим і вбогим.

Отож водночас уся земля наша уславила Христа з Отцем і зі Святим Духом.

Мужі й жони, і малі і великі, всі люди наповнили святі церкви, славословлячи: «Єдиний святий, єдиний Господь Ісус Христос! На славу Богу-Отцю амінь! Христос переміг! Христос подолав! Христос воцарився! Христос прославився! Великий єси, Господи, і чудесні діла Твої, Боже наш! Слава Тобі!»

Як же тебе не похвалити, о чесний і славний між земних владик премужній Василію? Як твоїй доброті не почудуватися, кріпості і силі? Як тобі дяку не воздати? Адже тобою пізнали ми Господа і облуди ідольської збулися! Адже твоїм повелінням по всій землі твоїй Христос славиться!

Тому-то без вагань і сумнівів зовемо тебе блаженним, бо сам Спас так нарік тебе. Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався в Ньому. За словом Його неложним: «І блаженний той, хто не засумнівається в Мені» (Матфей 11, 6).

… лише благим розмислом і гострим умом зрозумівши, що тільки Бог є творцем невидимих і видимих, небесних і земних, і що послав Він на світ заради нашого спасіння возлюбленого Сина Свойого. Осягнувши се, увійшов ти у святу купіль, яка декому юродством здається, а тебе до сили Божої прилучила. І ще. Хто виповість незчисленні Твої нічні милостині і денні щедроти, що їх убогим Ти творив – осиротілим, болящим, боржникам, удовам і всім, хто потребував милості?

Що чуючи, ти, чесна голово, не тільки чутим оставив мовлене, а й ділом його сповнив, просящим подаючи, нагих одягаючи, спраглих і голодних насищаючи, болящим всіляку потіху посилаючи, боржників викупляючи, рабам свободу даючи.

Твої бо щедроти і милостині і нині між людьми поминаються, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Бо ж добролюбна Богові милостиня. Велику сміливість маєш до того, як вірний раб Христовий.

Показує нам і переконує нас сам Спас Христос, якої тебе слави і честі сподобив на небесах, кажучи: «Кожного, хто визнає мене перед людьми, визнаю і я перед Отцем моїм, який є на небесах» (Матфей 10, 32). Отож того визнає Христос перед Богом-Отцем, хто визнає Його перед людьми. Як же ти похвалений од нього маєш бути, не тільки визнавши, що Сином Божим є Христос, а й визнавши віру в нього й утвердивши її не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставивши, і служителів йому ввівши?

Подібний ти до великого Константина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського собору закон людям поклав – ти ж із новими нашими отцями-єпископами, з великим смирінням радився, як між людьми сими, котрі щойно пізнали Господа, закон встановити. Той у еллінів і римлян царство Богу покорив, а ти між руссю: вже бо й у них, і у нас Христос Царем зоветься. Той із матір’ю своєю Єленою, хрест із Єрусалима принісши, по всьому світу своєму розславивши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою, принісши хрест із нового Єрусалима, Константинограду, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний.

Спільником своїм зробив тебе Господь на небесах, заради благовір’я твойого, яке мав ти у житті своєму.

Радуйся, між владиками апостоле! Не мертві тіла ти воскрешав, а нас, душею мертвих, умерлих од хвороби ідолослужіння, воскресив. Тобою ж бо обожилися і життя Христове пізнали …

Зміни у житті св. Володимира, чеснота милостині: Повість минулих літ (переклад Леонід Махновець)[48]:

Св. Володимир повелів він усякому старцеві і вбогому приходити на двір на княжий і брати всяку потребу – питво і їжу, і з скарбниць кунами. Урядив він також і це. Сказавши: «Немічні й недужі не можуть дійти до двору мойого», – він повелів спорядити вози і накладав [на них] хлібів, м’яса, риби, і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. [І стали це] возити по городу, запитуючи: «Де недужі чи старці, що не можуть ходити?» І тим роздавали [все] на потребу.

Св. рівноапостольного великого князя Володимира, у хрещенні названого Василієм[49]

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-07-28, 9:00

Святий рівноапостольний великий князь Володимир на віки наперед визначив духовну історію нашого народу.

Пише митрополит Іларіон “І зійшло на нього посіщення Всевишнього, споглянуло на нього Всемилостиве око Благого Бога, і засіяла думка в сердці його, що він зрозумів суєту ідольської омани, щоб шукати єдиного Бога, який створив усе видиме і невидиме”.

