Проповіді недільні

ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)
2004-2024

Неділі по Зісланні Святого Духа

Неділя 1 Всіх святих
Неділя 2
Неділя 3
Неділя 4
Неділя 5
Неділя 6
Неділя 7
Неділя 8
Неділя 9
Неділя 10
Неділя 11
Неділя 12
Неділя 13
Неділя 14
Неділя 15
Неділя 16
Неділя 17
Неділя 18
Неділя 19
Неділя 20
Неділя 21
Неділя 22
Неділя 23
Неділя 24
Неділя 25
Неділя 26
Неділя 27
Неділя 28
Неділя 29
Неділя 30

Неділя 1 Всіх святих

Неділя 2

Унівська Лавра, 2023-06-18

Рим. 2, 10–16; Мт. 4, 18–23

Христос покликав апостолів: Ідіть за Мною!

Покликання прийнято відносити до апостолів, чи сьогодні до священників, богопосвячених осіб.

Однак усі християни покликані стати святими. Каже Бог: Будьте святі, бо Я – святий! Господь покликав усіх іти за Собою:

Звертаючись до всіх, (Ісус) промовив: “Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною (Лк 9, 23).

Отож, Господь звертається до всіх.

Господь закликає щодня зростати у святості, нести свій хрест, а не колись, чи на старість. Життя християнина повинно бути постійним наближенням до Бога, щоб віра і любов до Бога щодня постійно зростали.

Коли Ісуса запитав чоловік, що мав великі багатства: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” І йому Господь сказав: “Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною” (Мк 10, 17. 21)

Більше того Господь сказав: Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною – не може бути моїм учнем (Лк 18, 27).

А Господь хоче, щоб усі стали Його учнями, бо Він сказав до апостолів: Ідіть і зробіть учнями всі народи (Мт 28, 19).

Про велику нагороду для слуг Христових у Євангелії сказано:

Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець (Йо 12,26).

Святих Василій Великий, коментуючи ці слова про покликання каже:

Хто бажає великого, високого достоїнства, хто хоче стояти завжди при Христі, … нехай кориться тому слову, як воїни підкоряються вищому царському наказові^[1].

Далі навчає св. Василій Великий:

Покликані до гідності Христових братів, нехай не легковажать такої великої Божої ласки, нехай не тратять такого великого дару через занедбання Божого вподобання, а радше нехай слухають слова Апостола (Ефес. 4:1): Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано …^[2]

Ці слова Апостола до Ефесян є для нас закликом і дороговказом, як християнин, покликаний Божий, повинен жити достойно покликання:

… в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані (Еф. 4, 2-4).

Неділя 2[3]

Унівська Лавра, 2016-07-03

Рим. 2, 10–16; Мт. 4, 18–23

Покликання апостолів нагадує про наше покликання. Усі маємо покликання стати святими – зростати у святості, приносити плоди Святого Духа: любов, радість, мир, доброту, милосердя …

Апостоли покликані благовістити Добру Новину: про те що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо 3:16-17).

Апостоли, які мають вістити цю Добру Новину, які мають змінити уми і серця людей, виявляються звичайні рибалки – на перший погляд найменше приготовані до цього люди.

Це будуть робити не професіонали вишуканою риторикою чи мудрістю слова, але свідки силою Св. Духа. «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – 2. а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна.» (1 Йо 1:1-4). «Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5. щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2:4-5).

Апостоли над запрошенням Ісуса довго не роздумують, але реагують відразу – слідують за Ним. Очевидно, що така відважна відповідь мала свою ціну, – втрату комфорту, виклик першості апостольства над родинними чи сімейними справами, й звичайно чисто економічні негаразди чи втрати.

Роман Сладкопівець. Кондак про місію Апостолів, 20, 22, 23
Ідіть по всьому світу,
Засіваючи землю зерном покаяння,
Зрошуйте її повчаннями …

Заклик до покаяння – тобто переміни мислення, оскільки наблизилося Боже панування над світом (Небесне Царство).

Таїнники мої, друзі і браття мої;
Таїнниками називаю вас, а не невільниками,
Синами й співспадкоємцями моїми
Ви – всієї вселленої світочі,
Ви Мої, Сонця, промені яскраві,
Ви моїх скарбів хоронителі вірні,
Ви моїх дарів посередники для Адама,
Який до Мене повертається,
Ви – моєї Церкви колони, яких я з моря забрав,
Єдиний серцевідець.

Проповідуйте мене так для світу,
Хто Я є являючи;
Притч і загадок вже не допускаючи,
Промовте, що Бог Я,
І невимовно взяв на себе образ раба,
Роз’ясніть, як рани тілесні добровільно приймав,
Будучи Богом, безсмертним, Я тілом вийшов на смерть,
Й похований як засуджений, ад розоряв як Господь,
Єдиний серцевідець.

Неділя 2[4]

2006-06-25

Рим. 2, 10–16; Мт. 4, 18–23

Господь покликав апостолів Петра й Андрія, і вони відразу залишили все і пішли за ним. Покликав він апостолів Якова й Івана, і вони також відразу залишили все і пішли за Господом.

Чому ж вони так скоро і охоче пішли? Тому, що побачили щось краще. Такий закон у людській душі, що дізнавшись і скуштувавши чогось кращого, людина відвертається від гіршого і покидає його.

Тут здійснюється те, про що Господь розповідає в притчі, що людина продає усе, що має, щоб купити одну дорогоцінну перлину. Ця перлина – це віра в Господа Бога і спілкування з Ним, зростаючи у вірі. Володарями цієї перлини ми стали під час Хрещення.

Чому ж людина так мало цінує цю дорогоцінну перлину такий великий скарб? Чому міняє її на пусті речі?

Життя людини повинно бути постійним наближенням до Бога, щоб віра і любов до Бога постійно зростали. Якщо людина навпаки віддаляється від Бога, то вона не бачить краси цієї дорогоцінної перлини, вона не скуштувала смаку цього великого скарбу, вона не відчуває Божественного щастя, яке виходить від Бога. Людина не бачить краси дорогоцінної перлини, і вона стає чужою для її серця. Її серце ще не знає цього найкращого скарбу. Серце знає різні речі кращі і гірші, і на них будує свої погляди, але, на жаль, не бачить і не знає найкращого скарбу – Господа Бога.

Тут і причина, чому одних Господь кличе і вони йдуть, а інших Бог кличе, а вони тікають від Нього.

Неділя 2

2005-07-03

Рим. 2, 10–16; Мт. 4, 18–23

Христос покликає рибалок^[5]

У центрі Галилеї лежало одне з найпрекрасніших озер у світі – Галилейське море. Воно простягнулося на 21 кілометр з півночі на південь, ширина його із заходу на схід сягає в найширшій частині 9,5 кілометрів. Галилейське море має овальну, з розширенням угорі, форму. Воно лежить у великій розколині земної кори, в якій тече річка Йордан; поверхня його лежить на 208 метрів нижче рівня моря.

Якщо дивитися з будь-якої з навколишніх висот, воно здається прекрасною водною поверхнею – полірованим дзеркалом у рамці з округлих пагорбів і загострених гір, що простягаються в той та інший бік аж до гори Єрмон.

За часів історика Йосифа Флавія (І ст.) на берегах озера було щонайменше дев’ять багатолюдних міст. За часів Ісуса Галилейське море було повне рибальських човнів. Під час однієї зі своїх експедицій Йосифу Флавію не важко було зібрати 240 рибальських човнів.

Ісус ішов берегом озера і покликав Петра й Андрія, Якова та Івана. До них дійшов Його заклик – раз і назавжди поєднати з Ним свою долю. Ісус покликав цих рибалок слідувати за Ним. Цікаво зазначити, що це були за люди. Це не були дуже освічені, впливові чи багаті люди, або люди особливого походження. Вони були бідняками; це були прості трудівники. І ось цих-то простих людей обрав Ісус.

Одного разу до Сократа прийшла зовсім проста людина на ім’я Есхін. «Я бідна людина, – сказав Есхін, – у мене нічого немає, але я віддаю тобі себе». «А хіба ти не бачиш, – відповів Сократ, – що ти віддаєш найдорогоцінніше?»

Ісусу теж потрібні прості люди, які віддають Йому себе. З такими людьми Він може зробити все. Крім того, вони були рибалками. Багато богословів вказували на те, що добрий рибалка повинен володіти якостями, які можуть зробити його хорошим ловцем людей.

1. У рибалки має бути терпіння. Він повинен терпляче чекати, поки риба клюне на наживку. Хорошому ловцю людей дуже потрібне терпіння. У проповідуванні та в настанові результати лише іноді видно відразу. Треба навчитися чекати.

2. У нього має бути стійкість. Він має навчитися ніколи не падати духом і щоразу вміти починати спочатку. Добрий проповідник і добрий учитель не повинні впадати у відчай, якщо на перший погляд немає жодного прогресу. Вони завжди мають бути готові спробувати ще раз.

3. Він має бути мужнім. Рибалка має бути готовим піти на ризик і сміливо зустрічати лють моря та шторму. Добрий проповідник і добрий наставник повинні добре усвідомлювати, що завжди є ризик і небезпека в тому, щоб говорити людям правду. Людина, яка говорить правду, часто ризикує своєю репутацією і своїм життям.

4. Він повинен добре вловлювати правильний момент. Мудрий рибалка добре знає, що іноді абсолютно безглуздо ловити рибу. Хороший проповідник і хороший наставник вибирають зручний момент. Іноді люди вітають правду, іноді вони ображаються на правду, іноді правда зворушує їх, а іноді вона озлобляє їх, і вони ще лютіше виступають проти неї. Мудрий проповідник знає, що іноді потрібно сказати, а іноді краще промовчати.

5. Він повинен підбирати правильну наживку для кожної риби. Одна риба кидається на одну наживку, а інша на другу. Павло каже, що він стане всім для всіх, якщо зможе таким чином завоювати когось для Христа. Мудрий проповідник і мудрий наставник знають, що не можна підходити до всіх людей однаково. Вони іноді навіть змушені визнати, що є межі їхніх можливостей, і що в певних сферах вони можуть працювати, а в певних сферах – ні.

6. Мудрий рибалка не повинен виставляти себе напоказ. Якщо він виставлятиме себе напоказ, то навіть тінь його налякає рибу і вона не клюватиме. Мудрий проповідник і вчитель завжди показуватимуть людям не себе, а Ісуса Христа. Їхня мета – звернути увагу людей не на себе, а на Нього.

Неділя 3

Преп. Онуфрія Великого і Петра Атонського

Унівська Лавра, 2023-06-25

Рим. 5, 1–10; Мт. 6, 22–33

Минулої неділі ми всіх вітали із Днем Батька.

А сьогоднішня неділя нагадує нам, що всі ми маємо Небесного Батька, Небесного Отця, який піклується про нас і про все створіння: годує птиць небесних, одягає польові лілеї і польове зілля, і знає, що нам потрібне.

… Не турбуйтеся … Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося? … Отець Небесний знає, що вам усе це потрібне.

Святе Євангеліє навчає нас завжди пам’ятати про Боже Провидіння, Божий Промисел, Боже піклування про кожне створіння. І тим більше Бог піклується про людей сотворених на Його образ і подобу:

Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе.

Однак багато людей настільки піклуються за завтрішній день, що впадають у гріх захланності, тобто накопичують гроші, матеріальні добра. Усе збирають собі, накопичують, «нехтуючи потребами й стражданнями слабших»^[6] а інших залишають бідувати у злиднях. А Господь навчає: Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.

Щоб побороти захланність, треба вправлятися у чесноті щедрості.

Св. Франциск Сальський навчає:

Давайте подумаємо тільки про те, що добре зробити сьогодні; а коли прийде завтра, воно називатиметься “сьогодні”, і тоді ми зможемо подумати, що добре зробити тоді.

Кожен християнин кожного дня повинен подумати, які діла щедрості для свого ближнього я можу зробити сьогодні.

Великими прикладами святого життя в убожестві і у повному упованні на Небесного Отця подають нам монахи пустинники, зокрема сьогодні святкуємо преподобних отців Онуфрія Великого і Петра Атонського. Пустинники багато років (50-60 років) жили самотнім життям із Богом у пустині. Джерельна вода, плоди землі, зокрема фініки, вистачали їм на прожиток, пальмове листя служили за одяг. Вони навчають нас відмовитися від накопичення, а шукати в першу чергу Царства Небесного, шукати Бога.

Святий Папа Іван-Павло ІІ пише про пустельників:

Пустельники … своїм внутрішнім та зовнішнім відокремленням від світу свідчать про минущість теперішнього, а постом і покутою доводять, що не хлібом єдиним живе людина, але Словом Божим (див. Мт. 4, 4). Таке життя «в пустині» є закликом до сучасників і до цілої церковної спільноти постійно пам’ятати про найвище покликання – бути завжди з Господом^[7].

Неділя 3

Матері Божої Неустанної Помочі.

Унівська Лавра, 2022-07-03

Рим. 5, 1–10; Мт. 6, 22–33

У травні ми святкували День Матері, у червні День Батька.

А сьогоднішня неділя нагадує нам, що всі ми маємо Небесного Батька, Небесного Отця, який піклується і годує птиць небесних, одягає польові лілеї і польове зілля, і знає, що нам потрібне.

Тож не турбуйтесь, кажучи: що будемо їсти, що пити і в що одягнемося? … Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться.

Святе Євангеліє навчає нас завжди пам’ятати про Боже Провидіння, Божий Промисел, Боже піклування про кожне створіння, і тим більше про людей на образ і подобу Божу сотворених.

А друге Євангеліє присвячене Богородиці, празнику ікони Пресвятої Богородиці Неустанної Помочі. Це свято нагадує нам, що ми маємо також Матір на Небесах, яка неустанно нам допомагає.

Сьогодні, у такий важкий для нашого народу час, просимо у Неї:

Мати наша, Неустанна Помоче, дай нам в турботах довір’я, в болях – полегшу, в скорботах – потіху, … дай праведним – витривалість, вмираючим – спасіння …

… просимо всі щиро: візьми під неустанний Свій покров Церкву і народ наш, ми ж бо з вірою і любов’ю Тебе як Матір Неустанної Помочі величаємо.

Неділя 3

Унівська Лавра, 2021-07-11, 11:00

Рим. 5, 1–10; Мт. 6, 22–33

Постає питання: чому у Євангелії сказано: Не турбуйтесь, кажучи: що будемо їсти, що пити і в що одягнемося?

Адже похвальною є працьовитість, коли людина дбає про себе, про родину. Так само і тварини запасаються, наприклад, білочка збирає горішки на зиму. Але уявімо собі, що білочка вирішили назбирати горішків не на одну зиму, а на багато років наперед. Вона сама визбирала для себе усі горіхи, жолуді у всьому лісі, по всіх садах, а іншим звірям не лишила нічого, залишаючи їх бідувати у злиднях. Ми не можемо собі уявити, щоб білочка так негуманно поступила, а люди, на жаль, так поступають. Збирають, накопичують, гребуть усе під себе, а інших залишають бідувати у злиднях.

Тому Господь навчає: Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться.

А щоб попасти до Царства Небесного, нас на Суді саме це і запитають: Чи голодного нагодували, чи спраглого напоїли, нагого зодягнули, хворого відвідали? Тобто чи послужили ближнім, а не задовольняли примхи власного егоїзму, оббираючи ближніх.

Сьогодні випадає пам’ять перенесення мощів свв. безсрібників Кира і Йоана, а у середу свв. безсрібників і чудотворців Косми і Дам’яна. Святі безсрібники – це особливий вид святих, подвиг яких полягає у тому, що вони лікували безплатно, безкорисливо. Це подвиг справді християнського ужитку свого таланту лікування. Адже талант – дар Божий, який належить використовувати не в корисливих цілях, але для служіння Богові і людям. Святі Косма і Дам’ян вважали себе служителями Божими, які зціляють людей за їхньою вірою. Вони не брали жодної плати за свій труд. Лікування святі поєднували із проповіддю Божого слова, пояснювали хворим, що вони звершують зцілення благодатною силою Христовою, закликаючи їх до віри у Христа Спасителя, яка відкриває шлях до істинного зцілення – спасіння душі.

Неділя 3[8]

Унівська Лавра, 2018-06-17

Рим. 5, 1–10; Мт. 6, 22–33

Не журіться завтрішнім днем (Мт 6,34)

Страх і переживання

Згідно з дослідженням, наші переживання діляться на три категорії: 40% стосуються минулого, 50% – про майбутнє і 10% – про наші теперішні труднощі.

Переживання – це звичка, яку ми набули, і ми повинні її усунути, якщо хочемо мати мир для душі і тіла.

Сьогодні я буду жити тільки однин день і один раз. Я буду нагадувати собі, що немає цього, що сьогодні стоїть переді мною, що мені заважає; скоріше, це шкода чи гіркота за щось, що трапилося вчора, і страх перед тим, що може принести завтра, це заважає мені або веде мене до відчаю.

Вчора – сьогодні – завтра

Є два дні у тижні, про які ми не повинні турбуватися, два дні, від яких слід утримуватися від страху та побоювань.

Один з цих днів – це вчора з його помилками та турботами, його недоліками та промахами, його болями. Вчора пройшло назавжди і воно поза нашим контролем. Всі гроші на світі не можуть повернути нам назад вчора. Ми не можемо відмінити жодну дію, яку ми виконали; ми не можемо стерти жодне слово, яке ми вимовили. Вчора вже немає.

Інший день, про який ми не повинні турбуватися – це завтра, з його можливими противниками, його тягарем, великими обіцянками та поганою продуктивністю. Завтра також знаходиться поза нашим безпосереднім контролем. Завтра сонце підніметься, або ясне, або за хмаркою, але воно підніметься. Доки це не відбудеться, ми не маємо участі у завтрашньому дні, бо завтра ще не настало.

Залишається лише один день – сьогодні. Будь-яка людина може вести битву лише за один день. Лише тоді, коли ти і я додаємо тягар цих двох жахливих вічностей вчора і завтра, ми – розбиті. Це не сьогоднішній досвід, який веде людей до божевілля; це сумніви або гіркота за те, що сталося вчора, і страх за те, що може принести завтра.

Християнська рефлексія:

Не хвилюйтеся завтрашнім днем. Той же предвічний Отець, який піклується про вас сьогодні, буде піклуватися про вас завтра і кожного дня. Він захистить вас від страждань, Він дасть вам незмінну силу, щоб понести їх. Тож відкиньте всі даремні фантазії завтрашнього дня.

Будьте впевнені, що Бог, який пам’ятав про вас з самого початку, не забуває вас, якщо ви віддасте себе під Його дбайливу турботу, бо Він керує всіма, хто довіряє Йому.

Давайте будемо добре служити Богові сьогодні, і Бог подбає про завтра. Кожен день повинен нести свій власний тягар. Не бійся за завтра, бо Бог, який сьогодні царює, буде царювати завтра і на всю вічність.

Я рекомендую вам святу простоту: дивись перед собою і не зважай на ті небезпеки, які бачиш далеко. Вони здаються вам арміями, але вони – лише гілки верби; а, дивлячись на них, ви робите якийсь хибний крок. Маймо твердий і загальний намір служити Богові всім нашим життям і всім нашим серцем. Поза цим, не турбуйтесь завтрашнім днем. Давайте подумаємо тільки про те, що добре зробити сьогодні; а коли прийде завтра, то це називатиметься “сьогодні”, і тоді ми зможемо подумати і про це.

Від: св. Франциска Сальського

Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться.

Неділя 3

Унівська Лавра, 2017-06-25

Рим. 5, 1–10; Мт. 6, 22–33

Йоан Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Матея, Бесіда 21[9]:

Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні (Мт 6,24).

Господь повчає, що багатство може бути шкідливим, не лише тому, що воно озброює проти нас розбійників і зовсім затьмарює наш розум. Але головним чином тому, що багатство, роблячи нас рабами бездушних речей, віддаляє нас від служіння Богу.

Хто кому служить? Багатство нам, чи ми багатству?

Отже, багатство нам шкодить подвійно:

тим, що робить нас рабами речей, над якими ми повинні панувати,
і тим, що не дозволяє нам служити Богу, якому ми повинні служити більш за все.

Отож, багатство приносить нам двояку шкоду: поневолює нас і віддаляє нас від Бога.

Це не означає, що бути багатим – це зле, але бути рабом багатства – це зле, раболіпствувати багатству.

Праведний Йов був багатий, але не служив мамоні. Він мав багатство і володів ним, був його паном, а не рабом. Він користувався багатством немов управитель чужого маєтку, не тільки не викрадаючи чужого, але і з власного подаючи бідним; і що найголовніше, він не насолоджувався тим, що посідав. Тому-то, і коли Йов був позбавлений багатства, то не сумував.

Свято-отцівське вчення про багатство:

Ми не є власниками того, що маємо. Бог є Творцем і Власником всього. Усе належить Богові. А ми лише управителі (адміністратори) того, що довірив нам Бог. І від того, як ми управляємо, будемо складати звіт перед Богом.

Раби багатства – ще нещасніші від полоненого раба, бо платять данину мамоні, як якомусь жорстокому тирану. Любов до багатства, опанувавши їхнє серце, захопивши серце немов якусь фортецю, невпинно подає їм звідти свої веління, які дихають беззаконням, і жоден з них не противиться цим велінням.

Під двома панами розуміється панів, які наказують цілком протилежне одне одному.

Служіння Богові й мамоні не може бути разом:

Мамона велить викрадати чуже, а Бог велить віддавати і власне майно;

Бог велить вести життя в чистоті і повздержності, а мамона велить жити блудно;

Мамона велить впиватися і пересичуватися, а Бог, навпаки, – приборкувати черево;

Бог велить зневажати теперішні блага цього світу, а мамона – прив’язуватися до них;

Мамона змушує чудуватися мармуру, мурам і дахам, а Бог – усім цим нехтувати і почитати істинну мудрість.

Отож, служіння Богові й мамоні не може бути разом.

Христос назвав мамону паном, не тому, щоб мамона за своєю властивістю був паном, але через жалюгідний стан тих, які йому раболіпствують.

І справді, раби багатства ще нещасніші від будь-яких засуджених. Адже вони, маючи Господом Бога, скидають з себе Його лагідну владу, і добровільно підкоряються жорстокому мучительству, незважаючи навіть на те, що звідси навіть і в теперішньому житті стається велика шкода? Звідси шкода несказанна, звідси сварки, образи, чвари, надривні труди, сліпота душевна; і, що нестерпніше всього, що служіння мамоні цілковито позбавляє небесних благ.

Отож, Спаситель, довів, що презирство багатств має свої вигоди, а саме, зберігає самі багатства і доставляє душевну радість, сприяє набуттю любомудрості і захищає благочестя.

Неділя 3

Унівська Лавра, 2016-07-10

Рим. 5, 1–10; Мт. 6, 22–33

Євангеліє, яке ми сьогодні прочитали, спонукає нас задуматися: що для нас найголовніше у житті, що для нас є на першому місці у житті. Ісус Христос навчає: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться». Отже, на першому місці для нас має бути Бог, Царство Боже. Ми повинні жити праведним життям, щоб колись увійти до Царства Божого разом з усіма святими.

Ісус Христос каже, що не можна служити двом панам: служити Богові і служити мамоні. Мамона на арамейській мові означає «гроші та власності». Ми повинні подумати, кому ми служимо? Хто для нас на першому місці? Хто важливіший: Бог чи багатства? Якщо хтось ставить на перше місце гроші і багатства, то він забуває про Бога, він живе для свого егоїзму і служить не Богові, а мамоні (грошам і багатству). Але прийде смерть і вже ні гроші, ні багатства не допоможуть.

Багато людей дуже журяться і переживають про майбутнє: що будуть їсти, що будуть пити, у що одягнуться? Вони так переживають про завтрашній день, що забувають про сьогодні. Вони не бачать краси природи, не бачать гарний день, який дарує Господь Бог, вони не вміють радіти спілкуванню з людьми, вони живуть уже в майбутньому, а теперішнє не бачать. Ісус Христос навчає: Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити, у що одягнутись. Гляньте на птиць небесних, Отець Небесний їх годує! Гляньте на польові лілеї, Бог їх одягає красою.

Якщо хтось дуже переживає про майбутнє, то повинен пам’ятати, що Всемогутній Бог, який піклувався про мене кожен день і кожну хвилину мого минулого життя, попіклується і про кожен день і хвилину мого майбутнього життя. Так навчав святий Франциск Сальський.

Бог дав нам розум, що ми плануємо наше майбутнє. Наприклад: готуємося до зими, щоб заготовити дрова, картоплю, ягоди, чорниці, малини. Це добре. Але ми не повинні собі уявляти, що буде у майбутньому, і не повинні боятися і переживати. Бо майбутнього ще немає і не знаємо, чи воно буде і яким воно буде. Ми повинні жити сьогоднішнім днем, і мати тверду надію, що наш Отець Небесний знає, що нам потрібно і допоможе нам, буде нами піклуватися, подасть усе необхідне.

Неділя 3

Лужки, Скит св. апостола Андрея, 2005-07-10

Рим. 5, 1–10; Мт. 6, 22–33

Не журіться завтрішнім днем (Мт. 6,34).

Багато людей дуже журяться і переживають про майбутнє. Вони так переживають про завтрашній день, що забувають про сьогодні. Вони живуть уже в майбутньому, а теперішнє не бачать.

Св. Франціск Сальський навчав:

Ми не повинні боятися і переживати, бо майбутнього ще немає і не знаємо, чи воно буде і яким воно буде.

Мудрість життя – жити сьогоднішнім днем, жити в реальному світі, і мати тверду надію, що наш Отець Небесний знає, що нам потрібно і допоможе нам, буде нами піклуватися, подасть усе необхідне.

Неділя 4

Рим. 6, 18–23; Мт. 8, 5–13

Неділя 5

Унівська Лавра, 2024-07-28, 9:00

Рим. 10, 1–10; Мт. 8, 28–9, 1

У сьогоднішньому апостольському читанні св. апостол Павло навчає нас, як треба любити свій народ: бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися (Рим. 10, 1). Апостол вболіває, побивається за свій народ: Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці (Рим. 9, 2); доходячи до такого парадоксального виразу: Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом; вони – ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім – Бог, благословенний повіки. Амінь. (Рим. 9, 3-5).

Св. апостол Павло любить і молиться за свій народ: моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися (Рим. 10, 1).

Це спонукає нас задуматися, а скільки ми приділяємо часу щодня на молитву за наш народ. Церковні богослужіння постійно нагадують нам молитися за наш народ: «За богобереженний народ наш …», «Спаси, Боже, народ Твій…».

Молитва – це найкраще, що ми можемо дати своєму народові, адже головні добрі діла – молитва, піст, милостиня.

Багато моляться за свій народ, моляться за його добробут, за піднесення з руїни, але св. апостол Павло молиться про найважливіше: моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися (Рим. 10, 1). Отже, найважливіше – це духовний вимір. Бо що з того, що той чи інший народ буде багатий, могутній, якщо він не буде жити у Божій благодаті, якщо не буде берегтися від гріха. Ворог народу – це гріх, бо через гріх, алкоголізму, наркоманії, розпусти, абортів, убивства і ін., народ деградує, народ вбиває себе сам, прямує до самознищення.

моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися (Рим. 10, 1). У чому полягає спасіння? Апостол відразу вказує нам шлях до спасіння:

… коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння (Рим. 10, 9-10).

Отже, серцем і устами ми виражаємо нашу віру, яка веде нас до спасіння.

Св. апостол Павло побивається за свій народ: Ізраїль, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности. Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла (Рим. 10, 31-32). Вони відламалися за невіру, а ти стоїш завдяки вірі (Рим. 11,20).

Ізраїль спирався на виконання заповідей Закону, гадаючи, що людина, немовби, сама себе спасає завдяки виконанню діл Закону. А Апостол каже, що мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує (Рим. 10, 4). … Людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону (Гал. 2, 16).

Гріх і зло зростали у світі. Бог посилає Сина Свого, Ісуса Христа, Спасителя, який своєю хресною смертю та воскресінням повертає можливість бути праведним перед Богом^[10].

У церковному піснеспіві (Догмат 2) ми співаємо:

Минулася тінь Закону, коли прийшла Благодать … Замість вогняного стовпа, засяяло Сонце правди, замість Мойсея – Христос, спасіння душ наших^[11].

Отже, спасає не людина сама себе, але Божа благодать, через віру. Віра ж пов’язана з добрими ділами. Добрими ділами, чеснотами, ми співпрацюємо в ділі нашого спасіння, адже навчає св. апостол Яків: віра без діл мертва (Як. 2, 26).

Авраам, наш батько, чи не ділами виявився праведним, коли був приніс на жертовник Ісаака, свого сина? Бачиш, що віра співдіяла з його ділами, і його віра удосконалилася ділами (Як. 2, 21-22).

Отже, наша віра повинна співдіяти з добрими ділами, чеснотами, і удосконалюватися чеснотами.

Апостол каже, що немає різниці між юдеєм і між греком; бо той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто його призиває; бо «Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться» (Рим. 10, 12-13).

Вкінці Апостол вирікає откровення про навернення Ізраїля до Христа, після навернення усіх народів: Не хочу бо, брати, щоб ви не відали цієї тайни … що засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою; і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: «Прийде з Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність. Такий буде завіт мій з ними, як відпущу гріхи їхні» (Рим. 11, 25-27).

Неділя 5

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-07-24, 7:00

Рим. 10, 1–10; Мт. 8, 28–9, 1

У сьогоднішньому апостольському читанні до Римлян (10, 1-10) – про пошану до інших народів, зокрема до євреїв. Святий апостол Павло про них прорікає, що вони вкінці навернуться до Христа: Не хочу бо, брати, щоб ви не відали цієї тайни … що засліплення спало частинно на Ізраїля, поки не ввійдуть погани повнотою; і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: «Прийде з Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність. Такий буде завіт мій з ними, як відпущу гріхи їхні» (Рим. 11, 25-27).

Катехизм Католицької Церкви, 597-598, навчає:

Не всі юдеї відповідальні за смерть Ісуса

597 Беручи до уваги історичну складність суду над Ісусом, як це показано в євангельських оповіданнях, і те, яким міг бути особистий гріх учасників процесу (Юди, Синедріону, Пилата), що відомо єдиному Богові, не можна покладати відповідальності за це на всіх юдеїв Єрусалима, незважаючи на крики підбуреного натовпу (Пор. Мр. 15, 11.) і загальних звинувачень у закликах до навернення після П’ятдесятниці (Пор. Ді. 2, 23. 36; 3, 13-14; 4,10; 5, 30; 7,52; 10, 39; 13, 27-28; 1 Сол. 2, 14-15.). Сам Ісус, прощаючи на хресті (Пор. Лк. 23, 34.),

а згодом і Петро, визнав «незнання» (Ді. 3,17) юдеїв Єрусалима і також їх провідників. Тим більше не можна поширювати у просторі й часі відповідальність за розп’яття Ісуса на інших євреїв, посилаючись на вигуки народу: «Кров Його на нас і на наших дітях» (Мт. 27,25), – що було легальною формулою затвердження вироку (Пор. Ді. 5, 28; 18,6.): Тому Церква проголосила на Другому Ватиканському Соборі: «…те, що було скоєно під час Страстей Христових, не може бути поставлене у провину як усім живим тоді євреям, так і

євреям нашого часу (…). Євреї не повинні вважатися як відкинуті Богом ані як прокляті, наче б це випливало зі Святого Письма» (ІІ Ватиканський Собор, Декл. « Nostra aetate », 4.).

Усі грішники були призвідниками Христових Страстей

598 Церква в найвищому навчанні своєї віри та у свідченнях своїх святих ніколи не забувала, що власне «грішники стали призвідниками і немов знаряддям усіх страждань, які витерпів Божественний Відкупитель» (Римський Катехизм, 1, 5, 11; Пор. Євр. 12, 3.). Враховуючи те, що наші гріхи торкаються Самого Христа (Пор. Мт. 25, 45; Ді. 9, 4-5.), Церква не вагається приписувати християнам найвищу відповідальність за страждання Ісуса, відповідальність, яку вони надто часто звалювали тільки на євреїв: «Ми повинні вважати винуватцями цього страшного гріха тих, хто частіше потрапляє у гріхи. Позаяк наші злочини були причиною муки Господа Нашого Ісуса Христа на хресті, тому напевне ті, що потопають у розпусті і злі, «знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають» (Євр. 6,6). І треба визнати, що наш злочин у цьому разі є більший, ніж злочин юдеїв. Бо вони, за свідченням апостола, «коли б спізнали, то не розіп’яли б Господа Слави» (1 Кор. 2,8). Ми ж, навпаки, відкрито визнаємо, що знаємо Його. І коли відрікаємося від Нього нашими вчинками, то підносимо на Нього, певним чином, наші насильницькі руки» (Римський Катехизм, 1, 5, 11.).

Неділя 6

Унівська Лавра, 2023-07-16

Рим. 12, 6–14; Мт. 9, 1–8

Сьогоднішнє святе Євангеліє – про відпущення гріхів розслабленому і його зцілення тілесне через віру тих, які принесли його до Христа.

Розслабленого чоловіка, який не міг своїми ногами прийти до Ісуса Христа, принесли на ношах інші. Це люди, які не просто зробили добре діло милосердя і любові до свого ближнього-страждаючого, але і мали велику віру за нього. У Євангелії сказано: Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються.

У Євангелії навіть не йдеться про віру самого розслабленого, але Бог дає оздоровлення через віру інших людей.

Тому ніколи не зневірюймося, але молімося до Господа, і за нашою молитвою, за нашою вірою Бог може зцілити.

І сьогоднішнє апостольське читання теж про братню любов:

Любіть один одного братньою любов’ю.

Пошаною один одного випереджайте.

Отже, християнська поведінка у відношенні до ближнього це братня любов і пошана. Ми шануємо кожну людину, бо вона – на образ і подобу Божу сотворена. У культурах, які сформувались на християнській традиції, зокрема в Європі, люди дуже часто вживають слова пошани: дякую, будь-ласка, прошу, перепрошую, тобто, слова, які підкреслюють повагу і приязне ставлення один до одного.

Ще у читання Апостола сказано:

святим у потребах помагайте і дбайте про гостинність.

Тобто, для християнства притаманна не лише пошана до людини, але й гостинність, готовість послужити. Бо легко шанувати, поважати людину на відстані, але гостинність, готовість послужити – це справжнє християнство за прикладом Христа, який умив ноги апостолам і сказав:

Тож коли вмив вам ноги я — Господь і Учитель, — то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив … щасливі будете, коли так чинитимете (Йо. 13, 14-17).

