Проповіді тематичні

ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)

Об’явлення Господнє
Щоб усі були одно
Проща
Святість
Самопізнання
Скорботи
Не журіться
Скарб

Об’явлення Господнє

“Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків…” (Євр. 1,1). Сподобалось Богові з повноти своєї любови різними способами об’являти себе людям, промовляти до людей як до приятелів, перебувати з ними.

Бог, створюючи все своїм Словом і зберігаючи своє створіння, в речах сотворених дає людям вічне свідчення про себе^[1]. Вселенна – це відкрита книга Божого одкровення. Всесвіт – це велична музика, яку творить Бог. Через красу сотворінь, гармонію Всесвіту Господь об’являє себе. Навчає книга Мудрості: “Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога… які розважаючи над творами не дійшли до впізнання Майстра” (Мудр.13,1). Також Бог об’являє себе через саму людину, говорить з глибини її серця, а людина, натомість, має свобідну волю прийняти або не прийняти Божий заклик.

Бог об’явив себе прародичам з самого таки початку, “покликав Авраама, щоб вивести з нього великий нарід, який після патріархів виховував через Мойсея і пророків, щоб признав він його за Бога живого й істинного, за провидінного батька і справедливого суддю, і вижидав Спасителя, і так упродовж сторіч приготував дорогу Євангелії”^[2].

Боже Об’явлення у світі від початку мало сотеріологічний характер. Господь об’явив себе прародичам від самого початку, бажаючи їм відкрити дорогу вічного спасіння, а по їхньому падінні підняв у них надію спасіння, обіцюючи відкупленя^[3]. Об’явлення Господнє від початку прокладало шлях для відкуплення – усуваючи гріх і розвиваючи людську особу, призводячи до поєднання людини з Богом і до внутрішнього відродження людини, головно через внутрішній зв’язок особи з життям Божих Осіб^[4].

Об’явлення Мойсеєві

“І говорив (Мойсей): “Покажи мені, благаю, твою славу!” І (Господь) відповів: “Я появлю перед тобою всю мою доброту і виголошу перед тобою ім’я Господа; і милуватиму, кого милуватиму, і милосердуватимусь, над ким буду милусердуватись”. І додав: “Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити”. Далі Господь сказав: “Ось місце коло мене, стань на цій скелі; і як проходитиме моя слава, я поставлю тебе в щілині скелі й моєю долонею прикрию тебе, поки не перейду. Потім я заберу мою руку, й ти побачиш мої плечі; лиця ж мого побачити не можна.” (Вх.33,18-23).

Св. Григорій Ниський у своєму творі “Життя Мойсея”, описуючи життя людини з Богом, пояснює, чому Мойсей не міг споглядати Боже Обличчя, а лише бачити його зі спини:

Мойсей, який бажає побачити Бога, вчиться як можна бачити Його. Споглядати Бога – це слідувати за Ним, куди Він не поведе. Господь веде, ідучи попереду, показуючи дорогу. “А той, хто йде услід, тоді не збивається з прямого шляху, коли постійно бачить затилля проводиря.

Бо хто під час руху ухиляється вбік чи звертає погляд на провідника, щоб бачити його обличчя, тоді він прокладає собі інший шлях, а не той, на який йому вказує провідник. Ось чому Бог каже тому, кого провадить: “Лиця ж мого бачити не можна”, що означає – не ставай перед проводирем обличчям до обличчя. Бо хода твоя тоді буде, без сумніву у протилежному напрямі. Тому добре дивиться не в обличчя доброму, а слідує за ним.

Лише протилежність обличчям до обличчя протистоїть добру. Бо порок дивиться супротилежно доброчесності”^[5].

Об’являючись Мойсеєві, Господь вказує шлях до споглядання: споглядати Бога можна лише йдучи за Ним, ступаючи Його слідами, своїми добрими вчинками прямуючи дорогою Господньою. Неможливо лишитися живим в Божій присутності, будучи “проти Бога”, бо це означало би самознищення і вічну муку^[6]. Глянувши на цей старо-завітній приклад об’явлення Господнього у сотеріологічному контексті, можемо зрозуміти, що Господь кличе нас слідувати за ним дорогою життя до вічного спасіння. Виконуючи заповіді, роблячи добро, людина прямує за Тим, Хто є Абсолютним Добром і Джерелом всякого добра.