Настав незабутній і єдиний в руській історії день Хрещення киян у водах Дніпра. Святий Володимир закликав усіх прийти на Хрещення у водах Дніпра і “в один час уся земля наша прославила Христа з Отцем і Святим Духом”.

Важко переоцінити глибину цього духовного перевороту, який стався в житті та світогляді руського народу від моменту Хрещення Русі. У чистих київських водах, в хрещальній “купелі відродження”, здійснилося таїнственне переображення руського народу, його духовне народження. У хрещальній “купелі відродження” Бог покликав наш народ до подвигу християнського служіння людству. “Тоді морок ідольський почав від нас відходити, і зоря християнства з’явилась, і Сонце Євангельське землю нашу осяяло”.

Всюди на Русі по містах і селах повелів святий Володимир поскидати язичеські ідоли, порубати ідолів, а на їх місці будувати церкви, освячувати Престоли для Безкровної Жертви. Прославляючи храмобудівельну працю рівноапостольного Володимира, митрополит Київський святитель Іларіон, автор “Слова про закон і благодать”, викликував: “Капища руйнуються, і церкви поставляються, ідоли знищуються і ікони святих являються, біси тікають, Хрест міста освячує”.

Святий Володимир побудував храм святого Василія Великого та кам’яний храм Успення Пресвятої Богородиці (Десятинний) на місці мученицької кончини святих варягів-мучеників.

Літопис зберігає молитву святого Владимира, якою він звернувся до Вседержителя при освяченні Успенського Десятинного храму: “Господи Боже, споглянь з Небес і подивись, і навідайся у виноградник свій, який насадила десниця Твоя. І зроби новими людей цих, яким ти навернув серце й розум пізнати Тебе, Бога Істинного. І споглянь на церкву Твою сію, яку створив недостойний раб Твій в ім’я Приснодіви Богородиці, яка породила Тебе. Якщо хтось помолиться в церкві цій, то вислухай молитву його, молитов ради Пречистої Богородиці”.

Дієвою зброєю часто була мирна християнська проповідь серед степових язичників. У Никонівському літописі під 990 роком записано: «Того ж року прийшли із болгар до Володимира до Києва чотири князі і були просвічені божественним Хрещенням». Наступного року “прийшов печенізький князь Кучуг і прийняв грецьку віру, і хрестився в Отця і Сина і Святого Духа, і служив Володимиру чистим серцем”. Під впливом святого князя хрестилися і деякі видатні іноземці, наприклад, норвезький конунг (король) Олаф Трюггвасон, який жив кілька років у Києві, знаменитий Торвальд Мандрівник, засновник монастиря святого Йоана Предтечі на Дніпрі під Полоцьком, та інші. У далекій Ісландії поети-скальди назвали Бога “хранителем греків і русичів”.

Засобом християнської проповіді були і знамениті бенкети святого Володимира: по неділях і великих церковних святах після літургії виставляли для киян рясні святкові столи, дзвонили дзвони, славословили хори, “каліки перехожі” співали билини й духовні стихи. Наприклад, 12 травня 996 року з приводу освячення Десятинної церкви князь влаштував бенкет, “роздаючи майна багато убогим, і вбогим, і жебракам, і мандрівникам, і по церквах і по монастирях. Хворим же і жебракам доставляв вулицями бочки меду, і хліб, і м’ясо, і рибу, і сир, бажаючи, щоб усі приходили і їли, славлячи Бога”.

Святий Володимир не мстився тим, хто “гнав і ненавидів” його. Святополка, який приніс удаване покаяння, залишили на волі.

“Ним ми обожилися і Христа, Істинне Життя, пізнали”, – засвідчив святитель Іларіон. Митрополит Іларіон, святитель Київський у “Слові про закон і благодать”, сказаному в день пам’яті святого Володимира біля раки його в Десятинному храмі, називає його “у владиках апостолом”, “подібним” до святого Костянтина, і порівнює його апостольське благовістя Руській Землі з благовістям святих апостолів.

Святого пророка Іллі

Неділя 8, про помноження хлібів

Унівська Лавра, 2020-08-02

У тропарі св. пророк Ілля називається «ангел у тілі, пророків основа». Він був тим добрим знаряддям, через яке Бог творив великі чуда. І ми повинні бути добрими знаряддями, через які б проявлялися у світі Божа сила, Божа любов, милосердя і доброта.

У тропарі сказано, що св. пророк Ілля має благодать недуги відганяти, зливати зцілення на тих, що його почитають.