Дехто помилково думає, що він був би щасливим, якщо б сидів на царському троні, і йому би всі служили. А Христос навчає протилежно: щасливі будете, коли ви будете служити ближньому.

Більше того християнин повинен ставитися з любов’ю, пошаною, служінням, а навіть із благословенням, не лише до ближніх, але і до недоброзичливців:

Благословляйте тих, що вас ганять; благословляйте, не проклинайте.

Неділя 6

Унівська Лавра, 2020-07-19

Рим. 12, 6–14; Мт. 9, 1–8

Сину, твої гріхи відпускаються.

Прощення, відпущення гріхів – це одна з головних істин, які проповідує Церква. Христос сказав апостолам: Ідіть навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Апостоли проповідували хрещення на відпущення гріхів. І ми ісповідуємо у Символі віри: Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів.

Церква проповідує, що Бог прощає, відпускає людині її гріхи. Проповідуючи Бога, який дарує прощення гріхів, Церква відкриває світові обличчя істинного Бога, милосердного, люблячого, прощаючого Батька. І хто приймає цю істину, його уявлення про Бога міняється, а разом з тим міняється його погляд на життя. Його життя стає наслідуванням, уподібненням до Бога Благого, люблячого, прощаючого.

Сьогоднішній світ, на жаль, не приймає цю істину, але вірить в помсту, в покарання, в нанесення ще більшого терпіння тому, хто провинився. А ми, християни з радістю проголошуємо віру в те, що Господь прощає гріхи. Як каже св. апостол Йоана: Ми повірили в ту любов, яку Бог має до нас.

Як навчає Блаженніший Святослав: Простити, відпустити гріх не означає приховати зло, чи закрити очі на дійсність того гріха. Простити, відпустити означає оздоровити, зцілити, повернути людині повноту життя.

Євангеліє – Добра Новина про те що Бог, наш Творець, проти якого ми завинили, прощає, відпускає гріхи. Ісус Христос, живий Бог, приходить до людини, щоб подарувати їй своє прощення.

Для того, щоб прийняти прощення гріхів треба покаятися, визнати, відкрити гріхи перед Богом, принести себе Богові у сповіді подібно до того, як ці люди принесли на ложі розслабленого.

Ми, християни, маємо відвагу сповідати свої гріхи, бо ми віруємо не в помсту і кару, але віруємо, що милосердний Господь нас любить і дарує нам прощення.

Неділя 6

Унівська Лавра, 2018-07-08

Рим. 12, 6–14; Мт. 9, 1–8

Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.

Люди здавна ставлять перед собою запитання: Як провадити своє життя так, щоб бути щасливим?

Одна із відповідей: Жити в гармонії з Богом, з людьми і з собою. Гармонія з Богом – це любити Бога і відчувати, щоб Бог тебе любить. Гармонія з людьми – це любити людей, допомагати усім і відчувати, що люди теж тебе люблять. І коли є гармонія з Богом і людьми, тоді приходить гармонія з самим собою у людськім серці.

Однак, іноді замість гармонії з людьми у нас виникають сварки, образи, конфлікти, а замість любові – злість, ненависть. І щоб знову привернути гармонію, треба з цими людьми примиритися.

А коли ми відходимо від Господа через свої гріхи, то для того, щоб привернути гармонію з Богом, Христос заснував Таїнство Примирення – свята Сповідь.

Євангеліє, зцілення розслабленого: Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються. Спочатку відновлення гармонії духовної через прощення гріхів, а потім зцілення тілесне: Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.

Сповідь-Покаяння – це велике Таїнство Божої любові й милосердя до грішника. Через гріх людина віддаляється від Бога, втрачає Божу благодать і зв’язок із Богом.

Та предобрий Господь чекає на наше покаяння, як Батько на блудного сина.

Християнин визнає свої гріхи, кається, постановляє жити з Христом і отримує прощення.

Настає примирення, гармонія у відносинах між людиною і Богом.

Дехто вважає, що необов’язково сповідатися у священника, каже, що можна перед образом або перед небом.

Однак, Христос сказав до апостолів: Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться (Йо 20,22-23). І все, що ви розв’яжете на землі, буде розв’язано на небі, а що зв’яжете на землі, буде зв’язано на небі.

Неділя 6

Унівська Лавра, 2016-07-31

Рим. 12, 6–14; Мт. 9, 1–8

Розслаблений і друзі^[12]

Преподобний Єфрем Сирійський сказав: Не заключайте свою молитву в одні слова, нехай кожне ваше діло буде служінням Богові.

І в сьогоднішньому Євангелії – діло милосердя до ближнього, до розслабленого, якого принесли до Христа з вірою і проханням про зцілення. Господь зцілив розслабленого по живій вірі інших людей.

Євангеліє навчає, що такою має бути і наша молитва й уболівання за ближнього. Не вистачає стати перед Господом і Його просити, щоб Він зробив для людей це, що ми, в Його ім’я, повинні би для них зробити. Не вистачає взивати до Бога про поміч там, де Бог може нам сказати: Ти йди і створи діло милосердя, діло правди, діло любові.

Усе наше життя повинно стати мольбою і ділом милосердя, і тільки тоді наша словесна молитва буде не пустим звуком, але також частиною діла. Вона буде свідчити, що й нашого серця торкнулось співстраждання. Ми повинні бути готові, щоб Господь через нас творив діла Свого милосердя.

Жити Словом^[13]:

Господь звертається до паралітика словом «Встань», що у переносному значенні означає зцілення, відновлення, та повернення до життя. Таким чином силою благодаті Христа, немічний чоловік отримує здатність та силу жити цілком новим життям.

Ця подія для євангелиста Матея є нагодою також і для радісного особистого свідчення. Відразу після розповіді про зцілення розслабленого Матей розповідає історію про власне покликання: «Ідучи звідтіля, Ісус побачив мимохідь чоловіка, на ім’я Матей, що сидів на митниці, і сказав до нього: «Іди за мною!» Той устав і пішов слідом за ним» (Мт 9:9). Результатом слова Христа до Матея є факт, що «той устав» подібно як і розслаблений, і полишивши своє грішне життя, «пішов слідом» за Ісусом. Сила благодатного слова Ісуса змінює не тільки фізичні, але й духовні недуги: Матей піднявся / встав, – від старого до нового способу життя.

Чи сьогодні, – читаючи або слухаючи уривок цього Євангелія, ми готові відкрити своє серце на оце Ісусове «Встань»? Якщо ми є відверті з самими собою то є свідомі того, що кожен з нас має з чого вставати …

Неділя 7

Отців шести вселенських соборів

Унівська Лавра, 2022-07-31, 9:00

Рим. 15, 1–7; Мт. 9, 27–35

Сьогоднішнє друге апостольське читання (до Євреїв, 13, 7-16) – про жертви Богові. Спочатку сказано про жертву хвали, тобто прославляти Бога нашими молитвами. А далі сказано: Не забувайте добродійства взаємної допомоги, такі бо жертви є милі Богові (Євр. 13,16).

Отже, щоб бути милими Богові слід творити добро взаємодопомоги.

А апостольське читання до Римлян (15,1-7), немовби доповняє і детально вияснює, у чому полягають добродійства взаємодопомоги:

Сильні, мусимо нести немочі кволих, а не самим собі догоджати.
Кожний нехай намагається догодити ближньому на добро, для збудування.
Будьте приязні один до одного, як і Христос був до вас на славу Божу.

Як змінився би світ, якби люди пам’ятали і виконували ці апостольські повчання, якщо би сильні допомагали кволим, були приязні, догоджали ближнім на добро, для збудування.

Політологи досліджують і досліджують, як збудувати правове громадянське суспільство, у якому всім би було добре, а відповідь під руками: читати Святе Письмо, жити ним, втілювати його в життя.

Слухаючи ці апостольські повчання, сприймаймо їх як дороговказ для нашого життя.

Варто кожного дня, а особливо в неділі, зазначати собі хоч одне речення з Апостола, і втілювати його у наше християнське життя.

Бог же терпеливости й утіхи нехай дасть вам, щоб ви між собою були однієї думки за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

Неділя 7

Унівська Лавра, 2021-08-08

Рим. 15, 1–7; Мт. 9, 27–35

Послання до Римлян: Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування.

Ці слова Апостола про високе покликання людини. У тваринному світі панує закон самовиживання, керуючись яким тварини проганяють конкурентів, борються, чи навіть вбивають.

А людина, оскільки створена на образ Божий, керується Божим законом – законом любові. Сильні мусять не усувати конкурентів, але нести немочі безсильних; не догоджати своєму егоїзму, але кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування.

Прикладом для нас і взірцем, за навчанням Апостола, є сам Христос: Бо й Христос не сам собі догоджав. Завершується Апостол словами: Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу.

Отож, просімо у Господа так наполегливо, як євангельські два сліпці, які кричали: Помилуй нас, сину Давидів! щоб Господь дарував нам чуйне серце, відкрите на ближнього, готове нести немочі безсильних.

Неділя 7

Унівська Лавра, 2020-07-26

Рим. 15, 1–7; Мт. 9, 27–35

Зцілення двох сліпців (Мт. 9,27-35)[14]

Багато століть перед приходом Христа, Богом натхнений пророк Ісая виголосив такі слова: Ось Бог ваш! … Він прийде й спасе нас. Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься (Іс 35,4-6).

Це пророцтво є вказівкою на нову, месіанську епоху, епоху приходу Месії, епоху спасіння. Коли Йоан Хреститель послав своїх учнів спитати Ісуса, чи Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати? (Лк 7,19-20), Христос дав їм зрозуміти, що у Його особі прийшла месіанська епоха, про яку проповідував Ісая: Ідіть, повідомте Йоана, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина; і блаженний той, хто не спотикнеться через мене (Лк 7,22).

Сьогоднішнє Євангеліє про зцілення двох сліпців і біснуватого німого – це ще одне підтвердження, що саме Ісус Христос – це довгожданий Месія, якого провіщали древні пророки.

Христос Месія проповідуючи Добру Новину про спасіння, зціляв хворих і немічних, бо спасіння означає відновлення первісної гармонії між Богом і людиною, між Творцем і створеним світом, гармонії порушеної людським гріхом. Хвороби і страждання людей – наслідок гріха. Гріх увів хвороби, страждання і смерть. Христос своєю смертю смерть подолав і дарував нам спасіння, відновив гармонію між Богом і світом.

Наступний крок за нами, чи ми своїм добрим християнським життям відповімо позитивно на Боже запрошення до Царства Небесного. Для того кожен християнин повинен вести боротьбу проти всього негативного, що принижує Божий образ у нашій душі. Іншими словами кожен християнин повинен зберігати чистоту серця, постійною молитвою і богомисленням зберігати Боже світло і Божу любов у своєму серці.

Із проповіді Блаженнішого Святослава[15]:

У сьогоднішньому євангельському читанні два сліпці пустилися в дорогу за Ісусом і з усього серця взивали: «Сину Давидів, змилуйся над нами». Можливо, вони якимсь внутрішнім зором побачили Ісуса. Вони відрізнялися від фарисеїв, які на власні очі бачили чуда, що їх чинив Христос, але не вірували в Нього. Сліпці розгледіли Його очима віри і визнали перед всіма, що Ісус Христос, як Син Давида, є довгоочікуваним Месією, тобто єдиним, хто може дати їм зцілення. Вони, будучи незрячими, побачили Бога, Який до них прийшов, побачили Джерело свого життя і світла … Христос спитав їх: «Чи ви вірите, що Я можу це зробити?». Сліпці відповіли: «Віримо». Тоді Христос торкається їхніх очей і зцілює.

Сьогодні св. Отців шести вселенських соборів, на яких була висловлена наша віра, у що ми віримо: Символ віри і інші догми.

Коментуючи цю подію віри, яка є прозрінням, що дає можливість побачити майбутнє, віднайти Бога, один із учителів Церкви IV століття, Іларій з Пуатьє, каже: «Ці сліпці спочатку повірили, а потім побачили, бо дуже часто ми хочемо навпаки: спочатку побачити, а потім повірити».

Неділя 7

Унівська Лавра, 2019-08-04

Рим. 15, 1–7; Мт. 9, 27–35

Ми часто задумуємося, що зробити, щоб вивести нашу країну із кризи, щоб життя змінилося на краще. Кожних декілька років ми задумуємося, за яку політичну силу, чи за яку особу віддати свій голос, щоб настало довгожданне покращення. І ми й не здогадуємося, що секрет покращення зовсім близько, у нас під рукою, у Святому Письмі. Так у сьогоднішньому читанні апостольському, у посланні до Римлян читаємо:

Рим. 15,1: Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати.

Справді, якщо б це біблійне вчення стало нашим дороговказом на щодень, наше суспільство би швидко змінилося.

Адже, думаю кожен погодиться, що найбільша біда, яка руйнує наше суспільство – це егоїзм, який приводить до особистого надмірного збагачення одних та надмірної бідності других. А Святе Письмо навчає відмовитися від егоїзму: сильні мають нести немочі слабких, а не собі догоджати.

Ми вживаємо у політиці слова латинського походження, а навіть не догадуємося, що вони означають протилежне:

Minister означає служитель, той, який допомагає, знаряддя.

Наше завдання виховати нове покоління людей не-егоїстів, а служителів, які, як продовжується у посланні до Римлян:

Рим. 15,2: Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування.

Далі ставиться в приклад Ісуса Христа: Рим. 15,3: Бо й Христос не собі догоджав …

Христос – справді служитель, зціляв недужих, сліпих, як у сьогоднішньому Євангелії згадується, кажучи: Мт. 20,28: Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.

Нехай це слово закарбується у нашій пам’яті на щодень: послужити!

Неділя 7

Унівська Лавра, 2018-07-15

Рим. 15, 1–7; Мт. 9, 27–35

Чи віруєте, що я можу це зробити? – запитав Христос двох сліпців.

Так, Господи! – кажуть йому ті.

Нехай вам станеться за вашою вірою! – І відкрились їхні очі.

Вірити – це без сумнівів визнавати сущим те, чого не бачимо. Наприклад, не бачимо Бога, проте знаємо, що Він є, що Він сотворив світ і що ним управляє.

Вірити – значить без сумніву визнавати істинним те, чого не можемо збагнути розумом. Наприклад, єдности і триєдиности Бога – Отця, Сина і Святого Духа – не розуміємо, але приймаємо як істину. Як Божий Син, будучи Богом, став чоловіком і як Він спас людський рід через страждання, смерть і воскресення, – цього не розуміємо, але приймаємо за істину.

Як благодать Святого Духа діє через таїнства Церкви, наприклад, у святому хрещенні людина відроджується для нового духовного життя, у таїнстві покаяння очищується з гріхів, у Євхаристії причащається самих Тіла і Крови Ісуса Христа, – цього не розуміємо, але приймаємо за істину – оце і є віра.

Віра – це відкриття всієї людини на дію Святого Духа та особисте єднання з воскреслим Христом.

Ми віримо, як проголошує Символ віри, в єдиного Бога, у Бога Триіпостасного, Отця, Сина і Святого Духа; віримо, що Господь сотворив світ, яким управляє, що Божий Син заради нашого спасіння воплотився від Пресвятої Богородиці, страждав, умер, воскрес, вознісся на небо і вдруге прийде на землю, аби судити живих і мертвих; віримо у святу Церкву і приймати таїнства, які вона посідає; з вірою очікуємо воскресення мертвих і життя будучого віку.

Преподобний Максим Ісповідник: Без віри, надії і любови ніщо погане, що є в людині, не буде викоренене дощенту, як також ніщо добре не оселиться в ній цілковито.

Преподобний Симеон Новий Богослов: Віра – це готовність умерти заради Христа за Його заповідь, будучи переконаним, що така смерть приносить життя.

Віра є здобутком незбагненного багатства пізнання Христа і ставленням до всього видимого як до пороху чи диму.

Віра в Христа є не лише нехтуванням життєвих насолод, а терпеливим і благодушним триванням в усіляких спокусах, що настигають нас посеред печалей, скорбот та прикрощів, допоки Господь не зглянеться над нами. … Всевишній, бачачи, що я несхитно очікую від Нього допомоги, спогляне на мене своїм оком і явить на мені свою милість.

До чого нас спонукає віра?

Блаженний Діядох: Хто любить Бога, той і вірить щиро, і діла віри чинить преподобно.

Лише «…віра, чинна любов’ю» (Гал. 5,6), є великим началом чеснот.

Рим. 15,1-7

«Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних …».

«Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування».

Неділя 7

2010-07-11

Рим. 15, 1–7; Мт. 9, 27–35

Багато століть років перед приходом Христа, Богом натхнений пророк Ісая під натхненням Святого Духа виголосив такі слова: Ось Бог ваш! … Він прийде й спасе нас. Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься (Іс 35,4-6).

Наступний крок за нами, чи ми своїм добрим християнським життям відповімо позитивно на Боже запрошення до Царства Небесного. Для того кожен християнин повинен вести боротьбу проти всього негативного, що принижує Божий образ у нашій душі. Іншими словами кожен християнин повинен зберігати чистоту серця, постійною молитвою і богомислієм зберігати Боже світло і Божу любов у своєму серці.

Неділя 7

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-08-07, 9:00

Рим. 15, 1–7; Мт. 9, 27–35

Зцілення двох сліпців (Мт. 9, 27-35)^[16]

Сліпота в ті часи була дуже поширеною хворобою в Палестині. Частково це було результатом впливу блиску східного сонця на незахищене око, частково результатом відсутності правильної гігієни. Особливо багато інфекцій переносили хмари брудних мух; ці інфекції вели до втрати зору.

Блага звістка, що приніс Ісус, не обмежилася одними словами; вона була звернена в дії. Ісус присвятив багато часу на зцілення хворих, насичення голодних, розраду скорбних. Він звернув слова християнської істини в діяння християнської любові. Ми до тих пір не можемо вважати себе дійсними християнами, поки наша віра не виявиться в християнських ділах. Юдейський священик сказав би, що релігія – це жертвопринесення, а книжник сказав би, що релігія – це закон, а Ісус сказав, релігія – це любов і діла милосердя, які випливають з неї.

Недостатньо просто проголошувати й проповідувати християнські достовірні істини й тим задовольнитися. Ми повинні також показати важливість цих істин і фактів для щоденного життя в цьому світі. Неможливо людей навчити християнства тим, що про нього говоримо, а тільки тим, як ми живемо. Християнин більше повинен показувати, що таке християнство на ділі.

Один письменник, що довго прожив в Індії, пише: «Я пам’ятаю англійський батальйон, що приходив на святкові богослужіння, тому що їм так належалось. Вони співали гімни, які їм подобалися, вони слухали проповідника, якщо він подобався їм, і залишали церкву на тиждень. Але їхні рятувальні роботи під час землетрусу у Кветте в Пакистані так потрясли одного брахмана (представник вищої касти в Індії), що він відразу захотів хреститися, тому що лише християнська релігія могла спонукати людей поводитися так». Ця людина довідалася, що таке християнство, тому що він побачив християнство в дії. Наше завдання полягає не в тім, щоб говорити людям про Христа, а в тім, щоб показувати їм Його прикладом свого життя.

Визначення святого – це в кому Христос ожив для нового життя. Кожний християнин повинен бути вчителем, і він повинен учити інших, що таке християнство, але не на словах, а своїм життям.

Сліпці із сьогоднішньої євангельської оповіді побачили, що Божа любов і Божа сила чекають їх. Це разюча річ: не так важливо, якими ми приходимо до Христа, важливо тільки, щоб ми прийшли. Його любов і Його руки розкриті, щоб прийняти нас. Ми не повинні для того, щоб навернутись, чи щоб звернутися по допомогу до Христа, чекати поки наші мотиви, наша віра й наше богослов’я будуть досконалими. Ми можемо прийти такими, які ми є. Важливо не те, як ми приходимо до Христа, важливо, щоб ми взагалі прийшли, тому що Він готовий прийняти нас такими, які ми є, і Він спроможний зробити нас такими, якими ми повинні бути.

Неділя 8

Унівська Лавра, 2022-08-07, 11:00

І Кор. 1, 10–18; Мт. 14, 14–22

Сьогоднішнє Євангеліє про нагодування п’ять тисяч народу п’ятьма хлібами і двома рибами проголошує і прославляє Боже милосердя і Божу могутність. Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Бог милосердний зціляє недужих, воскрешає мертвих. Боже Провидіння, Божий Промисел чуває над світом. Бог не байдужий, Він піклується про все і про кожного.

Сказав Ісус: Отець мій діє понині, і я дію (Йо. 5, 17)

Навчає св. Йоан Золотоустий[17]:

Якщо ж хто скаже: як діє Отець, коли Він у день сьомий спочив від усіх діл Своїх, той нехай пізнає образ Його діяння. Яким чином Він діє? Промислом, збереженням усього створеного. Коли ти бачиш сонце, що сходить, місяць, що біжить, озера, джерела, ріки, дощі і рух природи – у насінні, у тілах наших і в тілах безсловесних тварин, і все інше, чим тримається всесвіт, то й пізнавай у цьому безперестанне діяння Отця; Він, – каже Христос, – велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних (Мт. 5, 45); і ще: коли польове зілля, яке сьогодні є, а завтра вкидають до печі, Бог так одягає (Мт .6, 30); також, і про птиць бесідуючи, каже: Отець ваш небесний їх годує (Мт. 6, 26).

Таким повинно бути і наше життя. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний (Лк. 6,36).

Отже, ми повинні бути милосердні, наше життя повинно бути на взірець Христа повне любові і повне діл милосердя, які випливають з любові.

Що означає бути милосердним?

Милосердя – означає не бажати нікому зла;

Милосердя – означає не тішитися з біди ближнього свого;

Милосердя – означає мати серце співчутливе до болю і біди ближнього;

Милосердя – означає ніколи не оправдувати вбивство і всяке зло;

Милосердя – означає ніколи не завдавати болю ближньому;

Милосердя – означає простити навіть тому, хто мені завдає болю[18].

Неділя 8

Унівська Лавра, 2021-08-15, 11:00

І Кор. 1, 10–18; Мт. 14, 14–22

Із сьогоднішнього Євангелія про нагодування п’ять тисяч народу п’ятьма хлібами і двома рибами пізнаєм превелику Божу доброту і любов до людей.

Усе святе Євангеліє – це вчення про Бога, який є Любов, який зціляє недужих, воскрешає мертвих. І сьогоднішнє Євангеліє про це ж: Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Богові не байдуже людина, що Бог ніколи не залишає людину, Божий Промисел чуває над нами.

Прославляємо Боже милосердя, Божу могутність.

Як колись, у Старому Завіті, Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так Христос дає людям їжу, хліб і рибу, в пустинному місті.

Христос помножує хліби, апостоли роздають, люди діляться між собою, дають одні одним. Це дуже важливо в нашому житті – вміти ділитися, дати щось комусь іншому. Господь під час чуда помноження хлібів вчить ділитися, давати іншим те, що в наших силах. Тож робімо все, що можемо, а Бог помножить!

Як колись Христос закликав своїх учнів до служіння, кажучи: Ви дайте їм їсти (Мт 14,16), так сьогодні може сказати до кожного з нас: Оглянься довкола! Поглянь на кожну людину голодну, бездомну, в нужді, і пам’ятай, що кожна людина – це твоя відповідальність, що їхній голод, бездомність, жебрацтво – це результат твого благополуччя, твоєї зручності, твоєї забезпеченості і твоєї відмови розділити, поділитися, дати.

Поруч з нами завжди є голодні та спраглі люди, не завжди їжі, але часто спраглі любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки. І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до своїх апостолів: Не треба їх відпускати, відсилати до когось, втікати від них. Ви дайте їм їсти… Дайте те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність, любов, співчуття, милосердя.

І коли ми будемо здатні побачити ближнього, відгукнутися і поділитися, чим маємо, то побачимо присутність Божого Царства, що надходить у могутності.

Неділя 8

Унівська Лавра, 2020-08-02

І Кор. 1, 10–18; Мт. 14, 14–22

Помноження хлібів; св. пророка Ілля

У тропарі св. пророк Ілля називається «ангел у тілі, пророків основа». Він був тим добрим знаряддям, через яке Бог творив великі чуда. І ми повинні бути добрими знаряддями, через які б проявлялися у світі Божа сила, Божа любов, милосердя і доброта.

У тропарі сказано, що св. пророк Ілля має благодать недуги відганяти, зливати зцілення на тих, що його почитають.

Із сьогоднішнього Євангелія пізнаєм величезну Божу любов до людей, яка виявилася у чуді помноження хлібів і нагодування п’ять тисяч народу. Отож, просимо св. пророка Іллю, щоб він молив Премилосердного Бога за зцілення всіх хворих і відігнання всякої недуги.

Неділя 8

Унівська Лавра, 2018-07-22

І Кор. 1, 10–18; Мт. 14, 14–22

П’ять хлібів і дві риби

З давніх-давен найбільші філософи і мислителі різних країв та народів ставили перед собою запитання: Яким є Бог?

Вони винаходили різні відповіді, що Бог – всесильний, всемогутній, вічний і незмінний, поза матеріальним світом, необмежений простором і часом, бо є Творцем простору і часу. Усе в матеріальному світі виникає і зникає, розвивається і міняється, а Бог – досконалий, вічний і незмінний, безстрасний, непідвладний ніяким змінам і перемінам. Оскільки Бог – незмінний, то деякі філософи думали, що Він створив світ і, немовби, забув про нього, будучи, немовби, байдужим до світу.

І ось прийшов на землю Син Божий Ісус Христос і одним словом змінив хід людської історії. Це слово: Бог є Любов. Усе святе Євангеліє – це вчення про Бога, який є Любов, зціляє недужих, воскрешає мертвих. І сьогоднішнє Євангеліє про це ж: Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Сьогоднішнє Євангеліє про Божий промисел щодо нас. Господь нагодував п’ять тисяч у пустині. Коли учні сказали: Відпусти людей, нехай куплять собі поживи, – Христос відповів: Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти. Цим Христос хотів сказати, що Йому не байдужа доля людини, що Бог ніколи не залишає людину один на один з її проблемами, а завжди готовий допомогти.

Та й св. Амвросій Медіоланський навчає: Невже Творець може бути байдужим до свого творіння.

Справді, Господь з любові створив світ, і з любові ним опікується: Отець Небесний велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних (Мт 5:45).

Богословіє, вчення про Бога, є настільки глибоким, що далеко не все ми можемо розумом збагнути. Наприклад, одне з питань з твору Про Містичне богословія Діонісія Ареопагіта: Як із нематеріального та неподільного Блага постали глибинні сіяння благості і залишаються невіддільними від співвічного [їх] виникненню перебування у Нім Самім, і в собі самих, і одне в одному.

Ми, обмежені світом матеріальним, не все можемо збагнути у світі духовному, Божому. Але ми повинні запам’ятати одне: Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому (1Йо 4:16).

Старозавітній священик сказав би, що релігія – це жертвопринесення, а книжник сказав би, що релігія – це закон, а Ісус сказав, релігія – це любов і діла милосердя, які випливають з неї.

Допоможи нам, Господи, хоч трохи бути милосердним, як Отець Небесний милосердний.

Що означає бути милосердним?

Милосердя – означає не бажати нікому зла;

Милосердя – означає не тішитися з біди ближнього свого;

Милосердя – означає мати серце співчутливе до болю і біди ближнього;

Милосердя – означає ніколи не оправдувати вбивство і всяке зло;

Милосердя – означає ніколи не завдавати болю ближньому;

Милосердя – означає простити навіть тому, хто мені завдає болю.

Неділя 8

Унівська Лавра, 2017-07-30

І Кор. 1, 10–18; Мт. 14, 14–22

Чудо помноження хлібів (Мт. 14,14-22)

Святитель Йоан Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Матея^[19]:

Для чого Христос поглянув на небо і благословив хліби, Він же рівний Отцю?

Христос живе і діє з великим смиренням, усе приписує Отцю, призиває Отця в кожній справі.

Господь творить чудеса іноді з владою, а іноді по молитві до Отця.

У справах менш важливих дивиться на небо, а в найважливіших все творить з владою.

Отже, і в менш важливих справах Він міг би вчинити чудо з владою, але підносить молитву до Отця, щоб віддати Йому честь.

Так, коли відпускав гріхи, відчинив рай і ввів в нього розбійника, коли повновладно відміняв старий закон, воскрешав багатьох мертвих, приборкував море, виявляв таємниці сердечні, відкривав очі сліпим – ці чуда Христос робить з владою. Ці справи властиві одному Богу, а не іншому кому, при здійсненні цих чуд не бачимо Христа, щоб підносив молитву.

А коли мав намір помножити хліби, що було набагато менше від вище перелічених чуд, тоді Христос дивиться на небо, як на підтвердження Свого послаництва від Отця.

А також нам на науку, щоб приступати до трапези, до їжі, спершу вчинивши Богу подяку.

Досі творив Він чудеса над одними хворими; а тепер подає загальне добро, щоб народ не залишався простим глядачем того, що відбувалося з іншими, але сам отримав дар.

Для чого Христос поглянув на небо і благословив хліби, Він же рівний Отцю?

Христос живе і діє з великим смиренням, усе приписує Отцю, призиває Отця в кожній справі;
На підтвердження Свого посольства від Отця;
Нам на науку, щоб приступати до трапези, до їжі, спершу вчинивши Богу подяку.

Неділя 8

Унівська Лавра, 2016-08-14

І Кор. 1, 10–18; Мт. 14, 14–22

Нагодування народу п’ятьма хлібами (Мт. 14,14-22)

Як колись, у Старому Завіті, Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так Христос дає людям їжу, хліб і рибу, в пустинному місті[20]. Це чудо спонукає нас прославити Боже милосердя до людей, Божу могутність, що Він міг нагодувати таку велику кількість людей лише п’ятьма хлібами і двома рибами.

Митрополит Антоній Сурожський^[21]:

Один святець сказав: Коли я з’їдаю щось більше за необхідне, коли я набуваю або утримую щось більше потреби, це я вкрав у голодного, бездомного, у того, що замерзає; я – злодій!

Якщо б ми оглянулися навколо себе, не кудись в заморські краї, але на потреби людей голодних, бездомних, позбавлених прав, або ж просто на сусіда, на ближнього, який часом так самотній, потребує підтримки, дружби, солідарності, ми почали б виконувати цей заповіт Христа.

І коли ми будемо здатні побачити й відгукнутися, чим маємо, то побачимо присутність Божого Царства, що надходить в могутності. Бо Він не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи (Йо 6:35).

Господи, допоможи нам хоч трохи бути милосердними як Отець Небесний милосердний!

Сьогодні свято на згадку святкової процесії із Хресним Древом колись в Константинополі; ми згадуємо про спасительні страждання Христові заради нашого спасіння. Про це велике таїнство один з кондаків св. Романа Сладкопівця починається словами:

Ум піднесімо, серце запалімо, духа не гасімо,
Душею підведімось й поспішімо співстраждати із Безстрасним.

Неділя 8

2014-08-03

І Кор. 1, 10–18; Мт. 14, 14–22

Святитель Йоан Золотоустий^[22]:

Христос став рабом, прийнявши образ раба заради тебе, був розп’ятий і воскрес; годиться вклонитися Воскреслому і подивляти Його людинолюбство, адже все те, чого не зробив для тебе ані батько, ані друг, ані син, зробив Він для тебе, свого ворога й образника; годиться подивляти Його за це; а ти називаєш безумством діло, сповнене такою мудрістю! Але не дивно; тим, хто гине, властиво не пізнавати того, що веде до спасіння.

Тому не бентежтеся; немає нічого дивного і несподіваного в тому, що безумні сміються над великими предметами. Таких людей неможливо переконати людською мудрістю; і якщо станеш переконувати їх таким чином, то зробиш протилежне; для того, що перевищує розум, потрібна лише віра. Справді, якщо ми за допомогою суджень розуму захочемо пояснювати (язичникам), як Бог став людиною, вселившись в утробу Діви, і не визнаємо цього предметом віри, то вони будуть тільки сміятися. Бажаючі осягнути це за допомогою суджень розуму, вони-то і гинуть.

Так само, якщо ми захочемо і предмети божественні пояснювати за допомогою зовнішньої мудрості, то послідує великий сміх, не за властивістю самих предметів, а через нерозумність людську. Адже великі предмети не може висловити жодне слово. Дивись, якщо я скажу: Христос був розп’ятий, то язичник заперечить: чи згідно це з розумом? Він не визволив Себе, коли розпинали і мучили Його на хресті: як же Він після того воскрес і визволив інших? Якщо Він мав на те силу, то слід було показати її перед смертю (так справді й говорили юдеї); якщо ж Він не вибавив Себе, то як міг вибавити інших? Це, скаже язичник, несумісне з розумом. І справді, це вище розуму; у хресті з’явилася невимовна сила. Зазнати мук і бути вище мук, бути зв’язаним і перемогти, це – справа безмежної сили. Як три отроки, будучи вкинуті до печі і подолавши полум’я, явились більш подиву гідними, ніж якби вони в неї не були вкинуті; і як Йона, будучи поглинутий китом і не зазнавши від нього жодної шкоди, став більш великим, ніж якби він не наражався на таку небезпеку, – так і Ісус Христос, померши і знищивши смерть, явився більш славним, ніж якби Він не помирав. Тож не кажи: чому Він не визволив Себе на Хресті? Йому завгодно було боротися зі смертю. Він не зійшов із Хреста не тому, що не міг, а тому, що не хотів. Адже якщо і сила смерті не могла втримати Його, то як могли б утримати цвяхи хресні?

Неділя 9

Унівська Лавра, 2024-08-25

І Кор. 3, 9–17; Мт. 14, 22–34

«Ви – храм Божий», «Дух Божий у вас перебуває», «Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви» (І Кор. 3, 16-17).

Храм Божий^[23]

Св. апостол Павло застосовує метафору храму Божого на трьох рівнях:

У сьогоднішньому апостолі (І Кор. 3, 16-17) християнська спільнота коринтян – храм Божий, бо Дух Божий живе в ній.

Спільнота руйнується через брак святості^[24].

У Апостолі до Ефесян (Еф. 2, 20-22): Уся Вселенська Церква – храм Божий: Ви «побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі».

А у 6-ій главі до Коринтян (І Кор. 6, 19-20) метафора храму застосовується до тіла кожного християнина зокрема, оскільки Святий Дух живе в кожному охрещеному: «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» Святий Дух живе у християнській спільноті і дається кожній особі через спільноту^[25].

Блаженний Теодорит Кирський (+457)^[26]:

«Ви – храм Божий … Дух Божий у вас перебуває … храм Божий святий, а ним є ви» (І Кор. 3, 16-17).

