Немає жодного діла на землі важливішого, ніж молитва
Ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)
2000
«Немає жодного діла на землі важливішого, ніж молитва» (старець схиархимандрит Захарія)[1].
Святі Отці про молитву
Міжособове спілкування в любові
Чи молитва є важкою?
Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий
Спонукання ума до споглядання Бога
Святі Отці про молитву
«Молитва – це розмова душі з Богом, гілка з дерева покори й лагідності, вияв радості й подяки, лік на журбу й оспалість, піднесення розуму до Бога» (св. Ніл Синайський)[2].
«Молитва, за своєю дією, підтримує світ і поєднує його з Богом; це мати й дочка сліз, надолуження за гріхи, міст для переходу через спокуси, стіна, яка захищає нас від скорбот, знищення браней, діло Ангелів, пожива всіх безплотних, майбутня радість, необмежена діяльність, джерело чеснот, криниця ласк, невидимий поступ, пожива душі, просвіщеніє ума, сокира на зневіру, вияв надії, знищення смутку, багатство монахів, скарб безмовників, злагіднення гніву, дзеркало духовного зростання, пізнання успіху, виявлення ладу душі, об’ява майбутньої нагороди, знамення слави» (преп. Йоан Ліствичник)[3].
Міжособове спілкування в любові
Молитва є невід’ємною частиною кожної релігії. Через молитву віруючий може вступити в контакт із своїм Творцем. Через молитву задивлена в прекрасний світ людина прославляє Творця Краси. Через молитву людська істота заносить свої радості і страждання до Найвищого Єства, Який Єдиний в силі істинно зцілити рани та ощасливити.
«Молитва, за своєю природою – це спілкування та єднання людини з Богом» (св. Йоан Ліствичник).[4]
Бог не є якоюсь абстрактною розсіяною по Всесвіті енергією, ані бездушним ідолом – ділом рук людських. Бог є особовим буттям, не мертвий, але живий (Ді. 14, 15) – це Люблячий Отець, який кожної хвилини готовий прийняти у ніжні Батьківські обійми, як блудного сина, кожну людину.
Пізнати Бога неможливо шляхом збирання великої кількості інформації та знань про нього, адже безконечний і вічний Бог є неосяжний і ніколи до кінця не збагненний для обмеженого людського розуму. Цим способом ми можем лише дізнатися про Бога. Якщо ж ми хочемо пізнати самого Бога, мусимо йти іншим шляхом: вступити з ним у спілкування в любові.
Ми не в силі пізнати особу, її внутрішній світ, якщо вона сама себе не розкриє і про себе не розповість. І чим більше цей контакт наповнений любов’ю, тим глибше особи відкриваються один до одного.
Чи молитва є важкою?
Багато людей досвідчують, що щоденна молитва, спільна (церковна) чи особиста, не є вже такою легкою справою, а для декого ранні чи вечірні молитви є великим тягарем, або просто розсіяним «відчитуванням» або «відмовлянням».
«Молитва – це тяжка праця. Для чого робити таке зусилля? Ці молитви чи богослуження і так нічого відразу не осягають. Чому тоді їм присвячувати стільки часу?» – запитують деякі християни.
Усе, що цінне, вимагає праці. І чим важливішою є ціль, тим більше зусиль людина прикладає, щоб її осягнути. Молитвою осягаємо найважливіші цілі життя: єдність з Богом, спокій серця, відчуття спільноти, а також досягаємо головної мети: обожествлення і спасіння людини. Щоб зростати у святості, треба працювати над собою. Отже, молитовні зусилля ведуть до Життя Вічного. Від часів Йоана Хрестителя і понині Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його (Мт. 11, 12).
Ісус Христос закликає нас: Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе… Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий (Мт. 11, 28-30). Христове ярмо стає легким тільки тоді, коли ми з власної волі приймаємо його на себе. Якщо обтяжена особа щиросердно відкривається перед Богом, висловлюючи свої труднощі, Він сам облегшить її і дасть благодать щирої молитви.