Із сьогоднішнього Євангелія пізнаєм величезну Божу любов до людей, яка виявилася у чуді помноження хлібів і нагодування п’ять тисяч народу. Отож, просимо св. пророка Іллю, щоб він молив Премилосердного Бога за зцілення всіх хворих і відігнання всякої недуги.

Святого пророка Іллі

2011-08-02

Передусім пророк розмовляє з Богом і проголошує Боже слово.

Святий Божий народ бере участь у пророчому служінні Христа, поширюючи живе свідчення про Христа, особливо через життя віри і любові, і приносячи Богові жертву хвали.

Кожен охрещений з’єднується з Христом і бере участь у пророчому служінні Христа.

Кожен християнин є пророком, бо силою Святого Духа стає здатним всюди поширювати живе свідчення Христа, перш за все через життя віри і любові.

Своїм життям вірні проголошують вищість Бога і Його пріоритет у житті.

Святого пророка Іллі^[50]

Підкамінь, 2009-08-02

Пророк – це той, хто провіщає Божу волю, хто чує Божий голос, хто розмовляє з Богом і передає Божі слова людям. Натхненні Святим духом пророки звіщали повчання та утішення. Пророк перед лицем народу проголошує істинного Бога.

Святий пророк Ілля – один з найбільших пророків і перший дівственник Старого Заповіту – народився у Фесвії Галаадській у коліні Левіїному за 900 років до Втілення Бога Слова.

Ім’я «Ілля» означає «кріпость Господня».

З малих літ він присвятив себе Єдиному Богові, оселився в пустелі та проводив життя в суворому пості, богомисленні та молитві. Покликаний до пророчого служіння, пророк став полум’яним ревнителем істинної віри і благочестя.

У той час ізраїльський народ відпав від віри своїх батьків, залишив Єдиного Бога і поклонявся язичницьким ідолам. Поклоніння ідолу Ваалу привело ізраїльтян до повного морального розкладання. Бачачи загибель свого народу, пророк Ілля став викривати царя Ахава в нечесті, переконуючи його покаятися і навернутися до Істинного Бога.

Коли цар не послухав, тоді пророк Ілля оголосив, що, як покарання, три роки не буде ні дощу, ні роси на землі, і посуха припиниться тільки за його молитвою. Настала посуха і голод по всій землі. Після трьох років посухи Милосердний Господь послав пророка до царя Ахава для припинення лиха.

Пророк Ілля велів зібрати на гору Кармель весь Ізраїль і жерців Ваала. Було споруджено два жертовники: один – від жерців Ваала, інший – від пророка Іллі для служіння Істинному Богові. На який із них спаде вогонь із неба, той буде вказівкою, чий Бог істинний. За молитвою пророка з неба зійшов вогонь і попалив жертву, дрова, каміння і навіть воду. Народ упав на землю, волаючи: «Воістину Господь є Бог Єдиний і немає іншого Бога, крім Нього!».

Тоді за молитвою пророка небо відкрилося і випав рясний дощ, що напоїв спраглу землю.

Сорок днів і ночей йшов пророк Ілля і, дійшовши до гори Хорив, оселився в печері. Тут після грізної бурі, землетрусу і полум’я Господь з’явився «в тихому вітерці» (3 Цар. 19, 12). За свою ревність про Славу Божу пророка Іллю взяли на Небо живим у вогняній колісниці.

За церковним переданням пророк Ілля буде Предтечею Страшного Другого Пришестя Христа на землю і під час проповіді прийме тілесну смерть.

Життя святого пророка Іллі описано в Старозавітних книгах (3 Цар.; 4 Цар.; Сир. 48, 1-15; 1 Мак. 2, 58). Під час Преображення Господнього пророк Ілля розмовляв зі Спасителем на горі Тавор (Мт. 17, 3; Мк. 9, 4; Лк. 9, 30).

Наша Церква свято шанує пророка Іллю. Перша церква, побудована в Києві за князя Ігоря, була в ім’я пророка Іллі.

Іконописна традиція зображує пророка Іллю на колісниці з вогняними колесами, яка оточена з усіх боків полум’ям і запряжена чотирма крилатими кіньми.

Св. мч. Бориса і Гліба, у хрещенні Романа і Давида

Унівська Лавра, 2023-08-06

Сьогодні – св. мучеників Бориса і Гліба, які загинули як страстотерпці у 1015 р., тобто 1008 років тому.

Бояри радили Борисові, щоб чимскоріше ішов із військом на Київ і захопив владу. Але святий Борис не хотів братовбивчої війни, не хотів руською кров’ю залити домовину свого батька; він відпустив своє військо.