Бо якщо храму, побудованому з дерева, віддаємо належне вшанування, то набагато справедливіше присвячувати Богові храми словесні … Храмами Божими називаються ті, у кому мешкає благодать Духа. Бо слово це свідчить, що Всесвятий Дух є Бог.

«Храми словесні». У грецькій мові Логос означає слово, розум. Люди по-грецьки називаються словесні істоти, оскільки вони створені на образ Божий, наділені розумом. На відміну від тварин людина здатна сказати розумне слово, речення. Людина несе відповідальність за слова, нею промовлені.

«Ви – храм Божий», «Дух Божий у вас перебуває» (І Кор. 3, 16).

Бог – присутній у нас і з нами.

Про Божу присутність^[27]

Божа присутність є творчою. Кожна людина існує тому, що безнастанно отримує буття від Бога. Кожна людина існує тільки тому, що Бог хоче, щоб вона існувала. Якби Бог не подумав про всіх і про кожну людину, яка прийшла або прийде в цей світ, вона просто не могла б заіснувати або залишатися у бутті. Бог любить людину і бажає зробити нас своїми дітьми у Воскреслому Христі.

Істина про безсмертя людини свідчить, що Бог ніколи не втомлюється від своїх створінь, Бог продовжує безустанно перебувати поруч з ними.

Святий Іван Золотоустий (+407)^[28]:

«Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того» (І Кор. 3, 17).

«Того покарає Бог, тобто віддасть на погибель». Тут апостол не проклинає, а передрікає. «Бо храм Божий святий», і додає: «а ним є ви».

Хоч би хто був багатий, хоч би благородний, він стане нікчемнішим за упосліджених, якщо впаде під владу гріха. Як цар, якщо стане рабом варварів, стає найнещаснішим, так діє і гріх. Гріх – це варвар, який, полонивши душу, не щадить її, але мучить її на погибель тих, хто підпав під його владу.

Ми, християни повинні жити у святості, берегти себе від гріха, бо ми – храм Божий, храм Божий святий, Дух Божий у нас перебуває.

Неділя 9

Унівська Лавра, 2022-08-14, 11:00

І Кор. 3, 9–17; Мт. 14, 22–34

Теофілакт Болгарський[29]:

І зараз же заставив учнів увійти до човна і переплисти на той бік …

Вказуючи на невідлучність учнів, сказано: «заставив» (спонукав), — бо учні хотіли завжди бути з Господом.

І коли відпустив народ, пішов на гору молитись на самоті.

Показуючи нам, що треба молитися зосереджено, Господь піднімається на гору. … Молиться допізна, навчаючи нас не залишати поспіхом молитву, а особливо звершувати її вночі, коли настає велика тиша. Він допускає, щоб учні наражалися на небезпеку, навчаючись мужньо переносити спокуси і пізнавати Його силу.

Не негайно явився перед ними, щоб приборкати бурю, навчаючи не просити зразу віддалити біди, а переносити їх мужньо; явився ж близько четвертої сторожі (тобто після 3-ї ночі по-нашому) … йдучи, як Бог, поверхнею води. Учні ж, зважаючи на незвичайність і дивовижність з’яви, подумали, що перед ними привид, бо не впізнали Його, адже споночіло вже та й нажахані були. Господь же насамперед їх підбадьорює: «Це я», — який може все, — «не страхайтеся».

Тоді Петро озвавсь до Нього і каже: «Господи, коли це Ти, вели мені прийти по воді до Тебе!»

З почуттям найгарячішої любови до Христа Петро хоче негайно, швидше від інших, наблизитися до Нього. Він вірує, що Ісус не лише сам ходить по водах, але і йому дасть це: не сказав «вели мені ходити», а «вели прийти до Тебе». Перше було б знаком похваляння, друге ж — ознака любови до Христа.

«Іди!» — сказав Ісус.

Господь підстелив Петрові море, показуючи свою силу. Але зверни увагу: Петро, перемігши більше, тобто море, злякався вітру. Така слабка природа людини! І негайно, як злякався, почав тонути. Бо коли ослабла віра, тоді Петро почав тонути. Це спонукало … його не думати високо про себе, … це показало й те, якою мірою Христос перевершує його.

Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре, чого ти засумнівався?»

Показуючи, що не вітер – причина потопання, а легкодухість, Христос докоряє не вітру, а легкодухому Петрові. Тому, піднявши його, поставив на воду, дозволяючи вітру дути далі. І засумнівався Петро не сильно, а трішки, тобто малою мірою. Бо наскільки він злякався, настільки й не вірував. Коли ж закричав: «Господи, рятуй мене», – то цим зцілив свою невіру. Тому й чує: «маловірний», а не «невірний». Також і ті, що були в човні, позбулися страху, бо вітер ущух. Пізнавши завдяки цьому Ісуса, вони сповідували Його Божество. Бо ходити по морю властиво не людині, а Богові, як і Давид говорить: «Твоя дорога через море, стежка Твоя через великі води» (Пс. 77, 20).

Неділя 9[30]

Унівська Лавра, 2021-08-22

І Кор. 3, 9–17; Мт. 14, 22–34

Буря на морі

Сьогоднішнє Євангеліє прославляє Божу могутність, як Господь втихомирює розбурхане море.

Оскільки ми далеко від моря, тому мало кому доводилось пережити справжню бурю на морі, тим більше у дерев’яному рибацькому човні.

Але іноді доводиться переживати бурю у своєму житті. Тоді усе хитається, усе завалюється, немає на що опертися.

Сьогоднішнє Євангеліє навчає:

Поки апостол Петро тримав погляд звернений до Христа, він ішов по розбурханому морі, а як тільки відвернув свій ум від Бога, подумавши про сильний вітер, то злякався і почав потопати.

У моменти бурі, коли, здається, що потопаєш, треба не забути, що Господь поруч, що Господь нас любить і ніколи нас не залишить, що Господь у кожну мить готовий простягнути нам свою руку помочі.

Тому у важкі моменти слід повторяти Петрові слова: “Господи, рятуй мене!”

Христос вказує причину, чому апостол почав потопати: Чому засумнівався?

Маловірство і сумнів – причина біди. Коли постава віри і уповання на Бога слабнуть, коли людина починає думати про людські способи збереження життя, а ці способи безсилі, душу наповнює страх, людина починає потопати.

А коли апостол сповнився упованням на Господа, то зміг іти по морських хвилях. Отож, віра і споглядання Господа уможливило йому йти по воді.

У нашому житті слід тримати погляд зосереджений на Бога, тримати поставу віри і уповання на Бога, просити руку помочі у Христа, який близько.

Неділя 9

Спомин освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві

Унівська Лавра, 2019-08-18

І Кор. 3, 9–17; Мт. 14, 22–34

Про бурю на морі

Мабуть, мало кому доводилось пережити бурю на морі, але не один з нас пережив не одну бурю у своєму житті. У такі моменти здається, що немовби земля під ногами завалюється, усе – непевно, немає на що опертися. Однак, найголовніше у такі моменти – не забути, що Господь поруч, що Господь нас любить і ніколи нас не залишить, що Господь у кожну мить готовий простягнути нам свою руку помочі. Отож, завжди пам’ятаймо і повторяймо у важкі моменти слова Петрові: “Господи, рятуй мене!”

Друге Євангеліє на спомин освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві (Матея 16:13-18) подає Христові слова: Ти – Петро (скеля), і я на цій скелі збудую мою Церкву й пекельні ворота її не подолають.

Не раз доводилося чути, навіть вчора у маршрутці, серед людей такі фрази: Та то ще не знати, чий Бог правдивий, чи наш, чи «єговів»? Як можна наважитися на таке зухвальство, щоб так говорити?

На мою думку, надто наївно вважати, що Бог, люблячий Батько, міг би бути настільки байдужим, щоб нас, свої сотворіння, наділених розумом, своїх дітей, залишити у невіданні про Себе тут на землі, і, немовби, тільки на другому світі, ми мали би взнати, яка віра права.

Так не є, бо Христос чітко сказав «я на цій скелі збудую мою Церкву», не «товариство вартової вежі», але Церкву, яка існує 2000 років і пекельні ворота її не подолають, на відміну від заснованого 150 років тому товариства вартової вежі, заснованого людиною, а не Богом. Христос доказав своє Божество своєю смертю за нас і воскресінням. А що доказав засновник товариства вартової вежі? Він за нікого своє життя не віддав, і тим більше не воскрес.

За Церкву Христову віддали своє життя тисячі мучеників, наші блаженні української землі, всі наші єпископи пішли на Сибір, на муки, на смерть, але віри Христової не зреклися.

Церква не може помилятися, бо Христос сказав: Я з вами аж до кінця віку! Церква – містичне тіло Христове. Церковне вчення не міняється, Церква як навчала в древні часи, так навчає і сьогодні. Можна порівняти твори святих отців, доступні в українському перекладі, св. Атанасія Олександрійського «Про вочоловічення Слова» (написаного 1700 років тому), кондаки святого Романа Сладкопівця (написані 1500 років тому), Діонісія Ареопагіта.

Тому говорити такі дурниці, що невідомо «чий Бог правдивий» – це не що інше, як зрада і зневага Христа розп’ятого, нашого Бога і Спасителя.

Неділя 9

Унівська Лавра, 2017-08-06

І Кор. 3, 9–17; Мт. 14, 22–34

Буря на морі[31]

Апостол Петро, поки погляд тримав зверненим до Христа, йшов по розбурханому морі, а як тільки відвернув свій ум від Бога на сильний вітер, то злякався і почав потопати.

Апостол сповнився натхненним упованням на Господа, що він усе може, тому зміг іти по морських хвилях. Треба було укріпитися в упованні, споглядаючи Господа, який близько, і дає йому йти по воді. Коли ж ум апостола вдався до людських роздумів про небезпечний сильний вітер і хвилі – це розхитало і ослабило кріпость віри і уповання. По цій причині він відірвався від Господа і, підпавши під закони природи, почав тонути.

Христос вказує, по якій причині апостол почав потопати: Чому засумнівався? Маловірство і сумнів – причина біди.

У нашому житті слід погляд тримати зосереджений на Бога, тримати поставу віри і уповання на Бога, і поки зберігаємо цю поставу, то натхнення триває, а перешкоди, навіть великі, не помічаються.

Коли ж постава віри і уповання на Бога слабнуть, і погляд відвертається від Бога, людина починає думати про людські способи збереження життя, коли ж ці способи безсильні, то душу наповнює страх, людина починає потопати.

Тоді треба знову звернути свій погляд до Бога і з вірою і упованням, зі словами: Господи, рятуй мене! – попросити руку допомоги в Христа, який близько.

Неділя 9

2005-08-21

І Кор. 3, 9–17; Мт. 14, 22–34

Буря на морі (Мт. 14,22-34)^[32]

Господь попускає учням бідувати на морі, щоб навчилися мужньо переносити спокуси і щоб вони пізнали силу Його.

Ніч поділялася у вартових на чотири частини, кожна варта – по три години.

Учні, бачачи таке незвичайне чудо, думали, що то привид, бо не впізнали Господа. Христос насамперед підбадьорює їх: «Це я, Який усе можу, не страхайтеся!»

З великої любові до Христа, Петро бажає негайно наблизитися до Нього, і раніше за інших. До того ж він вірив, що Ісус може не тільки Сам ходити по водах, а й йому дати цю можливість. Він не сказав: Повели мені ходити, але – прийти до Тебе. Це знак любові до Христа.

Являючи силу Свою, Господь підстелив Петру море. Але дивись: Петро, подолавши велику небезпеку – море, злякався меншої – вітру; така слабка природа людська! А як тільки злякався, одразу почав тонути. Значить, коли ослабла віра, тоді Петро почав потопати.

Та не вітер був причиною, що Петро почав потопати, але малодушність його. Христос приборкує не вітер, а малодушність Петра. Тому коли підняв Петра і поставив на воду, вітру дозволяв ще дути. Утім Петро засумнівався не повністю, а трохи, частково. Наскільки він злякався, настільки й не вірив, а волаючи: Господи, спаси мене, лікував тим своє невір’я. Тому він і називається не невірним, а маловірним. Тоді й ті, що були на човні, звільнилися від страху, бо вітер ущух. З цього пізнавши Ісуса, вони визнають Божество Його. Бо ходити морем властиво не людині, а Богові, як і Давид каже: «В морі путіє Твої, і стези Твої в водах многих».

За духовним поясненням, човен означає землю, хвилювання – життя віку цього, збурюване злими духами, ніч – невідання. Христос явився у четверту варту (сторожу ночі), тобто в кінці віків. Перша варта є заповіт з Авраамом, друга – Закон Мойсея, третя – пророки, четверта – пришестя Господа у плоті. Він Сам спас нас, що були поривані бурею в ночі невідання, коли прийшов і перебував з нами, щоб ми пізнали Його і вклонялися Йому, як Богові.

Неділя 10

Унівська Лавра, 2019-08-25

І Кор. 4, 9–16; Мт. 17, 14–23

Апостол до Коринтян (4,9-16): нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося.

Постава невипадкова, але слідування вченню Христа: любіть ворогів ваших, коли вас б’ють в праву щоку, підставте ліву.

Апостол каже: Благаю вас: Будьте моїми послідовниками.

І на перший погляд, люди, які обирають таку позицію в житті, здаються беззахисні, слабкі, немовби приречені, як пише апостол: немов призначені на страту.

Але насправді в історії бачимо протилежне. Христову Церкву переслідують, знищують, християн вбивають, а Церква завжди воскресає, відроджується, віра поширюється, кількість християн збільшується, християнство – найпоширеніша у світі релігія. Католицька Церква – 1 мільярд 196 мільйонів.

У чому секрет, парадокс?

Древня ікона св. архангела Михаїла, який стоїть на перевернутому 8, нескінченність. Символ зла – змія, яка поїдає свій хвіст. Зло, яке зростає у злій досконалості, знищує самого себе. Людина ніколи не стоїть на місці, людина істота динамічна, завжди зростає або в доброму, або в злому, в чеснотах, або в гріхах.

Тому є немовби два табори: добро і зло. Представники доброго табору характеризуються чеснотами, вони зростають у доброті, любові, милосерді, прощенні. А представники злого табору зростають у гріхах: ненависті, злості, зажерливості, заздрості.

Зростати в злому означає іти до самознищення, представники злого табору зростають до такого рівня зла, що знищують одні одних.

Тому для нас важливо, незважаючи на ніщо, перебувати у доброму таборі Господа Бога, щоб у нашому серці панувала любов, доброта і прощення.

Є небезпека, думаючи, що захищаєш правду, боротися у злий спосіб, ненавидіти, ображати інших. Але тоді людина зростає у злому, і уже – не з Богом.

Тому треба всіма силами старатися: бути завжди з Богом.

Неділя 10

Унівська Лавра, 2018-08-05

І Кор. 4, 9–16; Мт. 17, 14–23

Молитва і піст.

Молитва – це всестороннє богоспілкування[33].

Антоній Сурожський, Молитва і життя:

Молитва – кращий шлях для того, щоб йти вперед, до виконання нашого покликання, щоб стати до кінця людяними, тобто увійти у повне єднання з Богом і стати врешті-решт тим, що апостол Петро називає учасниками Божої природи (2 Пет. 1,4).

Треба намагатися любити Бога, і кожен раз, коли згадується Його Ім’я, воно повинно наповнювати наше серце і душу нескінченним теплом. Бог завжди повинен бути в нас на умі. Що у нас на умі? Про що ми найбільше думаємо?

Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас (Мт. 5,44). Легко любити добрих людей, але пробачити людям, які завдали страждань – справа нелегка.

Приклад – молитва, написана в концентраційному таборі в’язнем євреєм:

«Мир всім людям злої волі! Хай припиняться всяка помста, всякий заклик до покарання і відплати. Злочини переповнили чашу, людський розум не в силі їх більше вмістити. Незчисленні сонми мучеників.

Господи, не звертай наші страждання проти мучителів грізним звинуваченням, щоб стягнути з них страшну розплату. На захист катів, донощиків, зрадників і всіх людей злої волі поклади мужність, духовну силу мучеників, їх смиренність, їх високу благородність, їх постійну внутрішню боротьбу і непереможну надію, що осушує сльози, їх любов, їх понівечені, розбиті серця, які залишилися непохитними і вірними перед обличчям смерті, навіть в моменти крайньої слабкості. Поклади все це, Господи, перед Твоїми очима на прощення гріхів, як викуп, заради торжества справедливості, прийми до уваги добро, а не зло!

І нехай ми залишимося в пам’яті наших ворогів не як їх жертви, не як страшний кошмар, не як примари, що невідступно переслідують їх, але як помічники в їх боротьбі за викорінення розгулу їх злочинних пристрастей. Нічого більшого ми не хочемо від них. А коли все це скінчиться, даруй нам жити як людям серед людей, і нехай вернеться на нашу згорьовану землю мир – мир людям доброї волі і всім іншим!»

Хто зазнав мучеництво у Христі, чия любов не похитнулася в стражданні, хто терпить несправедливість, усе пробачає в Христі.

Неділя 10

2014-08-17

І Кор. 4, 9–16; Мт. 17, 14–23

Антоній Сурожський, Молитва і життя:

Молитва – найкращий шлях, щоб іти вперед до сповнення нашого покликання, щоб стати людяними, тобто увійти в повне єднання з Богом і стати учасниками Божої природи (2 Пет. 1,4).

«Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю» (Лк. 10,27). Ми знаємо, як радісно зустрітися з людиною, яку любимо, а навіть тільки подумати про неї. Саме так треба намагатися любити Бога, і щоразу, коли згадуємо Його ім’я, воно має сповнювати наше серце і душу безконечним теплом. Бог завжди має бути в нас на умі.

«Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Мт. 5,44) – виконання цієї заповіді може бути для нас більш-менш легким; але пробачити людям, які завдають страждань тому, кого ми любимо, – це зовсім інше. Тут може виглядати, що ти немов би зраджуєш.

Приклад молитви, написаної в концентраційному таборі ув’язненим-євреєм:

«Мир всім людям злої волі! Хай припиниться всяка помста, всякий заклик до покарання і відплати. Злочини переповнили чашу, людський розум не в силі більше їх вмістити. Незчисленні сонми мучеників.

Тому не покладай їхні страждання на терези Твоєї справедливості. Господи, не обертай їх проти мучителів грізним звинуваченням, щоб стягнути з них страшну розплату. Відплати їм інакше! Поклади на терези, на захист катів, донощиків, зрадників і всіх людей злої волі – мужність, духовну силу мучеників, їхню смиренність, їхнє високе благородство, їхню постійну внутрішню боротьбу й непереможну надію, що осушувала сльози, їх любов, їхні понівечені, розбиті серця, які залишилися непохитними і вірними перед лицем самої смерті, навіть у моменти граничної слабкості… Поклади все це, Господи, перед Твоїми очима на прощення гріхів, як викуп, заради торжества праведності, візьми до уваги добро, а не зло!

І нехай ми залишимося в пам’яті наших ворогів не як їхні жертви, не як жахливий кошмар, не як примари, що невідступно переслідують їх, але як помічники в їхній боротьбі за викорінення розгулу їхніх злочинних пристрастей. Нічого більшого ми не хочемо від них. А коли все це скінчиться, даруй нам жити як людям серед людей, і нехай повернеться на нашу вистраждану землю мир – мир людям доброї волі і всім іншим…».

Хто зазнав мучеництво у Христі, чия любов не захиталася в стражданні, хто терпить несправедливість, усе пробачає в Христі.

Неділя 10

2013-09-01

І Кор. 4, 9–16; Мт. 17, 14–23

Св. Йоан Золотоустий, Бесіди на Євангеліє від Матея, бесіда 57:

Хто молиться і постить, має два крила. Він легший від вітру, швидший від вогню, і вищий від землі.

Піст і молитва робить людину ангелом і укріпляє у боротьбі проти сил безтілесних.

Хто постить, він не дрімає на молитві, багато не говорить, не позіхає і не розслабляється на молитві.

Великі блага походять з цих великих двох чеснот.

Хто постить, той невибагливий і небагато потребує.

Хто ж небагато потребує, той не буде грошолюбним.

Хто ж не грошолюбний, той любить давати милостиню.

Хто постить, стає легким і окриленим, він молиться бадьорим духом, гасить злі похоті, умилостивляє Бога і робить покірним гордовитий свій дух.

Хто молиться і постить, особливо є ворогом і борцем проти демонів.

Немає людини сильнішої, від того, хто щиро молиться.

Може випросити у Бога багато благодатей той, що постійно предстоїть перед Ним на молитві, хто вгамовує черево і відкидає утіхи.

Якщо у когось слабке тіло для постійного посту, то воно не слабке для молитви і для нехтування задоволеннями черева.

Якщо хтось не може постити, то принаймні може не розкошувати, а це уже не маловажно і не далеко від посту.

Святитель Теофан Затворник^[34]:

Якщо цей рід виганяється молитвою і постом іншої особи, то тим більше ввійти не може в того, у кого є особистий піст і молитва.

Це велика охорона! Злі сили нічого не можуть зробити тому, хто загороджений молитвою і постом.

Піст – це всестороння повздержність, а молитва – це всестороннє богоспілкування. Піст захищає ззовні, а молитва зсередини скеровує на ворогів вогненну духовну зброю.

Неділя 11

Унівська Лавра, 2023-08-20

І Кор. 9, 2–12; Мт. 18, 23–35

Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого (Мт. 18,35).

Здається, так мало вимагається: прости і Бог тобі простить, і одержиш від Бога прощення, спасіння, вічне блаженство. Однак самолюбство наше обурюється і закипає, плекаючи в серці недоброзичливість і помсту. Часто буває, що чим людина культурніша, освіченіша, тим більш вразлива до образи, тим більш чутлива до зневаг, і тим їй важче простити. Навіть, якщо ззовні культурна людина старається виглядати спокійною, все одно у серці її мучить образа. А Господь, власне, вимагає прощати братові своєму з серця свого^[35].

Для того, щоб прощати ближньому від щирого серця, ми повинні плекати чесноту покори.

Св. Папа Іван 23 (+1963), Щоденник душі, подав нам великий приклад покори, кажучи:

Хто я? Ніщо! Яке моє ім’я? Які мої титули шляхетства? Жодні! Я слуга і більш нічого! Не маю нічого власного, навіть життя! Бог – мій Пан, абсолютний Пан життя і смерті^[36].

св. Василій Великий каже:

У Бога великий той, хто покірно підкоряється ближньому і не соромиться прийняти на себе обвинувачення, навіть неправдиві, щоб тим здобути для Церкви спокій – цю велику благодать… ^[37]

Смирення – мир.

Наш праведний митр. Андрей Шептицький написав твір Про Плекання покори:

Покора є тією чеснотою, що вказує людині на всі її недоліки та всі потреби. Покора вчить, що треба безустанно благати допомоги з неба. Покора пригадує, що ми самі з себе нічого доброго не можемо зробити. Покора вказує небезпеки життя. Покора показує страшні наслідки пристрастей. Покора перестерігає перед упадком. Покора підносить після упадку^[38].

Переображення: нехай засіяє і нам грішним світло Твоє повсякчасне (тропар).

Неділя 12

Унівська Лавра, 2021-09-12

І Кор. 15, 1–11; Мт. 19, 16–26

Про багатого юнака[39]

Сказав Господь: Трудно багатому ввійти в Царство Небесне (Мт 19,23).

Та є одна чеснота, яка допомагає ввійти в Царство Небесне. Це чеснота милостині. Як навчає св. Августин^[40], вона має дуже велику силу:

Написано [у книзі Сираха] Як палкий вогонь гасить вода, так і милостиня гріхи відпускає (Ср 3,3). А ще написано Милостиню замкни в серці убогого, і вона за тебе молитиме перед Господом (Ср 29,12). А ще написано [у книзі пророка Даниїла]: «О царю, нехай моя порада буде тобі до вподоби: спокутуй твої гріхи милостинею (Дн 4,24). І ще багато засвідчено божественних висловів, які показують силу милостині у відпущенні й очищенні гріхів.

Людина, яка нагромаджує багатства, думає, як багатий юнак у сьогоднішньому Євангелії, що багатства забезпечать їй стабільне, безпечне і щасливе життя.

Однак, св. Лев, Папа Римський^[41] у своїй проповіді навчає так:

Все ж, така значна перенасиченість не приносить щастя, ні стабільність, не заслуговує на похвалу, якщо багатства служать лише самим багачам, якщо з їхніх добр не уділяється ні жодна допомога бідним, ані жодна підтримка для немічних, і якщо з величезного надлишку багатства не буде заплачено викуп за бранця, подорожній не отримає притулку, а вигнанець захисту. Такого роду багачі є більше нужденними, ніж усі, що в потребі, разом узяті. Вони втрачають такий прибуток, який був би в них вічно … [Вони] пребагаті дочасними благами, та пребідні довічними. Вони накликають голод на власні душі й обезчещують їх наготою, бо не вкладають до небесних скарбів нічого з того, що інвестують у земні житниці.

… Бо хоч якою б людина не була вірною, чистою, тверезою та прикрашеною іншими визначними рисами, якщо вона не милосердна, не заслужить милосердя, бо сказав Господь: «блаженні милосердні, бо Бог змилосердиться над ними» (Мт 5,7).

Отож, сказано в книзі Товита, 4,7:

Роби милостиню з того, що маєш … Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе.

Неділя 12

Унівська Лавра, 2019-09-08

І Кор. 15, 1–11; Мт. 19, 16–26

Мт. 19,7: Добрий є один тільки (Бог).

Мк. 10,18: Ніхто не благий, окрім одного Бога.

Лк. 18,19: Ніхто не благий, хіба один Бог.

Вседосконале ім’я Благо – перше і найбільш почесне серед імен Божих, які подає у своїй книзі Про Божі імена Діонісій Ареопагіт[42].

Справді, благо – це прикмета, яка найбільш притаманна Богові. Діонісій Ареопагіт називає Бога:

преблага Благість, Преблагість, Джерело блага, благодаруюче Начало всякого священного світлоявлення, благий Податель сокровенного, наскільки допустимо, і, прямо кажучи, Життя живих, і Буття буттів, усякого життя та буття Начало й Причина завдяки своїй благості, яка приводить до буття суще та підтримує.

Бо Бог – не лише причина утримування, чи життя, чи звершування, щоб лише завдяки тому чи іншому промислу називатися Благістю, що понад усяке ім’я; але Він просто і необмежено наперед обіймає у собі все суще вседосконалими благостями свого єдиного промислу, що є причиною всього.

Діонісій Ареопагіт навчає про Бога, що Бог – це Благість, Бог настільки добрий, що доброта переливається з Нього. І тому Бог творить ангелів, світ, людей.

Бог, Причина всього, із наддостатку благості любить усе, творить усе, усе вдосконалює, усе зберігає, усе повертає і Бог Сам є божественною благою Любов’ю до блага заради блага. Бо сама благодійна Любов до сущого, з надлишком передіснуючи в Благу, не дозволила Собі безплідно залишитися в Самій Собі, і спонукала Себе діяти для надщедрого породження всього.

Божественність – це всевидячий Промисел, який огортає і утримує все досконалою благістю. Божественність наповнює собою і перевершує все те, що зазнає її Промислу.

Людина – образ і подоба Божа, також повинна немовби бути переповненою благом, добротою. Для того – молитва:

І спершу, як здається [слушно], розгляньмо вседосконале ім’я Благо, яке об’являє всі Божі ісходження; прикликавши Тройцю, яка є джерелом блага та понад благо, [і] яка об’являє усі свої преблагі промисли. Бо належить, щоб ми спершу молитвами були піднесені до неї, як до Джерела блага, і приближаючись більше до неї, щоб ми ставали тоді втаємниченими у всеблагі дари, що основуються при ній.

Ми повинні бути спрямовані до Бога, найвищого Блага.

Бо не чужим є зовсім Благо для жодного з буттів, але у собі незрушно оселивши надсущне сяяння, воно благодушно являється осяяннями співрозмірними до кожного з буттів і підносить священні уми до досяжного [для них] споглядання Його, і до сопричастя, і до уподібнення, [уми], які, наскільки [їм] дозволено, священнодостойно стремлять до Нього, і не дерзають самовпевнено понад силу на вище від відповідно подаваного [їм] богоявлення, і не зісковзують донизу через послаблення до гіршого, але урівноважено та непохитно звернені вгору до сяяння, яке їм сіяє, і окрилені любов’ю співмірною до дозволених осіянь, зі священним благоговінням, благорозумно та благочестиво.

Неділя 12

Перенесення мощів преподобного Теодосія Печерського

Унівська Лавра, 2017-08-27

І Кор. 15, 1–11; Мт. 19, 16–26

Багатий юнак (Мт 19,16-26)

Ми читали Євангеліє, у якому Господь промовляє до багатого юнака: Якщо хочеш бути досконалим, продай, що маєш, дай бідним, і йди за мною (Мт 19,21). Це Євангеліє читається і проповідується 2000 років. Воно міняє людей, міняє світ. Одного разу це Євангеліє читалося у одній з церков у Єгипті приблизно 1750 років тому, тобто приблизно у 270 р.

Св. Антоній Великий[43]

Тоді святому Антонію (251–356) було десь 18-20 років. Він, йдучи за звичаєм до храму Господнього і збираючи воєдино думки свої, по дорозі почав роздумувати про те, як апостоли, залишивши все, пішли слідом за Спасителем, і про те, як згадувані в Діяннях Апостольських віруючі, продавали все своє, приносили і клали в ногах апостолів для роздавання потребуючим, і про те, яке вони мали уповання на Бога, і яка нагорода приготована їм на небесах. З такими думками Антоній входить до храму, і в читаному у той день Євангелії він чує слова Господа до багатого: Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і йди за мною, і будеш мати скарб на небі (Мт 19,21). Антоній прийняв це читання як слово із неба звернене саме до нього. Коли він вийшов із храму, то подарував свої володіння (300 арур = 82 га) жителям свого села, щоб ці багатства його не турбували; а все інше рухоме майно він продає, і зібравши досить грошей, роздає бідним. За якийсь час Антоній почув у храмі Євангеліє, де Господь говорить: Не журіться завтрішнім днем (Мт 6,34). Тоді він роздає потребуючим решту грошей, а сам починає вправлятися в подвижництві, будучи уважним до свого ума і перебуваючи в терпеливості.

Теж, святий Теодосій Печерський жив в убогості, пік просфори, гроші роздавав бідним.

Якщо хочеш бути досконалим, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.

Усе, що ми посідаємо і так не є наше, бо усе є Боже, дане нам в розпорядження. Несемо відповідальність, на що ми використаємо дані для нас Богом багатства і гроші.

Якщо хочеш бути досконалим, продай, що маєш, дай бідним

Показник досконалості: якщо людина жадна, тримає все тільки для себе, не хоче поділитися з ближнім – вона далека від досконалості. Хтось може бути дуже багатим, але якщо він щедрий і жертвенний, то він прямує до досконалості. А хтось може мати мало, бідувати, але і в цьому малому є жадний – то такий далекий від досконалості.

дай бідним, і будеш мати скарб на небі

Господь обіцяє нагороду.

Однак, у цьому Євангелії йдеться про щось більше, ніж просто про щедрість і жадність.

Якщо хочеш бути досконалим, продай, що маєш, і йди за мною.

У цих словах йдеться про монаше покликання, один з монаших обітів – добровільна убогість. Ця небесна чеснота – це протилежність до світу земного, у якому інстинкт самозбереження спонукає людину до накопичення багатства й грошей. Цей природній інстинкт – сам по собі розумний і добрий, як, наприклад, білочка збирає собі горіхи на зиму. Але жодна білочка не назбирує собі мільярди горіхів на тисяча років. А в людини через гріхопадіння, через затемнення розуму і послаблення волі, це самозбереження переходить в таку захланність, що людина обманює, оббирає ближніх, краде, грабує, вбиває, безмірно збагачується. А монаше життя із обітом добровільного убозтва, з відмовою від приватної власності – це протилежна до світу поведінка. Це величезне свідчення у сучасному захланному світі, свідчення про те, що є Бог, який дбає про кожну травинку і про кожну пташинку, і тим більше подбає про кожну людину, на Його образ і подобу сотворену. Монаша добровільна убогість – це свідчення про те, що все належить Богові, що скільки би ми тут не назбирали, на другий світ з собою нічого не заберемо. Заберемо тільки добрі діла, допомогу ближнім, милостиня – це наш квиток до неба.

Неділя 12

Унівська Лавра, 2016-09-11

І Кор. 15, 1–11; Мт. 19, 16–26

Багатий юнак (Мт 19:16-26)^[44].

Багатий юнак запитує Ісуса про вічне життя. А Ісус переключає увагу цього чоловіка, з «добрих речей» на «добру особу» – Бога.

Виконуй заповіді. Ісус перераховує лише заповіді, які відносяться до людини: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого. Бо саме відношення до людини є віддзеркаленням того, як людина любить Бога.

Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. Не багатство винувате, але пристрасть до нього. Якщо людина погасить у собі пристрасть та прив’язання до багатства, тоді їй відкривається дорога до Небесного Царства, бо вона тоді починає добродіяти, стає доброчинцем, роздає бідним. Подібно й багатому юнаку Ісус сказав: піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі.

Якщо хочеш бути досконалим … Господь закликає: Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий! Отець Небесний, Бог є Любов. Тому і людина доброчинець, добродій, який роздає бідним, чинить діла любові до ближнього, діла милосердя, і тим самим уподібнюється до Милосердного Бога, вдосконалюється у святості.

Можна сказати: Чим людина живе, тим і багатіє. Якщо людина на Господа уповає, вона Богом багата, а хто на перше місце ставить гроші чи маєтності, часто забуває про Бога.

Ще можна сказати: До чого людина тягнеться, туди і прямує. На відміну від тварин, Бог створив людину так, що її погляд звернений вгору. Ум, розум людини повинен підноситися до неба, до Бога. Якщо ж погляд людини потуплений в землю, вона не може бути щасливою. Скільки би не мала, а хоче ще. Так само і юнак відійшов смутний. Продай, що маєш … потім приходь і йди за мною. А юнак не пішов, але відійшов смутний. Св. Августин: Неспокійне моє серце, доки не спочине в Тобі, Боже.

Сьогодні також пам’ять Усікновення глави Йоана Хрестителя, проповідника покаяння. Євангеліє його називає Голосом вопіющого в пустині, а Син Божий називається Словом. Йоан Хреститель – це Голос Слова Божого, який закликав: Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне.