Чи молитва буде для нас тягарем, залежить від нашого ставлення до Бога. Хіба може для парубка бути тягарем любовне спілкування з коханою дівчиною? Це спілкування не є для нього тягарем, але навпаки юнак цілим серцем прагне зустрічі з дорогою особою. Якщо ми справді любимо Бога, нашого Отця і Благодітеля, то чи молитва може бути для нас тягарем?
Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий
Мт. 5, 48
Цими словами Господь наш Ісус Христос закликає нас до обожествлення і святості. Суть духовного життя – це духовне зростання особистості до досконалості. Христос вказав нам дорогу до звершеності: Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю; це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються (Мт. 22, 37-40). Отже, духовний зріст – це зростання у любові. А любов «ніхто не може виробити собі сам, за допомогою волі, змушуючи себе до неї». Любов – «це чистий дар, який треба прийняти» від Бога[5].
«Людина ніколи не може бути істинно доброю, як би цього не бажала, якщо не вселиться в неї Бог, бо ніхто не є благим, тільки один Бог» (св. Антоній Великий)[6]. Тому-то на початку кожної молитви призиваємо Духа Святого: «прийди і вселися в нас і очисти нас від усякої скверни»[7]. Без молитви неможливо духовно зростати. Адже саме через неї людина стяжає Святого Духа, стяжає Бога, який є Любов. Духовна особа – це «особа, яка дозволяє Святому Духові поступово заповнити себе, показує всім його дію, нагадує іншим про Бога, закликає їх до нього»[8].
Для християн Бог є Любов (І Йо. 4, 8). Щоб пізнати Любов, треба дивитися на Бога: Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним (Йо. 3, 16).
Спонукання ума до споглядання Бога
Святий Ансельм Кентерберійський
Нумо, чоловіче, відлучись сьогодні ненадовго від занять своїх, на короткий час відгородись від неспокійних думок твоїх. Відкинь обтяжливі турботи і відклади на пізніше всі надсадні потуги твої. Хоч трохи випорожни в собі місця для Бога, і хоч трішечки відпочинь у Ньому. «Увійди в спочинок» ума твого. Випровадь геть усе, крім Бога і того, що допомагає тобі шукати Його, і, «зачинивши двері», шукай Його. Говори ж, «Ціле серце моє», говори: «Шукаю лиця Твого», «лиця Твого, Господи, шукаю» (Пс. 26, 8).
Нуж бо нині і Ти, Господи Боже мій, навчи серце моє, де і як йому шукати Тебе, де і як знайти Тебе. Господи, якщо Ти не тут, де знайду Тебе, відсутнього? Якщо ж Ти є всюди, чому я не бачу Тебе присутнього? Але направду живеш Ти в «світлі неприступному» (І Тим. 6, 16). Де ж є цей світ неприступний? Або як приступити мені до світла неприступного? Або хто приведе і введе мене в нього, щоб я побачив Тебе в нім? … Що ж робити рабу Твоєму, який знемагає від любові до Тебе, але далеко відкинутий від лиця Твого? (Пс. 50, 13). Палає запалом побачити Тебе, і ось відсутнє лице Твоє. Приступити до Тебе бажає і неприступна обитель Твоя. Знайти Тебе прагне і не знає місця Твого. Господи, Ти Бог і Ти Господь мій – а я ні разу не бачив Тебе. Ти сотворив мене і відтворив, і все добро, яке є в мене, Ти вручив мені – а я так і не знаю Тебе. Врешті-решт, я і сотворений був для того, щоб бачити Тебе, – і все ж ніяк не виконую те, для чого був сотворений.
[1] Монашеское делание. М. 1991, стор. 170.
[2] о. Юліан Катрій. Перлини Східних Отців. Львів 1998. стор. 147.
[3] Преп. Йоан. Ліствиця. М. 1908, стор. 232-233.
[4] Преп. Йоан. Ліствиця. М. 1908, стор. 232-233.
[5] Рупнік М.-І. Духовне життя. Рим 1995.
[6] Монашеское делание. М. 1991, стор. 199.
[7] Молитва «Царю Небесний».
[8] Рупнік М.-І. Духовне життя. Рим 1995.