Вірні слуги перестерігали князя, що Святополк зазіхає на його життя, та святий Борис віддався волі небесного Отця і молив Його, щоб удостоїв його, якщо на те Його воля, постраждати за правду.

Св. Борис цілу ніч молився за щастя держави, за добро князів, за благо цілого народу, щоб він був сильний вірою, великий єдністю, багатий правдою, миролюбний, згідний, ревний у вірі і трудах задля власного блага.

Закінчивши молитву, князь положився до сну. Тоді вдерлися до шатра вбивці і списом убили святого Бориса, добили вмираючого мечем. Так постраждав мученицькою смертю святий князь Борис, сталося це 24 липня (6 серпня) 1015 р. Тіло його потай поховали в церкві святого Василія у Вишгороді.

Коли св. Гліб узнав, що Святополк убив Бориса, припав на молитву, сльозами освятив пам’ять батька Володимира і брата-мученика, й просив у Господа, щоб і йому подав щасливої смерти. Князь Гліб, не бажаючи кровопролиття, наказав своєму війську спасатись самими, а сам посеред молитви помер від ножа убивців. Сталося це 5 (18) вересня 1015 р. Тіло святого Гліба залишили в лісі, на березі ріки, і прикрили хмизом. На тому місці люди бачили вогненний стовп, було чути ангельські співи, та ніхто не знав, що означають ці чуда. Аж якось мисливці знайшли святе тіло, що не розклалося, дали знати до Смоленська і тоді мощі святого було перенесено до того міста і поховано у церкві.

Князь Ярослав Мудрий з великими почестями переніс мощі святого Гліба до Києва, де їх поклали поряд з гробом святого Бориса. Як пише літописець Нестор, мощі святих князів “подають цілительні дари всім, хто приходить до них з вірою: криві – ходять, сліпі – бачать, хворі – стають здоровими, в’язні виходять на свободу – святі князі є заступниками Руської землі”.

Коли згоріла церква святого Василія, князь Ярослав наказав побудувати нову церкву. При її освяченні відкрили домовини святих князів і тіла їх знайдено цілі, не зіпсовані, а церкву наповнив чудесний аромат. При перенесенні їх мощей до нової церкви, знову церква наповнилася предивним ароматом.

Князь Володимир Мономах, коли відчув, що наближається година його смерти, виїхав з Києва (1125 р.) поклонитися тому місцю, де помер мученицькою смертю князь святий Борис, і там у церкві, зведеній на березі ріки Алти, віддав Богу свого духа.

Бог прославив мощі святих Бориса і Гліба багатьма чудами. Нехай їхні молитви подадуть нашому народові стреміти до святости, щоб у нашому народі було багато святих готових посвятити себе на служіння Богові. І ми віримо, що, як колись Бог сказав до Авраама, якщо би в Содомі і Гоморі було хоча би 10 праведників, то «Не зруйную міста і заради десяти». Так нехай і в нас буде достатньо праведників, щоб Господь змилосердився, захистив і благословив наш народ.

Св. мч. Бориса і Гліба, у хрещенні Романа і Давида

2021-07-25*

Апостол до Римлян: Браття, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися.

Ми турбуємось, переживаємо за наших рідних, близьких, щоб вони були щасливі, здорові, щоб все добре у них було в житті.

Однак, ми часто не можемо безпосередньо впливати на хід їхнього життя. Тому для нас важливий інструмент – молитва до Бога за них.

Проте, за навчанням нинішнього апостольського читання, найперше треба дбати про освячення і спасення людини: моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися.

На силу ми не можемо когось спасти. Але знову-таки важливий для нас інструмент допомоги для них, це – молитва.

Тож, маємо пам’ятати в молитві тих людей, яких Бог поставив на нашій життєвій дорозі, взивати до Господа, щоб вони провадили життя досконале, щоб вони ішли дорогою спасення.

Прикладом для нас є наші українські святі, пам’ять яких ми вчора за новим календарем святкували: святі страстотерпці Борис і Гліб.

Диякон Валерій Духанін, У чому смисл страстотерпництва[51]:

«У стражданнях можна вести себе по-різному, як розбійники на Голгофі, один злобно й зухвало вимагав у Христа спасти його від мучень на хресті, а другий признав себе достойним такої скорботи і смиренно молився до Спасителя, і був узятий до раю. Так прийняття ним смерті без нарікання і без виявлення незадоволення й ісповідання Христа Господом Сином Божим возвели його до раю.