Об’явлення Сина

“За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина” (Євр.1, 1-2). Бог у своїй премудрості та благодаті хотів об’явитися нам особисто. Він Сам вступає у людську історію, “бо післав Сина свого, тобто вічне Слово, що просвічує всіх людей, щоб замешкав між людьми і оповів їм тайни Божі. Ісус Христос, отже, Слово, що стало тілом, післаний як “людина до людей”, “вимовляє слова Божі” та звершує діло спасіння, що його Отець дав йому зробити”. Тому то Він цілою своєю приявністю і появою, словами і ділами, знаками і чудесами, а передовсім смертю своєю і славним воскресінням вивершує об’явлення та потверджує, що “Бог є з нами, щоб вибавити нас з темряви гріха і смерти та воскресити до життя вічного”^[7].

Спасенна дія Ісуса Христа здійснюється в особовій зустрічі з людиною. Розп’ятий і Воскреслий Христос змінює наше життя через свою присутність і особистий вплив. Господь Спаситель входить у життя людини і входить завжди для її добра. Це особисте проникання Бога розбиває круг людського егоїзму і вводить людину у спільноту Церкви та у міжособове спілкування з Богом. Розп’ятий і Воскреслий Христос обдаровує людину своїм існуванням та присутністю. Однак цей особистий дар Ісуса вимагає з нашої сторони добровільного прийняття і залежить від людської волі. А приймаючи цей дар, ми звільняємося від замкнутості в собі. Життя в Бозі, міжособові зустрічі з Христом визволяють людину з рабства гріха, перемінюють та ведуть до обожествлення. Відкупленням є Воскреслий Христос, присутній у житті кожної людини, який став нашим Спасителем через свою смерть задля нашого спасіння. Він змінює наше існування в особовий спосіб. Спасіння є участю у його досвіді розп’ятої та жертвенної любові^[8].

У Архиєрейській молитві Господь Ісус звертається до Отця зі словами: “Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти від світу передав мені … І об’явив я їм твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, а я в них!” Христос об’являє нам істинне Обличчя Бога, а сáме: Обличчя Милосердного Батька, який з невимовною любов’ю очікує на повернення до себе нас – своїх блудних синів. Бо Отець у Христі “нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові” (Еф. 1,4).

Отож, “Божим Об’явленням хотів Бог появити та вказати себе самого і вічні постанови своєї волі на спасіння людей, “тобто для уділу в Божих благах, що перевищують взагалі розуміння людського ума”^[9].

Передання Божого Об’явлення.

Те, що Бог об’явив на спасіння всіх народів, уклав так, щоб воно непорушним було передано всім поколінням. Священне Передання та Священне Писання випливають з того самого Божого джерела і прямують до однієї і тої самої цілі^[10]. “Священне Передання та Святе Письмо обох Завітів є немов дзеркало, в якому Церква, що паломничає на землі, оглядає Бога, від якого все одержала, аж доки не дійдемо до оглядання Його лицем до лиця як є”^[11].

Зміст Святого Письма – об’явлення Бога людині, ціле Святе Письмо як “слово Боже” – це суцільне об’явлення. Суть об’явлення – розкриття правди щодо Бога та створінь, зокрема людини в її походженні, бутті та цілях. Метою об’явлення є озброїти людину релігійним світоглядом, привернути її розум і серце до Бога-Творця^[12].

Крізь усю біблійну історію виразно виявляється довготерпеливість Бога, його лагідна батьківська любов до людей. Тому нам слід віддати Богові, який себе об’явив, “послух віри”, яким людина ціла вручає себе свобідно Богові, віддаючи “повну повинність ума і волі об’явленому Богові” і добровільно приймаючи дане ним об’явлення”^[13].

Щоб усі були одно

Ceccano, 2008-01-20

Carissimi fratelli e sorelle!