Нехай наш ум і наше серце буде спрямоване до Небесного Царства, і нехай ніщо земне, ані принада багатства, ані жодна пристрасть не стоїть на заваді до Небесного Царства.

Неділя 12

2012-08-26

І Кор. 15, 1–11; Мт. 19, 16–26

Христос вказує, що Йому належить Божа прикмета «благості»: ти називаєш Мене благим, але ніхто не благий, окрім одного Бога; тому ти і до Мене звертаєшся не просто як до звичайного Вчителя, а як до Вчителя благого, а тому такого, що має рівну гідність із Богом^[45].

Митрополит Антоній Сурожський^[46]:

Юнак підходить до Христа і каже: Учителю благий. Спаситель ставить його перед дійсністю, про яку той, можливо, і не думав. Юнак звернувся до Христа як до мудрого наставника: «Добрий наставниче, що мені робити?» А Христос йому відповідає: Ніхто не благий, крім єдиного Бога. Якщо він хоче отримати остаточну, досконалу відповідь, він має почути її з уст Божих, тобто від Спасителя Христа, Сина Божого, який став сином людським. Він повинен почути ці слова, визнавши, що лише Христос-Бог має право звіщати ці слова.

І справді, якщо говорити про вічне життя, то хто може про нього говорити, крім самого Бога, Який і є Життя Вічне? Даремне запитання юнака, якщо воно звернене тільки до мудрої, хоч і святої, людини. На це запитання може відповісти тільки Бог. І відповідь одна: Стань учасником Моєї святості, стань учасником Моєї вічності – і будеш досконалим, і ввійдеш у вічність Божу.

Святитель Теофан Затворник^[47]:

«Трудно багатому увійти в Царство Небесне». Тут мається на увазі багатий, який у самому собі бачить багато способів і багато сил до свого благоденства. Але якщо маєтний відсіче всяку пристрасть до маєтку, погасить у собі всяку на нього надію і перестане бачити в ньому істотну свою опору, тоді він у серці як неімущий, йому відкрита дорога до Царства. Багатство тоді не тільки не заважає, а й допомагає, бо дає можливість робити добро. Не багатство – біда, а сподівання на нього і пристрасть до нього. Хто на що уповає і до чого має пристрасть, той тим і багатий. Хто на Бога єдиного уповає і до Нього всім серцем горнеться, той Богом і багатий. А хто на щось інше уповає, то його серце до цього і звернене, він цим і багатий, а не Богом. Отже, хто не Богом багатий, тому немає входу в Царство Боже.

Неділя 13

Усікновення чесної голови Йоана Христителя

Унівська Лавра, 2022-09-11

І Кор. 16, 13–24; Мт. 21, 33–42

Притча про виноградник і виноградарів^[48]

У сьогоднішньому Євангелії відображено взаємовідносини людства із Богом. Бог створив цей прекрасний світ, немов виноградник, як царство миру, краси, гармонії, а людина своїми гріхами, ненавистю, війнами перетворює цей світ у місце, де страшно жити.

Бог закликає людей до навернення і спасіння, посилає пророків, а люди усувають усіх, хто їм невигідний. Так великий пророк, предтеча і Христитель Іван, чоловік справедливий і святий, проповідував про покаяння і навернення. І сказав Іроду:

– Не личить тобі мати жінку брата твого.

За це був ув’язнений до темниці, і згодом йому стято голову, як сьогодні згадуємо пам’ять Усікновення чесної голови Йоана Христителя.

Господь з нами, як Він Сам сказав: по всі дні аж до кінця віку. Господь промовляє до нас через голос совісті: Не гріши! Виконуй заповіді! Роби добро!

Важливо, щоб не проганяти Господа від себе.

Хто прислухається і приймає Божий голос, той – з Богом, він, немов у Божому винограднику, приносить Богові плоди християнського благочестивого життя: любов, милосердя, мир, доброту і інші чесноти.

Неділя 13[49]

Унівська Лавра, 2021-09-19

І Кор. 16, 13–24; Мт. 21, 33–42

Кожного року читаючи притчу про злих виноградарів, ми з обуренням слухаємо, як старозавітні люди побивали пророків і як люди вбили, розіп’яли Сина Божого.

Але уявімо собі на хвилинку, якби Христос прийшов сьогодні, як би його прийняли. Якби Христос сьогодні став перед тими, що нечесно збагачуються, і сказав тільки одне слово: Не кради! Чи Його б не усунули?

Або уявімо собі, якби Христос, убогий мандрівник, підійшов до групи звичайних людей і сказав тільки одне слово: Не пий! Чи з Ним би не поступили, як із пророками Старого Завіту?

Але головний парадокс полягає у тому, що Христос справді є завжди з нами, бо Він сказав: Я з вами по всі дні аж до кінця віку. І кожного разу Христос невидимий до нас промовляє через голос совісті: Не гріши! А ми Його проганяємо і розпинаємо.

Тому слід пам’ятати, що Євангеліє про злих виноградарів відображає взаємовідносини людства із Богом.

Варто задуматись, чи й я не виноградар? Чи я не той, який кожного разу, коли Христос вступає в моє життя, Його усуваю, немовби кажучи: Відійди з мого шляху, вийди з мого життя.

Ми спасенні, бо Бог нас любить, але й ми повинні відповісти на Божу любов.

Слухаючи сьогоднішнє Євангеліє, запитаймо себе: Де моя подяка Богові? А подяка Богові полягає у тому, щоб відповісти на Боже запрошення до спасіння і бути для ближнього спасінням і радістю. Почнімо від сьогодні приносити плоди християнського життя: любов, радість, мир, доброту, милосердя і інші чесноти.

Неділя 13

Унівська Лавра, 2020-09-06

І Кор. 16, 13–24; Мт. 21, 33–42

Притча про виноградарів[50]

Сьогоднішня євангельська притча про виноградарів, які виявилися зрадниками, відображає історію взаємовідносин людського роду із Богом.

Господь проявляє до нас Свою милість, Свою любов, Господь дарував людському родові спасіння. Натомість людство, усі ми, проявляємо страшну невдячність по відношенню до Бога. Перед лицем Божої любові, всього, що Він звершив, ми залишаємося невдячними, байдужими, себелюбними, зосередженими на собі, на тому, що нам хочеться, і що нам любо.

Господь насадив виноградник, створив цей світ прекрасний, чудовий, огородив його Своєю кріпостю і Своїм провидінням, усе приготував, щоб світ був місцем Божого Царства, царства взаємної любові, царства радості.

А ми, люди, зробили з цього світу місце, де страшно жити, де проливається кров, де учиняються нелюдські, жорстокі вчинки.

Господь з покоління в покоління посилав Своїх вісників: патріархів, пророків, апостолів, Він Сам прийшов нагадати нам, що світ створений для любові. Євангеліє навчає про любов і про людяність!

І як у притчі, виноградарі вбили сина, так і людство поставилося до втіленого Сина Божого. Життя нам дано, щоб ми з нього зробили торжество любові, братерства, гармонії, віри, радості, а ми цього не робимо, бо думаємо тільки про себе самих.

Господь сотворив нас, відкрив Себе нам, вилив на нас всю Свою любов, віддав нам Сина Свого на життя і на смерть, а ми у відповідь залишаємося невдячними.

Варто задуматись, чи й я не виноградар, чи я не той, який кожного разу, коли Христос вступає в моє життя, Його усуваю, немовби кажучи: Відійди з мого шляху, вийди з мого життя.

Ми спасенні, бо Бог нас любить, але й ми повинні відповісти на Божу любов.

Неділя 13

2018-08-26*

І Кор. 16, 13–24; Мт. 21, 33–42

Євангеліє про злих виноградарів – це історія взаємовідносин людства із Богом. Ми з обуренням слухаємо, як старозавітні люди знущалися над пророками, і як люди вбили, розіп’яли Сина Божого. Але, якби Христос прийшов сьогодні, чи його би прийняли?

Якби Христу, славному проповіднику, сьогодні дали виступити на засіданні Верховної Ради, і якби Він сказав тільки одне слово: «Не кради», його б, напевно, відразу скрутили, арештували й інкримінували статтю посягання на приватне життя народного депутата.

Легко говорити про депутатів, про когось, але уявімо собі, якби Христос, убогий мандрівник, зайшов до нас до хати і сказав одне слово: «Не пий!», його б, напевно, відразу прогнали та вилаяли поганими словами.

Парадокс полягає у тому, що Христос справді є між нами. При Вознесіння Він сказав: Я з вами по всі дні аж до кінця віку. І кожного разу Христос невидимий до нас промовляє через голос совісті: «Не гріши!», а ми Його проганяємо, всіляко не пускаємо і розпинаємо.

Неділя 13

2012-09-02

І Кор. 16, 13–24; Мт. 21, 33–42

Притча про виноградник та виноградарів^[51] (Мт. 21,33-42)

Притча про злих виноградарів відображає усю історію людського роду. Вона – про ту страшну невдячність людства до Бога, до його любові, його чудес. Незважаючи на все те, що Господь зробив для нас, ми залишаємося нечутливими і себелюбними, думаємо про себе, не думаємо про ближнього, ще менше думаємо про Бога. Людство часто характеризує невдячність, егоцентризм, зосередженість на собі, зосередженість на тому, що кожному хочеться, що любе, і що йому здається потрібним.

Господь створив світ – прекрасний, чудовий, огородив його своїм провидінням, усе приготував у ньому, щоб він був місцем Царства Божого, царства взаємної любові і радості. А люди зробили з цього світу місце, де страшно жити, де проливається кров, де чиняться нелюдські, жорстокі вчинки.

Господь із покоління в покоління посилав своїх вісників: патріархів, пророків, ангелів, посилав апостолів і проповідників, Предтечу, і Сам прийшов нагадати нам, що світ створений для любові. І так само, як у притчі, виноградарі взяли, вивели з виноградника і вбили сина, так і людство поступило із воплоченим Сином Божим.

Нам дано життя, щоб із нього зробити торжество любові, братерства, гармонії, віри, радості, а ми цього не робимо, бо думаємо тільки про себе самих. А Бог усе зробив для нас: створив нас, відкрив себе нам, вилив на нас усю свою любов, віддав нам Сина свого на життя і на смерть.

Чи не виноградар я? Чи я не той, який щоразу, коли Христос вступає в моє життя, відстороняю його: Відійди, відійди з мого шляху, вийди з мого життя – я хочу бути богом, господарем, я хочу правити всім.

Так говорить кожен із нас: не так зухвало, не так богохульно, але вчинками, паскудним словом.

Ми спасенні, оскільки Бог нас любить. Однак ми спасенні не лише любов’ю Божою, але й нашою відповіддю на цю любов!

Сьогоднішнє Євангеліє – це попередження, нагадування: Де моя вдячність? Чи вона лише на словах, а чи у вчинках? Почнімо нове життя.

Справжня вдячність Богу полягає в тому, щоб бути для Бога радістю, а для ближнього підкріпленням, спасінням і радістю. Почнімо сьогодні приносити плоди у винограднику нашого життя.

Неділя 14

Унівська Лавра, 2024-02-04

II Кор. 1, 21–2, 4; Мт. 22, 1–14

Сьогоднішнє Євангеліє – про пріоритети. Що найважливіше в житті? Господь запрошує до Небесного Царства, немов на весілля; обід зготований, зарізано волів та годовану худобу, все готове, ідіть на весілля.

А запрошені знехтували й пішли геть, хто на власне поле, хто до свого крамарства.

Тобто надали перевагу земним благам замість небесних.

Сьогодні – преподобного Ісидора Пилусіотського, відомого церковного письменника 4-5 ст.

У 198 Посланні до пресвітера Ірона преподобний Ісидор описує людину жадібну до земних благ:

«Як безустанно спраглий, хоч би він і лежав при річках і джерелах, не відчує веселощів, оскільки неможливо йому вгамувати спрагу, так і бажаючий більшого, хоч би в нього були безліч скарбів, ніколи не відчує задоволення, бо не знає ситості. А хто береже себе в межах потреби, той ніколи не підпаде під цю невиліковну хворобу (ненаситність), але перебуватиме у благодушності і в радості і залишиться недоступним для інших пристрастей, яким підлягає постійно бажаючий багатства».

«Бо не придбання численних [благ], але уміння потребувати небагато, робить нас невловимими і вводить у повну безпеку. Адже той, хто набув багато, [навіть] якщо й не зазнає шкоди, перебуває в сильному страху, щоб зазнати шкоди; а той, хто потребує небагато, навіть не може й зазнати шкоди. А якщо він і зазнав би шкоди, то залишиться в набагато кращому становищі, ніж той, хто не зазнав шкоди, і відчує велику радість, як той, хто чекає нагороди за любомудріє».

Св. Василій Великий навчає про єдине і найважливіше Благо – найвище Добро, яким є Господь Бог:

1732. «Що справді є добре, те передусім й головно є найщасливіше. Таким саме є Бог… Бо справді блаженним є саме Добро, до якого всі істоти звертають свій зір і саме Його бажають. Це – незмінна природа, володарська гідність, життя – повне спокою. Ця Істота-Бог – вічне джерело, пребагата благодать, невичерпний скарб. А необізнані люди й любителі світу, які не знають природи Його добра, називають часто вартісними речі безвартісні, як багатство, здоров’я чи славу в цьому житті. Тим часом ні одне з них не є добре за своєю природою. Вони не тільки легко змінюються у щось протилежне, але і своїх власників не в силі зробити добрими. Хто ж бо справедливий через свої багатства, хто розумний завдяки своєму здоров’ю? Навпаки, служіння тому часто веде до гріха кожного з тих, хто зле користується цими благами. Отож, щасливий той, хто посідає найбільше тих благ, які треба нам мати, хто є учасником добра, яке не можна відібрати» (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 1)^[52].

Св. Григорій Богослов навчає:

321. «Ніщо не робить людину так подібною до Бога, як добрі діла» (св. Григорій Богослов, Слово 14).

Св. Йоан Золотоустий навчає:

325. «Багатий не той, хто багато набув, але той, хто багато роздав» (св. Іван Золотоустий, Про статуї, 2).

324. «Наша надія на спасіння повинна опиратись не на чомусь іншому, як тільки на наших добрих ділах разом з Божою ласкою (св. Іван Золотоустий, Гомілія 21)^[53].

Неділя 14

Унівська Лавра, 2022-09-18

II Кор. 1, 21–2, 4; Мт. 22, 1–14

Про покликаних на весільний бенкет[54]

Каже св. Йоан Золотоустий:

Невже ти не розумієш, що ти покликаний на весільний бенкет, на бенкет Божий? Невже не уявляєш, що твою душу, покликану до цього урочистого покою, треба буде ввести убраною і прикрашеною золотими шатами?

Чому Царство Небесне називається весільним бенкетом? Щоб ми пізнали Божу турботу, Божу любов до нас. Там велич-краса у всьому, там немає нічого сумного і журливого, але усе наповнене духовною радістю.

Під (весільною) “одежею” слід розуміти діла життя.

Весільна одежа – це любов, справедливість, милість і святість. Якщо хтось відмовляється від такого вбрання, значить йому не місце на бенкеті, у Царстві Небесному.

Усі ми запрошені на бенкет, до Царства Небесного. Але чи ми вбрані у весільну одежу?

У Каноні св. Андрея Критського є такі слова:

Пірвав я нині першу одіж мою, що виткав мені Творець на початку — і відтоді лежу нагий.

У Страстний Тиждень ми співаємо піснеспів, у якому сповідуємо перед Господом своє недостоїнство:

Чертог (весільну світлицю) Твій бачу, Спасе мій, прикрашений, і одежі не маю, щоб увійти в нього: просвіти одежу душі моєї, Світлодавче, і спаси мене.

Перебуваючи у покаянні, у скрусі і плачі ми просимо Господа: просвіти одежу душі моєї, Світлодавче, і спаси мене.

Кожного дня ми молимося Вірую і наприкінці промовляємо: Очікую воскресення мертвих і життя будучого віку.

Тож, в кінці світу Бог скаже: Вставайте, мертві! Виходьте на суд!

Настане воскресіння мертвих.

Усі вийдуть із землі, і праведні будуть одягнені у світлу весільну «одежу душі», в одежу чеснот і добрих діл, а грішники, на жаль, будуть без весільної одежі.

Тож, поспішаймо через покаяння, сльози і молитви просвітити одежу душі. Поспішаймо робити добро, живімо у правді, милосерді, любові. Нехай нам ніколи не забракне добрих діл любові, справедливості, милості, щоб ми прикрашені чеснотами, немов золотими шатами, постали колись перед Богом у одежі праведності і святості.

Неділя 14

Унівська Лавра, 2020-09-13

II Кор. 1, 21–2, 4; Мт. 22, 1–14

Про покликаних на весільний бенкет

Св. Йоан Золотоустий, Тлумачення на Матея[55]:

Під (весільною) “одежею” слід розуміти діла життя. І хоча покликання і очищення – це справа благодаті, та покликаний і одягнений у чисту одежу повинен постійно зберігати свою одежу чистою, і це залежить від старання покликаних …

Послухайте жінки, послухайте мужі! Не та нам потрібна золототкана одежа, що прикрашає наше тіло, але одежа, яка б прикрашала душу. … Не можна прикрашати разом і душу, і тіло. Не можна воднораз служити мамоні і служити належно Христу … Ти, звичайно, не зніс би, якби хто прикрасив будинок золотими заслонами, а тебе змусив сидіти у лахміттях, майже нагим. Але ось тепер ти сам це робиш з собою, прикрашаючи оселю душі твоєї, тобто тіло, незліченними дорогими одежами, а душу залишаючи у лахмітті. Невже ти не знаєш, що цар повинен бути більше прикрашеним, аніж місто? Тому-то для (людей) міста готують одяг із льону, а для царя – порфіру та діадему. Так і ти повинен прикривати тіло найбільш дешевою одежею, а ум одягати в порфіру, прикрашати вінцем, і садити на високому і блискучому троні. А тепер робиш зовсім навпаки: різноманітно оздоблюєш своє місто, а царя-ум залишаєш волоктися в кайданах за неприборканими пристрастями. Невже ти не розумієш, що ти покликаний на весільний бенкет, на бенкет Божий? Невже не уявляєш, що твою душу, покликану до цього урочистого покою, треба буде ввести убраною і прикрашеною золотими шатами?

Чи хочеш, я покажу тобі одягнених у весільну одежу? Пригадай тих святих, одягнених у волосяниці, що живуть у пустинях. Вони-то особливо носять ці весільні одежі. А звідси очевидно, що які би ти не давав їм порфірні одежі, вони не погодяться взяти їх; але як цар, якби хто велів йому надіти злиденну одіж бідняка, відкинув би її з презирством, так відкинуть і вони царську багряницю. І це вони роблять тому, що знають красу своєї одежі. Тому і зневажають вони пишне вбрання, як павутину. Веретище навчило їх цього. Дійсно, вони набагато вище і славніші за самого царя. Якби ти міг відчинити двері їхнього серця і побачити їхню душу і всю їх внутрішню красу, то ти упав би на землю, будучи не в змозі винести сяйва краси, світлості тих одеж та блиску їх совісті. Я посилаю вас в обителі цих святих. У них немає ніякої печалі; але немов на небесах влаштувавши вони собі хатини, живуть далеко від лих цього життя …

Приємніше бачити пустиню, усіяну чернечими хатинами, аніж бачити військовий стан, розкинуті в полі військові намети … Якщо ми підемо в пустиню, щоб подивитися на намети воїнів Христових, то не побачимо ні розтягнутих запинал, ні гострих списів, ні золотих тканин, що покривають царський намет … Чернеча обитель не гірше небес, бо до монахів сходять ангели, і навіть сам Господь ангелів …

Трапеза святих вільна від будь-якої надмірності і сповнена благочестя … хліб і вода, вода з чистого джерела, хліб від трудів праведних. Якщо ж вони захочуть краще приготувати їжу, то ягоди є їхніми ласощами; і тут більше задоволення, ніж на царських обідах. Немає тут ніякого страху і трепету; не звинувачує начальник, не дратує дружина, не засмучує син, не втомлює надмірний сміх, не робить пихатим натовп підлабузників; але трапеза чернеча – це трапеза ангелів, вільна від будь-якого подібного сум’яття. За постіль їм служить просто трава, як зробив Христос, коли наситив народ у пустині; а багато з них сплять і не маючи покрівлі над головою, але замість покрівлі їм служить небо, і місяць – замість світильника, світильника, який не має потреби ні в олії, ні в тому, хто б його поправляв; і для них-то одних недарма світить місяць.

Неділя 14^{^[56]}

Унівська Лавра, 2016-09-25

II Кор. 1, 21–2, 4; Мт. 22, 1–14

Цар справляє своєму синові весілля, двічі посилає кликати запрошених. Настійливі запрошення на бенкет на сході сприймалася як люб’язність та ласкавість господаря. Причини, із-за яких зігнорували запрошенням царя – сміхотворні, вони означають брак пошани й відмову визнавати царя: хто пішов на власне поле, хто до свого крамарства; інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали.

Зміст притчі: весільна гостина – це Царство Небесне, запрошення – це проповідь Євангелія, ці що відмовилися – це ті, що не увірували.

На весіллю виявився чоловік не убраний у весільну одіж, хоч за древньою східною традицією цар сам роздавав гостям святкову одежу, так що чоловік без святкової одежі свідомо знехтував царський дар.

Весільний одяг – це любов, справедливість, милість і святість Царства Божого. Якщо хтось відмовляється від такого вбрання, значить йому не місце на бенкеті. Справедливість, праведність – це правильні відношення з Богом та ближніми, та мир і радість у Святому Дусі – як наслідок цієї праведності.

Отже, чоловік не убраний у весільний одяг і вкинений у темряву кромішню – це той, хто увірував, але не жив праведно, по вірі, у його житті бракувало любові, справедливості, милості і святості.

Нехай кожен замислиться, до якої категорії він відноситься? Усі ми запрошені, але чи віруючі? А віра без діл мертва. Чи є у нас діла-чесноти: любов, справедливість, милість і святість – весільна одіж? Чи Бог нас бачить одягненими в одежу чеснот, чи в одязі забрудненому гріхами?

Неділя 14

Львів, Свято-Покровський монастир, 2005-09-25, 9:00

II Кор. 1, 21–2, 4; Мт. 22, 1–14

Любов Божа^[57]

«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3,16).

Цей стих отримав назву «стих і всіх і кожного». У ньому доступно для серця кожного викладена сама суть Євангелія. Ми пізнаємо великі істини:

1. Ініціатива спасіння походить від Бога. Деякі уявляють спасіння так, ніби Бога потрібно було умилостивити, переконати, щоб Він простив людям. Інші кажуть, ніби з одного боку суворий, гнівний Бог, який не прощає, а з іншого боку – м’який, люблячий Христос, який прощає. Іноді викладають християнську Благу Вість так, що складається враження, ніби Ісус зробив щось таке, що змінило ставлення Бога до людей, перетворило Його осуд на прощення. Але з цього вірша видно, що Бог Сам був ініціатором усього: Бог послав Сина Свого, і послав Його тому, що любить людей. За всім стоїть велика любов Божа.

2. Головне в Богові – любов. Дехто може уявляти собі Бога, який дивиться на недбалих, неслухняних і бунтівних людей, і, немовби, каже: «Я зламаю їх: Я буду наказувати, карати і виховувати їх доти, доки вони не навернуться». Це просто – уявляти Бога, який домагається вірності людей для здійснення Свого права влади і для остаточного підпорядкування Собі всесвіту. Але в цьому уривку нас вражає те, що Бог представлений таким, що діє не у Своїх, а в наших інтересах, не для задоволення Свого бажання влади і сили, не для того, щоб привести всесвіт до послуху, а виключно з почуття любові. Бог – це не абсолютний монарх, який штурхає кожну людину так, щоб довести її до принизливого раболіпства; Він – Отець, Який не може бути щасливим, доки заблукане чадо не повернеться додому; Він не приводить людей до покори силою, а страждає через них і поводиться з ними з любов’ю.

3. Цей стих – про силу і безмежність любові Божої. Бог любить увесь світ: не один якийсь народ, чи тільки добрих людей, і не тільки тих людей, які люблять Його – Він любить світ. Бог любить теж негідних любові й непривабливих, одиноких, яких нема кому любити. Бог любить тих, хто любить Його і тих, які ніколи не думали про Нього; тих, хто знаходить мир в любові Божій і тих, які зневажливо її відкидають. Усіх охоплює величезна всеохопна любов Божа. Як висловився св. Августин: «Бог любить кожного з нас так, як би Йому нема кого більше любити».

Неділя 15

Неділя по Воздвиженні

Унівська Лавра, 2023-09-17

II Кор. 4, 6–15; Мт. 22, 35–46

Сьогоднішнє Євангеліє навчає, які заповіді найбільші:

Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем…

Люби ближнього, як самого себе.

А друге Євангеліє, Неділі по Воздвиженні, навчає, як треба любити Бога і ближнього:

Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій…

Любов пов’язана з Хрестом. Нести хрест – не легко, це передбачає страждання, самозречення.

Наша любов до Бога і до людей вимірюються не словами, а Хрестом, тобто пожертвуванням собою, пожертвуванням своїм егоїзмом, заради інших; немовби, померти для себе для того, щоб інший жив[58].

Святий апостол Павло окреслює, якою повинна бути справжня любов. Це показник, наскільки хтось є святим:

Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить (1 Кор. 13,4-7).

Взяти на себе хрест означає нашу готовність так жити і так вмирати, як Господь[59]. Найбільша любов:

Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Йо. 15,13).

Неділя 15^{^[60]}

Унівська Лавра, 2016-10-02

II Кор. 4, 6–15; Мт. 22, 35–46

Сьогоднішнє Євангеліє звертає нашу увагу на питання: Що є найважливіше у житті? Чому вартує присвятити все своє життя? У що варта вкладати всі наші зусилля на землі? Іншими словами: Котра найбільша заповідь у законі?

Люди в історичній дійсності давали і дають самі різні відповіді на це запитання. Для когось найважливішими в житті є багатство, гроші, для когось слава, для когось влада; а для когось, як це не банально, ціль життя звужується до 100 грам горівки, наркотиків, інших гріхів.

А Ісус відповідає дуже просто, але водночас вичерпно й глибоко:

Любитимеш – по-грецьки в майбутньому часі, вказує на завдання для цілого життя, яке потрібно гаряче сповняти кожною конкретною особою. Любов, яка тут мається на увазі це є жертовна любов, яка дарує себе. Таку ж любов має Бог до людей.

Господа, Бога – вказує на Бога Спасителя, який потужно діє в історії світу та кожної людини.

твого – того якого знаєш особисто, якого впізнаєш, з яким спілкуєшся у молитві.

всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю (перелік різних сторін людини) – підкреслює, що мова йде про всю повноту людини; Бога слід любити кожною частинкою свого буття.

І ближнього:

Любитимеш – «Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15, 13).

Ближнього – означає того хто є поруч, також сусіда. Отже, любити не тих кого поруч немає, таких любити легше, а всіх кого зустрічаю. В притчі про Милосердного самарянина Ісус дуже чітко це підкреслює.

свого – іншу людину, з якою разом представляємо людський рід та носимо в собі образ і подобу Божу; яку Бог так само трактує як і мене; людину яка не знає ближнього і подібного до себе в жодному створінні на землі окрім іншої людини.

як самого себе – вказує на міру, яка властива кожній нормальній людині та виключає будь які патології.

В другому тематичному уривку вже сам Ісус задає запитання фарисеям: «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?», і отримує тільки частину правильної відповіді: «Кажуть йому: «Давидів». Тоді Ісус цитуючи 110-й месіанський псалом ставить їх перед дилемою: в цьому псалмі Давид говорить про двох осіб, яких трактує вище ніж самого себе та називає обох однаковим словом Господь (Сказав Господь Владиці моєму: «Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком» (Пс 110, 1)).

Таким чином питання наступного характеру: «Як Месія може бути тільки нащадком великого царя Ізраїлю? Жоден цар Ізраїлю ніколи не був настільки близьким до Бога, щоб його можна було зобразити, навіть метафорично, як того хто сидить праворуч Бога».

Ізраїль, який палко чекав прихід Месії, не міг собі уявити, що Бог у ролі Свого Помазаника пошле власного Єдинородного Сина. І цей Син не буде воювати тільки з наслідками гріха, при тому ж його інструментами, – жорстокістю та насильством, – ні Він прийшов воювати не проти Риму та інших імперій, але проти диявола, гріха і самої смерті. Саме це означає «покласти ворогів під ноги» (Мт 22, 44) та «знищити усяке начальство й усяку владу і силу…знищити останнього ворога – смерть… щоб Бог був всім і у всьому».

Неділя 16

Унівська Лавра, 2021-10-10

II Кор. 6, 1–10; Мт. 25, 14–30

Кожна людина обдарована Богом якимись дарами, якимись талантами. Ці дари нам дані, щоб послужити, щоб інші могли з них користати.

Усе в природі служить іншим: вода, щоб пити, повітря, щоб дихати, сонце зігріває, рослини і тварини для поживи.

Так само і людина повинна жити не лише для себе, але служити, робити добро іншим, служити тими талантами, які дістала від Бога.

Апостол Павло навчає: Більше щастя – давати, ніж брати (Ді. 20, 35). Людина, яка служить, більш щаслива, аніж споживач. Суспільство, у якому кожен служить іншим, успішне, розвивається, а суспільство егоїстичне занепадає.

Христос, Син чоловічий прийшов не щоб йому служили, але щоб служити й дати життя своє як викуп за багатьох (Мт. 20, 28). І апостолам Христос сказав: Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба (Мт. 20, 26-27). Даром прийняли, даром давайте (Мт. 10, 8).

Про служіння апостольське ми чули у сьогоднішньому читанні Апостола: Ми в усьому виявляємо себе, як слуг Божих, у великій терпеливості, скорботах, у нуждах, у тіснотах … у трудах, у неспанні, у постах … у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, у слові правди, … у славі й безчесті … як бідні, а багатьох збагачуємо … (2 Кор. 6,1-10).

Сьогоднішнє Євангеліє спонукає нас запитати себе: Чи служу я своїми дарами і талантами на користь ближніх?

Неділя 16

Унівська Лавра, 2019-10-06

II Кор. 6, 1–10; Мт. 25, 14–30

Притча про таланти – це пересторога і нагадування, що прийде час обрахунку: приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок. А далі в Євангелії слідує притча про Страшний суд, тобто про час, коли кожен здасть звіт, як він провів своє життя.

Ми не просто так живемо-існуємо на землі, але несемо відповідальність за кожен свій вчинок, за все, що ми зробили і за те, що мали би зробити, а не зробили через апатію, неробство, лінивство. Людина на відміну від тварин і рослин створена на образ Божий, має безсмертну душу, обдарована розумом і свободою волі. Тварина не має розуму і свобідної волі, тому не несе відповідальності за свої вчинки. Скільки би лисиця чи яструб не накрали курей, скільки би вовк не роздер овечок, ніхто їх до кримінальної відповідальності не притягає, бо розуміють, що вони не мають розуму і свобідної волі, вони не приймають вільного рішення, а діють виключно під впливом інстинкту голоду. А людина, якщо вкраде чужу овечку, курку, чи гуску, притягається до кримінальної відповідальності, несе відповідальність за свої вчинки, постає перед судом.

Так і всі ми постанемо перед судом Божим, який у сьогоднішній притчі зветься обрахунок. І Господь-Суддя запитає нас, що доброго ми зробили в житті, чи реалізували закладені в нас здібності.

Усі, хто отримав від Господа життя, ніхто не може сказати, що не має жодного таланту, жодного дару.

Ми одержали дар життя, здоров’я. Як ми ставимося до цього? Чи бережем, дбаємо про цей дар? Чи не руйнуємо своє здоров’я нездоровими звичками та залежностями?

Ми одержали дар мови, розумові здібності, інтелект, здатність любити, прощати, бути добрими – це найголовніші людські таланти! Кожен із нас одержав різні здібності у різних сферах життя.

Чи ми їх використовуємо як слід? Чи не втратили ми Божого дару, чи не змарнували своїх талантів?

Про все це спитає нас Бог – не тільки про те, що ми зробили за життя, а й про те, чого ми не зробили, і чому ми не реалізували закладені в нас здібності.

Господь – Суддя справедливий, але не жорстокий, як помилково думає лінивий слуга (знав я тебе, що ти жорстокий чоловік). Цей лукавий слуга – це образ грішника, який втратив почуття синівства щодо Бога, і тому неправильно уявляє собі Бога жорстоким і несправедливим. А насправді, Бог – це наш Батько, справедливий і вимогливий до своїх дітей, але водночас люблячий.

Отож, сьогоднішня притча про таланти спонукає нас задуматися про майбутню зустріч із Господом, нашим люблячим Батьком, який доручив нам, своїм дітям таланти, і спитає, наскільки ефективно ми їх використали у своєму житті. Амінь.

Неділя 16

Унівська Лавра, 2018-09-16

II Кор. 6, 1–10; Мт. 25, 14–30

Притча про таланти – це пересторога. Син Людський повернеться судити живих і мертвих, а час його приходу нам невідомий. Це спонукає нас до пильності та вірності, бо від цього залежить наше спасіння.

Ця притча – не про далеке минуле, не про царів та слуг. Ця притча спонукає нас зазирнути в свою душу, вглиб себе, замислитися про себе.

Усі, хто отримав від Господа життя, ніхто не може сказати, що не має жодного таланту, жодного дару.

Ми одержали дар мови, розумові здібності, інтелект, здатність любити, прощати, бути добрими – це найголовніші людські таланти! Кожен із нас одержав різні здібності і схильності у різних сферах життя.

Чи ми їх використали як слід? Чи не втратили ми Божого дару, чи не змарнували своїх талантів?

Слуга завинив тільки одним – апатією, неробством, невмінням діяти (Лукавий слуго й лінивий!).Слуга звинувачує пана в жорстокості (знав я тебе, що ти жорстокий чоловік) – це образ грішника, який втратив почуття синівства щодо Бога, і тому неправильно уявляє собі Бога жорстоким і несправедливим.

Реалізація талантів спонукає нас до мужності та життєвого подвигу: до відмови брати участь у справах зла, відмови зраджувати, йти на компроміси, пристосовуватися. Але найбільший життєвий подвиг – це здатність сміливо вирушати у майбутнє, не боятися завтрашнього дня, дбати про нього, вкладати у завтрашній день свої таланти.

Поміркуймо про майбутню зустріч із Господом, який дав нам таланти, і спитає, наскільки ефективно використали ми ці таланти в своєму житті.

1 Петрове 4,10: Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті.