Страстотерпці – це праведники, які перенесли тяжкі страждання і смерть від убивць, але у них не вимагали відректися від Христа. Причиною їхнього вбивства виступає не ісповідання віри у Христа, як у мучеників, але їхня постава триматися євангельських принципів: не убий, люби ворогів, благословляйте тих, що вас проклинають.

Чеснота, звичайно, не полягає в тому, щоб просто бути невинно вбитим, але в тому, щоб зустріти смерть від рук злобних людей без особистої злоби до них. Суть подвигу страстотерпства – це християнська любов до ворогів, незлобність і терпіння на образ Христа, без нарікання і без незадоволення нести свій хрест. Страстотерпці подібні до Христа невинним стражданням, адже він смиренно прийняв розп’яття і прости на хресті своїх убивць.

Святі страстотерпці Борис і Гліб стали жертвою підступності і змови, але зі смиренням прийняли цю смерть, відмовившись піднімати руку на брата, погодившись без нарікань радше прийняти смерть, ніж пролити кров своїх гонителів. Борисове військо радило князю йти війною на Київ, а він відмовився, тоді військо покинуло його, він залишився сам, бо не хотів проливати кров брата і інших людей. Борис і Гліб були попереджені, що їх чекає, але вони смиренно прийняли смерть. Їхню смерть можна порівняти до смерті праведного Авеля від руки брата Каїна».

Перенесення чесних мощів преподобного Теодосія, ігумена Печерського

Унівська Лавра, 2017-08-27

Неділя 12: Багатий юнак (Мт. 19.16-26)
Передсвяття Успіння

Ми читали Євангеліє, у якому Господь промовляє до багатого юнака: Якщо хочеш бути досконалим, продай, що маєш, дай бідним, і йди за мною (Мт 19,21). Це Євангеліє читається і проповідується 2000 років. Воно міняє людей, міняє світ. Одного разу це Євангеліє читалося у одній з церков у Єгипті приблизно 1750 років тому, тобто приблизно у 270 р.

Тоді святому Антонію (251–356) було десь 18-20 років. Він, йдучи за звичаєм до храму Господнього і збираючи воєдино думки свої, по дорозі почав роздумувати про те, як апостоли, залишивши все, пішли слідом за Спасителем, і про те, як згадувані в Діяннях Апостольських віруючі, продавали все своє, приносили і клали в ногах апостолів для роздавання потребуючим, і про те, яке вони мали уповання на Бога, і яка нагорода приготована їм на небесах. З такими думками Антоній входить до храму, і в читаному у той день Євангелії він чує слова Господа до багатого: Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і йди за мною, і будеш мати скарб на небі (Мт 19,21). Антоній прийняв це читання як слово із неба звернене саме до нього. Коли він вийшов із храму, то подарував свої володіння (300 арур = 82 га) жителям свого села, щоб ці багатства його не турбували; а все інше рухоме майно він продає, і зібравши досить грошей, роздає бідним. За якийсь час Антоній почув у храмі Євангеліє, де Господь говорить: Не журіться завтрішнім днем (Мт 6,34). Тоді він роздає потребуючим решту грошей, а сам починає вправлятися в подвижництві, будучи уважним до свого ума і перебуваючи в терпеливості.

Теж, святий Теодосій Печерський жив в убогості, пік просфори, гроші роздавав бідним.

Якщо хочеш бути досконалим, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.

Усе, що ми посідаємо і так не є наше, бо усе є Боже, дане нам в розпорядження. Несемо відповідальність, на що ми використаємо дані для нас Богом багатства і гроші.

Якщо хочеш бути досконалим, продай, що маєш, дай бідним

Показник досконалості: якщо людина жадна, тримає все тільки для себе, не хоче поділитися з ближнім – вона далека від досконалості. Хтось може бути дуже багатим, але якщо він щедрий і жертвенний, то він прямує до досконалості. А хтось може мати мало, бідувати, але і в цьому малому є жадний – то такий далекий від досконалості.

дай бідним, і будеш мати скарб на небі

Господь обіцяє нагороду.

Однак, у цьому Євангелії йдеться про щось більше, ніж просто про щедрість і жадність.