In questi giorni la Santa Chiesa ci invita alla preghiera per l’unità dei cristiani. La volontà di Dio è che siano tutti uno. Per questo oggi siamo uniti con Gesù nella preghiera per l’unione di tutti i cristiani. Dal momento, in cui il peccato è entrato nel mondo, spesso tra gli uomini ha luogo l’ostilità, la superbia, l’odio, l’invidia ed altri vizi che causano opposizioni, guerre, distruzioni, uccisioni, disgrazie. Il peccato separa la persona umana da Dio, separa uomini e popoli tra di loro. Il Figlio di Dio si fa uomo per far cessare questo dominio del peccato, dell’odio nel mondo.

La vergine concepirà e partorirà un figlio, il quale sarà chiamato Emmanuele che vuol dire: “Dio con noi”. Il Dio non è contro di noi, ma Dio con noi. Dio viene verso di noi. Anche noi abbiamo il dovere di convertirci e volgerci a Dio, rivolgere la nostra vita verso Dio, verso i nostri vicini, anche verso i nemici: amate i vostri nemici, fate del bene a quelli che vi odiano.

Nella storia del cristianesimo non sono mancate le discordie, i malintesi, le divisioni che sono come ferite nel corpo della Chiesa. Durante tutta la storia della Chiesa soltanto pochi sono stati capaci di rivolgersi verso gli altri con pace, tolleranza e carità. Tra questi esempi anche la nostra Chiesa ucraina che nel 1596 con a capo il metropolita e il concilio dei vescovi ha deciso di unirsi con la Chiesa Cattolica Romana.

Durante questi giorni dedicati alla preghiera per l’unità riflettiamo che l’odio sorge proprio nel cuore umano: Dal cuore infatti provengono pensieri malvagi, omicidi, adultèri, fornicazioni, furti, false testimonianze, bestemmie. Dopo aver vinto nel nostro cuore quest’odio cresce e diventa capace di distruggere le nostre famiglie, le nostre amicizie e noi stessi.

Perciò invitiamo Dio ad essere il Re nel nostro cuore, il Re della pace e della carità.

Проща

Підкамінь, Крестопроісхожденський монастир, 2009-07-02

Земля Свята

Чому люди йдуть у паломництво до святих місць?

Колись у древні часи, у Старому Завіті, пророк Мойсей на горі Синай побачив палаючий кущ, що горів дивним неопалимим полум’ям і не згоряв. Підійшовши ближче, пророк почув голос Божий: Мойсею, зніми взуття із ніг своїх, бо земля, на якій ти стоїш – це земля свята.

По всій землі зустрічаємо особливі місця, які називаємо святими. Вони святі, бо позначені особливою Божою присутністю, проявом Божим у світі. Святі місця – це місця, на яких Бог з’являвся людям, на яких відбуваються чуда зцілення та навернення.

Як навчав один стародавній філософ, віруюча людина відрізняється тим від невіруючого, що вона вірить у Боже Провидіння, тобто у Божий Промисел над світом. Невіруючий думає, що все випадкове, продукт випадкового поєднання атомів і молекул. Натомість, віруюча людина вірить в особливу Божу присутність у світі, у Божу опіку над кожним створінням.

Віримо, що немає нічого випадкового, усе має сенс існування, ціль і завдання, надані Творцем. Бог не є десь далеко на небесах, неначе відділений від світу. Бог постійно присутній всюди, Він діє серед нас в житті кожної людини.

Однак є на землі місця, де Бог діє в особливий спосіб. Їх називаємо святими місцями. Перш за все, Свята Земля – це земля, на якій проповідував, помер і воскрес Христос Спаситель світу. Святими є також місця подвижницької діяльності або мученичої смерті святих. Святими називають і місця, пов’язані із чудесними появами Богородиці або святих. Саме на таких місцях спочиває особлива Божа присутність, там відбуваються чудесні зцілення і навернення.

Із перших століть християнської ери до святих місць приходять чисельні паломники, щоб із вдячністю прославити Господа за Його спасенну опіку над нами, і щоб попросити про зцілення та здоров’я для душі і тіла. Прочани жертвують для Господа свій час, свої сили, пішки чи автом долають багато кілометрів.