Неділя 16

Унівська Лавра, 2017-09-24

II Кор. 6, 1–10; Мт. 25, 14–30

Притча про таланти (Мт. 25,14-30)

1 талант = 10 тисяч динарів, 40 років праці; 5 талантів – 200 років праці

Книжники і фарисеї закопали дар Божий, Закон, Храм і відчуття Божої присутності, не захотівши бути світлом для світу.

Кожен посідає таланти, Божі дари. Дари дано для того, щоб інші могли з них користати: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор. 12, 7).

У природі усе служить іншим: вода, щоб пити, повітря, щоб дихати, сонце, щоб грітися, рослини і тварини дають поживу.

Так само і людина не живе лише для себе самої, але повинна робити щось доброго іншим.

Організована спільнота – це спільнота, в якій кожен служить іншому тим даром, що його дістав від Господа.

Суспільство, у якому людина служить іншим, розвивається, а суспільство, у якому кожен каже «Моя хата скраю, я нічого не знаю», стоїть на місці.

Ісус Христос Спаситель усім людям робив добро: сліпцям давав зір, глухим – слух, кривим – здоров’я та силу, засмученим – радість, голодним – поживу, мертвим – життя. Усім давав небесну науку, ласку, любов, прощення гріхів, віддав себе на смерть на хресті, щоб визволити нас із неволі гріха та подарувати нове життя в Царстві Отця Небесного.

Апостолам Господь наказав: «Даром прийняли, даром давайте» (Мт. 10, 8). Апостол Павло навчає: «Більше щастя – давати, ніж брати» (Ді. 20, 35).

Що доброго ми можемо зробити батькові, матері, братові, сестрі, чоловікові, жінці, сусідові або зовсім незнайомій потребуючій людині? Довкола нас є багато горя і сліз, фізичних і душевних терпінь. Зболілі серця потребують теплоти, співчуття й іноді одне щире слово, одне сердечне привітання, одне приязне запевнення молитви стає ясним промінням і цілющим бальзамом для терплячої людини.

Управління Божими дарами – це мудре використання людських (природних і духовних) та матеріальних ресурсів для розбудови Божого Царства.

Найцінніший Божий дар для людства – це спасіння в Христі Ісусі. Відповіддю на цей дар повинна бути наша жертовність, посвята і відчуття співвідповідальності за життя Церкви та її місію на землі.

Іспит совісті

1. Які в мене дари від Бога і чи вмію я їх присвятити на спільну користь?

2. Чи я людина, з якою можна легко говорити, співпрацювати і співжити, або чи я завжди настоюю на своїй думці, коли йдеться про спільну дію і спільне добро?

3. Чи я не марную дар Божий – свій час, талант і скарб?[61]

Неділя 16

2010-09-12

II Кор. 6, 1–10; Мт. 25, 14–30

Роздуми над читанням Апостольським (2 Кор. 6,4-10), яким має бути християнин:

«в усьому показуємо, що ми слуги Божі, у великій терпеливості, у скорботах, у бідах, у великій тісноті, під бичуванням, у темницях, у заколотах, у трудах, у недосипаннях, у постах, у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливости в правиці й лівиці; у славі й безчесті; у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві; як незнані, але добре знані; як ті, що вмирають, але все живі; як карані, та не убиті; як сумні, та завжди веселі; як бідні, але багатьох збагачують; як ті, що нічого не мають, але все посідають».

Неділя 17

Унівська Лавра, 2021-10-17

II Кор. 6, 16–7, 1; Мт. 15, 21–28

Браття, ви — храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них і серед них буду ходити, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом. Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками, каже Господь Вседержитель. … (2 Кор. 6, 16 – 7, 1)

Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! (1 Кор. 6, 19-20).

Отож, наше тіло – храм. А у храмі є Престол, немовби царський трон, на якому має сидіти цар. Хто є царем на престолі у нашому серці? – Те, про що ми найбільше думаємо. Про що ми найбільше думаємо, тому і служимо, немов царю, чи то гроші, чи то насолоди, чи то слава, чи влада.

Ми куплені високою ціною! Господь розп’ятий за нас.

Тому, маючи такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи наше освячення в Божому страсі (2 Кор. 6, 16 – 7, 1) І прославляйте Бога у вашому тілі! (1 Кор. 6, 19-20).

Думаймо про Бога, молімося, щоб наше серце справді було храмом, місцем, де живе Господь, наш люблячий Батько, щоб правдивий Цар Всесвіту сидів на престолі нашого серця. Бо тільки Він є джерелом всякого блага, справжнього щастя, любові, краси і добра.

Неділя 17

2005-10-16

II Кор. 6, 16–7, 1; Мт. 15, 21–28

«Тож вийдіть з-поміж них і відлучіться … і я вас прийму. Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками – каже Господь Вседержитель» (2 Кор. 6,17-18).

«Вийдіть з-поміж них і відлучіться»^[62]

Сутність історії Ізраїлю полягає в словах «Вийдіть!» Слово Боже було до Авраама: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу» (Бт. 12,1). Подібне попередження одержав Лот перед знищенням Содоми і Гоморри (Бт. 19,12-14).

Існують принципи, з якими християнин не може згодитись. Перші християни часто мусіли залишати своє заняття. Допустимо, муляру наказали побудувати язичеський храм? Чи кравцю шити одяг для язичеських жерців і богів? Як воїну клястися на вірність Кесареві? В епоху раннього християнства перед людиною поставала проблема: вірність своїй професії або вірність Ісусу Христу.

Сучасним прикладом до цього є Ф. У. Чарінгтон. Він був спадкоємцем великого маєтку, нажитого пивоварством. Один раз уночі він проходив повз шинок і побачив там біля дверей жінку; її чоловік вийшов відтіля, і вона намагалася удержати його, щоб він не повернувся назад у шинок. Ударом кулака чоловік збив її з ніг. Чарінгтон подивився вперед, потім глянув угору. На шинку було написано його ім’я. «Цим ударом кулака чоловік не тільки збив з ніг свою дружину, але й зовсім вибив мене з торгівлі пивом», – сказав Чарінгтон, і відмовився від свого маєтку, не бажаючи доторкатися до грошей, нажитим таким шляхом.

Часто прийняти християнство означало для людини відмовитися від громадського життя. В античному світі, як ми це бачили у вживанні м’яса, пожертвуваного ідолам, багато язичеських свят проводилися на честь бога. Запрошення звичайно звучало: “Запрошую вас пообідати зі мною за столом бога Серапіс”. Навіть якщо це було інакше, починалося й закінчувалося язичеське свято узливанням чаші вина богам. Християнин не міг брати участь у такім святі.

Як би важко воно не було, але завжди залишиться правдою, що людина не зможе виконувати деякі обов’язки і бути християнином. Християнин повинен відсторонятися від деяких занять цього світу.

«Яка бо спільність праведності з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою?» (2 Кор. 6,14). «Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого» (2 Кор. 6,16). «Очистімо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі» (2 Кор. 7,1).

Неділя 18

Унівська Лавра, 2023-10-08

II Кор. 9, 6–11; Лк. 5, 1–11

Сьогоднішні читання Апостола та Євангелія спонукають замислитися над щедрістю Божою. Господь сказав: Закиньте ваші сіті на ловитву, і апостоли піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися … вони наповнили обидва човни, аж почали потопати.

А в Апостолі сказано, що Бог дає насіння сіячеві і хліб на поживу, Він помножить і ваше насіння та зростить плоди вашої щедрости, щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою.

Бог може вщерть збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви всього мали завжди подостатку та щоб вам ще зосталось на всяке добре діло.

Св. Йоан Золотоустий^[63]:

Порахуй всі добродійства Божі, дані тобі впродовж твого життя, і, очевидно, знайдеш їх багато не тільки в цілому житті, але навіть в одному дні. Якщо б Бог схотів нам показати всі добродійства, що їх ми отримуємо кожного дня, а про які ми знаємо, або й не знаємо, то ми не були б у силі їх порахувати.

Господь Бог привів нас з небуття у буття, вдихнув у нас душу, якої не дав нікому із земних створінь; створив рай, розпростер небо, під ним поставив землю, засвітив блискучі світила, землю прикрасив озерами, джерелами, ріками, квітами та іншими рослинами, а на небі поставив хор різнорідних зірок …

Бог кожного дня робить для нашого спасіння багато такого, що знане тільки Йому єдиному …

Якщо ми постійно пам’ятатимемо про Божі добродійства, які він уділив нашій природі, то й самі будемо вдячні, і це буде для нас більшою заохотою іти дорогою чесноти.

Осінь – пора збору урожаю і пора, щоб подякувати Богові за щедрий урожай, за Його щедре благословення, яке Він виливає на людський рід.

Отже, належить постійно пам’ятати про Божі добродійства, бути Йому вдячними і йти дорогою чесноти, тобто дорогою добрих діл, щоб бути такими щедрими до ближнього, як Господь щедрий до нас.

Неділя 18

Отців VII Вселенського Собору

Унівська Лавра, 2021-10-24

II Кор. 9, 6–11; Лк. 5, 1–11

Відчали на глибінь – ці слова Христові можна зрозуміти, як запрошення до поглиблення нашого духовного життя. Для зростання у святості і любові необхідно наповнити все своє життя глибоким духовним змістом. Людина – динамічна істота, ніколи не стоїть на місці, постійно зростає в доброму, або деградує в злому.

Відрив від Бога, зосередження на зовнішньому, матеріальному приводить сучасну людину до того, що вона просто потопає в щоденній гонитві за грошима, за славою, за владою, у її житті просто не вистачає місця для Бога. Людина, яка сконцентровує свою увагу лише на земному, дочасному подібна до рибаків, які даремно трудяться вночі, бо в пітьмі богоневідання не можуть зловити нічого. Приходить Христос, Сонце Правди, який проганяє темряву богонезнання і запрошує: Відчали на глибінь. Тобто пропонує наповнити своє життя духовним змістом, щоб спіймати силу риби, щоб важка наша праця земна не була намарно.

Духовне життя – це глибоке зосередження на Бога і застанова над собою, наскільки я, що створений на Божий образ і подобу, подібний до Бога, наскільки зростаю у святості і любові.

А на основі другого Євангелія, неділі Отців VII Вселенського Собору, маємо можливість зробити глибоку застанову над тим, що таке життя вічне. Христос у своїй Архиєрейській молитві каже: Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси … Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ. … І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. … Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. (17, 1-13)

Я і Отець – одно (Йо. 10, 30).

Вчення святих отців основане на Євангелії, на словах Ісуса Христа, що Він – Син Божий, Слово Боже, яке було споконвіку:

Початок Євангелія від Йоана:

Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.

18 неділя

Унівська Лавра, 2017-10-08

II Кор. 9, 6–11; Лк. 5, 1–11

Про чудесну ловитву риби (Лк. 5,1-11)[64]

Євангеліє про покликання Петра на служіння апостола.

Петро міг відповісти Христові, що зараз несприятливий час на ловитву, що якщо вночі нічого не спіймали, то який сенс їм таким змученим знову трудитися. Але Петро виконав волю Христа і на Його слово з вірою закидає сіті і піймали велику силу риби.

Це чудо вразило Петра, бо Христос його сподіяв не на прохання рибаків, але з якимось особливим наміром. Господь дає Петру особливе завдання: Віднині людей будеш ловити. Багата ловитва риби на слово Христове – це символічний знак, який вказував Петру на той успіх, який він буде мати, коли почне навертати проповіддю до Христа маси людей. Зокрема проповідь Петра на П’ятидесятницю навернула 3 тисячі чоловік (Ді. 2,41).

Про працю^[65]

Цілу ніч трудилися рибалки і нічого не піймали, а коли Господь увійшов у їхній човен, то спіймали стільки, що й витягнути не могли. Це приклад всякої праці без Божої допомоги і успіху з Божого благословення. Поки людина лише своїми силами хоче чогось досягти, усе з рук випадає, а коли наближається до неї Господь – починає виходити одне добро за іншим. Господь сказав: Без мене ви нічого не зможете робити.

Духовне життя

Відчали на глибінь – заклик до поглиблення нашого духовного життя, наповнити все своє життя глибоким духовним змістом.

Людина, яка живе тільки земним, дочасним, матеріальним подібна до рибаків, які даремно трудяться вночі, бо в пітьмі богоневідання не можуть зловити нічого.

Приходить Христос, Сонце Правди, який проганяє темряву богоневідання і запрошує: Відчали на глибінь. Тобто пропонує наповнити своє життя духовним змістом, щоб спіймати силу риби, щоб важка наша праця земна не була намарно.

Духовне життя – це глибоке зосередження на Бога і застанова над собою, наскільки я, що створений на Божий образ і подобу, подібний до Бога.

Неділя 18

2010-09-26

II Кор. 9, 6–11; Лк. 5, 1–11

Відчали на глибінь – цими словами сьогодні Христос звертається до кожного з нас, запрошуючи до поглиблення нашого духовного життя. Для зростання у святості і любові необхідно наповнити все своє життя глибоким духовним змістом. Людина – динамічна істота, ніколи не стоїть на місці, постійно зростає в доброму, або деградує в злому.

Духовне життя – це глибоке зосередження на Бога і застанова над собою, наскільки я, що створений на Божий образ і подобу, подібний до Бога. Духовне життя – це застанова над своїм духовним розвитком. Слід порівняти, яким я був учора і яким є сьогодні, застановляючись, чи є якісь зміни на краще, чи є якийсь духовний прогрес, чи є зростання у святості і любові?

Отож, і ти, душе моя, перестань блукати у темряві, підведи очі свої від землі і поглянь на небо, відчали на глибінь богопізнання, молитви та покаяння!

Неділя 18

Святих Отців VII Вселенського Собору

Львів, Святомихайлівський монастир, 2005-10-23, 11:00

II Кор. 9, 6–11; Лк. 5, 1–11

Життя вічне

Архієрейська молитва Ісуса Христа: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа» (Йо. 17,1-3).

«Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (Йо. 10,10).

«Ці слова написано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в його ім’я» (Йо. 20,31).

«Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” Ісус сказав до нього: “… Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей”» (Мт. 19,16-17).

«Один же з книжників … спитав його: “Яка перша з усіх заповідей?” Ісус відповів: “Перша – Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний, і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає”» (Мк. 12,28-31).

«Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – а життя об’явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з його Сином Ісусом Христом» (1 Йо. 1,1-3).

Життя вічне^[66]

Що таке життя вічне? Життя вічне є пізнання Бога і посланого Ним Ісуса Христа. Є лиш одна особистість, до якої це слово можна застосувати, і ця Особистість – Бог. Життя вічне, отже, це життя Бога. Здобути його, увійти в нього, означає вже зараз проявити щось від його краси, величі й радості, миру і святості, якими характеризується життя Боже.

«Шукайте мене, й житимете» (Ам. 5,4). Шукати Бога необхідно для істинного життя. Але що означає знати Бога? Це означає знання характеру Бога і це знання значно змінює життя людини. Наведемо два приклади. Язичники в нерозвинених країнах вірять у безліч богів. Кожне дерево, струмок, пагорб, гора, річка, камінь містить для них у собі бога з його духом. Всі ці духи ворожі до людини, і дикі люди живуть у страху перед цими богами, весь час боячись образити їх чим-небудь. Місіонери розповідають про полегшення, яке охоплює цих людей, коли вони дізнаються, що є тільки один Бог. Це нове знання змінює для них усе. І ще більше все міняє, коли приходять до пізнання, що цей Бог не суворий і не жорстокий, але що Він є любов. Ми вступаємо в нове життя і поділяємо певним чином життя Самого Бога за допомогою того, що здійснив Ісус: ми пізнаємо Бога, тобто дізнаємося який Він за характером.

Знати Бога означає не тільки осягати Його головою, але це означає бути в особистих, найближчих стосунках із Ним. Знати Бога, значить знати, який Він, і бути в найближчих, особистих стосунках із Ним.

Неділя 19

Унівська Лавра, 2020-10-18

II Кор. 11, 31–12, 9; Лк. 6, 31–36

Сьогоднішнє Євангеліє навчає, яким повинен бути християнин, як слід жити, щоб мати велику нагороду від Бога, щоб бути синами Всевишнього. Чиніть людям так, як ви бажаєте, щоб люди чинили вам; любіть ворогів ваших, добро чиніте їм. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Людина, створена на образ і подобу Божу, має бути подібною до Бога доброго і милосердного. У який спосіб людина може реалізувати це завдання?

Святі Отці навчали, що людина створена на образ правдивого Образу Божого, яким є Господь Ісус Христос – образ невидимого Бога (2Кр 4,4; Кл 1,15), і людина повинна стати подібною до Христа. Ісус Христос – первообраз та образ-взірець для людини.

Бо Син Божий, Слово Боже …

Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього (Йо 1,3);

світ ним виник (Йо 1,10);

Господь Ісус Христос, через якого – усе, і ми через нього (1Кр 8,6);

в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме … все було ним і для нього створене. Він раніш усього, і все існує в ньому (Кл 1,16-17);

ми створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили (Еф 2,10);

у Христі Бог нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. Бог призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа (Еф 1,4-5);

Бо яких Бог передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його … (Рм 8,29).

Отже, завдання християнина (Dizionario di Mistica[67]) – наслідувати Христа, християнин покликаний жити новим життям (Рм 6,4).

Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа (2Кр 3,18).

День за днем ми повинні ставати більш подібними на Христа, щоб бути у світі і для світу видимим знаком, свідком, що заслуговує на довіру, і вірним співробітником Христовим.

Наслідування Христа – це благодать дана Богом, це дар Святого Духа, який народжує і поселяє Христа у віруючому і підтримує віруючого у причасті любові Господа. Наслідування Христа – це участь у Христі, у його смерті і воскресінні, у його любові до Отця і до людей, у його спасительній місії.

Кожен учень Христовий покликаний під проводом Святого Духа прийняти і розділити оцю любов Христову до Отця і до людей, любов жертовну-самовіддану, вільну, даруючу, яка досягла своєї вершини у дарі життя на Хресті. Амінь.

Неділя 19

Унівська Лавра, 2019-10-27

II Кор. 11, 31–12, 9; Лк. 6, 31–36

І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

У сьогоднішньому Євангелії часто повторяється запитання: Яка вам заслуга? Коли чините добро, любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга?

А далі зі слова заслуга переходиться на слово нагорода: велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, якщо: любіть ворогів ваших, добро чиніте їм.

Мабуть, переважна більшість людей на землі стараються бути добрими, гуманними, допомагати один одному, але бути християнином вимагає чогось більшого, нова заповідь і ніколи ще не чувана: любіть ворогів ваших, добро чиніте їм. У нехристиянських народів ворогам треба відімстити, а у нас чинити їм добро. І чому? З якою ціллю це робити? – Щоб стати синами Всевишнього. А щоб стати Божими синами і дочками, треба бути на свого Батька подібним.

Тому завершують нинішнє Євангеліє слова: Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. І це не просто слова, це наше завдання.

Як навчає св. Григорій Богослов у своєму 14 Слові Про любов до вбогих (Книга: Отці Церкви про багатство і бідність, 2018):

«Ніщо так не уподібнює людину до Бога, як добродійництво»(27).

«… зарадь [хворому] у недузі, підтримай [знедоленого] у скруті. Ти здоровий і багатий? Тож пригорни недужого й нужденного. Ти не зазнав падіння? Тож підніми того, хто впав і розбився. Тобі добре? Тож підбадьори занепалого духом. Ти щасливий? Тож допоможи тому, хто страждає у нещасті. Подякуй Богові за те, що ти не серед тих, хто терпить нужду і потребує милосердя, а серед тих, які можуть виявити милосердя, що не ти заглядаєш в чужі руки, а інші дивляться у твої. Збагати себе не лише майном, а й благочестям, не тільки золотом, а й чеснотою, або, краще тільки нею одною. Заслужи перевагу над своїм ближнім тим, що ти добродійніший од нього. Будь для нещасного богом, наслідуючи милосердя Боже» (26).

Неділя 19

2010-10-03

II Кор. 11, 31–12, 9; Лк. 6, 31–36

Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу (Мт 5,39).

Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас (Мт 5,44).

Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого … (Мт 16,24).

Кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем (Лк 14,33).

Слова Христові, здавалось би, повністю протилежні до закону світу, закону лісу, природного інстинкту самозбереження. Проте, хто хоче спасти свою душу, тобто живе за законами лісу, задовольняючи примхи свого егоїзму, той погубить свою душу. А хто погубить свою душу задля мене, той її врятує (Лк 9,24).

Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любови Отця; бо все, що у світі, – пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, – не від Отця, а від світу. А світ проминає, і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, перебуває повіки (1 Йо 2,15-17).

Світ цей ненавидить Сина Божого і його учнів, бо вони не від світу:

Ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ (Йо 15,19).

Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ (Йо 17,18).

Ті, хто від Бога перемогли світ, бо Той, хто в них, більший від того, хто в світі(1 Йо 4,4).

Неділя 19

2005-10-30

II Кор. 11, 31–12, 9; Лк. 6, 31–36

«І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний».

Митрополит Антоній Сурожський^[68]:

Сьогоднішнє Євангеліє показує нам, яким має бути християнин.

Якщо ми хочемо бути синами, доньками Бога Живого, якого ми називаємо Отцем, якщо ми хочемо бути справді Його дітьми, ми повинні від Нього навчитися, мабуть, найважчого, що є для людини: давати… Давати, не чекаючи нічого у відповідь, давати тільки від повноти серця і від повноти любові.

Характерна риса всіх святих і всіх справжніх християн у тому, що вони здатні відірвати свою увагу від себе самих, щоб власне «я» не закривало Бога і ближнього. Ми повинні навчитися бути такими людьми, які цілком відвернені від себе і звернені до Бога, до світу, до людей, і які здатні давати так, як дає Бог. Давати від серця, бо в серці нашому панує любов. Давати, не згадавши про себе ані тоді, коли даєш, ані потім, після того, як ми зробили добро. Давати, не звертаючись до того, кому ми дали, чекаючи на посмішку у відповідь чи на подарунок у відповідь.

Ми повинні звертатися до Бога з любов’ю, а не лише тоді, коли нам щось потрібно або ж після того, коли треба переблагати Бога за гріхи.

Подавати ближньому слід з відкритим серцем, радіючи; подавати так, щоб той, хто отримує, не був нашим даром принижений, поранений, не відчув, що він – бідняк, який, рано чи пізно, має віддати те, що йому дали.

Треба навчитися давати так, щоб той, хто отримує, радів, що через отриманий дар – чи то добре слово, чи то матеріальну допомогу – відкрилася нова глибина стосунків і нова глибина любові між людьми.

Згадаймо: Бог дає без міри, Бог дає не заздрісно, Бог дає даром. Він дає, не чекаючи нічого Собі у відповідь. Ми повинні бути вдячні Богові, відповідати Йому взаємною любов’ю, і цю любов поширити на всіх дітей, улюблених Божих.

Неділя 20

Унівська Лавра, 2022-10-31

Гал. 1, 11–19; Лк. 7, 11–16

Життя – це великий Божий дар. Христос воскрешає єдиного сина удови з Наїну, Він – Бог, Він дарує життя.

Як чудово описує Блаженніший Святослав у своїй проповіді^[69]:

Похоронна процесія перетворюється на свято життя, перетворюється на бенкет, на свято життя. Бо Христос повертає матері живим її єдиного сина. Христос – Життя і Воскресіння!

Без Христа наше земне життя перетворюється на постійний досвід вмирання. Без віри у воскресіння наша земна дорога завжди є похоронною процесією, яка не віщує людині доброго кінця.

Але Воскреслий Христос присутній сьогодні між нами. Він кличе нас стати причасниками Його Тіла і Крові, бути свідками Його воскресіння, подібно як апостоли були не так носіями якогось вчення, як свідками і проповідниками воскресіння.

Бог дарує життя. Людина, створена на образ і подобу Божу, теж повинна оберігати цей тендітний Божий дар життя.

Ми, християни, – навчає Блаженніший Святослав, – маємо стати будівничими культури життя в сучасному світі. Ми повинні завжди захищати життя, особливо найслабше, найбільш вразливе і невинне, а також здоров’я, власне і своїх ближніх.

Завдання нас, християн – свідчити про воскресіння і життя вічне.

Неділя 20

Унівська Лавра, 2019-11-03

Гал. 1, 11–19; Лк. 7, 11–16

Воскресіння єдиного сина удови з Наїну вказує на Божественну природу Сина Божого Ісуса Христа. Бог – Володар життя і смерті людини. «Я – воскресіння і життя» – сказав Христос, коли прийшов, щоб воскресити Лазаря.

Що таке життя і смерть?

Св. апостол Павло: Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток. Хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще (Фил. 1,21-23).

Відомий богослов ІІ-ІІІ ст. Климент Олександрійський розмірковує, що незнання Бога – це смерть, а пізнання Його і прийняття у своє серце, любов до Нього й уподібнення до Нього – це єдине життя. Життя означає знати вічного Бога, подателя вічних благ, первоначального, найвищого, єдиного і благого Бога.

Йо. 17: Вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа.

Ставлення до смерті.

Преподобний Іларіон, монах самітник побудував собі із гілок дуже бідну маленьку келію, був одягнений у дуже бідний одяг.

Одного разу на нього напали розбійники, бо сподівалися чимось поживитися у нього:

“Що би ти робив, якби на тебе напали розбійники?” – спитали розбійники.

“Нагий не боїться розбою!” – відповів святий.

“Але вони могли б тебе вбити”.

“Усе моє життя – це приготування до смерті і чекання на неї”, – сказав преподобний Іларіон.

Зворушилися їхні серця, дарма, що були душогубцями, і, пообіцявши покаятися, відійшли[70].

Св. Павло від Хреста навчав про містичну смерть: здатися на волю Божу. Містична смерть полягає в ототожненні своєї волі з волею Божою, як досконалий послух Сина Богу Отцю. Ця радикальна смерть вимагає багато маленьких смертей, які її підготовляють. Вона включає смерть і містичне народження^[71].

Неділя 20

2005-11-06

Гал. 1, 11–19; Лк. 7, 11–16

«Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише – через об’явлення Ісуса Христа. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно» пішов на служіння (Гал. 1,11-16).

Критика апостольства Павла^[72]

Були нападки спрямовані проти апостольства Павла. Багато хто заявляв, що він зовсім не апостол. У Діяннях дано визначення апостола. Замість Юди апостоли визначали людину, яка може стати апостолом за такими критеріями: «Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус жив з нами, почавши від хрещення Йоана аж до дня, коли він від нас вознісся, – щоб один з них був разом з нами свідком його воскресіння».

Щоб стати апостолом, людина повинна була бути в близьких відносинах з Ісусом у період Його земного життя і свідком його Воскресіння.

А Павло зовсім не відповідав цим вимогам. І, крім того, не дуже давно ще він був заклятим гонителем Церкви.

Павло відповідає на це обвинувачення, з достоїнством стверджуючи, що на своє апостольство він обраний не людьми й не через людей, але покликаний на служіння самим Богом. Євангеліє він одержав не із других рук, а безпосередньо від Ісуса Христа. У нього було особливе право проповідувати Євангеліє, бо він особисто зустрівся з Ісусом Христом на дорозі в Дамаск.

Були юдеї, які прийняли християнство, але вважали, що обіцянки й дари Божі були дані винятково юдеям, і що жоден язичник не може прилучитися до них. Серед юдеїв було багато таких, які мали сильне відчуття ідеї вибраного народу. Вони могли вимовляти такі фрази: «Із усіх створених народів Бог любить лише Ізраїль». «Бог буде судити Ізраїль однією мірою, а язичників – іншою». «Знищуй кращих змій, убивай кращих язичників». «Бог створив язичників бути паливом у пеклі». І коли юдей, з такими переконаннями чув Павла, що проповідує Євангеліє язичникам, він жахався й обурювався.

Із цього положення юдеї пропонували вихід: якщо язичник хоче стати християнином, нехай він спершу стане юдеєм. А це означало, що він повинен був піддатися обрізанню й взяти на себе весь тягар закону. А Павло вчив, що це зовсім суперечило духу християнства. Адже тоді спасіння людини залежало б від здатності дотримуватись Закону, і людина могла би досягти його самотужки, немов би спасти себе сама. У той час Павло навчав, що благодать Божа для спасіння людини є необхідною.

«Але найбільшою спадщиною нашого народу є Закон. Бог дав його Мойсею, і на ньому засновано все наше життя» – заперечували юдеї. На це Павло відповідає: «Хто є батьком нашого народу? Кому дав Бог найбільші обітниці?» – Авраам. «Отож, як же міг Авраам одержати благовоління Боже? Він заслужив його не дотриманням Закону, бо він жив за 430 років перед тим, як Закон був даний Мойсею. Він одержав Боже благовоління завдяки вірі. Коли Бог повелів йому залишити свій народ і вийти із землі своєї, Авраам здійснив акт найбільшої віри й пішов, цілковито повіривши слову Божому. Авраама спасла віра, а не Закон і саме віра спасає кожну людину. Правдивим сином Авраама є не той, хто походить від нього по крові, але той, хто, незалежно від свого походження, повірив Богу».

Закон був даний Мойсею Богом. Закон займає своє особливе місце в промислі Божому. З нього люди розуміють, що таке гріх. Закон направляє людину до милосердя Божого. Закон показує людині її слабість і приводить, щоб віддатися милосердю Бога.

Велич десниці Господньої (Гал. 1, 11-17)^[73]

Павло стверджував, що Євангеліє Христове він одержав не із других рук, а безпосередньо від Бога. Це була дуже важлива заява, яку потрібно було довести. Для доказу Павло вказав на себе самого: на зміну, що відбулася в ньому. 1. Він був фанатичним ревнителем Закону; а потім головною натхненницею його життя стала благодать. 2. Він жорстоко переслідував Церкву Божу, спустошував, намагався стерти її з лиця землі, а тепер його єдина мета, заради якої він був готовий покласти своє життя, – усім проповідувати тайну Церкви по всьому світі.

Якщо людина йде в одному напрямку, а потім раптом повертає і стрімко йде в протилежному напрямку; якщо вона раптом змінює свої цінності життя настільки, що її спосіб життя стає іншим, то для Павла таким поясненням було безпосередній Божий вплив. Бог зупинив його. «Таке міг зробити тільки Бог», – говорив Павло.

Павло не боїться перелічити всі свої ганебні вчинки, щоб підкреслити силу й владу Господа.

1. Вплив Божий на Павла відбувся не випадково, а був складовою частиною предвічного Божого плану. Бог посилає кожну людини виконати певну мету.

2. Павло був обраний для місії, на служіння; не для спокійного життя, а для боротьби. Павло знав, що він спасенний для служіння.

Неділя 21

Унівська Лавра, 2023-10-29

Гал. 2, 16–20; Лк. 8, 5–15

Притча про Сіяча[74]

Притча про Сіяча – неймовірної глибини та сили. Бог виступає під виглядом простого селянина-сіяча. Господь сіє добре насіння, яке принесе плоди. Сіяч сіє в трьох невдалих місцях (край дороги, на камінь і між тернину), а в четвертому вдало (на добру землю), де насіння, зійшовши, сторицею вродило.

Благовість Ісуса вимагає від нас відповіді.

Різні види ґрунту – це різні реакції, різні відповіді на Слово Господа; це різні типи поведінки, як люди відповідають на запрошення Божого Слова.

… інше впало на добру землю і, зійшовши, вродило сторицею.

Що означає бути доброю землею? Доброю землею стають ті, які

– чують слово

– серцем щирим, добрим, його держать

– дають плід у терпінні.

«Чути» передбачає також «слухати», розуміти й мати добру волю, щоб йому підкоритися.

Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають (Лк. 11, 28).

Серце щире добре означає достойну людину, яка заслуговує на повагу за чеснотливе життя.

Якщо ми внутрішньо не є здорові, бо нами керують пристрасті й пожадливості, ми не зможемо почути Слово Ісуса. У такому стані Слово нас не торкне. Слово можна почути тільки після покаяння, очищення. Воно може прорости тільки у здоровому серці.

Наближення до Бога вимагає приготування та очищення.

Якщо наше серце очищене від пристрастей, тоді воно активно вслухається в Боже Слово – прагне його; почувши Слово, засвоює його, привласнює, робить своїм дороговказом. Незважаючи на випробування, приносить плоди праведности.

дають плід у терпінні – терпляче приносять плід, незважаючи на труднощі та випробування.

Просімо благодаті Святого Духа, щоб розуміти Боже слово, зберігати і виконувати його. Це дороговказ до щастя: блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.

Неділя 21

2017-10-29

Гал. 2, 16–20; Лк. 8, 5–15

Притча про сіяча. Порівняльний аналіз.

Мк. 4, 1-20:

земля	результат	земля-пояснення	результат-пояснення
при дорозі	птаство видзьобало	почують слово	сатана приходить і забирає посіяне в них слово
ґрунт каменистий	зійшло, сонце, висхло, за браком коріння	почують слово, зараз же з радістю його приймають	не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли станеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються
між тернину	поглушила, не дало плоду	чули слово, але клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово	воно стає неплідним
на добру землю	дало плід, що сходив і ріс; 30, 60, 100 разів	чують слово, його приймають	приносять плід 30, 60, 100 разів

Мт. 13, 1-23:

земля	результат	земля-пояснення	результат-пояснення
край дороги	птаство повидзьобувало	чує слово Царства і його не розуміє	приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці
ґрунт кам’янистий	проросло, сонце, усохло, не мало коріння	чує слово і зараз же з радістю його сприймає	коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля Слова, він швидко зневірюється
на тернину	заглушила	слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово	не приносить плоду
на добру землю	вродило в 100, в 60, в 30 разів	слухає і розуміє слово	плід приносить в 100, в 60, в 30 разів

Лк. 8, 5-15: зерно це слово Боже

земля	результат	земля-пояснення	результат-пояснення
край дороги	було потоптане, і птиці небесні його видзьобали	слухають	приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися
на камінь	зійшовши, висхло, бо вогкости не мало	почувши, з радістю приймають слово	не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають
між тернину	заглушила	вислухавши, ідуть; клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать	не дають плоду
на добру землю	зійшовши, сторицею вродило	чувши слово серцем щирим, добрим, його держать	дають плід у терпінні

Неділя 21

Унівська Лавра, 2016-11-13

Гал. 2, 16–20; Лк. 8, 5–15

Притча про сіяча (Лк. 8,5-15)^[75]

Будьмо уважні! Не даремно перед читанням Священного Писання на Службі Божій звучать ці слова.

Будьмо уважні, як ми слухаємо слово Боже.

