Слово про молитву. Отці Церкви про розсіяння на молитві
Ієромонах Онуфрій (Олег Кіндратишин)
2000
Молитва – це паросток з дерева лагідності та незлобності.
Молитва – це плід радості і благодаренія.
Молитва – це захист від печалі та унинія[1] (авва Євагрій)[2].
Хтось запитав авву Антонія: «Що маю робити, щоб угодити Богу?» Старець сказав у відповідь: «Куди б ти не ходив, завжди май Бога перед своїми очима …»[3]. Св. Василій Великий навчає: «Усе життя нехай буде часом молитви …»[4]. А св. Йоан Золотоустий усе наше моральне життя узалежнює від молитви: «Ми грішимо тоді, коли перестаємо молитися. Якби ми вміли не переставати молитись, ми б не впадали у гріх»[5].
Коли ми стаємо перед Богом у молитві, то починаємо відчувати ласкаве запрошення взяти участь у сердечній розмові з Ним. Молитва відбувається там, де серце говорить до серця, тобто там, де серце Бога єднається з серцем того, хто молиться. Молитва – це заглиблення умом у серце і перебування там у присутності Бога[6].
«Для того, щоб молитва могла бути вознесеною із потрібною гарячністю та чистотою, слід зберігати ось що:
– всіляка турбота про речі плотські звичайно повинна бути відкинута;
– а потім: не лише клопотання про якусь справу чи випадок, але навіть і пам’ять про це зовсім не повинна бути допущена;
– рівно ж як розваги, пустословіє чи многословіє і жарти повинні бути припинені;
– а понад усе збентеження від гніву або скорботи повинні бути зовсім вгамовані;
– згубне збудження тілесної похоті і потяг сріблолюбія повинні бути з коренем вирвані.
Після такого попереднього очищення, яке завершується чистотою і непорочністю, слід покласти за основу глибоке смирення, і на цій основі слід споруджувати будову духовних чеснот, стримуючи дух від будь-якого ширяння і мінливого блукання, щоб таким чином духовний зір поволі почав підніматися до споглядання Бога (св. Йоан Касіан, Обозрение духовной брани. О молитве)[7].
Споглядаючи красу Господа, ми вчимося бачити нашим внутрішнім зором, що все у цьому світі може бути плідним лише у відношенні до Бога.
Одначе наш ум Святі Отці порівнюють до найлегшої пір’їнки, яка при найслабшому подуві вітру підноситься вгору[8]. Тобто ум може відхилятися від змісту молитви, що призводить до розсіяння думок.
Отож, «стій на молитві старанно, – закликає авва Євагрій, – і молися сердечно, відвертайся від клопотань та розмірковувань, які оволодівають тобою. Бо вони приводять в замішання і бентежать тебе, щоб послабити силу твою»[9].
«Коли біси бачать твою ревність до істинної молитви, тоді підкладають думки про якісь речі, нібито необхідні. За короткий час вони пробуджують пам’ять про них, спонукуючи ум до шукання цих речей, а оскільки він не знаходить їх, то скоро падає духом і скорбить. Під час стояння на молитві біси ще раз нагадують уму про речі, за якими він шукає, заставляючи згадати про них для того, щоб він, спонукуваний до знання їх, втратив плодотворну молитву»[10].
Однак, «якщо ти істинно молишся, то знайдеш повноту засвідчення і ангели зберуться до тебе … і просвітять тебе стосовно змісту (логосів)[11] сотворених речей»[12].
«Знай, що святі ангели заохочують нас до молитви і стоять поруч із нами, радіючи і молячись за нас»[13].
«Коли ангел наближається до нас, то відступають надокучливі біси, і ум знаходить велику відраду і молиться із бадьорістю та повнотою здоров’я»[14].
А «Святий Дух, співчуваючи нашій немочі, приходить до нас, навіть якщо ми і нечисті. А якщо він бачить, що з любові до істини молиться Йому тільки ум, то сходить на нього і розганяє цілу фалангу помислів і гріховних думок, які обступили його, спрямовуючи його до палкого бажання духовної молитви»[15].
Духовні отці, завдяки Божій благодаті, досвіду життя та вивченню Слова Божого, ґрунтовно пізнали тайни духовного життя. Вони, через строге життя та чистоту серця, вийшли на високий рівень досконалості. Нехай оці їхні практичні поради завжди служать усім християнам. Адже Христос завжди закликає нас: Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий (Мт. 5, 48).
[1] Униніє – це пригнічений стан душі, недбалість, бездіяльність у ділі спасіння.
[2] Творения Аввы Евагрия. М. 1994, стор. 79.
[3] Древній патерик. М. 1899, стор. 11.
[4] о. Юліан Катрій. Перлини Східних Отців. Львів 1998, стор. 145.
[5] Пісня серця. Львів 1993, стор. 9.
[6] Генрі Дж. М. Ноуен. Споглядаючи красу Господа. Львів 1995, стор. 14-15.
[7] Добротолюбіє. М. 1895, стор. 131.
[8] Добротолюбіє. М. 1895, стор. 132.
[9] Творения Аввы Евагрия. М. 1994, стор. 78.
[10] Творения Аввы Евагрия. М. 1994, стор. 78.
[11] Для Євагрія “логос” кожної речі – це її онтологічна основа, основний зміст її буття.
[12]Творения Аввы Евагрия. М. 1994, стор. 86.
[13]Творения Аввы Евагрия. М. 1994, стор. 86.
[14]Творения Аввы Евагрия. М. 1994, стор. 80.
[15]Творения Аввы Евагрия. М. 1994, стор. 83.