Паломництво до святих місць нагадує кожному паломнику, що ціле наше життя – це дорога до святого місця, до Святої Землі, що нашої небесної батьківщини, до Царства Божого, Єрусалиму Небесного. Тут на землі, у цій долині сліз та страждань, ми ще не вдома, ми подібні до подорожніх, що прямують до рідного дому. Життя – це дорога, кожне слово, діло, чи навіть, думка – це, немовби, кроки на цій дорозі. Людина, яка робить добро в житті прямує дорогою вгору, до неба, до Господа, а людина, яка, на жаль, проводить життя у злі, кожним злим вчинком віддаляється від Бога, від Царства Небесного і від своєї небесної батьківщини, зла людина, на жаль, прямує дорогою вниз, до місця покарання, де плач і скрегіт зубів.

Часто святі місця розташовані на горі: гора Синай, на якій Бог дав 10 заповідей, гора Оливна, де Ісус вознісся на небеса, гора Тавор, де Христос преобразився перед учениками своїми. Також свята гора у Підкамені, в Почаєві, у Гошеві, у Ченстохові – це місця, на яких століттями лунає молитва, на яких діють монастирі та паломницькі осередки, це також місця особливої Божої присутності.

Святе місце розташоване на горі нагадує паломникам, що дорога до Неба нелегка. Дорога до небесної вітчизни – це восходження на високу гору, це дорога духовного вдосконалення і боротьби за перемогу чесноти і добра в нашому житті. Дорога до неба – це зростання у святості й любові до Бога і ближніх, щоб там, на горі духовної досконалості, колись побачити сяйво Христового Преображення і ввійти в дім нашого Небесного Батька.

Проща

Підкамінь, Крестопроісхожденський монастир, 2009-07-25

Боже Провидіння і святі місця

Колись у древні часи, у Старому Завіті, пророк Мойсей на горі Синай побачив палаючий кущ, що горів дивним неопалимим полум’ям і не згоряв. Підійшовши ближче, Мойсей почув Божий голос: Мойсею, зніми взуття із ніг своїх, бо земля, на якій ти стоїш – це земля свята.

Один стародавній філософ замислився над питанням, чим віруюча людина відрізняється від невіруючої? І дійшов до висновку, що віра у Боже провидіння – це основна різниця між віруючим і невіруючим. Невіруючий думає, що все випадкове, продукт випадкового поєднання атомів і молекул. Натомість, віруюча людина вірить у Боже Провидіння, в особливу Божу присутність у світі, у Божу опіку над кожним створінням.

Віримо, що немає нічого випадкового на світі, усе має сенс існування, ціль і завдання, надані Творцем. Бог не є десь далеко на небесах, неначе відділений від світу. Бог постійно присутній всюди, Він діє серед нас в житті кожної людини.

Однак є на землі місця особливої Божої спасительної присутності. Їх ми називаємо святими місцями. Це місця, на яких відбуваються події, де Божа присутність являється особливо. Свята Земля – де жив і навчав Ісус Христос, святі місця – де відбувалися появи Богородиці або святих, святі місця – де стаються чудесні зцілення і навернення.

Святість

Неділя 16

Церква Перенесення мощів св. Миколая
Старий Кропивник, Дрогобицький р-н
2004-09-19

Господь Бог закликає кожного з нас: «Будьте досконалі як і Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5,48), а в Старому Завіті: «Будьте святі бо Я – святий» (Лев. 20,26; пор. 1 Пет. 1,16). Бути досконалим і святим – це наше завдання, це ціль нашого життя, це мета нашого перебування на землі. До святості Господь кличе не лише священників, монахів, монахинь, але кличе кожного християнина.

Що означає «бути досконалим», «бути святим», іншими словами «бути як Бог»? Знаємо зі Святого Письма, що «Бог є любов». Звідси випливає, що ставати святим означає зростати в любові, тобто уподібнюватися до Бога, який є Любов. Тому головними Божими заповідями, «на яких будується весь Закон і пророки» є дві заповіді любові: «Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю; це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого» (Мт.22,37- 40). Святий апостол Павло повчає: «Якби я говорив мовами людськими і ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь дзвінка або кимвали звучні. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання і якби я мав усю віру, щоб гори переносити, але не мав би любови, я був би ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю та як би дав моє тіло на спалення, але не мав любови, я не мав би ніякої користи».