Якщо хочеш бути досконалим, продай, що маєш, і йди за мною

У цих словах йдеться про монаше покликання, один з монаших обітів – добровільна убогість. Ця небесна чеснота – це протилежність до світу земного, у якому інстинкт самозбереження спонукає людину до накопичення багатства й грошей. Цей природній інстинкт – сам по собі розумний і добрий, як, наприклад, білочка збирає собі горіхи на зиму. Але жодна білочка не назбирує собі мільярди горіхів на тисяча років. А в людини через гріхопадіння, через затемнення розуму і послаблення волі, це самозбереження переходить в таку захланність, що людина обманює, оббирає ближніх, краде, грабує, вбиває, безмірно збагачується. А монаше життя із обітом добровільного убозтва, з відмовою від приватної власності – це протилежна до світу поведінка. Це величезне свідчення у сучасному захланному світі, свідчення про те, що є Бог, який дбає про кожну травинку і про кожну пташинку, і тим більше подбає про кожну людину, на Його образ і подобу сотворену. Монаша добровільна убогість – це свідчення про те, що все належить Богові, що скільки би ми тут не назбирали, на другий світ з собою нічого не заберемо. Заберемо тільки добрі діла, допомогу ближнім, милостиня – це наш квиток до неба.

Усікновення чесної голови пророка, предтечі Івана Хрестителя

Унівська Лавра, 2022-09-11

Неділя 13[52]

У сьогоднішньому Євангелії відображено взаємовідносини людства із Богом. Бог створив цей прекрасний світ, немов виноградник, як царство миру, краси, гармонії, а людина своїми гріхами, ненавистю, війнами перетворює цей світ у місце, де страшно жити.

Бог закликає людей до навернення і спасіння, посилає пророків, а люди усувають усіх, хто їм невигідний. Так великий пророк, предтеча і Христитель Іван, чоловік справедливий і святий, проповідував про покаяння і навернення. І сказав Іроду:

– Не личить тобі мати жінку брата твого.

За це був ув’язнений до темниці, і згодом йому стято голову, як сьогодні згадуємо пам’ять Усікновення чесної голови Йоана Христителя.

Господь з нами, як Він Сам сказав: по всі дні аж до кінця віку. Господь промовляє до нас через голос совісті: Не гріши! Виконуй заповіді! Роби добро!

Важливо, щоб не проганяти Господа від себе.

Хто прислухається і приймає Божий голос, той – з Богом, він, немов у Божому винограднику, приносить Богові плоди християнського благочестивого життя: любов, милосердя, мир, доброту і інші чесноти.

Усікновення чесної голови пророка, предтечі Івана Хрестителя

Унівська Лавра, 2019-09-11

Сьогодні пам’ять усікновення чесної голови св. Івана Предтечі.

Богослужбові стихири прославляють св. Івана:

«Як тебе наречемо, пророче? Чи ангелом? Чи апостолом? Чи мучеником? Ангелом, бо як безплотний ти пожив. Апостолом, бо навчив ти народи. А мучеником, бо твоя глава за Христа була стята»[53].

«Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя»[54].

---

[1] Діонісій Ареопагіт, Про містичне богословіє, 4-5. Львів, Свічадо 2018. https://studyty.in.ua/0018-2/

[2] На основі: Святые бессребреники Косма и Дамиан Ассийские. Православный Церковный календарь. https://days.pravoslavie.ru/Life/life6686.htm

[3] https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-damaskin-tochnyj-vyklad-pravoslavnoji-viry/

[4] З проповіді Блаженнішого Святослава на свято Архистратига Михаїла з нагоди початку святкування сторіччя служіння отців редемптористів в Україні (21.11.2012, храм Святого священномученика Йосафата у м. Львові). https://www.ukr-parafia-roma.it/uk/notizie-ucraini-a-roma-ucraini-in-italia-articoli/675-khai-tobi-stanetsia-za-tvoieiu-viroiu.html

[5] Дионисий Ареопагит, О небесной иерархии, 4, 1-2. https://azbyka.ru/otechnik/Dionisij_Areopagit/o-nebesnoj-ierarkhii/ … Прежде всего несомненно то, что высочайшее Божество, по благости Своей, представив Себе все сущности вещей, воззвало их к бытию; ибо Виновнику всего, как высочайшей благости, свойственно призывать существа к общению с Собою, к какому только каждое из них способно. Итак, все управляется промыслом высочайшего Виновника всяческих. Ибо иначе и не существовало бы, если бы не было причастно сущности и начала всего существующего. Посему-то и все неодушевленные вещи по своему бытию причастны сей сущности, потому что бытие всего заключается в бытии Божества; существа одушевленные причастны животворной и превышающей всякую жизнь силы Божества; словесные же и духовные существа причастны самосовершенной и пресовершенной мудрости Его, превосходящей всякое слово и понятие. И потому понятно, что близкие к Божеству существа суть те, которые более всех причастны Ему.