Чуємо слухом і запам’ятовуємо головою, але чи доходить слово Боже до нашого серця? Якщо ж слово живе не торкнеться нашого серця, воно тільки прозвучить у нашій думці і не принесе ніякого плоду.

Ми почули слово Боже, яке нас сколихнуло, зворушило, а через кілька хвилин ми вийдемо з церкви, і нас кудись занесе, немовби потоком, пустих думок, пліток, балачок – і ми залишаємося спустошені, зі слова нічого не залишається. Від цього паростка, який міг би піднятися і принести плід, нічого не залишається, бо зерно забрав і поніс кудись вітер чи буря викликана пустослів’ям.

А іноді слово затримується і починає проростати, але ненадовго, бо серце тверде як камінь; і слово не має куди пустити коріння у кам’яне, жорстоке, холодне серце. І слово помирає.

А буває, що й серце глибоке, яке може прийняти слово, але ми даємо йому зачерствіти, охолонути.

Будьмо уважні, як ми слухаємо слово Боже. Куди падає зерно? Куди падає слово Христове?
В терня, яке його заглушить, задушить і вб’є?
На камінь, де воно зійде, й від сухості й спеки помре?
Чи при дорозі, звідки вітер його забере?
Чи в добреє серце слово впаде,
Й як зерно на добрій землі проросте?
Коріння глибоко запустить і оживе!
Щедрий плід у терпінні тоді принесе!

Неділя 21

2011-11-06

Гал. 2, 16–20; Лк. 8, 5–15

Притча про сіяча (Лк. 8,5-15)^[76]:

Як слухаємо Слово?

Слухаємо слухом, розуміємо розумом, пам’ятаємо пам’яттю. Але чи доходить Слово життя до нашого серця? Чи торкається воно нашого серця? Чи, можливо, тільки прозвучить в нашій думці, а плоду не приносить?

Як слухаємо Слово?

Чи собі на суд і в осудження, чи на життя вічне? Безліч євангельських уривків ми знаємо, розуміємо, можемо іншим пояснити, але ними не живемо.

Хто ми в цій притчі? Куди падає зерно? Куди падає Слово Христове? У терня, яке його заглушить і вб’є? На камінь, де воно виросте і помре від спеки і сухості? Чи при дорозі, звідки його видує вітер і де воно буде розграбоване?

Чи в добре серце? Якщо ж наше серце недобре, то наше завдання роздробити цей камінь і повернути до життя охолоджене серце.

Сіяч і насіння (Лк. 8,4-15)^[77]:

Майбутність Слова Божого залежить від того, в серці якої людини воно посіяне.

Під твердою дорогою маються на увазі люди, розум яких глухий до всього, і тому відмовляється визнати Слово Боже.

Під кам’янистим ґрунтом маються на увазі люди, які приймають Слово Боже, але не вивчають його та не усвідомлюють пов’язаних із ним наслідків, і, відтак, віра в’яне, тільки-но виникають труднощі.

Під тернистим ґрунтом маються на увазі люди, думки й серця яких настільки зайняті своїми справами, що в них не залишається місця для справ Божих. Усі ті життєві проблеми, які витісняють справи Божі, не обов’язково мають бути справами злими. Найнебезпечнішим ворогом найкращого часто є хороше.

Під добрим ґрунтом маються на увазі люди добрі, благочестиві. Хороший слухач робить три хороші речі: слухає уважно; тримає почуте в розумі і в серці і осмислює його, щоб розкрити сенс почутого; і діє відповідно до почутого. Він перетворює почуте на діяння.

Тлумачна Біблія А.П. Лопухіна (Лк. 8,9-18)^[78]:

Люди слухають слово, але у своїй діяльності керуються іншими факторами – турботами тощо, і через це пригнічуються, як насіння, що росте поміж тернами, і не досягають зрілості.

«У доброму і чистому серці» (Лк. 8,15), а таким серце робиться завдяки очищувальній дії почутого слова (Йо. 15,3).

«у терпінні» (Лк. 8,15) – тобто, постійно тримаючись слова.

Теофілакт Болгарський, Тлумачення на Лк.8,4-10^[79]:

Нині збулося те, що давно сказав Давид від імені Христового. «Відкрию уста Мої в притчі» (Пс. 77,2). Господь притчами говорив, щоб слухачів зробити більш уважними і збудити розум їхній до успадкування того, про що говориться.

Вийшов «сіяч», тобто Син Божий. «Вийшов» із надр Отця і зі Своєї сокровенності і став видимим. Хто ж вийшов? Той, хто завжди сіє. Бо Син Божий не перестає завжди сіяти в наших душах: Він сіє в наших душах добре насіння не тільки тоді, коли вчить, а й через світ цей, і через ті явища, які відбуваються з нами і біля нас. Він вийшов, щоб сіяти.

Він вийшов сіяти насіння «своє». Бо слово вчення у Нього було власне, а не чуже. Пророки, наприклад, говорили не від себе, але від Духа; тому й казали вони: «Так говорить Господь». А Христос мав насіння «Своє»; тому, коли навчав, Він не казав: «так говорить Господь», але: «Я кажу вам».

Одне насіння впало край дороги. Не сказав Він: сіяч кинув, але: воно впало; бо сіяч сіє і вчить, а слово падає в серця слухачів. Вони-то й виявляються або дорогою, або каменем, або терниною, або землею доброю.

Теофілакт Болгарський, Тлумачення на Лк.8,11-15^[80]:

Три розряди людей, які не спасенні і цій притчі:

1) ті, які подібні до насіння, що впало край дороги, тобто зовсім не прийняли вчення, бо як дорога втоптана і побита, не приймає насіння, бо вона жорстка, так і жорстокосерді зовсім не приймають вчення, бо, хоча вони і слухають, але без уваги;

2) ті, котрі подібні до насіння, що впало на камінь, тобто ті, котрі хоча і прийняли вчення, але потім, через неміч людську, виявилися безсилими перед спокусами;

3) ті, які знають вчення і однак пригнічуються турботами життєвими.

Отже, три частини тих, хто гине, а одна – тих, хто спасається. Таким чином спасенних мало, а тих, хто гине – багато.

Дивись, як Він каже щодо тих, хто пригнічується турботами житейськими: не сказав Він, що вони пригнічуються багатством, але турботами про багатство. Бо не багатство шкодить, а турботи про нього. Тому що багато хто отримав користь від багатства, роздавши його на втамування голоду бідних.

Ті, хто спасається: «почувши слово, зберігають його». Бо ті, які подібні до насіння, що впало край дороги, не тримають вчення, але диявол забирає його в них.

Ті, хто спасається, «приносять плід». А ті, пригнічуються турботами життєвими і не витримують до кінця, не приносять плоду.

«У терпінні». Ті, що на камені приймають вчення, але, не встоявши проти спокуси, виявляються непридатними.

Ті, хто спасається: «зберігають і приносять плід у терпінні» і через ці три властивості Господь відрізнив їх – від тих, що не зберігають слово (на дорозі), що не приносять плоду (в тернинах), і від тих, що не витримують спокуси (на камені).

Неділя 21

2005-11-13

Гал. 2, 16–20; Лк. 8, 5–15

Притча про Сіяча

Син Божий, Небесний Сіяч не перестає завжди сіяти в наших душах. Слово падає в серця слухачів. Вони-то і виявляються дорогою, каменем, терниною або землею доброю^[81].

Три категорії людей^[82]:

1) Ті, котрі подібні до зерна, що впало край дороги, тобто ті, які зовсім не прийняли вчення. Як дорога втоптана і побита, не приймає насіння, бо вона жорстка, так і жорстокосерді зовсім не приймають вчення. Хоча вони й слухають, але без уваги. Під твердою дорогою маються на увазі люди, розум яких глухий до всього, і тому відмовляється визнати Слово Боже.

2) Ті, котрі подібні до зерна, що впало на камінь, тобто ті, котрі хоча й прийняли вчення, але потім, через неміч людську, виявилися безсилими перед спокусами. Під кам’янистим ґрунтом маються на увазі ті люди, які приймають Слово Боже, але не усвідомлюють пов’язаних із ним наслідків, і тому віра в’яне щойно виникають труднощі.

3) Ті, котрі знають вчення, а однак пригнічуються турботами життєвими. Під терниною маються на увазі люди, думки і серця яких настільки зайняті своїми справами, що в них не залишається місця для справ Божих.

Три частини тих, хто гине, а одна – тих, хто спасається. Щодо тих, кого пригнічують життєві турботи, Господь не сказав, що вони пригнічуються багатством, але турботами про багатство. Бо не багатство шкодить, а турботи про нього. Бо багато хто отримав користь від багатства, роздавши його на втамування голоду бідних.

Під добрим ґрунтом маються на увазі люди добрі, благочестиві. Хороший слухач робить три хороші речі: по-перше, він слухає уважно. По-друге, він тримає почуте в розумі й у серці своєму й осмислює його доти, доки сам не розкриє для себе сенс почутого. І по-третє, він діє відповідно до почутого. Він перетворює почуте на діяння^[83].

Як точно говорить Євангеліє про тих, хто спасається: «почувши слово, зберігають його». Це сказав Він для порівняння з тими, які подібні до насіння, що впало край дороги, бо вони не утримують вчення, але диявол забирає його в них.

«І приносять плід» – це сказав Він для порівняння з тими, котрі пригнічуються турботами життєвими і не витримують до кінця, бо вони не приносять плоду.

«У терпінні» – сказав Він для порівняння з тими, котрі подібні до насіння, що впало на камінь. Вони і приймають вчення, але, не встоявши проти спокуси, виявляються непридатними^[84].

Ця притча слугує попередженням для нас, як нам належить слухати Слово Боже, як відкидати всякий сумнів і увірувати в те, що жодні перешкоди не завадять зібрати свого часу обильний Божий урожай^[85].

Неділя 22

Унівська Лавра, 2023-11-05

Гал. 6, 11–18; Лк. 16, 19–31

Притча про багача і Лазаря

Св. Петро Златослов (5 ст.), єпископ Равенни[86].

Бесіда 121,6 (стор. 328):

А цей інший багатий, чи вірніше, в’язень багатств, слуга, скований багатством і своїми маєтками, такий великий непорушний гріб величності, в якому не було ні вигляду, ні слуху якоїсь милості і, не лише особою, не бідним, але самим милосердям знехтував лежачого Лазаря біля своїх воріт. Багряницею, вісоном, вишуканими одежами, чарівними бенкетами насичував тяжке нутро жорстокої душі, яку Бог, прагнучий дослідник людського спасіння, бажаючи пом’якшити не стільки Лазаря, скільки саму піч свого милосердя, кинув коло воріт … Але багатий, твердший за камінь, або розкидав ганебно, або складав безжалісно ті свої доходи, які Бог йому збільшував [щоб дати] для прожиття бідного.

Бесіда 122,6 (стор. 333)

Небагато є того, чого потребує тіло, чого природа потребує, що вистачає для життя; причиною є жадібність, те, що людина збирає багато і численно, що не є для неї, але для інших, і таким чином збирає для своєї муки теперішньої чи майбутньої.

Бесіда 122,7 (стор. 334) важливість діл милосердя:

Чоловіче, якщо не маєш монети, дай бідному руку, тому що більше милосердя чинить той, хто веде за руку бідного до свого милосердя. Той, хто готовий дати себе на послугу бідному, хто готовий дати себе на служіння бідному, самого себе бідному дав.

Нехай ця притча про багача і Лазаря завжди нам нагадує наш обов’язок милосердя: дати бідному руку помочі, щоб колись почути від Господа слова: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене (Мт. 25, 34-36).

Неділя 22

Унівська Лавра, 2022-11-13

Гал. 6, 11–18; Лк. 16, 19–31

Св. Йоан Золотоустий, Сім слів про Лазаря (останній розділ)[87]

І нині чимало з тих, що пристрастилися до розкоші і пересичення, коли хочуть показати особливо великі достатки, мають звичай говорити: «Ми маємо безліч благ». Не називай, чоловіче, благом тільки ці речі, а пам’ятай, що вони дані Владикою для того, щоб ми, помірковано користуючись ними, підтримували життя та укріплювали немічність тіла, бо є ще інші, справжні блага. Ніщо з того, що є тут, не є благом: ні веселощі, ні багатство, ні дорогий одяг — все це має тільки назву благ. Що я говорю: має тільки назву благ? Часто ці речі, якщо ми будемо користуватися ними не належним чином, стають причиною нашої погибелі. Багатство тоді було би благом для того, хто ним володіє, коли б він витрачав його не тільки на веселощі, пияцтво і шкідливі задоволення, а помірковано веселячись, решту роздавав би вбогим для прожитку. Тоді багатство є благом! Якщо ж хто буде віддаватися веселощам та всякій розпусті, то багатство не тільки не принесе йому жодної користі, але й зведе до глибокої прірви, що і сталося з цим багачем. …

Поглянь: убогий, що був покритий ранами (знову говорю про це), віднесений до патріарха і зарахований до сонму праведників, «Між нами і вами», — говорить він. Чи бачиш, якої долі сподобився той, хто з терпінням і вдячністю переносив тяжку хворобу і голод? «Між нами і вами, — говорить, — вирита велика пропасть». «Багато чого, — говорить, — розділяє нас, і не просто пропасть, але велика. Бо справді велика відстань і чимала відмінність між доброчинністю і гріхом: останній великий і широкий, а перша вузька і тісна. Розкішність велика і широка, а вбогість і нестатки — вузькі і тісні. Тому, як дороги протилежні, і один іде дорогою вузькою і тісною, дотримуючись цнотливості, надаючи перевагу щедрості і нехтуючи марнославство, а інший спішить іти дорогою просторою і широкою і віддається пияцтву і веселощам, божевільним пристрастям до грошей, непомірності та згубним видовищам, — як великою є і відмінність між ними, так і під час отримання покарання і нагороди виявиться велика відмінність у визначенні. …

Однак, щоб не надто затягувати слово, можна завершити повчання тут і попросити вас, улюблені, не шукати просторих воріт та широкої дороги і не домагатися всіляких задоволень, а роздумувати про кінець того й іншого шляху і в думці уявляти долю, яка спіткала багача; уникати широкої дороги, а шукати вузьких воріт і тісної дороги, щоб після цих скорбот прийти до країни радості.

Неділя 22

Унівська Лавра, 2018-10-28

Гал. 6, 11–18; Лк. 16, 19–31

Притчу про багача і Лазаря можна розглядати як образ несправедливого суспільства,

у якому – глибока прірва між багатими і бідними.

у якому Богом дані земні добра вкрай несправедливо розподіляються.

Один – багач, щодня бенкетує, а вбогий чуть не вмирає з голоду.

Немає нікого з людей, які би прийшли йому на поміч, лише собаки приходять лизати йому рани.

Роман Сладкопівець Кондак про преподобних іноків, подвижників та інокинь

Ікос 3
Чваниться багатий перед неімущим, пожираючи увесь його здобуток;
Землероб трудиться важко, а збирає власник:
тоді як один працює до знемоги, інший втішається у насолоді;
У поті лиця збирає бідак,
щоб гірким трудом здобути те, що гайнує багач;
Та ваш увесь труд зберігається;
Бо не журитесь нічим іншим, як лиш [співом]:
Алилуя!

Коли ми бачимо крайню суспільну нерівність і несправедливість, постає питання: А де ж є Бог?

На це запитання відповідає ім’я «Лазар» (Ель азар) – Бог допомагає!

У цьому несправедливому суспільстві Бог є присутній в убогому.

Блаженніший Святослав:

Багатий думав, що коли убогий стукає і просить у нього милостині, він хоче у нього щось забрати. А він не бачив, що ця вбога рука простягнута до нього – це була Божа рука, яка несла йому спасіння. Потім в аді він просив хоча би одного пальця цієї руки Лазаря, щоб полегшити його вічну муку. Але той, хто відкинув Божу руку, простягнуту до нього у цьому житті, не зможе отримати навіть одного її пальця у Царстві Небесному.

Боже слово звертає нашу увагу на убогих.

Якщо ми шукаємо Божої помочі, віднайдімо руку вбогого, простягнуту до нас.

Якщо ми будемо близькими до вбогих, допомагати їм, тоді Божа поміч для нас не забариться.

Бог через убогих стукає у ворота нашого серця.

Бог є близько, але треба мати відкриті очі і серце, щоб його побачити у бідному Лазарі, що поруч нас.

Роман Сладкопівець Кондак про десять дів

Ікос 29
Заповідь Божа тяжкою не є:
не повеліває того, чого дати не можеш,
але про вільний намір питає.
Дві лепти лишень посідаєш?
І нічого іншого не маєш?
Всемилосердний Владика їх радо прийме
І перевагу віддасть тобі перед тим,
що великі гроші подав.
А як не маєш і лепти, щоб подати,
Дай нужденному кухлик холодной води.
Із вдячністю Христос це прийме,
Який тобі неодмінно дає нетлінний вінець.

Неділя 22

Унівська Лавра, 2017-11-05

Гал. 6, 11–18; Лк. 16, 19–31

Притча про багача і Лазаря подає Христову науку не лише про багатих і вбогих, про чесноту співчуття, що багатий – засуджений не за те, що був багатий (бо багато багатих завдяки своїй щедрості були спасенні), але був засуджений за неспівчутливість і байдужість до горя ближнього.

Проте є ще один надзвичайно важливий рівень розуміння цієї притчі. Притча про багача і Лазаря навчає нас про гідність кожної людської особи.

Багач – казково багатий, щодня розкошує, бенкетує, але – безіменний. Мабуть, за свою егоїстичну поведінку – не удостоєний притчею мати ім’я.

Убогий – лежить під воротами дому багача, щодня просить, простягає свою руку, собаки приходять, щоб лизати його рани, але він має ім’я: Лазар, яке означає «Бог допомагає», він має свою місію, своє послаництво, своє завдання на землі.

У чому таємниця імені і земної місії Лазаря?

Там, із дна аду багач бачить бідака, щасливого в раю, і взиває:

Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім.

Багач просить у Лазаря бодай кінчик пальця допомоги, але, коли ціла рука була простягнута до нього щодня, він її відкинув, бо думав, що він самодостатній, він сам себе врятує від будь-якого зла і лиха.

Божа рука, Божа допомога, Боже спасіння щодня скеровується до кожного з нас.

Коли рука убогого простягається до нас, то ми себе часом відчуваємо вищими, кращими, успішнішими в житті, що можемо, немовби, розпоряджатися життям цього бідака, дати йому на хліб, або не дати. Але насправді це може бути не рука бідака, це може бути рука Бога, рука Божої допомоги, Божого спасіння, яка промовляє: Коли я був голодний, ви мене нагодували, коли я мав спрагу – напоїли, хворого, ув’язненого відвідали…

Якби багач зрозумів, що це не рука вбогого простягнута щодня до нього, але що це рука Лазаря, рука «Божої допомоги», рука Божа, яка запрошує його до спасіння, якби багач це зрозумів і тих убогих, потребуючих нагодував, напоїв, зодягнув, то він був би спасенним і разом з Лазарем був би щасливий в раю.

Тому не можна нікого знецінювати, називати бомжом, бродягою, волоцюгою, приблудою, зайдою, не можна когось вважати зайвим, непотребом, нікчемою. Бо кожна людина має свою місію. Бог – непомильний, Він нікого не створив помилково, але кожен має своє завдання у світі. І не виключено, що через його простягнуту руку, через його потребу – скеровується до нас Божа рука, яка запрошує нас до спасіння через добрі діла милосердя.

Ну хтось може відповісти: Ця притча нас не стосується, бо ми бідні люди, наш бюджет не дозволяє ще комусь кидати гроші. Але чи люди, які нас оточують, потребують від нас тільки гроші? Часом навіть ті бідні, що простягають руку за грошем, і то більше хочуть від нас любові, тепла, приязні, уваги, аніж того гроша.

Сьогоднішня притча спонукає нас ширше відкрити свої очі, щоб відшукати і збагнути Божу руку, яка запрошує нас через діла милосердя, любові, співчуття, приязної усмішки й уваги до ближнього, щоб ми через це, немовби, простелювали собі дорогу до раю, немовби, сказали «Так» Божій руці, Божому запрошенню до вічної радості у Царстві Небесному.

Із проповіді Блаженнішого Святослава:

Два полюси тогочасного суспільства: багач розкошував, щодня бенкетував.

З іншого боку – убогий, собаки приходили, щоб лизати рани, під воротами багача.

Гідність: жебрак має ім’я, а багач – безіменний.

Убогий має особливу місію, тому що він кожного дня сидить біля воріт дому багача і простягає до нього руку.

Думаємо, що він жебрає, просить тих окрушин, які падали з багатого столу.

Багач вибудував прірву між собою і бідними, він закрився високим муром і міцним замком перед тим, хто простягає до нього руку.

Але наступає момент у їхньому житті, коли вони зрівнюються між собою. Смерть рівняє всіх людей, убогих і багатих, щасливих і нещасних – усі вкінці своєї земної мандрівки проходять через ворота – смерть.

Але пізніше розходяться знову у два протилежні місця – місце вічності радості і місце вічної кари, місце плачу і муку.

Там із дна аду багач бачить бідака щасливого в раю.

Просить: Батьку Аврааме, пошли бідака, щоб бодай одним пальцем змочив мені язик, бо я тяжко мучуся у цім полум’ї.

Аж тут відкривається таємниця імені і земної місії Лазаря – «Бог допомагає».

У аді просить бодай одного пальця Божої руки помочі, але коли ціла рука була простягнута до нього в його земному житті, рука Лазаря, рука Божої допомоги і опіки, він її відкинув, бо думав, що він самодостатній, він сам себе врятує від будь-якого зла і лиха.

Це провалля, прірва, яке він збудував за свого життя, стає проваллям між небом і пеклом у вічності.

Рука Божа скеровується кожного дня.

Неділя 22

Унівська Лавра, 2016-11-20

Гал. 6, 11–18; Лк. 16, 19–31

Притча про багача і Лазаря^[88]

Ця простенька притча дає можливість очищення від ілюзій та отрути егоїзму, спонукає нас застосовувати ті принципи Євангелія у нашому щоденному житті, щоб могти чимраз більше відкривати для себе силу Воскреслого із мертвих, яка діє у всіх віруючих.

Убогий чоловік названий на ім’я – Лазар (з єврейської дослівно означає “Бог допоможе” – й немовби вказує на остаточну перспективу людини), в той же ж час багач залишається безіменним.

У чому ж гріх багатого, а в чому праведність бідного? Із притчі може здаватися, що багатий засуджений тільки тому, що він багатий, а бідний спасенний немовби отримавши компенсацію тільки за те, що він бідний.

Не все так просто: людина не винувата, що багата, і не заслуга людини, що вона бідна. У Євангелії і в історії Церкви – багато святих із заможних. Але ці заможні уміли ділитися своїм багатством, приносили іншим радість і благословення, бо були милосердні, жалісливі, милостиві. Соціальна доктрина Церкви …

А є багато бідних, які у своїй бідності робляться прикрими, жорстокими, немилосердними навіть до таких нужденних, як вони.

Отже, бідність сама по собі не спасає, а багатство само по собі не погубляє.

Багатий розкошував; його провина не просто у тому, що він багатий, але у тому, що він не зауважив бідного, не пожалів, не змилосердився; не зауважив голодного і стражденного чоловіка не десь далеко у лікарні, але не зауважив його під дверима власного дому. Багатий засуджений не просто за то, що був багатим, але за те, що допустив під дверима свого дому цю муку бідного, який тут лежав довший час хворий і голодний.

Хто ми – Лазар чи багач? Мало серед нас таких багатих як багач у притчі і таких бідних як Лазар. Якщо ми не Лазар, живемо благополучно, то мусимо згадати, що є хтось поруч нас, у якого не все благополучно, а може цей хтось поруч і страждає від голоду, холоду чи хвороби.

Нехай Господь допоможе, щоб наше благополуччя не закрило нам очі на біду ближніх.

Нехай Господь допоможе кожному, хто відчуває себе багачем, вирватися із пристрастей насолоди багатством, і вчасно відкрити свої очі і своє серце на потреби бідних і нужденних.

Неділя 22

2004-10-31

Гал. 6, 11–18; Лк. 16, 19–31

Притча про багача і Лазаря (Лк. 16,19-31)

Блаж. Теофілакт Болгарський^[89]:

У притчі не згадано імені багача, оскільки він недостойний іменуватися перед Богом, як і сказано у псалмі: «не спом’яну імен їхніх моїми устами». Бідного ж згадано по імені, бо імена праведних записані в книзі життя.

Кара за безспівчутливість^[90]

Багач жив у великій розкоші: одягався в порфіру й у тонку красиву лляну тканину, щодня споживав розкішну їжу. А Лазар лежав чекаючи кусочків хліба, що падали зі столу багача. Лазар – єдине ім’я, згадане в притчах. Юдейське ім’я Лазар-Єлеазар означає «Бог – моя опора і допомога». Він був убогим, хворим, його тіло покрите струпами.

Така картина в цьому світі. Але вона міняється у світі майбутньому: Лазар у славі на лоні Авраама, а багач у пеклі в муках.

У чому ж полягає гріх багача? Адже він не наказував забрати Лазаря від воріт свого будинку. Він не заперечував і проти того, щоб Лазар одержував хліб, що викидали з його столу. Він не вдарив його ногою, коли проходив мимо. Ні, багач навмисно не був жорстокий до Лазаря.

Проте гріх багача полягав у тім, що він просто не звертав уваги на Лазаря, він приймав його положення як звичайне і неминуче: Лазар повинен лежати в стражданнях і голодний, у той час як він, багач, купався в розкоші. «Багач потрапив у пекло не за те, що він зробив, а був приречений на муки за те, чого він не зробив».

Гріх багача в тім, що він міг спокійно бачити страждання і нужду, і це не наповняло його серця жалістю і співчуттям. Він бачив побратима страждаючого і голодного, і нічого не робив, щоби що-небудь виправити. Він був покараний за те, що не зауважував горя ближнього.

Вагоме попередження: багач згрішив не тим, що зробив щось погане Лазарю, а тим, що не зробив нічого доброчинного.

***

Людина на землі не є господарем благ, а лише їх розпорядником-адміністратором. Кому більше дано, від того більше вимагається. Блага, які я маю, не є моїми благами, але є даними мені Богом в моє розпорядження. І я несу відповідальність за те, як я цими благами розпоряджаюся. Якщо людина живе егоїстично, догоджає лише собі, несе за це відповідальність, як багач у притчі. Несправедливо набута приватна власність в егоїстичний спосіб неморальна і є причиною поділу та конфліктів. Стають зрозумілішими слова: «Важко ввійти багатому в Царство Небесне», «Блаженні вбогі, горе вам багаті».

Неділя 23

Унівська Лавра, 2021-11-28

Еф. 2, 4–10; Лк. 8, 26–39

Пояснення апостольського читання[91].

Сьогоднішнє читання Апостола 2-ої глави до Ефесян (Еф. 2, 1-22) можна порівняти із притчею про Блудного сина (Лк. 15, 11-32).

Виглядає, що це саме богословіє Апостола до Ефесян викладено у притчі про Блудного сина у формі розповіді:

4. Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас …

20. І як він був іще далеко, побачив його батько, і, змилосердившись, побіг, кинувся йому на шию, і поцілував його.

Про Божу любов. Бог є любов. Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас … Милосердний Батько змилосердившись, побіг, кинувся йому на шию, і поцілував його.

1. ви були мертві вашими провинами й гріхами; 4-6. [Бог, полюбив нас] мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом … І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі.

24. 32. [блудний син] був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.

Йдеться про смерть духовну, спричинену гріхом. Отже, ми були мертві, та Бог, багатий милосердям, полюбив нас:

І далі йдуть три важливі дієслова з глибоким богословським змістом:

оживив нас разом із Христом	συνεζωοποίησεν	співоживив
разом з ним воскресив нас	συνήγειρεν	співвоскресив
разом посадовив на небі у Христі Ісусі	συνεκάθισεν	співпосадовив на небі

Цими трьома дієсловами із префіксом «спів-» підкреслюється глибоке поєднання християнина з Христом.

13. Тепер же ви в Христі Ісусі, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христа.	13. [молодший син] пустився у далекий край
19. ви не чужинці більше і не приходні, але співгромадяни святих і домашні Божі …	22. Батько ж кликнув до своїх слуг: Принесіть швидко найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і взуття на ноги.
14-16. Бо він наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши … ворожнечу … із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест …	28-32. батько став його просити … Ти завжди зі мною, дитино, і все моє – твоє. Однак, слід було веселитись і радіти, бо цей брат твій був мертвий, і ожив, пропав був і знайшовся.

Як Милосердний Батько примирює старшого брата з молодшим, так Христос примирює юдеїв і язичників у Церкві, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами.

– ви спасені благодаттю через віру

Спасіння – не від нас. Ми самі себе спасти не можемо. Спасіння – це дар Божий. Ми спасенні благодаттю!

Бог, багатий милосердям, з великої своєї любови, співоживив нас із Христом: благодаттю ви спасені! співвоскресив, співпосадовив на небі

І знову йдеться про «надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі».

Спасіння – не від діл, не через наші власні зусилля чи заслуги, але благодаттю через віру. Слід теж пам’ятати, що віра виражаєтсья в ділах, бо віра без діл мертва.

Ми Божі сотворіння. Для чого нас Бог сотворив?

«ми сотворені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми чинили».

Якщо хтось нас запитає, особливо діти: Для чого нас Бог сотворив? Відповідь: Для добрих діл.

Неділя 23

Унівська Лавра, 2017-11-12

Еф. 2, 4–10; Лк. 8, 26–39

Зцілення Гергесинського біснуватого (Лк. 8,26-39)[92]

Сьогоднішнє Євангеліє – не лише про Божу всемогутність, владу над демонами, але також, знову-таки, про велику цінність кожної людини. У Божих очах кожна людина, її життя, її здоров’я, добро і спасіння, має величезну цінність: Він задля нас людей зійшов із небес і воплотився з Духа Святого і Марії Діви і стався чоловіком, і був розп’ятий за нас … (Символ віри).

Мешканців Геразинської землі, мабуть, не дуже хвилювало, що цей терплячий чоловік був з їхнього міста. Він «якось жив», і вони собі спокійно жили. Їхня реакція з’являється щойно тоді, коли несподівано заторкнуто економічну сторону їх особистого життя. «Пастухи кинулися врозтіч», «все населення огорнув великий страх», – вони попросили Ісуса, щоб відійшов від них. Виходить, що цей бідний чоловік, його життя, здоров’я не становили цінності для його односільчан. Для них більшу цінність становили хто? Свині. Пропали свині. Економічна втрата спонукали їх попросити Ісуса піти, бо хто знає як Він ще може порушити їхній спокій, та що ще це може їм коштувати.

Ситуації в яких свині, бізнес, економічний інтерес – важливіші від людей часто мають місце і сьогодні. У сучасному світі теж на бідну людину ніхто не дивиться, а за багатими впливовими бігають, фотографують, знімають на відео. Буває, особливо закордоном, що й за тварини і рослини більше дбають, ніж про бідну людину. Рим, ветеринарна швидка допомога, і водночас бідні люди помирають на вулиці.

Чому людина має таку велику цінність? Образ і подоба Божа. Благоговіння перед людиною, як перед образом. Образ і подоба Божа – душа людини, розум і свобідна воля, відповідальність за вчинки на відміну від нижчого світу.

Нехай Господь допоможе нам усвідомити, ким є кожна людина, цінність кожної людської особи, щоб ми були готові послужити кожній людині. Щоб життя, здоров’я, добро і спасіння кожної людини було для нас пріоритетом над бізнесовими чи економічними справами.

Неділя 23

Унівська Лавра, 2016-11-27

Еф. 2, 4–10; Лк. 8, 26–39

Зцілення біснуватого (Лк. 8,26-39)[93]

три уривки, які демонструють як Божа сила могутньо діє в Ісусі:

Він втихомирює бурю на морі, – й тим виявляє Свою владу над силами природи (8:22–25),
Він виганяє демонів з біснуватого, – показуючи в такий спосіб Свою владу над силами зла, які бояться Ісуса, та коряться Його слову (8:26–39),
Він зцілює кровоточиву жінку та воскрешає єдину дочку начальника синагоги Яіра, – демонструючи владу над хворобами та смертю (8:40–56).

Сьогоднішнє Євангеліє дає нам зрозуміти, як Бог дорожить і високо цінує кожну людину. Кожна людина має в Божих очах безконечно високу цінність. Господь, Добрий Пастир, залишає 99 овець, щоб спасти єдину загублену. Бог прийшов спасти людину. Євангеліє, Добра Новина про це, що кожна окрема людська особистість є такою дорогою для Бога, що Бог може залишити 99 овець, які в даний час не потребують догляду, а заопікуватися цією одною людиною. Бог любить людину всім Своїм життям і Своєю смертю, Він став задля нас людиною і помер за спасіння людини.

Тут несподівано заторкнута економічна сторона, економічна втрата – бо пропали свині. Люди налякалися (відчули дискомфорт, біль, попросили Ісуса піти, – бо хто знає як Він ще може порушити їх спокій, та що ще це може їм коштувати. Ситуації в яких свині (чи будь-який інший меркантильний чи економічний інтерес…) важливіші від людей – дуже часто мають місце і сьогодні…

Слід усвідомити, ким є для нас кожна людина, яка є настільки дорогою Богові Отцю, який так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Служіння людині слід поставити пріоритетом нашого життя? Ким для нас є людина – інструментом, предметом використання, зиску, чи образом Божим, великою цінністю.

Неділя 23

2011-11-20

Еф. 2, 4–10; Лк. 8, 26–39

Деструктивна сила зла всіляко старається поневолити людину, зробити її рабом гріха.

«Кожен, хто гріх чинить – гріха невольник» (Йо 8,34).

Що означає «гріха невольник»? Неволя гріха означає знаходитися під владою тих чи інших гріховних пристрастей: гордості, ненависті, заздрості, пожадливості.

З однієї сторони будучи рабом гріховних пристрастей людина перетворюється на знаряддя зла на землі, через неї поширюється дія деструктивної злої сили, через неї страждають інші.

А з іншої сторони гріх руйнує і саму людину. Хоч деструктивна сила послуговується злою людиною, як знаряддям гріха на землі, однак зла сила вкінці хоче знищити і саму людину. Хто живе у грісі, він живе у безумстві, у стражданні. Гріх руйнує людину фізично, морально й духовно.

