Молитва Церкви
Ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)
2000
«Молитва за своєю дією підтримує світ і поєднує його з Богом»[1]. «Молитва – це могутня зброя і велика охорона»[2]. «Немає нічого сильнішого від ревної і щирої молитви»[3].
Істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити щоб там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним; бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них (Мт. 18, 19-20) – цими словами Христос підкреслює велике значення спільної молитви для християн.
У поганському культі жертвоприношення відбувалось у маленькому храмі відкритого типу, де виключно жрець із найближчими помічниками здійснювали службу ідолам, а ввесь народ, дивлячись знадвору, лише спостерігав і не був втягненим у дію. Християнство здійснило революцію в культі. Адже воно внесло суттєві зміни як у саме поняття «богослуження», так і в практику. Ви ж рід вибраний, царське священство, народ святий, люд придбаний на те, щоб возвіщати діла великі того, хто вас покликав з темряви у своє дивне світло (І Пет. 2, 9). Священник (ὁ ἱερεύς) у християнстві – це не лише одна особа-священник, але ввесь «народ Божий», який бере участь у богослуженні. А для своїх відправ християни будують «базиліки» – будинки всеміського призначення, де поміщаються люди цілого міста. Рід вибраний, царське священство, народ святий священнодіє в Літургії – «всенародному ділі».
Святий Ігнатій Антіохійський, закликаючи вірних часто зустрічатися «для Євхаристії та прослави Бога», навчає: «Якщо молитва двох має велику силу, то наскільки більшою є молитва єпископа та цілої Церкви? Тому, хто не ходить на спільне зібрання, той вже загордився й сам себе осудив»[4], «… у спільному зібранні нехай буде в вас одна молитва, одне прошення, один розум, одна надія в любові і радості непорочній»[5].
«Безнастанне спілкування з Богом шляхом молитви і псалмопінія є основою і утвердженням всякого блага та відверненням і визволенням від усякого лиха і від всіляких злих обставин. Тому то кожного ранку, перед початком будь-яких справ, Божа Церква манить нас до себе священними дзвонами: адже щоденне спілкування з Богом шляхом молитви і псалмопінія успокоює всілякі бурхливі поривання і спрямовує їх на добру дорогу, стримує тілесні пристрасті, притуплює користолюбиву волю і змиває гординю, віднімає зависть, оволодіває гнівом, злагіднює злопам’ятство, гіркоту і сварку, викидаючи їх із середовища, а замість них всілякі чесноти, благозаконність і благоденствіє приносить містам і домам, душам і тілам, тим, які живуть у супружестві і тим, які прийняли монаший образ життя[6].
Церковний письменник Ориген так розмірковує про церкву, як дім молитви: «Місце молитви є привабливим і корисним. Це місце, де збираються віруючі, і, можливо, ангельські сили також присутні на зібраннях віруючих, і сила самого Господа і Спасителя, як, на мою думку, і святі душі тих, які спочили до нас … Ми не повинні зневажати ті молитви, які відмовляються, оскільки вони мають особливу цінність для того, хто щиро приєднується до спільного богопочитання …»[7].
Які ж то вони любі оселі Твої, Господи Сил! Прагне і тужить душа моя за дворами Господніми (Пс. 83, 2-3) – восклицає богонатхненний псалмопівець, проголошуючи цими словами любов до святого місця спільного богопочитання.
Раз якось Ісус молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: «Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчив своїх учнів». А він до них промовив: «Коли ви молитесь, кажіть:
Отче наш, що єси на небесах,
Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє,
Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні,
І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого» (Лк. 11, 1-2; Мт. 6, 9-13).
Як бачимо, на прохання своїх учнів «Господи, навчи нас молитись» Ісус не сказав «Моліться як хочете», але дав їм схему молитви. Святі Отці навчали, що кожна молитва повинна бути згідна з духом «Отче наш».
Святий Кипріян навчає про Господню молитву: «Передусім Учитель миру і Владика єдності не хотів, щоб молитви відбувались приватно і відокремлено; тому, коли хтось молиться, то не молиться за себе самого. Адже ми не кажемо «Отче мій, що єси на небесах» чи «хліба мого насущного дай мені сьогодні»; і ніхто не просить прощення лише своїх провин … Наша молитва є публічною і загальною; коли ми молимось, то не молимось за когось одного, а за всіх людей, тому що ми – увесь люд – є одне ціле …»[8].
Навіть, якщо хтось молиться на самоті, він повинен молитись в дусі Господньої молитви, тобто усвідомлювати себе як частина спільноти.
«Там, де є псалом, молитва, хор пророків, віруюча група співців, можна безпомилково сказати, що там є Церква» (св. Йоан Золотоустий)[9].
«А молитви вірних містять у собі прохання за єпископа, присутніх, весь народ, світ, Церкву, царів та уряд» (св. Йоан Золотоустий)[10].
Святі мужі нашої Церкви усвідомлювали і при кожній слушній нагоді наголошували про велике спасенне значення молитви спільноти. Християнська родина – це домашня Церква, обов’язком якої є часто возносити спільні молитви до Всевишнього. Митрополит Андрей Шептицький, як добрий пастир свого духовного стада, завжди напоумляв: «Родина, яка не віддає спільно честі Всевишньому, не може називатися християнською родиною, бо не виконує найпершого й найвищого обов’язку … Така родина не може мати Божого благословення, яке Бог дає тільки тим, які виконують свої християнські обов’язки»[11].
«Якщо молитва зводить нінащо хвороби, очищає прокажених, дає зір сліпим, визволяє від пащі звірів як тих, що перебувають на суші, так і на морі, зберігає живими посеред вогню, возводить до життя від врат смертних і воскрешає цілком померлих, появляє небесними вінценосцями і переможцями над ворогами видимими і невидимими, даючи чудесні трофеї тим, які молились від душі; то невже не є очевидним, що через наше занедбання молитви і нерадінія до неї, нас подужують великі незгоди? Тому: «Просіть, – говорить Господь, – і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють (Мт. 7, 7-8)»[12].
«Отож, будемо гаряче прагнути, браття, небесних речей, будемо шукати вишнього, щоб без шкоди одержати і нижні (земні) блага в нинішньому віці, і насолодитись життям і не пропустити майбутні небесні блага в будучому віці, благодатію і человіколюбієм Господа нашого Ісуса Христа, якому подобаєт всякая слава, честь і поклоненіє со безначальним єго Отцем і Пресвятим і Благим і Животворящим Духом, нині і присно і во віки віков. Амінь»[13].
[1] Преп. Йоан. Ліствиця. М. 1908, стор. 232.
[2] о. Юліан Катрій. Перлини Східних Отців. Львів 1998, стор. 150.
[3] о. Юліан Катрій. Перлини Східних Отців. Львів 1998, стор. 150.
[4] Писания мужей апостольских. Рига 1994, стор. 309, 313.
[5] Писания мужей апостольских. Рига 1994, стор. 319.
[6] Святитель Григорій Палама. Беседы (омилии). Часть 3. М. 1993, стор. 71.
[7] Ориген. Про Молитву, 31:2,4,5.
[8] Св. Кипріян. Про Господню Молитву, гл.8.
[9] Св. Йоан Золотоустий. Пояснення Псалма 41(42):2.
[10]Св. Йоан Золотоустий. Гомілія Шоста про І Тим. 1.
[11] Андрей Шептицький. У справі спільних молитов.
[12] Святитель Григорій Палама. Беседы (омилии). Часть 3. М. 1993, стор. 73.
[13] Святитель Григорій Палама. Беседы (омилии). Часть 3. М. 1993, стор. 73-74.