Потому святые Чины небесных существ ближайшим общением с Божеством имеют преимущество пред существами, не только неодушевленными и живущими жизнию неразумною, но и пред существами разумными, каковы мы. Ибо, если они умственно стремятся к Богоподражанию, духовно взирают на Божественный первообраз, и стараются сообразовать с Ним духовную свою природу: то без сомнения имеют ближайшее с Ним общение, потому что они постоянно деятельны, и влекомые Божественною, сильною и неуклонною любовию, всегда простираются вперед, невещественно и без всякой сторонней примеси принимают первоначальные озарения, и, сообразуясь с тем, ведут и жизнь совершенно духовную. Итак, небесные Чины преимущественно и многоразлично причастны Божеству, преимущественно и много различно и открывают Божественные тайны.

[6] Життя Святих.

[7] На основі: Дивенсвіт: https://prayer-service.online/#20231112&vita

[8] Великомученица Екатерина. https://days.pravoslavie.ru/Life/life6573.htm

[9] Атанасій Олександрійський, Бесіда про вочоловічення Слова і про його явлення нам за тілом. Львів «Свічадо» 2018. https://studyty.in.ua/0017-2/

[10] Кондак Святителю Николаю Чудотворцу, на 6-е декабря / Кондаки и икосы св. Романа Сладкопевца на некоторые дни святым, некоторые дни недели, некоторые недели, на двунадесятые праздники и на каждый день страстной седмицы, и стихира его же на препразднственные и попразднственные дни перед Рождеством Христовым и по Рождестве Христовом. Перевод диакона Сергия Цветкова. https://coollib.net/b/546766-roman-sladkopevets-kondaki-i-ikosyi/read#r23

[11] Протоиерей Андрей Ткачев, Николай Чудотворец. 17.12.2010. https://www.pravoslavie.ru/43494.html

[12] На основі: Святитель Николай, Архиепископ Мир Ликийских. Православный Церковный календарь. https://days.pravoslavie.ru/Life/life3072.htm

[13] Блаженніший Святослав, Проповідь, Філадельфія, 9 грудня 2019. https://synod.ugcc.ua/data/sogodni-gospod-zapalyue-svitlo-sered-temryavy-svitu-blazhennishyy-svyatoslav-v-sobori-neporochnogo-zachattya-u-filadelfiy-2054/

[14] Johannes Quasten, Patrologia, vol. II, 1969, pp. 295-299.

[15] Добротолюбие, том 1. М. 1895, сс. 9-16.

[16] https://cssr-kovel.ucoz.com/news/sluzhba_pratulinskim_muchenikam/2014-01-13-165

[17] Григорій Богослов, П’ять слів про богослов’я. Львів, УКУ 2018. Слово 29, Богословське третє, Про Сина, 2-3. стор. 101, 103.

[18] Святитель Григорій Богослов Архієпископ Константинопольський, Слово 38 На Богоявлення, або на Різдво Спасителя, 7-9. https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/slova/slovo-38/

[19] Уривки із: о. Юліян Катрій, Перлини Східних Отців, стор. 134 і далі, 141-142.

[20] https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/slova/slovo-43/

[21] Святитель Иоанн Златоуст, Беседы на Евангелие от Матфея, Беседа 15, 7-8.
https://azbyka.ru/otechnik/Ioann_Zlatoust/besedy-na-evangelie-ot-matfeja/15

[22] На основі: Святитель Григорий Богослов. Православный Церковный календарь. https://days.pravoslavie.ru/Life/life304.htm

[23] Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998, стор. 156-157.

[24] T. Spidlik, S.J. L’ascesi nella Chiesa Orientale. стор. 172.

[25] https://azbyka.ru/pokayanie

[26] https://ru.wikipedia.org/wiki/Покаяние в христианстве

[27] Молитвослов, Рим-Торонто, 1990. «Іване прехвальний і вселенський апостоле, Гавриїлове благовіщення, народжений з неплідної, найкращий сину пустині і справжній друже жениха Христа! Моли його, щоб були помилувані душі наші».

«Сьогодні світильник Світла, немов ясна зірниця, споготовляє шлях для Бога Слова. Сьогодні розв’язується язик Захарії, що онімів був на веління ангела; бо не годилося батькові мовчанням збувати народження того, хто вийшов з безплідного лона і мав з великою сміливістю благовістити спасіння всьому світові».

«Богознаменний голосе, світильнику Світла, Господній Предтече, Христом засвідчений, перший між пророками! Ти молишся за світ, тому спогадуй завжди стадо твоє, щоб воно збереглося непошкоджене».