«Пізнайте правду і правда визволить вас». Правда – це Христос, дорога, правда і життя. Пізнати правду – це пізнати Христа, пізнати Його науку викладену у Святому Євангелії і жити згідно Євангелія, жити по правді. Правда визволяє нас із неволі гріха. Жити праведно. Хто живе праведно, справедливо, хто чинить добро і здобуває чесноти, той стає знаряддям Божим на землі, бо він подібний до Бога, який є Найвище Добро і Любов. Нехай кожен з нас буде цим знаряддям, інструментом Божим. Нехай через кожного з нас проявляється Божа спасенна дія у світі.

Неділя 23

2010-10-30

Еф. 2, 4–10; Лк. 8, 26–39

Зцілення біснуватого (Лк. 8,26-39)^[94]

У сьогоднішньому Євангелії про Геразинського біснуватого описано, що злий дух гонив його по пустинях, а жив він по гробах. Пустиня – це місце де немає життя, де сонце спалює все живе, а гроби – це місце, де нічого не залишається із людини, крім костей і згадки про смерть.

Життя чи смерть? Поки живе, людина постійно знаходиться перед вибором: або життя або смерті?

– Кожен хто творить зло, хто грішить, цим самим допускає, що ця зла, деструктивна, руйнуюча сила через нього руйнує, нищить, вигублює.

– Хто творить добро, той обирає життя, той творить і будує.

– Добрі думки вселяють людині радість і надію, а злі думки, ненависті чи аморальності, здатні зруйнувати внутрішній світ людини.

– Людське слово здатне принести ближньому радість життя і воскресіння, а зле слово несе руїну і мертвоту.

– Добре діло перетворює людину у співтворця на образ Бога-Творця, а зле діло призводить до нищівних війн, які вбивають усе живе, залишаючи за собою пустиню і мертвоту.

Якщо хтось перебуває під владою гріха і пристрастей, то він стає рабом гріха, стає охопленим руйнівною силою, відходячи в пустиню, де нічого не залишається від людини, тільки смерть і руїна. Злі сили стараються поневолити людину, щоб зробити з неї знаряддя зла на землі, щоб людина в безумстві і стражданні робила зло. Крайня межа поневолення – це знищення, як було знищено стадо свиней.

Однак ми є Христові, бо вибрали хресну, жертвенну християнську дорогу, дорогу життя, а не смерті, дорогу, яка не руйнує, але дає життя і свободу ближнім. Христос повелів цій злій руйнівній силі вийти з чоловіка, і у чоловіка прояснився ум, стало мирним серце, він слухав слово життя, яке проповідував Ісус. Через молитву і святі Таїнства, ці непереможні Божі дії, ми можемо звільнитися від усіх руйнівних сил у нас, прогнати від себе нищівне зло.

Придивившись до себе, слід відкинути все, що затьмарює наш розум і отруює наше серце. За допомогою молитви і богомислія (думки про Бога) слід припинити руйнівні думки ненависті, злоби, пожадливості; слід заборонити собі вживати уїдливі, принизливі та погані слова, які часом здатні морально вбити людину; слід припинити дії, що приносять руїну.

Перед людством постійно вибір. Якщо оберемо зло, то війна і ненависть знищить усе живе і перетворить землю в пустиню і гроби, місце, де жив біснуватий. Якщо ж оберемо Бога, любов і добро, то знову повернемося до райського саду і щастя.

Неділя 24

Унівська Лавра, 2022-11-27

Еф. 2, 14–22; Лк. 8, 41–56

У тропарі сьогоднішнього святого апостола Филипа співається: Всіх бо вірувати в Христа навчив ти і біг життя довершив ти достойно Євангелія.

Два сьогоднішні Євангелія говорять про віру. Кровоточива жінка звернулась до Господа сокровенною сердечною молитвою віри, і була вислухана і зцілена. Господь почув зойк її серця і сказав: Віра твоя спасла тебе. Голова синагоги Яір припав до ніг Ісуса, молив про зцілення дочки. Ісус сказав до нього: Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.

Филип кличе Натанаїла до Христа, і після того, як Ісус каже «Я бачив тебе під смоковницею», Натанаїл з вірою відповідає: Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля.

Отже, апостол Филип – один із перших, яких покликав Христос Спаситель: найшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною».

А Филип ділиться вірою з Натанаїлом: «Ми найшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки, – Ісуса. На сумнів Натанаїла «Що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди і подивися».

Христос призначив дванадцятьох апостолів, щоб були при Ньому, та щоб їх посилати із проповіддю (Мр. 3,13-14), серед них і св. Филип.

Коли Христос мав нагодувати п’ять тисяч народу, щоб укріпити віру апостола, каже до Филипа: «Де нам купити хліба, щоб ці їли?» Казав він так, щоб випробувати його, знав бо сам, що має робити (Йо. 6,5-6). Филип відповів, що і двісті динаріїв не вистачить на хліб. Сталося чудо помноження хлібів, і люди заговорили: Це справді пророк, що має прийти у світ» (Йо. 6,14).

На Тайній Вечері, Христос навчав учнів: Я – дорога, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене.

Филип каже йому: «Господи, покажи нам Отця, і доволі буде нам».

Мовить Ісус до нього «Скільки часу я з вами, і ти мене не знаєш, Филипе? Хто бачить мене, той бачить Отця (Йо. 14, 8-10).

Христос утвердив віру в апостолах словами:

Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені (Йо. 14,11).

Св. апостол Филип навчав у різних містах і країнах, і аж у Етіопії.

Він утверджував свою проповідь численними чудами, і помер мученицькою смертю; йому пробили п’яти ніг, і мотузкою за них підвісили головою вниз; він до останньої хвилини просив Господа, щоб простив засліпленим катам.

Тому у кондаку на честь св. Филипа співаємо: Ученик, і друг Твій, і наслідувач страстей Твоїх вселенній Тебе, Бога, проповідував богогласний Филип.

Неділя 24

Унівська Лавра, 2020-11-22

Еф. 2, 14–22; Лк. 8, 41–56

Воскресіння дочки Яіра, зцілення кровоточивої (Лк. 8, 41–56)

Сьогоднішнє Євангеліє про воскресіння дочки Яіра навчає нас, що Бог – володар життя кожної людини. «У Ньому ми живемо, дихаємо і існуємо». Сказав Христос: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!» Христос «розрушив Хрестом своїм смерть» співаємо у сьогоднішньому тропарі.

Теж Євангеліє про зцілення кровоточивої навчає нас, що Бог – володар нашого життя і здоров’я.

Предобрий Господь – наш Творець і благочинець, дарує нам життя і здоров’я, дбає про кожне своє сотворіння, годує і піклується всіми.

Тому ми, Божі діти, повинні бути завжди звернені до Бога, нашого Батька. Як Яір припав до ніг Ісуса, молив про зцілення дочки, і був вислуханий. Як кровоточива жінка звернулась до Господа сокровенною сердечною молитвою віри, і була вислухана і зцілена. Господь почув зойк її серця і сказав: Віра твоя спасла тебе.

Так і ми повинні щирою молитвою бути звернені до Бога, нашого Батька.

Молитва, повна віри і уповання, ніколи не буває невислуханою. Щоб Господь вислухав нашу молитву, нам слід потрудитися, щоб вийти на рівень справжньої молитви, молитви серця, яка увійде до Господа і приклонить його милість.

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Шлях до Бога – через очищення серця від усякої злоби і нечистоти. Щоб жити в Божій благодаті, очищеними від гріхів, примиреними з Богом, щоб на престолі нашого чистого серця сидів Христос. У сьогоднішньому Апостолі сказано: Христос – наш мир … Він прийшов і благовістив мир … бо через нього … маємо доступ до Отця в однім Дусі. Амінь.

Неділя 24

2011-11-27

Еф. 2, 14–22; Лк. 8, 41–56

Воскресіння дочки Яіра^[95]

Христос іде у цей дім горя, горя матері і батька померлої, горя друзів, місце великого взаємного співчуття.

Господь робить чудо, підіймає померлу дитину до життя.

День у день із кожним із нас відбувається чудо Боже: силою Божою ми живемо, силою Божою ми встаємо з хвороби, силою Божою від відчаю ми повертаємося до надії, від гріха повертаємося до чистого, просвітленого життя. Це такі ж чудеса, як зцілення тіла. І ми звикли до них, і ми вважаємо це звичним. Але це Господь своєю силою, милістю і любов’ю відновлює нас, воскрешає нас від смерті до життя, від гріха, від злоби, від відчаю, від потемніння душі.

Як Господь воскресив дочку Яіра, сина вдови в Наїні, воскресив Лазаря, так Господь може кожного перевести від смерті гріховної до життя.

Неділя 24

2004-11-14

Еф. 2, 14–22; Лк. 8, 41–56

Вилікування єдиної дочки Яіра (Лк. 8,40-42.49-56)^[96]

Тут ясно звучить радість після суму. Лука тонко зображує трагічність смерті дівчинки. Це почуття збільшилося такими обставинами, що вона була єдиною дочкою в батьків і їй було всього дванадцять років, вона стояла на порозі зрілості. Яір – начальник синагоги, відповідальний за синагогу і за богослужіння. Він досяг самого високого положення і поваги в очах своїх одноплемінників, був, безсумнівно, заможною людиною. І раптом життя, що дало йому щедрою рукою все можливе, здавалося було готове відняти в нього найдорогоцінніше. Уся ця історія перейнята сумом життя.

Дівчинка померла. Усі в цьому впевнені. Ісус повернув дівчинці життя.

Двері синагоги вже закривалися для Ісуса, а може й зовсім закрилися для Нього. Яір, можливо, теж вважав Ісуса порушником закону. Але, коли в нього сталося горе, він упокорився і звернувся по допомогу до Ісуса.

Легковажні вважають, що вони самі є господарями свого життя. Але люди лише тоді стануть причастниками чудес і милосердя Божого, якщо вони придушать своє самолюбство і смиренно визнають своє безсилля. Тому люди повинні звернутися до Бога і повідати Йому свої потреби. Просіть і буде вам дано.

Яір, безсумнівно, був людиною віри. Він і його дружина ввійшли в кімнату, де лежала дочка. Він уповав на чудо. Душа його, безсумнівно, хвилювалася: «Зрештою, ніхто не знає, що може зробити цей Ісус». І ми не знаємо усього, що може зробити для нас Христос. У самі похмурі дні ми можемо уповати на Його незбагненні скарби, невичерпне милосердя і непереможну силу.

Не утаїлася в юрбі (Лк. 8,43-48)^[97]

Сором і трепет жінки ґрунтувалися на тім, що за законом вона була нечиста (Лев. 15,19-33). Її кровотеча ізолювала її від суспільства. Саме тому вона не підійшла відкрито до Ісуса, а підкралася в юрбі до Нього позаду; і тому питання Ісуса про те, хто доторкнувся до Нього, так приголомшило її.

Хоч все відбулося серед юрби, але юрба була, ніби, забута й Ісус говорив з жінкою так, начебто у світі була тільки вона. Вона ж була бідною нікому не потрібною страждальницею, і саме цій нікому не потрібній жінці приділив Ісус усю свою увагу.

Люди часто готові прикріплювати до людей ярлики і відноситися до них відповідно до того положення, що вони займають у суспільстві. Для Ісуса ж не існувало ніяких штучно начеплених ярликів. Будь то він або вона – вони були для Нього стражденними душами. Любов ніколи не оцінює людей у залежності від їхньої ролі в суспільстві.

Майже всі люди вважали б, що ця хвора, нечиста жінка з юрби навіть не гідна їхньої уваги. Для Ісуса ж вона була стражденною жінкою, який потрібна допомога, і тому Він, як ми бачили, зовсім забув про юрбу і приділив їй усю свою увагу. «Бог любить кожного з нас так, начебто, тільки його одного».

Неділя 25

Унівська Лавра, 2021-12-12

Еф. 4, 1–6; Лк. 10, 25–37

Законовчитель запитує Ісуса Христа, що треба робити, щоб осягнути вічне життя?

Відповідь на це запитання вказує, яким має бути поводження справжнього учня Христового, справжнього християнина:

Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.

Сказав Господь: Роби це і будеш жити.

Хто є мій ближній?

Із притчі випливає, що секрет життя вічного посідає саме цей чужинець-самаритянин. Його милосердя, його любов – спонтанна, безкорислива і на практиці^[98].

Отже, Христос відкриває зовсім нове відношення до людей. Ближній – це не лише той, хто нам близький, дорогий, приближений. Ближній – це кожен, хто потребує нашої допомоги, кожен, кому ми можемо послужити, хто б це не був знайомий чи незнайомий, просто випадково зустрічний, а навіть і ворог.

Тож справжній християнин – це той, хто здатний побачити людину, якій потрібна допомога, здатний зупинитися, пожаліти і допомогти. І не просто зробити якийсь мінімум, але бути жертвенним^[99].

Неділя 25^{^[100]}

Унівська Лавра, 2016-12-11

Еф. 4, 1–6; Лк. 10, 25–37

Христос говорить про зовсім нове відношення до життя і до світу. Хто є мій ближній? Ближній – це не лише той, який нам близький, дорогий, приближений. Ближній – це кожен, хто потребує нашої допомоги, кожен, кому ми можемо послужити, хто б це не був знайомий чи незнайомий, просто випадково зустрічний, а навіть і ворог.

Священне Писання повинно стати нашим життям, тобто ми повинні жити так, як там написано. Притча про Милосердного Самарянина спонукає нас оглянутися довкола себе, щоб побачити людину, якій потрібна наша допомога матеріальна, чи духовна підтримка, щоб ми могли побачити, пожаліти й допомогти.

Притчею про Милосердного Самарянина Ісус ламає усталені звичаї та розширює горизонти. Адже значення притчі таке, що для Бога всі люди є однаковими.

Для сучасників Ісуса таке розширене розуміння “ближнього” було певним викликом, оскільки під ближнім насамперед малося на увазі одноплемінників. Члени спільноти Кумран навіть закликали до любові “синів світла” (= членів спільноти) та ненависті до “синів темряви”.

Притча про Милосердного Самарянина закликає кожного бути ближнім для іншого та бачити в іншому свого ближнього. Бути ближнім для іншого означає не робити різниці, кому допомогти більше, кому менше, але наше співчуття, наша турбота повинна бути однаково жертовною для всіх. Важливо, не просто зробити якийсь мінімум, але бути жертвенними.

Притча про Милосердного Самарянина – це для нас заклик бути ближніми.

Неділя 25

Унівська Лавра, 2015-11-22

Еф. 4, 1–6; Лк. 10, 25–37

Отці і вчителі Церкви цій притчі про милосердного самарянина надавали особливий таїнственний зміст. Так «чоловік» за їх тлумаченням – це Адам, Єрусалим – рай, Єрихон – світ, розбійники – демони, священик – закон, левіт – пророки, самарянин – Христос, осел – тіло Христове, заїзд (гостинниця) – Церква, господар – єпископ, два динарі – Старий і Новий Завіт, повернення – друге пришестя (див., напр., у Теофілакта)^[101].

Неділя 25

2014-11-30

Еф. 4, 1–6; Лк. 10, 25–37

Притча про Милосердного Самарянина:

«Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Оці слова, що їх я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці» (Втор 6,4).

Роздуми над притчею на основі церковних піснеспівів:

«Ти врага суща мя зіло возлюбил єси: Ти істощанієм странним сошел єси на землю, Благоутробне Спасе, послідняго моєго досажденія не отвергся, і пребив на висоті пречистия Твоєя слави, прежде безчествованнаго прославил єси».

«В разбойническія помисли впад Адам, прельстися умом, і уязвився душею, лежаше наг заступленія: ні священник же прежде закона внят єму, ніже левит по законі воззрів нань: токмо Ти пришедий Боже, не от Самарії, но от Богородици: Господи слава Тебі».

Неділя 25

2010-11-14

Еф. 4, 1–6; Лк. 10, 25–37

Притча про Милосердного Самарянина

Роздуми на основі богослужбових піснеспівів:

«Впадшему в разбойники уподобихся аз, Владико всіх прегрішеньми моїми упад, і от них немилостивно уязвихся: но не остави мене неісцільна, не от Самарії, но от Пречистия Діви пришедий, Ісусе спасительноє імя, помилуй мя».

«Поползнувся от праваго пути Твоєго, от страстей окаянний низпадохся в ров, левит же со священником видівше мя, претекоша. Ти же Христе помиловал єси мя, и оружієм Креста греховное рукописаніє растерзав, безстрастієм уяснил єси, і Отцу сосідателя сотворил єси. Тімже зову Тебі: непостижиме Господи слава Тебі».

«Із Єрусалима снидох поползнувся, от написанних в нем язиком заповідей Твоїх: во Єрихон же ідий подражательним стремленієм, в нем древле ради злоби от Тебе, ко убійству іздавшихся людем Твоїм преслушанієм, душетлінним прилучихся страстем, якоже разбойником. От них уязвена ісполу умерщвлена, гвоздьми і копієм плотію уязвивийся волею, гріха ради человіча, і общеє совершивий Крестом спасеніє во Єрусалимі, ісцели мя Господи, і спаси мя».

Лопухін А. Тлумачна Біблія, Лк. 10,36-37^[102]:

Отці та вчителі Церкви окремим пунктам цієї розповіді про милосердного самарянина надавали особливого таїнственного змісту. Так, «один чоловік» – це Адам, Єрусалим – рай, Єрихон – світ, розбійники – демони, священики – закон, левіт – пророки, самарянин – Христос, осел – тіло Христове, заїзд – Церква, господар – єпископ, два динари – Старий і Новий Заповіт, повернення – друге пришестя.

Таким чином, за тлумаченням Отців Церкви, тут зображується подвиг Воплоченого Сина Божого для спасіння людського роду^[103].

В оповіданні про милосердного самарянина Господь мав на меті показати законникові на різницю між знаннями і діями. Не вистачає лише знати про любов до ближнього, але виконувати на ділі^[104].

Законовчитель запитував: «хто мій ближній?», бажаючи отримати для себе повне викладення обов’язків до ближнього. Та сутність любові в тому, що вона не знає ніяких меж, окрім своєї неможливості йти далі^[105].

Тут ніякого пояснення і не потрібно, як до інших притч. Повчання тут зрозуміло всім і кожному, це урок істинного милосердя. Це розповідь про те, у чому полягає справжня любов до ближнього.

Теофілакт Болгарський, Тлумачення на Лк. 10,29-37^[106]:

Законник, отримавши похвалу від Спасителя, виявив зарозумілість. Він сказав: А хто ближній мій? Він думав, що він праведний і не має подібного до себе і близького до себе за чеснотою. Він вважав, що праведнику ближнім є тільки праведний.

Отже, бажаючи виправдати себе і піднестися перед усіма людьми, він з гордістю каже: А хто ближній мій? Та Спаситель, як Творець і у всіх бачить одне створіння, визначає ближнього не ділами, не достоїнствами, а природою.

Не думай, каже, що коли ти праведний, то й немає тобі нікого подібного. Бо всі, хто має одну й ту саму природу, суть ближні твої. Отже, і ти сам будь ближнім їхнім не за місцем, а за прихильністю до них і турботливістю про них.

Для того й наводжу Я тобі як приклад самарянина, щоб тобі показати, що хоча він різнився за життям, однак став ближнім для того, хто потребував милості. Так і ти проявляй себе ближнім через співчуття і поспішай на допомогу.

Цією притчею ми навчаємося бути готовими до милосердя і намагатися бути ближніми для тих, які потребують нашої допомоги.

Пізнаємо і милість Божу у ставленні до людини. Природа людська йшла з Єрусалиму, тобто з безтурботного і мирного життя, бо Єрусалим означає: бачення світу. Куди ж ішла? В Єрихон, порожній, низький і задушливий від спеки, тобто в життя, повне пристрастей. Дивись: не сказав Він «зійшов», але «йшов». Бо природа людська завжди схилялася до земного, не один раз, але постійно захоплюючись пристрасним життям.

«І попався розбійникам», тобто попався бісам. Хто не зійде з висоти ума, той не попадеться бісам. Вони, викривши людину і знявши з неї одяг чесноти, потім нанесли їй гріховні рани. Бо вони спочатку оголюють нас від усякого доброго помислу і покрову Божого, а потім і наносять рани гріхами.

Природу людську вони залишили «ледь живою». Або тому, що душа безсмертна, а тіло смертне, і в такий спосіб підпорядкована смерті половина людини. Або тому, що природа людська не зовсім була знехтувана, а сподівалася здобути спасіння у Христі, і в такий спосіб була не зовсім мертвою. Але як через переступ Адама смерть увійшла у світ, так через оправдання у Христі смерть мала бути скасованою (Рим. 5,16-17).

Під священиком і левітом розумій, мабуть, закон і пророків. Бо вони бажали оправдати людину, але не могли. «Неможливо, – каже апостол Павло, – щоб кров волів та козлів усунула гріхи» (Євр. 10,4). Вони зглянулися над людиною і міркували, як би зцілити її, але, переможені силою ран, знову відійшли назад. Бо це означає (пройти повз). Закон прийшов і зупинився над лежачим, але потім, не маючи сили зцілити, відступив.

«Випадком ішов якийсь священик тією дорогою …» (Лк. 10,31). Слово «випадком» має певне значення. Бо закон дано не з іншої якоїсь причини, але через слабкість людську (Гал. 3,19), яка не могла спочатку прийняти Христового таїнства. Тому й сказано, що священик, тобто закон, прийшов вилікувати людину не навмисне, але «випадком», що ми зазвичай називаємо випадковістю.

Але Господь і Бог наш, що став за нас «прокляттям» (Гал. 3,13) і названий самарянином (Йо. 8,48), прийшов до нас з метою зцілити нас, і не мимохідь лише, і відвідав нас не випадково, але жив із нами й розмовляв не примарно.

Він негайно перев’язав рани, не попустивши хворобі посилитися, але зв’язавши її. Вилив олію і вино: олія є словом вчення, що готує до чесноти обіцянкою благ, а вино – словом вчення, що приводить до чесноти страхом.

Можеш розуміти й інакше. Олія означає життя за людством, а вино – за Божеством. Бо Господь одне робив як людина, а інше як Бог … Вину можна уподібнити Божество в тому, що Божества в самому собі (без з’єднання) ніхто не міг би стерпіти, якби не було й олії цієї, тобто життя за людством. Оскільки ж Господь спас нас через Божество і людство, то тому й говориться, що Він возлив олію і вино.

Хрещені зцілюються від ран душевних, будучи помазані миром, негайно ж долучаючись до Церкви і причащаючись Божественної крові.

Господь посадив нашу поранену природу на Свого осла, тобто на Своє тіло. Бо зробив нас Своїми членами і причасниками Свого тіла: нас, що долу перебувають, звів на таку гідність, що ми одне з Ним тіло!

Заїзд – це Церква, яка всіх приймає. Закон не всіх приймав … А нині в кожному народі, хто боїться Бога, той Йому приємний (Ді. 10,35), якщо бажає увірувати і стати членом Церкви. Бо вона всіх приймає, і грішників, і митарів.

Привіз його до заїзду і почав про нього піклуватися. Перш ніж привіз до заїзду, Він тільки перев’язав рани. Що це означає? Коли постала Церква і відкрився заїзд, тобто, коли віра зросла майже у всіх народів, тоді відкрилися і дари Святого Духа, і благодать Божа поширилася. Це дізнаєшся з Діянь Апостольських.

Образ господаря заїзду носить у собі всякий апостол і вчитель, і пастир. Їм Господь дав два динари, тобто два Завіти, Старий і Новий. Бо два Завіти, як вислови одного Бога, мають на собі зображення одного Царя. Ці динари Господь, восходячи на небеса, залишив апостолам теж наступних часів, тобто єпископам і вчителям.

Сказав: якщо що зі свого витратиш, Я віддам тобі. Апостоли, дійсно, витрачали і своє, багато працюючи і всюди сіячи вчення. Та й учителі наступних часів, пояснюючи Старий і Новий Завіт, багато витрачали свого. За це вони отримають нагороду, коли Господь повернеться, тобто під час другого Його пришестя. Тоді кожен із них скаже Йому: Господи! Ти дав мені два динари, ось я придбав інші два. І Він так скаже: Добре, добрий рабе!

Неділя 26

Унівська Лавра, 2023-12-03

Еф. 5, 9–19; Лк. 12, 16–21

Притча про безумного багача (Лк. 12,16-21)

Св. Василій Великий, На слова з Євангелія від Луки (12,18): «Порозвалюю клуні мої і просторіші поставлю», або про захланність (жадібність)^[107].

«… Якщо є в душі чеснота, якщо вона сповнена добрих справ, якщо близька до Бога, то має великі блага і нехай звеселиться прекрасною душевною радістю» (стор. 110-111).

«Що нині заважає тобі подати милостиню? Чи ж бідних нема навкруги? Чи житниці твої не переповнені? Чи нагороду тобі не приготовано за благодіяння? Чи заповідь не зрозуміла? Голодний чахне, голий мерзне, боржника утискають, а ти відкладаєш милостиню на завтра! Послухай-но Соломона: Не говори: Відійди, вернися і завтра дам, бо не знаєш, що трапиться завтра (Прип. 3,28)» (стор. 111).

«Яким же вдячним мусиш бути Добродійникові, як радіти, яку честь виявляти за те, що не сам ти безперестанку стоїш під чужими дверима, а інші стоять біля твоїх дверей! А ти похмурий і неприступний, зустрічей уникаєш, щоб не вирвали з твоїх рук якихось крихт. У тебе на все одна відповідь наготована: «Не дам, бо не маю, бо сам бідний». А й справді, ти бідний, бо тобі забракло всякого добра: людинолюбства, віри в Бога, вічної надії. Поділися з братом своєю пшеницею, що завтра згниє, а сьогодні ще можеш із братом нею поділитися. Найгірше користолюбство – не поділитися з нужденним тим, що завтра може згинути» (стор. 112).

«Голодному належить хліб, що ти утримуєш, нагому – одяг, що зачинений у твоїх коморах, босоногому – взуття, що гниє у тебе, нужденному – срібло, що зарите у тебе. Тому ти кривдиш усіх тих, кому міг би допомогти».

«Який же трепет, яка знемога яка темрява охоплять тебе, коли почуєш слова осуду: Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу й ангелами його. Я був голодний, і ви не нагодували Мене; Я був спраглий, і не напоїли Мене; Я був нагий, і не зодягнули Мене (Мт. 25,41-43). Бо не тільки хижак у судний день буде осуджений, а й той, хто міг, але не ділився з іншими».

«Але бажаю … щоб твоє багатство стало для тебе ціною викупу і ти досяг приготованих небесних благ за благодаттю Того, Хто покликав усіх нас до Свого Царства, Якому слава і влада на віки віків! Амінь.» (стор. 113).

Неділя 26

Унівська Лавра, 2022-12-11

Еф. 5, 9–19; Лк. 12, 16–21

Катехизм:

У сьогоднішньому Євангелії багача, у якого земля гарно вродила, Господь називає безумним: Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?

Євангеліє спонукає нас призадуматися, як розумно прожити своє життя, не так як безумний багач? Про це навчає сьогоднішнє читання св. Апостола Павла до Ефесян: не будьте необачні, але збагніть, що є Господня воля.

Розумно прожити життя – це завжди пам’ятати, що є Бог, є Господня воля. Якщо земля благословенно вродила великий урожай, то треба перше подякувати Богові за його благословення і подумати: Яка Господня воля?

Замість того, щоб немудро планувати: Душе, … спочивай, їж, пий і веселися!

треба подумати, а може Господня воля, щоб поділитися із бідними, з нужденними, у яких земля цього року не вродила, або які не мають здоров’я, щоб своїми силами роздобути хліб насущний?

Св. Апостол Павло навчає: уважайте пильно, як маєте поводитися: не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі.

Поводьтеся, як діти світла. Плід світла є у всьому, що добре, що справедливе та правдиве. Шукайте пильно того, що подобається Господеві.

Отже, мудра людина, на відміну від безумного багача

це людина, яка завжди шукає того, що подобається Господеві;
це людина яка зважає на Господню волю;
це людина, яка завжди пам’ятає про Бога, про Боже Провидіння у світі:
Бог-Творець сповнює творіння благодаттю Своєї присутності …
Бог, за Своїм задумом, діє у світі, підтримує світ в існуванні і провадить його до звершення.
у світі, і в нашому житті нема випадковостей чи другорядностей. Віра дає змогу побачити діяння Божого Промислу в конкретних життєвих обставинах.

Неділя 26

Св. Миколая

Унівська Лавра, 2021-12-19

Еф. 5, 9–19; Лк. 12, 16–21

Усі дуже люблять св. Миколая особливо за те, що він приносить подарунки. А він приносить подарунки чому? Тому, що він добрий і щедрий.

Якщо ми хочемо, щоб нас любили люди, ми повинні бути добрими і щедрими, робити подарунки іншим. Якщо ми будемо любити людей і їм щось дарувати, то й люди будуть любити нас.

Чому-то св. Миколай кожного року, уже так багато років, робить подарунки?

Він хоче навчити нас бути щедрими.

На Службі Божій ми молимося такі слова: Щедрий і милостивий Господь …

Отже, ми, люди, на образ Божий створені теж повинні бути щедрі, як Господь, за прикладом св. Миколая.

Щедрість – це чеснота, а протилежний їй гріх називається захланність.

Сьогоднішнє Євангеліє показує нам приклад захланної людини:

В одного багача земля вродила гарно. Почав він міркувати: … я розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток,і скажу душі моїй: душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися! Бог сказав до нього: Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?

І висновок у Євангелії:

Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість багатіти у Бога.

А тепер уявімо собі, яким був би світ, якщо би всі були захланними і скупими? Ніхто би ніколи нікому не допомагав, ніхто ніколи нікому би не робив подарунки. Чи ми хотіли би жити у такому світі? Ні.

Тому берімо приклад зі св. Миколая і, починаючи з себе, міняймо цей світ на кращий.

Неділя 26

Унівська Лавра, 2018-11-25

Еф. 5, 9–19; Лк. 12, 16–21

Лк 12,16-21: «багатіти в Бога». Багатіти в Бога означає багатіти чеснотами.

Апостол (Еф 5,9-19) закликає: «Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве».

Св. Василій Великий про чесноту: Чеснота полягає в тому, щоб уникати зла, а чинити добро![108]

Св. Григорій Богослов каже: У моєму житті нічого не заслуговує уваги, якщо воно не веде до чесноти.

Кожна подія в житті дана для того, щоб здобувати чесноти.

Коли нас хтось образив, хтось звинуватив, коли переживаємо горе і страждання, ми можемо здобути чесноту прощення, терпеливості.

Св. Василій Великий сказав: Стань немовби скарбницею, повною чеснот[109].

У Апостолі сказано (Еф 5,19): Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.

Навчає св. Йоан Золотоустий: Ніщо так не сприяє успіхові в чесноті, як часта розмова з Богом, постійна вдячність і славослов’я Бога[110].

Життя св. Йосафата – приклад для нас зростання у чесноті. Писали про святого Йосафата його брати монахи: «Господь дав нам його як взірець і приклад усіх чеснот монашого життя». «В монастирі і в місті він мав славу святого». Св. Йосафат провадив покутнє життя, сам був слугою цілого монастиря і всіх дивував своєю святістю і смиренням.

Неділя 26

2011-12-13

Еф. 5, 9–19; Лк. 12, 16–21

Теофан Затворник^[111]:

Ті, що багатіють із забуттям про Бога, тільки й думають про плотські втіхи. Та розбагатілий, що збирався тільки їсти, пити і веселитися, не дожив до передбачуваних утіх.

Слід збирати не для себе, а багатіти у Бога: усіма надлишками ділися із нужденними. Це те саме, що Богом дане повертати Богові. Хто бідному дає, Богу дає.

Слід багатіти добрими ділами.

Християнин багатіє в Бога, а не для себе, бо не вважає себе господарем, а тільки розпорядником благ. Його турбота полягає в тому, щоб задовольнити потребуючих. А потратити щось на себе боїться, щоб це не було неправильним вживанням ввіреного йому майна.

Неділя 27

Унівська Лавра, 2023-12-10

Еф. 6, 10–17; Лк. 13, 10–17

Зцілення скорченої жінки[112]

Сьогоднішнє Євангеліє про зцілення скорченої жінки в суботу навчає нас про велику вартість людини. Христос прийшов, щоб нагадати людині про іншу людину, яка має вартість в очах Божих настільки велику, що Бог особисто «навідується до народу Свого». Вартість людини в очах Божих настільки велика, що Господь помер за неї на Хресті.

Сказав Бог через пророка: Я милосердя хочу, а не жертви …

Син Чоловічий – Господь і Суботи.

Ісус ставить на терези закон і любов, обов’язок слухатися закону і обов’язок любити. Яке поняття має більшу вагу в очах Господніх?

Христос, благий і чоловіколюбець, показав, що закон без любові перетворює людину у свого раба, забираючи від неї високу гідність «дитини Божої». Закон без любові робить людину в’язнем приписів та зіпсутого сумління.

Недаремно Спаситель порівнює: Хіба кожний з вас не відв’язує в суботу свого вола чи осла від ясел і не веде поїти? Тобто зіпсуте сумління дозволяє дбати про свою худобу в суботу, а важливіший закон «любити ближнього» забороняє.

Закон легше виконати до йоти, ніж навчитися любити, бо любов міняє, а закон – ні.
Закон можна трактувати, а правдиву любов – ні.
Закон можна цитувати, а любов – лише дарувати та відчувати.
Ненавидячи когось, можна залишитися виконавцем закону, а люблячи, можна опинитися в якості порушника закону.

Наука і дії Ісуса Христа не були запереченням закону, а лише пригадуванням первісного призначення закону. Закон був даний для того, що вчити людину любити Бога і ближнього. Христос підкреслює первісне значення закону Божого, як союзу любові. А дотримування суботи – це знак, це зовнішній прояв любові до свого Творця.

Суботу установлено для людини, а не людину для суботи …

Син Чоловічий – Владика й над суботою (Мр. 2, 27-28).

Отже, правильний вибір – це вибір на користь людини, вибір на користь любові. Амінь.

Неділя 27

Унівська Лавра, 2017-12-10

Еф. 6, 10–17; Лк. 13, 10–17

Зцілення скорченої жінки[113] (Лк 13,10-17)

Чи дійсно зцілення було заборонено в суботу? Хоч начальник синагоги, оцінив вчинок Ісуса як “роботу” ми не маємо в наявності свідчення про конкретний текст цього періоду, котрий би це забороняв. Докір начальника був віддалено оснований на традиційному читанні з книги Виходу 20:8-11 (Пам’ятай на відпочинковий день, щоб святити його. 9. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. 10. День же сьомий – відпочинок на честь Господа, Бога твого; не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. 11. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.) та подібного заклику з книги Второзаконня 5:12-15, – однак в обох текстах і близько немає подібного наказу.