Оскільки ціллю нашого земного життя є стати святим, щоб спастися, щоб осягнути вічне життя, то всі наші старання повинні бути спрямовані на те, щоб зростати в любові, щоб уподібнюватися до Бога, який є любов, бо «по любові між вами пізнають, що ви мої учні».

Завдання кожного християнина задуматись, чи я є справді християнин? Чи моє серце є справді сповнене любові до Бога і ближнього? Усе наше життя, усі наші дії повинні випливати з любові: ми ходимо до Церкви, тому що любимо Бога і йдемо до нього на молитву, на розмову з ним; ми любимо і поважаємо кожну людину, бо бачимо в ній образ і подобу Божу; ми не можемо принизити навіть маленьку дитину, тому що це образ і подоба Божа. На жаль, у нашому вихованні дітей, у сімейних відносинах дуже мало є любові, милосердя і прощення, а дуже часто чуються образи, приниження, сварки, якими ми робимо величезні рани на серці свого ближнього.

«Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт.16,24). Декого з людей Господь Бог кличе до досконалості в особливий спосіб, як наприклад, у Євангелії багатого юнака: «Якщо хочеш бути досконалий, піди, продай, що маєш … потім приходь і йди за Мною» (Мт.19,21). Ідучи за цим Божим покликом, особа зрікається від багатств і йде на служіння Богові, посвячує себе повністю йому на служіння.

«Богопосвячене життя закорінене на прикладі життя і на вченні Господа нашого Ісуса Христа – це дар Бога Отця Своїй Церкві за діянням Святого Духа. Складаючи перед Богом обітницю євангельських рад притаманні Ісусові риси: дівство, вбогість і послух, богопосвячені особи стають «світлом світу» (Мт.5,14) і спрямовують погляд віруючих до Божого Царства, яке вже діє в історії, але остаточно виповниться у небі». Монахи, як апостоли, залишають усе, «щоб бути разом із Ним», щоб посвятити себе цілковито на служіння Богові й ближнім, щоб «у відреченні від світу служити світові». «Завдяки численним харизмам духовного й апостольського життя, якими обдаровує Святий Дух, монашество спричиняється до ширення Христової Благовісті у світі, до духовного піднесення та оновлення суспільства».

Протягом двох тисячоліть до сердець юнаків і дівиць, чоловіків та жінок лунає тихий і лагідний Христовий поклик: «Якщо хочеш бути досконалий, піди, продай, що маєш … потім приходь і йди за Мною» (Мт.19,21)». І кожний, хто задля Імени Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, у сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину». (Мт.19,29). Єдиною правильною відповіддю на це величне Боже покликання буде слідувати за Христом.

Самопізнання

Унівська Лавра, 2020-05-15

Самопізнання означає пізнати ким я є? На початку Біблії у книзі Буття сказано ким є людина? Якою Бог її створив? – Господь створив людину на свій образ і подобу.

І Господь закликає людину, щоб вона завжди була подібна до Нього: Будьте святі, бо Я – святий, будьте досконалі, як Отець Небесний досконалий, будьте милосердні як Отець Небесний.

Самопізнання означає замислитися наскільки далеко ми відійшли від Бога через гріх?

Бог є Любов. Що переважає у нас? Любов чи ненависть?

Бог є найвище Благо, найвище Добро. А наскільки ми є добрими?

Бог є милосердним. А чи ми є милосердні?

Бог є Творець, і все, що Він створив було добре. А який світ творимо ми довкола себе? Якщо робимо добро, то творимо рай довкола себе, якщо ж робимо зло, то творимо пекло.

Самопізнання означає не тільки пізнати ким я є? Але замислитися яким я маю бути? – Я маю бути подібним до Бога.

Тому просімо у преблагого Господа, щоб дав нам серце лагідне і покірне, щоб допоміг нам зростати у святості, любові, милосерді, доброті і у всіх чеснотах, щоб бути якомога подібнішим до нашого Небесного Отця, за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх святих. Амінь.