«Агнця Божого і Слова був ти проповідником, Іване пророче і Предтече. Ти пророкуєш і сповіщаєш усьому світові: Ось Агнець Божий, що бере гріхи світу і подає всім велику милість».

«Псалмами й піснями та співом духовним вшануймо Пророка від пророка, плід з неплідної, найбільшого між усіма народженими з жінок, громадянина пустині, славного Івана, промовляючи до нього: Хрестителю Спаса і Предтече, що маєш сміливість задля твого святого народження! Умоляй Христа, щоб дав світові мир і душам нашим велику милість».

«Благословенний Господь Бог Ізраїля, що навідався і вчинив спасіння народові своєму».

«Прийшов голос благодаті Слова, проповідник Сонця, що нині народився з безплідної і бездітної – Іван Предтеча за обітницею. Радійте люди, бо він прийшов, щоб приготувати нам дорогу спасіння, і з радістю поклонився тому, хто був у матерньому лоні, – Агнцеві, що бере гріхи світу і дає нам велику милість».

«Ось голос Предтечі сповіщає неплідним і пустим серцям: Готуйте сьогодні дорогу Христові, бо він іде у славі! Слухаймо його і величаймо!»

[28] На основі минулих проповідей.

[29] Митрополит Антоній Сурожський.

[30] “Sancti Romani Melodi cantica: cantica dubia”, Hymn 61 (ed. Maas, P., Trypanis, C.A.). Berlin 1970.

Ἰησοῦν τὸν Χριστὸν τὸν ἀληθῆ θεόν ἡμων
Ἠσαΐας ποτὲ καὶ οἱ προφῆται ἅπαντες
ἐν τύποις κατεῖδον τοῖς τῆς ἀληθείας·
ἀλλ’ οὗτος μείζων τούτων ἐγένετο προφήτης, ὡς γέγραπται·
θεὸν γὰρ λόγον ὃν προεφήτευσαν
εἶδεν ἐν σαρκὶ καὶ ἐψηλάφησε
καὶ πρὸ ὠδίνων προκαταγγέλλει
ἐν τοῖς σκιρτήμασιν αὐτοῦ παντὶ τῷ κόσμῳ τὴν χαράν,
ὅτι πρῶτος ἐδείχθη τῆς τοῦ Λόγου παρουσίας
προφήτης, κῆρυξ ὁμοῦ καὶ πρόδρομος.

[31] Митрополит Антоній Сурожський, Слово об Иоанне Предтече, 1968.

[32] Митрополит Антоній Сурожський, День памяти Апостолов, 1970.

[33] Митрополит Антоній Сурожський, День памяти Апостолов, 1970.

[34] о. Петро Гудко, Сівач

[35] Перлини Східних Отців. Львів 2006, стор. 166.

[36] Перлини Східних Отців. Львів 2006, стор. 165.

[37] Богопосвячене життя, 7. Львів 2008, стор. 12.

[38] Духовна спадщина Святих Отців. Св. авва Ісая. Львів 2006, стор. 85.

[39] Перлини Східних Отців. Львів 2006, стор. 261.

[40] Перлини Східних Отців. Львів 2006, стор. 263.

[41] Перлини Східних Отців. Львів 2006, стор. 264.

[42] Духовна спадщина Святих Отців. Св. авва Ісая. Львів 2006, стор. 230.

[43] Іаков Мних, Пам’ять і похвала …http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr56.htm

[44] Іаков Мних, Пам’ять і похвала … http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr56.htm

[45] Яків Мних, Пам’ять і похвала … / Похвала княгині Ользі … http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr18.htm

[46] http://vsun.com.ua/свята-ольга/ ; https://credo.pro/2024/07/66372

[47] http://litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm

[48] http://litopys.org.ua/litop/lit06.htm

[49] На основі: Святой Равноапостольный Великий Князь Владимир. Православный Церковный календарь. https://days.pravoslavie.ru/Life/life4240.htm

[50] Святой пророк Илия. https://days.pravoslavie.ru/Life/life4272.htm

[51] https://pravoslavie.ru/70710.html

[52] Митрополит Антоній Сурожський, Притча о винограднике и виноградарях (Мф. 21, 33-42), 23.08.1980.

[53] «Что тя наречем, пророче, Ангела ли? Апостола ли? Іли мученика? Ангела, зане яко безплотен пожил єси; апостола, яко научил єси язики; мученика же, яко твоя глава за Христа усічеся. Єгоже моли помиловати душі наша».

[54] «Предтечево славноє усікновеніє смотреніє бисть нікоє Божественноє, да і сущим во аді Спасово проповість пришествіє».