Найбільш детальні приписи знаходимо в Мішні (усний коментар до Тори, котрий зафіксували письмово щойно 200 р. по Хр.) – це т. зв.трактат про Суботу, який містить 39 заборон(оранка, сівба, жнива, в’язання снопів, молотьба, чищення зерна, селекція зерна, просівання, мелення, роблення тіста, випічка, стриження овець, вибілення шкір, розчісування шкір, фарбування, прядиво, три ткацькі операції, розпускання прядива, зав’язування та розв’язування вузлів, шиття, розривання тканин, мисливство, забій худоби, обдирання шкір, оброблення і зішкрібання шкір, маркування, кроєння матеріалу, писання та витирання написів, будова, розпалення і гасіння вогню, буріння, вдаряння молотком на кінець будови, перенесення вантажів з приватного місця в публічне і навпаки), а інші трактати додають ще деякі заборони (плескання…). Також Мішна дозволяла в Суботу вести худобу, якщо вона не несла якихось тягарів. Секта Есенів (поселення біля Кумрану на узбережжі Мертвого моря), мала ще строгіші правила ніж фарисеї – якщо худоба впала в яму в Суботу, то їй не можна було допомагати визволитись, однак вони дозволяли йти в Суботу 914, 4 метрів пасучи худобу.

Невдоволення начальника синагоги відображає подібні настрої, котрі вже раніше висловили Ісусові книжники та фарисеї.

Чому це важливо? Слово shabat дослівно означає “відпочивати”. Цей день для євреїв був: знаком союзу з Богом; пригадуванням людині про Боже панування над часом; передсмаком вічної хвали Богові, яка буде безперервним шабатом; днем освячення; пригадував, що Ізраїль відокремлений від інших народів (присвячений Богові, щоб стати прикладом для світу), так само як шабат – від інших днів; врешті це був день родинної спільноти. На жаль, як ми бачимо, попри чудові ідеї переважав формалізм та фундаменталізм…

Застереження Христа до мертвого формалізму, котрі висловлював Ісус.

На думку начальника синагоги зціляти можна в будь-який день крім Суботи, в той час як для Ісуса немає кращого дня, ніж показати Божу доброту саме в Суботу.

Чи не міг Господь почекати один день, щоб зцілити людину?

Дорогі в Христі, сьогодні нам до роздумів випадає історія, коли Ісус Христос оздоровив в синагозі жінку, котра вісімнадцять років не могла вирівнятися.

Знаємо, що це фізичне упокорення вона отримала від злого духа, який мучив її. Може це сталось за який її гріх? Про причину можемо лише здогадуватися та й врешті сам Господь мало звертає увагу на причину. Він більше звертає увагу на зміни у людині, які мають статися у майбутньому цієї людини.

За це добре діло Ісус був осуджений, як переступник закону. Звернімо увагу на те, що Спаситель навчав у суботу в одній із синагог і, побачивши хвору, скорчену до землі жінку, що слухала Його, Він миттєво поспішив на допомогу, переступивши закон! У суботу не вільно було щось робити – субота був день для Бога.

Якщо подумати над цією ситуацією, то можемо зауважити, що Господь немов спровокував на таку реакцію, яка викликала такі обурення. Виникає мимоволі запитання: а чи дійсно Він не міг би почекати день і потім далі зціляти людей? Так би був спокій для всіх.

Може й так виглядає по-людськи, але не по Божому.

Господня любов немає відпочинку і немає вихідних.

Ісус об’явив любов Бога і саме у таких критичних ситуаціях показує велику любов Бога до людини.

Більше того показує абсурдність людського суспільства, яке Божі закони пояснює на свою вигоду, але не на Божу, бо більше уваги і пошани приділяє тваринам, а натомість критикує правдиве добро для людини.

Святий день – це день, коли ми маємо досвідчити, пережити на собі Божу любов.

Дехто вважає, що святий день – це день, коли нічого не можна робити. Саме після такого вчення, деякі псевдорелігійні люди критикують всіх, хто у найменшому порушить традицію, а самі можуть навіть до церкви не піти, не сповідаються і не живуть духовним життям.

Ісус нам розкриває справжнє значення святого дня, що має бути День освячений нашими добрими ділами і пережиттям присутності від зустрічі з Богом.

Християнин, котрий відвідує храм у неділю із думкою зустріти Бога – це той, котрий творить справжнє діло любові як відносно себе, так відносно інших. Підтримує себе у молитві, а також скріпляє вірою інших.

Ми всі разом на молитві творимо єдність у Христі, котрий приходить шукати немічних і заблудлих. Котрий з усіх сил намагається спонукати нас до переміни у власному житті.

Не раз і ми в минулому, а може і сьогодні, прийшли до церкви пригнічені, упокорені і почали слухати Бога. Христос у невидимий спосіб підходив до кожного з нас і нас оздоровляв.

Можливо і ми були у неналежному одязі, настрої, приготуванні, але були із гарячим бажанням зустріти Бога і Бог нас прийняв, навіть, якщо дехто осуд потайки чи явно.

Бог нас любить і любить також тих, хто поруч з нами, хто молиться з нами, хто потребує утішення, як і ми цього потребуємо.

Тому, наслідуючи приклад Христа, не відкладаймо можливості зробити бодай найменший жест добра тим, хто перебуває у якісь трудності.

Неділя 27

2011-12-18

Еф. 6, 10–17; Лк. 13, 10–17

Гріх порушив первісну гармонію і красу. Через гріх людина втратила гармонію з Богом, зі світом, з людьми і з собою. Втрата гармонії є настільки радикальною, що доходить до братовбивства, ненависті, заздрості і ворожнечі. Через гріх прийшли в світ терпіння, страждання, хвороби і смерть.

Бог є Любов, Він входить у ту людську історію сповнену дисгармонії і деградації і перетворює цю історію на історію спасіння. Спаситель своєю смертю і воскресінням переміг зло, примирив людину з Богом, відновив цю первісну гармонію, відкрив людині рай і запрошує ввійти туди кожного.

Митрополит Антоній Сурожський^[114]:

Господь створив людину між небом і землею, людина належить двом світам. З однієї сторони, тіло походить з землі і поєднує людину з іншими земними творіннями. А з іншої сторони, людина належить світу духовному, бо вона створена на образ і подобу Божу, дух живе в людині, роблячи її рідною Самому Богові. Отже, людина водночас громадянин земні і громадянин Царства Духа. І покликання людини, за вченням отців, об’єднати землю і небо так, щоб земля була пронизана Божественною присутністю, пронизана Духом життя. Завдання людини бути царем і вождем цього світу, спрямовуючи себе цілий світ до Божого Царства.

Своїми чудами Христос відновлює цю гармонію і порядок всесвіту, гармонія і порядок відновляється всюди, де людина відвертається від зла і входить у труд Божий над перетворення земного світу у світ небесний.

Неділя 28

Унівська Лавра, 2017-12-17

Кол. 1, 12–18; Лк. 14, 16–24

Про десять прокажених

Чи знайдеться людина на землі, яка б не бажала бути щасливою? Яка б сказала: Я не хочу бути щасливою! Я хочу, щоб мені було якнайгірше!?

Усі прагнуть до щастя. Одні думають, що щастя – в багатстві, в грошах. Хтось лізе зі шкіри, щоб заробити мільйони, мільярд, але й надалі нещасний, бо бачить, що хтось другий має два мільярди. А інші думають, що щастя – це мати славу, владу. Вони прикладають великі зусилля, іноді йдуть «по трупах до кар’єри», щоб осягнути владу, славу, впливовість, а щастя не знаходять, бо бачать, що хтось інший – ще більш славетний від них, або знаходиться на ще вищому щаблі влади. У чому ж справжнє щастя?

Сьогоднішнє Євангеліє про десять прокажених подає нам ключ, який відкриває таємницю щастя. Із десяти прокажених один повернувся, щоб подякувати Ісусові. Вдячність – це ключ до щастя. Тільки вдячний може бути щасливий, бо вміє бути зосередженим на добрі, на позитивному, за що й дякує Богові і людям.

А невдячний чоловік подібний до людини, яка сидить у кімнаті з затемненими вікнами. На вулиці сонце світить і гріє, а йому темно і зимно. Невдячна людина у своїй гордині вважає, що їй належиться все те, що вона має від Бога і людей, і більше того вона – достойна ще чогось більшого і кращого, й ображена, що цього не має. Якщо б цей нещасливий мільярдер глянув, скільки є людей бідніших від нього, які не мають мільярда, а виживають за пенсію в тисячу гривень. Якби цей мільярдер подякував Богові за те, що він має, а не сумував за тим, чого не має, то відчув би що таке щастя. А якби він ще й вирішив допомагати бідним, то він, без сумніву, чувся би дуже щасливим. Якби той, хто при владі не думав про кар’єру, але про служіння людям, то і він і люди були би щасливіші.

Хто потребує нашої вдячності? Бог – ні, бо Бог – досконалий, Він нічого не потребує. Може, люди? Але люди, які справді щиро хочуть допомогти, не роблять це заради віддяки. Вдячність потрібна нам самим, щоб вилікувати наше серце, бо тільки вдячне серце може правдиво оцінити отримувані блага від Бога і від людей і бути щасливим. Неможливо бути щасливим тому, хто не вміє дякувати.

Подяка Якова: Я негідний тих усіх ласк і всієї вірности тої, що їх ти виявив слузі твоєму, бо з моєю тільки палицею я перебрів цей Йордан, а тепер виріс у два загони (Бт 32,11).

Святий Йоан Златоуст каже: Будемо ж дякувати за благодіяння, не тільки вчинені нам, але й іншим. Так ми будемо в стані викорінити заздрість і утвердити любов, і зробити любов більш щирою. Ти вже будеш не в стані заздрити тим, за кого дякуєш Господу. Така подяка визволяє нас від землі і переселяє на небо і робить з людей ангелів.

Слава Богу за все! За все дякуймо Господеві! Чому маємо дякувати Богові також за скорботи? Бо Бог, як добрий лікар, краще знає, що краще для нашого спасіння. Лікар краще знає, чи пацієнта посилати на курорт, чи на операційний стіл.

Святий Йоан Златоуст каже: Сталося щось хороше, благословляй Бога, і це хороше залишиться. Сталося щось погане, благословляй Бога, і погане припиниться.

Нехай вдячність Богові завжди буде на наших устах, що Господь не сказав: Чи ж не десять зцілилося? А де ж дев’ять?

Неділя 29

Кол. 3, 4–11; Лк. 17, 12–19

Неділя 30

Унівська Лавра, 2024-01-21

Кол. 3, 12–16; Лк. 18, 18–27

Як тяжко тим, що мають багатства, увійти в царство Боже!

Чому трудно багатому ввійти в Царство Боже?

Йоан Золотоустий каже, що немає багатих чи бідних, а є лише ті, яким Господь дав блага, щоб вони ділилися ними, і є ті, які потребують цих благ.

Папа Лев Великий (5 ст.) у своїх проповідях^[115] закликає до діл милосердя,

« … щоб ви виявилися гідними того блаженства, у якому возрадується без кінця той, хто дбає про нужденного та вбогого (Пс. 41,1). Для правильного розуміння цих слів, мої найулюбленіші, нам потрібно виявити пильну і ласкаву турботу, щоб ми могли відшукати того, кого приховує скромність і стримує сором’язливість. Бо є такі, які червоніють від того, що мусять просити милостиню за присутності людей, і воліють радше мовчазно страждати від скрути злиднів, аніж бути ураженими через громадські клопотання. Саме про них ідеться, і саме їх потрібно підтримати у скритих потребах, щоб вони ще більше втішилися думкою, що хтось подумав про них і дав раду їхній бідності і сорому».

«З іншого боку, правильно буде, якщо ми в кожному нужденному та бідному впізнаємо особу самого Господа нашого Ісуса Христа, що бувши багатим, як каже блаженний апостол: став бідним, щоб ви його вбожеством розбагатіли. І щоб Його присутності нам не видалося недостатньо, Він так поєднав тайну своєї смиренності й слави, що хоч ми і поклоняємося Йому як Цареві і Господу у величі Отця, проте водночас можемо Його нагодувати у Його бідних, за що й будемо звільнені в дні лихі від вічного прокляття і за наш свідомий догляд за бідними будемо введені в спільноту Небесного Царства».

«Тому нехай ніхто не лестить собі заслугами доброго життя, якщо не чинить діл милосердя, ані нехай не вихваляється чистотою свого тіла, якщо він не обмиється очищенням подаваної милостині (пор. Лк. 11,41). Бо милостиня руйнує гріх, знищує смерть і гасить вічний вогонь кари. Але якщо хтось не приносить жодних плодів милостині, то залишиться без насолоди Подателя відплати, як сказав Соломон: «Хто затуляє вухо на крик бідака, той сам кричатиме, та слухати ніхто не буде» (Прип. 21,13). І також Товит, навчаючи свого сина основ благочестя, каже: «Роби милостиню з того, що маєш. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе» (Див. Тов. 4,7)».

Неділя 30

2018-12-23*

Кол. 3, 12–16; Лк. 18, 18–27

Господь подає важливу науку: «Ніхто не благий, хіба один Бог». Господь – повнота благості, джерело доброти. А людина добра настільки, наскільки вона вміє черпати від Бога благість, доброту.

Добра людина, як св. Миколай – щедра. Слова сьогоднішнього Євангелія: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі (Лк 18,22).

У сьогоднішньому Апостолі до Колосян (Кол. 3,12-16) перелічено багато чеснот, зберігаючи які ми могли би принести подарунки новонародженому Ісусу Христу:

Вдягніться … у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному …

А над усе будьте в любові … і нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані … та й будьте вдячні.

… співаючи Богові з подякою … псалми, гимни та духовні пісні.

Неділя 30^{^[116]}

Унівська Лавра, 2016-01-31

Кол. 3, 12–16; Лк. 18, 18–27

Ісус запитує чоловіка, котрий назвав Його благим, чи той знає, що насправді означає це слово. Не заперечуючи Своєї благості, Ісус нагадує йому традиційний погляд юдаїзму на милість Бога (ніхто крім Бога, не може бути благим). Тобто, Ісус зовсім не заперечує, що Сам є Сином Божим, хоча це було не цілком очевидно для цього чоловіка, однак Він намагається уникнути проявів порожніх лестощів.

Проблема з багатим чоловіком, була також і в тому, що він сподівався справити враження на Ісуса своїм благочестям і побожністю; на відміну від «грішників», про яких розповідає Євангеліє в попередніх розділах, він досяг видимого морального рекорду в дотриманні загальновідомих заповідей…

«Учителю добрий» – звернення рідко вживане до рабинів, бо як відповідає Ісус: Ніхто не добрий, крім самого Бога» (пор. Пс 118,1-4 [LXX], 1 Хр 16,34; 2 Хр 5,13; Езри 3,11; Рим 7,18)^[117].

«Ніхто не добрий, крім самого Бога» – Ісус має на увазі, що епітет «добрий» належить Богу і не повинен застосовуватися бездумно і випадково^[118].

Багатий начальник засмутився, оскільки щоб унаслідувати вічне життя нового віку, йому довелося б відмовитися від цінностей віку старого й цілком довіритися новому, подібно до того, як пірнальникові потрібно відірватися від берега, щоб стрибнути в річку. Він не міг серйозно шукати нового віку, поки не відмовився від атрибутів віку старого. Дотримання заповідей було доброю і важливою справою; але оскільки він був прив’язаний до своїх володінь – а це, для юдеїв, яким була обіцяна земля, було важливим атрибутом самовизначення, – то він не був здатний прийняти Царство Боже як дитина, зі смиренною довірою дозволяючи Богові бути Богом. Істинне багатство лежить в небесній площині: «скарб на небесах» не просто означає якийсь скарб, яким ми заволодіємо після смерті, але той скарб, який Бог приберігає доти, поки небо і земля не будуть приведені до своєї від самого початку задуманої єдності.

Після заяви знатного чоловіка, що він дотримується усіх заповідей, Ісус випробовує його на більш глибокому рівні: хай він оберне все своє майно в готівку, гроші роздасть бідним і стане Його учнем. Відмова вчинити саме таким чином свідчила про те, що насправді цей чоловік не любив свого ближнього як самого себе та що більшу прихильність він переживав не у відношенні до Бога, а до себе самого та до свого багатства. Хоча зовні він і дотримувався закону, його серце не було повністю з Богом. Тут міститься наочний доказ того, як гранично складно увійти в Царство Боже людям, чиї серця прив’язані до багатства. Фактично, це можна порівняти з верблюдом, котрий би спробував пройти крізь вушко голки! Тут Ісус використовує єврейський образний вираз, що означає нездійсненність (велика тварина, що проходить через вушко голки). Це гіпербола, і в ній дослівно йдеться про «вушко голки» (а не про ворота з такою назвою в Єрусалимі, як іноді неправильно дехто вважає). Насправді, для людей неможливо спастися без Божої благодатної допомоги: люди не здатні пересилити свою гріховну натуру самостійно, однак Бог може втрутитися і врятувати тих, хто відповів на Його заклик.

Неділя 30

Рим, церква преп. Антонія Великого, 2013-12-01

Кол. 3, 12–16; Лк. 18, 18–27

Lc 18,18-27

Il Vangelo di oggi ci pone una domanda di grandissima importanza per la vita e per la salvezza di un uomo: Che cosa devo fare per avere in eredità la vita eterna? Che cosa devo fare per poter arrivare nel Regno di Dio? Che cosa è il più importante nella vita di un uomo? Perché viviamo in questo mondo? I filosofi pongono questa domanda in modo: Quale è la meta, il scopo della vita? Se uno risponde bene a questa domanda, la sua vita avanza con passo sicuro verso la metà. Se uno non sa la risposta, quindi, non sa per che cosa vivere.

La risposta, ovviamente, troviamo nella Bibbia: Siate perfetti come è perfetto il Padre vostro celeste (Mt 5,48), Siate santi, perché io sono santo (Lv 11,44). Ecco il scopo, la meta della nostra vita: diventare santi, perfetti come è perfetto Dio.

Che cosa vuol dire diventare santi, perfetti?Vuol dire imitare, assomigliarsi a Dio. Dio è amore; chi rimane nell’amore rimane in Dio e Dio rimane in lui (1Gv 4,16). Dunque, crescere in santità vuol dire crescere nell’amore verso Dio e verso il prossimo.

Per questo Gesù risponde che per avere in eredità la vita eterna è necessario osservare i comandamenti; e tutti comandamenti sono fondati sui due i più importanti: Amerai il Signore tuo Dio … Amerai il tuo prossimo (Mc 12,30-31).

Ecco la risposta alla domanda dello scopo della vita: Perché vivere? – Per diventare i santi crescendo nella santità, nel amore, perché Dio è amore (1Gv 4,16).

Il Vangelo di oggi tratta anche della questione della vocazione. Gesù chiama il notabile alla santità, alla vita spirituale più profonda: Vendi tutto quello che hai … e vieni! Seguimi! (Lc 18,22). Ma quello, udite queste parole, divenne assai triste … (Lc 18,23). Infatti, triste diventa la vita per quello che non segue la vocazione di Dio, che non segue la vocazione alla santità, alla crescita nella bontà e nell’amore verso Dio e verso il prossimo.

[1] о. Юліян Катрій, ЧСВВ,Перлини Східних Отців, стор. 221.

[2] о. Юліян Катрій, ЧСВВ,Перлини Східних Отців, стор. 221.

[3] о. Юрій Щурко. Слово Боже.

[4] Свт. Феофан Затворник, Мысли на каждый день года по церковным чтениям из Слова Божия. Неделя вторая по Пятидесятнице.

[5] У. Баркли, Комментарии на Евангелие от Матфея, 4 глава, Христос призывает рыбаков.

[6] Богопосвячене життя, 89. Львів 2008, стор. 131.

[7] Богопосвячене життя, 7. Львів 2008, стор. 12.

[8] Лекція Fr. William Gore.

[9] Святитель Иоанн Златоуст, Беседы на Евангелие от Матфея, Беседа 21.

[10] Послання апостола Павла до римлян. Католицька біблійна школа. Івано-Франківськ, 2017, стор. 14.

[11] Молитвослов, Рим – Торонто 1990, стор. 215.

[12] Митрополит Антоний Сурожский. Расслабленный и четыре друга (Мф. 9,1-8). 25 августа 1965 г.

[13] о. Юрій Щурко, Жити Словом. https://zhyty-slovom.com/lectio-divina/6-ta-nedilia-pislia-p-iatdesiatnytsi-ztsilennia-rozslablenoho-mt-9-1-8/

[14] На основі проповіді від 2010-07-11.

[15] З проповіді Блаженнішого Святослава під час Божественної Літургії з нагоди Всеукраїнської прощі до Зарваниці (19.07.2015). https://www.ukr-parafia-roma.it/uk/?option=com_content&view=category&id=15&Itemid=109

[16] У. Баркли, Комментарии на Евангелие от Матфея, 9 глава.

[17] Иоанн Златоуст, Толкование на От Иоанна, 5:15. https://azbyka.ru/biblia/in/?Jn.9:16,5:45

[18] о. Йосафат Бойко, ВС, «Будьте милосердні, як Отець», Вісник Івано-Франківської архієпархії № 11, липень-грудень 2015 р. Б., стор. 32-35.

[19] Cвятитель Иоанн Златоуст, Беседы на Евангелие от Матфея, Беседа 49. https://azbyka.ru/otechnik/Ioann_Zlatoust/besedy-na-evangelie-ot-matfeja/49

[20] о. Юрій Щурко, Жити Словом. https://zhyty-slovom.com/blog/8-ma-nedilia-pislia-p-iatydesiatnytsi-mt-14-14-22/

[21] Митрополит Сурожский Антоний. Неделя 8-я по Пятидесятнице. Насыщение народа пятью хлебами. 13 августа 1989 г.

[22] Святитель Иоанн Златоуст, Беседы на 1-е послание к Коринфянам, Беседа 4,1, Толкование на 1 Коринфянам 1,18. https://azbyka.ru/otechnik/Ioann_Zlatoust/besedy-na-1-e-poslanie-k-korinfjanam/4

[23] Grande Commentario Biblico, стор. 1161.

[24] Nuovo Grande Commentario Biblico, стор. 1049.

[25] Grande Commentario Biblico, стор. 1161.

[26] Блаж. Феодорит Кирский, Толкование на 1-е послание к Коринфянам. https://azbyka.ru/biblia/in/?1Cor.3:16

[27] Presenza di Dio, стор. 1039.

[28] Свят. Иоанн Златоуст, Гомилия 9 на 1-е послание к Коринфянам. https://azbyka.ru/biblia/in/?1Cor.3:16

[29] Теофілакт Болгарський, Тлумачення Святого Євангелія від Матея, Львів-Свічадо 2017, стор. 116-118.

[30] Святитель Феофан Затворник. Мысли на каждый день года.

[31] Святитель Феофан Затворник. Мысли на каждый день года.

[32] Блаж. Феофилакт, архиепископ Болгарский, Толкование на Евангелие от Матфея, глава 14.

[33] Святитель Феофан Затворник. Мысли на каждый день года по церковным чтениям из Слова Божия. Неделя десятая по Пятидесятнице. https://azbyka.ru/otechnik/Feofan_Zatvornik/mysli-na-kazhdyj-den-goda-po-tserkovnym-chtenijam-iz-slova-bozhija/206

[34] Святитель Феофан Затворник, Мысли на каждый день года по церковным чтениям из Слова Божия. Неделя десятая по Пятидесятнице. https://azbyka.ru/otechnik/Feofan_Zatvornik/mysli-na-kazhdyj-den-goda-po-tserkovnym-chtenijam-iz-slova-bozhija/206

[35] Святитель Феофан Затворник. Мысли на каждый день года.

[36] о. Юліян Катрій, ЧСВВ,Перлини Східних Отців, Львів 2006, стор. 230.

[37] о. Юліян Катрій, ЧСВВ,Перлини Східних Отців, Львів 2006, стор. 226.

[38] о. Юліян Катрій, ЧСВВ,Перлини Східних Отців, Львів 2006, стор. 230.

[39] На основі: Отці Церкви про багатство і бідність. Львів 2018.

[40] Св. Августин, Проповіді на вибрані читання з Нового Завіту, главаХ. Отці Церкви про багатство і бідність, Львів 2018, стор. 309.

[41] Св. Лев Великий, Проповідь Х. Отці Церкви про багатство і бідність, Львів 2018, стор. 357-358.

[42] https://studyty.in.ua/0019-2/

[43] Святитель Афанасий Великий, Житие преп. Антония Великого. https://azbyka.ru/otechnik/Afanasij_Velikij/zhitie-prep-antonija-velikogo/

[44] о. Юрій Щурко, Жити Словом. https://zhyty-slovom.com/blog/12-ta-nedilia-pislia-p-iatydesiatnytsi-mt-19-16-26-variant-1/ святитель Феофан Затворник, Мысли на каждый день года по церковным чтениям из Слова Божия. Неделя двенадцатая по Пятидесятнице. https://azbyka.ru/otechnik/Feofan_Zatvornik/mysli-na-kazhdyj-den-goda-po-tserkovnym-chtenijam-iz-slova-bozhija/220

[45] Лопухин А. Толковая Библия. Толкование на Евангелие от Матфея, Глава 19.

[46] Митрополит Антоний Сурожский. Воскресные проповеди. Ответ Христа богатому юноше. 26 августа 1990 г.

[47] Святитель Феофан Затворник, Мысли на каждый день года по церковным чтениям из Слова Божия. Неделя двенадцатая по Пятидесятнице.

[48] Митрополит Антоній Сурожський, Притча о винограднике и виноградарях (Мф. 21, 33-42), 23.08.1980.

[49] На основі проповіді із 2018-08-26.

[50] Митрополит Антоний Сурожский, Проповеди.

[51] Митрополит Антоний Сурожский, Во Имя Отца и Сына и Святого Духа. Проповеди, Притча о винограднике и виноградарях. 23 августа 1980 г.

[52] о. Юліян Катрій, ЧСВВ, Перлини Східних Отців, стор. 340.

[53] о. Юліян Катрій, ЧСВВ, Перлини Східних Отців, стор. 70.

[54] На основі: проповіді 2020-09-13 та 2016-09-25. Святитель Феофан Затворник. Мысли на каждый день года. http://kadilo.info/velikij-post/1219-chertog-tvoj-vizhdu-spase-moj-beseda-2-o-velikom-ponedelnike.html

[55] Святитель Иоанн Златоуст, Беседы на Евангелие от Матфея, 69, 1-3. https://azbyka.ru/otechnik/Ioann_Zlatoust/besedy-na-evangelie-ot-matfeja/69

[56] о. Юрій Щурко, Жити Словом. https://zhyty-slovom.com/lectio-divina/14-a-nedilia-pislia-p-iatdesiatnytsi-zaprosheni-do-tsarstva-mt-22-1-14/

[57] У. Баркли, Комментарии, От Иоанна, 3 глава. Любовь Божия (Ин 3:16).

[58] Митрополит Антоній Сурожський.

[59] Митрополит Антоній Сурожський.

[60] о. Юрій Щурко, Жити Словом. https://zhyty-slovom.com/blog/15-ta-nedilia-pislia-p-iatydesiatnytsi-22-34-46-variant-2/

[61] Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом.

[62] У. Баркли, Комментарии, 2 Коринфянам 6 глава. Выйдите из среды их и отделитесь! (2Кор 6:14-7:1). https://bible.by/barclay/54/6/

[63] о. Юліян Катрій, ЧСВВ, Перлини Східних Отців, Львів 2006, стор. 71-72.

[64] Лопухин А. Толковая Библия. Толкование на Евангелие от Луки, Глава 5.

[65] Святитель Феофан Затворник, Мысли на каждый день года по церковным чтениям из Слова Божия. Неделя восемнадцатая по Пятидесятнице (1Кор. 9,6-11; Лк. 5,1-11).

[66] Уильям Баркли. Комментарии к Евангелию от Иоанна. Жизнь вечная (Ин 17:1-5 (продолжение)). https://bible.by/barclay/43/17/

[67] Dizionario di Mistica (ed. L. Borriello, E. Caruana, M.R. Del Genio, N. Suffi), Vaticano 1998, стор. 644-646.

[68] На основі: Митрополит Антоний Сурожский, Во Имя Отца и Сына и Святого Духа. Проповеди, Евангелие от Луки, 6,31-36. 29 октября 1978 г.

[69] Блаженніший Святослав. Проповідь 7.11.2021

[70] https://www.parafiadymytria.org.ua/21-жовтня-церква-згадує-прп-іларіона-ве/

[71] A.M. Artola. Morte mistica / Dizionario di Mistica (L. Borriello – E. Caruana M.R. Del Genio – N. Suffi), pp. 898-899.

[72] У. Баркли, Комментарии, к Галатам. Введение к Посланию к Галатам. https://bible.by/barclay/55/0/

[73] У. Баркли, Комментарии, к Галатам. Величие десницы Господней (Гал 1:11−17). https://bible.by/barclay/55/1/

[74] о. Юрій Щурко. Lectio Divina. Стор. 436-438 та з вейбсайту «Жити Словом».

[75] Митрополит Антоний Сурожский.

[76] Митрополит Антоний Сурожский. Во Имя Отца и Сына и Святого Духа. Проповеди. Притча о сеятеле.

[77] Уильям Баркли. Комментарии к Евангелию от Луки. Сеятель и семя.

[78] Толковая Библия А.П. Лопухина

[79] Феофилакт Болгарский, Толкование на Лк. 8,4-10.

[80] Феофилакт Болгарский, Толкование на Лк. 8,11-15.

[81] Феофилакт Болгарский, Толкование на Лк. 8,4-10.

[82] Феофилакт Болгарский, Толкование на Лк. 8,11-15.

[83] Уильям Баркли. Комментарии к Евангелию от Луки. Сеятель и семя.

[84] Феофилакт Болгарский, Толкование на Лк. 8,11-15.

[85] Уильям Баркли. Комментарии к Евангелию от Луки. Сеятель и семя.

[86] Отці Церкви про багатство і бідність, Львів УКУ 2018, стор. 328.

[87] Творіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2. Про Лазаря. Слово сьоме. https://parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-zolotoustyj-povne-zibrannya-tvorin-u-12-tomah/tvorinnya-svyatoho-ioana-zolotoustoho-tom-i-knyha-2/pro-lazarya-slovo-some/

[88] На основі о. Юрій Щурка, Слово Боже. https://credo.pro/2015/10/145267

[89] Блаж. Феофилакт, архиепископ Болгарский, Толкование на Евангелие от Луки, глава 16. https://azbyka.ru/otechnik/Feofilakt_Bolgarskij/tolkovanie-na-evangelie-ot-luki/16

[90] У. Баркли. Комментарии к Новому Завету, Лк. 16,19-31. Кара за бесчувственность.

[91] Grande Commentario Biblico, p. 1276.

[92] На основі: Історія про зцілення Гергесинського біснуватого. Джерело: CREDO: https://credo.pro/2015/11/145752

[93] На основі: о. Юрій Щурко, Жити Словом. https://zhyty-slovom.com/lectio-divina/23-tia-nedilia-pislia-p-iatydesiatnytsi-ztsilennia-oderzhymoho-lk-8-26-39/; https://www.progolovne.in.ua/?page_id=8919

[94] На основі: Митрополит Антоний Сурожский, 1) Воскресные проповеди, Исцеление гадаринского бесноватого. 10 ноября 1991 г. 2) Во Имя Отца и Сына и Святого Духа. Проповеди. Исцеление гадаринского бесноватого. 6 ноября 1977 г. 3) Во Имя Отца и Сына и Святого Духа. Проповеди. Исцеление гадаринского бесноватого. 15 ноября 1987 г.

[95] На основі: Митрополит Антоний Сурожский. Воскресные проповеди. Неделя 24-я по Пятидесятнице. Исцеление кровоточивой женщины и воскрешение дочери Иаира. 20 ноября 1983 г.

[96] У. Баркли. Комментарии к Новому Завету, Лк. 8. Излечение единственной дочери.

[97] У. Баркли. Комментарии к Новому Завету, Лк. 8. Не утаилась в толпе.

[98] Grande Commentario Biblico, p. 1008.

[99] Пор. проповідь з 2016-12-11

[100] На основі: о. Юрій Щурко, Жити Словом. https://zhyty-slovom.com/lectio-divina/25-ta-pislia-p-iatydesiatnytsi-chynyty-myloserdia-lk-10-25-37/

[101] Лопухин А. Толковая Библия, Лк. 10,36-37.

[102] Лопухин А. Толковая Библия, Лк. 10,36-37.

[103] Тренч, Притчи Господа нашего Иисуса Христа, стор. 268-272.

[104] Пор. Тренч, Притчи Господа нашего Иисуса Христа, стор. 274.

[105] Тренч, Притчи Господа нашего Иисуса Христа, стор. 261.

[106] Феофилакт Болгарский, Толкования на Евангелие от Луки 10,29-37.

[107] Отці Церкви про багатство і бідність, Львів УКУ 2018, стор. 104-113. Святий Василій Великий, Гомілії. Львів «Свічадо» 2006. https://www.truechristianity.info/ua/books/basil_the_great_homilies_08.php

[108] о. Юліян Катрій, ЧСВВ, Перлини Східних Отців, 1687.

[109] о. Юліян Катрій, ЧСВВ, Перлини Східних Отців, 1691.

[110] о. Юліян Катрій, ЧСВВ, Перлини Східних Отців, 1694.

[111] На основі: Феофан Затворник. Мысли на каждый день года. Неделя 26-я по Пятидесятнице.

[112] На основі: о. Олег Кобель, Любов та закон. https://www.progolovne.in.ua/?page_id=9531

[113] Сайт о. Юрія Щурка «Жити Словом»: https://zhyty-slovom.com/blog/27-ma-nedilia-pislia-p-iatydesiatnytsi-lk-13-10-17-variant-1/ Сайт о. Віталія Тарасенка: https://www.rozdum.org.ua/?p=1746

[114] Митрополит Антоний Сурожский. Воскресные проповеди. Неделя 27-я по Пятидесятнице. Исцеление согбенной женщины. 13 декабря 1981 г.

[115] Отці Церкви про багатство і бідність, Львів УКУ 2018, стор. 353-354, 358.

[116] о. Юрій Щурко. Слово Боже.

[117] Grande Commentario Biblico, стор. 877.

[118] Grande Commentario Biblico, стор. 1019.