Багато скорбот у праведних, але від усіх них ізбавить їх Господь

Пс. 33,20

Як повчають святі апостоли та отці: “Через множество скорбот нам предстоїть ввійти в Царство Небесне”. Ці скорботи можуть походити з різних причин. Вже Христос попереджував своїх учнів про “початок страждання”: “Народ бо на народ повстане. Голод, чума, землетруси будуть по різних місцях. Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи імени мого ради.” Джерелом страждань теж можуть бути різноманітні хвороби, втрати, горя. Згадаємо праведного Йова, який, маючи все, залишається з нічим, сидить поза містом, страдаючи від недуги. Що ж є головним для кожного християнина в часі, коли спіткає його якесь горе, нещастя, журба.

Перш за все, у будь-якому випадку залишитись завжди вірним Богові. Адже ці страждання можуть бути якраз випробуванням нашої віри, надії, любові до Бога, як це видно з історії про многостраждального Йова. Саме від Йова можемо навчитись витриванню в довірі до Бога: “Бог дав, Бог забрав, – нехай буде ім’я Господнє благословенне!”

Жила на землі людина, муж гігантської сили духа, ім’я йому Силуан. Він довго молився з нестримним плачем “Господи помилуй”, але не вислуховував його Бог. Пройшло багато місяців такої молитви і сили душі його виснажились; він дійшов до відчаю і воскликнув: “Ти неумолимий!” І коли з цими словами в його знемагаючій до відчаю душі щось надірвалось, він раптом на мить побачив живого Христа; вогонь наповнив його серце і тіло з такою силою, що, якби видіння продовжилось ще на мить, він помер би. Опісля він уже ніколи не міг забути невимовно лагідний, безмежно люблячий, радісний, наповнений безмежним миром погляд Христа, і наступні довгі роки свого життя безустанно свідчив, що Бог є Любов, Любов безмірна, непостижима.

Життя монаха Силуана було сповнене аскетичних подвигів, які більшості людей зовсім здадуться неможливими. Сон його з перервами декілька раз на добу по 15-20 хвилин. Спав він сидячи на табуретці. Перебував у трудах працюючи вдень, ніс подвиг внутрішнього послуху – відсічення своєї волі; вчився більш повному переданню себе на волю Божу; стримувався в їжі, в бесідах, в рухах; довго молився умною Ісусовою молитвою. І незважаючи на весь його подвиг, світло благодаті часто залишало його, а біси оточували його вночі.

Пройшло 15 років із дня появи йому Господа. І ось одного разу під час однієї мучительної боротьби з бісами, коли, незважаючи на всі старання, чисто молитись не вдавалось. Силуан піднявся, щоб зробити поклони, але бачить перед собою велетенську фігуру біса, який стояв спереду ікони і очікував поклону собі. Отець Силуан знову сідає на табуретку і склонивши голову, з біллю серця говорить молитву: “Господи, Ти бачиш, що я хочу молитись Тобі з чистим умом, але біси не дають мені. Навчи мене, що я маю робити, щоб вони не заваджали мені?” І була відповідь йому в душі: “Горді завжди так страдають від бісів”. – “Господи, навчи мене, що я маю робити, щоб смирилась душа моя.” І знову в серці відповідь від Бога: “Тримай ум твій у аді і не падай у відчай”. Душі отця Силуана відкрилось, що коренем усіх гріхів, насінням смерті є гордість. Господь Бог є Смиреніє, і тому бажаючий стяжати Бога, повинен стяжати смиреніє. Віднині отець Силуан воістину пізнав, що весь подвиг він повинен направляти на стяжання смиренія.

Життя отця Силуана повчає нас, що при будь-яких випробуваннях, не слід нам падати у відчай, адже скорботи, які переносимо, повинні змінювати нас у кращу сторону, тобто виривати з тенет гордості, а допровадити до смиренія. Слід стерегтися різного роду озлоблення на обставини та людей, які до нашого горя причетні.

Чимало людей, втрачаючи надію на Боже милосердя вдаються до різного роду узалежнень: алкоголь, наркотики та ін..

Підсумовуючи, слід наголосити, що у будь-яких обставинах життя мусим завжди залишатися вірними Господу Богу, не впадати у відчай, безнадію, не втікати в наркотик.

А Господь Бог словами Святого Письма скріплює нас: “Багато скорбот у праведних, але від усіх них ізбавить їх Господь”, “Радуйтеся і веселітеся, бо нагорода ваша велика на небесах”.

Не журіться завтрішнім днем[14]

Мт. 6, 34

Сказав Христос до своїх учнів: “Не журіться про життя ваше, що їстимете, ані про тіло, в що вдягнетеся; бо життя більше від їжі й тіло від одежі. Гляньте на круків, що не сіють, ні жнуть; нема в них ні комори, ні стодоли, а проте Бог їх годує. Оскільки більше варті ви від птахів! Хто з вас, трудившись, може додати до віку свого хоча б один лікоть? Коли, отже, і це найменше понад вашу силу, чому клопочетеся про інше? Погляньте на лілеї як ростуть: не працюють і не прядуть, а, кажу вам, що навіть Соломон у своїй славі не вдягався так, як одна з них… Не побивайтесь, що вам їсти та що пити, і не клопочіться! Бо цього всього шукають народи цього світу; Отець же ваш знає, що вам воно потрібне. Отож, шукайте його Царства, а це вам додасться”.

Ці слова не означають, що треба перестати працювати, чи перестати виконувати свої обов’язки. Цими словами Христос відкриває нам глибоку мудрість: правильну дорогу в духовному житті.

Земне життя наше відбувається в часі, який поділяється на минуле, теперішнє і майбутнє. Чимало людей живуть минулим. Їх мучать помилки, промахи, болі вчорашнього дня. Однак не варта турбуватись вчорашнім днем, бо він минув на віки і є поза нашим контролем. Навіть усі гроші світу повернути назад вчорашнього дня не можуть. Жодного акту ми не можемо здійснити, жодного слова не можемо стерти в минулому, бо воно вже пройшло. Залишається тільки перепросити кого скривдили, також перепросити у святій Сповіді Бога – Найвище Благо, від якого відвертаємось, чинячи зло. Лише тоді можна знайти душевний спокій – мир душі.

Ще більше людей тривожаться про майбутнє з його можливими нещастями, тягарами, багатими обіцянками, а бідними здійсненнями. Нам не слід боятись завтрішнього дня, адже він є теж поза нашим контролем. Минулого вже нема, майбутнього ще нема залишається лише мить, яку слід прожити в присутності Божій.

Св. Франциск Сальський навчає: “Не турбуйтесь про завтрішній день. Предвічний Отець, який турбується про тебе сьогодні, потурбується про тебе й завтра, і кожний день. Або Він захищатиме тебе від страждань, або Він дасть тобі вірну силу перенести їх. Тому відложи всілякі некорисні уяви про завтрішній день”. “Будь переконнаний, що Бог, який є уважний до тебе від початку, не забуде тебе, якщо ти віддашся Його люблячій турботі. Він веде всіх, хто має довіру до нього”. “Служімо Богові добре сьогодні, і Бог забезпечить нас завтра. Кожного дня слід нести свій тягар. Не май страху про завтрішній день, бо Бог, який царює сьогодні, буде царювати завтра і на віки”. “Рекомендую тобі святу простоту: дивись перед собою, і вважай не на небезпеки, які ти бачиш далеко. Тобі бо здається, що це війська, а вони – лише вербове гілля; й тоді як дивишся на них – робиш якийсь неправильний крок. Маймо стійкість і загальний намір служити Богу все своє життя і з усього свого серця. Поза цим не маймо тривоги за завтрішній день. Лише думаймо робити добро сьогодні, а коли прийде “завтра”, воно вже буде зватись “сьогодні”, і тоді ми зможемо знову думати, як робити добро”.

Отож, каже псалмопівець: “Залиши на Господа твою турботу, і він тебе підтримає: повіки не допустить, щоб справедливий захитався” (Пс. 55).

Де скарб ваш – там буде й ваше серце[15]

Лк.12, 34

В серці кожної людини знаходиться мисленний престіл, тобто царський трон. А царський трон не може бути порожнім – на нім завжди повинен сидіти якийсь цар. Хто є царем на престолі нашого серця? Хто є володарем нашої душі? Відповідь проста: Сидить той, про кого ми найбільше думаємо, кому присвячуємо найбільше часу – це цар, якому служить наше серце. Варто задуматись кожному з нас, про кого ми найбільше думаємо, кому присвячуємо найбільше часу..?

Чимало людей найбільше думають про багатства, розкоші, комфорт, – осягненню цих речей присвячують найбільше часу, забуваючи про бідних, які поруч. Для інших людей таким ідолом стає слава; вони все своє життя присвячують здобуттю кар’єри, успіху, нехтуючи ближніми, заздрячи і ненавидячи тих, кому більше пощастило. Для іншої категорії людей золотим бовваном стає прагнення до влади… Є ще багато ідолів, які ведуть боротьбу за посідання царського трону нашого серця. Ці ідоли постійно атакують нас, неначе на передвиборчій кампанії, щоб ми віддали за них свій голос та інтронізували на престіл власного серця.

Однак існує ще й інша категорія ідолів – це так звані ідоли-наркотики. Вони діють за облудним принципом “пряника й батога”. Спочатку обіцяють грішну насолоду, а потім поступово узалежнюють людину від себе, доводячи до цілковитої деградації, як духовної, так і фізичної. Ці ідоли – це різні види узалежнення: алкоголь, тютюн, розпуста, наркотики і ін.. Людина узалежнена вже не може ні про що більше думати, тільки за ідол-наркотик, який сидить на троні її серця.

Борці за наше серце часом можуть бути зовсім банальними, ззовні зовсім не виглядати на небезпечних. Такими ідолами можуть стати, наприклад, комп’ютерні ігри, постійне слухання музики, комп’ютер, а особливо телевізор, перед яким мільйони людей б’ють поклони, присвячуючи йому весь свій час і узалежнюючись цілковито.

Св. апостол Павло нагадує: “Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!”

Тільки Господь Бог, наш Творець і Спаситель, наш люблячий Батько є правдивим Царем Всесвіту і правдивим Царем на престолі нашого серця. Тільки Господу Богу ми повинні поклонятись та Його прославляти, бо тільки Бог є джерелом всякого блага. Кожна людина прагне щастя, любові, краси, добра, але тільки Господь Бог, як Найвище Благо є джерелом справжнього щастя, любові, краси, добра.

Тому закликає нас Святе Письмо шукати в першу чергу Царства Божого: “Не побивайтесь, що вам їсти та що пити, і не клопочіться! Бо цього всього шукають народи цього світу; Отець же ваш знає, що вам воно потрібне. Отож, шукайте його Царства, а це вам додасться… Продайте ваше майно й дайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіються; невичерпаний скарб на небі, де злодій приступу не має, ні міль не точить. Бо де скарб ваш, там буде й ваше серце” (Лк.12,29-34).

[1] Догматична Конституція про Боже Об’явлення, 2.

[2] Там само, 3.

[3] Там само.

[4] На основі лекцій з сотеріології о.-д-ра Я. Москалика, Історія об’явлення та відкуплення.

[5] Григорій Ниський. Життя Мойсея, 252-254. – Львів, 2001. – С. 97-98.

[6] На основі: о. д-р. Святослав Шевчук. Скрипт з предмету “Богословія чеснот”. – Львів-Рудно, 1999. – С. 37-38.

[7] Догматична Конституція про Боже Об’явлення, 4.

[8] На основі лекцій з сотеріології о.-д-ра Я. Москалика, Персоналізм відкуплення (Львівська Духовна Семінарія).

[9] Догматична Конституція про Боже Об’явлення, 9.

[10] Там само.

[11] Там само, 7.

[12] Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Переклад: о. Іван Хоменко. Вступ. – С. ХІІ.

[13] Догматична Конституція про Боже Об’явлення, 5.

[14] Лекція Fr. William Gore (Львівська Духовна Семінарія).

[15] На основі проповіді о. Романа Мірчука (Львівська Духовна Семінарія).